Відповіді

• 2005.11.17 | Михайло Свистович

  Про цю історію вже друкували десь місяць тому чи то на Обозі, чи

  то на Інтернет-репортері. Ми говорили з начальником Чернівецької міліції, він казав, що була якась справа на цих братів, але ще до нього, і що їхня справа взагалі рядова, і що ми перші нагадали йому про її існування.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.11.17 | Пані

    Друкували якраз протилежну версію

    Була стаття Бойка, який показував, який Ющ гад, що давить на суд, випускаючи бандюків.

• 2005.11.17 | Оk

  Re: Бойко на ОБОЗі про малих Монтян та застосування КПК (\)

  17.11.2005 | 15:20
  Що таке кучмізм?
  
  Володимир БОЙКО
  
  Президент України має право порушити кримінальну справу, скасувати постанову про порушення кримінальної справи, закрити кримінальну справу, прийняти рішення про затримання або звільнення з-під варти підозрюваного, обрати запобіжний захід...
  
  Півтора роки тому автор цих рядків, прогулюючись у вихідний день історичним центром Києва, звернув увагу на двох близнюків років семи. Ні, хлопчаки не їли морозиво, не стрибали на одній нозі й не канючули чупа-чупс у батьків, яких, до речі, поблизу видно не було, і, взагалі, менше за все були схожі на херувимів. Діти клеїли листівки біля помешкання Президента України з закликом замислитися над тим, що таке кучмізм.
  
  Прискіпливий розгляд замурзаних дитячих облич, які світилися всіма політичними чеснотами, дозволив встановити, що малолітні агітатори є синами судді Апеляційного суду м. Києва Юрія Олександровича Василенка (нині – суддя у відставці). Ярослав і Богдан Василенки довго не хотіли зізнаватися, хто з них хто (відрізнити ці ходячи вулкани можна тільки по синцях на руках та дірках на штанях) і де вони взяли типографським способом виконані листівки. З чого можна було зробити висновок, що малолітні партизани мають ще чималий запас друкованої продукції і збираються регулярно радувати їхньою появою біля оселі Кучми Управління державної служби охорони та гостей столиці.
  
  А між тим листівка, яка складалася лише з однієї фрази „Що таке кучмізм?” та Інтернет-адреси сайту опонентів тодішнього режиму, дійсно спонукала до певних розумових вправ. Оскільки попри загальну поширеність терміну „кучмізм” мало хто з критиків Леоніда Кучми міг пояснити, що ж він вкладає у це поняття, окрім загальних фраз про злочинний режим і невинно убієнного журналіста.
  
  Прекрасна стаття Тетяни Чорновіл „Ющенко звільнив з тюрми чотирьох братів, звинувачених у торгівлі людьми”, яка провела власне журналістське розслідування одного з недавно оприлюднених нами епізодів з діяльності Президента України, дає привід ще раз замислитися над цим питанням. Хоча б для того, щоби розібратися, чим же відрізняється нинішній режим Ющенка від попереднього режиму Кучми? Якщо відрізняється взагалі.
  
  Справа була в Розтоці
  
  Про кримінальну справу, порушену проти братів Боцвинюків, мешканців села Розток Чернівецької області, автор цих рядків знав давно. І не зі слів працівників СБУ, які її розслідували („правнуки Дзержинського” – це аж ніяк не ті люди, інформації від яких може беззастережно довіряти), і не завдяки адвокатам обвинувачених (оскільки робота адвоката полягає саме в тому, щоби захищати довірителя усіма доступними й, по можливості, законними методами). А від свого доброго знайомого, юриста найвищого ґатунку, колишнього слідчого з особливо важливих справ, а нині – успішного й широко знаного в столиці адвоката, який також зусиллями працівників УСБУ в Чернівецькій області пізнав „небо в клітинку” і досить тривалий час провів в камері з одним з Боцвинюків.
  
