Детальніше про ПМ (\)
10/05/2005 | Оk
Людина президентів
Кость БОНДАРЕНКО Київський інститут проблем управління
У 1963 році з напівпорожньою зеленою валізою з глухого сибірського села до Києва приїхав майбутній прем’єр-міністр Юрій Єхануров. Хто ця людина, чи змінить його прем’єрське крісло, чого від нього взагалі очікувати? Що він їсть, п’є, чи любить онуків — усі відповіді нижче.
http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/rubrik_main/40200526.html
Юрій Іванович Єхануров — особистість в українській політиці таємнича, овіяна ореолом загадковості. Чи не єдиний представник бурятського народу в українському політикумі, Юрій Єхануров демонструє спокій, витримку, відчуженість від політичної суєти, певну самозаглибленість, як і належить представнику народу, що традиційно сповідує буддизм. Юрій Ехануров, вочевидь, не має ворогів — настільки компромісним і неконфліктним він здається.
Водночас він не раз демонстрував менеджерські й особистісні якості, професіоналізм, небажання виступати на чиємусь боці в конфліктах і взагалі дистанціювання від конфліктів та бажання займатися конкретною роботою замість фразерства і самореклами. Хтось вважав це суттєвим мінусом — в українській політиці, як говорили Ільф і Петров, «без паблисити не будет просперити». Але для багатьох Юрій Єхануров був бажаним партнером і союзником: такий не займатиметься підсиджуванням у кар’єрних цілях і не віддасть перевагу PR замість реальної роботи.
Юрій Єхануров належить до покоління, управлінські якості якого формувалися в пізньорадянські часи, а політичні погляди і переконання зазнали серйозної трансформації вже в 90-х роках, після розпаду СРСР. Це людина, яка чудово володіє навичками апаратних ігор, прийшла в політику з виробництва і знає проблеми виробництва, яка розуміє, що таке команда і як працювати в умовах команди. Він не є героєм-одинаком, але завдяки таким людям, як Юрій Єхануров, будь-який герой може відчувати свій тил надійно захищеним.
Зелена валізка
Народився Юрій Єхануров 23 серпня 1948 року в Якутії, в селі Белькачі Учурського району. Батько майбутнього українського прем’єра, Іван Михайлович Єхануров, був бурильником. Мати, Галина Іванівна, — вчителькою. До речі, Галина Іванівна за походженням була українкою, родом з Житомирщини, тому Юрій Іванович — зі змішаної, українсько-бурятської сім’ї.
Дитинство Юрія Єханурова минуло в Бурятії — він закінчив Буйську середню школу Бичурського району. Відомо, до речі, що 2003 року Єхануров побував у Бичурському районі й намагався розшукати родичів і друзів дитинства.
Коли Юрій підріс, батько сімейства віддав його в будівельний технікум. Відтоді 15-річний Юрій пов’язав своє життя з будівництвом. «Я народився в глухому сибірському селі, приїхав до Києва із зеленою валізкою, яку мені дала тітка. Я її чимось там наповнив і приїхав. Поселився в гуртожитку на вулиці Мельникова», — згадував пізніше Юрій Єхануров. Паралельно з навчанням підпрацьовував на заводі імені Артема.
У 1967 році, після закінчення технікуму, прийшов на виробництво. Працював на заводі залізобетонних виробів тресту Київміськбуд-4. Паралельно вступив на вечірнє відділення до Київського інституту народного господарства. У травні 1974 року 25-річний Юрій Єхануров стає... директором заводу залізобетонних виробів — нечуване явище для геронтократичної радянської моделі!
У квітні 1977 року молодого директора запрошують на посаду заступника з питань виробництва київського тресту «Буддеталь». У цей час Головкиївміськбуд очолював Олександр Омельченко, який високо цінував талант і професіоналізм молодого менеджера. «Я господарник, 24 роки пропрацював у системі Головкиївміськбуду, 10 років — на заводі ЗБВ, пройшов від майстра до директора. У 25 років став директором заводу. Я директор.
Це останнім часом мене зробили людиною на паркеті. А я 10 років був керівником підприємства. Ось недавно відзначали 10-річчя Київміськбуду. Поляченко — мій учитель, Омельченко був моїм начальником увесь час. І ви маєте розуміти — ми всі вийшли з цієї пісочниці», — говорив нещодавно Юрій Іванович в інтерв’ю Українській правді. Зі структури Головкиївміськбуду вийшов і Станіслав Сташевський, якого наприкінці вересня 2005 року Юрій Єхануров запросив на посаду першого віце-прем’єра в його уряді.
На других ролях
З 1990 року Юрій Іванович активно долучається до суспільних і політичних процесів, що відбуваються в країні. У 1990-му очолив Союз малих, середніх і приватизованих підприємств України. «Ця організація живе тільки на членські внески. Я наголошую на цьому у зв’язку з тим, що деякі наші державні діячі кажуть, що громадські організації в Україні існують тільки на подачки іноземців», — говорив Єхануров в інтерв’ю Форуму.
Тоді ж, у 1990 році, Юрій Єхануров вступає до Трудового конгресу України й стає одним із членів Ради координаторів ТКУ. Лідером ТКУ на той час був Анатолій Матвієнко, колишній перший секретар ЦК ЛКСМУ. Пізніше Анатолій Сергійович скаже про Єханурова: «Як політик Єхануров хитрий, пробує ловити вітер у свої вітрила. Йому б більше твердості, пішов би далі. А так... Постійно ходитиме на других ролях». Трудовий конгрес України, що займав помірковану позицію в підході до всіх суспільних процесів, що розгорнулися в Україні і в колишньому Радянському Союзі, цілковито відповідав менталітету і психології Єханурова.
Після створення 1992 року Українського союзу промисловців і підприємців Юрій Єхануров став одним із членів правління УСПП — структури, яка підтримувала прем’єр-міністра Леоніда Кучму і яка стала одним з інструментів впливу прем’єра на політичне та економічне життя країни. Один епізод: 25 листопада 1992 року Юрій Єхануров піддав різкій критиці керівництво Національного банку України.
На думку Єханурова, керівник Нацбанку Вадим Гетьман протримав більш ніж чотири місяці кошти, призначені для постачальників в інших країнах СНД, а потім повернув їх без будь-якої компенсації. Це спричинило серйозні втрати. Єхануров був автором звернення до прем’єр-міністра Кучми, в якому вимагав покарати винних. Заява Єханурова стала однією з крапель невдоволення політикою Гетьмана на посаді керівника Нацбанку. За півтора місяця Гетьман пішов зі свого поста, відкривши дорогу до керівництва банком для Віктора Ющенка.
У квітні 1993 року Єхануров різко розкритикував Леоніда Кравчука за те, що президент відправив у відставку свого представника у Києві Івана Салія. Під час спеціальної прес-конференції Єхануров заявив, що рішення президента має «слабо завуальований політичний характер».
