10/25/2005 | Мінор

Частина 1

Інтернет-РЕПОРТЕР друкує повний авторський варіант статті Володимира Бойка, яка раніше друкувалася в газеті "Свобода" в скороченій версії.


Коли Ющенко на кожному розі каже: «Я й моя команда розкрили вбивство Георгія Гонгадзе» або розповідає на брифінгах, як він особисто дав вказівку арештувати двох підозрюваних у цьому злочині міліціонерів чи надав гарантії від кримінального переслідування колишньому охоронцеві Кучми Миколі Мельниченку, то це – не плід отруєної діоксином фантазії Гаранта Конституції. Це – божевільна правда, яка відповідно до статті 96 Кримінально-процесуального кодексу України, має трактуватися як «явка з повинною».


Кучма також давав вказівки арештовувати людей, також «розслідував» кримінальні справи й також підвішував «за яйця» суддів. Але при цьому він ніколи не залишав письмових свідчень своїх злочинів, ніколи не спілкувався з безпосередніми виконавцями злочинних наказів і, тим більше, ніколи не розпатякував про це на брифінгах. А якщо з ким і обговорював такі делікатні теми, то лише з Генпрокурором, першими особами силових відомств чи, у крайньому випадку, з головами облдержадміністрацій. Бо Кучма, на відміну від Ющенка, розумів, що втручання в роботу слідчих органів, тиск на прокуратуру чи суди – це злочин, викриття якого може стати підставою для імпічменту Президента з наступним його притягненням до кримінальної відповідальності. Тож якби не славнозвісні «піддиванні» записи, оприлюднені втікачем-майором, ми б і досі думали, що засуджений за замах на Вітренчиху соціаліст Сергій Іванченко, запроторений Януковичем за ґрати донецький адвокат Сергій Салов чи арештований першим заступником Генпрокурора Винокуровим віце-президент банку «Слов'янський» Борис Фельдман стали жертвами слідчих і судових помилок.


Інша річ – нинішній Арбітр Нації, який не усвідомлює, що Президент за чинною Конституцією взагалі не є органом державної влади й не може не те що приймати рішення про арешт чи звільнення підозрюваних, обвинувачених і підсудних, а не має права навіть цікавитися перебігом тієї чи іншої кримінальної справи. Оскільки перелік функціональних обов'язків Президента, виписаний у статті 106 Конституції України, є вичерпним і не допускає будь-якого контролю у будь-якій формі з боку глави держави за діяльністю органів прокуратури, слідства й суду. Навпаки, органи дізнання та слідства, прокуратура й суди за наявності передбачених законами підстав мають перевіряти діяльність будь-якої службової особи країни, в тому числі й Президента, на предмет дотримання законності й у випадку виявлення ознак злочину реагувати належним чином без огляду на посаду правопорушника. Ющенко принципово не хоче (а, точніше, з причини свого інтелектуального рівня, не може) усвідомити, що Президент України не є главою виконавчої влади (ним є очолюваний прем'єр-міністром Кабінет Міністрів України, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді), не може давати вказівок Генеральному прокурору України (останній підпорядкований лише закону й підзвітний лише парламенту) й не має права навіть розкривати рота з приводу відправлення правосуддя. Президент України – це людина, яка уособлює державу на міжнародній арені та виконує всередині країни чітко прописані в Конституції посадові обов'язки, вихід за межі яких становить склад службового злочину. А скоєння Президентом злочину є беззастережною підставою для його усунення з поста глави держави.


Тож на випадок, якщо народні депутати України вирішать трохи відпочити від поповнення власних кишень і пригадають, що Конституція саме на них поклала обов'язок розслідувати витівки президентів, розповімо кілька пікантних історій з життя Віктора Ющенка.


Історія перша. Куми й солодощі


Слідчий відділ податкової міліції в м.Львові майже три роки тому, у січні 2003 року, порушив кримінальну справу №143-3662 за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ЗАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч». Оскільки майже одноосібним власником цього підприємства є відома швейцарська фірма «Nestle», яка свого часу викупила 97% акцій «Світоча», впродовж тривалого часу (з січня 2002 року по березень 2003 року) львівські кондитери переказували 5% вартості виробленої продукції іноземному хазяїну в якості винагороди за користування іноземним товарним знаком фірми. І, відповідно до п.5.4.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відносили цю суму до складу валових витрат, тим самим зменшуючи собі базу оподаткування.


