Показовий приклад сліпої відданості (/)
10/13/2005 | Englishman
Якщо таких як цей Ярослав багато, Ющенкові немає чого боятись. Їх голоси він збереже, не зважаючи ні на що.
Ярослав Тракало, для УП, 12.10.2005, 15:55
Я теж був безпосереднім учасником подій на Майдані, на відміну від тих, хто тільки раз наважився туди поїхати, і вважаю, маю право бути почутим. Все б нічого, якби стаття була просто роздумами автора. Однак деякі викладені факти є брехнею, а тому хтось має захистити те, заради чого стояв Майдан.
Бо так як нікому не дане право забирати життя іншої людини, так само ніхто немає права плювати і перелякано розповідати казочки про неп’яних шахтарів та п’яних хлопців у помаранчевому в метро.
З першого й до останнього дня я стояв на Майдані. Стояв поряд з усіма як громадянин, хоча виконував і свій журналістський обов’язок, оскільки працював на той час у газеті. Інформації ми мали, звісно, більше, аніж інші люди. Але починалося все не з Майдану. Усі пам’ятають, який "бєзпрєдєл" відбувався тоді під час голосування. Словом, упущу перший тур виборів і перейду одразу до другого.
Він застав мене у Київській області, куди ми поїхали у статусі спостерігачів на дільниці. Тут нам не тільки вдалося сфотографувати й відзняти на відео процес вкидання бюлетенів за Януковича, а й наслухатись погроз від чоловіка у чорному плащі, коли ми запевнили його, що за таке вкидання, організоване ним, існує відповідальність, передбачена законом. Тобто я не сидів, абстрактно говорячи, у теплій квартирі на дивані і не думав, що ось прийдуть люті януковичівці і почнуть мене виганяти з власного помешкання.
Мені віч-на-віч чітко пояснили, що зараз або через декілька годин зі мною буде, якщо не віддам касету із записом! А на підтвердження кивнули на машину молодиків у чорних шкірянках, мовляв, звідси я з відеокасетою не вийду. Будучи корінним киянином, напевно, і віддав би.
Та, оскільки родом із Тернополя, а там люди після "визвольної" червоної армії навчилися не боятися, касету віддавати наміру не мав. Дякувати Богу, уже були мобільні телефони. Без них, і без людей, викликаних за їх допомогою, живим залишився б, однак здоров’я явно б поменшало.
Вже о третій годині ночі ми мчали щодуху на Черкаси, бо звідти повідомили, що брат мого знайомого лежить у реанімації з вогнепальним пораненням у голову, а батько – за гратами. Телефонувала медсестра, яка навіть не назвалася. Вклавшись у 15 секунд, повідомила, що кладе слухавку, бо боїться за власне життя!
Як з’ясувалося згодом, родичі мого товариша перебували у той злощасний вечір на виборчій дільниці й намагалися затримати міліціонерів, що втретє за вечір голосували за Януковича по відкріпному талону. Саме ці працівники МВС і стріляли у людину, коли та намагалася їх затримати.
І це і є та безпорадна міліція? Правди там ми так і не знайшли, після чого вирушили на Київ. Вже по дорозі з новин довідалися результати виборів. Ось така дещиця порівняння біло-блакитних і помаранчевих.
А далі був Майдан. Найкращі, найяскравіші часи мого життя. Життя у наметах, в яких не було! ні биток, ні зброї. Життя серед добрих, ввічливих, культурних людей. Життя серед національно свідомих людей, які не сиділи вдома й не планували, куди їм втікати, покидаючи Батьківщину на з’їдання двічі засудженому та Ко.
А ще, будучи на тому ж Майдані, бачив п’яних шахтарів з палками та Бог відає ще із чим у кишенях. Знав про військові частини у Броварах – колега по роботі, який там проживає, теж бачив їх на власні очі! Були тисячі дзвінків від людей, які бачили не тільки ці військові частини, а й інші підрозділи по різних куточках Києва та України!
А ще були десятки людей, які привозили казани з їжею по декілька разів на день. І вже що точно знаю, ми їх не просили цього робити, не те що, як каже пан Осадчий, змушували. Швидше вони, інколи аж надокучаючи, звозили для Майдану все – від теплих речей до їжі. І ніхто не ходив по дворах і не вимагав! Просто одні сиділи вдома, гріючись, а інші – проявляли національну свідомість.
