Посвящается команде Виктора Ющенка (Ці руки ніколи не крали)
11/13/2005 | ІІ Михайло Волошин
Тільки прошу, будь ласка - не ставте "-1". Це уривок з відомої усім книги Салженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ". Речі, над якими кожному в своєму житті потрібно замислюватись. Особливо над останнім абзацом уривка...
Салжиніцин "Архіпелаг ГУЛАГ"
...Но, лежа на тюремных нарах, я стал как-то переглядывать свой действительный офицерский путь – и ужаснулся.
Я попал в офицеры не прямо студентом, за интегралами зачуханным, но перед тем прошел полгода угнетенной солдатской службы и как будто довольно через шкуру был пронят, что значит с подведенным животом всегда быть готовым к повиновению людям, тебя может быть и не достойным. А потом еще полгода потерзали в училище. Так должен был я навсегда усвоить горечь солдатской службы, как шкура на мне мерзла и обдиралась? Нет. Прикололи в утешение две звездочки на погон, потом третью, четвертую, - все забыл!
Но хотя бы сохранил я студенческое вольнолюбие? Так у нас его отроду не было. У нас было строелюбие, маршелюбие.
Хорошо помню, что именно с офицерского училища я испытал радость опрощения: быть военным человеком и не задумываться. Радость погружения в то, как все живут, как принято в нашей военной среде. Радость забыть какие-то душевные тонкости, взращенные с детства.
Постоянно в училище мы были голодны, высматривали, где бы тяпнуть лишний кусок, ревниво друг за другом следили – кто словчил. Больше всего боялись не доучиться до кубиков (слали недоучившихся под Сталинград). А учили нас – как молодых зверей: чтоб обозлить больше, чтоб нам потом отыграться на ком-то хотелось. Мы не высыпались – так после отбоя могли заставить в одиночку (под команду сержанта) строевой ходить – это в наказание. Или ночью поднимали весь взвод и строили вокруг одного нечищеного сапога: вот! Он, подлец, будет сейчас чистить и пока не до блеска – будете все стоять.
И в страстном ожидании кубарей мы отрабатывали тигриную офицерскую походку и металлический голос команд.
И вот – навинчены были кубики! И через какой-нибудь месяц, формируя батарею в тылу, я уже заставил своего нерадивого солдатика Бербенева шагать после отбоя под команду непокорного мне сержанта Метлина… (Я это – забыл, я искренне это все забыл годами! Сейчас над листом бумаги вспоминаю…) И какой-то старый полковник из случившейся ревизии вызвал меня и стыдил. А я (это после университета!) оправдывался: нас в училище так учили. То есть, значит: какие могут быть общечеловеческие взгляды, раз мы в армии?
(А уж тем более в Органах?...)
Нарастает гордость на сердце, как сало на свинье.
Я метал подчиненным бесспорные приказы, убежденный, что лучше тех приказов и быть не может. Даже на фронте, где всех нас, кажется, равняла смерть, моя власть возвышала меня. Сидя, выслушивал я их, стоящих по «смирно». Обрывал, указывал. Отцов и дедов называл на «ты» (они меня на «вы», конечно). Посылал их под снарядами сращивать разорванные провода, чтобы только шла звуковая разведка и не попрекнуло начальство (Андреяшин так погиб). Ел свое офицерское масло с печеньем, не раздумываясь, почему оно мне положено, а солдату нет. Уж конечно был у нас на двоих денщик (а по-благородному – «ординарец»), которого я так и сяк озабочивал и понукал следить за моей персоной и готовить нам всю еду отдельно от солдатской. (А ведь у лубянских следователей ординарцев нет, этого на них не скажем.) Заставлял солдат горбить, копать мне особые землянки на каждом новом месте и накатывать туда бревнышки потолще, чтобы было мне удобно и безопасно…
…
Вот что с человеком делают погоны. И куда те внушения бабушки перед иконкой! И – куда те пионерские грезы о будущем святом Равенстве!
И когда на КП комбрига смершевцы сорвали с меня эти проклятые погоны, и ремень сняли, и толкали идти садиться в их автомобиль, то и в своей перепрокинутой судьбе я еще тем был очень уязвлен, как же это я в таком разжалованном виде буду проходить комнату телефонистов – ведь рядовые не должны были видеть меня таким!
