Новинарі Майдану: НАША РЕВОЛЮЦІЯ
11/22/2005 | Пані
Дописуйте ваше у відповідь, оновлюватимемо в статтях!
---------
--------
keymaster
Помаранчева революція – явище багатогранне. Майдан був її цілком адекватним відображенням, цілі людей, які вийшли протестувати проти політики Кучми-Януковича-Медведчука-Путіна були справжніми цілями Помаранчевої революції. Проте, користуючись нагодою написання своєї думки в колективі, хочу зачепити іншу сторону, ту, для якої Майдан був, говорячи шаховою термінологією, цуґцванґом.
Ця думка не полишала мене і в час Помаранчевої революції, і щодалі більше викристалізовувалась протягом року. В середовищі пострадянської номенклатури, яка від імени народу керувала державою, були свої внутрішні майново-владні конфлікти, і за проміжок між виборами 2002 і виборами 2004 визначилась частина, яка програла їхню внутрішньономенклатурну боротьбу. Вона була призначена тими, хто мав важелі влади в своїх руках на знищення, майно при живих господарях чекало на розподіл між переможцями. Приречені на загибель звернулись до народу, як до останньої сили, яка могла б протиставитись їхньому всесильному ворогові, і народна повінь – чудо! – змела узурпаторів влади.
А далі переможці, які оголосили себе Героями Помаранчевої революції, спробували робити те ж саме, що обіцяли їм їхні вороги. І зі здивуванням виявили, що народ нагадує їм джина, випущеного з пляшки, вимагає не тільки продовження подачок, започаткованих Януковичем, але й ставлення до себе, як до людей, а не до худоби. Так би мовити, моралі захотілося, мля. Того їм не признач, бо був злодій, того – бо хабарник, а того – бо студентів бив та гранати в офіси підкидав. Але для них народ є не джерелом влади, а джерелом примноження своєї влади, яку вони розуміють як владу грошей і владу для грошей. А тут раптом „джерело влади” якісь права починає качати, своїх обранців пікетувати. От і довелось показати йому номенклатурний варіант „Схід і Захід разом”. Та щоб менше бути залежним від цього народного гасла „бандитам - тюрми”, захистити не лише обрану, але й усю номенклатуру недоторканістю.
Народ у нас простий, щиросердний, наївний та терплячий. Не зразу усвідомлює, що його просто дурять. Потім усвідомлює й розчаровується в „героях”, які разом з ним несли колоду революції. Бо колода – де вона? – нема! Нема замовників Гонгадзе, нема отруйників Ющенка, в тюрмах лише кілька „образцово-показатєльних” бандитів, а решта давно відмазались або в місцях, таких віддалених від ока народної влади, де їх ніхто й ніколи не знайде. Потім спересердя піддається на підсунуту йому думку й каже: „не піду на вибори! не буду за них голосувати, бо вони зрадили ідеали революції.”
А ми, активісти maidan.org.ua будемо наступних чотири місяці дискутувати: як пояснити цим щирим і простим людям, що зрадити ідеали може тільки той, хто їх має. Що ті, про кого вони називають зрадниками мали ідеалом залишитись на плаву своєї підкилимної, а не публічної політики, та й надалі використовувати справжнє джерело влади для побудови влади, собою приватизованої. Що справді зрадити ідеали революції можуть лише ті, хто мерз і мок на Майдані, хто не шкодував здоров”я, прагнучи змінити стосунки влади і народу. Вони можуть це зробити, якщо повірять нашіптувачам і не підуть на вибори. А ми будемо думати: як пояснити, що саме це і буде зрадою революції? Як?
--------
S.D.
Недавние трагические события в Киргизии, нынешние беспорядки во Франции заставили меня по-новому взглянуть на прошлогодние выборы. И я снова и снова осознаю: в том, что происходило год назад на Майдане, есть Божественное откровение и Божественное вдохновение. Поэтому сила народа, сила украинской нации, которую все мы ощутили год назад, - добрая и мощная. И сила эта – в единстве.
Разом нас багато...
Украинский народ, пожалуй, никогда ранее не был творцом политики на собственной земле. Столетиями здесь хозяйничали те, для кого Украина была лишь «зоной интересов». Но год назад проверенная веками политика «разделяй и властвуй» впервые дала осечку. На украинской земле появился хозяин – сильный, волевой и абсолютно законный, с которым отныне нужно считаться.
Ми не бидло, ми не козли...
К чести нашего народа, несмотря на все попытки, за этот весьма непростой год нас не удалось поссорить. Зато в сентябре вдребезги поссорилась власть. Безусловно, в шумных скандалах, битье горшков, вынесенном напоказ мусоре и грязном белье нет ничего привлекательного. Гораздо важнее то, что все участники скандала отныне апеллируют к народу – как главному и единственному арбитру во всех властных разборках. Некоторые считают недавний «правительственный кризис» трагедией, а я – очередной победой «Оранжевой революции».
Понятіям - ні! Ні брехні!
Когда новая сила украинской нации стала очевидной, активность тех, кто желает во что бы то ни стало снова поссорить и разделить нащ народ, выросла на порядок. Теперь любой мало-мальский повод используется ими для провокаций. 15 октября, 7 ноября, 20 ноября… С завидной регулярностью, раз в три недели, на наших улицах появляются флаги иностранных государств, звучат антиукраинские лозунги. Провокаторы из числа иностранных граждан задерживаются десятками. Льется кровь – что было немыслимо для тех, кто прошел горнило Майдана. Увы, такова жизнь: те, кто борется с народом Украины, украинской крови не жалеют.
Сегодня у нас появился новый праздник – День Свободы. Но я бы назвал его «Днем грядущей свободы», днем силы, мудрости и единства украинского народа. Только такой народ имеет право быть свободным. Все решается сейчас: либо те, кто хотят власти, разделят нас; либо мы действительно разделим власть на три классические ветви – законодательную, судебную, исполнительную, доходчиво объясним ей, что такое «верховенство права» и научимся принципам полного контроля нации над государством. Вспоминая события Майдана, я верю – все у нас получится.
