Справа "честі" (/)
10/08/2005 | NI_ZRADI
Скільки ще триватиме розслідування справи про вбивство Гонгадзе, оголошеної справою честі президента В.Ющенка й нації, — невідомо. Звісно, що стосується нації, це занадто. Нація в цілому нести тягар відповідальності за це ганьбище не може. Бо власники впізнаваних голосів на плівках і генпрокурор — це ще не вся нація. Але однаково соромно. Парламентська асамблея Ради Європи продемонструвала, що втрачає терпіння. Частина резолюції, присвячена розслідуванню справи Гонгадзе, засвідчує: Європа втомлюється розчулюватися й закривати очі на особливості українського слідства. Не врятував ситуацію навіть генпрокурор, котрий, за словами очевидців, своєю появою в Страсбурзі втілив у життя сюжет відомого живописного полотна з назвою: «Не чекали».
«Стосовно справи Гонгадзе вважати розслідування завершеним лише тоді, коли до суду буде відправлено одну справу, яка включає в себе обвинувачення всіх замовників, організаторів і виконавців цього злочину; розслідувати та, за необхідності, притягти до відповідальності винних у недоліках попереднього й поточного слідства у справі... Провести якомога швидше у Верховній Раді України відкриті для громадськості парламентські слухання у справі Гонгадзе», — говориться в резолюції ПАРЄ.
По суті справи
Що стосується туманної юридичної суті та незбагненної логіки слідства у справі Гонгадзе. Із заяви представника інтересів матері Г.Гонгадзе С.Головатого (нині — міністра юстиції) й адвоката А.Федура випливає: обвинувачення в убивстві Гонгадзе стосується тільки чотирьох міліціонерів. Залишилося обвинувачення тільки по частині третій статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень. За словами С.Головатого, за період від 28 липня 2005 року при розслідуванні справи з матеріалів зникли, зокрема, обвинувачення міліціонерів у вбивстві за попередньою змовою та в убивстві з особливою жорстокістю. Адже голову відрубали після вбивства, а «робочий момент» задушення тривалістю в чотири хвилини вважати жорстокістю слідство, очевидно, підстав не має.
Із огляду на загальновідому практику ведення допитів, напругу пристрастей навколо найрезонанснішої справи й дилетантські зобов’язання вищих посадових осіб держави, не викликає особливих сумнівів, під яким таким «тиском фактів», як люблять висловлюватися правоохоронці, затримані за підозрою в убивстві журналіста моментально в усьому зізналися. Проте хотілося б, аби відплата мала цивілізований характер. Починаючи з цих виконавців, котрі, як випливає з розповіді допущених до матеріалів кримінальної справи, за логікою слідства, без жодного мотиву, ні сіло ні впало «згуртувалися», спонтанно, без попередньої змови й без жодної видимої причини вбили людину. Убили не навмисно — просто так вийшло внаслідок... перевищення службових повноважень.
Що стосується такого несподіваного, прямо скажемо, формулювання обвинувачення, то тут існує низка досить цікавих аспектів. Перевищення влади чи службових повноважень — це навмисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень. Коли такі дії завдали істотної шкоди правам і інтересам громадян або супроводжувалися насильством, застосуванням зброї, болісними діями чи діями, що ображають гідність потерпілого, і спричинили при цьому тяжкі наслідки, вони караються позбавленням волі максимум на десять років за нині чинним Кримінальним кодексом. (Відповідно до старого КК цей термін становив 12 років.)
Принциповим моментом для застосування згаданої статті КК є те, що особа здійснює певне діяння по службі, яке не належить до її компетенції, виходячи за межі своїх службових повноважень. Судова практика зараховує до таких злочинів, зокрема, «здійснення дій, які ніхто не має права виконувати чи дозволяти». Проте для застосування цієї статті необхідно, аби дії винної посадової особи були «зумовлені її службовим становищем і перебували у зв’язку зі службовими повноваженнями стосовно потерпілого». За відсутності такого зв’язку дії винного мають кваліфікуватися за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи. Які такі службові повноваження могли бути в обвинувачуваних стосовно Гонгадзе?! Де Юрій Кравченко, котрий уже не відповість на це запитання, ми знаємо. Де генерал Пукач, чиї ангели-охоронці трудяться за сумісництвом у наших судах, Генеральній прокуратурі, і котрий міг би прояснити це питання, — невідомо. Якщо понад усяке сподівання підстави для застосування щодо обвинувачуваних у вбивстві Гонгадзе справді є (чи суд закриє очі на їхню відсутність), то обвинувачуваним у вбивстві Гонгадзе не загрожує не те що довічне ув’язнення, а й навіть 15 років позбавлення волі. Бо вбивство через необережність (а нам увесь час говорять про «ексцес») додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не вимагає. На відміну від навмисного вбивства — у такому разі перевищення службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки, кваліфікується за сукупністю, приміром, із статтею про навмисне вбивство (до 15 років або довічне позбавлення волі).
