10/11/2005 | Михайло Свистович

форумі.

Тарас Ратушний (НТН): Лісова Буча як дзеркало земельної кризи

http://maidan.org.ua/static/mai/1128988153.html

В Ірпінському регіоні знають багато і про “стару” владу, і про “нову” владу. В Ірпені до посади заступника прокурора дослужився свого часу Святослав Піскун, тут поруч директором радгоспу починав Анатолій Засуха.

Ця історія почалась зовсім не зі скандалу навколо земельної ділянки Святослава Вакарчука, фронтмена популярної групи, глашатая помаранчевого майдану та радника Президента Віктора Ющенка. Вперше наша знімальна група потрапила до містечка Буча під Києвом взимку 2005-го, а корені земельного буму слід шукати у далекому 2002-му. Другий термін Президентства Леоніда Кучми, другий термін Бучанського селищного голови Анатолія Федорука і губернатора Анатолія Засухи.

Мешканці Бучі кажуть – це столична влада надала приклад поведінки з державним лісовим фондом. У липні 2002-го кількома рішеннями місцевих рад виведено з лісфонду біля трьох тисяч гектарів лісу в Ірпінському регіоні. Забудову назвали ущільненням – де-юре ділянки, що виділяються, знаходяться у межах територіальної громади. Де-факто – це ліси. Про належність їх до державного лісового фонду вказує сьогодні лише стела на автотрасі неподалік від в’їзду до Бучі.

“А жодних документальних підтверджень про те, що це ліси першої охоронної категорії – взагалі не існує...” - запевняє селищний голова Федорук. Мовляв, ліси у Бучі ущільнювались історично, а селищна рада лише прискорила хід історії:

“Історично селище Буча починалась саме з лісової зони, вже потім освоювалась та, частина, де лісів немає. І за царської Росії, і при Совєтах Буча забудовувалась і ніколи не виникало питання, що це ліси першої охоронної категорії”.

І даремно протестувала громадськість, стверджуючи про незаконність рішень селищної ради. Даремне апелювали до відсутності генерального плану забудови. Розроблений ще у 1988 році генеральний план Ірпінського регіону досі залишається не затвердженим, тож як можна проводити будь-які проектні, а тим паче будівельні роботи?

Мирослава Свистович, помічник народного депутата Євгена Жовтяка:

“У нас є документи із багатьох інстанцій, де кажеться, що в даному випадку міською Ірпінською радою і Бучанською селищною радою було перевищено свої повноваження...”

Вперше ми побували у Бучі в лютому 2005 року. В Бучі – активними темпами ведеться будівництво, а, за кількістю “новонарізаних” ділянок, населення селища зросло мало не вдвічі. За словами місцевих мешканців, селищний голова пообіцяв надати земельні ділянки згідно черги. З 1993 року бучанці почали виборювати свої клаптики землі. Ця боротьба не принесла їм результатів й по сьогодні.

Геннадій Крістінов, мешканець Бучі:

“Найчастіше мої заяви залишаються без відповіді, а коли і відповідають, то навіть фантазіями це назвати не можна, скоріше за все – це схожа на викривлення фактів. Тобто це все так, але трішечки не так...”

Тим часом бучанський ліс безжалісно винищується будівельниками, хоча на будь-які протести місцевої громади сільрада має нібито законну відповідь: бучанський ліс не належить до лісового фонду.

Олександр Дзюблюк, начальник державної екологічної інспекції м. Ірпінь:

“Бучанський ліс не належить до державного лісового фонду... Це все зелені насадження... Усі дерева, що було вирубані під час будівництва навіть не використані у будівельних роботах, вони тут на майданчиках і були спалені”.

Весна 2005-го. З ініціативи губернатора Євгена Жовтяка в Ірпінському регіоні починає працювати спеціальна робоча група обласної державної адміністрації з дотримання законності у вирішенні земельних питань. Голова комісії – помічник Жовтяка Мирослава Свистович. Члени комісії заявляють про корупцію та зловживання земельними питаннями в Бучі, Ірпіні, Ворзелі та Гостомелі. З архівів місцевих рад отримано стоси документів, що свідчать про це.