Навесні 1993 року Єхануров активно критикує дії влади в економічній сфері, коментує економічні події, вимагає проведення прозорої і чесної приватизації. Така бурхлива діяльність не залишається непоміченою: у серпні 1993-го його призначено заступником міністра економіки (в цей час прем’єр Леонід Кучма вирішив переформатувати Мінекономіки, звільнивши з посади міністра Юрія Банникова і призначивши на його місце Романа Шпека, заступником якого і став Єхануров). При цьому в навколополітичному середовищі Єхануров незмінно асоціювався з Кучмою і вважався його людиною.
Не дивно, що в серпні 1994 року, відразу після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах, Юрій Єхануров стає головою Фонду держмайна України. Очоливши ФДМУ, Юрій Єхануров пообіцяв, що «в структурі Фонду держмайна України найближчим часом буде створено департаменти, покликані координувати роботу регіональних відділень і активізувати процес приватизації на місцях, а також контрольно-ревізійне управління».
Саме в цей час розпочинаються масова приватизація державної власності і ваучеризація населення. У перший же місяць діяльності на новій посаді Єхануров затвердив 5414 об’єктів, що підлягали приватизації ще в 1994 році. У першому півріччі 1995-го було приватизовано ще 5600 підприємств. Український уряд вирішив до кінця вивчити негативний досвід ваучеризації «імені Чубайса» в Російській Федерації, й українські ваучери максимально убезпечили населення України від повторення гіркого досвіду трастів на кшталт МММ.
Наприклад, за ініціативи Єханурова було створено Центр сертифікатних аукціонів. 5 липня 1995 року він звернувся з трибуни Верховної Ради до депутатів з проханням заборонити в законодавчому порядку довірчим організаціям (трастам) залучати грошові кошти населення. Саме підпис Єханурова нарівні з підписом Віктора Пинзеника стоїть на пріснопам’ятних українських ваучерах-сертифікатах.
Людина президента
26 лютого 1997 року президент звільнив з посади міністра економіки Василя Гуреєва. На його місце було призначено Юрія Єханурова. Уряд Павла Лазаренка, до складу якого увійшов Єхануров, допрацьовував останні місяці. Призначення Єханурова на посаду міністра економіки багатьма аналітиками розглядалося як крок президента, спрямований на взяття під контроль прем’єр-міністра та його економічної діяльності.
Раніше функції «контролера» уряду Лазаренка здійснював міністр Кабінету Міністрів Валерій Пустовойтенко. Єхануров став черговим «доглядачем». У квітні президент посилив свій контроль над урядом, упровадивши в урядове середовище на посаду віце-прем’єра Сергія Тігіпка. Примітно, що Єхануров, який належав до Народно-демократичної партії (опозиційної до прем’єр-міністра), з погляду Лазаренка розглядався як небажана персона.
«Здається, Юрій Єхануров має намір повторити одне зі своїх досягнень у Фонді держмайна України: зробити, наскільки це можливо, діяльність Мінекономіки прозорою та відкритою. Новоспечений міністр у черговий раз підтвердив, що не має наміру змінювати свій імідж «відкритого, комунікабельного політика і державного діяча нового зразка», — писали в 1997 році «Галицькі контракти».
Юрій Єхануров перебував на посаді міністра лише п’ять місяців. У липні 1997 року, після приходу на прем’єрську посаду Валерія Пустовойтенка, Єханурова до нового Кабміну запрошено не було.
У березні 1998-го він стає народним депутатом, а пізніше — заступником голови Комітету Верховної Ради з питань економічної політики. В інтерв’ю партійній газеті «Україна і світ сьогодні» Єхануров говорив у лютому 1999 року: «Для того щоб економічна ситуація змінилася на краще, необхідно припинити дотацію явно безперспективних підприємств.
Адже у нас весь вищий склад законодавчої та виконавчої влади складається переважно з людей, які представляють інтереси великого виробництва. Тому, як і раніше, мільярди гривень виділятимуться на підтримку підприємств, від яких жодної віддачі чекати не випадає.
Структурна перебудова економіки потребує різкого збільшення обсягів виробництва в малому і середньому бізнесі». Пізніше один з лідерів КПУ Володимир Моїсеєнко скаже: «Єхануров — цікава особистість. Один з теоретиків капіталізму. Він здатний мислити, але йому не вистачає практики. Чи місце йому в уряді? В капіталістичному уряді України — так!»
Тоді ж, у 1999 році, Єхануров говорив: «Нам насамперед необхідно розвивати харчову, легку та переробну промисловість. Чого-чого, а пріоритетів у нас вистачає. Немає іншого — чіткого розуміння і згоди в суспільстві та керівництві з приводу того, кого підтримувати не треба, які галузі ми маємо віднести до затухаючих.
Такою, поза сумнівом, є вугільна промисловість. Ми повинні це визнати і розробити цивілізовані плани зменшення обсягів виробництва, цивілізовані плани закриття шахт з одночасним створенням нових робочих місць на базі малих і середніх підприємств. Слідом за вугільною йде металургійна галузь — тут також необхідно вирішувати аналогічні проблеми».
Наприкінці 1999 року прем’єр-міністр Віктор Ющенко звернувся до Юрія Єханурова з пропозицією обійняти посаду першого віце-прем’єра в його уряді. «Мене запрошував прем’єр, усі бесіди відбулися саме з ним. Віктор Андрійович ухвалював рішення самостійно... А перед підписанням указу про моє призначення зі мною довго розмовляв президент», — говорив Юрій Іванович. Єхануров погодився і відразу ж почав упроваджувати свої економічні ідеї на практиці.
Діяльність Єханурова була далекою від популізму. Наприклад, в одному з перших інтерв’ю він заявив: «Держава більше не може дозволити собі таку розкіш, як, приміром, безплатний проїзд половини пасажирів». Це викликало шквал обурення у звиклих до «халяви» громадян. На нарікання Єхануров особливої уваги не звертав.
Будучи віце-прем’єром, він не раз заявляв: «Для того щоб прийшли інвестори, потрібна щонайменше приватизація землі. Це приведе до того, що почне нормально працювати банківська система, з’явиться величезний ресурс. Той, який можна заставляти. А ми сьогодні продаємо підприємство, але ніхто не може зрозуміти: як це можливо, якщо продаємо без землі? Тому багато хто лякається і не йде в Україну».
У 2000 році Юрій Єхануров вийшов з Народно-демократичної партії. При цьому заявив: «Мене не влаштовувало в НДП те, що партія прагнула зрушитися в центр і лівіше. Але я вважаю, що Україну обстоюватимуть праві сили. З партії я спокійно пішов». Ще раніше він стверджував: «Я член Народно-демократичної партії, і в нас триває досить серйозна дискусія з приводу подальших шляхів розвитку.