Поки таємниця слідства бодай частково не проясниться у відкритому, як нам обіцяли, судовому процесі, важко дійти висновку, чи є підстави для застосування саме цієї статті КК. Виходячи з того, що відомо у справі Гонгадзе, ці підстави розгледіти важко. Крім таких аж ніяк не процесуальних, але вельми важливих моментів, як полегшення можливості торгу з обвинувачуваними, котрі повинні дати потрібні показання й забути ті, які не вкладаються у версію слідства.
Коло та навколо
Як відомо, голова ВР В.Литвин урешті-решт закликав депутатів заслухати звіт спеціальної слідчої комісії парламенту про перебіг розслідування справи Гонгадзе, аби уникнути надалі будь-яких взаємних обвинувачень. Життя показало: цим надіям не судилося справдитися, і обвинувачення залунали з новою силою. Проте нарешті сталося. Звіт парламентської слідчої комісії оприлюднено. Але чи то Г.Омельченко у поспіху прихопив стару редакцію тексту, чи то з якоїсь іншої причини те, що пролунало в напівпорожньому залі, не лише розчарувало, а й залишило не менше запитань по справі, ніж раніше.
Зокрема, можливо, тому, що для кваліфікації багаторічних дій слідства важко підібрати пристойне й водночас адекватне слово, Г.Омельченко так і не згадав про це знущання під назвою «розслідування справи про вбивство Г.Гонгадзе». Коротко кажучи, певної завершеності, спокійної сили у виступі Г.Омельченка не було, навіть натяку на неї не відчувалося. Так, деякі наївні громадяни були розчаровані відсутністю у звіті імені, яке незбагненним чином відсутнє також на плівках Мельниченка й чомусь залишилося «за кадром» гучної кримінальної справи міліцейської банди перевертнів, уже переданої до суду...
Ряд відомих політиків, утаємничених у роботу слідчої комісії, заявили про кричущу неповноту наданих відомостей. Отож саме час створювати комісію з розслідування діяльності комісії...
До речі, ВР ухвалила рішення про створення чергового суперефективного дива — Тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування обставин касетного скандалу та його впливу на стан національної безпеки. Очевидно, керуючись мудрим заповітом незабутнього класика, котрий рекомендував: хочеш занапастити справу, створи комісію. Ця на багато років запізніла ініціатива належить фракції «Вперед, Україна!», куди входить зять Леоніда Кучми В.Пінчук, і фракції Народної партії, лідером якої є В.Литвин, звинувачений Григорієм Омельченком у вчиненні злочину... Мабуть, причетність до створення чергового неповноцінного слідчого органу таких небайдужих і втаємничених людей стане запорукою того, що після довгої й копіткої роботи можна буде очікувати чергового «пшику», який пролунає з трибуни ВР.
Перспективи
Цікаво буде подивитися, що зрештою залишили по суті від багатотомної справи Гонгадзе, яка ось-ось має опинитися в суді. Від справи, розслідуваної під чуйним керівництвом С.Піскуна. Генпрокурора, звільненого Л.Кучмою нібито за те, що недозволенно близько підійшов до істини у справі Гонгадзе. Генпрокурора, відновленого на посаді тим самим Кучмою, котрий, як з’ясувалося, найбільше на світі боявся не повноцінного розслідування у справі Гонгадзе, а відповідальності за невиконання судового рішення про поновлення С.Піскуна... За словами генпрокурора, справу буде передано до одного із районних судів. Щось підказує: це буде Печерський суд столиці.
Непрофесіоналам видається, що не може бути остаточної відповіді на запитання у справі Гонгадзе без аналізу записів Мельниченка, уже запатентованих своїм хранителем і розповсюджувачем, котрий остаточно втратив почуття міри. Але так уже в нас заведено — будь-яка експертиза стосовно резонансної справи перетворюється на нескінченний серіал. Екс-глава СБУ Турчинов заявив: факт монтажу плівок у частині, де йшлося про Гонгадзе, не встановлено. Офіційно з цього приводу — тиша. Для експертизи їм абсолютно необхідний пристрій, на якому здійснювався запис, і конче потрібно знати безліч інших подробиць. Хоча, якби записи такого змісту знайшов у баку для сміття свідомий бомж і передав знахідку правоохоронним органам, її зобов’язані були б вивчити — всебічно й повноцінно. Бо йдеться в них про вчинення злочинів. Але це теорія. А на практиці експертиза — справа тонка. Відповідно, раді б установити істину, але не встановлюється вона ніяк. За великим рахунком, із цими записами все вже давно зрозуміло. І з цим уже майже змирилися.