...
Седьмой же арестант был гражданский немец в черной тройке, в черном пальто, в черной шляпе. Он был уже за пятьдесят, высок, холен, с белым лицом, взращенным на беленькой пище.
Меня поставили в четвертую пару, и сержант татарин, начальник конвоя, кивнул мне взять мой опечатанный, в стороне стоявший чемодан. В этом чемодане были мои офицерские вещи и все письменное, взятое при мне, - для моего осуждения.
То есть, как – чемодан? Он, сержант, хотел, чтобы я, офицер, взял и нес чемодан? То есть, громоздкую вещь, запрещенную новым внутренним уставом? А рядом с порожними руками шли бы шесть рядовых? И – представитель побежденной нации?
Так сложно я всего не выразил сержанту, но сказал:
- Я – офицер. Пусть несет немец.
Никто из арестантов не обернулся на мои слова: оборачиваться было воспрещено. Лишь сосед мой в паре, тоже SU, посмотрел на меня с удивлением (когда они покидали нашу армию, она еще была не такая).
А сержант конрразведки не удивился. Хоть в глазах его я, конечно, не был офицер, но выучка его и моя совпадали. Он подозвал ни в чем не повинного немца и велел нести чемодан ему, благо тот и разговора нашего не понял.
...
Немец вскоре устал. Он перекладывал чемодан из руки в руку, брался за сердце, делал знаки конвою, что нести не может. И тогда сосед его в паре, военнопленный, Бог знает что отведавший только что в немецком плену (а может быть и милосердие тоже) – по своей воле взял чемодан и понес.
И несли потом другие военнопленные, тоже безо всякого приказания конвоя. И снова немец.
Но не я.
И никто не говорил мне ни слова.
...
Я улыбался, гордясь, что арестован не за воровство, не за измену или дезертирство, а за то, что силой догадки проник в злодейские тайны Сталина. Я улыбался, что хочу и, может быть, еще смогу чуть подправить российскую нашу жизнь.
А чемодан мой тем временем – несли…
И я даже не чувствовал за это укора! И если бы сосед мой, ввалившееся лицо которого обросло уже двухнедельной мягкой порослью, а глаза были переполнены страданием и познанием, - упрекнул бы меня сейчас яснейшим русским языком за то, что я унизил честь арестанта, обратясь за помощью к конвою, что я возношу себя над другими, что я надменен, - я не понял бы его! Я просто не понял бы – о чем он говорит? Ведь я же – офицер!...
Салжиніцин "Архіпелаг ГУЛАГ"
...Но, лежа на тюремных нарах, я стал как-то переглядывать свой действительный офицерский путь – и ужаснулся.
Я попал в офицеры не прямо студентом, за интегралами зачуханным, но перед тем прошел полгода угнетенной солдатской службы и как будто довольно через шкуру был пронят, что значит с подведенным животом всегда быть готовым к повиновению людям, тебя может быть и не достойным. А потом еще полгода потерзали в училище. Так должен был я навсегда усвоить горечь солдатской службы, как шкура на мне мерзла и обдиралась? Нет. Прикололи в утешение две звездочки на погон, потом третью, четвертую, - все забыл!
Но хотя бы сохранил я студенческое вольнолюбие? Так у нас его отроду не было. У нас было строелюбие, маршелюбие.
Хорошо помню, что именно с офицерского училища я испытал радость опрощения: быть военным человеком и не задумываться. Радость погружения в то, как все живут, как принято в нашей военной среде. Радость забыть какие-то душевные тонкости, взращенные с детства.
Постоянно в училище мы были голодны, высматривали, где бы тяпнуть лишний кусок, ревниво друг за другом следили – кто словчил. Больше всего боялись не доучиться до кубиков (слали недоучившихся под Сталинград). А учили нас – как молодых зверей: чтоб обозлить больше, чтоб нам потом отыграться на ком-то хотелось. Мы не высыпались – так после отбоя могли заставить в одиночку (под команду сержанта) строевой ходить – это в наказание. Или ночью поднимали весь взвод и строили вокруг одного нечищеного сапога: вот! Он, подлец, будет сейчас чистить и пока не до блеска – будете все стоять.