Група людей в політвиконкомі НДП, і я в тому числі, вважає, що наша партія повинна зайняти праву нішу, стати партією ліберального напряму. Хоча є й інші думки — що вона має бути лівоцентристською, центристською. Повторюю, триває дискусія». Єхануров програв дискусію ідеологічного характеру і вийшов з НДП.
Того самого 2000 року газета «Дзеркало тижня» запитала в Юрія Єханурова: «Кажуть, ви вирішуєте багато питань, які не вирішує пан Ющенко...». Єхануров відповів ухильно і по-апаратному: «Дивлячись що ви маєте на увазі... Певною мірою я відповідаю за роботу апарату Кабінету Міністрів, оскільки урядовий секретар не є членом Кабміну. Крім того, якщо прем’єр-міністр мені доручає щось вирішити, я вирішую. Я відповів на ваше запитання?» Але насправді питання так і зависло в повітрі. Єхануров справді вирішував багато питань, за які не брався Ющенко.
До речі, Єхануров на своїй посаді пролобіював низку призначень, головне з яких — призначення Станіслава Сташевського (давнього приятеля Юрія Івановича) на посаду міністра палива та енергетики замість звільненого Сергія Єрмілова.
Після відставки уряду Віктора Ющенка Юрій Єхануров цілий місяць виконував обов’язки прем’єр-міністра — до передачі повноважень новому прем’єру Анатолію Кінаху. Після цього Єхануров знову йде з уряду. До того часу він уже навчився ставитися до відставок нормально і не сприймати їх як трагедію. «Сьогодні ти віце-прем’єр, а завтра займаєшся науковою діяльністю. Нормально! І не треба сприймати перестановки як крах». Тим більше що Єхануров був упевнений у своїй затребуваності в будь-якій ситуації.
Після відставки з посади першого віце-прем’єра він погоджується з пропозицією глави президентської адміністрації Володимира Литвина, з яким у Юрія Івановича налагодилися тісні, ділові стосунки, і переходить на роботу в АПУ на посаду першого заступника глави Адміністрації президента України, керівника Головного управління організаційної і кадрової роботи та співпраці з регіонами. Пропозицію Литвина підтримав і Леонід Кучма, який і надалі вважав Єханурова «своїм».
Тим більше що в адміністрації добре знали критичну позицію Єханурова стосовно акцій «Україна без Кучми». Свого часу, навесні 2001 року, Єхануров так висловився про дії опозиції: «Намети на Хрещатику — це театр і стидоба. Думаю, що в країні має місце сильний психологічний вплив. Передбачаю, що ще до кінця квітня мучитимемося в скандалах... Але все ж я не переоцінював би всієї цієї бурі.
Адже вона стосується тільки Києва та великих міст, повірте. У глибинці ці проблеми називають так: «дурью маяться». Може, я грубо кажу, але це правда. Ви ж уявляєте, які гроші заряджені на ці речі! Вважаєте, це нормально, що на Хрещатику намети стоять? Думаєте, мені як киянину приємно дивитися? Це нагадує театр».
Портфелі Ющенка
Але у вересні 2001 року Єхануров робить свій вибір: він іде з Адміністрації президента і долучається до табору Віктора Ющенка, стаючи одним з провідних функціонерів блоку «Наша Україна». Паралельно він створює й очолює Інститут конкурентного суспільства, викладає в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, захищає докторську дисертацію з економіки.
У виборчому блоці «Наша Україна» посів 26-те місце і навесні 2002 року отримав депутатський мандат. Відтоді Єхануров чітко дотримується генеральної лінії блоку. Напередодні президентських виборів 2004 року намагався створити певну надбудову — за принципом «Злагоди» зразка 1999 року — під назвою «За Україну, за Ющенка!». Над проектом, який журналісти охрестили «ЗУЗЮ», Єхануров працював разом зі старшим братом Віктора Андрійовича Петром Ющенком.
До того часу в Юрія Івановича склалися тісні стосунки з багатьма людьми в оточенні Ющенка. Наприклад, з Миколою Мартиненком і Давидом Жванією.
Єхануров був одним з небагатьох членів команди Віктора Ющенка, які уникали різкої критики Леоніда Кучми. «Я працював з Леонідом Кучмою і повинен сказати, що за час його президентства країна пройшла складний період свого розвитку. Звичайно ж, «лицом к лицу лица не увидать — большое видится на расстоянии». Думаю, що у випадку з Леонідом Даниловичем через деякий час усі зрозуміють, що ми пережили важкий час — це була наша історія», — писав Єхануров.
Сам він мріяв торік: «Думаю, що наступний уряд, який прийде в грудні, почне з того, що скасує не менш ніж сотню адресних постанов цього уряду і вивільнить сили українського підприємництва для подальшого розвитку». Єханурову і в страшному сні не могло привидітися, що наступний уряд досягне вершини популізму і непрофесіоналізму, а приватне підприємництво заженуть у більш жорсткі умови, ніж за Кучми.
Після перемоги Віктора Ющенка і розподілу портфелів Юрію Єханурову не дісталося нічого. Лише навесні 2005 року Ющенко призначив його на посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Тоді більшість аналітиків оцінили це призначення як «бажання президента зберегти Єханурова для більш високої місії, вберегти його від київських палацових інтриг».
Тим більше що в січні 2005 року ім’я Єханурова вже фігурувало у списках гіпотетичних кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Але надто вже поміркований Єхануров не підходив на роль революційного прем’єра. Його необхідно було зберегти для спокійніших і стабільніших часів. 24 вересня 2005 року стабільність настала — з другої спроби Юрій Єхануров отримав вотум довіри сесійної зали Верховної Ради... Україна отримала свого нового прем’єра — технічного, на півроку, з функціями й обов’язками термінатора.
--------------------------------------------------------------------------------
Особисте життя прем’єра Єханурова
Юрій Єхануров одружений зі своєю ровесницею. Олена Львівна — нині пенсіонерка, раніше працювала провідним інженером в НДІАвтопром. У сімейної пари Єханурових 1975 року народився син Дмитро. Закінчивши київську фізико-математичну школу № 145, Дмитро вступив до Київського університету. Згодом перевівся до МФТІ. Після закінчення інституту повернувся в Україну. «Мій син єдиний з усіх своїх однокурсників після закінчення МФТІ не поїхав до США. Я йому не дозволив. Вважаю, що син українського міністра не може собі цього дозволити», — говорить Юрій Єхануров. — Я ніколи його не опікував. Навіть до школи ходив лише кілька разів». Зараз син Юрія Івановича задіяний у бізнесі, пов’язаному з інформаційними технологіями. Дмитро і Наталія Єханурови виховують двох дітей — онуків Юрія Івановича.
Мешкає Юрій Єхануров у Києві на бульварі Лесі Українки в стандартній двокімнатній квартирі, отриманій ще за часів роботи головою Фонду держмайна України. Дачу продав. Будучи першим віце-прем’єром, користувався державною дачею в Кончі-Заспі.
Носить годинник Zenith, подарований на 50-річчя.