И есть ощущение праздника.
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду
--------
Анатолий
Что это было ?
Для меня это было подтверждением правоты моей мамы, которая говорила мне:" Будь человеком и ничего не бойся! Есть вещи страшнее смерти, ведь всё равно умрем. Важно то, что будет ДО смерти!"
Это было подтверждением того, что жизнь свою я прожил достаточно неплохо. Смею надеяться даже хорошо.
Это было подтверждением того, что МАЛЫХ нет. В каждом человеке целый мир. И если кто - то плюнет сразу во много таких миров - он получит Майдан, где каждый по своему ВЕЛИК.
А ещё это было третьей молодостью (я счастливый человек). Первая -всё поняно. Вторая - 1986- 92 гг.
А дальше была и будет , смею надеяться, жизнь. Ошибки и правильные поступки. А ещё будет работа - над собой, над детьми... Хочется чтобы из них тоже получились ЧЕЛОВЕКИ...
Конечной победы не будет. Но борьба за неё и будет смыслом жизни.
--------
S@nya
Для багатьох тих, хто вийшов 22-го листопада 2004 року на вулицю із помаранчевою символікою, цей рік став періодом розчарувань. Але насправді нам нема чого розчаровуватися, бо те, за що ми стояли на Майдані, нехай не так швидко як ми того хотіли, але по-троху втілюється у життя. Ми маємо сьогодні свободу слова, ми маємо публічність політики. Ну хто міг уявити в часи Кучми, що президент буде публічно сваритися з прем’єром і перед журналістами з’ясовувати свої відносини, звинувачуючи оточення одне одного в корумпованості? Корупції було більше, але почути подібні звинувачення з екранів телевізорів було менш ймовірно, ніж побачити снігову людину.
Сьогодні в газетах нарешті можно прочитати правду про те, що відбувається в країні, а раніше для цього треба було або йти в інтернет, або вишукувати десь в підземках опозиційну пресу, яку не можна було продавати в кіосках, а лише напівпідпільно розповсюджувати „з рук в руки”. Так що можемо впевнено казати про те, що певні надбання помаранчевої революції реалізовані.
Але, звичайно, цього недостатньо. Ми маємо знаходити золоту середину: з одного боку завжди пам’ятати про ті перспективи, які нас чекали у разі перемоги іншого кандидата і, звісно, це має надихати нас на наступні дії і надавати нам оптимізму, а з іншого, ми маємо пам’ятати ті обіцянки, які нам давав кандидат, якого ми зробили президентом – Віктор Ющенко. І кожна невиконана обіцянка має, знов таки, давати нам привід і наснагу для подальшої боротьби.
Ми на якихось декілька тижнів стали справжнім громадянським суспільством, яке розуміло, що саме ми несемо відповідальність і маємо стояти за наші ідеали, а потім ми знов почали грати в нашу стародавню українську гру „моя хата – скраю”. Так давайте ж, нарешті, зрозуміємо, що пора розширити вузколобе сприйняття слова „хата” від власного подвір’я до меж держави під назвою Україна!
Досить очікувати на чудо, що одна людина в країні – Ющенко, Тимошенко, або Луценко, - змінить все. Ми продовжуємо давати хабарі, продовжуємо носити коньяк на прийом до службовців, чекаючи, коли ж там Луценко, нарешті, викоренить корупцію?! Ми сподіваємося, що Ющенко „введе” Україну в Європейський Союз, а самі кидаємо сміття на тротуар, а не в смітник. Ми чекали, що Тимошенко здійснить економічне чудо, але далі приховуємо податки і отримуємо зарплати в конвертах.
Ми не дозріли до цивілізованого громадянського суспільства, яке контролює щосекунди те, що відбувається в країні, ми ще тільки формуємося як таке суспільство, але наскільки швидко йтиме цей процес, і, відповідно, наскільки швидко йтиме процес інтеграції до Європи, йтиме процес викорення корупції, йтиме процес економічного розвитку – все це залежить виключно від нас, а не від окремих персоналій при владі. Тільки всі разом ми здатні щось змінити, цьому нас навчив Майдан, і про це варто пам’ятати щодня. Не розпорошувати наш Майдан, як ми завжди це робили, по кухнях, а у разі найдрібнішої потреби, знов виходити на вулиці і відстоювати свої права. Тільки так ми зможемо колись побачити свою країну такою, якою бачили її мільйони очей українців, які стояли торік на сотнях майданів.
--------
Skapirus
За рік, що минув, мені вже кілька разів дорікали, що ось, мовляв, “ваш Ющенко” такий же самий, як Кучма, і взагалі в країні при “народній владі” нічого не змінилося. В тому є раціональне зерно, особливо в глибинці України. Однак хотілося б нагадати носіям цієї ідеї, що в 2004 році народ повстав проти тотального обидлячування людської природи, що на більш досконалому рівні порівняно з Кучмою збирався втілювати “кримінальний проФФесор”. Фактично, це була переможна боротьба за виживання Людини, як Божої істоти, що яскраво продемонстрували події в центрі Києва в листопаді-грудні 2004 року. Я просто був вражений тим, як на Майдані Незалежності можна було підійти до першого-ліпшого перехожого, і почати спілкуватися з ним як з найріднішою людиною. Тоді не мали значення нічого: ні гроші, ні відзнаки, ні слава, ні мова спілкування, про все було забуто заради єдиного: залишитися Людиною в своїй країні. І я багато віддав би, щоб саме такі стосунки між всіма людьми стали нормою нашого повсякденного життя. Однак, схоже, що ця мета не є такою близькою, а шлях до неї лежатиме протягом всього нашого життя.