И в страстном ожидании кубарей мы отрабатывали тигриную офицерскую походку и металлический голос команд.
И вот – навинчены были кубики! И через какой-нибудь месяц, формируя батарею в тылу, я уже заставил своего нерадивого солдатика Бербенева шагать после отбоя под команду непокорного мне сержанта Метлина… (Я это – забыл, я искренне это все забыл годами! Сейчас над листом бумаги вспоминаю…) И какой-то старый полковник из случившейся ревизии вызвал меня и стыдил. А я (это после университета!) оправдывался: нас в училище так учили. То есть, значит: какие могут быть общечеловеческие взгляды, раз мы в армии?
(А уж тем более в Органах?...)
Нарастает гордость на сердце, как сало на свинье.
Я метал подчиненным бесспорные приказы, убежденный, что лучше тех приказов и быть не может. Даже на фронте, где всех нас, кажется, равняла смерть, моя власть возвышала меня. Сидя, выслушивал я их, стоящих по «смирно». Обрывал, указывал. Отцов и дедов называл на «ты» (они меня на «вы», конечно). Посылал их под снарядами сращивать разорванные провода, чтобы только шла звуковая разведка и не попрекнуло начальство (Андреяшин так погиб). Ел свое офицерское масло с печеньем, не раздумываясь, почему оно мне положено, а солдату нет. Уж конечно был у нас на двоих денщик (а по-благородному – «ординарец»), которого я так и сяк озабочивал и понукал следить за моей персоной и готовить нам всю еду отдельно от солдатской. (А ведь у лубянских следователей ординарцев нет, этого на них не скажем.) Заставлял солдат горбить, копать мне особые землянки на каждом новом месте и накатывать туда бревнышки потолще, чтобы было мне удобно и безопасно…
…
Вот что с человеком делают погоны. И куда те внушения бабушки перед иконкой! И – куда те пионерские грезы о будущем святом Равенстве!
И когда на КП комбрига смершевцы сорвали с меня эти проклятые погоны, и ремень сняли, и толкали идти садиться в их автомобиль, то и в своей перепрокинутой судьбе я еще тем был очень уязвлен, как же это я в таком разжалованном виде буду проходить комнату телефонистов – ведь рядовые не должны были видеть меня таким!
...
Седьмой же арестант был гражданский немец в черной тройке, в черном пальто, в черной шляпе. Он был уже за пятьдесят, высок, холен, с белым лицом, взращенным на беленькой пище.
Меня поставили в четвертую пару, и сержант татарин, начальник конвоя, кивнул мне взять мой опечатанный, в стороне стоявший чемодан. В этом чемодане были мои офицерские вещи и все письменное, взятое при мне, - для моего осуждения.
То есть, как – чемодан? Он, сержант, хотел, чтобы я, офицер, взял и нес чемодан? То есть, громоздкую вещь, запрещенную новым внутренним уставом? А рядом с порожними руками шли бы шесть рядовых? И – представитель побежденной нации?
Так сложно я всего не выразил сержанту, но сказал:
- Я – офицер. Пусть несет немец.
Никто из арестантов не обернулся на мои слова: оборачиваться было воспрещено. Лишь сосед мой в паре, тоже SU, посмотрел на меня с удивлением (когда они покидали нашу армию, она еще была не такая).
А сержант конрразведки не удивился. Хоть в глазах его я, конечно, не был офицер, но выучка его и моя совпадали. Он подозвал ни в чем не повинного немца и велел нести чемодан ему, благо тот и разговора нашего не понял.
...
Немец вскоре устал. Он перекладывал чемодан из руки в руку, брался за сердце, делал знаки конвою, что нести не может. И тогда сосед его в паре, военнопленный, Бог знает что отведавший только что в немецком плену (а может быть и милосердие тоже) – по своей воле взял чемодан и понес.
И несли потом другие военнопленные, тоже безо всякого приказания конвоя. И снова немец.
Но не я.
И никто не говорил мне ни слова.
...