Потім було рішення про переголосування й сльози радості на очах мільйонів! А далі я, не сидячи, підібгавши хвоста у квартирі, поїхав у Донецьк членом комісії. Уявляєте, я із моїм тернопільським акцентом! І там на виборчих дільницях нам погрожували, а шини автобусів різали з частотою нарізки бутербродів на Майдані. А що робили з біло-блакитними у Києві? Вірно – годували та гріли!
І, врешті-решт, ПЕРЕМОГА! Мені шкода тих людей, які не мають почуття гідності й не розуміють, що тоді треба було міняти ідеологію. Спокійне життя, кажете? То хіба ж то життя, коли у всьому світі нас не поважають, а ми вмираємо, ніби мухи, сидячи вдома і молячись, аби все так і залишилося? Влада злодіїв і народ, якого ця влада вважала бидлом!?
Останнім часом ЗМІ часто пишуть, що Віктор Ющенко має усвідомлювати: народ на Майдані стояв не за нього, а за зміни. Скажіть, будь-ласка, а хтось поцікавився у цих авторів, за що стояв особисто я? Можливо, так, зміни. Та, в першу чергу, саме за Ющенка! Мені все одно, що робить його син, його родина. Бо мій батько, який живе на західній Україні, не винен, якщо я почну вживати наркотики. Бо я це я, а він – це він!
І ще декілька слів до прибічників зміни влади вже зараз. Шановні, ви захищаєте Юлію Тимошенко. Я теж їй дуже симпатизую навіть до сьогодні, бо вона заслуговує поваги хоча б за прекрасну акторську гру.
Втім, чи можете ви подивитися один одному у вічі й сказати, що до оточення Юлії Володимирівни не може бути претензій у корупції на кшталт тих, які ви висуваєте президенту? Навряд чи. Чи запевните, що екс-прем’єрка на посаді робила усе без помилок? Ні! Чи поговоримо про те, скільки б народу прийшло на Майдан, якби там стояла Тимошенко без Ющенка? Правий був президент – ми стояли за нього, а не за Тимошенко!
І останнє. Мені теж боляче від цього розколу. Не так я уявляв події в Україні після помаранчевої революції. Втім, може, достатньо обливати брудом президента? Можливо, вже слід оцінити його внесок в історію України? Адже він НЕОЦІНЕННИЙ, незважаючи ні на що! Звісно, ніхто не застрахований від помилок. І у Ющенка їх чимало. Ви запитуєте, чи віддав би він життя за нас, як ми були готові зробити це за нього? Переконаний – ТАК! Він уже це зробив.
Тільки недолугі можуть сьогодні говорити, що Ющенко "сам собі таке поробив, бо омолоджувався плацентами ненароджених дітей", - як говорила нещодавно про його обличчя одна бабуся. Він пожертвував заради нас найріднішим у своєму житті – життям матері, яка, переконаний, досі була б жива, якби не ті злощасні вибори.
То ж чи не рано ми покинули підтримувати вперше обраного за всю незалежність НАШОГО президента? Адже хіба може він після тієї дороги, яку пройшов на виборах, не прагнути тільки добра для України і нас з вами?
Особисто я і сьогодні піду на Майдан за Ющенка, якщо виникне потреба. І тільки за нього. Бо Кучму ми терпіли, а від Ющенка вимагаємо, навіть не зачекавши року. І там на Майдані, незважаючи на усі намагання зруйнувати виборене нами, переконаний, буду не самотнім!
Ярослав Тракало, для УП, 12.10.2005, 15:55
Я теж був безпосереднім учасником подій на Майдані, на відміну від тих, хто тільки раз наважився туди поїхати, і вважаю, маю право бути почутим. Все б нічого, якби стаття була просто роздумами автора. Однак деякі викладені факти є брехнею, а тому хтось має захистити те, заради чого стояв Майдан.
Бо так як нікому не дане право забирати життя іншої людини, так само ніхто немає права плювати і перелякано розповідати казочки про неп’яних шахтарів та п’яних хлопців у помаранчевому в метро.
