МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Брейнсторм-2. Найкращі тексти за 5 років Майдану.

11/16/2005 | Mary
Пропоную поритися в архіві і поскидати сюди ті тексти, які, на вашу думку, найкраще характеризують Майдан (або окремих дописувачів).

Тобто найдотепніші, або найконструктивніші, або найцікавіші, або найсмішніші, або найвлучніші, і т.д. Тексти які є знаковими і яскравими.

Особливо цінними будуть ті, про існування яких старі вже давно забули, а нові навіть не здогадувалися :-). Ще ціннішими вважатимуться тексти власне про Майдан.

Прохання кидати тут текст і обов'язково лінк. Можна ще додати ваше обгрунтування. Можна не текст повністю, а лише найкращий уривок. Можна діалог кількох учасників.

Не забувайте головного неписаного правила: довгі тексти читати в падло. :-)

З метою запобігання зловживань поки що вводиться обмеження 10 текстів рекомендованих одним зареєстрованим читачем. ПОтім таке обмеження може бути зняте.

Ну і, звичайно, оскільки скромність - то найкраща чеснота активіста - себе не пропонувати.

Спам і офтопік буду терти як заповів великий Бабай. :-)

Відповіді

  • 2005.11.16 | Mary

    Епопея: Монтян і народ, молоко і тістечка

    Зразу попереджую, що епопея, вона і є епопея. Вона довга. І тут нічого не вдієш. Я і так вирізала, що могла :-)

    16-06-2004 14:22, Михайло Свистович
    Я ніколи не очікував, що адвокат Монтян виявиться такою підлою.
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087384925

    Відомий і переслідуваний режимом адвокат Тетяна Монтян, "захисник знедолених, борець проти несправедливості" виявилася насправді підступною та дріб"язковою людиною.

    Взявшись вести майнову справу бабусі та малої онуки (мати малої тяжко працює в Росії, заробляючи гроші на годування родини без батька, який вирішив ще й обікрасти власну дочку), замість того, як би вчинив будь-який справжній адвокат-професіонал, займатися виключно справою, абсолютно невмотивовано позбавила незаможну родину молока, висушивши вим"я їхньої корови. Про це заявила сама бабуся, розкривши очі на досі невідому відьомську сутність Тетяни Монтян.

    А якщо серйозно, то ця чудова історія, почалася рік тому. Справа в тому, що в Приірпінні народ звертається до нас, як до швидкої допомоги з будь-яких питань. І не лише політичних, а й просто особистісних конфліктів. Апогеєм цього всього став нещодавній дзвінок по телефону-автомату від обурених громадян: "Що це таке, ми стоїмо на автобусній зупинці, автобус вже півгодини як мав бути, а його нема".

    Та повернемось до відьми і чаклунки Монтян. Отже, рік тому до нас звернулася бабуся, яка виховує малу онуку. Вона розповіла, що, поки її дочка (мама онуки) перебувала в Росії на заробітках, чоловік дочки розлучився з нею і одружився з іншою. Після розлучення бабуся забрала онуку до себе (батько малої був тільки за), а колишній зять вирішив продати хату, і вона випадково про це дізналася в останній момент, і що хата ця є спільним майном з її дочкою, і що всі документи на продаж у колишнього зятя вже підготовлені.

    Оскільки справ у нас просто по гордо, і ми і так нічогое встигаємо, а тут влада ніяк не причетна, порадили ми бабусі подавати до суду і вирішили ми припахати до цієї справи Монтян. Думали, що, по-перше, і Монтян щось заробить (бабуся збиралася, якщо виграє суд, продавати, як і колишній зять, цю хату, половина з якої по справедливості належить її дочці), і візьме значноменше, ніж інші адвокати, і не надурить.

    Монтян підійшла до справи чисто по-соціалістичному, відповідаючи на питання "Скільки коштують Ваші послуги? словами "Скільки дасте, стільки і буде, як виграємо". Протягом року Монтян їздила на своїй розваляній тарантайці на цю Богом забуту окраїну Гостомеля, де немає нормальної дороги, і мені також одного разу довелося тьопати туди пішки під дощем без парасолі по коліна в багнюці, щоб передати від Монтян бабусі термінову інформацію. Монтян зробила майже неймовірне, вона добилася того, що розлучення визнали незаконним, бо чувак приховав, що має дочку і спільне з дружиною майно, після чого офіційно в чувака виявилося дві дружини :) Тобто фактично Монтян, визнавши незаконним розлучення, зробила чувака двоєженцем (це треба до якоїсь книжки записати). Поступово, повільно шальки терезів почали хилитися н абік бабусі, і справа повільно, але неухильно рухалася до виграшу, хоча формальностей там зробити залишалося ще багато, але то вже було технічне.

    І от раптом в бабусиної корови зникає молоко, і бабуся звинувачує Монтян у тому, що вона - відьма, і що це Монтян висушила коров"яче вим"я. Монтян впала у такий шок, що навіть забулася заїхати з розвороту ногою в щелепу, а я довго качався від сміху по підлозі, бо такого в нас ще не було :)

    Бабусю ж шкода. І не через висушене Монтян вим"я корови :) А через те, що вона найматиме іншого адвоката. Наші ж ірпінські адвокати не захищають клієнтів. Вони просто домовляються з адвокатами іншої сторони, домовляються, хто виграє справу (той, у кого більше грошей) і спільно обдирають обох клієнтів. Справа ж бабусі хоч і стоїть на виграшному шляху, але там ще роботи і роботи, і новий адвокат ще може зробити так, щоб бабуся її програла (без адвоката ж вона точно програє). Але, навіть якщо її новий адвокат справу і виграє, то може статись таке, після цього виграшу і продажу половини хати, їй залишиться хіба що моральна компенсація, оскільки всі гроші підуть на оплату нового адвоката. До речі, щойно до нас припхалася Монтян, яка вже після цього з власної ініціативи вирішила все ж допомогти тій бабусі без її навіть згоди і виконати обіцянку провести якусь там експертизу (вже провела, причому сама мусила шукати експерта і везти його на своєму драндулеті туди до чорта на кулічки).

    В принципі, ми вже звикли до таких випадків, це Монтян така ніжна :) Наприклад, у нас була пречудова історія, коли бабусю, дочку і онуку-інваліда протягом кількох років через те, що ЖЕК неправильно зробив ремонт стояка, регулярно заливало гівном. Тобто унітаз працював не на прийом, а на видачу :) Вони писали скарги заяви, але на них ніхто не реагував. А, коли вся родина поїхала на місяць до села, то по приїзді виявила, що шаром екскрементів залита вся квартира. Довелося викинути і меблі, які здулись і були непридатні до використання, і одяг, який просмердівся і зогнив, і навіть паркет. Було це 10 років тому.

    Подала бабуся на ЖЕК до суду, але до неї прибіг начальник ЖЕКу (зараз він перший заступник міського голови) і вмовив її забрати заяву. пообіцявши зробити ремонт. І бабуся погодилась. Я взагалі, перепрошую за ненормативну лексику, хуєю від таких людей. В них знищили все майно, а вони мало того, що не вимагають морального відшкодування, а й задовольняються непвоним матеріальним (адже ЖЕК не обіцяв компенсувати вартість меблів, одягу та інших "згівнілих" речей).

    Та ЖЕК вчинив іще гірше. Він зробив ремонт лише стояка, і гівно перестало текти в квартиру, але ремонт квартири робити не збирався. Бабуся довго і нудно писала скарги і заяви, а потім подала до суду. Та суд не прийняв її заяви, бо вже минув термін позовної давності.

    Кілька років незаможна родина з малою-інвалідом знімала якийсь непридатний до житла сарай без зручностей, поступово роблячи ремонт, а потім живучи без меблів на підлозі. І тоді бабуся зі злості перестала платити за квартиру й комунальні послуги. Кінець кінцем вже ЖЕК подав на неї за це до суду, і в неї почали забирати квартиру за борги. І тоді за справу взялась моя жінка. А це вже серйозно :)

    Всі, в т.ч. і Монтян (ги-ги, наївна) казали, що це - програшна справа, що, на жаль, закон на боці ЖЕКу, хоча справедливість на боці бабусі, що всі терміни минули і т.д. Але ж ми - люди не європрейські й нехристиянсьі. Ми без жодного докору сумління діємо тими ж методами, якими діють наші вороги, тому, якщо вони плюють на закони, ми також безсоромно здійснюємо не формально-бюрократичний, а тотальний тиск на представників влади, політиків і суддів у тому числі. У Грузії це зветься "Гакмареба". Ми дійшли до цього самі, без підказки грузинів, і виявили, що "Гакмареба" може бути дуже навіть ефективною. "Гакмареба" - це тотальне чмиріння державного козла, який цинічно порушує закони. Це чмиріння не переступає меж закону, але може простягатися дуже далеко - від написання формальних скарг у всі можливі інстанції до публікацій у пресі та до обписування стін у районі проживання козла, випуску відповідних листівок й інформування про його козлізм якомога більшої кількості людей, сусідів, однокласників, родичів, колег по роботі родичів козла і т.д. (чим більше, тим краще, залежить від ситуації). При цьому пишеться лише правда. Лише факти, висновків не робиться (наклеп не пришиєш), а лише ставляться питання.

    Через це нас трохи бояться. І, якщо справа не дуже важлива, або не дуже політична, або не настільки загрожує владі, то іноді вдається і виграти. Тому моїй дружині вдалося зробити майже неможливе - знову подати позовну заяву до суду "в зв"язку з нововиявленими обставинами". В підсумку суд присудив, що бабуся має виплатити ЖЕКу заборгованість, а ЖЕК їй моральну компенсацію. Причому моральна компенсація була на 700 гривень більшою. Таким чином в родині не лише залишилась квартира, з якою вона вже подумки попрощалася, але й деякі гроші з"явилися, не такі вже й малі, як для них. Тим більше, що на шару.

    Але найцікавішим було ставлення родини до того, як в них забирали квартири. Мало того, що дочка, викладач музики з вищою освітою, пальцем не поворухнула, щоб зробити щось для себе й відстояти свою ж квартиру для своєї ж дочки, а тільки кліпала очима, коли ми просили елементарно нам допомогти. Бабуся також, не зважаючи на наші пояснення, що справа майже безнадійна і що потрібно докласти всім нам (і їм у тому числі) неймовірних зусиль, не рвалася допомагати моїй жінці. То їй облом було лізти до підвалу й шукати там документи, то вона не хотіла шукати свідків і казала, що сусіди та інші люди не підуть свідчити, бо такі у нас погані люди, і моя дружина, як ідіотка, сама ходила по цих незнайомих їй людях і вмовляла їх прийти на суд (і вони прийшли, і свідчили). Але вже після того, як суди закінчились, бабуся прийшла до нас і сказала, що ЖЕК не перераховує їй оті 700 гривень, а виконавча служба нічого не хоче робити. Наїхали ми на виконавчу службу, мудохались з нею довго, виплатив ЖЕК бабусі 300 гривень. Вона знову до нас. Ми знов до виконавчої служби, ЖЕКу і т.д. Але приходить знову бабуся і каже, що їй все одно не доплатили 20 гривень. Ми їй кажемо: "Бабусенько, ріднесенька, ми мудохались з вами довго і нудно, врятували вам квартиру, не взяли із вас ні копійки, ще якісь гроші заробили для вас. Але в нас є ще купа справ інших людей, в яких також життєві трагедії. І вони важливіші за ваші 20 гривень. Ну не має в нас можливості приділити ще тиждень на вибивання ваших 20 гривень, займіться цим уже самі, або подаруйте їх ЖЕКу, або давайте ми вам дамо їх, тільки не змушуйте нас на них витрачати час". Тепер ця бабуся ходить і розповідає, які ми злі і жорстокі.

    І от тут виникає питання: "Як потрібно стаитись до людей? Як до народу чи як до електорату?" Так от, ставитись до людей як до електорату набагато людяніше, ніж як до народу. Бо, якщо ставитись до них як до народу, то вже давно слід би було послати подалі героїв описаних випадків. А от, якщо ставитись як до електорату, то нікого ти послати не можеш, а мусиш пояснювати, що вим"я висохло саме, і що слід звернутись до ветеринара, а не до іншої відьми, яка розчаклує корову. І ще самому привезти того ветеринара.

    Виходить, що ставлення до народу, як до електорату, приносить більше користі самому народу.

    З цього приводу, як ми працюємо з людьми, слід написати окрему статтю (блін, скільки я їх вже запланував, коли ж його писати?).

    16-06-2004 18:55, SpokusXalepniy
    Пишите, Шура, пишите! Ваши писания сеют разумное, доброе, вечное
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087401325

    Очень жизненные истории получились. Полезные во всех отношениях.
    Я бы даже осмелился сказать, что пару таких историй полезней борьбы с "Чистой Украиной" (бабочкой однодневкой).

    У меня тут была ночь поразмыслить. Короче, к утру я пришел к выводу, что, возможно, Монтян не виновата в том, что коровьёве вымя высохло. Сами подумайте! Ожидая прибавления семейства, она вправе была рассчитывать получение молока на халяву. Поэтому с юридической точки зрения она явно не была заинтересована в высыхании вымени. Хотя... если к этому времени она уже ожидала рождение ребёнка в милицейской рубашке, то наказать его (ребёнка) за косвенное соучастие в побитии милиционера, во исполнении будущего решения суда, могло повлечь за собой тайный замысел, направленный на вышеупомянутое вымя. По идее, суд мог бы разобраться. Но нет в Украине настоящего суда присяжных!!! О чём приходиться только сожалеть.

    Если же подойти к вашей истории в целом (и более серьёзно), то надо сказать, что поведение бабуси и даже её дочки, объясняется, как мне кажется, не так уж и сложно.
    Дело в том, что с какого-то этапа "электорат" начинает воспринимать вас (с женой, и/или Монтян), и ваши поступки как действия официальные. Они вас начинают держать за ЖЭК-2, за такую же районную администрацию, только от другого главка-министерства. У них просто нет НИКАКОГО ИСТОРИЧЕСКОГО опыта результативного общения с властью. А раз вы для них власть (ещё бы, благодаря вам даже квартиру отремонтировали!!! когда такое могло быть), то к такой власти можно ходить, выпрашивая у неё что-то, и её же при этом не уважать, т.к. это тоже в крови (исторической).

    Вот и получается, что на месте бабуси так поступил бы каждый, пока из его вымени не будет выжата последняя капля рабства. А, как говорил один умный человек, эти капли пока можно черпать вёдрами.

    16-06-2004 19:41, Михайло Свистович
    Re: Пишите, Шура, пишите! Ваши писания сеют разумное, доброе, вечное
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087404085

    SpokusXalepniy пише:
    > У меня тут была ночь поразмыслить. Короче, к утру я пришел к выводу, что, возможно, Монтян не виновата в том, что коровьёве вымя высохло. Сами подумайте! Ожидая прибавления семейства, она вправе была рассчитывать получение молока на халяву.

    Я думаю, що Ви помиляєтесь. Бачите, Монтян мовчить. Мабуть їй соромно. А на те, щоб "відсушити" вим"я назад відьомських знань не вистачає :) Тим більше, що "прибавления семейства" очікує не вона :)

    16-06-2004 23:52, технолог
    Свистович таки відьмак!!!
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087419152

    Коли ми з ним спілкувались, це було видно з того, як він відводив очі.
    Врахуй надалі, Михайло, та дивись і кажи людям в очі правду на 100%.

    17-06-2004 01:13, Михайло Свистович
    Так я цього і не приховую. Чорна магія - моє захоплення
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087423989

    Всілякі там чари, вроки, зваби :)

    17-06-2004 22:44, Тетяна Монтян
    Re: Так я цього і не приховую. Чорна магія - моє захоплення
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087501441

    Підла істота Свистович! Складається враження, що ти вже просто не знаєш, яким чином привернути увагу читачів сайту до своїх довжелезних, а тому нецікавих ;): постингів.
    А з народом нашим все давно зрозуміло і без висушеного вимені - бидло голиме і невиправне, але все одно жалюгідне, а у мене ж серце не камінь, хоча я і знаю, що жодна добра справа не залишається без покарання ;):

    18-06-2004 03:44, Михайло Свистович
    Re: Так я цього і не приховую. Чорна магія - моє захоплення
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087519459

    Це твої постинги не цікаві (і не менш довгі, я задовбався читати)ю Не Твою "черепашку" прочитало у 10 разів менще людей, аніж цей допис. І це, не дивлячись на те, що в назві постингу стоїть автор - ціла Тетяна МОНТЯН. Бачиш? Не цікавить народ твоя писанина. А от те, що ти - падлюка, людей відразу зацікавило ;) Бо народ давно це знав, просто доказів, окрім твого вічного паплюження мого світлого образу не було, а я через свою виняткову скромність не міг це питання підіймати. А от тепер всім усе стало ясно. Висушила вим"я, позбавила дитину молока. Які ще треба докази твоєї підлості? ;)

    > А з народом нашим все давно зрозуміло і без висушеного вимені - бидло голиме і невиправне, але все одно жалюгідне

    Сама ти така. От через таких, як ти, ми і живемо фігово. Бо ти любиш тільки себе. Ну і мене, звичайно ;) А любити треба людей, Каїнів ти нащадок. Так книжка пише. Біблія зветься. Іншого ж народу в нас нема.

    > хоча я і знаю, що жодна добра справа не залишається без покарання ;):

    Наступного разу, коли тебе звинуватять у тому, що не вродила картопля, піди в магазин, накупи собі купу тістечок солодких і хряцай, поки життя не видасться солодким і класним. Я так часто роблю, коли в мене поганий настрій. Це краще, ніж пити з горя :)

    18-06-2004 10:42, Тетяна Монтян
    Re: Так я цього і не приховую. Чорна магія - моє захоплення
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087544553

    Михайло Свистович пише:
    > Це твої постинги не цікаві (і не менш довгі, я задовбався читати)ю Не Твою "черепашку" прочитало у 10 разів менще людей, аніж цей допис. І це, не дивлячись на те, що в назві постингу стоїть автор - ціла Тетяна МОНТЯН. Бачиш? Не цікавить народ твоя писанина.

    Шкода, шкода. Стаття мені аж самій сподобалася :):

    > А от те, що ти - падлюка, людей відразу зацікавило ;)

    Народ ще більше б зацікавило, якщо б ти зробив назву постингу "Монтян та Кірпа в ліжку: вдалий випадок виправлення сексуальної орієнтації" :):

    > Бо народ давно це знав, просто доказів, окрім твого вічного паплюження мого світлого образу не було, а я через свою виняткову скромність не міг це питання підіймати. А от тепер всім усе стало ясно. Висушила вим"я, позбавила дитину молока. Які ще треба докази твоєї підлості? ;)

    А я свою підлість та несприйняття твоєї ожирілої фігури і довжелезних постингів ніколи і не приховувала ;):

    > Сама ти така. От через таких, як ти, ми і живемо фігово. Бо ти любиш тільки себе. Ну і мене, звичайно ;)

    Розімріявся, дурненький ;): Насправді я тебе терпіти не можу :):

    > А любити треба людей, Каїнів ти нащадок. Так книжка пише. Біблія зветься. Іншого ж народу в нас нема.

    Хоч я це бидло і не переварюю, але допомагаю йому більше, ніж багато з тих, хто всюди триндить про свою до нього любов. І надалі допомагатиму, але любити - не збираюсь! І взагалі, я атеїстка, та й Коран мені подобається більше, ніж Біблія ;):

    > Наступного разу, коли тебе звинуватять у тому, що не вродила картопля, піди в магазин, накупи собі купу тістечок солодких і хряцай, поки життя не видасться солодким і класним. Я так часто роблю, коли в мене поганий настрій. Це краще, ніж пити з горя :)

    Тістечка не їм і тобі не раджу. Ти і так жирний, як окорок, а скоро взагалі в двері не влізатимеш. Краще займись спортом - теж класно покращує настрій :):

    21-06-2004 15:38, Михайло Свистович
    Бачиш, Монтян, як я тебе прорекламував?
    URL: http://maidan.org.ua/n/arch41/1087821496

    Тетяна Монтян пише:
    > Шкода, шкода. Стаття мені аж самій сподобалася :):

    Бачиш, як тільки я її прорекламував (у попередньому постингу), відразу стали її читати ;)

    > Народ ще більше б зацікавило, якщо б ти зробив назву постингу "Монтян та Кірпа в ліжку: вдалий випадок виправлення сексуальної орієнтації" :):

    Чого не було - того не було. Тому я про це й не пишу. Я ж - чесний ;)

    > А я свою підлість та несприйняття твоєї ожирілої фігури і довжелезних постингів ніколи і не приховувала ;):

    Я тиждень тому важився. В мене ідеальне співвідношення - при зрості 182-183 см 82 кг ваги ;) Я схуд, і одні штани вже спадають :)

    > Розімріявся, дурненький ;): Насправді я тебе терпіти не можу :):

    Брешеш, як завжди :)

    > Тістечка не їм і тобі не раджу.

    Житя одне і не варто відмовляти собі у маленьких задоволеннях :)

    Коли ти станеш стара і фігова,
    Немов несвіжа холодна котлета,
    Коли ти будеш товста, як корова,
    Й не допоможуть ніякі дієти,

    Коли не будеш потрібна нікому,
    І будуть діти із тебе сміятись,
    Коли без ліфту до себе додому
    Уже не зможеш ногами піднятись,

    Коли безглузді маразми старечі
    Ти шамкотітимеш ротом беззубим,
    Коли волосся на згорблені плечі
    Впаде, мов клоччя, й потріскають губи.

    Коли надійдуть останні обжинки,
    І буде видно, що смерть недалечко,
    Ти пошкодуєш про деякі вчинки,
    І що не з"їла оцього тістечка.

    [...]

  • 2005.11.16 | Mary

    Тєнь Отца ПоручікЪа Красной Армії: Як вамЪ обустроїть МайданЪ

    29-08-2005 06:39, Тєнь Отца ПоручікЪа Красной Армії
    Як вамЪ обустроїть МайданЪ.
    URL: http://www2.maidan.org.ua/n/about/1125286793

    Як вамЪ обустроїть МайданЪ

    Бета-версія статті-концепту
    By ПоручікЪ :sol:

    «Спочатку був Майдан...
    ...І немає нікого, крім Майдану.
    І Михайло Свистович – Пророк Його!»
    (Зкомпільовано із загальновідомих джерел.)