Влітку цього року на одному з семінарів “Юридична реанімація” Сергій Головатий (він ще тоді не був міністром юстиції) розповідав про походження Права. Насправді все дуже просто: право кожного походить з того, що людина є Божою істотою. Якщо ти по-справжньому віриш в Бога, то ти поважаєш право кожної людини та цінуєш навколишній світ, який тебе оточує. Якщо ні, то перетворюєшся на бидло (“Ми не бидло, ми не козли?”) серед собі подібних на проклятій землі, де все безсовісно купується та продається. Здається, це елементарно, але чомусь це мало хто розуміє, сподіваючись на райське життя після обрання Ющенка Президентом. Тебе щось не влаштовує в цьому світі? Хочеш кращої держави? То нема чого в колі знайомих на кухні звинувачувати всіх і вся за цигаркою чи пляшкою – станьте разом і добийтеся кращого!
“Ти знаєш, що ти людина?” – ці поетичні слова В.Симоненка гріють мені душу кожного дня та могли б стати ідеєю для донесення іншим людям в майбутньому. Цьому на заваді стоять гроші багатих та злидні обдурених, слава та зрада, залежність від когось чи чогось… Та чи мало причин, щоб людей поглинали сірість та гроші? Втім, продовжувачам Майдану-2004 та Помаранчевої революції своє робити. Не зважаючи ні на що.
--------
Sean
Чим була для мене Помаранчева революція? Феноменальним підтвердженням, донедавна ще contra spem spero, давньої, ще майже дитячої здогадки, що національну ідею України (тоді, звичайно, про такі поняття не йшлося) раз і назавжди правдиво висловлено візерунком княжого (королівського) тризуба: "Воля". А радше - "Воля до волі". І тому ми, якщо того прагнемо, є нездоланні.
Що мені дала Революція? Насамперед - відчуття власної відповідальности. Відчуття причетности до Нації (хай хто хоче, зве це громадянським суспільством) - спільноти ідей (правда, свобода, справедливість) і почуттів, здатної на чин, здатної до самооборони. Остаточне усвідомлення, що єдине, чого треба боятися - це боятися.
Не вірте тим, хто каже, що Революції не було, або що Революцію звели на манівці. Революція - у нас самих. Революція - це ми. Допоки ми є і допоки це є потрібним Україні - Революція триватиме.
Треба встати й вийти!
Майже рік тому ви мали нагоду прочитати зібрані в одне повідомлення новорічні привітання від новинарів сайту Майдан, тобто від тих, хто працював над сайтом підчас революції. Це було тоді, коли перемога була вже на відстані витягнутої руки, це був той настрій і ті враження. http://maidanua.org/static/mai/1104498288.html Зараз ви маєте нагоду прочитати наші враження про теперішній стан: оглядаючись в минуле, константуючи теперішнє, вдивляючись в майбутнє. Читайте, порівнюйте, коментуйте... -------- Mary Найвищий вияв людської своботи – це коли дієш саме так, бо нема насправді жодного вибору, бо інакше ніяк не можна. Парадокс? Саме так. Для себе я визначила Помаранчеву Революцію як всенародне усвідомлення того, що "треба встати і вийти", причому оте ТРЕБА! - майже в Шонівському трактуванні - як фізіологічна потреба. Зрозуміло, що "фізіологічна" – це надто грубо сказано, однак потреба вийти на Майдан - набагато глибша і ширша за "душевні поривання", абстрактні цінності, мораль, та інші витвори нашого вбогого інтелекту. Це потреба, яку відчуваєш кожною клітиною свого тіла. Так, власне тіла. І розуму, чи совісті – лише як частини того живого тіла. ТРЕБА! Встати і вийти - це інстинкт виживання і самозбереження (не плутати з Дарвіном, бо), самозбереження ЯК ЛЮДИНИ, а не худобини якоїсь. Це не геройство що сягає висот, а боротьба за прожитковий мінімум власної ГІДНОСТІ, після переступання межі якого "ти - не ти, і не живий, а тільки згадка..." А що тепер? А тепер будні й праця. Прожитковий мінімум власної гідності ми вже відстояли, тепер треба (ТРЕБА!) щоденно і буденно виборювати максимум (по краплі видушувати раба). Максималізм – це добре, особливо коли йдеться про людську гідність. А навіщо нам свята? Щоб раптом не забути, за що ми мерзли на Майдані – за нашу власну гідність, за право називати себе людиною, за право називати нас народом. Бо тепер ніхто не може сказати, що "Україна, як держава не має минулого" - в нас є минуле, і його побачив на екранах цілий світ. Ergo, в нас є майбутнє, воно в наших руках. -------- Franko Ми разом? Багато? Доброго дня, шановні громадяни! Я зараз хочу поговорити на болючу тему українського добра та українського зла. Проблема дуже проста. Українське зло завжди було з кулаками, а українське добро кулаками ніколи не відзначалося. Українське зло гуртувалося і наступало, а українське добро злякано перешіптувалося по кутках і боялося. Українське зло блискало і гриміло, а українське добро тремтіло і никалося. Це, любі друзі, погано і нікуди не годиться. Це потрібно якось міняти. Моя думка про цю проблему, пані та панове, можливо банальна, а можливо і не дуже. Найголосніше кричить двадцять тисяч горлянок нараз. Найкраще діють триста підписів з трьохсот можливих. Найкращий допінг - це коли твій побратим каже тобі, що йтиме з тобою до кінця. Пальці, щоб бути кулаком, повинні бути разом: усі п"ять із п"яти. Помаранчева революція демонструє: ефект гарантовано. А українському злу цілком досить, щоб ми просто нічого не робили. -------- Пані > Чим була для мене ПР? Реалізацією давніх сподівань на те, що українці мають величезний потенціал розвитку і природній потяг до прямої демократії. Результатом багаторічної роботи, зокрема, і над сайтом "Майдан". Проміжним результатом, але дуже суттєвим для визначення майбутнього. > Які у нас є цінні надбання за помаранчевий рік? Реальних здобутків є три: 1. Свобода слова Звичайно, тут є ще проблеми, про які пишуть багато, але вони не стосуються адміністративного тиску на ЗМІ, який практично відсутній. Мій товариш, що очолює велику державну медійну структуру, вже півроку дивується: "ну коли ж почнуться керівні сигнали?", а їх все нема. Але він дуже тертий калач і чатуватиме на небезпеку до переможного кінця. 