З першого й до останнього дня я стояв на Майдані. Стояв поряд з усіма як громадянин, хоча виконував і свій журналістський обов’язок, оскільки працював на той час у газеті. Інформації ми мали, звісно, більше, аніж інші люди. Але починалося все не з Майдану. Усі пам’ятають, який "бєзпрєдєл" відбувався тоді під час голосування. Словом, упущу перший тур виборів і перейду одразу до другого.
Він застав мене у Київській області, куди ми поїхали у статусі спостерігачів на дільниці. Тут нам не тільки вдалося сфотографувати й відзняти на відео процес вкидання бюлетенів за Януковича, а й наслухатись погроз від чоловіка у чорному плащі, коли ми запевнили його, що за таке вкидання, організоване ним, існує відповідальність, передбачена законом. Тобто я не сидів, абстрактно говорячи, у теплій квартирі на дивані і не думав, що ось прийдуть люті януковичівці і почнуть мене виганяти з власного помешкання.
Мені віч-на-віч чітко пояснили, що зараз або через декілька годин зі мною буде, якщо не віддам касету із записом! А на підтвердження кивнули на машину молодиків у чорних шкірянках, мовляв, звідси я з відеокасетою не вийду. Будучи корінним киянином, напевно, і віддав би.
Та, оскільки родом із Тернополя, а там люди після "визвольної" червоної армії навчилися не боятися, касету віддавати наміру не мав. Дякувати Богу, уже були мобільні телефони. Без них, і без людей, викликаних за їх допомогою, живим залишився б, однак здоров’я явно б поменшало.
Вже о третій годині ночі ми мчали щодуху на Черкаси, бо звідти повідомили, що брат мого знайомого лежить у реанімації з вогнепальним пораненням у голову, а батько – за гратами. Телефонувала медсестра, яка навіть не назвалася. Вклавшись у 15 секунд, повідомила, що кладе слухавку, бо боїться за власне життя!
Як з’ясувалося згодом, родичі мого товариша перебували у той злощасний вечір на виборчій дільниці й намагалися затримати міліціонерів, що втретє за вечір голосували за Януковича по відкріпному талону. Саме ці працівники МВС і стріляли у людину, коли та намагалася їх затримати.
І це і є та безпорадна міліція? Правди там ми так і не знайшли, після чого вирушили на Київ. Вже по дорозі з новин довідалися результати виборів. Ось така дещиця порівняння біло-блакитних і помаранчевих.
А далі був Майдан. Найкращі, найяскравіші часи мого життя. Життя у наметах, в яких не було! ні биток, ні зброї. Життя серед добрих, ввічливих, культурних людей. Життя серед національно свідомих людей, які не сиділи вдома й не планували, куди їм втікати, покидаючи Батьківщину на з’їдання двічі засудженому та Ко.
А ще, будучи на тому ж Майдані, бачив п’яних шахтарів з палками та Бог відає ще із чим у кишенях. Знав про військові частини у Броварах – колега по роботі, який там проживає, теж бачив їх на власні очі! Були тисячі дзвінків від людей, які бачили не тільки ці військові частини, а й інші підрозділи по різних куточках Києва та України!
А ще були десятки людей, які привозили казани з їжею по декілька разів на день. І вже що точно знаю, ми їх не просили цього робити, не те що, як каже пан Осадчий, змушували. Швидше вони, інколи аж надокучаючи, звозили для Майдану все – від теплих речей до їжі. І ніхто не ходив по дворах і не вимагав! Просто одні сиділи вдома, гріючись, а інші – проявляли національну свідомість.
Потім було рішення про переголосування й сльози радості на очах мільйонів! А далі я, не сидячи, підібгавши хвоста у квартирі, поїхав у Донецьк членом комісії. Уявляєте, я із моїм тернопільським акцентом! І там на виборчих дільницях нам погрожували, а шини автобусів різали з частотою нарізки бутербродів на Майдані. А що робили з біло-блакитними у Києві? Вірно – годували та гріли!