Автомобіль Єханурова — Тойота RAV-4. Щоправда, сам він машину не водить. «У мене ніколи не було часу вчитися. Мені складно уявити, як я можу це зробити зараз». Автомобілем користується в основному син.
Прокидається Єхануров зазвичай о 5-й ранку, лягає спати о 12-й ночі.
Відпочиває переважно в Криму. Займається спортом, має чудову форму. Щоранку обливається холодною водою.
Подорожуючи, багато фотографує. Вірний своїм звичкам — вже багато років проявляє плівку в одному і тому самому фотоательє на бульварі Лесі Українки.
Охороною користувався тільки тоді, коли обіймав посаду віце-прем’єра. Згідно із законодавством, охорону буде виділено йому і тепер.
Сам прем’єр-міністр вважає, що в нього немає здібностей до іноземних мов. «Розумію німецьку, англійську, польську, навіть читати можу, а говорити — ні. Бурятської мови не знаю зовсім».
Про свої кулінарні уподобання Єхануров писав: «Подобається готувати пельмені. На Новий рік роблю на швидкість — цього року за годину зліпив 117 штук. Дуже люблю чай і з задоволенням його готую. У мене багато сортів. Вранці не люблю поспішати: заварюю зелений чай і довго його п’ю, читаю, слухаю Бі-Бі-Сі, іноді працюю за комп’ютером. П’ю з піали, яку привіз із Сибіру і якій 42 роки. Це ритуал. Дружина зранку п’є каву. Тому щоранку варю для неї каву різних сортів».
Єхануров не любить нагород. «У мене є три церковні нагороди. Нагород за роботу на державних посадах немає. Вважаю, що отримувати нагороди в 90-ті роки було аморально».
Про свої захоплення говорить так: «Зараз я працюю і навчаю: вже 14 років викладаю в університеті імені Шевченка на економічному факультеті, приймаю іспити, заліки. Щороку готую якісь новинки, щоб студентам було цікаво. Знаєте, мені дуже подобається викладацька робота, читати лекції студентам — чудове заняття. Ще одне моє захоплення — друзі. Кожного року ми з житомирськими приятелями-художниками організовуємо пленери. Перший відбувся у 1998 році в архіві Житомирської області, де був маєток графині Ганської. Потім проводили виставку в Києві, у бібліотеці Вернадського. Цього року вирішили організувати виставку в маленькому музеї Чехова на околиці Сум. Я попросив земляків з Житомирської області підтримати місцевих художників і навіть запропонував у кожному земляцтві в кабінетах повісити картини живописців. Виявилося, у Києві багато уродженців Житомира. Сподіваюся, вони підтримають майстрів пензля. Наступна поїздка буде до ялтинського музею Чехова».
До речі, ялтинський і сумський музеї Чехова перебувають під особистим патронатом Юрія Єханурова.
Єхануров постійно говорить про любов до творчості відомого російського письменника, який вважав себе малоросом і щиро любив Україну. У кабінеті Єханурова висить портрет Антона Павловича Чехова — інших портретів, як каже Єхануров, немає. Попри те, що після помаранчевої революції в багатьох чиновницьких кабінетах з’явилися двометрові портрети президента.
--------------------------------------------------------------------------------
Думки колишніх колег
Ксенія ЛЯПІНА, голова Ради підприємців при Кабміні
— Ми багато і конструктивно працювали з Юрієм Івановичем. Це прагматик і людина, яка звикла будувати, а не руйнувати. Свого часу він вибудовував роботу Держкомпідприємництва. Для нього є звичною справою розпочинати щось таке, чого раніше ще ніхто не робив. А сьогодні країні понад усе потрібен прем’єр-міністр з таким конструктивним началом — дуже багато зруйновано, і настав час щось будувати на цих уламках.
Сподіваємося, що з його приходом буде серйозно підкориговано бюджет. Також ми розраховуємо, що йому вдасться ввести закон про основи державної регуляторної політики, який сприятиме відкритості влади. Принаймні він вимагатиме від міністрів прозорих рішень — підзаконні нормативні акти оприлюднюватимуться ще на стадії проектів, готуватимуться так звані аналізи регуляторного впливу нормативів. Крім того, радикалізм не в його характері, тому сподіваємося, що правила гри в податковій сфері не мінятимуться за одну ніч.
Євген ДУБОГРИЗ, редактор розділу «Великі гроші» тижневика Контракти
— Колегою Юрія Івановича мене назвати складно — я швидше працював не з Єхануровим, а на Єханурова. А саме в інтернет-агентстві, одним із засновників (і, як подейкували в редакції, власником) якого був нинішній прем’єр. Юрій Єхануров, на відміну від інших політиків, які контролюють ЗМІ, практично не втручався в редакційний процес. Хіба що стосовно дрібниць — у потрібний час поставити інтерв’ю з ним або кимось з помічників, пропіарити захід з його участю.
Але враження від роботи залишилося дещо зіпсованим. Одного не дуже чудового дня Юрію Івановичу набридло займатися агентством, і він передав проект в управління одному зі своїх колег, який відразу ж звільнив усіх журналістів, не виплативши їм зарплату за півтора місяця (готівкою, звичайно, оскільки свої 200 грн офіційної ставки всі ми отримали). Безпосередньо мені недоплатили близько $900. З невдоволеними журналістами пан Єхануров спілкуватися не захотів.
Утім, ділові якості Юрія Івановича (як політика) сумнівів не викликають. Він, попри часом жорстке ставлення до підлеглих, вміє не сваритися з вищим керівництвом. Це, як на мене, його головний плюс. Вважаю, що в економічній діяльності Єхануров повернеться до політики Кабміну зразка 2002-го — середини 2004 років, а в політичній сфері спробує грати на противагах — це його шанс зберегти вплив після парламентських виборів.
Олександр БОНДАР, заступник голови правління ФДМУ
— Людина ділових якостей, вміє вислухати думки і підлеглих, і колег, але рішення завжди приймає сам. Те, якими вони будуть, не завжди можна передбачити. Про роботу з ним у мене залишилися найприємніші враження. Ми працювали разом з 1993 року ще в Київській адміністрації. У 1994-му я був першим, кого він запросив до ФДМ, щойно став головою правління. Юрій Іванович завжди доручав мені доволі складні завдання, які іноді не дуже хотілося виконувати. Але завдяки йому з цими завданнями я справлявся.
Думаю, що тепер нарешті розпочнуться очікувані економічні реформи.
Олександр РЯБЧЕНКО, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестиціями
— Мені доводилося стикатися з ним по роботі. Він дуже досвідчена людина, добре підготовлений професіонал. У нинішній політичній ситуації на посаді прем’єра потрібна саме така людина. Він не братиме участі в політичних боях, не зловживатиме своїм службовим становищем, він здатний спокійно працювати в умовах безперервної критики.
Його головна мета — стабілізувати економічну ситуацію. Завдання дуже складне, але реальне.