2. Зросла громадська активність людей Народ, що вийшов на майдани рік тому не за Ющенка, а за власну гідність, досі не став назад у стойло. Громадська активність перейшла здебільшого у площину боротьби за урахування думки громадян при прийнятті рішень державного та місцевого рівня. І люди продовжують боротьбу попри те, як важко вона йде. 3. Про Україну дізналися у світі Замість сталої асоціації в світі "Україна - Чорнобиль" наразі є "Україна - помаранчева революція". Як на мене, цього і так немало. > Що буде далі? Подальша боротьба за розуміння та інформацію. За налагодження суспільних комунікацій, гідних нашої епохи та потенціалу нашого народу. -------- Mox Той, хто говорить: "Це все вже було. Нічого не зміниться!" - і нічого не робить - нічим не відрізняється від того, хто робить багато, стомлюється, знову робить дуже багато - але не робить висновків. Перший правий у тому, що витки кількісного в історії схожі , другий правий у тому, що збирає це кількісне, щоб відбулося якісне. Це їх вибір. Якщо вони добрі душею, - це їх дійсно правильний вибір. Любити, радіти і жити + і всі їх комбінації = основа всього успішного. 1. Моє враження - це було на помаранчевому Майдані! Це має бути далі. 2. І ще було нейовірне і спокійне почуття перемоги або позитивних якісних зvін. Щоб РУХатися далі. І ще освіта (розуміння і творення). Помаранчеві події - це наш чудовий досвід, хоч і з власних помилок. Всезагальна освіта - те, що даватиме досвід з помилок інших. А може і без них. -------- Halya Coynash To those we owe a big thank you to That is, to all those who made the Orange Revolution the victory it remains Almost exactly a year ago now, in my Moscow flat, I turned the radio on expecting (I admit it!) to quickly hear the bad news and turn it off again. There seemed, admittedly, a fragile glimmer of hope after the incredibly close election results in the first round of voting. However, the year had brought a few bruises to supporters of democracy like me in certain large and powerful countries, and the sheer weight of political pressure from certain quarters, not to mention apparently unashamed efforts to steer the events of another (Sovereign!) State made me less than optimistic. Do I need to continue? The rest is history. Ukraine's history and that of the World. A strange anniversary in a sense, since a lot that cannot be considered positive has taken place. There is so much that one wants to say, so much that one would like to have been different. The problem with democracy however is people - their weaknesses, their foibles. After the moments of uplifting unity and shared goals, come the infighting, the squabbling, the back-stabbing. The great thing, on the other hand, about democracy is also people. In this case I am thinking of the vast number of citizens of Ukraine who stood up for their rights, for their dignity, for their future and the future of their children and grandchildren. And this was not only during the days that followed the second round of voting in Ukraine in November 2004. Many had been active for months or longer, ensuring that democratic principles and the rule of law would not be trampled. To all those, then, who had the courage and determination to stand their ground, and refuse to be cowered and cheated of their democratic rights, and to all who helped however they could, whether it be with warm clothes, food, or words of support, all I can offer is profoundest respect and a truly heartfelt thank you. -------- Адвокат ... > 1. Чим була для мене ПР Певним шоком. До початку ПР я був майже впевнений, що на моєму віці український люд нарідом, нацією не стане. Попри мої, і не тіко мої до прагнення. Майдан мя дуже втішив тим, що мої "пророцтва" не збули сь. Помаранчева Революція,-- спонтанно та практично,-- утвердила основи, підвалини творення модерньої української політичної нації: взаємоповага, взаємодовіра, взаємодопомога. Люди на майданах на всій Україні жили за цими принципами і,-- перемогли, і відчули, що попри рудименти та атавізми совка, попри руїну ку-чмі-зму, вони здатні до шляхетної, цивілізованої, людської поведінки. Що навички виживання у діжці з пацюками,-- то проти їх бажання,-- набуте, а не їхня сутність. А природнім для них є людяність, солідарність та віра у власні сили. > 2. Що трапилося за рік після неї Трапило си те, що й мало: реванш пост-тоталітаризму у секторі практичного здійснення влади та, відповідно, у секторі політичних прехверенцій та розчарування від того, що казка си скінчила, а чуда си не відбуло; та усвідомлення простої ідеї: чуда чекати годі, чарівники стали пересічними обивателями, але зреалізувати гасла Майдану можна лише в один спосіб,-- майданівський! > 3. Що буде далі Дуже гірко про це писати, але я бачу, що бувші "помаранчеві" реально можуть закріпити досягнення Революції лише, як на смерть се злякають "біло-блакитним реваншем". А від так перестануть ся чубити, і чинитимуть по майданівські. І разом отримають більшість у Верховній Раді на виборах 2006 року. Це про політиків, звичайно. Люди ж, що на Майдані відчули се нацією, нарідом, й поки терпляче чекають, допоки бувші лідери збагнуть: альтернативи майданівському духу немає! На мій погляд є дві можливості. Або бувші "помаранчеві" герої остаточно пристануть на майданівські начала, або нарід творитиме політичну націю окремо від політикуму та всупереч забаганкам політиканів. На зараз я схиляю сь до другого варіянту. Але дуже буду втішений, як що з рештою помилю сь.