Обласний Господарський суд розпочинає розгляд справи про віднесення бучанських лісів до земель житлової та громадської забудови. Позивач – Київська обласна адміністрація. Далі вже зовсім по революційному, в бучанські ліси прибуває спецназ.

Спецназівці супроводжують державного виконавця, що має донести рішення суду до власників котеджів. До вирішення питання в правовому полі суд заборонив будь-кому здійснювати забудову на спірних ділянках. Котеджі зростають у Лісовій Бучі як гриби після рясного дощу - за найскромнішими підрахунками населення селища цього року збільшиться мало не вдвічі. Бо офіційно більшість земельних ділянок роздавалось під забудову та індивідуальне сільське господарство.

Юрій Погрібняк, представник обласної держадміністрації:

“Це є прямим порушенням законодавства. Ірпінський регіон – це курортна зона. Будівництво на таких землях має відбуватись тільки за згодою Кабінету Міністрів...”

Натомість бучанський мер Анатолій Федорук з цим не погоджується. Каже, що виділені під котеджі території існують в житловій забудові історично, ліси – знову ж таки, не частина лісфонду, а просто зелені насадження між будинками.

Свої дії Федорук таким чином вважає цілком законними - на його думку йде мова не про освоєння прилеглих лісів, а про забудову території громади шляхом ущільнення. Хоча єдине ущільнення, що впадає в очі - є ущільнення природоохоронної зони. Власники котеджів прагнуть селитись ближче до природи, аніж до ущільнених корінних мешканців селища Буча. Стенд ап. Загальну кількість земельних ділянок в бучанському лісі навіть голова селищної ради назвати не може. Чимало невеличких ділянок виділялись різним громадянам – буцімто для покращення їхніх житлових умов. Як свідчить практика, такі ділянки згодом об’єднуються в квадрати і обносяться загальним бетонним парканом.

Надалі у газетах з’являються приватні оголошення - бучанська земля йде від двох до трьох тисяч доларів за сотку. Більшість власників котеджів придбали свої ділянки саме на вторинному ринку, деякі ділянки змінювали свої господарів кілька разів.

Разом з судовим виконавцем продовжуємо обходити ділянки. Реакція власників близька до ворожої - люди вклали у землю значні кошти і певні у законності своїх дій. Суд вони звичайно поважають, однак зупиняти будівництво до рішення суду - це вже занадто. І спецназу, і державному виконавцю зрозуміло - ніхто із забудовників виконувати рішення суду не буде. Припинити будівництво можна лише на годинку, поки гості не залишать заповідний ліс. Делегація залишає Бучу, їй назустріч прямують нові бетономішалки та КАМАЗи з цеглою.

Корупція визначається законом?

Протиправні дії селищної ради вже намагались оскаржити - в травні 2004 року під тиском громадськості Ірпінська прокуратура передає справу до суду. Справа лежить без розгляду до осені, коли суддя Савченко виносить вирок - позивачу відмовити. А 26 серпня рішенням Бучанської ради громадянин Савченко Сергій Іванович отримує в Бучі ділянку в 15 соток. Поруч - іще двоє суддів та працівників прокуратури.