І, врешті-решт, ПЕРЕМОГА! Мені шкода тих людей, які не мають почуття гідності й не розуміють, що тоді треба було міняти ідеологію. Спокійне життя, кажете? То хіба ж то життя, коли у всьому світі нас не поважають, а ми вмираємо, ніби мухи, сидячи вдома і молячись, аби все так і залишилося? Влада злодіїв і народ, якого ця влада вважала бидлом!?
Останнім часом ЗМІ часто пишуть, що Віктор Ющенко має усвідомлювати: народ на Майдані стояв не за нього, а за зміни. Скажіть, будь-ласка, а хтось поцікавився у цих авторів, за що стояв особисто я? Можливо, так, зміни. Та, в першу чергу, саме за Ющенка! Мені все одно, що робить його син, його родина. Бо мій батько, який живе на західній Україні, не винен, якщо я почну вживати наркотики. Бо я це я, а він – це він!
І ще декілька слів до прибічників зміни влади вже зараз. Шановні, ви захищаєте Юлію Тимошенко. Я теж їй дуже симпатизую навіть до сьогодні, бо вона заслуговує поваги хоча б за прекрасну акторську гру.
Втім, чи можете ви подивитися один одному у вічі й сказати, що до оточення Юлії Володимирівни не може бути претензій у корупції на кшталт тих, які ви висуваєте президенту? Навряд чи. Чи запевните, що екс-прем’єрка на посаді робила усе без помилок? Ні! Чи поговоримо про те, скільки б народу прийшло на Майдан, якби там стояла Тимошенко без Ющенка? Правий був президент – ми стояли за нього, а не за Тимошенко!
І останнє. Мені теж боляче від цього розколу. Не так я уявляв події в Україні після помаранчевої революції. Втім, може, достатньо обливати брудом президента? Можливо, вже слід оцінити його внесок в історію України? Адже він НЕОЦІНЕННИЙ, незважаючи ні на що! Звісно, ніхто не застрахований від помилок. І у Ющенка їх чимало. Ви запитуєте, чи віддав би він життя за нас, як ми були готові зробити це за нього? Переконаний – ТАК! Він уже це зробив.
Тільки недолугі можуть сьогодні говорити, що Ющенко "сам собі таке поробив, бо омолоджувався плацентами ненароджених дітей", - як говорила нещодавно про його обличчя одна бабуся. Він пожертвував заради нас найріднішим у своєму житті – життям матері, яка, переконаний, досі була б жива, якби не ті злощасні вибори.
То ж чи не рано ми покинули підтримувати вперше обраного за всю незалежність НАШОГО президента? Адже хіба може він після тієї дороги, яку пройшов на виборах, не прагнути тільки добра для України і нас з вами?
Особисто я і сьогодні піду на Майдан за Ющенка, якщо виникне потреба. І тільки за нього. Бо Кучму ми терпіли, а від Ющенка вимагаємо, навіть не зачекавши року. І там на Майдані, незважаючи на усі намагання зруйнувати виборене нами, переконаний, буду не самотнім!
Відповіді
2005.10.13 | ІІ Михайло Волошин
Заказуха (-)
2005.10.13 | Альберт
Багато абстракцій - і журналістського хисту!! Тобто - брехня!!!!
Де прізвиська? Навіть тут, минулого року, коли люди, хто ДІЙСНО робив МАЙДАН, писали сюди - було на фіг тисячі прізвищ!!! Ми усі усе знаемо не просто, абстрактно.Не вірю я в існування такого Тараса, хай він мені вибачить... Хоча - пішов би я зараз за Ющенка? Проти "галубова" Янука із Кушнарьовим - авжеж. А проти Тимошенкі - ні... Навіть якщо б Вітя правий був би - вже не пішов би. Навпаки - обох би намагався "зарити у землю".
І ще - хлопчіки, дівчатка, дядечки, тітоньки. Явище ТАКОГО масштабу, яким був загальноукраїнський Майдан навряд чи повториться - тому частіше пригадуйте ту дісно... я не знаю... насолоду можна сказати відчуття нашої прихованної єдності, що виявилася у ті дні. Які ми, як виявилося, могли бути (та і є, незважаючи ні на що), правда? Прекрасними ми тоді були. Але - в тому і річ, що не можна людині мабуть жити таким рівнем довго... Хотілося б, щоб я помилився.