--------
keymaster
Помаранчева революція – явище багатогранне. Майдан був її цілком адекватним відображенням, цілі людей, які вийшли протестувати проти політики Кучми-Януковича-Медведчука-Путіна були справжніми цілями Помаранчевої революції. Проте, користуючись нагодою написання своєї думки в колективі, хочу зачепити іншу сторону, ту, для якої Майдан був, говорячи шаховою термінологією, цуґцванґом.
Ця думка не полишала мене і в час Помаранчевої революції, і щодалі більше викристалізовувалась протягом року. В середовищі пострадянської номенклатури, яка від імени народу керувала державою, були свої внутрішні майново-владні конфлікти, і за проміжок між виборами 2002 і виборами 2004 визначилась частина, яка програла їхню внутрішньономенклатурну боротьбу. Вона була призначена тими, хто мав важелі влади в своїх руках на знищення, майно при живих господарях чекало на розподіл між переможцями. Приречені на загибель звернулись до народу, як до останньої сили, яка могла б протиставитись їхньому всесильному ворогові, і народна повінь – чудо! – змела узурпаторів влади.
А далі переможці, які оголосили себе Героями Помаранчевої революції, спробували робити те ж саме, що обіцяли їм їхні вороги. І зі здивуванням виявили, що народ нагадує їм джина, випущеного з пляшки, вимагає не тільки продовження подачок, започаткованих Януковичем, але й ставлення до себе, як до людей, а не до худоби. Так би мовити, моралі захотілося, мля. Того їм не признач, бо був злодій, того – бо хабарник, а того – бо студентів бив та гранати в офіси підкидав. Але для них народ є не джерелом влади, а джерелом примноження своєї влади, яку вони розуміють як владу грошей і владу для грошей. А тут раптом „джерело влади” якісь права починає качати, своїх обранців пікетувати. От і довелось показати йому номенклатурний варіант „Схід і Захід разом”. Та щоб менше бути залежним від цього народного гасла „бандитам - тюрми”, захистити не лише обрану, але й усю номенклатуру недоторканістю.
Народ у нас простий, щиросердний, наївний та терплячий. Не зразу усвідомлює, що його просто дурять. Потім усвідомлює й розчаровується в „героях”, які разом з ним несли колоду революції. Бо колода – де вона? – нема! Нема замовників Гонгадзе, нема отруйників Ющенка, в тюрмах лише кілька „образцово-показатєльних” бандитів, а решта давно відмазались або в місцях, таких віддалених від ока народної влади, де їх ніхто й ніколи не знайде. Потім спересердя піддається на підсунуту йому думку й каже: „не піду на вибори! не буду за них голосувати, бо вони зрадили ідеали революції.”
А ми, активісти maidan.org.ua будемо наступних чотири місяці дискутувати: як пояснити цим щирим і простим людям, що зрадити ідеали може тільки той, хто їх має. Що ті, про кого вони називають зрадниками мали ідеалом залишитись на плаву своєї підкилимної, а не публічної політики, та й надалі використовувати справжнє джерело влади для побудови влади, собою приватизованої. Що справді зрадити ідеали революції можуть лише ті, хто мерз і мок на Майдані, хто не шкодував здоров”я, прагнучи змінити стосунки влади і народу. Вони можуть це зробити, якщо повірять нашіптувачам і не підуть на вибори. А ми будемо думати: як пояснити, що саме це і буде зрадою революції? Як?
--------
S.D.
Недавние трагические события в Киргизии, нынешние беспорядки во Франции заставили меня по-новому взглянуть на прошлогодние выборы. И я снова и снова осознаю: в том, что происходило год назад на Майдане, есть Божественное откровение и Божественное вдохновение. Поэтому сила народа, сила украинской нации, которую все мы ощутили год назад, - добрая и мощная. И сила эта – в единстве.
Разом нас багато...
Украинский народ, пожалуй, никогда ранее не был творцом политики на собственной земле. Столетиями здесь хозяйничали те, для кого Украина была лишь «зоной интересов». Но год назад проверенная веками политика «разделяй и властвуй» впервые дала осечку. На украинской земле появился хозяин – сильный, волевой и абсолютно законный, с которым отныне нужно считаться.
Ми не бидло, ми не козли...
К чести нашего народа, несмотря на все попытки, за этот весьма непростой год нас не удалось поссорить. Зато в сентябре вдребезги поссорилась власть. Безусловно, в шумных скандалах, битье горшков, вынесенном напоказ мусоре и грязном белье нет ничего привлекательного. Гораздо важнее то, что все участники скандала отныне апеллируют к народу – как главному и единственному арбитру во всех властных разборках. Некоторые считают недавний «правительственный кризис» трагедией, а я – очередной победой «Оранжевой революции».
Понятіям - ні! Ні брехні!
Когда новая сила украинской нации стала очевидной, активность тех, кто желает во что бы то ни стало снова поссорить и разделить нащ народ, выросла на порядок. Теперь любой мало-мальский повод используется ими для провокаций. 15 октября, 7 ноября, 20 ноября… С завидной регулярностью, раз в три недели, на наших улицах появляются флаги иностранных государств, звучат антиукраинские лозунги. Провокаторы из числа иностранных граждан задерживаются десятками. Льется кровь – что было немыслимо для тех, кто прошел горнило Майдана. Увы, такова жизнь: те, кто борется с народом Украины, украинской крови не жалеют.
Сегодня у нас появился новый праздник – День Свободы. Но я бы назвал его «Днем грядущей свободы», днем силы, мудрости и единства украинского народа. Только такой народ имеет право быть свободным. Все решается сейчас: либо те, кто хотят власти, разделят нас; либо мы действительно разделим власть на три классические ветви – законодательную, судебную, исполнительную, доходчиво объясним ей, что такое «верховенство права» и научимся принципам полного контроля нации над государством. Вспоминая события Майдана, я верю – все у нас получится.
И есть ощущение праздника.
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду
--------
Анатолий
Что это было ?