Пік земельного буму - 2004 рік - чи не щодня до бучанського лісу прибувають ріелтори з потенційними покупцями. В лісі мало орієнтирів однак посередники чітко знають, де яка ділянка. Серед громадян, що отримали землю з перших рук знаходимо Вакарчука Святослава Івановича. Перший погляд на копію документів позбавляє сумніву - це він, натхненний герой помаранчевої революції. Вперше заяву Вакарчук написав ще перед виборами - 29 вересня 2004 року. Просить безкоштовно надати земельну ділянку у 40 соток під будівництво. І відразу ж депутати голосують за. Однак минає два місяці - Вакарчук знову пише заяву де просить надати йому ще 60 соток - під індивідуальне сільське господарство. Заява Вакарчука датована сьомим грудня. Позитивне рішення депутатів - тим же числом. Будь ласка – збирайте технічну документацію. Як свідчить практика цей процес у бучанських новоселів надовго не затягується. Ще одна сесія - і земля в оренді. Позачергова сесія почалась 7 грудня о другій годині - володарю гектару бучанського лісу ще вистачало часу, щоб дістатись до столичного Майдану і виступити на сцені з революційними піснями.

Ми вирушаємо за вказаною адресою - вулиця Рози Люксембург 20. 14 номер на цій вулиці останній - це скромні 15 соток. Далі починається ліс. Продовженням вулиці Рози Люксембург є звичайна лісова дорога. Тут під 20 номером і знаходяться володіння Святослава Івановича Вакарчука. Поки тут немає навіть паркану. Однак сусіда Вакарчука вже встиг побудуватись, адже отримав свою ділянку за рік до помаранчевої революції. За документами сусіда Вакарчука має прізвище Бучинський - однак рішенням селищної ради він отримав у два прийоми лише півгектара. Решту його ділянки формально отримували інші громадяни - Кисельови. Вони пізніше відмовились від землі на користь власника бетонного паркану, що об’єднує три номери лісової вулиці 19, 21 та 23.

Ми намагалися зв’язатися із Святославом Вакарчуком, щоб отримати коментарі щодо його земельної ділянки. PR-директор співака Марко Маркович телефоном повідомив, що Святослав не стане коментувати таких дріб'язкових питань. Однак йому Вакарчук нібито сказав: “Це така сама моя ділянка як і твоя”. Що означали ці слова, ми намагалися з’ясувати під час інтернет-конференції Вакарчука у виданні “Кореспондент”. Візит нашої знімальної групи став для Святослава несподіванкою. Очевидно, зі слів свого арт-директора він уже знав, яке запитання йому збирається поставити телеканал НТН. Тож повівся як справжній джентельмен. Він пообіцяв нам інтерв’ю, а взамін попросив зачекати за дверима, оскільки через присутність знімальної групи він почувається некомфортно. А потім від інтерв’ю відмовився. Персонал “Кореспондента” зробив все, аби співак уникнув незручних питань.

Минув місяць. Святослав Вакарчук так і не прокоментував інформацію щодо безкоштовного отримання ним земельної ділянки в бучанському лісі у розпал помаранчевої революції. Спроби якимось чином вплинути на ситуацію робив піар-директор співака Марко Маркович. Газеті “Сегодня” він розповів, що канал НТН вже вибачився за подану інформацію, однак каналу НТН про такі вибачення нічого не відомо. Натомість Бучанський селищний голова Анатолій Федорук в інтерв’ю знову ж таки газеті “Сегодня” підтвердив - ділянка Вакарчука не вигадка.

Цитую: “... у вересні минулого року селищною радою було прийнято рішення про виділення Вакарчуку ділянки в 15 “соток”, перед якою розташована велика галявина. Співак попрохав, щоб галявину за ним закріпили, а частину надали на умовах оренди під організацію творчого центру. Злі язики розтріщали, що Вакарчук хапнув гектар землі у розпал помаранчевої революції. - говорить Федорук. - Смішно. Адже співак міг з успіхом взяти собі земельну ділянку на ім’я якогось Петрова-іванова. Але ж він вчинив порядно”. Дуже цікава заява селищного голови викликала у нас підозру, що в Бучі відбувається видача земельних ділянок на підставних осіб. Виявилося, що чимало сусідів Вакарчука отримали землю, через посередництво “петрових-іванових”. Знайомство з бучанськими новеселами привело нас до Житомира.

“Підставні особи. Гуртом, дешево...”

