11/04/2005 | Цибулько

Буняк пішов, а буняківщина залишилася

Розмова з Володимиром Цибульком, народним депутатом

Львівська Газета


Після останньої події у Львові набуває актуальності питання, хто ж буде наступним у кріслі міського голови. Нещодавно уенпіст і знаний поет Володимир Цибулько, всупереч позиції партії, підтримав кандидатом на пост мера Андрія Садового, лідера громадського об’єднання “Самопоміч”. Відтак “Газета” спілкувалася з депутатом про Львів, потенційного міського голову та загальні проблеми метрополії...
– Незважаючи на ваше членство в УНП, ви одним із перших заявили, що підтримуєте Андрія Садового. Чим він заімпонував вам?
– Місто потребує новацій, місто потребує свіжих облич, свіжої крові. Це вже така чукотська необхідність – наприклад, у чукотській традиції є подарувати дружину на ніч своєму гостеві, щоб освіжити кров. А Львову треба так освіжити політичну кров. Місту необхідні зміна команди, інноваційні люди, які, крім бажання жити у Львові та вдосконалювати його, можуть встановити нову міжнародну комунікацію, без якої Львів замикається в собі та продовжує тихо помирати. Посада мера Львова є понадпартійною і понадідеологічною, не можна запертися в рамках однієї партії. Питання політичного его людини тут ніщо порівняно з великою потребою Львова. Тому, власне, бачу в Садовому не стільки персоналію, скільки здатність сформувати свіжу та професійну команду.
– Але ж ваша партія висунула свого кандидата на посаду міського голови Львова. Чи не боїтеся ініціювати протистояння, партійний конфлікт?
– По-перше, не боюся цього протистояння, тому що від співпраці з популярним громадським рухом “Самопоміч” партія тільки виграє. Я зустрічався з виборцями на Сихові, де разом із “Самопоміччю” відкрив громадську приймальню. Прийшло більш ніж 150 жителів Сихова, і що мене здивувало -люди вимагали не внутрішніх, побутових проблем, вони говорили про серйозні політичні речі. Якщо політична партійна команда не встигає за потребами людей, якщо вона згадує про них лише за півроку до виборів, якщо партія не креативна, то треба щось зробити. До мене приходить багато партійців, і вони кажуть: добре, що хоч ти щось розворушив. Усі звикли до УНП як до шафи в кутку – звикли, що на неї можна не зважати. Але це дуже важлива партія, яка вийшла з громадського руху, боролася за незалежність України. Тож кому, як не УНП, знаходити резерви для свого розвитку в громадських організаціях. На львівському рівні ця комунікація вже відмерла. В тому ж Києві УНП має такт і громадянську мудрість, щоб контактувати з тими ж організаціями чи рухами. Львівська організація завмерла на цьому.
– І як саме маєте намір змінювати ситуацію?
– А я вже їх розворушив. Від моїх дій – скільки б там не опиралася певна група – є багато користі для цілої партії. Нарешті про партію заговорили. Вона надто довго була шафою в кутку львівського соціуму – і от згадали, що вона здатна щось робити.
– Повернімося до Львова. На вашу думку, чи на користь місту останні події, пов’язані зі зняттям міського голови та переобранням виконкому?
– Передусім ці маленькі революції виховують львівську громаду. Громада змусила чиновника – як би хто його не “кришував” у Києві – озиратися на людей. Але гірше те, що Буняк пішов, а буняківщина залишилась, і ніхто не має наміру виганяти цю практику зі стін мерії. Згадаймо хоча б всю комедію з тим, що Садовому запропонували очолити управління житлово-комунального господарства. Людина, яка зробила таку пропозицію, вчинила як совковий бюрократ, тому що в європейській країні будь-яку посаду здобувають через конкурси. Більшість міських чиновників отримували свої посади не через конкурси – а, припустімо, через партійні квоти, ще якісь не надто цивілізовані механізми. У львівському чиновництві мало конкуренції, тому воно погано надається до реформації.
– Тобто альтернативою є лише повна зміна команди?
– До Львова є особлива вимога, адже він – П’ємонт. Разом із тим, експортуючи за межі Львова певний патріотичний світогляд, Львів не може подбати про себе. До речі, нова команда разом із львів’янами має зробити його європейським містом на кордоні з Євросоюзом. Без нової команди це просто неможливо. На мою думку,
А. Садовий здатен створити таку команду, адже він дуже добрий управлінець, навколо нього гуртуються молоді люди, які володіють найпередовішими управлінськими практиками.
– Зрештою, будь-яка місія впирається в кошти. От нещодавно пан Сірик запропонував попросити чотири мільярди від продажу “Криворіжсталі” на масштабну реконструкцію Львова...
– По-перше, кошти від приватизації об’єктів на інших територіях якось неетично відбирати. Куди дивився Сірик, коли приватизували львівські підприємства, той самий автобусний завод? Невже від приватизації львівських підприємств не можна було виокремити певну частку капіталу хоча б для консервації центральної частини Львова, якщо вже не для реконструкції? Це вже популізм такого самого порядку, як і будівництво Буняком Високого замку. Годувати львів’ян такою “туфтою” – це навіть принизливо. Наступним етапом має бути пропозиція про нарахування кожному львів’янину по десять тисяч гривень тільки за те, що він не виїхав на заробітки до Іспанії чи Італії.
– Нині майже всі потенційні кандидати на міського голову вже “засвітилися”. Чи бачите серед них альтернативу Андрієві Садовому?
– Не вірю в персональні можливості будь-кого, лише в можливості сформувати команду. Садовий має талант до формування управлінських команд. У кого ще він є такий? Знаєте, якщо глянути, то вони вже давно відомі львів’янам, але про свій намір “зайнятися містом” досі не надто голосно говорили. Але тут питання інше – в солідарності покоління, того покоління, яке представляє Садовий. Важливо, щоб у місті успішно реалізувався малий і середній бізнес, це допомогло б оживити соціальну сферу. Саме це покоління здатне і вести нормальну соціальну політику, і зберегти історичне обличчя Львова.
Розмовляла
Вікторія Бондарчук