Для меня это было подтверждением правоты моей мамы, которая говорила мне:" Будь человеком и ничего не бойся! Есть вещи страшнее смерти, ведь всё равно умрем. Важно то, что будет ДО смерти!"
Это было подтверждением того, что жизнь свою я прожил достаточно неплохо. Смею надеяться даже хорошо.
Это было подтверждением того, что МАЛЫХ нет. В каждом человеке целый мир. И если кто - то плюнет сразу во много таких миров - он получит Майдан, где каждый по своему ВЕЛИК.
А ещё это было третьей молодостью (я счастливый человек). Первая -всё поняно. Вторая - 1986- 92 гг.
А дальше была и будет , смею надеяться, жизнь. Ошибки и правильные поступки. А ещё будет работа - над собой, над детьми... Хочется чтобы из них тоже получились ЧЕЛОВЕКИ...
Конечной победы не будет. Но борьба за неё и будет смыслом жизни.
--------
S@nya
Для багатьох тих, хто вийшов 22-го листопада 2004 року на вулицю із помаранчевою символікою, цей рік став періодом розчарувань. Але насправді нам нема чого розчаровуватися, бо те, за що ми стояли на Майдані, нехай не так швидко як ми того хотіли, але по-троху втілюється у життя. Ми маємо сьогодні свободу слова, ми маємо публічність політики. Ну хто міг уявити в часи Кучми, що президент буде публічно сваритися з прем’єром і перед журналістами з’ясовувати свої відносини, звинувачуючи оточення одне одного в корумпованості? Корупції було більше, але почути подібні звинувачення з екранів телевізорів було менш ймовірно, ніж побачити снігову людину.
Сьогодні в газетах нарешті можно прочитати правду про те, що відбувається в країні, а раніше для цього треба було або йти в інтернет, або вишукувати десь в підземках опозиційну пресу, яку не можна було продавати в кіосках, а лише напівпідпільно розповсюджувати „з рук в руки”. Так що можемо впевнено казати про те, що певні надбання помаранчевої революції реалізовані.
Але, звичайно, цього недостатньо. Ми маємо знаходити золоту середину: з одного боку завжди пам’ятати про ті перспективи, які нас чекали у разі перемоги іншого кандидата і, звісно, це має надихати нас на наступні дії і надавати нам оптимізму, а з іншого, ми маємо пам’ятати ті обіцянки, які нам давав кандидат, якого ми зробили президентом – Віктор Ющенко. І кожна невиконана обіцянка має, знов таки, давати нам привід і наснагу для подальшої боротьби.
Ми на якихось декілька тижнів стали справжнім громадянським суспільством, яке розуміло, що саме ми несемо відповідальність і маємо стояти за наші ідеали, а потім ми знов почали грати в нашу стародавню українську гру „моя хата – скраю”. Так давайте ж, нарешті, зрозуміємо, що пора розширити вузколобе сприйняття слова „хата” від власного подвір’я до меж держави під назвою Україна!
Досить очікувати на чудо, що одна людина в країні – Ющенко, Тимошенко, або Луценко, - змінить все. Ми продовжуємо давати хабарі, продовжуємо носити коньяк на прийом до службовців, чекаючи, коли ж там Луценко, нарешті, викоренить корупцію?! Ми сподіваємося, що Ющенко „введе” Україну в Європейський Союз, а самі кидаємо сміття на тротуар, а не в смітник. Ми чекали, що Тимошенко здійснить економічне чудо, але далі приховуємо податки і отримуємо зарплати в конвертах.
Ми не дозріли до цивілізованого громадянського суспільства, яке контролює щосекунди те, що відбувається в країні, ми ще тільки формуємося як таке суспільство, але наскільки швидко йтиме цей процес, і, відповідно, наскільки швидко йтиме процес інтеграції до Європи, йтиме процес викорення корупції, йтиме процес економічного розвитку – все це залежить виключно від нас, а не від окремих персоналій при владі. Тільки всі разом ми здатні щось змінити, цьому нас навчив Майдан, і про це варто пам’ятати щодня. Не розпорошувати наш Майдан, як ми завжди це робили, по кухнях, а у разі найдрібнішої потреби, знов виходити на вулиці і відстоювати свої права. Тільки так ми зможемо колись побачити свою країну такою, якою бачили її мільйони очей українців, які стояли торік на сотнях майданів.
--------
Skapirus
За рік, що минув, мені вже кілька разів дорікали, що ось, мовляв, “ваш Ющенко” такий же самий, як Кучма, і взагалі в країні при “народній владі” нічого не змінилося. В тому є раціональне зерно, особливо в глибинці України. Однак хотілося б нагадати носіям цієї ідеї, що в 2004 році народ повстав проти тотального обидлячування людської природи, що на більш досконалому рівні порівняно з Кучмою збирався втілювати “кримінальний проФФесор”. Фактично, це була переможна боротьба за виживання Людини, як Божої істоти, що яскраво продемонстрували події в центрі Києва в листопаді-грудні 2004 року. Я просто був вражений тим, як на Майдані Незалежності можна було підійти до першого-ліпшого перехожого, і почати спілкуватися з ним як з найріднішою людиною. Тоді не мали значення нічого: ні гроші, ні відзнаки, ні слава, ні мова спілкування, про все було забуто заради єдиного: залишитися Людиною в своїй країні. І я багато віддав би, щоб саме такі стосунки між всіма людьми стали нормою нашого повсякденного життя. Однак, схоже, що ця мета не є такою близькою, а шлях до неї лежатиме протягом всього нашого життя.