До 2002 року вулиця Гоголя в Бучі налічувала лише кілька будинків. Сьогодні їх більше тридцяти - однак всі вони лише на карті. За сто метрів звідси – просто серед лісу – так званий провулок Гостомельський. Місцевим архітекторам забракло фантазії - провулок слід було б назвати Житомирським. Адже геть весь він заселений мешканцями цього обласного центру. Ми відібрали 15 рішень Бучанської селищної ради щодо виділення землі і вирішили особисто поспілкуватись з мешканцями примарного провулку.

Перша адреса в Житомирі - вулиця Київська 30. Мати “землевласниці” Марини Едуардівни Пекерман нічого про земельну ділянку дочки не знає. Повідомила, що дочка мешкає за іншою адресою:

“Вулиця Клосовського 10. Це дев’ятиповерхівка. Квартири не пам’ятаю, на восьмому поверсі...”

Несподівана удача - саме за цією адресою (Клоcовського, 10) мешкає інший заявник - Віталій Білеуш. Отримав 30 соток у бучанському лісі минулого року. Виявляється, мешкає в одній квартирі з громадянкою Пекерман. Але ось остання каже, що нічого не підписувала і ніякої землі не має.

Цілком можливо, документи Марини використали “втемну”. Очевидно, таємничий співмешканець Марини знає про Бучу більше, цим і пояснюється його небажання спілкуватись із знімальною групою. Невідомий, не відкриваючи дверей, повідомляє нам, що Білеуша немає, він “у відрядженні”.

Далі у списку Олександр Іванович Біленчук - також реальна особа. Мешкає у старенькому будиночку, де умови проживання справді варто було б поліпшити. Стіни тріщать, а воду беруть з колодязя у дворі.

Дід Михайло, місцевий мешканець, каже, що Біленчук працює різноробом на приватній фабриці з виробництва панчох. Сьогодні – вихідний, і Олександр Іванович справді виявився вдома. В Бучі був, землю просив, скільки саме і коли - не пам’ятає. Каже, що на питання не відповідатиме, “не має настрою”.

Далі більше - Біленчук каже, що отриману землю здав у оренду. Правда не пам’ятає кому і на яких умовах.

Журналіст: “Тобто ви відмовились від своєї ділянки?”

Біленчук: “Так відмовився... А вам від цього яка вигода?”

Чи знають про свої ділянки у Бучі родичка Біленчука Ядвига Леонтієвна та її мати Валентина Нечипорук – нам дізнатись не вдалося. Жінки мешкають в одній квартирі, однак дверей нам ніхто не відкрив. Не виявилось на місці і сім’ї Лютостанських. На їхню однокімнатну “хрущову” припадає відразу три заяви. За документами батько та дві дочки отримали по 15 соток. Сусіди ніколи не чули, щоб Лютостанські якось покращили житлові умови.

Решта житомирських заявників також не можуть похвалитись значними статками. Сусід Лютостанських по Гостомельсткому провулку громадянин Грибушин, наприклад, взагалі мешкає в гуртожитку. Знайти його тут не вдалося - людей живе багато - хто зна. Може давно виїхав? Можливо і виїхав, однак у Бучі точно не з’являвся.

Поки по Гостомельскому провулку ще ніхто не будувався. Серед тутешніх сосен ще немає табличок з номерами будинків і ймовірні власники сюди приїздять хіба що на пікнік та знічев’я постріляти у порожні пляшки.

Хто організатор житомирської схеми підставних осіб і величина гонорару, за який люди погоджувались стати гвинтиками в земельних оборудках – відповіді на ці питання цілком може знайти слідство. Ми зі свого боку готові передати слідчим всю отриману нами інформацію.

Продовження розслідування, місяць по тому...

Ми знову вирушаємо в Бучу. З мером селища Анатолієм Федоруком ми бачились востаннє, коли Буча ще не була епіцентром земельного скандалу, на шпальтах газет ірпінський регіон легко губився на тлі куди гучніших земельних справ – Конча-Заспа, Козин, Феофанія, Пуща-Водиця…

Тепер про Бучу не пише лише лінивий і Анатолій Федорук каже – його почали впізнавати в навіть кулуарах урядових структур столиці, куди він приїздить у справах.