Кость БОНДАРЕНКО Київський інститут проблем управління
У 1963 році з напівпорожньою зеленою валізою з глухого сибірського села до Києва приїхав майбутній прем’єр-міністр Юрій Єхануров. Хто ця людина, чи змінить його прем’єрське крісло, чого від нього взагалі очікувати? Що він їсть, п’є, чи любить онуків — усі відповіді нижче.
http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/rubrik_main/40200526.html
Юрій Іванович Єхануров — особистість в українській політиці таємнича, овіяна ореолом загадковості. Чи не єдиний представник бурятського народу в українському політикумі, Юрій Єхануров демонструє спокій, витримку, відчуженість від політичної суєти, певну самозаглибленість, як і належить представнику народу, що традиційно сповідує буддизм. Юрій Ехануров, вочевидь, не має ворогів — настільки компромісним і неконфліктним він здається.
Водночас він не раз демонстрував менеджерські й особистісні якості, професіоналізм, небажання виступати на чиємусь боці в конфліктах і взагалі дистанціювання від конфліктів та бажання займатися конкретною роботою замість фразерства і самореклами. Хтось вважав це суттєвим мінусом — в українській політиці, як говорили Ільф і Петров, «без паблисити не будет просперити». Але для багатьох Юрій Єхануров був бажаним партнером і союзником: такий не займатиметься підсиджуванням у кар’єрних цілях і не віддасть перевагу PR замість реальної роботи.
Юрій Єхануров належить до покоління, управлінські якості якого формувалися в пізньорадянські часи, а політичні погляди і переконання зазнали серйозної трансформації вже в 90-х роках, після розпаду СРСР. Це людина, яка чудово володіє навичками апаратних ігор, прийшла в політику з виробництва і знає проблеми виробництва, яка розуміє, що таке команда і як працювати в умовах команди. Він не є героєм-одинаком, але завдяки таким людям, як Юрій Єхануров, будь-який герой може відчувати свій тил надійно захищеним.
Зелена валізка
Народився Юрій Єхануров 23 серпня 1948 року в Якутії, в селі Белькачі Учурського району. Батько майбутнього українського прем’єра, Іван Михайлович Єхануров, був бурильником. Мати, Галина Іванівна, — вчителькою. До речі, Галина Іванівна за походженням була українкою, родом з Житомирщини, тому Юрій Іванович — зі змішаної, українсько-бурятської сім’ї.
Дитинство Юрія Єханурова минуло в Бурятії — він закінчив Буйську середню школу Бичурського району. Відомо, до речі, що 2003 року Єхануров побував у Бичурському районі й намагався розшукати родичів і друзів дитинства.
Коли Юрій підріс, батько сімейства віддав його в будівельний технікум. Відтоді 15-річний Юрій пов’язав своє життя з будівництвом. «Я народився в глухому сибірському селі, приїхав до Києва із зеленою валізкою, яку мені дала тітка. Я її чимось там наповнив і приїхав. Поселився в гуртожитку на вулиці Мельникова», — згадував пізніше Юрій Єхануров. Паралельно з навчанням підпрацьовував на заводі імені Артема.
У 1967 році, після закінчення технікуму, прийшов на виробництво. Працював на заводі залізобетонних виробів тресту Київміськбуд-4. Паралельно вступив на вечірнє відділення до Київського інституту народного господарства. У травні 1974 року 25-річний Юрій Єхануров стає... директором заводу залізобетонних виробів — нечуване явище для геронтократичної радянської моделі!
У квітні 1977 року молодого директора запрошують на посаду заступника з питань виробництва київського тресту «Буддеталь». У цей час Головкиївміськбуд очолював Олександр Омельченко, який високо цінував талант і професіоналізм молодого менеджера. «Я господарник, 24 роки пропрацював у системі Головкиївміськбуду, 10 років — на заводі ЗБВ, пройшов від майстра до директора. У 25 років став директором заводу. Я директор.
Це останнім часом мене зробили людиною на паркеті. А я 10 років був керівником підприємства. Ось недавно відзначали 10-річчя Київміськбуду. Поляченко — мій учитель, Омельченко був моїм начальником увесь час. І ви маєте розуміти — ми всі вийшли з цієї пісочниці», — говорив нещодавно Юрій Іванович в інтерв’ю Українській правді. Зі структури Головкиївміськбуду вийшов і Станіслав Сташевський, якого наприкінці вересня 2005 року Юрій Єхануров запросив на посаду першого віце-прем’єра в його уряді.
На других ролях
З 1990 року Юрій Іванович активно долучається до суспільних і політичних процесів, що відбуваються в країні. У 1990-му очолив Союз малих, середніх і приватизованих підприємств України. «Ця організація живе тільки на членські внески. Я наголошую на цьому у зв’язку з тим, що деякі наші державні діячі кажуть, що громадські організації в Україні існують тільки на подачки іноземців», — говорив Єхануров в інтерв’ю Форуму.
Тоді ж, у 1990 році, Юрій Єхануров вступає до Трудового конгресу України й стає одним із членів Ради координаторів ТКУ. Лідером ТКУ на той час був Анатолій Матвієнко, колишній перший секретар ЦК ЛКСМУ. Пізніше Анатолій Сергійович скаже про Єханурова: «Як політик Єхануров хитрий, пробує ловити вітер у свої вітрила. Йому б більше твердості, пішов би далі. А так... Постійно ходитиме на других ролях». Трудовий конгрес України, що займав помірковану позицію в підході до всіх суспільних процесів, що розгорнулися в Україні і в колишньому Радянському Союзі, цілковито відповідав менталітету і психології Єханурова.
Після створення 1992 року Українського союзу промисловців і підприємців Юрій Єхануров став одним із членів правління УСПП — структури, яка підтримувала прем’єр-міністра Леоніда Кучму і яка стала одним з інструментів впливу прем’єра на політичне та економічне життя країни. Один епізод: 25 листопада 1992 року Юрій Єхануров піддав різкій критиці керівництво Національного банку України.
На думку Єханурова, керівник Нацбанку Вадим Гетьман протримав більш ніж чотири місяці кошти, призначені для постачальників в інших країнах СНД, а потім повернув їх без будь-якої компенсації. Це спричинило серйозні втрати. Єхануров був автором звернення до прем’єр-міністра Кучми, в якому вимагав покарати винних. Заява Єханурова стала однією з крапель невдоволення політикою Гетьмана на посаді керівника Нацбанку. За півтора місяця Гетьман пішов зі свого поста, відкривши дорогу до керівництва банком для Віктора Ющенка.
У квітні 1993 року Єхануров різко розкритикував Леоніда Кравчука за те, що президент відправив у відставку свого представника у Києві Івана Салія. Під час спеціальної прес-конференції Єхануров заявив, що рішення президента має «слабо завуальований політичний характер».