    Преамбула.
    Майдан існує у двох паралельних вимірах: реальному та віртуальному.
    В реальному вимірі Майдан існує в іпостасі Його Спільноти.
    Іпостась віртуального Майдану точному визначенню не піддається.
    Відомо тільки, що:

    а) - Вона контактує із Спільнотою через своїх посередників – службових анголів Майдану;

    б) – Її складовою є САМ ЖЕЛЄЗНИЙ ХВЄЛІКС.

    Отже, Вона – є!

    1. Спільнота Майдану.

    Для систематизації та адекватного поділу всіх осіб, що мають будь-яке відношення до Майдану, на заміну існуючій [1], пропонується нова чотирирівнева модель Спільноти, яка є комбінацією ВАРНОВОЇ та МАС-ЕЛІТНОЇ систем.

    1.1. СІРА МАСА Майдану.

    ШУДРИ – найнижчий, найчисельніший, найбезправніший рівень номер чотири.
    Можуть лише читати чужі повідомлення і постити свої на «Вільному Від
    Правил Форумі» (нині – форум «Без Правил»).
    Не вимагають реєстрації.
    Їх голоси враховуються при підрахунку кількості осіб, що прочитали дане повідомлення, з розрахунку: 1 прочитання = 1 бал.

    1.2. ЕЛІТА Майдану.

    ЕЛІТА Майдану – трирівнева, включає БРАХМАНІВ, КШАТРІЇВ і ВАЙШ’ЇВ.
    Може читати чужі повідомлення, відповідати на них і постити свої будь-де.
    Вимагає реєстрації.

    1.2.1. ВАЙШ’Ї – непричастні.

    ЕЛІТА третього рівня.
    Не можуть бути експертами.
    Не можуть додатково оцінити повідомлення;
    їх голоси враховуються так само, як голоси шудр, але з розрахунку: 1 прочитання/відповідь = 2 бали.

    1.2.2. КШАТРІЇ – двічінароджені.

    Другий рівень ЕЛІТИ Майдану.
    Можуть бути експертами.
    Крім загальної оцінки, яка генерується аналогічно з оцінками шудр і вайш’їв, але з розрахунку: 1 прочитання/відповідь = 3 бали, мають
    опційну* можливість ДОДАТКОВО оцінити повідомлення на 1 бал.

    1.2.3. БРАХМАНИ – безгрішні, небожителі.

    Найвищий, Перший рівень ЕЛІТИ Майдану, його блакитна кров.
    Можуть бути експертами.
    Крім загальної оцінки, яка генерується аналогічно з оцінками решти спільноти, але з розрахунку: 1 прочитання/відповідь = 4 бали, мають
    опційну* можливість ДОДАТКОВО оцінити повідомлення на кількість
    балів, яка залежить від особистого рейтингу брахмана, плюс ще 2 бали.

    [*] - Опція має бути СВІДОМО самоактивована експертом-учасником.
    Якщо експерт не хоче нею користуватись – його оцінка автоматично генерується, відповідно, як +4 або +3 і НЕ використовується при обрахуванні експертної оцінки.

    2. АНГОЛИ Майдану.

    АНГОЛИ Майдану – службові ДУХИ Його Віртуальної Іпостасі.
    Безтілесні, всемогутні, самостворені, безсмертні.
    Майданом.
    Від Майдану.
    Ради блага Майдану.
    ВИКЛЮЧНО.
    І – своєї приємності
    Для.

    Згруповані у два рівні:

    2.1. Нижчий рівень – СЕРАФИМИ.

    В мирУ – МОДЕРАТОРИ.
    Можуть видаляти тексти учасників спільноти або частини цих текстів.
    Залишаючи при цьому їх заголовки або їхні місця ( placeholders).
    І не змінюючи їх поточної оцінки та рейтингу.
    З ОБОВ’ЯЗКОВОЮ поміткою: «ВІДСЕРАФИМЛЕНО!»
    Яку автоматично генерує САМ ЖЕЛЄЗНИЙ ХВЄЛІКС

    2.2. Вищий рівень – ХЕРУВИМИ.
    (Скорочено-спотворене – ХЄРИ)

    В мирУ – АДМІНИ.
    Можуть – ВСЕ.
    Терти.
    Переносити.
    Затирати і змінювати оцінки і рейтинги повідомлень.
    Закривати доступ.
    Позбавляти членства у спільноті.
    Хєри не є зобов’язаними залишати будь-які сліди своєї діяльності.
    Яка в народі має побутову назву «ХЄРЕННЯ».
    (Скорочено-спотворене від «ХЕРУВИМЛЕННЯ».
    Але можуть вмикати опцію, яка дозволяє простим смертним спостерігати наслідки цієї діяльності.
    У вигляді банерів «ПОХЄРЄНО!»
    Згенерованих САМИМ ЖЕЛЄЗНИМ ХВЄЛІКСОМ
    В червоному кольорі
    Перелік мотивів діяльності хЄрів може містити (але не є лімітований):
    Похмільний та абстинентний синдроми;
    Спермотоксикоз і надмірне сексуальне стримання;
    Пре-, пост-, і просто менструальні синдроми…
    (Список продовжується довільно, використовувати можна будь-які терміни авторства Фрьойда, Захєр-Мазоха, де Сада, а також Че Гевари, Хомського і Айн Ренд).

    3. Оцінки повідомлень:

    3.1. Абсолютний рейтинг повідомлення:
    - є числом від 0 до 9999;
    - є сумою ВСІХ балів ВСІХ учасників, що відповіли на дане повідомлення і/або прочитали його.

    3.2. Експертна цифрова оцінка:
    - є числом від 0 до 99;
    - є відношенням суми ДОДАТКОВИХ оцінок брахманів і кшатріїв, що прочитали дане повідомлення, до їх кількості.

    3.3. Текстова оцінка (опція).
    - генерується програмно;
    - залежить від значень рейтингу і експертної оцінки;
    - алгоритм генерування є єдиним для всіх, а, отже максимально об’єктивним;
    - розробка і написання цього алгоритму лежить за межами даного концепту.

    4. ІзЪ ВарягЪ – у Греки...
    (Путі еліти – ісповєдіми.)

    4.1. Шлях із Шудр – до Вайш’їв.

    Простий, як держак від лопати.
    Реєстрація.
    Зареєстрований Шудра стає Вайш’єю.
    Все.

    4.2. Шляхи із Вайш’їв – у Кшатрії.

    4.2.1. Написати 100 текстових повідомлень.
    4.2.2. Закумулювати рейтинг у 1000 балів.
    4.2.3. Отримати акумульовану експертну оцінку у 30 балів.

    4.3.Умножающий знання – множить скорботи...(с) (Із Кшатріїв – у Брахмани).

    4.3.1. Закумулювати рейтинг у 5000 балів.
    4.3.2. Отримати акумульовану експертну оцінку у 80 балів.
    4.3.3. Бути у близьких стосунках з яким-небудь Хєрувимом.
    (Нє імєй і сто друзєй, а женісь, какЪ Аджубєй!)

    5. Рейтинг учасника.

    5.1 Рейтинг є композитним і враховує:
    - кількість прочитаних повідомлень;
    - кількість реплік;
    - кількість власних повідомлень;
    - акумульований рейтинг власних повідомлень;
    - акумульовану їх експертну оцінку.
    5.2. Може бути числом від 0 до 99.

    Використані матеріали:

    1. “МАЙДАН” – інтернет-сайт громадянського спротиву:
    http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_faq&trs=-1&key=1059065262&first=1118923515&last=997413889

    2. Геополітична суть поняття "МАЙДАН"
    http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_faq&trs=-1&key=1020212350&first=1118923515&last=997413889
    3. Результати опитування "Майдан: Зворотній зв"язок" (вибіркові)
    http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_faq&trs=-1&key=1056715995

  • 2005.11.16 | Михайло Свистович

    Степан Сало: Про опозицію

    Степан Сало: Про опозицію
    додано: 13-09-2002

    URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1031939494.html

    Про опозицію

    Деякі громадяни, здається, взагалі не розуміють що таке опозиція.

    Шановні! Опозиція не має конкретних прізвищ, так що коли ви кажете, що сьогоденні представники опозиції не кращі за представників влади, ви говорите не про опозицію, а про конкретних людей.

    І коли ви протестуєте проти влади, це не означає, що ви підтримуєте представників опозиції, ви підтримуєте саму опозицію, як ідею протидії владі!

    В демократичній державі опозиція конче необхідна, як механізм протидії. І свобода волевиявлення опозиційної думки свідчить про рівень демократичності держави.

    Коли представники влади кажуть, навіщо ці протести, не заважайте нам нормально працювати, це зовсім не означає, що вони збираються нормально працювати. Точніше - вони збираються, але так "нормально", як вони вважають за потрібне. Якщо ж ваше "нормально" не співпадає з їхнім - ви в оппозиції.

    В опозиції є так звані лідери. Ніхто їх не призначає, і лідерами їх вважають тільки ті, хто хоче їх такими бачити. Якщо вам вони не подобаються - будь ласка. Може вам взагалі ніякі лідери не потрібні. Ви - в опозиції. Будьте своїм лідером.

    Існування опозиції дає змогу народження нового в боротьбі протилежностей. Без опозиції у влади немає стимулу для покращення своїх дій. Опозиція існує завжди. Коли представники опозиції стають представниками влади, опозиція не зникає. Вона обертається проти нових представників влади.

    Існує три різновиди громадян. Настроєні провладно, настроєні опозиційно та розстроєні громадяни, які жаліються на свою долю представникам опозиції, одночасно випрошуючи подачки у представників влади.

    У опозиційно настроєних громадян України 16го вересня є унікальний шанс зібратись разом, побачити один одного та вільно висловити свою думку. Не гайте ж цей шанс!

  • 2005.11.16 | Михайло Свистович

    Мартинюк: Країна , котра вдає що спить.

    Мартинюк: Країна , котра вдає що спить.
    додано: 11-12-2001

    URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1008028673.html

    На Майданні Незалежності зараз майже безлюдно. Свіжий сніг, із своєю властивістю робити все брудне чистим і прекрасним, акуратно вкрив весь майдан з всіма його архітектурними шедеврами і прикрасами. Прихильники, прохожі і просто зіваки покинули Майдан, стараючись не прогавити останні поїзди метро…

    Лише під колоною монумента Незалежності видніться палатки , встановлені сьогодні молодими людьми, які протестують проти утримання в Україні новітніх політвязнів. Намети і колонада в основі монументу оплутані колючим дротом. Таке собі нагадування, що під респектабельним фасадом нібито незалежної держави ховаються стара табірна система часів комунізму.

    Учасників акції також майже не видно – вони після нервового напруженого дня поховалися у палатки, намагаючись там трохи зігрітися. Тільки поодинокі чергові проходять час від час навколо палаток. . Всі хочуть спати. Однак не сплять. Не спить влада, яка поки що не знає що робити з цією черговою наметовою акцією – задушити в зародку, чи чекати поки вона сама видихнеться. Вдають що сплять політики, які ще також не вирішили, як їм слід з цього взяти свої політичні дивіденди. Не сплять політики провладні – їм треба порадитися із своїми московським іміджмейкерами, а ті розійшлися пиячити по нічних клубах Києва. Не сплять політики опозиційні – вони вирішують що краще –приєднатися до учасників акції, чи оголосити їх провокаторами. Не сплять редактори телеканалів, які ще також ще не вирішили – показувати цю акцію у своїх новинах, чи ні.

    Десь не спить обиватель, підраховуючи суму, за яку він би погодився мерзнути у палатці, не сплять міліціонери поодаль від палаток, їм наказали бути пильними і перебувати напоготові - а може дадуть все таки команду валити намети і забирати учасників у міліційські авта.

    Вся велика країна вдає що спить, хоча насправді вона спостерігає, вагається і вирішує. Адже всі знають що в Україні є політвязні які абсолютно не винні, а бо їхня вина в сотні раз менш тих покараннь, які вони вже зазнали ще не дочекавшись навіть суду.Їй країні треба нарешті вирішити чи зважати на тих молодих людей у наметах, чи назвати їх дурнями і далі робити вигляд що нічого поганого в ній (в країні) не діється. А може все таки дурний той хто такий вигляд робить і надіється що несправедливість до нього ніколи не добереться?

    Країна вдає що спить.

  • 2005.11.16 | Navigator

    Шановні адміни, допоможіть з архівами форуму.

    До "зоряної години" "Майдану" під час помаранчевої революції при активації віконця "Пошук" на Вільному форумі з"являвся доробок вказаного автора за кілька років. В звязку з перевантаженістю сервера рік тому цей список був скорочений до місяця. І по цю пору.
    Питання: "Де можна тепер подивитись ці архіви?"
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.11.16 | Mary

      архіви є тут

      http://www2.maidanua.org/news/index.php3?trs=-1&bn=maidan_arch

      На них також є лінк в нижньому меню на кожній сторінці.

      Зараз ведеться виснажлива адмінська праця спрямована на вдосконалення пошуку. Результати скоро будуть. (Подяка технарям!)

      А тим часом - доводиться користуватися тим що маємо за лінком наданим вище.

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Максим’як: Десять м”ячів для Зашковичів, про які почув весь світ

    Максим’як: Десять м”ячів для Зашковичів, про які почув весь світ

    http://maidan.org.ua/static/mai/1001195157.html

    Того дня в селі Зашковичі, що зовсім близько до Бурачковичів, собачий лемент стояв аж до Львова - зустріч з люблячим народом проводив депутат від СДПУ(о) пан Пуркіс Григорій.

    Громаду представляли: від автокефальної конфесії отець Никодим із десяткою, від греко-католицької отець Діонізій з двадцяткою, руску церкву представляла вчителька зарубіжної літератури Ніна, яку в сорок семім році привезли в село енкаведисти на лафеті без панчіх і майток, від п”ятидесятників не було нікого, бо вони горівки не п”ют, а на тверезу голову можут більше людей зарізати кухонним ножем, ніж п”яний чоловік з сокирою забити. Тому з метою повної безпеки Гриця Пуркіса, рішили штундів на зустріч не просити.

    Громада наперед вирішила – менше, ніж за мішок цукру на хату в ніякі переговори з Грицьом Пуркісом не вступати, видурити в нього цукор, а по новім році відправити ходоків до Гладія і в нього випросити ще по мішку цукру, а голосувати все одно за Ющенка.
    “А десят м”ячів, хай собі в дупу запхає”, - так патріотично думала громада.

    Ніна, яка з сорок восьмого року числилася, як мать-одіночка і ніяк не хтіла йти із школи на пенсію, бо мала св’язі - була другого мненія:” Хоч Гриць Пуркіс і нє нашей вєри, але він настоящій продолжатель дєла РДРСП і “Бунду” і його треба поддержать”. Отець Никодим, хотів було щось образливе сказати тій приблудній конфесії, але згадав, що його син в одинадцятім класі і Ніна може йому медаль спортити, а їй ніц не зробиш, бо вона має кришу у Києві, де її син рекетьором встроївся на роботу.

    Тим часом здіймаючи стовп куряви, колона із двох мерцедесів, одного джипа, автобуса із телебаченням і участкового міліціонера, який біг поряд з машинами, наближалася до зарінку біля ставів, який служив одночасно пасовиськом і футбольним полем. Першими з авт вискочило чотири хлопа, як бугаї, вдіті, як на похорон – у все чорне і почали свердлити народ очима. Отці стали зразу хреститися, а за ними і решта люду, крім Ніни, звичайно. Затим повибігали з автобусу люди з камерами і лямпами і почали цілити на середнього “мерцедеса” звідки вийшов Гриць Пуркіс, так само весь вдітий в чорне. “Напевно він вдовець”, - ахнули слабі до мужеського полу жінки.

    Згідно програми, першим нумером Пуркіс мав звернення до народу, в якому висвітлював досягнення СДПУ(о) у встановленні незалежності в 90-х роках. Він витягнув папірець і почав повільно читати українською. В промові згадував, як він разом із Чорноволом, Бойчишином, Ємцем боролися за Україну, як його нєзгібаємий соратник Вітя Мертвечук, потомственний оунівець, боровся проти КДБ і до останнього подиху Юрія Литвина та Василя Стуса, як адвокат відстоював їх інтереси. Також пообіцяв, що всі в Україні завдяки йому Грицю Пуркісу будут жити добре, при світлі та із зарплатою, яку будут виплачувати вперед на рік, а то й два. Як приклад, Пуркіс приводив щасливе життя на Барбадосі, де весь народ радіє із свого синьо-жовтого прапора та тризуба, а рівень життя тамтешнього населення, завдяки йому – Грицю Пуркісу сильно зріс. За роки незалежності України, завдяки його капіталовкладенням, частка внутрішнього валового продукту в Барбадосі з розрахунку на одного барбадосця зросла до одного мільйона долярів (тут, при слові доляри, охнули слабі на гроші дядьки) і такого долярового рівня можна досягнути також в Україні, зокрема тут у Зашковичах, коли голосувати весною на виборах за СДПУ(о).

    Оплесків не було, народ стояв з відкритим очима і ротами. Першим отямився отець Діонісій: “А коли цукор будут роздавати?” Пуркіс, знов дістав папірець і прочитав з нього: “Будемо!”, потім - “Слава, Україні!” і твердо і проникливо глянув на народ, що в тих мурашки по плечах пробігли.

    Другим пунктом програми була роздача десяти м”ячів футбольній молоді села, яка з такої нагоди вирішила втнути показовий матч: куток на куток. Але Пуркіс не став дивитися футболу і за кілька хвилин тільки курява вказувала, що тут був Пуркіс. Дядьки брели до села понуривши голови і думали собі: “Цукор він то дасть, а от що в нього би мало значити “Слава Україні!”, на що оце він натякає?”.
    А підлітки, як завжди, ганяли м”яча, правда все ще старим м”ячем – нових було жаль.


    На другий день У Львові вже зранку чувся підозрілий гул. Одні казали, що буде футбол, другі що то десантників з Хирова на Львів перекидають. На футбол люду зібралося - море. Такої гранди давно не було, зачали, як завше о семій. Не так, як вчора, коли грали в Зашковичах. Там народ весь розійшовся після мітингу і футбол оглядали три кози, цап Цьоха і баба Василина, яка ту всю громаду пасла. А тут інша справа – ентузіасти навіть на прожектори повилазили. То й не дивно – голова федерації футболу Гриць Пуркіс пообіцяв тренеру збірної ящик непідробленого вірменського коньяку та спонсорувати шіфер на дачу, а всій команді – по два кавалки чи куска (може, доброго мила?). Про то вже знали всі 28 тисяч вболівальників. Тому гра мала бути затята. Правда, вірмени, як справжний підступний противник, хотіли дезорієнтувати тренера і божилися, що з часу гекачепе тільки їм відомо де є правдивий вірменський коньяк, бо всьо решта, то є чача і, за два ящики правдивого, просили тренера сказати Лужному та Шеві, щоб дуже не бігали. Тренер твердо стояв на нетвердих ногах і був непідкупний – Гриць завбачливо попередив:” Будєт щось не так Лобан – получішь в лобан” і втішився із власного каламбуру.

    Футбольний матч Україна-Вірменія проходив без жодних несподіванок. Почали з державного гімну і при словах “згинут наші вороги, як роса на полі” вірменам стало зле. Наші футболісти, які прислухалися до слів, зрозуміли все буквально і поперли на вірменів. Народ згудів в ієрихонські труби і в першім таймі вже на тринадцятій мінуті Шева із штрафного зафайдулив під футрину. Народ на радощах, аж здурів. Рев, гул, стрільба дійшли аж до Києва. Кучма переполошився і став дзвонити до Кузьмука , щоб срочно прислав вертольота, аби мав чим втікати на Москву, а тим часом його Людміла витягувала з-під підлоги бруліки і пробувала подушку з долярами запхати до куферку. Зразу ФСБ задзвонили до Свістунова в Львів і за п”ять хвилин вже в руских новинах на Інтері передали, що патріоти у Львові зачали війну. До Канади теж в мінуті дійшло і в українських церквах почали бити в дзвони і оголосили про збір теплих шкарпеток і долярів. Але на стадійоні прото ніц не знали.

    Коли ж у перерві, до мікрохвона дорвався диктор від першого самостійного і зовсім незалежного від Гладія львівського телебачення і оголосив, що нас всіх зараз ні з того - ні з сього привітає голова хведерації футболу і активний члєн СДПУ(о) пан Пуркіс, який подарував десять м”ячів на розвиток футболу в львівській області і одного комп”ютера на розвиток нафтопереробного заводу в Дрогобичі, народ вже допивав пиво і вихиляв малі плящинки з міцнішими напоями. Може пан Пуркіс сильно хвилювався, може було затемно читати з папірця, але пан Пуркіс впоров дурницю - збився на третім слові і сказав його по рускі. Народ зразу щось запідозрив, молоді зачали свистіти в два пальці, а старі болєйщики почали перешіптуватися і виясняти родословну пана Пуркіса:
    - Слухайте, а що то за єдин, Пуркіс?
    - А ви, що, направду не знаєте Грішу? Та то є вуйко Геншафта, який в дев”яностім році забив Марту Левицьку і тепер у Гранд-отелі керує.
    - Не меліт дурниць, прошу пана, Марта Матківська, то цьоці з Америки забитого Ігоря Мельничука, який керував Гранд-отелем, перед тим, як його забили. А Григорій Міхайловіч порядошний мущіна. Він до Зашкова, аж десят напомпованих м”ячів спровадив.
    - Що ви там знаєте в дупі, Пуркіс продав Шевченка на Італію а на ті гроші скупив у Львові всю елєктрику.

    Палкі суперечки перервав вихід на поле улюблених футболістів. Всі понапинали шиї, щоб побачити Шеву, Лужного, Лобана, Сєрьожу. Суддя свиснув і зачалася друга половина гри. Але грати, крім вірменів вже ніхто не хотів. Народ почав ойкати, хапатися за голови і за груди, як тільки вірмени посувалися на нашу половину і пробували поцілити в брамку. Публіка заремствувала. Найбільше діставалося тренєру Лобану: “Що, напивсі вірменського коньяку! Збудіть його, бо він там на лавці вже заснув!”, трохи дісталося і решті футболістів: “Лужний – бігай, задуси того слабака! Сєрьога (то до Реброва), ти що сала не їш в Тотенхемі, що з тебе лишилося! Що ви там поздихали? Я на футбол приїхав, а не на балєт і дав шісдесят долярів за білєт!”

    Тренєра нарешті збудили і то було вчасно, бо вірмени так насідали, що вже ради не було. Лобан випустив на поле свіжі сили – Попова і Воробея. Було видно, що Воробей, як сидів на запасній лавці до 78 хвилини, то аж вирив там буцами велику купу землі - справжній шахтьор. Йому хватило дванадцять мінут, щоб забити аж два голи. Вірмени бідні плакали. Народ ревів в труби, кричав, стріляли феєрверки.