Але - у нас дійсно, дуже багато думок. Ми - дуже різні. Один вважає, що можливо, щоб в Україні не зачинялися двері, а військо та поліція були не дуже великими, а хтось наприклад і хоче такого, а внутрішньо переконаний, що - не буде так!.. Та хіба забракне прикладів таких, ніби й дрібних, розбіжностей, а кожна з них як основний інстинкт, нікуди від нього не втечеш.
Ми навчимося. Ми навчимося дійсно бути унікальними, можливо, для іншого світу, котрий минулого року нам підошви не діставав!!! Ми зможемо (як минулого року) щиро радіти святу Різдва, спочатку православні споглядатимуть, що там роблять брати - католіки, а потім самі будуть запрошувати, щоб приїжджали продовжувати свята! 8))))) Як минулого року! 8))) І не треба нам Уній, Меморандумів, бізнес-планів і іншого паперу! Ми зможемо не звертати уваги, що той з Ефіопії, а той взагалі - зі Швеції, і що їм удома не сидиться. А нам що - міста забракувало? А чому тоді? 8))))
Ми навчимося в маршрутці "переправляти гроші" водію, а не "передавать". нікуди ми від себе не подінемось!
І один від одного ми тепер теж вже не втечем. тому - хтось хоче нас розшматувати? Марення... Не вийде нічого - певен. Хтось хоче нас згуртувати? Теж нічого не вийде - непотрібно!!!! 8)))))))))
Коли я зайшов у Львові до якогось генделика із дядечком випити "цісарської кави" по дорозі з історичного музею до Держархіву, то тітоньці мій дядьо повідомив, що я є його племінником зі сходу. І вона мені почала агітицію читати, що "ми вас любимо" і те, і те. Та ні, тітонько, це, мабуть, я мушу раніше сказати, якщо вже у лютому підвівся, і поїхав до Львову, де до того і не був ніколи!... якось не хотілося, не доводилося, та й Бо з ним!
Тоді я казав - що по фігу нам той Ющенкотак - головне, давайте просто частіше мандрувати країною своєю. Ламати усі ці штучні бар'єри! Який схід, який захід??? Про що, хто? Годі вже стогнати - от, нація вимре, Україна - ой, йой, ах, ох...
ВСЕ У НАС БУДЕ ДОБРЕ!!!... 8) Тільки - ретельніше треба! 8)))Ретельніше!.... 8)
Все буде ... добре, шампанство!
2005.10.13 | ІІ Михайло Волошин
Порівняйте: це з тієї ж УП - тільки зовсім різне (/)
Чи пам’ятає пан Ющенко, що ціна його влади у дні революції дорівнювалась ціні нашого життя?Тетяна Сорока, для УП, 28.09.2005, 11:28
Наближається річниця помаранчевої революції. Незабутнього часу, який змінив український народ раз і назавжди.
Цей лист – спогад про ті дні очима нашої колеги. І привід для того, щоб оглянутися в минуле і переконатися, що назад шляху немає.
Пропонуємо читачам поділитися найяскравішими спогадами, можливо, неопублікованими фотографіями часів революції на Майдані.
І пам'ятаймо: ми ніколи не будемо такими як раніше і саме тому ми вправі вимагати від влади змін на краще.
***
Четверта година ночі. Я щойно повернулась з штабу Віктора Ющенка після того, як його команда оголосила, що вибори сфальсифіковані, і закликала всіх виходити на Майдан завтра о дев’ятій годині ранку.
Ми з чоловіком сидимо на кухні, я переповідаю йому останні новини, дзвонимо друзям, які теж не сплять, переглядаючи декілька каналів у пошуках об’єктивних новин, і домовляємось завтра йти разом на головну площу країни.
Хвилюємось, сперечаємось, сваримо Кучму, своє незграбне життя і безталанну країну. І приймаємо рішення – одне на двох і на маленького дворічного сина, який солодко спить у ліжечку, оповитий дитячими мріями и турботами.