Навесні 1993 року Єхануров активно критикує дії влади в економічній сфері, коментує економічні події, вимагає проведення прозорої і чесної приватизації. Така бурхлива діяльність не залишається непоміченою: у серпні 1993-го його призначено заступником міністра економіки (в цей час прем’єр Леонід Кучма вирішив переформатувати Мінекономіки, звільнивши з посади міністра Юрія Банникова і призначивши на його місце Романа Шпека, заступником якого і став Єхануров). При цьому в навколополітичному середовищі Єхануров незмінно асоціювався з Кучмою і вважався його людиною.
Не дивно, що в серпні 1994 року, відразу після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах, Юрій Єхануров стає головою Фонду держмайна України. Очоливши ФДМУ, Юрій Єхануров пообіцяв, що «в структурі Фонду держмайна України найближчим часом буде створено департаменти, покликані координувати роботу регіональних відділень і активізувати процес приватизації на місцях, а також контрольно-ревізійне управління».
Саме в цей час розпочинаються масова приватизація державної власності і ваучеризація населення. У перший же місяць діяльності на новій посаді Єхануров затвердив 5414 об’єктів, що підлягали приватизації ще в 1994 році. У першому півріччі 1995-го було приватизовано ще 5600 підприємств. Український уряд вирішив до кінця вивчити негативний досвід ваучеризації «імені Чубайса» в Російській Федерації, й українські ваучери максимально убезпечили населення України від повторення гіркого досвіду трастів на кшталт МММ.
Наприклад, за ініціативи Єханурова було створено Центр сертифікатних аукціонів. 5 липня 1995 року він звернувся з трибуни Верховної Ради до депутатів з проханням заборонити в законодавчому порядку довірчим організаціям (трастам) залучати грошові кошти населення. Саме підпис Єханурова нарівні з підписом Віктора Пинзеника стоїть на пріснопам’ятних українських ваучерах-сертифікатах.
Людина президента
26 лютого 1997 року президент звільнив з посади міністра економіки Василя Гуреєва. На його місце було призначено Юрія Єханурова. Уряд Павла Лазаренка, до складу якого увійшов Єхануров, допрацьовував останні місяці. Призначення Єханурова на посаду міністра економіки багатьма аналітиками розглядалося як крок президента, спрямований на взяття під контроль прем’єр-міністра та його економічної діяльності.
Раніше функції «контролера» уряду Лазаренка здійснював міністр Кабінету Міністрів Валерій Пустовойтенко. Єхануров став черговим «доглядачем». У квітні президент посилив свій контроль над урядом, упровадивши в урядове середовище на посаду віце-прем’єра Сергія Тігіпка. Примітно, що Єхануров, який належав до Народно-демократичної партії (опозиційної до прем’єр-міністра), з погляду Лазаренка розглядався як небажана персона.
«Здається, Юрій Єхануров має намір повторити одне зі своїх досягнень у Фонді держмайна України: зробити, наскільки це можливо, діяльність Мінекономіки прозорою та відкритою. Новоспечений міністр у черговий раз підтвердив, що не має наміру змінювати свій імідж «відкритого, комунікабельного політика і державного діяча нового зразка», — писали в 1997 році «Галицькі контракти».
Юрій Єхануров перебував на посаді міністра лише п’ять місяців. У липні 1997 року, після приходу на прем’єрську посаду Валерія Пустовойтенка, Єханурова до нового Кабміну запрошено не було.
У березні 1998-го він стає народним депутатом, а пізніше — заступником голови Комітету Верховної Ради з питань економічної політики. В інтерв’ю партійній газеті «Україна і світ сьогодні» Єхануров говорив у лютому 1999 року: «Для того щоб економічна ситуація змінилася на краще, необхідно припинити дотацію явно безперспективних підприємств.
Адже у нас весь вищий склад законодавчої та виконавчої влади складається переважно з людей, які представляють інтереси великого виробництва. Тому, як і раніше, мільярди гривень виділятимуться на підтримку підприємств, від яких жодної віддачі чекати не випадає.
Структурна перебудова економіки потребує різкого збільшення обсягів виробництва в малому і середньому бізнесі». Пізніше один з лідерів КПУ Володимир Моїсеєнко скаже: «Єхануров — цікава особистість. Один з теоретиків капіталізму. Він здатний мислити, але йому не вистачає практики. Чи місце йому в уряді? В капіталістичному уряді України — так!»
Тоді ж, у 1999 році, Єхануров говорив: «Нам насамперед необхідно розвивати харчову, легку та переробну промисловість. Чого-чого, а пріоритетів у нас вистачає. Немає іншого — чіткого розуміння і згоди в суспільстві та керівництві з приводу того, кого підтримувати не треба, які галузі ми маємо віднести до затухаючих.
Такою, поза сумнівом, є вугільна промисловість. Ми повинні це визнати і розробити цивілізовані плани зменшення обсягів виробництва, цивілізовані плани закриття шахт з одночасним створенням нових робочих місць на базі малих і середніх підприємств. Слідом за вугільною йде металургійна галузь — тут також необхідно вирішувати аналогічні проблеми».
Наприкінці 1999 року прем’єр-міністр Віктор Ющенко звернувся до Юрія Єханурова з пропозицією обійняти посаду першого віце-прем’єра в його уряді. «Мене запрошував прем’єр, усі бесіди відбулися саме з ним. Віктор Андрійович ухвалював рішення самостійно... А перед підписанням указу про моє призначення зі мною довго розмовляв президент», — говорив Юрій Іванович. Єхануров погодився і відразу ж почав упроваджувати свої економічні ідеї на практиці.
Діяльність Єханурова була далекою від популізму. Наприклад, в одному з перших інтерв’ю він заявив: «Держава більше не може дозволити собі таку розкіш, як, приміром, безплатний проїзд половини пасажирів». Це викликало шквал обурення у звиклих до «халяви» громадян. На нарікання Єхануров особливої уваги не звертав.
Будучи віце-прем’єром, він не раз заявляв: «Для того щоб прийшли інвестори, потрібна щонайменше приватизація землі. Це приведе до того, що почне нормально працювати банківська система, з’явиться величезний ресурс. Той, який можна заставляти. А ми сьогодні продаємо підприємство, але ніхто не може зрозуміти: як це можливо, якщо продаємо без землі? Тому багато хто лякається і не йде в Україну».
У 2000 році Юрій Єхануров вийшов з Народно-демократичної партії. При цьому заявив: «Мене не влаштовувало в НДП те, що партія прагнула зрушитися в центр і лівіше. Але я вважаю, що Україну обстоюватимуть праві сили. З партії я спокійно пішов». Ще раніше він стверджував: «Я член Народно-демократичної партії, і в нас триває досить серйозна дискусія з приводу подальших шляхів розвитку.
Група людей в політвиконкомі НДП, і я в тому числі, вважає, що наша партія повинна зайняти праву нішу, стати партією ліберального напряму. Хоча є й інші думки — що вона має бути лівоцентристською, центристською. Повторюю, триває дискусія». Єхануров програв дискусію ідеологічного характеру і вийшов з НДП.