Я улыбался, гордясь, что арестован не за воровство, не за измену или дезертирство, а за то, что силой догадки проник в злодейские тайны Сталина. Я улыбался, что хочу и, может быть, еще смогу чуть подправить российскую нашу жизнь.
А чемодан мой тем временем – несли…
И я даже не чувствовал за это укора! И если бы сосед мой, ввалившееся лицо которого обросло уже двухнедельной мягкой порослью, а глаза были переполнены страданием и познанием, - упрекнул бы меня сейчас яснейшим русским языком за то, что я унизил честь арестанта, обратясь за помощью к конвою, что я возношу себя над другими, что я надменен, - я не понял бы его! Я просто не понял бы – о чем он говорит? Ведь я же – офицер!...
Відповіді
2005.11.13 | bas
Re: Посвящается команде Виктора Ющенка (Ці руки ніколи не крали)
Это из известной оперы, что сытый голодного не понимает.Так было и так будет. Пока правители не будут в том же достатке,
что и народ, а это вряд ли, до тех пор нас будут унижать и
не считать за людей (то есть себе равными, а как они говорят -
биомасса).
2005.11.13 | SpokusXalepniy
Так будет, пока так будут думать! (как bas)
bas пише:> Это из известной оперы, что сытый голодного не понимает. Так было и так будет. Пока правители не будут в том же достатке, что и народ, а это вряд ли, до тех пор нас будут унижать и не считать за людей (то есть себе равными, а как они говорят - биомасса).
Всё наоборот!!!
Правители будут считать народ биомассой, пока он (народ) сам себя считает таковой.
Так що... сiдайте i чекайте доки влада стане моральнiша.
2005.11.15 | ІІ Михайло Волошин
"Темники" від Майдану: все ж поставили "-1"... (-)
2005.11.15 | Михайло Свистович
Брехати не гарно (-)
2005.11.15 | ІІ Михайло Волошин
Пане Михайле - не ображайте, будь ласка
Те, що я не на вашому боці не дає вам ніякого приводу ображати. Звісно, якщо ви порядна людина. Я не політик, тому брехати не маю потреби. А в побуті брихня сприймається мною, як один з недоліків, за який будь-якій людині рано чи пізно приходиться відповідати. Тому сенсу брехати немає - жити з чистою совістю набагато вигідніше. Ви вже декілька раз писали мені, щоб не брехав: пробачте, але це ображає - ніякого приводу ображати мене я вам не давав. Коли я написав "темники" та "-1" - то саме це я й мав на увазі: в час, коли написано той мій пост, там стояло "-1". А "темником" я називаю такі речі тому, що така градація - один із засобів корегувати тему, направляючи її в потрібне русло.Коли люди, які займаються політикою чи то професіонально, чи на рівні суспільних організацій навчаться толерантності та поважному ставленню до супротивників - лише тоді Україна почне підніматись. І кожному, хто бажає такого підйому не лише для себе, а й для всієї країни, потрібно починати з себе. Тоді й знакнуть "козли", "біомаси" і все таке інше.
Розраховую, пане Михайле, на ваше розуміння.
2005.11.15 | Сергій Кабуд
ніфігово було б з двох Михайлів зробити одного обєднаного
тоді як раз мали б мудрого2005.11.15 | ІІ Михайло Волошин
Ага: Горбачова та Жванєцкого (-)
2005.11.15 | Михайло Свистович
Тобто Вам ображати нас дозволено, так?
ІІ Михайло Волошин пише:> Те, що я не на вашому боці не дає вам ніякого приводу ображати. Звісно, якщо ви порядна людина.
А Вам що дає привід нас ображати? Звісно, якщо ви порядна людина.
> Я не політик, тому брехати не маю потреби.
То навіщо збрехали?
> Ви вже декілька раз писали мені, щоб не брехав: пробачте, але це ображає
Ага, а нас, значить, не ображає, коли нас оббріхують.
> ніякого приводу ображати мене я вам не давав.
Правда?
> Коли я написав "темники" та "-1" - то саме це я й мав на увазі: в час, коли написано той мій пост, там стояло "-1".