    Один не радий був п.Пуркіс з вірменами, бо заслуг СДПУ(о) в розвитку демократії і футболу в Україні ніхто не хтів відмічати, а вірмени – бо програли три сухих м”ячі. Але в Пуркіса всьо було схвачено, був запасний варіант, який коштував авжеж більше ніж десять м”ячів та якийсь там комп”ютер – інтерв”ю для телебачення на запит люблячих прихильників СПДУ (о) і футболу. Для люблячих прихильників СПДУ прийшлося скупити білетів на пів сектора, та ще й заплатити хлопцям за клопоти. Вони вже пів години чекали на лавках поки розійдеться цікава публіка з трибун і пан Пуркіс підійде з телевізією до їхнього сектора, щоб інтерв”ю відбулося на фоні масової “любові і прихильності” до п.Пуркіса. В оточенні чотирьох охоронців, які навчено уникали камери, та на фоні “люблячої публіки”, до якої можна було говорити на родном язике, п.Пуркіс вже сподівався нарешті розслабитися, коли раптом нізвідки взявся хлопець спортивної статури і зрозгону наткнувся на тусовку - де він міг знати, хто то зібрався? З тусовки тілько встигли викрикнути:”Куда прьош, казьол!” і почали себе лапати за пазухами.
    - Сам, козьол, - пролунала відповідь.

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Тетяна Монтян АКА Mentbuster: Охота на "Черепашку"

    Татьяна Монтян: Охота на "Черепашку"
    Трибуна

    URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1087385499.html

    Попытки украинских властей подчинить себе права по администрированию национального домена .UA выглядят для непосвященных все более успешными. Так, на днях Высший Хозяйственный Суд Украины оставил в силе распоряжение Кабинета министров, по которому контроль над доменом передается Украинскому сетевому информационному центру - структуре с сомнительной репутацией в интернет-среде.

    Кабминовское распоряжение в очередной раз, и безуспешно, пытался оспорить нынешний администратор домена .UA - ООО «Хостмастер». Между тем как показывает анализ конфликта, борьба госструктур за «украинский интернет» - дело длительное, если не безнадежное.

    Ликбез для «ламеров»

    Каждый компьютер, работающий в интернете, должен иметь уникальный АйПи-адрес. Это - цифровой код, состоящий из четырех чисел, каждое из которых может быть от 1 до 255. Компьютеры «видят» друг друга в сети с помощью этих «личных кодов» и, используя их подобно «адресам на конверте», обмениваются друг с другом данными. Поскольку запомнить эдакую цифирь в состоянии только истинные фанаты-технари, да и пользоваться ими крайне неудобно, были придуманы доменные имена - «словесные заменители» АйПи-адресов. То есть, вместо того, чтобы набирать в броузере число 195.230.148.11, достаточно написать rada.gov.ua. В ответ на это Ваш компьютер вначале «спросит» у серверов «нулевого» домена «.» (точка), какой сервер имен отвечает за домен верхнего уровня UA. Узнав это, он задаст следующий вопрос, уже серверу домена UA - кто отвечает за домен украинских госорганов GOV.UA? И третий вопрос будет задан серверу домена GOV.UA - а на каком IP-адресе находится веб-сервер Верховной Рады Украины? Все это происходит автоматически и практически мгновенно, незаметно для пользователя, на каждом подключенном к Интернету компьютере. «Хорошая связь - та, которую не замечают».

    Для того, чтобы получить ответ на вопрос, какой IP-адрес соответствует конкретному доменному имени (и наоборот - какое доменное имя соответствует IP адресу), и была создана система серверов доменных имен - DNS (domain name system).

    Для того, чтобы в Интернете появилось конкретное доменное имя, необходимо, чтобы в базе данных доменных имен, на выделенных для этого DNS-серверах, появилась запись, которая бы «привязала» к этому доменному имени уникальный IP адрес.

    Именно этим и занимаются регистраторы доменных имен - они создают такие записи в базах данных и поддерживают связь DNS-серверов с этой базой.

    Запись для доменного имени верхнего уровня для страны в базе данных DNS называется ссTLD (country-code top-level domain - домен верхнего уровня для кода страны). Так, для Украины ссTLD - это домен .UA

    Серверы для доменов первого уровня (например com, org, net) и «нулевого» домена «.» точка - это к нему обращаются в первую очередь, - находятся под управлением IANA/ICANN - Международной интернет-корпорации по распределению адресного пространства и доменных имен.

    Поскольку одна организация не в состоянии справиться с поддержкой всего интернет-пространства имен, часть своих полномочий она делегирует.

    На серверах, которые поддерживаются IANA/ICANN, записано, что полномочия и обязанности по поддержанию домена .UA делегированы неким Кохманюку и Свиридову.

    Немного истории

    Данные полномочия и обязанности были делегированы означенным гражданам Украины, ныне работающим в США по контрактам, еще на заре интернет-истории, в 1992 году. А в начале 2001 года Дмитрий Кохманюк и Игорь Свиридов стали одними из 22-х соучредителей ООО «Хостмастер» - администратора публичных доменов в домене .Ua, которому, как юридическому лицу, на основании Соглашения #1/2001 от 25.03.2001 г., они поручили выполнять технические обязанности по администрированию домена .UA. С тех пор маленькая черепашка - эмблема «Хостмастера» является объектом непрекращающихся нападок группы частных лиц, которые ухитрились втянуть в этот процесс целый букет государственных органов Украины.

    Игра в «монопольку»

    Во главе процесса выступает ООО «ДиМедиа», анти-«Хостмастеровскими» баннерами которого пестрит украинский интернет. Так, по завялению ООО «ДиМедиа» Антимонопольный комитет Украины с ноября 2002 по май 2004 провел «расследование» деятельности «Хостмастера». В результате этих почти двухлетних «изысканий» компанию было предложено оштрафовать на 40 000 гривен - за монополизм. Дескать, «Хостмастер» занимает монопольное положение на общегосударственном рынке услуг по администрированию национального домена .UA с долей 100% и отказывается делиться полномочиями с ООО «ДиМедиа»

    Между тем, по правилам IANA/ICANN, администратор у любого домена может быть только один - в силу технических условий этого вида деятельности. По образной аналогии директора ООО «Хостмастер» Бориса Мостового, с таким же успехом его можно оштрафовать за монополизм как арендатора квартиры, который не желает пустить к себе пожить директора ООО «ДиМедиа».

    Однако, когда заинтересованные представители государства выходят на тропу войны, логика «отдыхает». В течение трех с половиной лет высокие чины и руководимые ими подразделения СБУ, Госкомсвязи и Антимонопольного комитета трудятся над тем, чтобы все же отобрать у нынешнего администратора домен UA. И по-прежнему отказываются признаться - зачем им это нужно на самом деле.

    А небольшой «Хостмастер» одним фактом своего существования создал в госсекторе украинской экономики несколько сотен рабочих мест, подключенных к Интернету, и обеспечил гарантированную долгосрочную занятость сидящим на этих местах офицерам и клеркам.

    «Достояние республики»

    Около года назад правительство перешло к решительным действиям. 22 июля 2003г. Кабмин принял Распоряжение # 447-р «Об администрировании домена .UA». Проект Распоряжения был подготовлен одним из самых засекреченных подразделений СБУ - Департаментом специальных телекоммуникационных систем и защиты информации (ДСТСЗИ), к компетенции которого относится защита некоторых видов информации «государственного» уровня. Причем здесь Интернет в целом и домен .UA в частности - непонятно. Тем не менее, данным Распоряжением определяется создать «объединение предприятий «Украинский сетевой информационный центр» с целью... обслуживания и администрирования... домена .UA» . Кто стоит за упомянутым УСИЦ - вопрос отдельной статьи - неподцензурные интернетчики прямо называют эту структуру «кагэбистской». Например, в состав наблюдательного совета УСИЦ входят генералы СБУ, шеф Госкомитета по связи и информатизации Олег Яценко, и... тот самый Юрий Кравченко, зампред АМКУ, который уделил столько времени и сил «анализу» деятельности «Хостмастера». Все эти государственные люди, очевидно, считают, что справятся с администрированием домена .UA лучше, чем «Хостмастер». И все они работают в интересах г-на Юрия Гончарука, владельца ООО «ДиМедиа» и одновременно директора УСИЦ. Видимо, интересы сторон совпали: государство в год выборов хочет получить мощный рычаг контроля над украинским сегментом Интернета, а ООО «ДиМедиа», как коммерческая организация, выступает спонсором государственных надежд и рассчитывает быстрыми и легкими деньгами "отбить" свои инвестиции.

    А заодно, наверное, чтобы два раза не вставать, УСИЦ протянул руки еще и к раздаче IP-адресов, протянув в Закон о телекоммуникациях и прочие нормативные акты расплывчатые формулировки об «адресном пространстве Интернет» в целом.

    Не вдаваясь в данном материале в детальный разбор всех технических и фактологических несообразностей, содержащихся в тексте Распоряжения, а особенно в Пояснительной записке к нему, отмечу лишь, что признание домена .UA «национальным достоянием» способно вызвать хохот у технически продвинутых личностей. На одном из специализированных интернет-форумов высказывалось ехидное предложение руководству СБУ объявить национальным достоянием широту и долготу здания «конторы» на Владимирской и запретить геологам и географам всего мира ссылаться на эти числа без письменного разрешения господина Радченко. Или господина Смешко. А почему бы и нет, ведь широта и долгота - это тоже вид «адреса».

    «Именем Галактики»

    ООО «Хостмастер» попыталось признать кабминовское Распоряжение недействительным через суд. Как и следовало ожидать, Хозяйственный суд г. Киева признать Распоряжение недействительным отказался, а Киевский Апелляционный хозяйственный суд оставил это решение в силе. 8 июня этого года Высший Хозяйственный Суд Украины рассмотрел это дело в кассационном порядке - с аналогичным результатом.

    На первых этапах судебной тяжбы представители «Хостмастера» еще пытались объяснять представителям своих процессуальных противников из Кабмина и судьям, что вынуждать IANA/ICANN «именем Украины» «забрать» у Кохманюка и Свиридова и «отдать» кому-то другому функцию администрирования домена .UA - так же нелепо, как украинским судебным решением объявить, к примеру, планету Юпитер собственностью Государственного комитета Украины по земельным ресурсам. В кассационной же жалобе остались лишь сухие юридические аргументы типа неконституционности Распоряжения, превышения Кабмином своих полномочий и т.д.

    Лично я не склонна подозревать, что представители «Хостмастера» столь наивны, чтобы верить в украинское правосудие. Складывается мнение, что главной целью «Черепашки» в указанной судебной эпопее было продемонстрировать всем заинтересованным лицам уровень компетентности и правосознания государственных и окологосударственных структур Украины, претендующих на администрирование домена .UA. Судя по судебным решениям, а особенно по расшифровкам аудиофайлов технической записи судебных заседаний, это «Хостмастеру» удалось - «перлы» с комментариями типа «Жванецкий отдыхает» активно обсуждаются на интернет-форумах.

    Но главное, что прокатившийся по СМИ всеобщий стон на тему «гэбня наложила лапу на украинский интернет» как минимум преждевремен. От признания всеми украинскими судебными инстанциями Распоряжения законным ровным счетом ничего не зависит. Потому что «главный» в данном случае - все равно IANA/ICANN. И даже не он.

    Пишите письма мелким почерком

    Еще 29 августа 2003 года вице-премьер Виталий Гайдук подписал от имени правительства Украины официальное письмо-обращение к президенту ICANN Полу Туми, в котором сообщил о принятии Кабинетом Министров Распоряжения "Об администрировании домена .UA", а также о том, что «негосударственное некоммерческое объединение "Украинский сетевой информационный центр (UANIC)" определяется украинским правительством как соответствующая организация для управления доменом .UA «в интересах украинского и глобального интернет-содружества» (правда, ни о каком тендере при выборе правительством уполномоченной на столь важное дело организации никто и слыхом не слыхивал). В письме также сообщалось, что оно является «началом процедуры переделегирования домена .UA». Правда, пару лет назад, когда государство еще только подбиралось к домену, письмо с похожим текстом, но за подписью секретаря Кабмина Виталия Лисицкого уже уходило в ICANN, и тоже гласило, что оно есть «начало процесса».

    Господин Пол Туми с ответом не задержался. Правительству Украины было вежливо разъяснено то, что ранее безуспешно пытались втолковать представители «Хостмастера», а именно: что в данном вопросе его место - в буфете. Впрочем, если бы вместо того, чтобы посылать письма, убеждающие Туми, что ЭТОМУ правительству не то что домен - домашнего котенка страшно доверить, чиновники заглянули бы на сайт IANA/ICANN, они бы и без подсказки нашли ссылку на так называемые «Этапы изменения регистратора доменных имен верхнего уровня страны».

    Этих этапов всего шесть.

    Первый шаг. Организация-претендент, которая хочет получить контроль над регистрацией доменных имен для данного домена верхнего уровня (в нашем случае получить контроль над доменом .UA ) должна послать определенный набор документов по специальному адресу IANA/ICANN.

    Второй шаг. IANA рассматривает материалы и проверяет данные, которые присланы. Проверка может занимать длительный срок - так, например, в случае смены доменных серверов, IANA протестирует все эти сервера, для того чтобы убедиться, что они имеют конфигурацию согласно стандартам. Сегодня технические и организационные возможности УСИЦ ограничиваются средствами, имеющимися у ДСТСЗИ СБУ и ООО «ДиМедиа». Средств явно недостаточно. Организации не располагают небоходимым количеством серверов для того, чтобы выполнять те функции, на которые они претендуют. И фокус в том, что до получения разрешения на администрирование домена .UA никто и не спешит вкладывать средства в расширение базы.

    Об источниках финансирования УСИЦ тоже никому ничего не известно, достоверен лишь тот факт, что открыто опубликованной частью бюджета Украины расходов на создание и содержание УСИЦ не предусмотрено.

    Третий шаг. IANA запрашивает подтверждение о переделегации у действующих на момент запроса ответственных за данный домен (в настоящий момент для домена .UA это Дмитрий Кохманюк - для административных контактов, Игорь Свиридов - для технических контактов.) Если по каким-то причинам такого потверждения не поступает, процес переделегации останавливается, и начинаются консультации для того, чтобы решить этот вопрос.

    Как показывет опыт ICANN - каждая ситуация уникальна и требует разных подходов и решений. Впрочем, ICANN готова помогать странам в поисках возможных решений.

    Четвертый шаг. Все участвующие стороны договариваются и подписывают соответствующие соглашения формы "ccTLD - ICANN". Как правило, это одна из двух форм договора:

    http://www.icann.org/cctlds/model-tscsa-31jan02.htm
    http://www.icann.org/cctlds/model-legacy-mou-23mar02.htm

    Люди, записанные на административной и технической должностях в новой организации, которая будет отвечать за домен, подтверждают свое согласие занять эти должности.

    Пятый шаг. После выполнения всех предыдущих пунктов, IANA составляет отчет и направляет его в Департамент коммерции США. Вот он-то и является САМЫМ главным в «доменном вопросе», поскольку лишь после полного и безоговорочного согласия Департамента коммерции IANA/ICANN может внести в базы данных всемирной системы доменных имен изменения, нужные для того, чтобы переделегация состоялась.

    Шестой шаг. Новые ответственные за домен верхнего уровня данного государства после получения уведомления от IANA проверяют, все ли необходимые изменения произведены правильно. Новый ответственный за ccTLD, т.е. домен верхнего уровня для данного государства начинает деятельность по поддержке домена.

    Как легко заметить, пройти все вышеперечисленные этапы значительно сложнее, чем обеспечить нужные судебные решения «тети Хвемиды». Особенно сомнительными представляются перспективы получить согласие на переделегирование от Кохманюка и Свиридова, а также способность «УСИЦа» выполнить все технические условия и пройти тестирование. Но даже если все это каким-либо чудом удастся, нет никакой гарантии, что Департамент Коммерции США «отдаст» домен .UA структуре, связанной с СБУ.

    А то ведь, чего доброго, они там таких записей на серверах наделают, что пользователь интернета, вознамерившись почитать «Украинскую Правду» и набрав в броузере pravda.com.ua, попадет на какой-нибудь «Темник» или «Телки.ру». А дай им еще и IP-адреса - такого наворотят... И будет в Украине к самым выборам очередного президента уже не сегмент Интернета, а полная и всеобщая корпоративная сеть службы безопасности в одной отдельно взятой стране. Как в Туркменистане, Белоруссии, Северной Корее...

    http://www.tribuna.com.ua/society/2004/06/15/11196.html

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Брати Капранови: Тачанка з півдня.

    Брати Капранови: Тачанка з півдня
    Десант на південь

    http://maidan.org.ua/static/mai/1105574509.html

    Тачанка з півдня

    Свята треба зустрічати вдома. Тому не дивно, що свято демократії, яке уже втретє за останні два місяці відвідало Україну, ми зустріли у рідному Очаківському районі, що на Миколаївщині. Люди чомусь дивуються, коли чують, що ми з Миколаївщини, а ми не розуміємо, що тут дивного – невже там живуть не такі люди, як скрізь? Запевняємо, що такі самі. І в цьому ми ще раз переконалися 26 грудня.
    Пам’ятаєте діалог із фільму “Хоробре серце”?
    Ірландія – це мій острів
    А ти хіба граф?
    Ні, я ірландець.
    Це про нас. Бо Очаків – це наше місто. Тому ми зв*язалися з координаторами спостерігачів на “Майдані”, взяли дві свої машини, приятелів, відеокамери, ксерокс та поїхали спостерігати за виборами. Одразу зауважимо, що нам поталанило – місцевий штаб не забувся подати наші прізвища до ТВК, і ми навіть отримали ксіви. Таке щастя випало не всім – бардак з посвідченнями, підтвердять, мабуть, більшість із волонтерів Миколаївщини.

    Отже маючи дві мобільні групи з міжнародним спостерігачем (нашим старовинним другом з Естонії, який приїхав захищати українську демократію) на борту, ми взялися повністю закрити рідний район, а це 24 дільниці.

    Оскільки ми не звикли покладатися на будь-кого, то свою роботу, проживання, харчування і фінансування організували самі і зі співчуттям вислуховували колег з інших районів про поневіряння у степах, ночівлю на підлозі, гонитву за місцевими штабістами тощо. Нам було легше, бо, як ви знаєте, Очаків – наше місто. А отже від виборів ми отримали майже виключно позитивні емоції.

    По-перше, погода – сонце, зелена травичка, і все це напередодні Нового року. По-друге, природа – безкраї степи, море, романтика порожніх пляжів. Тільки не подумайте, що ми займалися виключно порожніми пляжами – просто про них писати приємніше, аніж вкотре обурюватися роботою місцевих штабів та відсутністю бодай слідів агітації за Ющенка. Аби проілюструвати це наведемо лише один епізод, який стався у суботу.

    Отже. День перед виборами 17-00. Телефонуємо в районний штаб, аби повідомити про своє прибуття. Абонент знаходиться поза зоною досяжності. Але в Очакові виявився ще і міський штаб. Набираємо його. Повідомляємо, що дві мобільних групи з Києва прибули в їхнє розпорядження. Чуємо у відповідь:
    Добре. Давайте під’їжджайте до мене завтра годинці о 9-й.

    Хто розуміє, оцінить гумор ситуації. І що тут дивного, що ми так і не зустрілися, бо зрозуміло, о 9-й ми уже давно були в полі, а наші намагання ввечері звітатися про зроблене, нарвалися на незрозуміле белькотіння. Словом, так і не зустрілися. Зате майже на кожній дільниці нас відводили вбік представники Ющенка і казали:
    Ви там в Києві скажіть, що наші штаби…
    І далі нецензурно.

    Головні претензії зводилися до повної відсутності будь-якої агітації, пізнє інформування активістів, що вони повинні працювати у ДВК і ігнорування будь-яких прохань, сигналів тощо.

    На дільниці у селі Володимирівка при 98 виборцях у списку у складі комісії нудьгувало аж троє хлопців з Тернополя, у той час, коли на найбільшій сільській дільниці у Чорноморці, яка налічує 1600 виборців, обійшлися виключно місцевими жителями. Довелося там залишитися на підрахунок голосів.

    На маленькій дільниці у селі Жовтень нас до сліз вразила розповідь місцевої фермеркиголови ДВК, у якої сільська влада розгромила рибне господарство, але вона власним коштом фінансує роботу комісії, продавши останніх курей та качок. З ТВК за весь час не надійшло навіть копійки, а на скарги до обласного штабу надходить тільки одна відповідь – це ваші проблеми. В результаті у жінки не вистачає навіть грошей на бензин довезти до Миколаєва протоколи. Довелося витягти з кишені свої кровні і профінансувати у такий спосіб вибори Президента.

    І таких історій – майже у кожному селі. На людей нацьковують податкову, міліцію, санстанцію, звільняють з роботи, але вони все одно приходять працювати для Ющенка. Бути опозиціонером на Майдані складно, але нас там мільйони. Бути опозиціонером в обласному центрі дуже складно, але там можна загубитися серед людей. Бути опозиціонером у селі на сто хат – це справжній подвиг. І перед цими людьми хочеться стати на коліна.

    А потім хочеться підвестися з колін, вивести наперед працівників місцевого та обласного штабів Віктора Ющенка і розстріляти їх до бісової матері під барабанний бій. Аби всі бачили.

    В Очаківському районі за Ющенка проголосувало близько 22%, тобто так само, як всередньому по Миколаївщині. Однак дозвольте запитати, а хіба 22% - це мало? Хіба серед цих 22% не можна було знайти нормальних ініціативних людей? Можна. Їх навіть шукати не треба – вони самі нас хапали за руки. І це не вчителі української мови. Це підприємці, фермери, торгівці. І усі солідарні в одному – Очаківщина могла б проголосувати значно краще, аби там хоч щось робилося для цього.

    А головне, теперішні “представники” Ющенка викликають у звичайних людей логічне запитання – якщо кандидат спитається на таких персон, то чи не їх він приведе з собою до влади?

    Скажи мені, хто твій штаб, і я скажу тобі, хто ти.
    Зворотній вплив репутації місцевих представників на репутацію самого кандидата у нашому регіоні має вирішальне значення. І саме тому наш південь голосує так погано. Бо він віддає свій голос не за Ющенка, якого не показували по телевізору, а за місцевого представника, якого бачить щоденно. Тому рейтинг Ющенка – це передусім рейтинг довіри до штабістів. І плакатами питання далеко не вичерпується.