Земельний скандал у Лісовій Бучі під Києвом – здавалося б крапля у морі порівняно з територією Київської області і піщинка у космосі в масштабах цілої країни. Однак у Лісовій Бучі сьогодні з сумом іронізують – тільки-но про їхній земельний скандал було заявлено з трибуни Верховної Ради, як у країні запанувала політична криза. Втім, у Бучі вдячні популярному співаку Святославу Вакарчуку, чия участь у земельній оборудці привернула до регіону увагу Генеральної прокуратури.

Нині в Ірпінському регіоні триває чергова перевірка. Працює спеціальна робоча група. Генпрокуратура перевіряє факти зловживань земельним питанням, оприлюднені журналістами. Однак, як стало відомо, це не перша інспекція генпрокуратури у регіоні. Навіть члени робочої групи поза камерою кажуть, що дотримуватися законності у земельному законодавстві важко, бо сам закон сформульований нечітко. Мовляв, не зрозуміло, що можна вважати корупцією а що ні? Наразі навіть не вдалося з’ясувати - якими саме фактами оперують члени робочої групи – останні активно посилаються на таємницю слідства.

А за фактами вибіркового ставлення селищних рад до заяв громадян щодо виділення земельних ділянок у Лісовій Бучі далеко ходити не треба. Майже у кожному дворі тут писали заяви селищному голові - на отримання землі бучани мають пріоритетне право. Однак мало хто з них отримує ділянку. Відмови мотивовані відсутністю генерального плану забудови, про це у відмовах вказується прямо - лише після генплану і за умови наявності земельних ділянок. Тим часом вільної землі у Бучі все меншає. В очікуванні міфічного генплану аборигени змушені йти на ущільнення. Кому землі не вистачає живуть у найманих квартирах. Сім’я Горалів за обіцянки надати землю ще у 2003-му році вступила до земельного кооперативу, як і всі пайовики зробила грошовий внесок.

Олена Гораль:

“Обіцянками землі нас фактично змусили вступити до цього кооперативу. 20 чоловік поздавали по 1700 гривень, зараз кажуть, цих грошей вже немає, пішли на зарплату керівництву, на виробництво генерального плану. Досі немає цієї землі, тільки після генплану кажуть”.

Інна Карабінська, мешканка смт. Буча, розповідає, що досі її сім’я мешкала у маленькому будиночку, без зручностей. У сім’ї четверо: двоє дорослих і двоє діток, землі на всіх – 2,5 сотки. “Маленький будиночок” сім’ї Карабінських це перебудована голуб’ятня. Кімнатка -2 на 2 метри. Але чекати землі Карабінські втомились і будуватись все-таки вирішили на успадкованому клаптику землі. Адже поки в Бучі буде генплан - виростуть діти.

Інна Ткаченко, мешканка смт. Буча:

“Земельне питання ми похоронили... на фоні всього цього, я думаю, що землю ми ніколи не отримаємо”.

Валерію Литвинову землю пообіцяли ще у 1994 році - тоді молода сім’я вподобала незабудовану мальовничу місцину біля хати своїх батьків. Проти було управління охорони природи – і молодятам відмовили.

Валерій Литвинов:

“Зараз і дубів там немає, зате стоїть будиночок триповерховий, паркан навколо, камери спостереження. Коли була помаранчева революція я підходив до селищного голови і запитав у нього: чому ж так – моїй дружині відмовили, а тут вже і побудуватись встигли люди? А Федорук мені відповів: то твоя дружина, а то - полковник СБУ”.

За нашими даними ділянку по вулиці Ворошилова, 22-а (це її було обіцяно молодятам Литвиновим 1994-го року) було виділено влітку 2003 Михальченко Лідії Яківні, що працює заступником Ірпінського міського голови. Очевидно, для покращення житлових умов.

