11/10/2005 | Мінор

8 листопада 182 країни-члени ООН, включаючи Україну, проголосували за резолюцію про зняття американської економічної блокади Куби. Напередодні, 7 листопада, в Києві відбулася акція на підтримку цього рішення. Того дня в столиці відбувалися значно масовіші акції лівих http://rep-ua.com/13968.html. Але саме через менш значну подію українська влада готова вляпатися в черговий скандал, тим більше неприємний, що участь в акції брали… діти.
Причому діти-«чорнобильці». Саме Куба вже багато років приймає маленьких українців, що проживають на територіях, забруднених найбільшою техногенною катастрофою в історії.
Прийняття резолюції ООН (до якої, втім, США геть не збираються дослухатися – це вже 14 така резолюція за останні 15 років) стало приводом для акції, яку влаштувала відома громадська організація «Союз Чорнобиль Україна». Як і всі наші громадські організації, за якими не стоять чиїсь значні інтереси, СЧУ не може похвалитися зайвими коштами. Проте Хмельницьке відділення організації зуміло залучити спонсорів, які допомогли поїздці до Києва трьох десятків школярів з Іванківа – райцентру на Київщині, що вважається одним з найбільш забруднених Чорнобилем міст.
Супроводжувала семикласників вчителька – активістка СЧУ; згоду на поїздку вона отримала в директора школи та в райвно. На знак вдячності країні крислатих пальм та бородатого Фіделя школярі поспівали під кубинським посольством пісень, написали на асфальті крейдою «Дякуємо» і… пішли, розмахуючи кубинськими та українськими прапорцями, до посольства США. Яке тим часом вже почали пікетувати представники партії «Союз-Чорнобиль».
Як з’ясується пізніше, це й була фатальна помилка організаторів – зокрема, в тому, що діти опинилися, бачте, поруч з представниками політичної сили. Але тоді навряд чи це спало б комусь на думку – такої хворої фантазії більшість людей не має.
Під американським посольством діти вчинили такі «жахливі дії»: написали тою ж крейдою на асфальті гасло типу «Руки геть від Куби» та закидали посольство паперовими ластівками. Крила ластівок були розмальовані знов-таки в кольори кубинського та українського прапорів.
Після цього діти спокійно пішли на міні-екскурсію столицею, де багато з них ще ніколи не бували. Потім сіли в автобус і рушили додому. А наступного дня директор школи Віктор Волошин та голова райвно Ігор Глитань повідомили вчительці-активістці, що вона «вплутала дітей в політичні акції». І що за це її можуть звільнити.
- Вони мені кажуть, що ми там з комуністами були, під червоними прапорами. – повідомила 57-річна Надія Федорівна кореспонденту І-РЕПОРТЕРА, котрий додзвонився за її домашнім телефоном в Іванкові. – Та ж не було там жодного червоного прапора!
Як виявилось, вчителька просто забула про річницю Великої, Жовтневої та Соціалістичної. І вже тим більше гадки не мала, що саме в той час, як її учні запускають паперових ластівок українсько-кубинської дружби, в центрі Києва фанати Сталіна-Путіна закидають міліцію апельсинами.
- Добре ще, що ми відразу на Хрещатик не пішли, а поїхали в зоопарк. Бо це вже точно нам би приписали агітацію за Симоненка! – жартує Надія Федорівна.
Найголовніше ж, що ідея репресувати надмірно активного педагога не сама собою осяяла районного начальника. Тим більше, що Іван Кірімов (скажемо, забігаючи наперед) не справляє враження цілковитого держиморди, які в Україні зазвичай уособлюють місцеву, та й не тільки, владу.
Ні – начальственний гнів був простимульований зверху!
- Кірімов мені сам сказав, що йому з Києва дзвонили, - запевнила Надія Федорівна.
І-РЕПОРТЕР, звісно ж, негайно зв’язався з головою Іванківської райадміністрації. Але той відповідати на питання не став, натомість раз по раз настирливо перепитуючи, звідки в журналістів взагалі з’явилася інформація про конфлікт. Після чого попросив передзвонити за дві години.
Ми передзвонили.
- Я вам офіційно прокоментую одним реченням. – суворо сказав пан Кірімов (до речі, заслужений журналіст України). – Ви вважаєте, що нормально залучати дітей до політичних акцій, та ще й під час навчальних годин?
- Але ж дозвіл був, - спробував розвинути тему кореспондент І-РЕПОРТЕРА.
- Я вам офіційно прокоментував, - пролунало у відповідь.
- Ви могли б підтвердити чи заперечити, що вам телефонували з Києва щодо акції?
- Я вам це питання коментувати не буду.
- А яка тепер буде доля вчительки?
- А ви вважаєте, що це вона нормально вчинила?
- Ми нічого не вважаємо, ми цікавимось, що тепер буде з учителькою.
- А ви гадаєте, це нормально – використовувати дітей в політиці?
- То яке буде за це покарання?
- А ви гадаєте, вона правильно вчинила?
І так далі.
Відтак та «світла голова» в Києві, що підставила голову району, лишається невідомою. Можна лише припускати, як відбувались події: чи то посол Гербст набрав мобільний Віктора Ющенка, пожалівшись на захаращення території посольства незрозумілими паперовими фігурками (а раптом там паперовий пташиний грип?). Чи школярі потрапились на очі комусь зі штабу НСНУ, що знаходиться за два квартали від місця події. Хоча, швидше за все, хтось відповідальний просто подивився телевізор – сюжети про пікетування штатівської амбасади потрапили до новинних випусків низки телеканалів.
Звісно, не розгнівати чиновників таке «неподобство» не могло. Це ж не діти з помаранчевими стрічками на Майдані, правда? От тоді все було цілком морально!
Жарти вбік. Конфлікт зайвий раз довів, що традиція «прєсєкать в корнє» всілякі там ініціативи громадськості в сучасній Україні живуть і квітнуть. Хоча дуже цікаво, чи була б такою блискавичною й жорсткою реакція влади, якби пікетували якесь інше посольство?
Головне ж, що влада знову виставила себе на посміховисько. Бо виходить, що всіляким корчинським-вітренкам та іншим провокаторам в Україні можна що завгодно. А от купка семикласників з кольоровою крейдою – це вже ледь не загроза національній безпеці й дружнім відносинам з дуже стратегічним партнером…
Бо, в кінцевому рахунку, подія цілком вкладається в систему. Згадаймо – не Юрій Єхануров, що нещодавно порівняв Лукашенка з Гітлером, став «першопрохідцем» дипломатичних дурниць, мовлених нинішньою владою. Почав сам глава держави, ще влітку заявивши в США, що Україна всіляко підтримує зусилля Вашингтона по приборканню Куби й Білорусії! Кубинці тоді обмежилися нотою. Але якщо таке триватиме, то невідомо, якою буде доля програм з оздоровлення українських дітей.
Мабуть, цим дітям досить буде пишатися президентом – батьком п’ятьох дітей, які не мають проблем з відпочинком, не кажучи вже про медичне обслуговування?

Олександр МИХЕЛЬСОН (І-Репортер)