Ми домовляємось, що як раптом у нашій країні переможе Янукович, ми подамо документи на еміграцію і поїдемо звідси хоча б у далеку Аргентину. Двоє тридцятилітніх спеціалістів з вищою освітою знайдуть собі місце у цьому світі, вирішуємо ми, а батьківщини у нас більше не буде, тому що нас для неї теж не існує.
***
Вечір наступного дня. Ми йдемо по Хрещатику, який не схожий сам на себе: кругом стоять намети. Принесли все, що могли: ліки, хліб, чай, каву, ще щось, що повиймали з домашнього холодильника. Багато людей похилого віку, які несуть і несуть щось "внучаткам", що вартують у наметовому містечку.
Бідно одягнені бабусі розливають з термосів чай, роздають суп і кашу, каструлі з якими вони привезли на "кравчучках" та "кучмовозах" - символах нашої розвиненої економіки. Декілька чоловіків, повертаючись з роботи, роздають хлопцям цигарки і гроші, залишаючи собі жетони на проїзд.
Ми мерзнемо, бігаємо від адміністрації до Майдану, від Майдану до Верховної Ради, гріємось у переходах чаєм, переписуємо списки необхідних речей, передзвонюємось зі знайомими: "Де ви? У вас все спокійно? Тримайтеся!"
Людей неймовірно багато і це викликає якесь дивовижне піднесення, багато перехожих посміхаються у відповідь. І раптом відчуваєш, що ти просто щасливий бути саме ТУТ і ЗАРАЗ. Це дивовижне відчуття єднання всього народу, підтримки і доброзичливості було не в мене одної: про це можуть сказати ті, хто був у ті дні на Майдані…
Ми слухаємо Ющенка, Тимошенко і всіх, хто з ними прийшли, бо віримо, що в них є план дій, який кожний з нас готовий підтримати. Раптом лунає оголошення, що з боку вокзалу у напрямку Хрещатика йдуть танки. "Вони" вирішили застосувати ТАНКИ проти людей! Ми з друзями хаотично починаємо радитись, що треба робити, коли техніка вже буде тут.
Я дзвоню додому, де з малим сином сидить нянька: як ви там, дайте йому трубку, і гаряче починаю йому майже кричати щось дуже для мене важливе і – раптом! – останнє… В нашої няні є всі телефони, куди треба буде подзвонити, якщо ми раптом не повернемось. Вона благає нас бути обережними і тікати звідти, де буде бійня. Ми розуміємо, що вона страшенно за нас хвилюється, хвилюються наші батьки і знайомі.
Але одночасно вони такі за нас горді! Бо почуття, що ми ВЖЕ НЕ БОЇМОСЯ, передається і їм, тим, хто жив у Радянському Союзі. Тим, з кого витравлювали особисту думку і гідність. І вони пишаються, що в їхніх дітях, яких вони називають "загубленим поколінням", що зростало у трьох країнах – Радянському Союзі до перебудови, після перебудови і в незалежній Україні - ці гени збереглись і "заговорили".
***
Пізно вночі, змерзлі, голодні, повертаємось у метро додому. Біля нас сидить кремезний військовий капітан, який дуже насторожено і з острахом поглядає на "помаранчевий" поїзд. Він готовий до того, що зараз може зчинитися бійка або ж до нього почнуть чіплятися з претензіями. Він бере якусь газетку з оголошеннями і намагається сховатися за нею від того, що діється в оточуючому світі.
Молодь не звертає на це уваги: всі скандують гасла, веселяться, вигукують кумедні віршики про Януковича. На черговому веселому віршику у військового з"являється посмішка, яку він спочатку намагається приховати "в газетку", а потім починає сміятись разом зі всіма над тим, що скандує на весь вагон молодь. Він "прокидається", бачить, що навколо нього не бандити, не злочинці, не найманці.
А люди, люди, готові захищати себе і свою істину… Виходячи з вагону, військовий поплескує по плечі одного з найактивніших молодих людей і каже: "Молодцы, орлы! Не сдавайтесь!".
***
Друга година ночі. Ми сидимо на кухні, у нашому стратегічному сімейному пункті. Заснути не можемо, знову і знову обговорюємо ситуацію, яка склалася, не розуміємо, чому ніхто з команди Ющенка точно і ясно не може сказати про план дій для тої половини України, яка вийшла на вулиці, добирається пішки, на маршрутках-потягах-автобусами-електричками-автостопом до Майдану.