  Саме з моїм знайомим (людиною, не довіряти якій в мене немає жодних підстав) один з братів Боцвинюків обговорював плани свого звільнення. Хоча ті плани здавалися досить примарними, оскільки братам на підставі інформації, одержаної від правоохоронних органів США, Німеччини й Польщі, інкримінувалося створення злочинного угрупування, яке здійснювало в США через територію Мексики „поставки” нелегальних мігрантів. Усього було зафіксовано 52 таких епізоди, що робило майбутній обвинувальний вирок більш ніж імовірним. А причиною всіх негараздів братів Боцвинюків була їхня жадність – заробивши чималі гроші (знайомий категорично стверджував, що його колишній сокамерник був мільйонером), не стали ділитися з начальником місцевого УБОЗУ. За що й поплатилися. До речі, за час перебування на сусідніх нарах з моїм знайомим, Боцвинюк нічого не розповідав про катування, які він зазнав від правоохоронців. Що само по собі було досить дивним, оскільки співробітники підрозділів ГУБОЗ МВС України давно славляться диким і нічим не обмеженим садизмом.
  
  
  Ця історія, скоріше за все, ніколи б не стала набуттям громадськості, якби прізвище братів Боцвинюків згодом не сплило у зв'язку з журналістським розслідуванням діяльності нинішнього Президента України, який, маючи щиру душу й високу моральність, взяв на себе тягар нелегкої суддівської роботи й на власний розсуд звільняє з-під варти чи відправляє на тюремні нари своїх співгромадян.
  
  
  За вказівкою Віктора Ющенка були, зокрема, звільнені й брати Боцвинюки, і це – факт. Звісно, самі обвинувачені пояснюють його своєю повною невинуватістю (було б дивним, якби вони стверджували щось інше). Звісно, захисник Боцвинюків - колишній Генеральний прокурор України Олег Литвак - заявляє, що підстав тримати братів у в'язниці слідство не мало. Заявляти таке – його обов'язок, оскільки адвокат пов'язаний позицією свого довірителя і якби Литвак сказав щось інше, кваліфікаційній комісії варто було б розглянути питання про позбавлення його свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю. При цьому ми цілком виносимо за дужки не тільки фабулу кримінальної справи (це не та справа, щоби набридати читачам її аналізом), але й питання, з якого дива колишній Генпрокурор Олег Литвак і колишній заступник Генпрокурора Богдан Ференц взялися захищати кількох селян з нікому не відомого Розтоку. Взагалі-то таємниця адвокатських гонорарів охороняється законом, але не є секретом, що винагорода за допомогу, яку по кримінальних справах надають захисники рівня Литвака й Ференца, обчислюється десятками тисяч доларів (зрозуміло, що оплачуються не стільки консультації, скільки можливість „вирішити питання” на відповідному рівні). Звідкіля у безневинних поселян з глухого села такі гроші? Чи, може, колишні керівники Генпрокуратури захищають їх безкоштовно?
  
  
  Але ще раз кажемо – і це питання ми виносимо за дужки, оскільки звільнення Боцвинюків з-під варти свідчить, передусім, про те, що той же Литвак, беручи з клієнтів гроші, дійсно вирішує питання на їхню користь – і це правильно. Це – засади адвокатської етики. І якщо Олег Литвак, уклавши з Боцвинюками договір про правову допомогу, зміг знайти канал впливу на Президента України й домогтися звільнення з-під варти своїх довірителів, то честь йому і хвала.
  
  
  От тільки в одному питанні ми не можемо погодитися з шановним правником – з його фразою: „Президент дав Турчинову та Піскуну завдання розібратися. Це - цілком законно, для цього він і гарант Конституції. Він - як остання інстанція”. Згідно з чинним Українським законодавством, Президент України не може давати ніяких завдань Генеральному прокуророві України. І якщо слова Литвака відповідають дійсності (хоча, за нашою інформацією, Ющенко давав вказівки не Піскуну, а безпосередньо заступнику прокурора Чернівецької області), то судити треба обох – і Ющенка, і Піскуна.
  
  
  Кучма+”мораль”=Ющенко
  
  
  Дозволимо собі дати визначення тому режиму, що був запроваджений в Україні попереднім Гарантом Конституції й активно розвивається за нинішнього Арбітра Нації. Режиму, який в Україні полюбляють називати „кучмізмом”, хоча це – явище, притаманне всім автократичним суспільним ладам світу.
  