Влітку цього року на одному з семінарів “Юридична реанімація” Сергій Головатий (він ще тоді не був міністром юстиції) розповідав про походження Права. Насправді все дуже просто: право кожного походить з того, що людина є Божою істотою. Якщо ти по-справжньому віриш в Бога, то ти поважаєш право кожної людини та цінуєш навколишній світ, який тебе оточує. Якщо ні, то перетворюєшся на бидло (“Ми не бидло, ми не козли?”) серед собі подібних на проклятій землі, де все безсовісно купується та продається. Здається, це елементарно, але чомусь це мало хто розуміє, сподіваючись на райське життя після обрання Ющенка Президентом. Тебе щось не влаштовує в цьому світі? Хочеш кращої держави? То нема чого в колі знайомих на кухні звинувачувати всіх і вся за цигаркою чи пляшкою – станьте разом і добийтеся кращого!
“Ти знаєш, що ти людина?” – ці поетичні слова В.Симоненка гріють мені душу кожного дня та могли б стати ідеєю для донесення іншим людям в майбутньому. Цьому на заваді стоять гроші багатих та злидні обдурених, слава та зрада, залежність від когось чи чогось… Та чи мало причин, щоб людей поглинали сірість та гроші? Втім, продовжувачам Майдану-2004 та Помаранчевої революції своє робити. Не зважаючи ні на що.
--------
Sean
Чим була для мене Помаранчева революція? Феноменальним підтвердженням, донедавна ще contra spem spero, давньої, ще майже дитячої здогадки, що національну ідею України (тоді, звичайно, про такі поняття не йшлося) раз і назавжди правдиво висловлено візерунком княжого (королівського) тризуба: "Воля". А радше - "Воля до волі". І тому ми, якщо того прагнемо, є нездоланні.
Що мені дала Революція? Насамперед - відчуття власної відповідальности. Відчуття причетности до Нації (хай хто хоче, зве це громадянським суспільством) - спільноти ідей (правда, свобода, справедливість) і почуттів, здатної на чин, здатної до самооборони. Остаточне усвідомлення, що єдине, чого треба боятися - це боятися.
Не вірте тим, хто каже, що Революції не було, або що Революцію звели на манівці. Революція - у нас самих. Революція - це ми. Допоки ми є і допоки це є потрібним Україні - Революція триватиме.
Відповіді
2005.11.22 | Сергій Кабуд
політичний аналіз ситуації вказує що ворог недобитий
а продовжує якщо й не керувати то впливати на хід подій.Приклад- поновлення кучміста-піскуна на посаді генпрокурора.
Цей факт вказує на те шо кучма має не меньше впливу на державну політику ніж Ющенко, а бодай і більше.
Це все в додаток до інших обставин блокування слідства по справах проти кучми і литвина
Тому нажаль бачимо що Помаранчова Революція на сьогодні наче й не відбулася.
Я розумію шо хотілося б вважати інакше, але не можу брехати самому собі.
Прошу вибачення в тих кому хотілося б прийняти бажане за дійсне.
2005.11.22 | Мінор
Я дуже злий
Ми вибороли перемогу не заради Ющенка особисто, а заради змін, які він обіцяв. Але.Фальсифікатори виборів - на волі.
Олігархи, які пограбували державну власність - тепер Інвестори.
Жоден із злочинів проти журналістів - не розкритий.
Корупція у владі - від уряду і до сільських рад процвітає.
Як і рік тому у Києві розбиті дороги і відсутній контроль за бюджетом міста. Як і рік тому, Омельченко гатить десятки мільйонів гривень у роботи, які коштують кілька сотень тисяч і лопатою гребе відкат (будівництво другого виходу метро на Лісовій та Дарниці) Як і рік тому забудовники безкарно спекулятивно піднімають ціну на житло, опираючись лише на ажіотажний попит, а влада знічено чи задоволено мовчить.
Є причина? А забув - Тимошенко ж у всьому винна...
Тимошенко винна - я погоджуюсь. Їй треба було чесно гримнути дверима і послати цю камарилью геть ще у травні, коли Президент виступив на боці російських грабіжників, ай перепрошую бізнесменів, у скандалі з підвищенням ціни на бензин. Я тільки не розумію, ціна на нафту у світі падає, а вартість бензину в Україні ні. Тому що під патронатом Президента?
Я дуже злий не тому, що розчарований, я ж бо ніколи не був зачарований Віктором Андрійовичем. Я дуже злий тому, що Система знову взяла реванш.
2005.11.22 | Сергій Кабуд
дивився запис інтервю Юща про фальшування. помітив як важко йому
казати слово кучмаЮщ брехав десь годину, точніше на протязі години йому доводилося брехати час від часу.
Я не знаю на 100% що саме з того шо він казав було правдою а шо брехнею-
видно було лише шо він бреше, по інтонаціях, пасах руками,
може він по фактах нічого такого зухвалого й не збрехав,
але по суті мабуть шось в нього на душі завонялося і це було відчутньо. І не я один це помітив.
Отже, при всій повазі, всенародності і українскості-
з таким керівником в нас не буде ніяких змін, точніше будуть на гірше.
Це відчутньо у всьому, в тому шо Ви написали , в візуальних ознаках, в словах, в новинах, в тих малочисельних фактах які потрошечку стають відомими і в тих величезних і абсолютно реалістичних надіях які Ющ нам подарував рік тому і змарнував практично всі
2005.11.22 | капітан Немо
сумно .....
Насправді, ми, народ, дали Ющенку для виконання його обіцянок НЕОБМЕЖЕНУ владу. Він, без зайвого клопоту, МІГ ще в січні-лютому посадити в тюрму кого завгодно - Кучму, Бакая, Медведчука.... інших відомих зажравшихся злодіїв. Фактично він міг давати будь-які накази, народ би його підтримав...Звичайно, аби вони були в рамках ЙОГО передвиборчих обіцянок - БАНДИТАМ ТЮРМИ і т.п.
Міг, але не зробив.