Здогадуємось, що плану дій немає, що Ющенко і сам, мабуть, не чекав такої сили народу. Сподіваємось, що у Київ, який першим вийшов сказати своє "НІ" після виборів, завтра збереться ще більше людей, завтра приїде вся Західна Україна, вся Центральна Україна і взагалі, нас підтримає кожна мисляча людина.
Підприємство мого чоловіка бастує, всі йдуть на Майдан. Він з ранку теж буде там. "Андрію, а якщо почнеться війна, ти підеш битися?", - питаю, а мені перехоплює дух. "Піду. Колись виросте наш малий, спитає мене: а де ти був у ті дні, коли треба було захищати свій вибір? Що я йому скажу, якщо лишусь вдома?".
Я неймовірно горда, що він такий рішучий і сміливий. "Теж піду з тобою", - стурбовано озвучую своє рішення. "А жінки, - посміхається він, - повинні нам виховати синів і напекти гарячих пиріжків для армії".
Наступного ранку хаотично намагаюсь зв’язатись з політичними оглядачами, кореспондентами, штабом, щоб запропонувати свої послуги журналіста. Кожних десять хвилин телефоную чоловіку, який десь на холодних вулицях міста. Там чекають на донецьких шахтарів, яких – як нам відомо – везли, мов худобу, до непокірного Києва. Всі розуміють, що можливе кровопролиття.
Ми "ганяємо" сайтами Інтернету у пошуках останніх новин і кожного разу нас жахають повідомлення про введення у місто військ, танків, БТРів, застосування зброї та розгону людей за допомогою водометів. Наші мобільні оператори нарешті відпрацьовують свої гроші – мобільники починають ловити на Хрещатику сигнал. Останній дзвінок мій чоловік робить десь біля Європейської площі, каже, що туди всі пішли зустрічати шахтарів.
Раптом телефонує моя подруга, що працює у будинку на вулиці Січневого повстання. Вона майже в істериці: "Ви де?! Швидко шукай чоловіка!!! Хай тікає з Майдану кудись у метро і їде звідти!!! Там повно донецьких! Вони всі з палицями, у чорних куртках, вони жахливі, йдуть до Українського Дому! Там зараз буде війна! Не йдіть в центр!".
Ті хвилини, поки я набирала номер чоловіка тремтячими пальцями тричі, бо не могла потрапити на потрібні цифри, не забуду ніколи. Слава Богу, живий, так, стоїть, дивиться на тих, кого привіз Янукович.
Нормальні, в основному, люди, ясно, що жахливо себе почувають, напевно, як біомаса, яку використовують у дослідах. Так, багато п’яних, але хто ж би не напився у їхній ситуації?! Декілька відморозків, але що вони можуть зробити проти 500 тисяч народу?" Чути, як "наші" скандують "Слава Донецку!", "Слава шахтерам!", "Ми вас любим!" і щось подібне. Їм дають поїсти, обігрітись, діляться теплими речами. Вони наші, свої, ми не відчуваємо до них ненависті, вони – це ми.
Брудна політика брудними руками розділила народ на дві частини. Як ви могли, пане Кучма, довести своїм "мудрим правлінням" народ до межі, коли брат міг би вбити брата?!
Як у вас повертається язик зараз говорити про гарні часи вашого президентства, коли саме ви з вашою "командою" довели людей до межі громадянської війни?! До масової втечі за кордон мільйонів українців? До перетворення кваліфікованих спеціалістів у непотріб і прислугу у всіх країнах Європи і в Росії?! До того, що у нас жахливі проблеми з дитячою проституцією і здирництвом?! Що наша нація спивається, сколюється і морально вироджується?! Що наші дальні села виглядають, як після чуми, а люди, як після геноциду?!
***
Ці невеличкі картинки важких для нашого народу днів ще не перетворилися у моїй пам’яті у згустки неясних спогадів.