  
  Кучмізм – це державна система розв'язання правових питань неправовими методами, яка ґрунтується на відсутності розподілу державної влади на окремі незалежні гілки, що контролюються суспільством. Ця нерозподілена на гілки влада може концентруватися в руках однієї людини (як це було за часи Кучми й є зараз), може бути „розмазана” на 450 кращих людей країни (як це передбачено поправками до Конституції, що набувають чинності з 1 січня 2006 року), але від того її деспотичний характер залишається незмінним.
  
  
  Ющенко – символ тієї України, яка вважає, що деспотія – це коли тиран віддає аморальні накази суддям і прокурорам. А якщо тиран віддає „моральні” вказівки, то такий суспільний лад, мовляв, називається демократією. Але є в Україні й інші люди – ті, які називаються подібну систему державного свавілля „кучмізмом” і вважають, що мораль у кожного своя, а закони має бути однаковими для всіх.
  
  
  Чи має право президент України взагалі давати будь-які вказівки будь-якому слідчому, прокурору чи судді? Ющенко вважає, що це його беззастережне моральне право – мовляв, для того народ і обрав собі Гаранта Конституції, щоби було кому приглядати за правоохоронною та суддівською системою. Але є в Україні й інші люди – ті, які вважають, що подібна діяльність Президента Ющенка, як і Президента Кучми, становить склад злочину. Оскільки, по-перше, мораль – це категорія неправова, а, по-друге – тому, що Президент України взагалі не є органом виконавчої чи судової влади. Принаймні, згідно з Конституцією нашої держави. Щоправда, Віктор Андрійович, на відміну від Леоніда Даниловича, схоже, про це навіть не здогадується. Як не здогадуються він і про те, що Конституція містить статтю 19, згідно якої „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Іншими словами, якщо на пересічного громадянина поширюється правило, відповідно до якого він може вчиняти все, що не заборонено законами, то посадові особи, зокрема Президент, можуть робити тільки те, що їм прямо дозволено Конституцією та законами і тільки згідно з законодавчо встановленою процедурою.
  
  
  Відкриваємо статтю 106 Конституції України, яка містить перелік повноважень Президента України, і шукаємо, яким саме пунктом йому дозволено давати вказівки суддям і Генеральному прокуророві. Немає такого пункту. Відкриваємо Закон України „Про прокуратуру”, Закон України „Про статус суддів” і Кримінально-процесуальний кодекс України й знаходимо пряму заборону будь-якого втручання в діяльність прокуратури й суддів з боку будь-яких посадових осіб. Висновок: діяльність Президента України містить ознаки злочину, передбаченому статтею 365 Кримінального кодексу України.
  
  
  Втім, уникнути обвинувачень у перевищенні владних повноважень Віктор Ющенко може в цілком законний спосіб. Враховуючи, що нині правоохоронні органи й суди керуються Президентом України та його Секретаріатом практично в „ручному режимі” й з Ющенком узгоджується проведення слідчих дій по всіх резонансних справах, треба врешті-решт цю практику узаконити. Тим більше, що Президент України має право законодавчої ініціативи й вже давно міг би доручити внести в парламент відповідний законопроект.
  
  
  З тим, щоби полегшити Секретаріату Президента роботу, автор цих рядків пропонує народним депутатам внести на розгляд Верховної Ради поданий нижче проект Закону - з метою приведення законодавства України у відповідність з діяльністю Віктора Андрійовича:
  
  
  Проект Закону України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”
  
  
  Викласти статтю 18 Кримінально-процесуального кодексу України в такій редакції:
  
  „Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові та вказівкам Президента України
  
  При здійснення правосуддя в кримінальних справах судді й народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові та вказівкам Президента України. У випадку, якщо вказівки Президента України суперечать законові, судді й народні засідателі виконують лише вказівки Президента України”.
  