Того самого 2000 року газета «Дзеркало тижня» запитала в Юрія Єханурова: «Кажуть, ви вирішуєте багато питань, які не вирішує пан Ющенко...». Єхануров відповів ухильно і по-апаратному: «Дивлячись що ви маєте на увазі... Певною мірою я відповідаю за роботу апарату Кабінету Міністрів, оскільки урядовий секретар не є членом Кабміну. Крім того, якщо прем’єр-міністр мені доручає щось вирішити, я вирішую. Я відповів на ваше запитання?» Але насправді питання так і зависло в повітрі. Єхануров справді вирішував багато питань, за які не брався Ющенко.
До речі, Єхануров на своїй посаді пролобіював низку призначень, головне з яких — призначення Станіслава Сташевського (давнього приятеля Юрія Івановича) на посаду міністра палива та енергетики замість звільненого Сергія Єрмілова.
Після відставки уряду Віктора Ющенка Юрій Єхануров цілий місяць виконував обов’язки прем’єр-міністра — до передачі повноважень новому прем’єру Анатолію Кінаху. Після цього Єхануров знову йде з уряду. До того часу він уже навчився ставитися до відставок нормально і не сприймати їх як трагедію. «Сьогодні ти віце-прем’єр, а завтра займаєшся науковою діяльністю. Нормально! І не треба сприймати перестановки як крах». Тим більше що Єхануров був упевнений у своїй затребуваності в будь-якій ситуації.
Після відставки з посади першого віце-прем’єра він погоджується з пропозицією глави президентської адміністрації Володимира Литвина, з яким у Юрія Івановича налагодилися тісні, ділові стосунки, і переходить на роботу в АПУ на посаду першого заступника глави Адміністрації президента України, керівника Головного управління організаційної і кадрової роботи та співпраці з регіонами. Пропозицію Литвина підтримав і Леонід Кучма, який і надалі вважав Єханурова «своїм».
Тим більше що в адміністрації добре знали критичну позицію Єханурова стосовно акцій «Україна без Кучми». Свого часу, навесні 2001 року, Єхануров так висловився про дії опозиції: «Намети на Хрещатику — це театр і стидоба. Думаю, що в країні має місце сильний психологічний вплив. Передбачаю, що ще до кінця квітня мучитимемося в скандалах... Але все ж я не переоцінював би всієї цієї бурі.
Адже вона стосується тільки Києва та великих міст, повірте. У глибинці ці проблеми називають так: «дурью маяться». Може, я грубо кажу, але це правда. Ви ж уявляєте, які гроші заряджені на ці речі! Вважаєте, це нормально, що на Хрещатику намети стоять? Думаєте, мені як киянину приємно дивитися? Це нагадує театр».
Портфелі Ющенка
Але у вересні 2001 року Єхануров робить свій вибір: він іде з Адміністрації президента і долучається до табору Віктора Ющенка, стаючи одним з провідних функціонерів блоку «Наша Україна». Паралельно він створює й очолює Інститут конкурентного суспільства, викладає в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, захищає докторську дисертацію з економіки.
У виборчому блоці «Наша Україна» посів 26-те місце і навесні 2002 року отримав депутатський мандат. Відтоді Єхануров чітко дотримується генеральної лінії блоку. Напередодні президентських виборів 2004 року намагався створити певну надбудову — за принципом «Злагоди» зразка 1999 року — під назвою «За Україну, за Ющенка!». Над проектом, який журналісти охрестили «ЗУЗЮ», Єхануров працював разом зі старшим братом Віктора Андрійовича Петром Ющенком.
До того часу в Юрія Івановича склалися тісні стосунки з багатьма людьми в оточенні Ющенка. Наприклад, з Миколою Мартиненком і Давидом Жванією.
Єхануров був одним з небагатьох членів команди Віктора Ющенка, які уникали різкої критики Леоніда Кучми. «Я працював з Леонідом Кучмою і повинен сказати, що за час його президентства країна пройшла складний період свого розвитку. Звичайно ж, «лицом к лицу лица не увидать — большое видится на расстоянии». Думаю, що у випадку з Леонідом Даниловичем через деякий час усі зрозуміють, що ми пережили важкий час — це була наша історія», — писав Єхануров.
Сам він мріяв торік: «Думаю, що наступний уряд, який прийде в грудні, почне з того, що скасує не менш ніж сотню адресних постанов цього уряду і вивільнить сили українського підприємництва для подальшого розвитку». Єханурову і в страшному сні не могло привидітися, що наступний уряд досягне вершини популізму і непрофесіоналізму, а приватне підприємництво заженуть у більш жорсткі умови, ніж за Кучми.
Після перемоги Віктора Ющенка і розподілу портфелів Юрію Єханурову не дісталося нічого. Лише навесні 2005 року Ющенко призначив його на посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Тоді більшість аналітиків оцінили це призначення як «бажання президента зберегти Єханурова для більш високої місії, вберегти його від київських палацових інтриг».
Тим більше що в січні 2005 року ім’я Єханурова вже фігурувало у списках гіпотетичних кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Але надто вже поміркований Єхануров не підходив на роль революційного прем’єра. Його необхідно було зберегти для спокійніших і стабільніших часів. 24 вересня 2005 року стабільність настала — з другої спроби Юрій Єхануров отримав вотум довіри сесійної зали Верховної Ради... Україна отримала свого нового прем’єра — технічного, на півроку, з функціями й обов’язками термінатора.
--------------------------------------------------------------------------------
Особисте життя прем’єра Єханурова
Юрій Єхануров одружений зі своєю ровесницею. Олена Львівна — нині пенсіонерка, раніше працювала провідним інженером в НДІАвтопром. У сімейної пари Єханурових 1975 року народився син Дмитро. Закінчивши київську фізико-математичну школу № 145, Дмитро вступив до Київського університету. Згодом перевівся до МФТІ. Після закінчення інституту повернувся в Україну. «Мій син єдиний з усіх своїх однокурсників після закінчення МФТІ не поїхав до США. Я йому не дозволив. Вважаю, що син українського міністра не може собі цього дозволити», — говорить Юрій Єхануров. — Я ніколи його не опікував. Навіть до школи ходив лише кілька разів». Зараз син Юрія Івановича задіяний у бізнесі, пов’язаному з інформаційними технологіями. Дмитро і Наталія Єханурови виховують двох дітей — онуків Юрія Івановича.
Мешкає Юрій Єхануров у Києві на бульварі Лесі Українки в стандартній двокімнатній квартирі, отриманій ще за часів роботи головою Фонду держмайна України. Дачу продав. Будучи першим віце-прем’єром, користувався державною дачею в Кончі-Заспі.
Носить годинник Zenith, подарований на 50-річчя.
