Гроші партій – майдану!
11/09/2005 | xobbit
Цікава стаття на УП підказує ідейку: чом би нам разом не утворити ту саму "Третю силу" та ще й отримати за це гроші?
Цитую:
"Гроші за владу
Цей новий фактор – бюджетне фінансування політичних парламентських партій, що почнеться з 2006 року.
Про наявність такої норми в законі про політичні партії нагадав голова ЦВК Давидович.
І вчасно, між іншим, нагадав – саме в розпал бюджетного процесу. Бо, за визнанням міністра фінансів Пинзеника – уряд про цю норму зовсім забув, і лише після нагадування має її виконати...
За законом, бюджетне фінансування партій, які пройдуть до парламенту, має дві форми: на виконання статутних обов'язків та на відшкодування витрат на передвиборчу агітацію.
Ну, відшкодування агітації – це щось на кшталт легалізації видатків на кампанію, а з врахуванням застав – навряд одразу перетвориться на щось подібне до відшкодування ПДВ. Хоча, звісно, потрібен контроль.
А от фінансування статутних обов'язків партій – це вже гроші платників податків. Розрахунок такий – відсоток від розміру мінімальної зарплатні, помножений на кількість виборців, внесених у списки для голосування.
Тож з цього часу не варто списувати боротьбу уряду та парламентських сил за підвищення мінімальної зарплатні громадянам виключно на передвиборчий популізм. В них тут абсолютно прагматичний власний розрахунок.
Зі списками виборців, щоправда, - дещо складніше. З одного боку, чим виборців більше – тим більше грошей можна після виборів поділити.
З іншого боку, кількість виборців – це кількість партій чи блоків, що, увійшовши до парламенту, ділитимуть не просто владу з усіма її фінансами, але й окремо – свої бюджетно-партійні кишенькові гроші.
От, скажімо, ЦВК раптом не дорахувалась більше мільйона виборців в порівнянні з нещодавньою президентською кампанією.
Невже за ці вісім-дев'ять місяців (ба менше, бо списки почали складати влітку) аж так багато дорослих українців померло? Чи виїхало? І про це не кричить опозиція? Ну, і кому ще там треба кричати?
А от не кричать. Можливо, ще руки не дійшли. А може, підраховують, що 1,111 мільйони виборців – це майже 3%, ті самі, що комусь дали б змогу пройти в парламент, а комусь, навпаки, надали б додаткові бонуси...
На цифру цю, до речі, звернув увагу президент Ющенко, зауваживши, що колишні списки були фактором фальсифікації, і на цій підставі вимагаючи покарати її організаторів.
Теж цікава думка. Хоча не зовсім додумана Ющенком. Адже між другим та третім турами, наскільки пригадується, ті списки не змінювались і тодішньою опозицією не оскаржувались...
Втім, внаслідок подальшого уточнення бази даних про виборців, як сказав пан Давидович, цифра ще може змінитися.
Але від цього вже не зміниться той безперечний факт, що на підставі цих списків бюджетні гроші за законом надаватимуться саме партіям, а не блокам.
Відповідно, чим менше партій (і всередині блоків також) пройдуть до наступної Верховної Ради, - тим більше коштів кожна з них отримає. Хоча й не порівну, а у відповідності до зібраних на електоральному полі відсотків...
Одне слово, зрозуміло: набивати виборчий блок, навіть якщо від нього нікуди не подітися, великою кількістю партійних структур – просто не вигідно ще й з фінансової точки зору.
Час партбосів настав
Не виключаю, що з мене посміються: мовляв, на цих виборах будуть задіяні такі кошти, що копійки з бюджету і не знадобляться. Ну, приблизно як попервах зарплатня деяким колишнім першим особам з почту президента та міністрам уряду Тимошенко.
Але не все так просто.
Стосовно партій йдеться не про бідність чи багатство – хоча й в крутих олігархічних структурах на поточне фінансування іноді не вистачає "обігових коштів".
Важливіше інше – співставлення легальних та нелегальних партійних кас.
Легальна каса – це влада партійного лідера та керівництва структури. Нелегальні внески спонсорів чи навіть членів списку – це повна залежність в тім числі і самих партійних лідерів, їхня кишеньковість.
Абсолютно зрозуміло, що будь-який лідер партії воліє мати хоч би для формальної легалізації партійних фондів – пристойну бюджетну пайку. А яке полегшення – посадовити на ці гроші середніх та дрібних функціонерів, щоб не переживали за навіть їм не завжди зрозумілі статки босів...
А як корисно це для майбутніх парламентських опозиціонерів, що не матимуть прямого доступу до решти бюджетних коштів! Лафа та й годі. І закону про опозицію не треба, ба навіть комітетів – живи собі, погавкуй час від часу на владну коаліцію...