  2. Викласти частину 1 статті 114 Кримінально-процесуального кодексу України „Повноваження слідчого” в такій редакції:
  
  „При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно на підставі вказівок Президента України. У випадку, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора на провадження слідчих дій, така згода є обов'язковою для слідчого лише у випадку її попереднього схвалення Президентом України. Вказівки Президента України в кримінальній справі даються слідчому в письмовій або усній формі і є обов'язковими для виконання”.
  
  3. Доповнити статтю 114 Кримінально-процесуального кодексу України „Повноваження слідчого” частиною другою такого змісту:
  
  „У разі незгоди слідчого з вказівками Президента України про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для відання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати рапорт про свою відставку. У цьому разі прокурор доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому, який виконує вказівки Президента України.”
  
  У зв'язку з цим частину 2-гу вважати частиною 3-ою.
  
  4. Доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України статтею 114-2 такого змісту:
  
  „Стаття 114-2. Повноваження Президента України при розслідування кримінальних справ.
  
  Президент України має право перевіряти будь-які кримінальні справи, давати вказівки прокурорам і слідчим про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, створювати оперативно-слідчі групи, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто проводити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, прокурора та суду (судді).
  
  Президент України має право порушити кримінальну справу, скасувати постанову про порушення кримінальної справи, закрити кримінальну справу, прийняти рішення про затримання або звільнення з-під варти підозрюваного, обрати обвинуваченому запобіжний захід або скасувати обраний раніше запобіжний захід і замінити його іншим.
  
  Рішення та вказівки Президента України в кримінальній справі можуть даватися в письмовій та усній формі, є остаточними й оскарженню не підлягають”.
  
  Щоправда, в цьому законопроекті нічого не сказано про бджіл, мораль, скіфів та історичну місію українського народу. Тому з метою усунення цієї вади, автор пропонує наступним кроком внести зміни до Закону України „Про бджільництво”, в тексті якого слова „пасічник”, „пасічника”, „пасічникові”, „пасічником” замінити на словосполучення „Віктор Андрійович Ющенко” у відповідних відмінках.
  
  (далі буде)
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.11.17 | Пані

    О! Ще один дав відповідь на питання...

    ...."що таке кучмізм?" Я їх колекціоную.
    Їх, таких відповідей, написаних на високому рівні, насправді, мало.
    
    > Кучмізм – це державна система розв'язання правових питань неправовими методами, яка ґрунтується на відсутності розподілу державної влади на окремі незалежні гілки, що контролюються суспільством.
    
    І що цікаво, що "моральний кучмізм", описаний в статті, спирається на схвалення більшої частини населення. Бо якщо б Президент по дзвінку прокурору звільнив невинного, то цей крок виправдали би більшість населення. І велика частина дописувачів тут.
    
    От попередній мій кандидат в найкраще визначення кучмізму:
    
    ------
    хребет того, что мы называем кучмизмом, лежит не в правовой плоскости, это определенные неписанные правила и взаимоотношения.
    
    Стартово, в начале 90-х, действовал клон партийного подчинения времен СССР.
    
    После структурирования АП, включая администрации на местах, клон почти точно отобразил своего предшественника, включая иерархию подчинения и безответственность за собственные решения.
    
    Кроме того, криминалитет, также пришедший во власть, внес в систему управления свои новшества, в основном в области различных откатных схем, цен на должности, государственного рекета и силовых решений проблем. Получившийся в результате номенклатурно-криминальный гибрид и называют кучмизмом.
    
    Так как подавляющее большинство механизмов этого гибрида не основана на праве, на законодательном поле ситуация не лечится принципиально, т.к. исполнение закона находится в руках все того же чиновника, включенного в коррупционную схему и уже неспособного из нее выйти живым.
    
    Среди наиболее надежных внешних признаков кучмизма я бы назвал непрозрачность решений, особенно кадровых, многократно заниженные оклады госслужащих, принуждающие к коррупции, невыполнимую или маловыполнимую бизнесом налоговую политику, вмешательство в работу СМИ. Есть и другие, но этого хватит. Все перечисленное мы имеем несчастье наблюдать, но если налоговая политика и оклады чиновников есть наследство, то непрозрачность власти и манипулирование СМИ уже собственные, "благоприобретенные".