    Окремо хочеться зауважити – Очаківщина проголосувала краще, ніж у другому турі. Краще майже на 10%. І сталося це за рахунок того, що у третьому турі вдалося попередити вкидання бюлетенів. За нашими розрахунками у другому турі на кожній дільниці було вкинуто від 100 до 400 бюлетенів. Це підтверджують спостерігачі. Це підтверджує порівняння результатів другого і третього турів. Для прикладу візьмемо село Куцуруб:
    За Ющенка у другому турі – 309 голосів, у третьому – 311.
    За Януковича відповідно – 1109 голосів та 839.
    Явка у третьому турі була меншою за другий на 270 людей, але що цікаво, повністю співпала з явкою у першому турі. Всі, “понадпланові” виборці у другому турі проголосували за Януковича. Напрошується висновок  в селі Куцуруб вкинули близько 270 бюлетенів. Про це повідомили і спостерігачі, які того разу рахували всіх, хто підходив до урн і прорахувалися рівно на 270 осіб. Комісія сказала, що виборців, певно, не помітили. Тобто якщо підняти списки виборців у другому турі і звірити підписи тих, хто “проголосував” з підписами реальних виборців, можна садити комісію до в’язниці.

    Але і це головне. Ви не повірите, але у рідному Очакові нас дуже втішили люди. Колишні наші однокласники працюють в комісіях від Ющенка. Колишні вчителі – від Януковича. Проте останні намагаються не загострювати увагу на цьому, а деякі навіть ховають очі. Від нас. Від своїх учнів.
    Значить їм соромно. А коли людині соромно – можна сподіватися, що вона не зовсім пропаща.

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Мірко® Шкодую за втраченим

    17-07-2005 11:39, Мірко Шкодую за втраченим

    http://www2.maidan.org.ua/n/about/1121589597

    Не погоджуюсь із цензурою. На Майдані кується вільна громадська думка. А в кузні горячо, задимлено, і голосно. Це не місце для несміливих, чи делікатних. І таких на цім сайті нема.
    Навіть коли запекло сперечаюся з кимсь то уважаю свого противника за товариша. Американський філософ колись сказав "Я не погоджуюсь з тим що ви сказали але боронитиму до смерті ваше право це казати." Я вірив що форум існує якраз на такім принципі. Не уникайте товариського дрочення. Нераз пишуться такі дотепні образи, що сміюся до сліз. А навіть при сварці кожен із нас пізнає думки других, та непомітно але поступово доходимо до розуміння, хоч не все до згоди. Не дай Боже згоди, бо тоді було б нудно на світі, ну й на Майдані.

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Мирослава Свистович: Непідібране золото під ногами опозиції.

    Сама стаття дуже довга, наводжу лише посилання. Правильних та досі актуальних думок в ній багато. Тому НМД гріх би було її не згадати.

    http://maidan.org.ua/static/mai/1055786297.html

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Вячеслав Липинський: Націоналізм, патріотизм і шовінізм

    06-07-2001 23:20, НеДохтор http://www2.maidan.org.ua/n/arch/994450801

    Вячеслав Липинський: Націоналізм, патріотизм і шовінізм (з листа до Б.Шемета)

    Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.

    Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?

    Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцій, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і польонофілів.

    Шовініст робить все навпаки: він завжди во ім’я націоналізму порозуміється з чужинцем проти свого земляка. Приклад: галицькі москвофіли, які їздять до Варшави просити помочі проти місцевих галицьких ’’поляків’’. такого роду націоналізм унеможливлює існування Української Держави, бо налякані союзом ’’українців’’ з чужинцями місцеві москвофіли і польонофіли завжди покличуть з далеко більшим успіхом чужинців проти ’’українців’’ і знищать державну незалежність України.

    Далі, шовінізм український різниться від шовінізму польського і єврейського, які він наслідує, тим. що він не має таких глибоких культурних і економічних коренів, що дали би йому змогу стати сильним віросповідним і економічним рухом, як останні. Культурні коріння України в народі українським не глибші від коренів Руси, і коли почати грати на почуттях, на емоціях, на ’’національній вірі’’, то на Україні переможе завжди ’’Союзъ Русскаго Народа’’, а не ’’Союз Українського Народу’’. Шовінізм український, який є націоналізмом на моду лавочників (єврейське гасло ’’свій до свого’’) і на моду живучих від вівтарів ’’національної ідеї інтелігентів’’, доведе політичну ідею України до загибелі, бо ані дійсні бакалейщики, ані до чогось здатні інтелігенти на Україні шовінізмом українським не захопляться. У нас він завжди буде представлений типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних осіб, закоханих у собі людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть.

    Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, ’’щоб бути українцем’’, а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони ’’не українці’’. Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості. Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про ’’неньку Україну’’, про ’’рідну мову’’, про ’’ми – українці!’’, про клятих ’’москалів і ляхів’’ і т.п. Борони Вас Боже від такого роду ’’націоналізму’’, який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України.


    Лист В.Липинського до Богдана Шемета, писаний у Райхенау 12 грудня 1925 р. у відповідь на поставлене питання. Цитується за Малою енциклопедією етнодержавознавства, с. 745-746.

  • 2005.11.17 | Роман ShaRP

    Олександр Кривенко: "Я люблю іншу", передмова НеДохтора.

    25-07-2003 15:25, НеДохтор "Я люблю іншу".

    http://maidan.org.ua/n/arch/1059135925

    Літо, майже тиша в політиці, напруженість перед майбутніми виборами ... Багато факторів вплинули на те, що Майдан знову imho, повернувся до пройдених тем. Той же адреналін і ті ж дописувачі.
    Вічне коло, котре не переконає опонентів. Вони (різні погляди) будуть існувати завжди. Тільки дійсність, а не віртуальна впертість може змінити баланс кількості "прихильників України" чи "опонентів України".
    Віртуальні розбори версій минулого набагато менш конструктивні ніж віртуальні розбори майбутнього.


    Давайте зрушимо вперед, а не назад. Давайте не змагатись в любові чи ненависті, а краще хай кожен відкрито заявить про свої бажання.
    Яких конкретних дій, подій в майбутньому, а не в минулому бажає кожен з опонентів. Яких законів, територіальних змін, чого і як.

    За спробами втриматись в рамках інтелігентної дискусії часто ховаються більш прямі і зрозумілі бажання. Через які дії, через які особистості Ви бачите можливість досягнення бажаних Вами наслідків.
    Легко сказати не"така-то_особа", але спробуйте сказати без "не".
    Ющенко, Путін, ...

    Не хотілось і не хочеться продовжувати старі теми на старий лад.

    Трохи нечесний поступок: в помічники візьму Олександра Кривенка, з яким, на жаль, вже неможливо посперечатись.


    "Дзеркало Тижня"
    № 18 (443) Субота, 17 - 23 Травня 2003 року
    http://www.zn.kiev.ua/ie/show/443/38490/

    ------------------------------------
    У цій статті, написаній ще в жовтні 1993-го, О. К. спробував детально розшифрувати спрощену символіку асоціацій. Хай дарують ті, хто вміє читати між рядками. Хай зрозуміють ті, хто звик трактувати друковане слово як остаточну істину. Тут написано не одкровення, попри всю одкро-венність, а лише передчуття правди.


    УКРАЇНА МАРГІНАЛЬНА

    Олександр КРИВЕНКО

    Не люблю нинішню Україну, і не лише сьогоднішню, матеріалізовану, тобто дану в об’єктивній реальності, державу — виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси. Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють раtrіа як стару діву в вишиванці й незатрасканому вінку або як — гідроцефала з налитими кров’ю очима при слові «москаль» або «жид».

    Годі любити Україну містичну — компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних вивержень. «Заунывные песни моей Родины, — влучно визначив цей стан свідомості Шевченко. «Заунивно» бути наприкінці XX століття січовим стрільцем. Вульгарно співати, що «ми тую червону калину піднімемо», коли кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці. Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в оперному театрі. В театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить для видовищ. Мої батьки пухли з голоду в 33-му, а тисячі галичан, які демонстрували свою жалобу в річницю Голодомору, про голод знають лише те, що він був. І те, що Сталін його спровокував. Для одних важливо те, що вони не здохли, для інших — те, що вони дістали престижне запрошення на урочистість по тих, хто здох.

    Я не можу любити містично-героїчну Україну з її кредо «пан або пропав». Колись мої предки — простодушні східняки — перейшли Батиєві дорогу в Європу, не думаючи, наскільки це доцільно. Принципові українці врятували європейців ціною власного життя, свободи і — врешті — свого місця в Європі. А хитренький галичанин Данило прогнувся перед Батиєм і збудував державу, з якої пішла сучасна Україна. Врешті, не обов’язково ходити в глиб віків. Поет Стус ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час поет Павличко ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації. Власні імена в даному контексті не самоціль. Це радше повчальний приклад для тих, хто відчуває лише гордість чи втіху від приналежності до українського народу.

    Господь покарав дуже тяжко — велів народитися українцем в Україні. Ця думка не нова: подібне писали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Я не тягнуся стати в ряд з ними. Ми всі й без того в одному ряду. Бути українцем — це покута. Любити покуту — значить бути мазохістом. Цього дива не бракує в нашім краї — від банальних проявів солодунства (див. Онанізм Патріотичний) через спів патріотичних пісень за чаркою або призначення міністром п.Слєпічева до більш вишуканих форм масового маразму, як-от відродження козацтва. (Добре, що хоч німці тевтонців не відроджують).

    Можна бути щасливим, тяжко покутуючи. Такими щасливцями, здається, були перші християни. Хоча порівняно з сумнівами й стражданнями самого Христа їхня одержимість виглядає надто українською. Моральний імператив «пан або пропав» вигадали наші предки лише для того, аби закамуфлювати неминучий вислід українського буття — звісно ж, що пропав. А перспектива стати паном — розрада на зразок царства небесного... Врешті, про яку Україну можна говорити наприкінці XX століття? Природні умови та довкілля після всіх експериментів змінилися настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін. Український генотип після всіх етноцидів, з Чорнобилем вкупі, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерна урбаністична політична єдність. Вишневих садків лишилось обмаль, хрущів нема взагалі, чуб оселедцем уже давно не є ознакою приналежності до певної касти, чорнобриві кохаються з москалями, турка воювати не треба.

    Сьогоднішня Україна подібна до колишньої, плеканої уявою, приблизно так само, як сьогоднішня Франція — до королівства когось з Людовиків. Чи люблять французи Францію — сумніваюсь, особливо жовтошкірі або чорношкірі вихідці з колишніх колоній. Цікаво, чи зросла б їх національна свідомість від публічного носіння кимось мушкетерських строїв або вуличних співів про Трістана та Ізольду? Любити міфічну Україну легко в стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус пересічного гречкосія, як зміниться шкала цінностей. Любов до абстрактної стражденної України поступається місцем прив’язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, кулінарних виробів, цигарок, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову.

    Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускникам консерваторій треба виколювати очі. Воно, звичайно, не складно, от тільки чи потрібно? Можна згадати традиції Івана Ґонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови Української держави. Врешті, в Югославії мали аналогічну спробу реставрації давніх методів державотворчості. От тільки, як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої української держави? Якщо хтось сьогодні голосить «Україна для українців», то йому слід би уточнити — для політичних українців. Бо етнічних залишилось, мабуть, чоловік сорок, враховуючи усі кровозмішання з часів половецьких.

    Якщо відстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути. Між тим, і націоналізм — як засіб здобути національну державу — після грудня 91-го потребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборення держави як такої, а її захист — політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу.

    Захист як зміцнення, розвиток, збагачення. Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне та матеріальне багатство мають втрутитися в усталену ієрархію світових авторитетів. Хлопчаки, які волають «Україна для українців!», нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров’ю мислять інакше — «Світ для України!» Маю вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України. Я люблю іншу.

  • 2005.11.17 | Пані

    Всім, хто шукає - увага!

    Все з новин, статей та листів можна знайти звідси
    http://maidanua.org/news/search.php3?site=maidan&bn=maidan_news

    Буду дуже вдячна за краш тест та відгуки. Я думаю, що зараз там знайти можна ВСЕ :)

    Після краш-тесту те саме буде і на форумах, і в архівах, звичайно.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.11.17 | DADDY

    .ВААСЯ ПУПКІН:як я писав сьогодні гасло проти Кучми

    ВААСЯ ПУПКІН:як я писав сьогодні гасло проти Кучми

    Re: Як я писав сьогодні гасло проти Кучми

    http://maidanua.org/static/mai/1047651118.html

    Ми з моїм найліпшим колєгою Петриком час від часу періодично (десь раз на рік або два роки) приїздимо до нашого фа-айного міста Київа по ділам. У Петрика тут є коханка, ще з тих пір, як він вчився у сільхозакадемії , то ж він не пропускає нагоду приїхати до столиці, особливо коли це можна зробити коштом нашого КСП. А я , бува, як шось тойво, ну там якийсь семінар по насінництву чи тренінг по осємєнєнію скотини, то теж виписую собі командіровочку , цілую жінку в то, шо вона підставить, тай чимчикую з дипломатом на жеде- вокзал.

    Ну, карочє, прибули ми нарано до Київа, Петрик ноги в руки і бігом до своєї коханої, поки та ше не поперла на роботу, а я з його і своїм командіровочними поїхав на трєнінг. Шо там було на тому трєнінгу - я розказувати подробно не буду, все було як завжди, молоді дєвки в міні-юбках підписували командіровочні і так азартно ставили печатки, шо мені аж самому хотілося їм шо-небудь поставити, потім якісь дядьки в піджаках і краватках, які і живої корови в житті не бачили, розказували нам, як правильно осємєнять скотину імпортною спермою, а в перериві дєвки розносили шарову каву. Кава була нездала, наша “Галка” набагато ліпша, хоч дєвки і нічого так собі, але кава у них нездала. Вона у них завжди нездала, економлять, падлюки, і цукру недосипають. Ну, карочє, добре, шо я з собою завжди беру в термосі нашу справжню львівську каву, хоч вона трохи за ніч і підкисає, але все одно на вкус приємніша, ніж ото їхнє нескафе, карочє, запив я ото їхнє неподобство нашою галкою, а потім ше з горла трішечки підковтнув закарпатського коньячку, і мені стало вже зовсім ліпше і легше дочекатися закінченння цього всього їхнього нескафе, вони ж такі вумні, такі вумні, а самі, мабуть, і не знають, звідки те молоко в корові береться. Командіровочні віддають, суки, тільки в кінці дня , після прочитання всіх їхніх отих лекцій, шоб вони провалилися. Одне що добре – купив я у тих лекторів такої спеціальної імпортної фарби, яскраво-червної, що не змивається, нею можна мітити корів, курей, можна свою жінку помітити, а потім ходити в лазні і дивитися, чи ні в кого з колег чи сусідів не червоніє там де не слід....

    Зустрілися ми з Петром надвечері на “Арсенальній”, коло пушки, віддаю йому командіровочний, а він весь якийсь такий... не такий якийсь . “Шо ,- кажу,- трапилось ? В шафі просидів весь день ?” – “Нє, вона заміж вийшла за якогось жида і поїхала ... в Ізраіль”. – “А що ж ти цілий день робив ? “ – “Шо-шо... дочка ж її тут осталася...” – “Так ти шо? Дочку її ... того ?”. – “Нє, ну ти , Миколо, блін, вопше, маньяк ти якийсь... Я ж не є такий сексуальний маньяк і ідіот , як ти... Карочє, це моя дочка, від мене” – “ Ну-у ? Ну і ?..” – “А шо “ну і” ? Врізала мені по морді за те, що я їх з мамашою кинув, і сказала уй..бувати звідси в свою дєрєвню. То я пішов трошки та заковтнув сто грам”. – “Ладно,-кажу,- це діло по-любому треба обмити, це ж треба – дочку маєш у Києві. Пішли, тут недалеко є одна точка, “Барикада” називається, пацани оті відкрили , шо голодували коло фонтанів, коли ми в дев”яносто якомусь там приїздили на семінар, пригадуєш ? Ми на них ще ходили дивитися...“ . “Ну так пам”ятаю, конєшно, я ще тоді своїй привіз зі Львова банку кави “Пелє” і пачку імпортних гандонів з вусіками , то ми з нею то поп”єм кави, то пої..емося, то поп”єм кави , то пої..емося....”. – “Ну от, ти пив каву і трахав бабу, а вони голодували . І все оте, шо ти тепер маєш, - практично нового “Запорожця”, дачу в Сокільниках, нову квартиру на Сихові, - ото все вони для тебе вибороли, поняв, чмо ?” Петро дуже гордився своїм “Запорожцем”, він недавно давав на шліфовку блок головок, купив нову прокладку, залив у двигун “Квакер Стейт”, і стверджував, що може зі Львова до Трускавця доїхати за сорок хвилтин.

    Дійшли ми до того місця, де позаминулого року я відвідував оте кафе, якісь-там “барикади” , чи то останні, чи то зруйновані, чи то високі, а там на дверях висить замок, ознак життя ніяких , і приліплено папірець, шо у них ремонт. І вивіски ніякої немає, карочє, вже ті барикади зрівняли з асфальтом. Зайшли ми поруч до універсаму, запитали, куди ті барикади подівалися, а на нас так якось підозріло подивилися, наче на артистів кордебалєту, і сказали, що вже полгода чи навіт год, як кафе закрили, а власника кафе чи то розстріляли насмерть в його джипі, чи то посадили в тюрму за антиякусь діяльність, чи то він сам в”їхав мордою у КАМАЗ, карочє, ісчєз, як утрєнній туман . Петро перелякався, і почав мене тягти за рукав, так ніби ми вже і не маєм права просто запитати. Мені то дуже не сподобалося , шо зараз про Гітлєра говорити можна, а про тих пацанів, шо голодували , зась. Ми повернули назад до метро, і там недалеко, в підземному переході здибали вивіску якогось закладу громадського харчування , яка нам здалася досить апетитною. Ми сміливо туди завалили , а чого б нам ото боятися, хоч ми і не тутешні, але ж не в Багдад який приїхали, не в Москву яку златоглавую , а в рідний Київ. Молода тьолка за стійкою відразу ж до нас привітно і професійно ( невідомо лише, що то за професія така) вишкірилася : “Што вас інтєрєсуєт ?”. “Героїн, анаша, опіум”,- чесно відказав я.
    “Анаша ? У нас нєт анаши, ми наркотікамі нє таргуєм”. – Дєвка явно не поняла юмора. - “Жаль, дуже жаль, - кажу я їй на повному серйозі.- Шо ж ви так ??? А де тут можна купити анаші , не підкажете ? “ - Дєвка трішечки прийшла в замєшатєльство та й каже :” Возьмітє шо-то другоє... Вот, у нас мартіні єсть, коктейлі разниє, возьмітє “голубую лагуну” ілі “золотой закат” . – “Добре,- кажу я їй, - шо не “золотой дождь”. А “кров москаля” у вас є ? “. Дєвка врешті врубилася і весело заржала : “А ви что, западенци ?” – Петро мовчить, як партизан, дивиться на її цицьки і ковтає слину, там дійсно було на шо дивитися, але як він буде так мовчати, то йому перепаде хіба що мінєтчиця з Окружної, а я й кажу : “Ні, ми звичайні бандерівці, будемо брати вас в заложники, от у мене в дипломаті міна сповільненої дії, а отут в штанах - маузер”. Тьолці , видно, я прийшовся до смаку зі своїми шуточками, бо в залі сиділи лише якісь пацани-малолєтки , цідили пиво, лузали насіння , курили і матюкалися , спльовуючи на підлогу. Ну а ми з Петром маємо вигляд солідних людей, майже як депутати якісь чи олігархи, особливо Петро вирядився , бо ж ішов у гості до своєї коханої, та й я теж не промах, вдів отой ще майже новий костюм , що купив ще по старій ціні на другий день, як гривня впала в дев”яносто восьмому, а дипломат у мене ще гедееровський, кожаний, коричневий такий. Карочє, ті малолєтки як почули, що ми збираємося їх брати в заложники, тихенько встали і повиходили, навіть дверми не гримнули, від чого дєвка, а звали її , якщо той її бейджик коло лівої цицьки не брехав, Єкатєріна , полегшено зітхнула. “То шо, будете нам робити “кров москаля”, чи ні ? “- перепитав я. “А как ето - “кров москаля “ ?”. – “Та елементарно, простіше простого, берете наливаєте пів склянки томатного соку, а зверху доливаєте по лезу ножа горілки, краще “української з перцем” - “ А-а-а, так ето же сєйчас “лукойл” називаєтся”- заржала Єкатєріна. “Га ? А чого це “лукойл” ,- стрепенувся, наче прокинувся Петро. “Ну как же, “лукойл” вєдь красний с бєлим, ну і здєсь красний сок с бєлой водочкой, ну как раньше “кровавая мері” ,- пояснила Єкатєріна. “ А-а, нам однаково, в “лукойлі” теж москалі сидять, так шо давай нам зроби... “крові лукойла” дві порції”.
    Єкатєріна енергійно метнулася чинити коктейлі і продовжила опрос публіки :
    - А кушать будєтє ?
    - Слиш, Катька, - кажу я їй, - а ти знаєш, тут недалеко було таке кафе, бандерівське, “Висока барикада” чи щось типу цього, куди воно ділося ?
    - А-а, я нє знаю, я к нім нє заходіла, іх налоговая закрила ... Ето ви у ніх набралісь такіх названій – “кровь москаля” ?
    - І в них, і не в них.... У нас у Львові в багатьох місцях такі назви пропонуються...
    - Ой, как ви балакаєтє нєпрівично... Как дєпутати какіє... Как Степан Хмара... А кушать что будєтє ?
    - Ну, це залежно від того, що у Вас є...
    - Вот, хот-догі возьмітє ілі сасіску в тєстє...
    - М-да, не густо , у нас це називають “жидівське щастя” ...
    - А чєго ето вдруг ?
    - Ну, оця “сасіска в тєстє” нагадує єврейський чоловічий статевий орган після обрізання...
    - Ги-ги-ги... А у мєня мама єврєйка, а папа русскій...
    - Ага... А ти, значить, Катерина.