З такою ситуацією не погодилася Державна податкова інспекція в м. Львові й порушила кримінальну справу на тій підставі, що насправді «Світоч» у той час не виготовляв ніякої продукції з торговельною маркою «Нестале» й, отже, не мав нічого сплачувати за користування чужою інтелектуальною власністю. Окрім того, за твердженням податківців, ЗАТ «ЛКФ «Світоч» узагалі не придбавало ніяких патентів чи зареєстрованого знаку на товари, послуги чи торговельну марку «Нестале». Такого ж висновку дійшла й проведена в рамках слідства судово-бухгалтерська експертиза.


Наступні два роки боротьба «Світоча» зі Львівською ДПІ точилася зі змінним успіхом. Кондитери оскаржили рішення податківців про стягнення недоїмки до господарського суду й справу виграли в судах першої та апеляційної інстанції. Одначе Вищий господарський суд 26 травня 2005 року визнав попередні судові рішення незаконними й частково їх скасував, направивши справу на новий розгляд. Ну що ж, буває. От тільки до чого тут Ющенко?


А ось до чого. Оскільки в ході досудового слідства були виявлені ще кілька «смажених» епізодів, 30 березня 2005 року заступник прокурора м. Львова, який здійснював нагляд за провадженням у справі, дав письмову вказівку заступнику начальника Слідчого відділу податкової міліції виконати низку процесуальних дій. Зокрема, допитати як свідка голову правління «Світоча» пана Франсуа Пуанте з приводу порушень податкового законодавства в діяльності ЗАТ «ЛКФ «Світоч», виявлених в результаті проведеної податківцями в березні 2005 року позапланової документальної перевірки.


28 вересня 2005 року старший слідчий СВ П ДПІ в м.Львові Віталій Мельник нарешті направив Пуанте належну повістку й викликав його до себе на 3 жовтня в якості свідка. Але пан Пуанте на допит з невідомих причин не з'явився. Натомість 17 жовтня ця повістка, вручена у Львові Пуанте під розписку, надійшла в Генеральну прокуратуру України з ... Секретаріату Президента з автографом Віктора Ющенка. На звороті повістки Високоморальний Пасічник, якому цю повістку підсунув хтось з кумів, наклав резолюцію:



- Прокурору Львівської області

- ст. слід. п. Мельнику В.Я.

____________________________


Прошу пояснити дії по відношенню до

ділової структури. Межує з абсурдом і неповагою

до громадянина (іноземного).

Прошу висновки.

15.10.05 В.Ющенко


Цікаво, яких висновків вимагає Ющенко від слідчого, який є незалежною процесуальною фігурою й має звітувати щодо своєї діяльності виключно перед начальником слідчого відділу та наглядовим прокурором й виключно в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України? Але приголомшує рівень нинішнього Президента – попередній Гарант, якщо правоохоронців та суддів «за яйця» і підвішував, то спілкувався при цьому не зі слідчими, нехай навіть і старшими. І, до того ж, ніяких письмових резолюцій не накладав – розуму хоча б на це вистачало.


І ще цікава деталь. Резолюцію на повістці Ющенко наклав у суботу, у свій законний вихідний (чи, часом, не на пасіці?), наступного дня після звільнення з посади Генерального прокурора Святослава Піскуна. Треба думати, що ця повістка прибула зі Львова до Києва трохи раніше, одначе куми Високоморального чекали слушного моменту, щоби підсунути її своєму сільському бухгалтерові, якого доля випадково закинула в крісло глави держави. А тут така нагода – Генпрокурора в Україні немає, роби що заманеться...


Як мав реагувати на президентську «вказівку» тимчасово виконуючий обов'язки Генерального прокурора України Сергій Винокуров, отримавши з Секретаріату Президента повістку з резолюцією Ющенка? – Правильно, він був зобов'язаний негайно за цим фактом порушити кримінальну справу за ознаками статті 365 частина 1 – «перевищення влади або службових повноважень» (санкція статті – позбавлення волі на строк від 2 до 5 років). Підкреслюємо – порушити не проти недоторканого Ющенка (тим більше, що належність напису на бланку повістки саме Президенту має доводитися слідчим шляхом вже після порушення справи), а за фактом.