…Ось тільки не надавши матері Гії можливості поховати тіло сина, не треба було називати вулицю ім’ям Гонгадзе. Набагато символічніше було б вулицю Банкову, закривши глухим парканом, перейменувати на глухий кут імені Мельниченка.
Олександра ПРИМАЧЕНКО
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/567/51461/
«Стосовно справи Гонгадзе вважати розслідування завершеним лише тоді, коли до суду буде відправлено одну справу, яка включає в себе обвинувачення всіх замовників, організаторів і виконавців цього злочину; розслідувати та, за необхідності, притягти до відповідальності винних у недоліках попереднього й поточного слідства у справі... Провести якомога швидше у Верховній Раді України відкриті для громадськості парламентські слухання у справі Гонгадзе», — говориться в резолюції ПАРЄ.
По суті справи
Що стосується туманної юридичної суті та незбагненної логіки слідства у справі Гонгадзе. Із заяви представника інтересів матері Г.Гонгадзе С.Головатого (нині — міністра юстиції) й адвоката А.Федура випливає: обвинувачення в убивстві Гонгадзе стосується тільки чотирьох міліціонерів. Залишилося обвинувачення тільки по частині третій статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень. За словами С.Головатого, за період від 28 липня 2005 року при розслідуванні справи з матеріалів зникли, зокрема, обвинувачення міліціонерів у вбивстві за попередньою змовою та в убивстві з особливою жорстокістю. Адже голову відрубали після вбивства, а «робочий момент» задушення тривалістю в чотири хвилини вважати жорстокістю слідство, очевидно, підстав не має.
Із огляду на загальновідому практику ведення допитів, напругу пристрастей навколо найрезонанснішої справи й дилетантські зобов’язання вищих посадових осіб держави, не викликає особливих сумнівів, під яким таким «тиском фактів», як люблять висловлюватися правоохоронці, затримані за підозрою в убивстві журналіста моментально в усьому зізналися. Проте хотілося б, аби відплата мала цивілізований характер. Починаючи з цих виконавців, котрі, як випливає з розповіді допущених до матеріалів кримінальної справи, за логікою слідства, без жодного мотиву, ні сіло ні впало «згуртувалися», спонтанно, без попередньої змови й без жодної видимої причини вбили людину. Убили не навмисно — просто так вийшло внаслідок... перевищення службових повноважень.
Що стосується такого несподіваного, прямо скажемо, формулювання обвинувачення, то тут існує низка досить цікавих аспектів. Перевищення влади чи службових повноважень — це навмисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень. Коли такі дії завдали істотної шкоди правам і інтересам громадян або супроводжувалися насильством, застосуванням зброї, болісними діями чи діями, що ображають гідність потерпілого, і спричинили при цьому тяжкі наслідки, вони караються позбавленням волі максимум на десять років за нині чинним Кримінальним кодексом. (Відповідно до старого КК цей термін становив 12 років.)
Принциповим моментом для застосування згаданої статті КК є те, що особа здійснює певне діяння по службі, яке не належить до її компетенції, виходячи за межі своїх службових повноважень. Судова практика зараховує до таких злочинів, зокрема, «здійснення дій, які ніхто не має права виконувати чи дозволяти». Проте для застосування цієї статті необхідно, аби дії винної посадової особи були «зумовлені її службовим становищем і перебували у зв’язку зі службовими повноваженнями стосовно потерпілого». За відсутності такого зв’язку дії винного мають кваліфікуватися за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи. Які такі службові повноваження могли бути в обвинувачуваних стосовно Гонгадзе?! Де Юрій Кравченко, котрий уже не відповість на це запитання, ми знаємо. Де генерал Пукач, чиї ангели-охоронці трудяться за сумісництвом у наших судах, Генеральній прокуратурі, і котрий міг би прояснити це питання, — невідомо. Якщо понад усяке сподівання підстави для застосування щодо обвинувачуваних у вбивстві Гонгадзе справді є (чи суд закриє очі на їхню відсутність), то обвинувачуваним у вбивстві Гонгадзе не загрожує не те що довічне ув’язнення, а й навіть 15 років позбавлення волі. Бо вбивство через необережність (а нам увесь час говорять про «ексцес») додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не вимагає. На відміну від навмисного вбивства — у такому разі перевищення службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки, кваліфікується за сукупністю, приміром, із статтею про навмисне вбивство (до 15 років або довічне позбавлення волі).