    Карочє, веселою дівкою виявилася ця Катерина, ми засиділися у неї до самого закриття, випили вже не пам”ятаю скільки “москальської крові” і зжерли стільки ж “жидівського щастя”, наприкінці я виміняв залишки свого коньяка ( пів пляшки !) на її адресу і домашній телефон, пообіцяв, що влаштую захмелілого Петра в готелі , а сам на таксі приїду до неї, хоч і в третій ночі. Вона сказала, що Петро може заночувати у неї на лоджії на розкладачці, лоджія засклена металопластиковими склопакетами і там виведена батарея опалення , і можна ще ввімкнути додатково електрокамін, і буде тепло чи навіть тепліше, як у кімнаті, але Петро бовкнув, що з жидами під одним дахом жити не збирається, що жидів з нього на сьогодні досить , і це було останнє, що він сказав у катерининому кафе. Я вивів його попід руки на поверхню, він від свіжого повітря трохи оклигав, і запитав, де ми.
    - У Києві ми, у Києві, - кажу.
    - Всьо... бля... одні жиди кругом і кацапи... Я не можу...
    - Що ж робити, - кажу, - таке наше життя. – А сам тягну його до найближчого готелю, такий круглий, інтересний готель, я там колись ночував.
    - Микола,-стогне Петро,- слухай, пішли до Дніпра.
    - Аякже, уже , зараз трохи поспим і підемо до Дніпра.... Будем рибку на уху ловити...
    - На уху ? Яку, на х..й , на уху рибку ? Ти шо, Микола, ти думаєш, що я випивший ??? Га ??? Ти думаєш, шо я випивший ?? Бля, та я ще відро самогону вип'ю, і ні х..я не буде, поняв ? Давай, веди мене до Дніпра ! Де тут ето й..бане Дніпро ?
    Петро, коли вип'є, стає зовсім некерований. Я б його, звичайно, коли треба було б, поборов, але ж не хотілося бруднити костюма. Він, коли тверезий, і мухи не зобидить, я його одним пальцем поборю. Але, коли він під градусом, з ним краще не сперечатися, я сам бачив, як він бика завалив. Прийшов випивший у неділю на ферму, а там бик оскаженів, всі мужики повтікали, а він сп”яну не подумав, що робить, бик же міг його насмерть забодати , підійшов до того биця і як ввалить йому кулаком між роги, я б не хотів бути на місці того бика, карочє, бик той залишився тимчасово живий, але з розряду проізводітєлєй його виключили, а потім пустили на ковбасу . Ну , думаю, дрбре, до Дніпра, так до Дніпра. Це ж дійсно, скільки до Київа приїжджаю, а до Дніпра ще ні разу й не ходив, тільки з вагона метро його й бачив. Негоже оце справжньому українцеві хоч раз в житті не омити тіло своє у священному Дніпрі. Ми взяли напрямок до Дніпра.
    - Підемо до Дніпра, Микола, і втопимося, поняв, Микола ?? – бубонів Петро.- Втопимося удвох ... я і ти. Втопимося, Микола, бля буду, назло отим жидам. Щоб знали... Ну як це так, я до неї приїхав, Микола, а вона в Ізраїль поїхала , з жидом якимось... Я ж їй дзвонив, що приїду, я ж її за два тижні прєдупредив...
    Ми якраз проходили через парк, і вже було видно крізь дерева отой музей, Маріїнський палац, я там був ще за Горбачова, ще навіть не до кінця він був відреставрований, шо сказати, Ермітаж, звичайно, краще, да і Петродворець не зрівняти з цим сараєм, ну але треба радіти, що хоч що-небудь у нас залишилося від царської влади. Треба б завтра зайти подивитися, може там щось дореставрували, може картини які почепили, може, даная або венера яка-небудь висить. Ну, карочє, захотілося нам з Петром , майже одночасно, до вітру. Ну, а що ви думали, стільки з”їсти і випити... ми ж не роботи які, ми ж живі люди. Я б ще потерпів, та й Петрові кажу, слухай, Петре, ти ж все рівно топитися зібрався, то що, не все одно яким топитися, чи висраним, чи ні, давай уже потерпи до Дніпра, тут вже недалеко залишилося, от спустимося з гірки, а там вже й Дніпро. “Нє,- каже Петро, - терпіть не буду, назло цим жидам зараз тут і насру” – і вже знімає штани, моститься під деревом.
    Я ніколи навіть не міг подумати, що Петро може бути таким антисємітом. Коли тверезий – від нього і слова такого “жид” не почуєш, говорить виключно “єврей” та ще й червоніє при цьому, наче йому соромно, що він не сєміт, а українець. Раз , ще за союза, приїхала до нас в колгосп делегація з Біробіджана , досвід переймати, львівських тьолок потрахати, так він до них звертався виключно “товаріщі біробіджанци”, ніяк не міг повірити, що вони євреї, а не вірмени.
    Я йому кажу – слухай , Петре, давай ще трошки відійдемо, а то уяви – завтра вранці люди будуть іти чи на роботу, чи в музей, а тут, просто коло стежки , вибачте на слові, насрано, це ж столиця, тут люди більш витончені, можуть і шок отримати. Давай отуди відійдемо, під музей, там в паркані колись , ще за Горбачова, я бачив дірку, от там і насремо, замінуємо, так би мовити, щоб різна шваль в дірки парканні не лазила без квитка, а йшла в касу і платила бабки, як усі нормальні люди. Петро наче послухався, проте штани застібати не став, а так, підтримуючи їх руками, і пошкандибав. Ну, я за ним іду, по дорозі з дипломата вийняв газетку, яка під руку потрапила, а це виявилася “Факти”, та й відриваю шмат для завершення предстоящого діла, щоб потім часу не гаяти. Дійшли ми до того місця, де колись у паркані була дірка, а її вже й нема. Ну, думаю, молодці наші, все-таки за п”ятнадцять років спохопилися і зремонтували паркана, а кажуть, що ми совками і помремо, фіг вам, ми уже не совки, он і паркан зремонтували, і нові лінії метро проклали, а який майдан Незалежності чудовий звели , які підземні палаци з фонтанами ! Коли оце дивлюся, а Петро уже сів і робить діло... м-да, забагато він з”їв цих хотдогів, ну та добре, часу нема, бо ще до Дніпра йти, ще топитися, а потім до Єкатєріни можна заскочити, вона ж тут десь неподалік проживає, десь на Троєщині сказала ... Ну, карочє, може це Вам і нецікаво, але присів коло Петра і я, і знаєте, сидіти поруч під музеєм на природі, на свіжому нічному повітрі , і срати удвох - це вам не те, що сидіти удома одному на унітазі, в тісному гальюні з поганою вентиляцією, це , я вам скажу, така поезія, така висока матерія ! Тим більше – не де-небудь у верболозах, а майже в центрі Києва, в столиці нашої держави, і так хочеться запам”ятати цей момент, щоб потім, коли повернемося додому, згадувати з Петром оцю березневу, трішки морозяну ніч, оцей відблиск зірок у калюжах і т.д. і т.п.
    - А що це ви тут, шановні, робите ?
    До мене підбігла собака, тицьнула мене в обличчя своєю мордою, підійшли люди у формі, з автоматами, ні хрена собі ! Один, видно найстарший, підбіг до Петра, смикнув його за вухо, Петро втратив рівновагу і гепнувся обличчям у сніг.
    - Ви што, ох..єлі, нашлі гдє срать ! Бєрітє іх !
    Двоє оболтусів підхопили мене під руки, третій натягнув мені штани, я , хоч і був трішки під градусом, але ж це не означає, що не слід витирати мені задницю, тим більше , що я тримав папір в руках і пропонував його третьому, котрий натягував мені штани. Замість цього я отримав від нього під дихало , а потім – по нирках, і у мене вже питань не було, хрен з вами, прийду в номер і все виперу, все одно поїзд аж увечері.
    Троє інших займалися Петром, звідки їх стільки тут понабиралося, музей уже , мабуть, давно зачинений, в кінотеатри чи ресторани з автоматами не ходять, та й хоч з автоматами, але я б їм не радив дратувати Петра, хай би вже досрав, а то ж потім і автомати їм не допоможуть.
    Старший підійшов до того місця, де ми з Петром присіли, посвітив на сніг ліхтариком, матюкнувся, покликав своїх братанів , хто був незайнятий.
    - Мужикі, смотрітє, ну ні хрєна сєбє... Да ето же... Бля-я-я... Кого ми взялі !
    Я поглянув у круг світла від його ліхтаря, і нічого особливого не побачив, какашки , вибачєйте, як какашки, колір і запах нормальний, поносу нема, що ще треба, що вони ото там видивляються, вирячилися, як Лєнін на есерку Каплан.
    - Кто вас послал ? – запитує у мене старший, майор за званням, знаки разлічія незрозумілі, такого рода військ просто не існує.
    - Як це хто ? Колгосп нас послав , он у нас і командіровочні є, з печаттю, все, як полагається. Ми на трєнінг приїхали, в Будинок кіноактьора, відпустіть , більше не будемо. Щас все уберем, і підемо до Дніпра.
    - Ето... ви із “Восстань Украіно”, да ? Свістовіч вас послал сюда ? Ілі Тімошенко ? Давайтє, п..дари, колітєсь...
    - Да , пане майор, чого ж нам колотись, ми ж не наріки якісь, що вам треба ? Ну треба, я вам от у мене є двадцять доларів, я вам от їх дам, це все уберем зараз , прямо в діпломат позбираю, і все. Інцидєнта не буде.
    - Ану, давайтє, сознавайтєсь, ето Тімошенко ілі Мороз вам пріказалі здєсь говном напісать “кучму геть” ? Здесь, прямо под прєзідєнтскім дворцом ?? Я ж вас на мєстє положу !
    Я поглянув на ті сліди, що залишилися на снігу від нас із Петром, і помітив, що дійсно, Петрова купка нагадувала літеру “К”, а моя - літеру “У”. Майор продовжував :
    - Вчєра какой-то прідурок, єсть подозрєніє, што ето бил Свістовіч, наш агєнт нє рассмотрєл, так как стоял спіной к проісходящєму і нє хотєл рєзко поворачіваться во ізбєжаніє провала, напісал пальцем на запотєвщем стєклє троллєйбуса “кучму геть”, і ето момєнтально , как раковая опухоль, разнєслось і размножилось по всєму городу, і уже пішут нє только пальцем по стєклу, но і гавном по снєгу ! Наши группи бистрого рєагірованія нє успєвают ліквідіровать всю ету антіконстітуционную пісаніну. І вот наконєц ми поймалі пєрвих ласточєк, то єсть вас. І ви у мєня сознаєтєсь, сознаєтєсь как мілєнькіє !
    Я старався щось придумати, знайти якийсь такий переконливий доказ, що ми нічого не мали проти нашого коханого президента, і знати не знали, що ц е вже не музей, а його хатинка.
    - Е-е-е, це ми хотіли написати “кучмі - ура”. Петро мав написати “кучмі”, а я – “ура”.
    Майор похитав головою :
    - Піздішь, расстояніє мєжду “к” і “у” слішком малєнькоє.
    - Е-е-е, так ми у столбік хотіли...
    - Ну, будєтє сознаваться ?? – майор пересмикнув затвор. Затвор клацнув. Петро розплющив одне око. Потім Петро розплющив друге око. Петро не поняв. Петро не поняв, хто це його тримає. Петро не поняв, хто це його п..здить по морді. Петру таке не подобається, я ж вас прєдупрєждав. Чи хотів прєдупредить, ви ж, придурки, не слухали. Петро, ще за Брєжнєва, служив у Радянській Армії, одні казали, що він служив у десанті, інші казали , що у морській піхоті, хоч офіційно він служив у військах зв”язку на китайському кордоні , але ж про бика я вам вже розказував. Ну а ці придурки вирішили, що коли начепили бронежилети, то їм уже все можна, а я так гадаю, що Петро навіть не відчув, що то були бронежилети. Я в темноті не все детально помітив, крім того, це все одно відбувалося у мене за спиною, карочє, одною ногою Петро вибив автомат з рук майора, а другою ногою зацідив йому у зуби і носа, так що там у майора щось хряснуло , мабуть ніс виліз на потилиці, третьою ногою він стукнув одного придурка, який не хотів мене відпускати, а четвертою ногою відправив відпочивати другого придурка. П”ятою ногою він ледь не стукнув мене, добре, що я встиг крикнути : Петрику, це я, вгомонися. Собака , як дурна, бігала навколо Петра і заливалася від своєї собачої люті, але не насмілювалася чомусь на нього напасти, Петро вийняв з кобури у майора пістолета, пересмикнув затвора і вистрілив у собаку прямою наводкою, та тявкнула і беркицьнулася трупом коло конаючого майора. Петро здивовано розглядав пістолета :
    - Ти диви, заряджений бойовими... Микола, а де це ми ?
    - В Києві , Петрику, недалеко від Дніпра.
    - А-а-а... А я думав .... То що ... остальні жиди повтікали ?
    - Повтікали, а тепер і нам пора.... Кидай пушку, та й пішли топитися, бо такого наробили, що і з роботи звільнять, і в тюрму посадять.
    - Слухай, а я вже не хочу топитися... Оце так тренінг...
    Ми збігали великими стрибками вниз по схилу, просто до Дніпра, десь вчувалося завивання міліцейської сирени, а я гадав чи викинути дипломата, бо ж заважає, чи не викидати, бо як знайдуть, то це ж буде речовий доказ, хоча в чому нас можна звинуватити, я й не розумів. Ну, замочили пса, але ж люди живі, майору, правда, доведеться вставити кілька нових зубів і пришити нового носа, але ж сам винен, не треба перевищувати повноваження. Найстрашніше – це те , шо ми насрали під президентським палацом, але ж це максимум п”ятнадцять діб за дрібне хуліганство, та й насрали ми не так уже й близько від входу, за парканом все-таки, а з іншого боку , нормальні люди в нормальній державі це розглянули б як удобренння органічними добривами землі біля резиденціїї глави держави, можливо б, і “Героя України” дали.
    Ми добігли до Дніпра в районі моста Метро, річка була ще під кригою, і ми по кризі вирішили перейти на лівий берег, а там і до Троєщини рукою подати. Ми вже були на середині ріки, коли я згадав про червону фарбу у дипломаті, хоч і недешева вона, але вивели ми таки з Петром на кризі величезними яскраво-червоними літерами цю злополучну фразу , щоб коли спіймають і посадять , то хоч було б за що : “Кучму –геть!”.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.11.28 | Стопудів

      Повністю підтримую цей вибір (-)

  • 2005.11.25 | Mary

    Golub "Свобода есть только в космосе" та"На Марсе комфортней..."

    СВОБОДА ЕСТЬ ТОЛЬКО В КОСМОСЕ
    А НИГДЕ НА ЗЕМЛЕ ЕЕ НЕТ И В ПОМИНЕ, ТОЛЬКО ОДНА ВИДИМОСТЬ СВОБОДЫ.
    НА ЗЕМЛЕ ПРАКТИЧЕСКИ НИКОГО КРОМЕ МЕНЯ НЕТ СВОБОДНЫХ ЛЮДЕЙ, Я ВРОДЕ КАК БУРАТИНО, НЕКТО МЕНЯ ВЫРЕЗАЛ, И ОСТАВИЛ, А Я БЕГАЮ ОТ ВСЯКИХ КАРАБАСОВ И ТОМУ ПОДОБНЫХ...


    На земле никакого дела невозможно начать, не получив разрешения на это, а у нас для этого чтобы получить разрешение почти везьде нужны взяткИ. и никакими силами от этого невозможно избавиться, хоть лопни, никто не в состоянии помочь. Просто невыносимо, ничего нельзя делать, кошмар, кому-то взятка ерунда, а мне совершенно не выносима.

    Кроме того, нельзя просто получить землю и использовать в свою нужду, или для постройки жилья, или для фермерства и других предприятий, у нас ее даже и купить то легально и то нельзя!

    Ни партию отрыть, ни церкву, ни институт, да практически ничего нельзя просто так открыть. И заниматься чем угодно тоже нельзя, каждый человек связан по рукам и ногам семьей, работой, хоби и тому подобным, и не может это бросить и сделать, нечто даже крайне важное, вот если ему за это пообещают денег, тогда совсем другое, но в таком случае человек - раб денег, он не может делать того, что считает нужным делать, а делает то, за что ему платят...

    Я один по сути делаю то, что считаю нужным делать, хотя от зароботка освободиться не в состоянии, но зато деньги для меня только средство, и не более того. Семьи меня Бог лишил, ибо написано, что нехорошо быть человеку одному. Заработок у меня свободный, никто меня не нанимает и не оплачивает, хотя крутиться приходистся почти весь день и ночь. За то я сам хозяин себе, и что считаю нужным, то и делаю, в отличие от остальных, повязанных по рукам и ногам. Все как в кукольном театре Карабаса Барабаса, вынуждены плясать под чужую дудку, и под чужой кнут, хотя и хорошо пляшут, ну и что что Карабас это все равно что сатана, князь мира, у него ведь как раз все самое лучшее и самое красивое и собрано.

    А мне вот приходится от него бегать, и искать свой золотой ключик, а никто помочь не в состоянии...


    Без денег никакого дела на земле невозможно делать, раньше что то можно было, но только не сейчас!...

    На небе пока царит полная свобода, наши ридни до задници чинуши еще не успели добраться до Марса, и не успели там устроить свои порядки, так что там можно делать все что угодно, в пределах разумного естественно. Пока еще туда не добрались, ни бюрократы, ни мафия, ни милиция, ни тайные органы, ни налоговые, ни политики, ни прочая тварь!...

    Впрочем кто способен освободиться и убежать от Карабаса?, да никто не способен, а если освободится, так его ждут другие капканы... Многие например ради тачки готовы хоть день и ночь горб свой гнуть на хозяина, даже на злого хозяина...

    http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1118416844

    НА МАРСЕ КОМФОРТНЕЙ ЧЕМ У НАС

    Не ну на земле есть конечно райские уголки, без зимы и лета, а как вечная весна и осень одновременно. Но это редкостные места, и там нас вовсе не ждут с распростертыми объятими, как ни в Америке и ни в Европе не жаждут нашего присутствия у себя.

    Чего нет на Масе, так это нашей летней спеки, которую почти невозможно вынести, да и зимой бывает не легче. В городе еще куда ни шло можно от спеки хоть частично спрятаться, а вот в селе, на поле сплошной кошмар, трудно представить, как бедные селяне летом там работают, убираю урожай, раньше нас инженеров, на поля коммуняки для перевоспитания гоняли, теперь гонять некому, полегче стало, зато бедным селянам на жаре за чужие желудки сильно отдуваться приходится.

    Но это у нас, а на юге еще гораздо хуже, там даже наши селяне и то при пятидесятиградусной жаре долго бы не вытремали бы. А учтите, придет антихрист, он свяжет вас как рабов цепями за ноги и табуном погонит не на север, а на юг и на тамошнюю круглогодичную невыносимую спеку, посмотрю я на вас, как вы будете вместе с индусами и неграми на их страшной спеке, на плантациях загибаться, после ваших кондишион... Это будет хуже чем в Овенциме, и евреи тоже туда пойдут, как и предупреждал Христос, что хуже чем это никогда еще не было и никогда больше не будет. Чтобы начисто вытравить из вас сатану, а иначе ничем и никак кроме самой шоковой терапией его не вытравить, впроем многие скорее загнутся, чем вытравятся, но зато остальные будут шелковые просто невероятно шелковые и почти навсегда ими останутся, не то что сейчас...

    Так что Марс, это все равно что рай получается по сравнению с Землей, особенно, при условии что там нет никаких Освенцимов.

    Да там даже на экваторе ночи холодные, но не долго, и потом при низкой плотности углекислотной атмосферы холод не так уж и чувствуется, и сила тяжести там низкая, можно скакать выше крыши, и бегать быстрее автомобиля! Даже летать можно на махолетах и планерах!

    Зато останется осколок земной цивилизации, то, чего на самой земле и следа не останется. И на Марсе можно далее легко завоевывать космос, в отличие от Земли, где вырваться в космос до крайности сложно. В общем прогресс не остановится и сможет продолжаться и дальше.

    Растительность люди засадят, и тогда кислород начнет наполнять атмосферу, и тогда там станет не хуже чем на Земле...
    И землетрясений там либо нет вообще, либо они гораздо слабее, даже вулканы там давно потухли... Бури сильные бывают через каждые 17 лет, но при низкой плотности атмосферы, они не могут приченять особого вреда, только вот подымают тучи песка в атмосферу на месяцы.

    А воду придется из полярных шапок таскать, либо рыть оттуда специальные каналы, которые лет сто назад на земле наблюдали некоторые астрономы.

    http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1118416706

  • 2005.11.26 | Mary

    Augusto: Теорія героїчної бездіяльності, потенційний опозиціонер

    23-08-2001 12:09, Augusto
    З довідника "Як програвати все".

    http://www2.maidan.org.ua/n/arch/998557749

    Теорія героїчної бездіяльності (див. також
    Героїчна бездіяльність, Героїчної бездіяльності теорія) - забава для лузерів, коли будь-яка форма діяльності не приймається, бо вона є "бєсполєзна", водночас будь-яка спроба робити щось (що цікаво - будь-що) з боку їнших людей наражається на спротив, бо ті завжди роблять це "неправильно". Що цікаво, сторонники "героїчної бездіяльності" не можуть ніколи сформулювати як робити щось "правильно", тому що це вже йде далі ніж бездіяльність.

    31-07-2002 10:40, Augusto
    Чого це пінгвини розквохталися? На погоду?

    http://www2.maidan.org.ua/n/arch/1028101206

    Як ото Технарь казав: "глюпий пIнгвiн робко прячєт, щось там, щось там, в утьосах"?

    Вони хочуть щоб все було як в коміксі з Дональдом Даком? Чи в кіно? Так не буває!

    Взагалі я вже звертав увагу на складні рітуали, які на думку інвалидів розумової праці мусить виконати потенційний опозиціонер, найпростіши з усього: він/вона не повинний/повинна ніколи пукати, бути три метра (або вище) на зріст, якщо жіночої статі - лише цнотлива дівчина, чоловічої - ніколи не займатися онанізмом, мати понадприродні сили, жити в згорнутій газеті, їсти холодні уламки гранітної скелі, які він/вона повинний/повинна відколювати ребром долоні, працювати по 25 годин на добу, бажано без зарплати, ніколи не доторкатися до грошей, але щедро платити пIнгвинам та іншим критикам, щоб кати режиму вбили його/її з страшними тортурами, але щоб він/вона тільки сміявся/сміялася їм в лице (і то не ги-ги! чи га-га!, а інтелігентно, як ото Мадонна Рафаеля), так, щоб навіть кати після того як станцюють ламбаду на могилі сказали щось зворушливе, щоб всюди стояли монументи на честь великих перемог потенційного опозиціонера і щоб такий/така був записаний в Золоті Сторінки під заголовком "Опозиція", щоб Енціклопедія Британика присвятила вже чотири сторінки опису кандидата в опозиціонери, щоб він/вона чистив/ла зуби два рази, мив/ла руки перед їжею і після вбиральні і щоб пронизливим свистом збирав/ла мільйони людей щоб тільки сказати: "Перевірка слуху! Всім назад!". Це тільки невеликий перелік з якостей справжнього опозиціонера на думку пIнгвинів. Там ще є. І все це лише для того, щоб таким вилівом трохи замаскувати власну неспроможність ні до чого та палку відданість ідеалам "Теорії героїчної бездіяльності"тм

    Якщо трохи змінити перспективу, а хто це? Нащо потрібні? Чому і без них було весело? Та інші екзістентні запитання.