Ви безпідставно і безапеляційно звинуватили у цьому "-1" адмінгрупу
> А "темником" я називаю такі речі тому, що така градація - один із засобів корегувати тему, направляючи її в потрібне русло.
Народний темник - я ще такого не чув.
> Коли люди, які займаються політикою чи то професіонально, чи на рівні суспільних організацій навчаться толерантності та поважному ставленню до супротивників - лише тоді Україна почне підніматись.
Ви не помітили, що я ніколи першим не чиню нетолерантно?
> І кожному, хто бажає такого підйому не лише для себе, а й для всієї країни, потрібно починати з себе.
То почніть з себе. А тоді звертайтеся з таким до інших.
2005.11.15 | ІІ Михайло Волошин
Пане Михайле, з вашою головою все гаразд? (-)
2005.11.15 | Михайло Свистович
Абсолютно. А з вашою? (-)
2005.11.16 | ІІ Михайло Волошин
Мабуть ні, якщо до цього часу ще не кинув цей форум
Чи може я мазохіст?...2005.11.16 | S@nya
Ви неправі
Ви чудово знаєте, як функціонує на форумі система оцінювання повідомлень, і що адмінгрупа не має до цього оцінювання відношення - оцінюють форумчане. То навіщо ці безпідставні звинувачення?2005.11.17 | ІІ Михайло Волошин
А хто вам сказав, крім Свистовича
що я звинуватив адмін-групу?Чи, коли говорять "Майдан" - мають на увазі лише адміністрацію? (Жарт: "Говорим Партия - подразумеваем Ленин, говорим Ленин - подразумеваем Партия!")
Чи все ж ті, хто має право тут оцінювати теж відносяться до "Майдану"?
2005.11.15 | ІІ Михайло Волошин
Фантазія на тему останнього епізоду уривка
Я улыбался, гордясь, что арестован не за воровство шапок, не за измену или дезертирство, а за то, что силой догадки проник в злодейские тайны Кучмы. Я улыбался, что хочу и, может быть, еще смогу чуть подправить украинскую нашу жизнь.А мобилки сыну тем временем – дарили... (Вариант: а дачу мне в Карпатах тем временем – строили...)
И я даже не чувствовал за это укора! И если бы сосед мой, ввалившееся лицо которого обросло уже двухнедельной мягкой порослью, а глаза были переполнены страданием и познанием, - упрекнул бы меня сейчас яснейшим укрианским языком за то, что я унизил честь майдановца, обратясь за помощью к олигархам, что я возношу себя над другими, что я надменен, - я не понял бы его! Я просто не понял бы – о чем он говорит? Ведь я же – президент!...
2005.11.16 | Scubo
В Росії фень-шуй, а в Києві Бродський ...
Воно звичайно приємно спостерігати чиїсь інтелектуальні потуги, навіть тоді коли вони очевидно безплідні.Але чомусь по Вашому чомусь муки совісті повинні замучити виключно команду Ющенка, а доблесний СБУшник Турчинов, який анічогісінько не зробив, аби хоч трохи реформувати репресивну структуру, яка випадком долі попала йому в руки, повинен і далі "без страха і упрйока" вішати ярлики направо і наліво, не наводячи доказів, вимагати в Ющенка чергових аналізів на предмет "а чи не отруїв він себе сам" і так далі.
Чомусь Турчинова не повинна мучити совість за "фахове встановлення" факту "самовбиства" Кирпи, і особливо рецидивістсько самострілу Кравченка, за бидляче прослуховування всіх і вся і ще багато чого. Бродського не повинна мучити совість ха хамську поведінку навіть на перед телекамерами, Зінченка не повинна мучити совість за те що він нічого крім кованого паркану перед секретаріатом не зробив, Томенка за те що той на посаді віце премєра не зробив навіть паркану обмежившись прес-релізами і так далі.
Чому Ви на магаєтеся навязати саме команді Ющенка депресивний стиль "кающегося русского інтелігента" і забуваєте про інших , які абсолютно не такі "білі пухнасті", як це намагається зобразити "юліанська" піар-бригада ?
Чи знаєте ви що це московське самопережовування і самобичування чомусь завжди доводить до якихось репресій і масових вбивств?