Це підтверджує і селищний голова Анатолій Федорук:

“Так, дійсно, отримувала земельну ділянку, Лідія Яківна мешкає у Бучі, поруч із селищною радою, у багатоквартирному будинку. Стояла на обліку і отримала земельну ділянку...”

Також очевидним є і те, що в ділянки тепер новий власник. Познайомитись із ним не вдалося. Проте ми побували на іншій ділянці - по вулиці Києво-Мироцькій, 121-а - за документами вона належить Сергію Івановичу Савченку - судді Ірпінського суду. Саме суддя Савченко розглядав у вересні 2004 року справу про законність переведення земель державного лісового фонду у статус земель для житлової забудови і визнав дії селищної ради законними. Ділянку у Бучі суддя Савченко отримав за місяць до цього. Просто написав заяву до селищної ради і її миттєво задовольнили. Селищний голова каже, що це ніякий не підкуп – селищна рада керувалась земельним кодексом та іншими нормативними актами, що діють на території України.

Якщо це не корупція, то що тоді корупція?

Ми хотіли спитати Сергія Івановича - чи справді він отримав ділянку у Бучі перед розглядом бучанської справи, можливо заяву від його імені написав хтось інший? І чи не вбачає громадянин Савченко у цьому ознак корупції? На жаль суддя Савченко від коментарів відмовився.

Однак нас чомусь не здивувало, що колеги судді Савченка нічого не знають про його земельну ділянку.

Наприклад, Світлана Оладько, заступник голови суду м. Ірпінь, так і каже - нічого, мовляв, не знаю про ділянку, тому і прокоментувати нічого не можу.

І прокурор Ірпеня Павло Оніщенко запевняє, що йому нічого невідомо про цей факт:

“Мене про цей факт ніхто не повідомляв. Однак я не вважаю що це корупція, коли суддя отримує земельну ділянку... Я сам отримав земельну ділянку... Якби суддя виніс незаконне рішення і було б доведено, що незаконне рішення він виніс під впливом того, що отримав земельну ділянку, то тоді це була б корупція”.

Необізнаність прокурора вже дивує – адже з суддею Савченком вони зустрічались не деінде, а у залі суду. Саме прокуратура під тиском громадськості двічі ініціювала розгляд бучанської справи. І тут прокурор Оніщенко уникає істотної деталі - якщо рішення судді його цілком задовольняє, то що було причиною його прокурорського протесту?

Мешканець Бучі Геннадій Крістінов запевняє: суддя та прокурор брешуть.

“Я особисто повідомляв про відомий мені факт суддю Оладько саме як про факт корупції. А прокурор Оніщенко ще напередодні процесу отримав письмову заяву про земельну ділянку судді Савченка і цю заяву офіційно задокументовано в прокуратурі...”,- каже Крістінов.

Дорогою до ірпінської прокуратури ми звичайно не втримались від маленької зупинки біля прокурорського фільварку. Місцем для свого маєтку прокурор Ірпеня Павло Оніщенко обрав курортний Ворзель. Ділянку тут отримав у 2003 році, тут на вулиці Леніна він став сусідою колишнього начальника Ірпінської міліції.

Перед тим як написати заяву до селищної ради Оніщенко, за його словами, упевнився у законності свого вчинку. Облюбована ділянка виявилась абсолютно легітимна, у межах земель селищної ради і - ось чудо - випадково вільна.

Павло Оніщенко запевняє, що будувався у Ворзелі у період своєї вимушеної відставки і за вкладені кошти може звітуватись до останньої копійки. Каже, що землю отримав законно - адже не може прокурор міста бути без житла. Згідно заяви до Ворзельської селищної ради заявник мешкає... у київському гуртожитку. Очевидно, у судді Савченка з житлом проблем немає, адже його ділянка у Бучі досі незабудована. Втім, можливо, черговик Савченко вже не є землевласником, а є власником грошового еквіваленту своїх 15 соток – близько 45 тисяч доларів на вторинному ринку. А новий власник ділянки просто вичікує з будівництвом поки в Бучі не вщухне земельний скандал?