  • 2005.11.26 | Пані

    Мартинюк: РІЧ ПОСПОЛИТА УКРАЇНСЬКА.

    http://maidan.org.ua/forum/myboard.php?do=read_msg&board=maidan&msg_id=993&order=search&search_type=OR&keyword=%CC%E0%F0%F2%E8%ED%FE%EA&search_option=username&cur_page=1

    352 РІЧ ПОСПОЛИТА УКРАЇНСЬКА Мартинюк 64 2001-01-06 17:58:59

    Мартинюк написав(ла) (17:58:59):
    РІЧ ПОСПОЛИТА УКРАЇНСЬКА.
    ===========================================================================
    Розвиток марксистсько-ленінського феодалізму в Україні.
    ===========================================================================
    Не кожен догадується що у 1999 році в Україні відмираючий соціалізм зазнав поразки не від молодого капіталізму , а від молодого і нахабного феодалізму.

    Західні дорадники на початку 90 років порекомендували Україні найпростіший, на їхню думку, спосіб побудови сучасного капіталістичного суспільства. Мається на увазі суспільство, яке в них вдома чомусь уникають називати капіталістичним, а величають розвинутим, постіндустріальним чи просто демократичним, справедливо вважаючи оцю демократію основою свого матеріального добробуту.
    "Простий спосіб" полягав у поверненні суспільства у стан першої половини 19 століття, з наступною грою у вільних підприємців, ковбоїв, піратів та грабіжників поштових карет.
    Все це прекрасно вкладалося у, задовбану кожному совку ще у школі, примітивну схему:
    злочин -початковий капітал -наймана праця -ще більший злочин.
    Оскільки реальні "акули" імперіалізму Форд, Біллі Гейтс та багато інших в цю схему не вписувалися - то їхні "дитячі" методи збагачення -винаходження технологій, кредити в банку та запозичення грошей в акціонерів, ніхто серйозно не брав до уваги.
    Однак дорадники забули одну річ - вони не сказали в якому напрямку слід рухатися. Дехто кажуть що не забули а зловмисно підштовхнули в напрямі, абсолютно протилежному до загального напрямку розвитку цивілізації. У всякому разі партійно-комсомольській еліті, яка захопила ініціативу в проведення перетворень, цей напрям надзвичайно сподобався.
    Вже наприкінці 90 років українці ахнули, зрозумівши, що вони живуть в країні всеперемагаючого розвинутого феодалізму !


    Феодальна демократія і король -президент.
    ===================================

    На відміну від жителів більш благополучних країн Старого і Нового Світу, більшість українців входять у третє тисячоліття з чітким розумінням того що всякі буржуазно-демократичні штучки типу свободи слова, преси, права вільного підприємництва і т. п. до них (простих українців) зовсім не стосуються.. Це, як колись полювання та рицарську турніри, стало виключним правом нових українських феодалів.
    Особливо їм подобається право обирати і бути обраним. Ця азартна і захоплююча розвага замінила те, чим була колись, для графів Потоцьких, Чернецьких і Вишневецьких псова охота з хортами і витоптуванням селянських полів. Звичайно, часом доводиться "бабахнути" якого небудь кандидата -мужлана чи натравити на газетку борзих податківців та гончих пожежників, але це тільки додає в перебіг розваги смаку і азарту.
    Зараз ми спостерігаємо справжній розквіт феодальної демократії в Україні. Як колись у Речі Посполитій Польській достойні графи і магнати обирали собі короля та збиралися на сейми, так і зараз наші олігархи, полігархи та моногархи обирають собі президента та засідають у Верховній Раді, хизуючись один перед одним своєю красномовністю та замість шляхетської шаблі погрожуючи в разі чого позвонити по мобільнику. Аби неотесаний простолюд просто так не носився вулицями і закусочними з цією ознакою шляхетного стану, на мобільні телефони введений спеціальний податок.
    Також еліта приймає участь у фуршетах, презентаціях та інавгураціях, всесвітньо знаменитих своєю скромністю та аскетичністю.

    Натурально-феодальні відносини.
    ============================

    Гроші, як джерело всякого суспільного зла, були затавровані Марксом і Леніном ще при попередньому соціалістичному ладі і можливо тому вони не набули надто великого значення у часі новітнього українського феодалізму. В теперішній Україні не гроші породжують владу, як це є у країнах Заходу, а навпаки влада є джерелом грошей та інших матеріальних і нематеріальних благ. Українська економіка, вірніше те що від неї зосталося, прекрасно обходиться без грошей . Більш властивий феодалізму натуральний обмін та натуральний оброк, звані у теперішній Україні бартером, обслуговують дві третіх економіки.
    Решті обороту вистачає закордонних американских та інших талярів і дукатів. Для королівського простолюду, у першу чергу для різноманітних міліційно-податкових жовнірів та інших коронних холопів видруковується трохи місцевих гривень, при чому нові феодальні магнати ревниво слідкують аби їх вартість не зашкодила популярності закордонних талярів-доларів, в які їм чомусь подобаються. набагато більше.
    Кажуть що національні гроші у майбутньому будуть повністю скасовані для увічнення торжества ідей марксизму-ленінзму в нових феодально-історичних умовах.

    Власність як феодальний привілей.
    =============================

    Власність у сучасній феодальній Україні сама по собі нічого не представляє, і як орден Ярослава Мудрого, є лише ознакою феодальної значущості того чи іншого магната чи шляхтича. Ніяка, ні державна ні приватна власність, не є ані священною, ані вічною. Обленерго чи якийсь небудь феросплавний завод буде негайно забраний в олігарха, якщо його запідозрять у недостатній вірності Королю -Президенту та переданий іншому в якості королівської відзнаки за заслуги перед короною.
    Справжній сучасний український магнат і шляхтич знає що капітал, праця, інтелект та інші буржуазні вигадки не є джерелом багатства. Справжньою причиною багатства і суспільного успіху в Україні є походження. Членом правлячої феодальної верстви може стати лише той, хто в старі соціалістичні часи займав хоча б яку небудь партійну або комсомольську посаду. Таке партійно-комсомольське походження вважається особливо благородним і шляхетним, коли воно ще поєднується з походженням неукраїнським та досвідом тюремної відсидки років за розкрадання колишнього соціалістичного майна.
    Вчення Маркса-Енгельса-Леніна в нових історичних умовах, як виявилося, не втратило свого епохального значення і стало надійною ідейно-теоретичною базою для побудови сучасного українського феодального ладу. У світлі цього невмирущого вчення наявність приватної власності у решти населення неблагородного походження вважається суспільним злом і загрозою для процвітання держави. Тому Верховна Рада прийняла і регулярно вдосконалює систему законів Української Речі Посполитої, яка надійно захищає українську бідність від багатства, а самих українців від недоцільно високих зарплат, приватної власності і приватного підприємництва.
    Цими законами будь-яка діяльність простолюдинів і холопів Речі Посполитої Української, що може призвести до появи приватної власності і виплати зарплат, визнається шкідливою та суспільно-небезпечною, а тому може бути дозволена лише у виключних випадках після оформлення чисельних ліцензій, дозволів, мит, штрафів, хабарів та абсолютно добровільних пожертв.
    Ці закони не стосуються до феодальної еліти. Високий рівень марксистсько-феодальної свідомості гарантує що олігархи ніколи не будуть що-небудь будувати, інвестувати, встановлювати обладнання. Також вони зовсім не схильні виплачувати зарплату (хіба що в часі виборчої кампанії). Вичавивши все можливе із наданих їм підприємств чи галузей, українські олігархи завжди можуть розраховувати на одержання чогось свіженького з рук люблячого і доброго короля.
    Окрім того, небажання виконувати закони і таємне знання , що за це нічого не буде, є ознакою духовної винятковості справжнього сучасного українського феодала., яка вивищує його з понад сірої маси простолюдинів.
    Вони, як справжні аристократи і правильні по жизні пацани, не будують, не торгують, не планують і не інвестують. Вони просто беруть те, що належить їм за фактом благородного партійно-комсомольського походження.
    Сучасні українські феодальні аристократи передають у спадщину своїм дітям зовсім не вілли, мерседеси, і навіть не острови у Карібському морі, - вони передають їм своє благородне партійно-комсомольське походження.

    Примусова праця.
    ================

    Практики українського демократичного феодалізму творчо збагатили і розвинули початкову ідейну марксистську базу. Вони реалізували мрію класиків наукового комунізму про вільну безплатну працю трудящих.
    Марксову формулу "злочин-початковий капітал-наймана праця-ще більший злочин" вдосконалено шляхом заміни категорії "наймана праця" більш адекватною в умовах нового феодального ладу категорією "безплатна праця". Таким чином геніальна схема українського економічного життя виглядає так :
    -Злочин- капітал за кордоном - безплатна праця- ще більший злочин.
    Також збагачено світову фіскальну думку геніальним винаходом українських світочів ліберально- феодально -ленінської економічної думки -зарплату в Україні оподатковують зразу трьома податками :
    n - прибутковим з фізичних осіб,
    n - прибутковим з юридичних осіб
    n - податком на додану вартість.
    Окрім того нерозумних горе -капіталістів, котрі здуру виплатили зарплату, негайно штрафують збором у пенсійний фонд та забирають до держбюджету суму перевищення фонду заробітної плати.
    Тому заробітна плата в Україні перестала бути джерелом буржуазного збагачення і перетворилася у малозначну складову передвиборчого ритуалу.
    Український простолюд, звільнений від тяжкого ярма товарно грошових відносин радісно трудиться на полях і нивах а також на заводах і фабриках. Однак в містах все таки доводиться час від часу видавати гроші роботягам навіть після закінчення виборчих кампаній, аби вони змогли у будень доїхати до місця роботи, а в вихідні до дачі, де вони самі собі вирощують продукти харчування. Сучасні класики ліберально-феодального ленінізму обгрунтовують це тим, що вказаним роботягам виплачується не зарплата, а звичайні добові, оскільки ці роботяги є просто колгоспниками, які відряджені у місто для безплатного виконання міських робіт.

    Зовнішньо-внутрішня політика
    =========================

    Оскільки всі ворожі держави є стратегічними партнерами Української Речі Посполитої, то зовнішня політика як така відсутня. Брак зовнішніх ворогів компенсується наявністю ворогів внутрішніх. Саме наявністю серйозної внутрішньої небезпеки для феодально-соціального ладу визначається характер внутрішньо-політично оборонної доктрини Речі Посполитої Української.
    Як колись в Речі Посполитій Польській, холопи і поселяни утримуються в страхові та покорі наявністю грізних кочових орд на східних околицях королівства.. Роль цих орд виконують ті комуністи та комсомольці, яким король на разі не наділив нічого феодально -достойного їхньому благородному походженню. Найбільшою і найгрізнішою є Страшнюча Червоно -східна орда під орудою Великого Хана Симоненка. Підчас кожних виборів Великий хан на чолі своєї, та союзних йому малих Рожевих та Фіолетових орд вторгається в центральні райони Української Речі Посполитої, погрожує взяти Київ , словом і чином ображає дрібних коронних шляхтичів і жовнірів. Холопи та посполиті наочно переконуються що їм може стати ще гірше, аніж при Королю-Президентові, і тому завжди голосують за Короля і його придворних магнатів.
    Насправді Великий Хан зовсім не є ворогом Королю та його вірним олігархам, а навпаки щирим і приязним другом короля та його почту. Київ ні приступом, ні підступом, ні змором брати не збирається. Йому вільно і сито живеться у своїх азово-чорноморських степах, де благородні хансько -комсомольські нукери та партійні мурзи пильно пасуть багаті вугільно-металургійні стада.
    Старше покоління, на відміну від молодих і дурних кріпаків також не боїться Хана та орди. Вони ж бо добре знають що поява на парканах грізних ханських ярликів з прокльонами королю , означає лише наближення чергових виборів та роздачі пенсій і пакетів з гречаною крупою.

    Податково- поліцейські сили.
    ========================

    Відсутність зовнішніх ворогів і зосередження їх виключно всередині Речі Посполитої Української визначає характер і суть оборонної військово -стратегічної доктрини королівства. Ударною сили збройних сил Речі Посполитої України є податкова інспекція на пару з податковою поліцією. В разі тактичної необхідності вони можуть бути підсилені танковими частинами, ракетними корпусами і повітряно -десантними дивізіями. Однак поки що такої необхідності не виникало. Тому жива сила згаданих підрозділів тимчасово використовується на кріпацьких роботах по впорядкуванню садиб відповідних коронних воєвод та гетьманів.
    Оскільки ядерна зброя та стратегічна авіація виявилися непридатними для боротьби з внутрішнім ворогом і безкорисними у придушенні базарних бунтів, то їх після деяких вагань , за порадою одного заморського президента, подарували сусідньому московському царю Борисові, який дуже полюбляє колекціонувати подібні штучки.
    Основним внутрішнім ворогом є різнокаліберна буржуазія некомсомольського і непартійного походження.
    Велика буржуазія в силу розмірів і неповороткості, легко виявляється і потім знешкоджуються за допомогою звичайнісінького пістолета з глушником. Більш небезпечною є середня і особлива дрібна буржуазія .
    Основним завданням податківців є виявлення скупчень дрібно- та середньо-буржуазної живої сили та її наступного розпорошення, деморалізації і розгрому, рішучими та злагодженими діями як самих податківців, так і приданих їм загонів санітарної і пожежної інспекції , ескадронів "Товариства захисту прав споживачів", а також СБУ та міліції.
    У вільний час від боротьби за торжество ідеалів феодалізму -ленінізму, представники цих збройних формувань, в порядку спортивного хобі та народної самодіяльності, забавляються різними розвагами, такими як наприклад збирання податків та штрафів, пожежними навчаннями, ляканням хуліганів і відбиранням здобичі у квартирних злодіїв. А СБУ колись навіть впіймало справжнього китайського шпигуна...

    Антинародна суть прибутку.
    ========================

    Великою перемогою нового українського феодального ладу можна вважати повне і остаточне знищення, затаврованої ще класиками марксизму -ленінізму, капіталістичної конкуренції. Нехай не вводять в оману гамірні і повнолюдні базари . Всі прилавки, а вірніше весь прибуток з цих прилавків належать одному чи двом достойним рицарям.
    Уціління того чи іншого бізнесу, означає лише те, що він із ласкавої згоди вищих достойників перейшов під великодушну опіку когось із місцевих рицарів благородної крові. Колишньому власнику і зачинателю милостиво дозволяється надалі нести всі витрати та турботи пов’язані з цим бізнесом, в той час як доблесний рицар-покровитель великодушно бере на себе важку ношу вилучення і використання прибутку.
    Про можливість абсолютно добровільно переоформити статут Вашого прибуткового підприємства та включити туди достойних людей благородного походження, Вам можуть натякнути прямо в податковій, при здачі чергового звіту, чи просто на вулиці. Нерозуміння доцільності цього кроку тим чи іншим буржуєм, рано чи пізно буде переборене шляхом ненав’язливої роз’яснювальної роботи.
    І взагалі прибуток,, за встановленим в Речі Посполитій Українській порядком, мусить , допоки не прийнятий конкретний закон Верховної Ради про викорінення можливості отримання даного конкретного прибутку, перебувати під контролем особи благородного походження.
    Лише така особа, з твердою ліберально- феодально- марксистською самосвідомістю, може використати його суспільно-правильним чином, тобто не інвестуватиме його, не здумає нікому платити зарплату, і що головне - ні в якому разі не використає його для отримання іншого прибутку.

    Суд і розправа в Речі Посполитій Українській.
    ======================================

    Будь який обиватель Речі Посполитої Української , який не має благородного комсомольсько -партійного походження, з моменту свого народження вважається винним у порушенні численних законів згаданої Речі Посполитої.
    Всі ці винні обивателі поділяються на дві групи - ті що вже виявлені і покарані, та ті які тимчасово ще не виявлені і не покарані.
    Процедура виявлення , знешкодження і покарання обивателя Речі Посполитої Української офіційно розпочинається з моменту отримання ним паспорту Речі Посполитої Української. Підпис простолюдина підтверджує факт зайняття ним черги на своє справедливе покарання із всією суворістю Закону РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ УКРАЇНСЬКОЇ. Сам паспорт призначений для полегшення і прискорення викриття і покарання свого власника.

    Все це звичайно не стосується благородних громадян РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ УКРАЇНСЬКОЇ. Вони не можуть бути покарані ні за яке порушення, а тому отримують особливий паспорт зеленого кольору, званий "закордонним".

    Найнебезпечнішим для Речі Посполитої Української видом злочинної діяльності є звичайно підприємництво і отримання прибутку. Тому кожен обиватель , який не зважаючи на попередження і профілактично-виховну роботу все таки не кидає це порочне зайняття, зобов’язаний самостійно розпочати і вести надалі слідчу справу на себе самого. Обов’язок громадянина, що став на пропащу стежку бізнесу полягає у найдетальнішому зборі доказів своєї злочинної діяльності, найстараннішому їх удокументуванні та якомога швидшому представленні цієї інформації у відповідні каральні органи - податкова інспекція, пенсійний фонд, санепідемстанція, товариство споживачів та інші.
    У випадку своєчасної реєстрації намірів своєї майбутньої злочинної діяльності і отримання відповідного документу ( сертифікат, ліцензія, патент, тощо), суворе покарання може бути перенесене на пізніший термін.
    Якщо антисуспільна підприємницька діяльність обивателя набуває більшого обсягу, він повинен додатково зареєструвати себе у каральних органах в якості так званої "юридичної" особи. Це робиться для того аби держава змогла завчасу зарезервувати для такого обивателя місце у тюремному закладі і вжити інші нейтралізуючі заходи .При цьому він повинен на свої гроші найняти на роботу спеціальну особу, звану "бухгалтером", яка надалі відповідатиме за ведення слідчо-розшукової роботи по факту злочинної діяльності "юридичної" особи, а також буде акуратно і детально оформляти всю компроментуючу інформацію та доносити її у каральні органи у встановлений час і у встановленому порядку.

    Таким чином "бухгалтер" є основною ланкою правосуддя Речі Посполитої Української. Окрім цього проводиться велика робота по впровадженню у карно-розшукову справу найновішої електронної техніки. Аби відбити у підприємців порочну любов до отримання грошей та не допустити можливості викрадення ними цих грошей самими у себе, їх зобов’язано поставити електронні касові апарати всюди де тільки можна. Ці електронні касові апарати автоматично друкують протокол на кожну копійку та гривню. Цей протокол, званий простолюдинами "чеком", необхідний для винесення в майбутньому суворого судового вироку даному дрібному чи середньому буржую.

    Технічна недосконалість касових апаратів поки що не дозволяє широко використовувати їх для надійного задокументування незаконної підприємницької діяльності так званих "бабок" які проводять свою злочинну діяльність в умах відсутності електроживлення та несприятливих для роботи техніки метеорологічних умовах. Є також певні труднощі у впровадженні строгої фінансової звітності в такій важливій галузі народного господарства, як проституція. Однак досягнення вітчизняної та світової електроніки дають надію що врешті решт велика ідея Леніна про загальний облік і контроль буде реалізована і в цих видах дрібнобуржуазної діяльності.

    Судова система Речі Посполитої Української рішуче і назавжди покінчила з таким огидним породженням капіталізму як виборність суддів, прокурорів, шерифів і т.п. У процедурі звершення швидкого, скорого і суворого суду немає сторонніх і випадкових осіб на кшталт колишніх народних, присяжних та інших засідателів. Аби не мішати судді виконувати караюче веління Боже, на суді як правило не заохочується присутність глядачів, а часом навіть і адвокатів. Про веління Боже суддя дізнається за допомогою мобільного телефону...

    Кожен обиватель Речі Посполитої Української дуже боїться аби в судовій системі не сталися якісь зміни. Адже тоді не зможуть посадити на палю і четвертувати Дракулу Онопрієнка, а то й зовсім , не дай бог, його випустять і куплять йому на прощання автомат УЗІ...

    ==================================================================
    Володимир МАРТИНЮК

    Передрук заохочується ( за умови правильного написання прізвища автора.)
    Гонорар не обов’язковий, але при його появі - вітається !
    Листи слати за адресою - martyniuk@ukr.net
    ==================================================================

  • 2005.11.26 | Бєлочка

    Михайло Свистович: Як мене обшукувала та допитувала СБУ

    26-10-2004 15:54, Михайло Свистович
    Як мене обшукувала та допитувала СБУ

    http://www2.maidan.org.ua/n/arch41/1098795289

    Коли співробітники СБУ приїхали до мене проводити обшук, я був нервовим і злим. Щоденно відбувалися арешти активістів громадянської кампанії “ПОРА!”, я мотався, як навіжений, по Києву, і два дні майже не бував в інтернеті, не спав та не ночував вдома. Не збирався ночувати і в ніч на 22 жовтня, але мені зателефонував один з майданівців та повідомив, що в електронній пошті купа різноманітних звернень у різноманітних варіантах від правозахисників, і ніхто не може розібратися, що саме ставити.

    На моє, як виявилось, щастя, моя електронна майданівська пошта не відкрилася в інтернет-експлорері там, де я мав залишатися на ніч (таке буває через якісь настройки комп’ютера, з якими ми ще не навчились боротися). Не відкрилася вона і в двох інтернет-кафе, а Заяву Чернігівського громадського комітету захисту прав людини з приводу масових порушень конституційних прав громадян України - членів громадянської кампанії “ПОРА!” у місті Чернігові та переслідувань їх за політичними ознаками, яка була нам надіслана, слід було поставити обов’язково – 22 жовтня о 14.30 в Чернігові мав розпочатися студентський страйк на підтримку активістів “ПОРИ!” Олександра Коваленка та Олександра Ломако, які і досі знаходяться за гратами, оскільки першому з них наші, з дозволу сказати, “правоохоронці” підкинули фальшиві гроші, а другому ще й вибухівку.