Поки таємниця слідства бодай частково не проясниться у відкритому, як нам обіцяли, судовому процесі, важко дійти висновку, чи є підстави для застосування саме цієї статті КК. Виходячи з того, що відомо у справі Гонгадзе, ці підстави розгледіти важко. Крім таких аж ніяк не процесуальних, але вельми важливих моментів, як полегшення можливості торгу з обвинувачуваними, котрі повинні дати потрібні показання й забути ті, які не вкладаються у версію слідства.
Коло та навколо
Як відомо, голова ВР В.Литвин урешті-решт закликав депутатів заслухати звіт спеціальної слідчої комісії парламенту про перебіг розслідування справи Гонгадзе, аби уникнути надалі будь-яких взаємних обвинувачень. Життя показало: цим надіям не судилося справдитися, і обвинувачення залунали з новою силою. Проте нарешті сталося. Звіт парламентської слідчої комісії оприлюднено. Але чи то Г.Омельченко у поспіху прихопив стару редакцію тексту, чи то з якоїсь іншої причини те, що пролунало в напівпорожньому залі, не лише розчарувало, а й залишило не менше запитань по справі, ніж раніше.
Зокрема, можливо, тому, що для кваліфікації багаторічних дій слідства важко підібрати пристойне й водночас адекватне слово, Г.Омельченко так і не згадав про це знущання під назвою «розслідування справи про вбивство Г.Гонгадзе». Коротко кажучи, певної завершеності, спокійної сили у виступі Г.Омельченка не було, навіть натяку на неї не відчувалося. Так, деякі наївні громадяни були розчаровані відсутністю у звіті імені, яке незбагненним чином відсутнє також на плівках Мельниченка й чомусь залишилося «за кадром» гучної кримінальної справи міліцейської банди перевертнів, уже переданої до суду...
Ряд відомих політиків, утаємничених у роботу слідчої комісії, заявили про кричущу неповноту наданих відомостей. Отож саме час створювати комісію з розслідування діяльності комісії...
До речі, ВР ухвалила рішення про створення чергового суперефективного дива — Тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування обставин касетного скандалу та його впливу на стан національної безпеки. Очевидно, керуючись мудрим заповітом незабутнього класика, котрий рекомендував: хочеш занапастити справу, створи комісію. Ця на багато років запізніла ініціатива належить фракції «Вперед, Україна!», куди входить зять Леоніда Кучми В.Пінчук, і фракції Народної партії, лідером якої є В.Литвин, звинувачений Григорієм Омельченком у вчиненні злочину... Мабуть, причетність до створення чергового неповноцінного слідчого органу таких небайдужих і втаємничених людей стане запорукою того, що після довгої й копіткої роботи можна буде очікувати чергового «пшику», який пролунає з трибуни ВР.
Перспективи
Цікаво буде подивитися, що зрештою залишили по суті від багатотомної справи Гонгадзе, яка ось-ось має опинитися в суді. Від справи, розслідуваної під чуйним керівництвом С.Піскуна. Генпрокурора, звільненого Л.Кучмою нібито за те, що недозволенно близько підійшов до істини у справі Гонгадзе. Генпрокурора, відновленого на посаді тим самим Кучмою, котрий, як з’ясувалося, найбільше на світі боявся не повноцінного розслідування у справі Гонгадзе, а відповідальності за невиконання судового рішення про поновлення С.Піскуна... За словами генпрокурора, справу буде передано до одного із районних судів. Щось підказує: це буде Печерський суд столиці.
Непрофесіоналам видається, що не може бути остаточної відповіді на запитання у справі Гонгадзе без аналізу записів Мельниченка, уже запатентованих своїм хранителем і розповсюджувачем, котрий остаточно втратив почуття міри. Але так уже в нас заведено — будь-яка експертиза стосовно резонансної справи перетворюється на нескінченний серіал. Екс-глава СБУ Турчинов заявив: факт монтажу плівок у частині, де йшлося про Гонгадзе, не встановлено. Офіційно з цього приводу — тиша. Для експертизи їм абсолютно необхідний пристрій, на якому здійснювався запис, і конче потрібно знати безліч інших подробиць. Хоча, якби записи такого змісту знайшов у баку для сміття свідомий бомж і передав знахідку правоохоронним органам, її зобов’язані були б вивчити — всебічно й повноцінно. Бо йдеться в них про вчинення злочинів. Але це теорія. А на практиці експертиза — справа тонка. Відповідно, раді б установити істину, але не встановлюється вона ніяк. За великим рахунком, із цими записами все вже давно зрозуміло. І з цим уже майже змирилися.
…Ось тільки не надавши матері Гії можливості поховати тіло сина, не треба було називати вулицю ім’ям Гонгадзе. Набагато символічніше було б вулицю Банкову, закривши глухим парканом, перейменувати на глухий кут імені Мельниченка.
Олександра ПРИМАЧЕНКО
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/567/51461/