Сьогодні ці дні вже недалеке, але минуле. І я навмисне не писала про перебіг офіційної історії революції. Тому що у кожного, хто пережив ті важкі дні, є своя власна, окрема від офіційної, історія, яку вони і будуть переповідати дітям і внукам. Вона набагато важливіша хоча б тому, що наш, власний досвід нам не замінить жодна книжка з новітньої історії України, якою б правдивою вона не була.
І коли я зараз дивлюсь на те, що відбувається у країні з "героями революції", "надбаннями революції", як кожний, кому хочеться виглядати переконливо і сучасно, починає зловживати "ідеями Майдану", "принципами Майдану", і згадками про Майдан взагалі, я задумуюсь, а чим був той Майдан для мене особисто?!
Тоді ми, мої друзі, мої рідні вибирали свою долю і свій шлях. Ми вибирали країну, у якій зростатимуть наші діти. Ми йшли на вулиці за правду. Ми вибирали керівників, які гідно будуть представляти наш народ у світовій спільноті і стануть для нас символами нашого нового кращого життя. Вибирали лідера, який, як нам здавалось, гідний бути саме нашим народним лідером.
Не божка з намальованим німбом, який слова "любі друзі" раптом замінив на тикання всім і кожному, принизливі фрази і зверхню поведінку. Не компанію лицемірів з непомірними амбіціями. Не корумпованих ситих котів. Не брехливих нікчем. Не безликих продажних бюрократів.
Моя сім’я не емігрувала. Ми, слава Богу, повернулись з тієї революції живими і здоровими.
Але, пане Ющенко, пам’ятайте кожного дня, що ціна вашої влади у дні революції дорівнювалась ціні нашого життя. Ми готові були померти у боротьбі проти неправди і несправедливості, у боротьбі за наше краще майбутнє.
Чи готові до цього ви не заради себе, а заради мене і мого ще маленького сина?!
2005.10.13 | Budweiser
Типовий приклад галицького вождізму
Спочатку всі обожнювали Чорновола, а десь в серед. 90-х його прокляли і мене чуть не побили що його захищати пробував (при цьому у мене до нього було дуже неоднозначне ставлення). Саме смішно що після загибелі Чорновола думка про нього різко змінилася і у Львові є навіть його вулиця та памятник.Далі був культ Кравчука, істерика про те що не потрібно критикувати президента, бо врешті маємо українського президента і не треба мішати йому працювати. Чим це закінчилося ми добре знаємо.
Далі була вже дуже непристойна любов до Кучми. Газета Поступ навіть якось опублікувала анекдот з цього прибоду - приходить Кучма медогляд і лікарі кажуть йому що в нього відсутній задній отвір. "От кляті галичани" - зітхає Кучма - "зализали мені його". Зараз цей анекдот вже мабуть ніхто не памятає бо сильна любов змінилася на сильну ненависть.
Тепер це ж саме бараняче захоплення Ющенком... галичанам потрібно припинити це квазі-сексуальне відношення до політиків, тоді і менше розчарувань та нарікань буде як після кожного невдалого роману.
Якщо виходити з того що політична еліта та суспільство має різні інтереси і вибирати завжди треба ту підгрупу еліти яка найкраще сприятиме інтересам суспільства, але вона має бути замінена як тільки її інтереси стануть на заваді інтересів суспільства на іншу підгрупу, тоді цієї баранячої захопленості менше буде.
2005.10.13 | ak1001
Re: Типовий приклад галицького вождізму
так критики щось не видноякась вічна ганьба, на палю, імпичмент, юлю на трон, дайош політреформу
2005.10.13 | Мінор
Дивно, стаття не в стилі УП
Причому кульгає на логіку. Якщо Ющенко - добрий Президент, то чому Тимошенко - акторка? Тому-що він так сказав? А якщо помилився?З іншого боку. Якщо Тимошенко добрий прем"єр, то чому обов"язково Ющенко - поганий Президент?
Елементарна маніпуляція. Думаю з боку "оточення", може Порошенка.
2005.10.13 | catko
аякже. все де не мочать юща - заказуха. і де мочать - теж (-)
2005.10.13 | observer
??? Нормальна реакція на попередню статтю "з іншого боку барикад
"За всього мого розчарування в діях Юща і Юлі, я все ще цілком щиро їх захищаю від тих, хто меле про наколоті апельсини.