    Тому, придушивши “жабу”, довелось брати таксі та їхати за 70 гривень до Ірпеня, куди я добрався о третій годині ночі. Посидівши в інтернеті до шостої, вже збирався лягати спати, аж тут зателефонували і повідомили про затримання в Ужгороді активіста кампанії “ПОРА!” Віктора Щадея. Далі почали надходити повідомлення про обшуки у Києві. Поставив інформацію до інтернету, почав телефонувати до міськвідділу, дівчини, в якої ночував Віктор, народним депутатам, допоки сили не полишили мене, і біля восьмої ранку я просто “відключився” під час чергового дзвінка вже не пам’ятаю навіть кому.

    Поспати вдалося біля 45 хвилин, коли до мене “завітали”. Саме тоді я заснув так міцно, що і гарматами не розбудиш, і почав продивлятися чудовий сон, як народ блокує злітну смугу в аеропорті “Бориспіль”, звідки за кордон намагаються втекти наші нинішні можновладці. Та мозок рефлективно зреагував на слово “обшук”.

    Виявляється, що тільки-но моя дружина відчинила двері, щоб вести чотирирічну дочку у садочок, як на порозі виросло як мінімум шестеро людей у цивільному, які пред’явили Постанову Шевченківського районного суду м. Києва про проведення у мене обшуку. Поки вона голосно (щоб я почув і зреагував) сперечалася з ними, що мене немає вдома, і просила їх зачекати 15 хвилин, поки вона відведе дочку і повернеться, я набрав номер мобільного телефону народного депутата України від нашого округу Євгена Жовтяка. Коли набирав – почув, як наші “гості”, які не бачили, що я роблю, казали дружині, що справа серйозна, пов’язана з тероризмом і зберіганням вибухівки, тому всі телефонні дзвінки нам робити заборонено.

    Це розлютило мене досить сильно, хоча й менше, ніж перерваний сон, і я, кинувши Жовтяку фразу “В мене СБУ проводить обшук і забороняє телефонувати” вилетів в коридор з криком “Хто тут такий розумний, що забороняє мені телефонувати?” Далі, як з рогу достатку, посипалися мої питання про правові підстави ранкового візиту і незаконної вимоги, запевнення про неминучість покарання за порушення Закону, звинувачення візитерів у порушенні Конституції і законодавства, всіх мислимих моральних та аморальних норм, мої рішучі запевнення, що я таки буду телефонувати, скільки мені захочеться і захищатиму це своє право всіма доступними мені способами (я не мав на увазі залізну ломаку у коридорі біля входу до кімнати та бейсбольну біту біля вікна, вже пізніше зауваживши “гостям”, що ці предмети не є “забороненими для обігу на території України). Мене підтримала дружина, заявивши, що вона – помічник-консультант народного депутата України і закони все ж таки знає.

    Мені вручили Постанову Шевченківського районного суду від 21 жовтня 2004 року, якою, цитую, “суддя Шевченківського районного суду м. Києва Малинников О.Ф. за участі прокурора Буряка Віталя Анатолійовича, “розглянувши подання заступника начальника 3-го відділу Слідчого управління СБ України майора юстиції Примака Дмитра Олеговича щодо надання дозволу на проведення обшуку житла та іншого володіння”, давав дозвіл провести у мене вдома обшук на предмет пошуку “вибухових речовин та предметів, заборонених для обігу на території України”, а також документів, пов’язаних з цим усім барахлом.

    Мабуть тому, що в мене трусилися руки і ноги (від хронічного недосипу, а не від гніву чи страху), “гості” спробували перехопити ініціативу, але наразились на чергову порцію правового та політичного лікнепу, а також пророцтв, що з ними буде після виборів, якщо вони спробують підкинути мені вибухівку або якісь “предмети” на кшталт наркотиків чи фальшивих грошей. На мої слова, що зараз тут буде купа журналістів, міжнародних спостерігачів, адвокатів та народних депутатів, вони впевнено заявили, що нікого сюди не пустять, після чого були змушені прослухати витяг із Закону “Про статус народного депутата України” та побачити усмішку на моєму обличчі: “Я хочу на це подивитися”. Вони спочатку спробували заперечити, що керуються іншими законами, та я заявив, що “їхні” закони не суперечать “моїм”, і почав вимагати назвати мені статті, які забороняють народним депутатам і адвокатам заходити під час обшуку, а також вимагав показати мені документ, в якому йдеться про заборону на телефонні дзвінки під час обшуку, зазначивши, що, якщо це якісь підзаконні акти, то я доб’юся їх скасування у судовому порядку та вимагатиму покарання для працівників, які використовують інструкції, що суперечать Конституції і законодавству. Також розповів їм, що таке злочинний наказ, яке покарання за його виконання і про те, що ніхто не зобов’язаний його виконувати. Свої майже безперервні тиради я переривав короткими репліками, даючи вказівки дружині зателефонувати у штаб, щоб скликали всіх наших, та слідкувати за присутніми, щоб вони нічого не вийняли із широких штанин та не “подарували” нам. За саму квартиру я був спокійний, оскільки в нас постійно товчеться купа наших людей, тому щось підкинути проблематично (а зараз в мене взагалі цілодобове чергування наших активістів, озброєних “незасвіченими” мобільними та списком телефонів депутатів, адвокатів й інших необхідних для швидкого реагування осіб).

    Не дивлячись на обіцянки пред’явити мені законні підстави для свої незаконних вимог, нічого мені так і не показали, і я перейшов до присутніх у моїй квартирі. Точніше не перейшов, а продовжив, бо ще під час моєї “лекції” про права людини у світлі української футурології з прив’язкою до можливого повороту після виборів долі тут присутніх, я зібрав їх усіх в кімнаті, щоби були в полі зору, і поставив вимогу пред’явити мені посвідчення. Документи пред’явили підполковник і два старших лейтенанти, на різке моє питання “Хто такі?” та вимогу до всіх зайвих покинути моє житло, двоє молодих хлопців з явним відбитком короткого терміну перебування у правоохоронних структурах (як потім нам сказав юрист зі штабу Ющенка, це були курсанти СБУ) хором промовили “Поняті” і синхронно полізли до кишені за документами. Інші двоє на мою вимогу, з якою підполковник погодився, покинули квартиру.

    Я перейшов до понятих, спитавши у підполковника “Хто це такі і як їх звати?” Він сказав, що ще не встановив їхніх осіб, на що я поставив вимогу, щоб вони йшли геть невстановленими (вони пішли до мікроавтобусу, в якому й приїхала вся ця команда), а понятих треба взяти з місцевих, наприклад, сусідів, бо я не хочу заробити косоокість, слідкуючи ще й за понятими, щоб чогось не підкинули.

    Апеляція до об’єктивності та знов таки футурологічні прогнози зробили свою справу. Одним з понятих був наш сусіда, іншим – чоловік, якого ви всі знаєте з новин Майдану. Це – Іполит Матіюк, який виявив у Броварах підлог з боку голову територіальної виборчої комісії. Він саме підійшов до нас зі штабу, коли обшук ще не розпочався.

    На той час я вже остаточно прокинувся, тому тіло стало слухняним, однак “територію” іще “не зайняв”. Вхопившись за мої звинувачення, вони спробували образитися на “наклеп” з мого боку щодо їхніх намірів підкинути мені якусь гидоту, але це тільки викликало нову тираду з мого боку. Я пояснив, що, якби вони дійсно підозрювали наявність у мене вибухівки, то провели б обшук негайно після того, як підкинули її до громадської приймальні кампанії “ПОРА!” у Києві (я свідомо не вживаю ніколи щодо обшуків в активістів “ПОРИ!” слова “знайшли”, лише – підкинули, бо чудово знаю, що всі наші люди є прихильниками ненасильницького спротиву), адже за стільки часу, якби у когось і зберігалося вдома щось подібне, то він би вже давно позбувся такого компромату. І відразу задав питання: “Навіщо ви калічите долі молодих людей, фабрикуючи їм кримінальні справи?” При цьому зробив наголос саме на них, бо я вже життя бачив, і мені не так страшно, на що один зі старших лейтенантів заперечив: “У Вас же діти!” Я вхопився за цю фразу: “Так ви все таки приїхали, щоб мені щось підкинути, якщо шкодуєте моїх дітей?” Закінчилося це все вивертанням їхніх кишень та обшуком “гостей” з нашого боку. Нічого особливого, навіть табельної зброї, в них не виявилось. Пізніше, коли підполковник виходив на вулицю, щоб переговорити чи то по телефону, чи то з підлеглими, я супроводжував його до дверей і зачиняв їх за ним. А коли відчиняв, щоб його впустити, то він ставав до стінки і клав на неї руки, повертаючись до мене спиною для обшуку: “Ось дивись, я нічого з собою не приніс”. Це був такий своєрідний жарт з його боку.

    Тут варто зазначити, що, оскільки повідомлення на Майдані та широка розсилка про обшук в моїй квартирі з’явилися майже відразу, вже під час нашої суперечки безперервно лунали дзвінки від журналістів, депутатів, українських та міжнародних правозахисників, я виходив у прямий ефір “5 каналу”, радіо “НАРТ” і ще кількох радіостанцій .(всіх уже не пам’ятаю), голосно називаючи при “гостях” з ким саме розмовляю (іноді навіть їм жартома пропонував пояснити в прямому ефірі свої дії), а тому ми довго не могли розпочати обшук, поки вони ледь не почали благати, щоб я хоча б хвилину не брав телефон, адже про початок обшуку треба оголосити.

    Єдине, що нам не вдалось, це – відправити у садочок дитину. Вони категорично заборонили дружині виходити і не пристали на жоден з запропонованих нами варіантів (супроводжувати її з дитиною і назад, вийти всім разом за двері і почекати 15 хвилин, поки вона повернеться тощо).

    Під час обшуку я розставив людей так, щоб ніхто з “гостей” не залишався поза увагою. Сам я слідкував одночасно за усіма, більше уваги приділяючи тому старшому лейтенанту, який був під наглядом сусідського недосвідченого й аполітичного хлопця.

    Підполковник сів читати мій комп’ютер, дискети і компакт-диски, що викликало в мене неймовірно захоплення, оскільки там є багато файлів, які містять у собі яскраві свідчення злочинності правлячого режиму і нашої боротьби з несправедливістю в судах та інших інстанціях. Я включив йому інтернет і Майдан, де він зміг прочитати про події он-лайн і привітав з можливістю стати знаменитим. Старші лейтенанти переривали квартиру, і з цього я зловтішався, бо для мене завжди є найбільшою мукою щось шукати в однокімнатній квартирі, вщерть забитій книжками, сотнями паперових товстих тек з документами, іграшками, одягом та всіляким господарським мотлохом. Будь-які перестановки в моїй халупі нагадують гру “у п’ятнадцять”. Коли для того, щоб щось кудись поставити, потрібно переставляти всі речі послідовно. Саме тому після обшуку в кімнаті залишився більший порядок, ніж був до нього (сьогодні наша знайома аж здивувалася, як у нас стало гарно), бо під час виборів, коли немає часу ні на що, ми розвели величезний бардак. І жоден обшук не зрівняється з моєю дружиною, яка з криком “Мені немає що вдягти” вигрібає з шафи все на підлогу, знаходить потрібну річ і мчить з хати, вигукуючи “Я поспішаю”. Вона образиться на ці слова, якщо прочитає, і розкаже всім, що гіршого за мене немає, оскільки я постійно бігаю від комп’ютера до телефону та туалету (там я палю), хапаючи потрібні мені в цю хвилину книжки і папери, але ніколи не кладу їх на місце, зранку сідаю за комп’ютер, не прибираючи свого матрасу з підлоги й гне складаючи канапи, де вона спить з дітьми, оскільки “не маю часу” (ця фраза стала моєю своєрідною візитівкою). Ну і з одягом поводжуся відповідно. А діти, вертаючись зі школи й садочка, довершують цю апокаліптичну картину своїми іграми.

    Обшукувачі не могли дозволити собі такої розкоші. Вони були змушені обслідувати квадрат за квадратом, тому в їхніх інтересах, щоб швидше закінчити обшук, було допомагати нам акуратно складати всі речі на місце. А коли старший лейтенант, що рився у книжках, які давно ніхто не читає за браком часу, жахнувся від шару пилюки, йому була запропонована волога ганчірка. Комічним було також обшукування канапи, бо, щоб її, напівполаману, підняти та відсунути, потрібні зусилля мінімум трьох людей, що ми і робили спільно та зі сміхом.

    Я не можу звинувачувати цих людей, які виконували наказ обшукувати мою квартиру, і, окрім кількох моментів на початку, поводили себе досить ввічливо і коректно, в тому, що вони мали завдання мені щось підкинути. Але не відкидаю такої можливості з огляду на спробу заборонити мені телефонувати та заяви, що ні адвокат, ні народні депутати не мають права заходити під час обшуку. Водночас припускаю, що їх дійсно накрутили, що існує справжня терористична організація, тому вони деякий час відчували себе народними захисниками. Та коли вони зрозуміли чи то те, що нічого підкинути не вдасться (це у випадку, якщо в них було таке завдання), чи то те, що нічого не знайдуть, і ми – не терористи (у випадку, якщо вони дійсно припускали, що в мене може бути вибухівка та інші “предмети”), пристрасті вляглися, і ми майже подружились. Обшук проходив з жартами і постійною агітацією з нашого боку, зауваженнями, що їм має бути соромно виконувати накази тих, кого вони замість нас повинні “досліджувати”, і закликами добре подумати, бо скоро їм, можливо, доведеться робити вибір між режимом, який переступить межу, і народом. Взагалі я дуже шкодую, що не записав своє ранкове красномовство на диктофон, оскільки так гарно і складно я вже не зможу у спокійній ситуації ні промовити, ні написати.

    Був один цікавий момент, коли я пояснював як негарно, коли силові структури перетворюються на озброєний загін влади і виконують непритаманні їм функції не охорони громадського порядку та безпеки, а політичного тиску. Вони спробували заперечувати, що у США (дались їм всім ці США) також ФБР тисне на людей, але тут мене понесло: “ФБР не ходить по гуртожитках і не відмовляє студентів йти на мітинг у підтримку будь-якого кандидата, не залякує їх за це в’язницею, не погрожує виключенням...” Більше вони не сперечались, лише зауважили, що вони – не міліція. А коли з наших розмов зрозуміли, що саме міліція підкидала нашим хлопцям вибухівку і фальшиві гроші, то, здається, навіть зраділи, що не СБУ.

    Роздаючи наліво і направо телефонні інтерв’ю, я розповідав, що працівники СБУ читають наші судові справи проти влади на захист знедолених людей і переповнюються гнівом до правлячого злочинного режиму купки бандитів та олігархів. Працівники лише гірко зітхали на такі мої жарти. Дочка, яка давно вже звикла до скопища людей у квартирі, не звертала на обшук жодної уваги і спокійно гралася та малювала.

    Час від часу ідилія переривалась моїми вказівками не розслаблятися і продовжувати уважно слідкувати за обшукувачами. Їх це ображало, але я пояснював, що нашим хлопцям уже підкидали вибухівку і фальшиві гроші, тому в мене така ситуація, що я перестану їх підозрювати тільки тоді, коли отримаю на руки протокол обшуку, в якому буде зазначено, що нічого непристойного в мене не знайдено. Іще ідилія переривалась регулярними криками в рації, що сюди наближається то одна, то інша група людей з числа наших прихильників, і підполковник віддавав наказ “не пускати”. Виконати цей наказ силами того маленького загону, що приїхав, було неможливо, тому я сам з посмішкою звернувся до народу через двері та вікна, щоб він не “штурмував” мою квартиру, а спокійно почекав на вулиці. Посмішці повірили, оскільки щирою під примусом вона бути не могла б.

    Побачивши, що все закінчиться нормально, я вже встиг дати відбій народним депутатам, щоб не їхали до мене, а відвідали краще місця проведення інших обшуків, як ідилію зіпсувала адвокат Тетяна Монтян. Уявляючи страшні картини “есбеушних репресій”, вона пройшла через очеплення, як ніж крізь масло, влетівши вихором до квартири з дикими криками на кшталт “Стоять! Хто? Що? Кого?” (перепрошую за недослівні цитати). За нею забіг переляканий підполковник, який виходив на вулиці переговорити з нашоукраїнським юристом (він не мав адвокатського посвідчення), та почав вимагати, щоб вона покинула квартиру, на що Монтян почала голосно сміятися і питатися “А хто Ви такий? А чого це я маю Вам представлятися? А представтеся спочатку Ви? Може Ви особливо небезпечний злочинець Вася Пупкін, який перебуває у міжнародному розшуку?” Коли підполковник зовсім не агресивно, а примирливо промовив “Ну мені що, битися з Вами?”, очі Монтян радісно спалахнули, і вона з вигуком “Битися! Давайте! Хто перший?” почала скидати куртку. “Монтян перестань, - сказав я їй, - “я вже майже загітував хлопців голосувати проти Януковича, а ти тут все псуєш”, а хлопцям пояснив, що це – адвокат Монтян, дружина судді Василенка, що вона хороша і безкоштовно захищає нещасних людей, але дуже не любить правоохоронців, бо має на це підстави. Переконати їх у позитивності Монтян мені не вдалося, як і переконати її у тому, що серед есбеушників можуть бути нормальні люди. Але всі заспокоїлись, і обшук продовжився спокійно.

    Окрім наведення порядку, була від обшуку й інша користь. Старший лейтенант знайшов в одній із книжок 100 гривень і простягнув мені, жартуючи: “Перерахуйте, чи я щось не вкрав”. Я поклав їх до кишені, а потім, коли вже після обшуку віддавав дружині, виявилось, що вона нічого про них не знає. Очевидно, поклала колись і забула. Про всяк випадок ми їх відразу ж витратили на продукти, попросивши продавця перевірити їх на детекторі, чим викликали неабияке здивування, адже нас тут добре знають і довіряють. Довелось пояснити причину.

    Знайшлися також нові шкарпетки, але загублених вже понад місяць тому у власній квартирі трьох блокнотів, двох манікюрних ножиць та подарованої у Вашингтоні українським політв’язнем джинсової сорочки навіть обшук, на жаль, не виявив.

    Коли нарешті склали протокол, що я чистий, як сльоза дитини, мені вручили повістку на виклик до СБУ на 15.00 на Володимирську, 33 як свідка по Кримінальній справі №231, що порушена 16 жовтня 2004 року за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.258 (Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років) і ч.1 ст.260 (Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності – карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років) Кримінального кодексу України. Я дуже хотів встигнути залізти у душ, якого не бачив три дні, але це мені не вдалось. Завадили журналісти та міжнародні спостерігачі, які приїхали на місце подій. А ще міліція, яка раптом почала питати, чи все у нас нормально, і чи не ображали нас есбеушники. Насправді, звичайно, їх цікавило не це. Просто вони перелякалися, що нічого не знають про обшуки на ввіреній їм території, адже про візит до моєї квартири не були попереджені ні міліція, ні ірпінське й обласне СБУ.

    Спостерігачі від ОБСЄ виявились старими знайомими ще з виборів-2002 і дуже зраділи, побачивши знайомі обличчя.

    Після обшуку я подарував кожному з офіцерів настільну книгу громадянської кампанії “ПОРА!”, яка є для неї своєрідним дороговказом. Це книга “Від диктатури до демократії” відомого ідеолога ненасильницького спротиву Джіна Шарпа, в якій чітко пояснюється, що насильницький спротив є не таки ефективним, як ненасилля, а тому у насиллі в наш час не має сенсу. “ПОРА!” сама переклала цю книжку на українську мову та звернулася до Джіна Шарпа за дозволом на друк. Дізнавшись, що коштів на видання ще немає, Шарп розчулився і сам дав 5 тисяч доларів (переклад, верстку і т.д. зробили самі активісти “ПОРИ!” безкоштовно).

    Зважаючи на зразкову поведінку працівників СБУ під час другої частини обшуку та сподіваючись прихилити їх на бік народу, я написав у протоколі, що зауважень не маю, пробачивши їм неправомірні вимоги, які вони висували на початку.

    На допит мене везла Монтян на своїй машині. По дорозі ми заїхали до судді Василенка, який вирішив мене провести, “щоб не вкрали по дорозі”. Коли я взяв перепустку і вийшов на двір, щоб зайти в інші двері, біля СБУ з’явилися спостерігачі від ОБСЄ та “Новий канал”, якому працівники СБУ вперто забороняли знімати. Скінчилося тим, що журналістку та оператора запросили розібратися до середини, а я вирішив не заходити, поки їх не відпустять. Прибігла прес-секретар СБУ Марина Остапенко і владнала конфлікт. Журналістів відпустили, і я пішов на допит під прицілом камер “Нового” і “5-го”, який прибув трохи пізніше. В цей час у сусідній з СБУ кав’ярні збиралися відвідувачі Майдану та журналісти, що вирішили чекати на мене.

    Я страшенно люблю допити, але мене на них, на жаль, рідко викликають (останній раз у цій сірій будівлі я бував іще в часи КГБ). Бо допит – це є унікальна можливість говорити скільки завгодно та мати уважного слухача. Ті, хто знає мене, і мали нещастя слухати мої розповіді про щось фундаментальне, підтвердять, що витримати це дуже нелегко. Це набагато гірше, ніж мої величезні статті. Коли мене починає нести, я перескакую з теми на тему і можу говорити ледь не цілодобово. Рідкий птах дослуховує навіть до половини моєї розповіді. Тут же мій співрозмовник змушений був не просто терпіти мене, але й уважно слухати. В нього просто не було іншого виходу.

    Щоб зекономити час, я повівся так, як нікому поводити себе на допитах не раджу. Бо можна серйозно проколотися. У своїй ситуації я міг собі це дозволити, але іншим, окрім тих, хто має досвід і знання у цій “галузі”, не раджу. На початку допиту Вам повинні прочитати Ваші права, роздрукувати чи написати їх та дати підписати. Тільки після цього допит можна розпочинати. Раджу покласти ці права поряд з собою і постійно до них заглядати під час допиту.

    Оскільки мені це було не потрібно, і я не збирався використовувати свої права (наприклад, не свідчити проти себе), бо не маю, що приховувати, я попросив їх не читати й не роздруковувати, однак пан підполковник не погодився. Мабуть, боявся, що це – провокація з мого боку. Тоді я попросив читати мені права швидким речитативом.