2005.11.16 | Предсказамус
В России фен-шуй, а на "Майдане" пудра...
Scubo пише:> Воно звичайно приємно спостерігати чиїсь інтелектуальні потуги, навіть тоді коли вони очевидно безплідні.
Ценитель? Или оценщик?
> Але чомусь по Вашому чомусь муки совісті повинні замучити виключно команду Ющенка, а доблесний СБУшник Турчинов, який анічогісінько не зробив, аби хоч трохи реформувати репресивну структуру, яка випадком долі попала йому в руки, повинен і далі "без страха і упрйока" вішати ярлики направо і наліво, не наводячи доказів, вимагати в Ющенка чергових аналізів на предмет "а чи не отруїв він себе сам" і так далі.
Не всякому дано в одном предложении навешать гору ярлыков, одновременно обвинив (безосновательно) в этом оппонента.
> Чомусь Турчинова не повинна мучити совість за "фахове встановлення" факту "самовбиства" Кирпи, і особливо рецидивістсько самострілу Кравченка
Мало того, что Вы интеллектуал, так еще и криминалист.
> за бидляче прослуховування всіх і вся і ще багато чого.
Иллюстрация к фразе "вішати ярлики направо і наліво, не наводячи доказів".
> Бродського не повинна мучити совість ха хамську поведінку навіть на перед телекамерами, Зінченка не повинна мучити совість за те що він нічого крім кованого паркану перед секретаріатом не зробив, Томенка за те що той на посаді віце премєра не зробив навіть паркану обмежившись прес-релізами і так далі.
А вот тут согласен, должна мучить совесть. Вообще человек, которого она не мучает, не имеет права называться человеком. Но сейчас перечисленные Вами - частные лица, до совести которых нам дела мало. В отличие от ВАЮ и его куманды.
> Чому Ви на магаєтеся навязати саме команді Ющенка депресивний стиль "кающегося русского інтелігента" і забуваєте про інших , які абсолютно не такі "білі пухнасті", як це намагається зобразити "юліанська" піар-бригада ? Чому це московське самопережовування і самобичування чомусь завжди доводить до якихось репресій і масових вбивств?
Брр... Каются только русские интеллигенты?
2005.11.16 | Scubo
А по суті слабо щось сказати ?
Невже Ви не помічаєте що фанатичне "юліанство" вже дає зворотний ефект?Безперевні "психічні" атаки на оточення Ющенка,втрата відчуття міри та адекватності, як наприклад з Кличком, дивовижна агресивність і неперебірливість, заставляють багатьох людей які цілком позитивно ставляться до Тимошенко задумуватися - а хто ж вони такі ті "відморожені" юлісти?
Що буде коли вони дістануть повну і нероздільну владу?
2005.11.16 | Предсказамус
Чур Вы первый.
Scubo пише:> Невже Ви не помічаєте що фанатичне "юліанство" вже дає зворотний ефект?
Причем "фанатичное юлианство"? В Вашем постинге нет сути, только оценочные суждения и голословные утверждения. Разверните свою мысль, обоснуйте свою позицию по гибели Кирпы и Кравченко, дайте какие-то факты прослушки под руководством Турчинова, расскажите, что Вы знаете о работе Секретариата и Кабмина такого, что дает Вам основания обвинить Зинченко и Томенко. Будьте серьезнее, тогда и поговорим серьезно.
2005.11.16 | Сергій Кабуд
є підстави вважати шо Юліни люди, зокрема Турчинов не мали ніяки
ніяких реальних повноважень.А кілька фактів-
заборона вїзду будістського монаха,
наїзд на східнознавців
вказують на те шо сбу взагалі керується не з Київа.
2005.11.16 | Андрій З.
Re: є підстави вважати шо Юліни люди, зокрема Турчинов не мали ніяки
Сергій Кабуд пише:>є підстави вважати шо Юліни люди, зокрема Турчинов не мали
> ніяких реальних повноважень.
>
Якщо так, то чого вони сиділи в тому ПМ? А потім так ображались, що розпущено "найефетивніший уряд". Цікава позиція, як тільки йдеться про успіхи (наприклад приватизацію Крив. Сталі) то це все Юля зробила. І навіть встигла першою потиснути руку новому власнику. А як про невдачі, "то не мали ніяких реальних повноважень". Ну і не матимуть.