Щоправда, юристи можуть нам закинути, що диспозиція статті 365 КК України містить таку кваліфікуючу ознаку, як заподіяння істотної шкоди державним чи громадським інтересам, а п.3 примітки до статті 364 КК України визначає, що істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних битків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Тому мусімо заспокоїти прискіпливих читачів - Пленум Верховного Суду України в Постанові від 26.12.2003 №15 «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень» пояснив, що шкода, завдана службовою особою внаслідок перевищення своїх повноважень, може полягати в заподіянні суспільно небезпечних наслідків не тільки матеріального, але й нематеріального характеру – зокрема, у вигляді створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою чи організацією своїх функцій. Оскільки Державна податкова інспекція в м. Львові напевно є установою, наявні всі ознаки злочину.


Після проведення невідкладних слідчих дій – допиту громадянина Ющенка в якості свідка, допиту працівників Секретаріату Президента України, можливо, призначення почеркознавчої експертизи (у випадку, якщо Ющенко став би робити круглі очі й запевняти, що він нічого такого не підписував) – і достеменного встановлення того факту, що підпис під незаконною вказівкою старшому слідчому В.Мельнику на звороті повістки поставив саме Президент України, в.о. Генпрокурора був би зобов'язаний проінформувати Верховну Раду про вчинений Президентом злочин і запропонувати парламенту розпочати процедуру імпічменту з тим, щоби зняти з громадянина Ющенка недоторканість і притягнути його до кримінальної відповідальності. Одночасно з тим Генеральна прокуратура України мала б визначитися з кваліфікацією злочину: у випадку, якщо б з'ясувалося, що Ющенко давав злочинні вказівки слідчому не через власне інтелектуальне убозтво та категоричне несприйняття засад правової держави, а на прохання третіх осіб, то обвинувачення йому мало б висуватися за статтею 364 КК частина 1 України – «зловживання владою або службовим становищем» (санкція – виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців).


Але в дійсності все сталося по-інакшому. Отримавши повістку з резолюцією Ющенка, працівники Генеральної прокуратури, ясна річ, впали в колаптоїдний стан. Одначе оповідати Пасічникові зміст Конституції не наважилися, натомість адресована слідчому незаконна вказівка Президента була негайно зареєстрована в канцелярії ГПУ, а пан Винокуров, який дуже сподівається стати новим Генеральним прокурором, на лицевій стороні повістки накреслив


«Герасим’юку М.В.

__________________

Прошу з'ясувати та доповісти.

Винокуров 17.10.05»




А ще за пару годин начальник управління нагляду за додержання законів органами державної податкової служби Генеральної прокуратури України М.Герасим’юк відправив факс за №8/2/1-405 вих-05 на ім'я заступника прокурора Львівської області Б.Подубинського такого змісту:


«На виконання доручення керівництва Генеральної прокуратури України прошу надати інформацію щодо підстав виклику в якості свідка по кримінальній справі №143-3662, порушеній СВ ПМ ДПІ у м. Львові за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ЗАТ «ЛКФ «Світоч», голови правління цього підприємства Франсуа Пуанте до СВ ПМ ДПІ у м. Львові. Інформація очікується до 14.00 год. 18.10.2005 факсом на №200-7518».


Зрозуміло тепер, як треба називати Віктора Андрійовича? – «Керівництво Генеральної прокуратури України». Що ж стосується перспективи самої кримінальної справи, порушеної львівськими податківцями, то вона тепер сумніву не викликає: або слідчий В.Мельник її закриє, або його виженуть з роботи й справу закриє інший слідчий.


Треба думати, що аналогічним чином після відставки Святослава Піскуна була закрита й інша кримінальна справа – порушена в Генпрокуратурі проти президентського кума Петра Порошенка за зазіхання на київську новобудову по вул. Грушевського, 9-а. Щоправда, в.о. Генерального прокурора України Сергій Винокуров (той самий, що уславився фальсифікацією «справи Александрова» та підписав обвинувальний висновок відносно завідомо непричетного до вбивства слов'янського журналіста сухотного бомжа Юрія Вередюка) категорично заявляє, що ніяких вказівок від Президента він з цього приводу не отримував. Але хто сказав, що Віктор Андрійович давав вказівки саме Винокурову? Рівень спілкування Ющенка – це навіть не заступники генпрокурора, а старші слідчі, які відтепер мають звітувати перед Високоморальним по конкретних кримінальних справах і отримувати його згоду на допит того чи іншого свідка.


(далі буде)



Володимир БОЙКО

http://rep-ua.com/11936.html