Тож лють, з якою за мінімум 3% бюджетно-партійного пирога можуть воювати деякі структури, - нічим не поступиться класовій ненависті..."
http://pravda.com.ua/news/2005/11/9/35431.htm
Цитую:
"Гроші за владу
Цей новий фактор – бюджетне фінансування політичних парламентських партій, що почнеться з 2006 року.
Про наявність такої норми в законі про політичні партії нагадав голова ЦВК Давидович.
І вчасно, між іншим, нагадав – саме в розпал бюджетного процесу. Бо, за визнанням міністра фінансів Пинзеника – уряд про цю норму зовсім забув, і лише після нагадування має її виконати...
За законом, бюджетне фінансування партій, які пройдуть до парламенту, має дві форми: на виконання статутних обов'язків та на відшкодування витрат на передвиборчу агітацію.
Ну, відшкодування агітації – це щось на кшталт легалізації видатків на кампанію, а з врахуванням застав – навряд одразу перетвориться на щось подібне до відшкодування ПДВ. Хоча, звісно, потрібен контроль.
А от фінансування статутних обов'язків партій – це вже гроші платників податків. Розрахунок такий – відсоток від розміру мінімальної зарплатні, помножений на кількість виборців, внесених у списки для голосування.
Тож з цього часу не варто списувати боротьбу уряду та парламентських сил за підвищення мінімальної зарплатні громадянам виключно на передвиборчий популізм. В них тут абсолютно прагматичний власний розрахунок.
Зі списками виборців, щоправда, - дещо складніше. З одного боку, чим виборців більше – тим більше грошей можна після виборів поділити.
З іншого боку, кількість виборців – це кількість партій чи блоків, що, увійшовши до парламенту, ділитимуть не просто владу з усіма її фінансами, але й окремо – свої бюджетно-партійні кишенькові гроші.
От, скажімо, ЦВК раптом не дорахувалась більше мільйона виборців в порівнянні з нещодавньою президентською кампанією.
Невже за ці вісім-дев'ять місяців (ба менше, бо списки почали складати влітку) аж так багато дорослих українців померло? Чи виїхало? І про це не кричить опозиція? Ну, і кому ще там треба кричати?
А от не кричать. Можливо, ще руки не дійшли. А може, підраховують, що 1,111 мільйони виборців – це майже 3%, ті самі, що комусь дали б змогу пройти в парламент, а комусь, навпаки, надали б додаткові бонуси...
На цифру цю, до речі, звернув увагу президент Ющенко, зауваживши, що колишні списки були фактором фальсифікації, і на цій підставі вимагаючи покарати її організаторів.
Теж цікава думка. Хоча не зовсім додумана Ющенком. Адже між другим та третім турами, наскільки пригадується, ті списки не змінювались і тодішньою опозицією не оскаржувались...
Втім, внаслідок подальшого уточнення бази даних про виборців, як сказав пан Давидович, цифра ще може змінитися.
Але від цього вже не зміниться той безперечний факт, що на підставі цих списків бюджетні гроші за законом надаватимуться саме партіям, а не блокам.
Відповідно, чим менше партій (і всередині блоків також) пройдуть до наступної Верховної Ради, - тим більше коштів кожна з них отримає. Хоча й не порівну, а у відповідності до зібраних на електоральному полі відсотків...
Одне слово, зрозуміло: набивати виборчий блок, навіть якщо від нього нікуди не подітися, великою кількістю партійних структур – просто не вигідно ще й з фінансової точки зору.
Час партбосів настав
Не виключаю, що з мене посміються: мовляв, на цих виборах будуть задіяні такі кошти, що копійки з бюджету і не знадобляться. Ну, приблизно як попервах зарплатня деяким колишнім першим особам з почту президента та міністрам уряду Тимошенко.
Але не все так просто.
Стосовно партій йдеться не про бідність чи багатство – хоча й в крутих олігархічних структурах на поточне фінансування іноді не вистачає "обігових коштів".
Важливіше інше – співставлення легальних та нелегальних партійних кас.
Легальна каса – це влада партійного лідера та керівництва структури. Нелегальні внески спонсорів чи навіть членів списку – це повна залежність в тім числі і самих партійних лідерів, їхня кишеньковість.
Абсолютно зрозуміло, що будь-який лідер партії воліє мати хоч би для формальної легалізації партійних фондів – пристойну бюджетну пайку. А яке полегшення – посадовити на ці гроші середніх та дрібних функціонерів, щоб не переживали за навіть їм не завжди зрозумілі статки босів...
А як корисно це для майбутніх парламентських опозиціонерів, що не матимуть прямого доступу до решти бюджетних коштів! Лафа та й годі. І закону про опозицію не треба, ба навіть комітетів – живи собі, погавкуй час від часу на владну коаліцію...
Тож лють, з якою за мінімум 3% бюджетно-партійного пирога можуть воювати деякі структури, - нічим не поступиться класовій ненависті..."
http://pravda.com.ua/news/2005/11/9/35431.htm