Прокуратура не діє? Прокуратура “копає”!

Ніхто не має права звинувачувати ірпінську прокуратуру у закриванні очей на ігнорування законності. Адже прокурор Оніщенко опротестував чимало сумнівних рішень селищних рад. А після помаранчевої революції ряд протестів навіть призвів до відміни таких рішень. Взимку 2005 року ірпінська прокуратура взялась за земельне питання куди цупкіше. Почала “копати”...

Павло Оніщенко:

„Копаючи далі ми встановили, що в Ірпінському регіоні немає генерального плану...”

Далі більше – у роздумах, що в регіоні первинне – історична забудова чи зелені насадження - прокуратура встановлює статус навколишніх лісів:

“З’ясувавши, що Ірпінь, Буча і Ворзель мають статус курортів, ми встановили, що за відсутності генплану видача земельних ділянок тут є незаконною. До цього висновку ми дійшли на початку 2005 року”.

Нові часи – нові висновки. 2002 року Бучанська рада одним-єдиним рішенням переводять землі, що обслуговує Бучанський лісгосп у статус земель житлової забудови – і це не викликає жодних заперечень у контролерів законності. Відтоді ліс у Бучі перестає бути лісом, а стає зеленими насадженнями селища. А про те, що це колись була власність державного лісового фонду мер міста Бучі більше чути не хоче.

Мером Федорук став у 1998 і почав діяльність з благородної справи – узаконення земельних самозахоплень. Так у рішеннях фігурує чітке формулювання – закріпити ділянку з земель держлісфонду. Це – у центральній частині Бучі. І в 99-му державний лісовий фонд тут, виявляється, був. А тепер ви завітаєте в Ірпінь, і начальник державної екологічної інспекції вам авторитетно скаже – це все зелені насадження.

А якщо керівника екологічної інспекції Ірпеня ви запитаєте про 15 соток у Бучі – він, напевне, обуриться. Ніяких ділянок у Бучі по вулиці Тургенєва, 8-ж Олександр Андрійович Дзюблюк не отримував. Отримував інший Дзюблюк – Андрій Олександрович. Він же своєю рукою написав заяву для свого майбутнього сусіди – киянина Володимира Олійника, мабуть неписьменного.

І коли ви завітаєте на вулицю Тургенєва, то ніяких Дзюблюків та Олійників звичайно не знайдете. Ці ділянки давно продано на вторинному ринку.

Ось нова власниця земельної ділянки на Тургенєва спілкується із державним виконавцем, каже, що припис судді Господарського суду про призупинення робіт на спірних ділянках до рішення суду для неї не має ваги. Ділянку вона придбала на вторинному ринку і має всі необхідні документи. І не треба сумніватись – документи справжні. Ось вони і перед нами. Олександр Дзюблюк особисто підписав землекористувачу Олійнику погодження від свого екологічного відомства – “землекористувач повинен дотримуватись вимог закону України про охорону навколишнього середовища” та діючого екологічного законодавства в цілому”. На добру згадку про державний лісовий фонд.

Втім є в Бучі установа, керівництво якої могло б пролити світло на історичний статус тутешніх лісів – це Бучанський комунальний лісгосп. Однак, схоже, його директор він вже втомився від лікарняних і терпляче чекає наказу зі столиці про власне звільнення.

Тет-а-тет начальник лісгоспу шуткує: про зелені насадження знає багато, тому не буде спілкуватись “на камеру”. А ми – не слідчі, а він – не на допиті. Єдиний документ, що сьогодні вказує на статус лісів у регіоні – проект розвитку лісового господарства. Складений ще за радянських часів - у 1988 році – на десять років уперед. Але 1998 року обласна адміністрація новий проект чомусь не фінансувала. І в 99-му не фінансувала. Потім просто вже забули про план розвитку бучанських лісів, з 2002 року - зелених насаджень.