2005.11.17 | ІІ Михайло Волошин
Пробачте пане Scubo, але здається
...це ви нагнітаєте істерію.Хоча я вас розумію - інколи сам помічаю, настільки дістають безпідставні наїзди на Юлію Тимошенко. Але в даному випадку... може це вас здивує... я не мав на увазі протиставлення поганого Ющенка хорошій Тимошенко.
Знаєте, я зараз на перепутті: невже, раз я на боці Тимошенко - у мене тепер немає можливості для будь-якої критики Ющенка, щоб не нарватись при цьому на такого ось роду "компліменти"? Все ж таки він і мій президент, і повірте - на його місце Януковича я не хочу. Не хочу і Тимошенко - місце прем'єра їй (на мій погляд!) більше підходить. Але ж я й не хочу, щоб Віктор Ющенко робив усілякі дурниці. Цього я теж не хочу!
2005.11.17 | Slavix
чому всі політичні теми зводяться до
Ю проти Ю? Таке враження, що до виборів буде продовжуватися таке гуляння між двох стовпів. Проте:1. Окрім цих двох політичних сил (НСНУ та БЮТ) є ще більше сотні партій, 7-8 з яких, за даними соціологів (особисто я опублікованим даним не довіряю) можуть подолати прохідний бар"єр;
2. Дуже низька вірогідність того, що без надагресивного використання адмінресурсу якась одна партія створить фракцію-коаліцію в парламенті, набравши більше 50% голосів. Звідси:
2.1. Фракції, що представлені у парламенті будуть блокуватися для утворення коаліції, отже домовлятися на кулуарному рівні, а якщо за місяць не встигнуть - Президент зможе розігнати парламент. Тому:
2.2. Сподіватися на те, що виборець, голосуючи за партію голосує за прем"єра та Кабмін не варто (окрім випадку голосування за НСНУ, адже при будь-чийому блокуванні з НСНУ (якщо кількість її членів в парламенті буде значною) в НСНУ є важіль впливу: прем"єр наш, інакше не будемо блокуватись і через місяць Президент розпустить парламент), тоді нові вибори, нові витрати.
3. ЗМІ та різні політологи нав"язують "електоральним масам" переконання, що ці вибори будуть змаганням лідерів, а не програм, списків, звітів про попередню діяльність тощо. А це тому, що більшості партій нема чого більше пред"явити на розсуд виборця і виборча кампанія будується десь таким чином: 1. Проведення закрити рейтингових соцопитувань (результати яких ніде не публікуються) стосовно намічених особистостей та висування найбільш розкручених в лідери списку 2. Розкрутка Лідера(-ів) в ЗМІ (відносно дешево), переважно через галасливі заяви та різного роду ч/б "ПІАР"; 3. Паралельно відволікається увага виборців від програми та кадрового складу та вдовбується установка "за лідера". Всьо.
4. Вибирають до парламенту ПАРТІЮ, з її програмою, списком, попередньою діяльністю (якщо така була), бізнесзв"язками, а не конкретну особу. Розробляти, подавати та обговорювати на комітетах законопроекти, працювати зі зверненнями громадян та юр.осіб, взаємодіяти з іншими органами влади будуть депутати, яких за Конституцією 450, а не 7-8, як голів прохідних партій, багато з яких одразу ж спробує пролізти в Уряд. І, до речі, входження Ющенко в список НСНУ за 1 номером означає, що орієнтуватися треба одразу на 2-й номер, адже він не залишить пост Президента заради депутатського мандату.
5. Виборча кампанія ще не розпочалась, більшість списків, п"ятірок та програм-2006 ще не підготовано, тому зараз важко СВІДОМО визначитись зі своїм вибором.
Якщо злісний офтоп - вибачаюсь.
2005.11.17 | andriko
Re: чому всі політичні теми зводяться до
Тому що не оффтопА от більшість обоговорень тут і є офтопік.
Думаю по причині, що більшість присутніх а форумі прихильники Ю або Ю, в передвибоній гарячці, обговорювати події тверезо важкувато