Чому ми палимо свічки?
11/16/2005 | Mary
Сьогодні, о восьмій годині вечора, ми запалюємо свічки.
Я взагалі люблю свічки. Щось в них є особливе.
Та сьогодні мене щось хилить до філософування, і тому я даю волю запитянню:
Чому ми палимо свічки?
Так, це пам'ять про померлих.
(Що б не казали ті, хто воліють не думати про смерть. Полум'я нашої скромної свічечки, коли "тухне, й знов палахкотить ясніше", коли "палить власне тіло біло-срібне" творить можливість для світла і темрями пошлюбитися. Таким чином ми, і наш світ світла, стаємо свідками темряви, тої невизначеності, тої всеохопності, яка легко приймає і огортає собою все, що покидає наш світ. І наших померлих також.)
Так, це надія на майбутнє.
(Така маленька, а така живуча, така полохлива, а така зігріваюча, така ніби незначна, а разом з тим така значуща... Цей маленький вогник, своєю витривалістю показує нам шлях, відкриває можливість йти далі, рухатися вперед, жити, полум'яніти)
Так, це нагадування про нашу відповідальність.
(Який він беззахисний, цей ніжний вогник... Ми мусимо плекати і захищати його, ми мусимо буди уважним до нього, дбати, щоб він бува не загас. Ця вправа уважності і турботи - нагадування нам про те, як маємо проживати наше життя - плекаючи його, плекаючи себе, плекаючи інших, вплекаючи наше оточення і наш світ)
Так, це прояв нашої спільнотності.
(Чи запалимо ми одну свічку, і зійдемося навколо неї, а чи долучимося кожен із своєю свічкою до спільного мерехтіння, не має значення. Важливо те, що свічка згуртовує нас, вчить нас, що ми не одинаки, що нас багато, і ми разом, я банально це б не звучало. Свічка вчить нас про спільноту, і нашу власну істоту і суть - бути разом, бути з кимось, бути множиною)
Так, це жертва тому, що святе.
(Ми вимикаємо електрику, і запалюємо свічку, зупиняємо свою звичну біганину, перестаємо метушитися, щоб просто побути в присутності запаленої свічки, бути повністю присутнім тут, і ніде більше. Ми приносимо нашу метушню, наше звичне будення існування в жертву тому, що для нас святе.)
Що є тим святим для кожного з нас?
Це власне те запитання, яке ставить нам свічка. Можливо, за 15 хвилин сьогодні ми не встигнемо знайти відповідь. Можливо, відповідь буде не одна, їх може бути багато. Можливо, жодна відповідь на це запитання не буде задовільною. Гаразд.
Але не пропустімо нагоди побути хвильку із цим запитанням. Перестаньмо клацати по клавіатурі, балакати, займатися справами. Зупинімося на хвильку, загасімо світло, запалімо свічку, і послухаймо...
Я взагалі люблю свічки. Щось в них є особливе.
Та сьогодні мене щось хилить до філософування, і тому я даю волю запитянню:
Чому ми палимо свічки?
Так, це пам'ять про померлих.
(Що б не казали ті, хто воліють не думати про смерть. Полум'я нашої скромної свічечки, коли "тухне, й знов палахкотить ясніше", коли "палить власне тіло біло-срібне" творить можливість для світла і темрями пошлюбитися. Таким чином ми, і наш світ світла, стаємо свідками темряви, тої невизначеності, тої всеохопності, яка легко приймає і огортає собою все, що покидає наш світ. І наших померлих також.)
Так, це надія на майбутнє.
(Така маленька, а така живуча, така полохлива, а така зігріваюча, така ніби незначна, а разом з тим така значуща... Цей маленький вогник, своєю витривалістю показує нам шлях, відкриває можливість йти далі, рухатися вперед, жити, полум'яніти)
Так, це нагадування про нашу відповідальність.
(Який він беззахисний, цей ніжний вогник... Ми мусимо плекати і захищати його, ми мусимо буди уважним до нього, дбати, щоб він бува не загас. Ця вправа уважності і турботи - нагадування нам про те, як маємо проживати наше життя - плекаючи його, плекаючи себе, плекаючи інших, вплекаючи наше оточення і наш світ)
Так, це прояв нашої спільнотності.
(Чи запалимо ми одну свічку, і зійдемося навколо неї, а чи долучимося кожен із своєю свічкою до спільного мерехтіння, не має значення. Важливо те, що свічка згуртовує нас, вчить нас, що ми не одинаки, що нас багато, і ми разом, я банально це б не звучало. Свічка вчить нас про спільноту, і нашу власну істоту і суть - бути разом, бути з кимось, бути множиною)
Так, це жертва тому, що святе.
(Ми вимикаємо електрику, і запалюємо свічку, зупиняємо свою звичну біганину, перестаємо метушитися, щоб просто побути в присутності запаленої свічки, бути повністю присутнім тут, і ніде більше. Ми приносимо нашу метушню, наше звичне будення існування в жертву тому, що для нас святе.)
Що є тим святим для кожного з нас?
Це власне те запитання, яке ставить нам свічка. Можливо, за 15 хвилин сьогодні ми не встигнемо знайти відповідь. Можливо, відповідь буде не одна, їх може бути багато. Можливо, жодна відповідь на це запитання не буде задовільною. Гаразд.
Але не пропустімо нагоди побути хвильку із цим запитанням. Перестаньмо клацати по клавіатурі, балакати, займатися справами. Зупинімося на хвильку, загасімо світло, запалімо свічку, і послухаймо...