Автомобіль Єханурова — Тойота RAV-4. Щоправда, сам він машину не водить. «У мене ніколи не було часу вчитися. Мені складно уявити, як я можу це зробити зараз». Автомобілем користується в основному син.
Прокидається Єхануров зазвичай о 5-й ранку, лягає спати о 12-й ночі.
Відпочиває переважно в Криму. Займається спортом, має чудову форму. Щоранку обливається холодною водою.
Подорожуючи, багато фотографує. Вірний своїм звичкам — вже багато років проявляє плівку в одному і тому самому фотоательє на бульварі Лесі Українки.
Охороною користувався тільки тоді, коли обіймав посаду віце-прем’єра. Згідно із законодавством, охорону буде виділено йому і тепер.
Сам прем’єр-міністр вважає, що в нього немає здібностей до іноземних мов. «Розумію німецьку, англійську, польську, навіть читати можу, а говорити — ні. Бурятської мови не знаю зовсім».
Про свої кулінарні уподобання Єхануров писав: «Подобається готувати пельмені. На Новий рік роблю на швидкість — цього року за годину зліпив 117 штук. Дуже люблю чай і з задоволенням його готую. У мене багато сортів. Вранці не люблю поспішати: заварюю зелений чай і довго його п’ю, читаю, слухаю Бі-Бі-Сі, іноді працюю за комп’ютером. П’ю з піали, яку привіз із Сибіру і якій 42 роки. Це ритуал. Дружина зранку п’є каву. Тому щоранку варю для неї каву різних сортів».
Єхануров не любить нагород. «У мене є три церковні нагороди. Нагород за роботу на державних посадах немає. Вважаю, що отримувати нагороди в 90-ті роки було аморально».
Про свої захоплення говорить так: «Зараз я працюю і навчаю: вже 14 років викладаю в університеті імені Шевченка на економічному факультеті, приймаю іспити, заліки. Щороку готую якісь новинки, щоб студентам було цікаво. Знаєте, мені дуже подобається викладацька робота, читати лекції студентам — чудове заняття. Ще одне моє захоплення — друзі. Кожного року ми з житомирськими приятелями-художниками організовуємо пленери. Перший відбувся у 1998 році в архіві Житомирської області, де був маєток графині Ганської. Потім проводили виставку в Києві, у бібліотеці Вернадського. Цього року вирішили організувати виставку в маленькому музеї Чехова на околиці Сум. Я попросив земляків з Житомирської області підтримати місцевих художників і навіть запропонував у кожному земляцтві в кабінетах повісити картини живописців. Виявилося, у Києві багато уродженців Житомира. Сподіваюся, вони підтримають майстрів пензля. Наступна поїздка буде до ялтинського музею Чехова».
До речі, ялтинський і сумський музеї Чехова перебувають під особистим патронатом Юрія Єханурова.
Єхануров постійно говорить про любов до творчості відомого російського письменника, який вважав себе малоросом і щиро любив Україну. У кабінеті Єханурова висить портрет Антона Павловича Чехова — інших портретів, як каже Єхануров, немає. Попри те, що після помаранчевої революції в багатьох чиновницьких кабінетах з’явилися двометрові портрети президента.
--------------------------------------------------------------------------------
Думки колишніх колег
Ксенія ЛЯПІНА, голова Ради підприємців при Кабміні
— Ми багато і конструктивно працювали з Юрієм Івановичем. Це прагматик і людина, яка звикла будувати, а не руйнувати. Свого часу він вибудовував роботу Держкомпідприємництва. Для нього є звичною справою розпочинати щось таке, чого раніше ще ніхто не робив. А сьогодні країні понад усе потрібен прем’єр-міністр з таким конструктивним началом — дуже багато зруйновано, і настав час щось будувати на цих уламках.
Сподіваємося, що з його приходом буде серйозно підкориговано бюджет. Також ми розраховуємо, що йому вдасться ввести закон про основи державної регуляторної політики, який сприятиме відкритості влади. Принаймні він вимагатиме від міністрів прозорих рішень — підзаконні нормативні акти оприлюднюватимуться ще на стадії проектів, готуватимуться так звані аналізи регуляторного впливу нормативів. Крім того, радикалізм не в його характері, тому сподіваємося, що правила гри в податковій сфері не мінятимуться за одну ніч.
Євген ДУБОГРИЗ, редактор розділу «Великі гроші» тижневика Контракти
— Колегою Юрія Івановича мене назвати складно — я швидше працював не з Єхануровим, а на Єханурова. А саме в інтернет-агентстві, одним із засновників (і, як подейкували в редакції, власником) якого був нинішній прем’єр. Юрій Єхануров, на відміну від інших політиків, які контролюють ЗМІ, практично не втручався в редакційний процес. Хіба що стосовно дрібниць — у потрібний час поставити інтерв’ю з ним або кимось з помічників, пропіарити захід з його участю.
Але враження від роботи залишилося дещо зіпсованим. Одного не дуже чудового дня Юрію Івановичу набридло займатися агентством, і він передав проект в управління одному зі своїх колег, який відразу ж звільнив усіх журналістів, не виплативши їм зарплату за півтора місяця (готівкою, звичайно, оскільки свої 200 грн офіційної ставки всі ми отримали). Безпосередньо мені недоплатили близько $900. З невдоволеними журналістами пан Єхануров спілкуватися не захотів.
Утім, ділові якості Юрія Івановича (як політика) сумнівів не викликають. Він, попри часом жорстке ставлення до підлеглих, вміє не сваритися з вищим керівництвом. Це, як на мене, його головний плюс. Вважаю, що в економічній діяльності Єхануров повернеться до політики Кабміну зразка 2002-го — середини 2004 років, а в політичній сфері спробує грати на противагах — це його шанс зберегти вплив після парламентських виборів.
Олександр БОНДАР, заступник голови правління ФДМУ
— Людина ділових якостей, вміє вислухати думки і підлеглих, і колег, але рішення завжди приймає сам. Те, якими вони будуть, не завжди можна передбачити. Про роботу з ним у мене залишилися найприємніші враження. Ми працювали разом з 1993 року ще в Київській адміністрації. У 1994-му я був першим, кого він запросив до ФДМ, щойно став головою правління. Юрій Іванович завжди доручав мені доволі складні завдання, які іноді не дуже хотілося виконувати. Але завдяки йому з цими завданнями я справлявся.
Думаю, що тепер нарешті розпочнуться очікувані економічні реформи.
Олександр РЯБЧЕНКО, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестиціями
— Мені доводилося стикатися з ним по роботі. Він дуже досвідчена людина, добре підготовлений професіонал. У нинішній політичній ситуації на посаді прем’єра потрібна саме така людина. Він не братиме участі в політичних боях, не зловживатиме своїм службовим становищем, він здатний спокійно працювати в умовах безперервної критики.
Його головна мета — стабілізувати економічну ситуацію. Завдання дуже складне, але реальне.