Директору лісгоспу Микола Шкаврон приховувати нічого, він чесно виконував свою роботу. А не фінансувала облдержадміністрація робіт по впорядкуванню держлісфонду, то, мабуть, там, в області, і видніше, потрібен комусь цей ліс чи ні:

“Якщо обладміністрація не фінансує, то згідно закону це має робити місцева адміністрація. Але ж і вона не фінансувала”.

А що ж Святослав Вакарчук? Поп-ідол, що претендує стати мало не іконою бучанського земельного скандалу?

Щодо своєї участі у земельній оборудці Вакарчук уникав коментарів більше місяця. Формально, він не знаходив для цього слів.

А потім Вакарчук знайшов такі слова: “Я готовий віддати свою земельну ділянку тому, хто її знайде”. Читаємо між рядків – знайти ділянку мало, треба довести, що Вакарчук її власник.

Щоб стати повноцінним власником землі Вакарчуку потрібна ще одна сесія селищної ради, яка остаточно затвердить його ділянку. Але, виявляється, тепер депутати можуть і не проголосувати за потрібну резолюцію. Про це селищний голова чесно попереджає Вакарчука - знов таки через засоби масової інформації. І тим самим допомагає співаку добрати нарешті потрібні слова для коментарів ситуації.

”Пан Вакарчук звернувся до селищної ради з проханням надати йому 15 соток землі для житлового будівництва, після чого звернувся повторно з проханням надати йому ще 25 соток для ведення присадибного господарства. По обом заявам прийнято рішення дозволити складання проекту відведення землі” – повідомив Анатолій Федорук газету “Комерсант”... Мер міста Буча також не виключає можливість того, що рада не дозволить видачу акту на відведення землі “за моральними або політичними мотивами”. Але Анатолій Федорук впевнений, що пан Вакарчук “скоріше сам відмовиться від прохання виділити йому земельну ділянку”.

Анатолій Федорук:

“Станом на сьогоднішній день В. Не є власником земельнї ділянки. Але я сподіваюсь, що він їм стане...”

Свого часу телеканал НТН був першим, хто знайшов ділянку Вакарчука. Оскаржити цю першість можуть лише ті, хто ділянку Вакарчуку видав. В черговий раз ми вирушили до бучанського лісу з експертами від ландшафтного дизайну - в спробі змоделювати, як міг би виглядати гектар Вакарчука після остаточної приватизації.

Ділянку Вакарчука оцінюють як таку, що добре збереглась, хоча і вже зазнала впливу урбанізації. Сосни на гектарі доведеться прорідити – давнє невтручання нефінансованого лісгоспу дається взнаки. Якщо хворі сосни не спиляти зараз - вони самі впадуть через декілька років. Сумна констатація - протягом останніх десятиліть лісовий фонд навколо Києва відверто деградував.

В’ячеслав Казимирський, доцент кафедри містобудування КНУБА, каже, що ділянка в нього, як професіонала, цілком вселяє оптимізм:

“Особливого втручання тут не потрібно, ділянка наче створена для великого маєтку. Тут є природня низина, де може бути вхід на територію, поруч можна облаштувати озерце з рибами, повз нього прокласти доріжки. А ось на цій гірці добре було б поставити будинок, тут колись була масована вирубка і місця вдосталь. Селищний голова очевидно цю галявину і мав на увазі, коли говорив про бажання Вакарчука закріпити її за ним.

Відвертим несмаком було б тут поставити багатоповерхову вілу, а ось дерев’яний будиночок інша справа. У фольковому стилі сьогодні будуватись модно, хоча і дорого. В оформленні садиби можна було б використати природні елементи декору з використанням, наприклад, трухлявих пеньків.

http://nesam.net.ua/page.php?id=951