    По закінченні читання прав, я першим задав питання, скориставшись своїми правами: “На яких підставах у мене проводився обшук?”, зазначивши, що мене цікавить не відповідь “На підставі Постанови суду”, а підстави, за якими суддя прийняв таке рішення. Я маю право знати, які докази йому надали, щоб він видав аж таку постанову. Бо пошук вибухівки – це серйозно. Чи хтось бачив, як я носив валізами тротил додому, гублячи по дорозі крихти вибухівки? Чи хтось може засвідчити, що мої діти граються на вулиці бойовими набоями? На кого мені подати до суду за сфальсифіковані оперативні дані, якщо підставою стали вони? А може хтось написав на мене письмову заяву, і я зможу купити нову канапу, відсудивши моральну шкоду?

    Та все виявилося значно простіше. Слідчий спокійно й обґрунтовано пояснив мені, що, оскільки вибухівку знайшли в офісі кампанії “ПОРА!”, то тепер на її наявність перевіряють всіх її активістів. Оскільки я не приховую своєї приналежності до “ПОРИ!”, тому в мене і провели обшук.

    Своєї приналежності я дійсно ніколи не приховував, хоча й не афішував з однієї простої причини: для того, щоб ніхто не міг здобути собі політичні чи якісь інші дивіденди від участі в кампанії, ми прийняли принцип не вживати прізвищ активістів, окрім випадків репресій, коли людині загрожує небезпека. Цей принцип начисто відбивав охоту купатися в променях слави та змагатися за кількість розданих інтерв’ю журналістам, бо яку славу може здобути активіст Петро чи активістка Людмила? Оскільки так вже давно склалося, що на Майдані мене знають під власним прізвищам, то я ніколи не писав про свою участь в “ПОРІ!”, уникав виступів перед камерами, а газетярів просив не вживати мого прізвища. Так само чинять й інші наші активісти. Завдяки “доблесним” правоохоронцям, тепер цей секрет полішинеля перестав бути секретом взагалі. Та СБУ – не журналісти. І тут, навпаки, діє принцип повної відкритості – ми не приховуємо своїх намірів та планів, які є чесними і чистими, та готові брати на себе відповідальність за всі наші погляди, дії, кроки.

    Ще одна процесуальна деталь. Ви можете вимагати, щоб саме Ви вели протокол допиту. Мій підполковник був не проти. Але, знаючи себе, я розумів, що у такому разі допит затягнеться до ранку, тому вирішив, що хай пише сам, уважно слухає і скорочує, як йому заманеться. Бо, почувши питання “Що таке кампанія “ПОРА!”, як вона діє, які її принципи, структура, організація, спосіб прийняття рішень тощо?”, я звалив на голову бідолашного слідчого всю світову теорію і практику ненасильницького спротиву та побудови мережевих структур, розповідав йому про “Солідарність”, “Отпор” і “Кмару”, принципи Майдану, афініті-груп та способи самоорганізації людей прямо на нашому форумі (написання листівок, їх друк та розповсюдження). Окрім того на мого співбесідника було обвалене повне зібрання передвиборчої аргументації.

    Я запропонував витягти з інтернету цілі шматки і вставити до протоколу, але там не виявилось інтернету (я добровільно взяв на себе зобов’язання роздрукувати та принести слідчому підбірку найкращих матеріалів).

    Він спочатку уважно слухав, але йому було важко. Йдеться не про розумові здібності. Просто людині з ієрархічної структури важко зрозуміти з першого разу побудову неієрархічних структур, які неможливо знищити, скількох би людей вони не заарештували. Він пробував мене коректно перебивати і скорочувати. Та я казав, що він не зрозуміє наступного, якщо не розповім оцього (і я не знущався, а казав чисту правду), і продовжував.

    Фактично все, що я йому розповідав, є в інтернеті. А чого немає, так тільки тому. Що руки не доходять написати. Щоб скоротити допит і відразу розставити крапки над “і”, я пояснив йому відомий всім факт, що існує дві структури кампанії “ПОРА!” під назвами “чорна” і “жовта” (за кольором перших листівок – в одних чорно-білі, в других – жовті), і що 22 серпня вони вирішили діяти під одним логотипом та дозволили одна одній вільно обмінюватися інформацією на сайтах, що часто люди є і там, і там, але все одно ці дві структури не злились в єдину, тому краще мені не задавати питань про “жовту” “ПОРУ!”, бо я не маю часу дізнаватися, що там робиться, а тому не хочу давати неправдивих свідчень на підставі чуток, пліток тощо. Єдине зазначив, що ідеологія обох “Пір” фактично не відрізняється, і обидві структури дотримуються принципу ненасильницького спротиву та діють в рамках Закону.

    Мій потік свідомості перервав співробітник СБУ, який зайшов до кабінету і ледь не благав мене увімкнути мобільний телефон, який я поставив на беззвучний сигнал та поклав до кишені, щоби дзвінки співчуваючих не заважали моїй просвітницькій місії. Офіцер сказав, що центральний телефон буквально заблокований дзвінками, і дуже просив, щоб я казав всім передзвонити пізніше. Глянувши на мобільний, я побачив, по-перше, що молов язиком безперестанку півтори години, а, по-друге, що за цей час мені надійшло 27 дзвінків, які залишилися без відповіді. Уявив, скільки ж дзвінків в такому разі надійшло на центральний телефон СБУ, і мені стало їх шкода.

    Ми призупинили допит, щоби вирішити дилему, як бути з телефоном. Зійшлися на тому, що я відповідатиму по телефону і проситиму передзвонити ще години через півтори, а в перервах між дзвінками говоритиму скоромовкою блоками і, поки відповідатиму на наступний дзвінок, слідчий увіковічуватиме моє красномовство на лаптопі у скороченому вигляді, а я потім дивитимусь, чи точно він закарбував.

    Через мою велеречивість і недостатнє знання особливостей мого характеру адвокатом Монтян та помилку у комунікації між нею та майданівцями, вийшло так, що я не дотримав свого слова – не оприлюднювати прізвища працівників СБУ. Вони про це дуже просили (не вимагали і не погрожували), і, оскільки поводили себе, як я вже зазначав, цілком коректно, я їм це пообіцяв. Але Монтян виходила з досвіду своїх клієнтів, що допит триває десь півтори години, і що під час нього просять вимкнути мобільний телефон, тому про все це розповіла нашим новинарям, сказавши їм про всяк випадок прізвище слідчого, яке вона побачила у повістці. Правда, вона сказала, щоби не починали телефонувати раніше, ніж через півтори голини і оприлюднювали прізвище в разі, якщо виникне підозра, що мене не випустять (її навіть прес-секретар СБУ Марина Остапенко особисто запевняла, що зі мною нічого не станеться), та й то після сигналу, але якийсь новинар зрозумів все по-своєму і поставив новину із прізвищем, коли півтори години минули, а мій телефон не відповідав.

    Поновивши допит, ми глянули один на одного і зрозуміли, що обидва уже ніякі. Сил у нас не залишилось, тому далі усе йшло, як мокре горить. Підполковнику, на мій погляд, вже давно все стало ясно, що “ПОРА!” – це ніяка не терористична організація, і що нічого такого від мене сенсаційного він не дізнається, бо ми і так відкриті далі нікуди. Тому він задав мені лише формально потрібні для протоколу питання “Чи проводить “ПОРА!” військові вишколи, стройову підготовку, навчання володіння різними видами зброї, чи планує організовувати та брати участь у масових безпорядках, застосовувати зброю та вибухівку і т.ін.”, попросивши відповідати “так” або “ні”. Я запропонував сконструювати відповідь з питання, тільки всюди поставити частку “не” і додав, що переважна більшість активістів “ПОРИ!” навіть на очі зброї чи вибухівки не бачили, бо в армії не служили.

    Далі він розпитав мене, що я знаю про вибухівку в громадській приймальні, де “знайшли” вибухівку, але застеріг, що, якщо це буде те, що у пресі, то багато відповідати не треба. Оскільки я приїхав туди з депутатом Жовтяком вже тоді, коли вибухівку підкинули, і приймальня була оточена міліцією, то додати до того, що написано в пресі я дійсно нічого не міг. Я наскільки можливо лаконічно виклав свої знання щодо ситуації, і він сконструював ще більш лаконічну відповідь.

    Потім я відповів на питання про своє знайомство з Ярославом Годунком, якого добре знаю, з яким бував у багатьох ситуаціях, але спілкувався тільки на політичні теми, тому навіть не знаю, чи він одружений, і нічого не знаю про його фінансові справи. Знаю лише, що він не є грошовим мішком, їздить на старих “Жигулях”, але й з голоду не вмирає, а про його фінансові стосунки з “жовтою” “ПОРОЮ!” мені невідомо нічого. Сам Ярослав – людина партійна, і до “ПОРИ!” жодного стосунку не мав, окрім подій у Мукачеві, де просто носив цю символіку. Тому скоріш за все він просто пішов назустріч комусь із знайомих та орендував для них офіс, адже жодна “ПОРА!” не є юридичною особою.

    Після цього ми пішли в інший кабінет, оскільки в мого слідчого не було принтера, роздрукували там протокол допиту, і я його підписав. Треба зазначити, що всі шість сторінок були написані без жодної помилки. Навіть коми були правильно розставлені.

    Поки друкувався протокол, я встиг іще своєму слідчому та двом присутнім там офіцерам трохи роз’яснити причини їхньої бідності, бо такі старі і страшні столи і стільці я бачив хіба що в науково-дослідних установах та районних бібліотеках.

    Наостанок я сказав підполковнику, що. якщо у нього ще виникнуть питання, хай не викликає мене повісткою, а просто зателефонує на мобільний, і я сам добровільно прийду на бесіду та все розповім. Хоч всьому особовому складу. Бо мені немає що приховувати, особливо своєї ненависті до правлячого режиму.

    Епілог.

    Це, звичайно, весело та цікаво, однак зовсім не факт, що все закінчилось би так само добре, якби про обшук у моїй квартирі не дізналися відразу народні депутати України, правозахисники і міжнародні спостерігачі, якби відразу про це не повідомили в ефірі та з трибуни Верховної Ради (окрема подяка Миколі Томенку), якби не було отієї зливи дзвінків, якби мене не супроводжували на допит і не чекали до кінця, поки я вийду.

    Не можу сказати, що я поніс сильні моральні страждання, чи моє життя сильно змінилося. Але мене бісить, чому я, законослухняний і чесний громадянин, який не робить нічого протизаконного, мушу взагалі щось міняти у своєму житті, бо інакше бандитська влада зробить із мене злочинця?

    Чому тепер я маю зачиняти двері своєї квартири навіть коли я вдома, хоча раніше, знаходячись у квартирі, не знав, що таке замок, якщо ми всі не спимо?

    Тому що, якщо натовп “стражів порядку” з ордером на обшук зайде до квартири без дзвінка, то в них, поки я зреагую, буде більше шансів підкинути гранати чи наркотики, які вони ж через годину нібито випадково “знайдуть”.

    Чому тепер наші діти не можуть постійно бігати з квартири на вулицю і навпаки, не турбуючи нас своїми дзвінками?

    Тому що... дивіться вище

    Чому тепер в моїй квартирі хтось обов’язково повинен знаходитися з дорослих, якщо нас немає вдома?

    Тому що... дивіться вище

    В принципі для мене майже нічого не змінилося. Більшість людей і так живе вдень за зачиненими дверима, і мені не важко (хоча і ліньки) зачиняти і відчиняти двері численним соратникам, які ходять до нас постійно. І до обшуку в мене вдома майже постійно хтось знаходився, бо тут фактично був бек-офіс нашого штабу, де, на відміну від офісу, можна було, не відволікаючись на дзвінки і тих, хто прийшов з індивідуальними скаргами чи просто поговорити і висловити підтримку, більш менш спокійно попрацювати над паперами чи здійснювати звідси обдзвін активістів, щоб розвантажити штабний телефон для інших потреб. Але до обшуку такий стан речей існував завдяки моїй власній волі, а тепер так повинно бути, бо мене змушують до цього своїми протиправними діями органи, які звуться правоохоронними. І ось саме це мене і обурює, що ті самі дії, які були і раніше, я роблю не тому, що хочу, а тому, що мушу.

    Звичайно, багато хто оцінить таку мою позицію просто як примху (фактично ж нічого у житті не змінилось), але ж вільна людина тим і відрізняється від невільної, що робить те, що хоче (якщо це не заважає свободі інших людей), а не те, що мусить. А мої незачинені двері нічиїй свободі не заважали.

    Я розумію, що, коли цинічні бандити при владі щось задумали, вберегтися все одно не вдасться, якщо не піти в підпілля, після чого тобі вже під час твоєї відсутності, як це було з активістом “ПОРИ!” Віктором Щадеєм в Ужгороді, підкинуть зброю чи ще якісь “предмети”, які у тебе без тебе все одно “знайдуть”, а тебе оголосять у розшук. Я навіть знаю, що на 29-31 жовтня намічені масові арешти активістів “ПОРИ!” та найбільш активних лідерів окружного рівня “Сили народу”. У ці дні вони (в т.ч. і жінки) всі “почнуть” раптом “нецензурно лаятись, приставати до перехожих, не реагувати на зауваження та не підкорятися законним вимогам міліції”. Затримувати планується на три дні, а потім, “якщо все буде нормально”, відпустять. А “якщо не буде”, то, вийшовши на волю, ми знову всі “почнемо” прямо біля воріт місць своїх нещодавніх ув’язнень “нецензурно лаятись, приставати до перехожих, не реагувати на зауваження та не підкорятися законним вимогам міліції”. А може і “почнемо” не просто “лаятись”, а “грабувати, красти, навіть ґвалтувати”. Просто біля воріт. І тоді нас закриють уже на більшу кількість днів.

    Все це нам відомо, але в підпілля ніхто з нас не піде. Бо і самі не відчуваємо себе винними, і за Законом не є такими, на відміну від влади та її “озброєного загону”, який чомусь зветься правоохоронцями, хоча дії цих “охоронців” підпадають саме під ч.1 ст.260 ККУ.

    Маю одне АЛЕ

    Я безмежно вдячний всім, хто занепокоївся моєю долею і цікавився нею, супроводжував мене, очікував, телефонував. Повторюю, без цих дій невідомо, якби все закінчилось. І такі дії потрібні навіть тоді, коли вони є зайвими. Тут забагато не буває і “краще перебдіть, ніж недобдіти”. АЛЕ...

    Але я б дуже попросив усіх проявляти таку саму (і навіть більшу) турботу до всіх затриманих активістів й так само реагувати на повідомлення про затримання, які з’являються у мережі. Ми не повинні дати їм можливість ламати молоді життя лише за те, що ці люди кинули відвертий виклик бандитам при владі й відверто відстоюють свої ідеали.

    І насамкінець для розрядки

    Сміх сміхом, але знову доводиться згадувати відомі з радянських часів деякі правила поведінки опозиціонера:

    1. Виходячи з приміщення (навіть виносячи сміття), зайди до туалету, якщо маєш в цьому хоча б найменшу потребу. Якщо тебе зненацька заарештують, то невідомо коли випаде така нагода.

    2. Іди до ванни відразу, як тільки відчув у цьому потребу. Не відкладай це на кілька годин, бо, якщо тебе зненацька заарештують, то невідомо коли випаде така нагода.

    3. Навіть виносячи сміття чи виходячи у найближчий кіоск за цигарками, вдягайся і взувайся тепло, зручно та у все чисте. Ні в якому разі не в капцях чи черевиках на босу ногу. Якщо тебе зненацька заарештують, то не виключено, що саме в цьому одязі та взутті тобі доведеться пробути кілька днів.

    Це навіть не параноя. Це просто звичайні правила гігієни та появи на людях, виконувати які дуже легко і навіть корисно – вони дисциплінують й підтримують у формі. Тому є актуальними і для демократичного суспільства, правда, з інших мотивів.

    Посміхніться, друзі! Ми все одно переможемо! Карфагени руйнуються, динозаври –
    вимирають. Закони історії та природи. І проти них не попреш, навіть маючи під орудою озброєні загони.

  • 2005.11.26 | Бєлочка

    оцінювальна Майданівська термінологія: троль, оф-топік, агітпроп

    Уривки гілки в Розробках:
    http://www2.maidan.org.ua/n/draft/1086160653
    і в Мові: http://www2.maidan.org.ua/n/mova/1079545036

    ТРОЛЬ

    19-03-2004 01:43, Адвокат ...
    В нашій мові є дві дієслови: "базікати" та "теревенити". На мою скромну думку іменники від тих дієслів можна сміливо користати замість "троля" та "офтопіку". Але, при наймні для себе, я не вирішив, що замість чого. Перша думка була така: назвати "троля" "базікою", а "офтопік" "теревенями". Та з годом, я побачив, що "теревені" - "офтопік" ( себто балаканина за ради її, як такої, без відносно до початкової теми бесіди, до контексту ) іноді дратують більше, аніж активність "базіки" - "троля" ( себто настирливі намагання бути весь час у центрі дискусії, аби ставши центром тієї дискусії, замінити її власною персоною ).
    То мо' Ви що сь порадити, або підкажете більш вдалі версії.

    04-04-2004 07:01, Mary
    базіка - дуже рафіновано.краще базікало.може балабол? :-))) Але
    мені здається, якщо так перекласти воно не відображатиме злісної натури троля. Троль не просто базікало. Троль то гидке й нице часто агітпропне базікало. ІМНО. Я б краще троля на якусь лайку поміняла :-)

    Осьо надибала в словнику:
    Хрунь - m (common name for a pig); one who sells his vote (in Ukraine); traitor (in a political sense). :-)
    Хрунівство - n political servility, betraying one's natonal cause.
    Хрунити - to sell one's vote to the opposing candidat: to betray a national cause.

    А офтопік, якщо вже перекладати, то краще дослівно перекласти: "не до теми."
    Га-га, дитинство згадала, в нас було "не до складу, не до ладу, - поцілуй кобилу ззаду!" - це коли хтось в суперечці з'їжджав з теми або давав недоречний коментар. До речі, а як щодо "недоречно, недоречність, недоріка"?




    Navigator (01-06-2004 16:54)
    "Вторинні статеві ознаки троля: синдроми".

    Синдром заполіта, тещі, шизофреника, зомбі.

    1. У них багато часу (як у мене сьогодні) - тому вони завжди на стрьомі. Тому що тролятина - то їхня робота. Часто - оплачувана. Одне з завдань - загризати новачків. Інші - ви знаєте. Розрушати. (синдром замполіта)
    2. Повідомлення тролів часто до теми зовсім не відноситься. Конструктивну дискусію вони стараються збити вбік. (синдром шизофреника) На питання, що таке олівець, відповідає, що це маса, що притягається до центру Землі).
    3. Троль часто міняє ніки і вселяє підозру в усіх учасників дискусій, що вони - погані (синдром тещі).
    Сам на це не раз купувався і ображав достойних людей, поплутавши їх з тролями. Потім каявся (бо не троль). Тролі ніколи не каються.
    4. Реакції тролів механічні. Часто тягають по темам одну і ту ж ганчірку. Я особисто потратив безліч часу на боротьбу з тролями. Це безперспективно, тільки гальмує роботу Майдана в цілому. Я думав, що адмінам просто не вистачає часу на дискусії з тролями, і щоб звільнити адмінів від зайвої роботи намагався в міру сил вести з тролями дискусії. А виходило, що дискутую зі спамерами.
    Введення цезури вирішило проблему спаму найкращим чином!!!
    Тому краще, як в лікарні головний лікар :" В морг"
    Троль:"Може, в реанімацію?"
    Головний лікар :" В морг, в морг." (синдром зомбі)

    АГІТПРОП

    18-03-2004 23:29, НеДохтор
    агітпроп?
    це акронім від загальновживаних слів "агітація" та "пропаганда".
    Думаю, що більшість добре розуміють значення цього слова, а причина в іншому.
    На політичному форумі завжди можна "уважно придивитись" до чужого допису (особливо, якщо це допис опонента) і побачити там якийсь процент агітпропу. Хоч інколи, банан, незважаючи на свій вигляд, означає просто банан і нічого іншого.
    Тобто навішування ярлика "агітпроп", це скоріш не від незнання терміну, а від упередженої інтерпретації чужого допису.

    03-06-2004 04:03, Mary
    Пані пише:
    > Так. Таким чином виробляється колективне узагальнене поняття "агітпропу", "спаму", тощо. Фаза синтезу ще далеко не завершена, вона десь на початку. Тому із аналізами доведеться почекати.

    Так. Формується колективне поняття. Тобто я (для котрої агітпроп був такою ж загадкою як матчасть) починаю розуміти, що таке той агітпроп, і не просто концепційно, а з прикладами.

    Наскільки я тепер розумію, агітпроп - то специфічна міфологема (свідома або несвідома), успадкована від традиційної ідеології (будь то радянська, чи навіть типово "патріотична"), і спрямована на викривлення реальності, тобто на типове окозамилювання, самодурство і т.п.

    Але це ще не все. Що важливіше, ІМНО, це те, шо проходить процес само-аналізу, само-освіти. В сенсі, що не просто я розумію, що таке агітпроп, вчуся його впізнавати з першого погляду, і вчуся не піддаватися на типову агітпропну провокацію, найважливіше те, що я починаю виловлювати в своєму процесі мислення, чи як там його, ті агітпропи, які там засіли.

    Приклад - агітпроп, на який пробували розвести на минулих (парламентських) виборах в стилі: нема чого голосувати за Юлю, бо вона все одно не пройде. Інший варіант - треба голосувати за Юлю, бо Ющенко все одно пройде. Добре, що минулих виборів я була вже велика дівчинка, і доводилося пояснювати друзям - розповсюджувачам агітпропних і-мейлів, що роль виборців у виборах/демократії - не вичисляти, хто пройде, а хто ні - а стверджувати свою позицію, голосувати, тобто пр/оголошувати свій вибір, демонструвати свій голос. А тому голосувати за того/ту, за кого стоїш будь то Юля, чи Ющ. А от на президентських виборах я ще була маленька дівчинка, і мало не проголосувала за Кучму (щоб не за комуніста), добре, що тато провів зі мною пояснювальну роботу, і ми проголосували "проти". І хоч "ми" й не виграли вибори, проте "наших" було немало - 11%, чи як там.
    Оно зараз читаю всяку-там літературу про геноцид, фільтрую типово-галицькі антисемітські агітпропи. :-)

    СПАМ

    03-06-2004 14:35, Горицвіт
    Спам – це нав'язлива реклама. На форумі – це багаторазове повторення того самого допису або примітивна реклама (сайту, організації).

Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".