Натомість почав робити щось зовсім не те, якісь дріб"язкові "справи", почав помалесеньку , шо називається, "випускати пар", і , врешті, найстрашніше, що він зробив - послав ЮЛЮ у відставку. Навіть Сталін , маючи практично безмежну владу, ніколи не відкидав авторитет Леніна. А Ющ, котрий у вересні вже показав себе гнилим аморфним нездатним політиком-імпотентом, зробив, вигнавши Юлю, не просто глупість, а суперглупість, він водночас , сам будучи "помаранчевим", піддав сумніву "помаранчевість" іншого , беззастережного лідера Майдану. Це називається - рубати гілку, на котрій сидиш.
Я вважаю, що на чолі держави повинна знаходитися не тільки "моральна", але й рішуча, твердої волі та холодного розуму людина. Ющ же не лише нерішучий і нетвердий, але існуючі дані також піддають сумніву його "моральність".
Найсправедливіше, що можна було б для нього зробити сьогодні , - це піднести йому "чорну мітку". Як Сільверу.
2005.11.22 | Kohoutek
Радісно
капітан Немо пише:> Насправді, ми, народ, дали Ющенку для виконання його обіцянок НЕОБМЕЖЕНУ владу. Він, без зайвого клопоту, МІГ ще в січні-лютому посадити в тюрму кого завгодно - Кучму, Бакая, Медведчука.... інших відомих зажравшихся злодіїв. Фактично він міг давати будь-які накази, народ би його підтримав...
НІ!!! В тому-то й справа, що, - !!!НАРЕШТІ!!! - влада в країні стала ОБМЕЖЕНОЮ. Влада Ющенка обмежена підтримкою його народом, підтримкою його союзниками, ЗАКОНОМ і мораллю. Те, що Президент раз за разом ПРОГРАЄ в суді - це ознака ПРИНЦИПОВИХ змін в державі і суспільстві. Те, що людей (а навіть донецькі сепаратисти є рівними в правах і гідності громадянами України і просто людьми) не можуть запроторити до в"язниці лише на підставі ЗВИНУВАЧЕНЬ (а не ДОВЕДЕНИХ ЗЛОЧИНІВ) - це ПЕРЕМОГА права. Хоча і недоробка прокуратури і слідства.
НАРЕШТІ УКРАЇНА ПОЧИНАЄ ПРИНЦИПОВО ВІДРІЗНЯТИСЯ ВІД РОСІЇ!!! І починає походити на нормальну європейську країну.
>
> Звичайно, аби вони були в рамках ЙОГО передвиборчих обіцянок - БАНДИТАМ ТЮРМИ і т.п.
Для мене абсолютно неважливі жодні конкретні обіцянки. Для мене важливо, щоби країна ЗМІНИЛАСЯ БЕЗПОВОРОТНЬО. І я вважаю, що це сталося.
Головний здобуток "Помаранчевої революції" - це безповоротній вибір подальшого розвитку країни. Те, що відбулося, - це була не достатня, але НЕОБХІДНА умова навернення України до сучасної демократії. Ми пройшли точку неповернення. Ніхто не зможе вже узурпувати владу в цій країні. Може цей здобуток не кидається у вічі, але це те, що відрізняє Європу від навіть багатої, але Азії. Ми стали вільними. Все.
2005.11.22 | Сергій Кабуд
Радісно що українці можуть коли хочуть!
а сумно шо закони не виуконуються навіть на рівні арешту убивць коли доказова база достатня шо їх осудити.Бо убивці ці- міліардери, члени преступної групи-
кучма, литвин в першу чергу.
2005.11.22 | Stefan Seitz
Чим була для мене Помаранчева Революція?
> Чим була для мене Помаранчева Революція?Помаранчева революція була кульмінацією намагань українського народу відновити українську демократію. З одного боку, режим Кучми - Януковича настільки дістав громадян, що вони були робити спротив нахабству і бандитським діям тодішнього уряду. З іншого боку, молодші некомуністичні лідери - колись найуспішніший банкір країни Віктор Ющенко і найуспішніша віце-прем"єр міністр Юлія Тимошенко, разом з про-європейськими соціалістами - об"єднали зусилля для перемоги чесних людей над режимом. І чесні люди, під проводом мужніх провідників Віктора і Юлії, перемогли.
Але все почалося з грудня 2000 року. З часу, коли Україна була шокована доказами участі вищого виборного і призначеного керівництва країни до викрадення і вбивства Інтернет-журналіста Георгія Гонгадзе та інших журналістів, а також до розкрадання коштів українських платників податків в особливо великих розмірах президентом Кучмою і його оточенням.
Саме рух "Україна без Кучми!" поклав початок тому процесові, що породив таке транцендентне явище, як Помаранчева Революція.
Саме Майдан - цей сайт, заснований 20 грудня 2000 року, поклав початок Помаранчевому Майдану 2005 року. Саме тут, на Майдані, був вперше озвучене гасло "Ми разом! багато! і нас не подолати!" Саме тут був вперше озвучений термін "помаранчева революція".
Головним результатом Помаранчевої Революції була зароблена віра громадян у те, що вони можуть робити зі своїм життям те, що вони вважають за потрібне; що вони можуть ефективно співпрацювати в громадах і досягати результатів, не чекаючи на уряд. Громадяни отримали впевненість, що тепер вони самі можуть будувати своє щастя.
> Що трапилося за рік після Помаранчевої Революції?
Помаранчева Революція закінчилася інаугурацією Віктора Ющенка Президентом у січні 2005 року. Уряд очолила інший лідер руху, без якої Помаранчева Революція не сталася б - Юлія Тимошенко.
Нажаль, можливо через недостаток досвіду, Президент перерозподілив повноваження вищих виконавчих органів таким чином, що уряд отримав досить обмежені повноваження. Майже 60 призначень в новому уряді було зроблено Президентом навіть без координації з Прем"єр-Міністром! Але ж дехто з нас знає, як важко керувати командою, членів якої ви не призначали... і звільнити яких за погану ви не маєте права. Тож, ми отримали і невирішене непорозуміння з освітою і бізнес-діяльністю тодішнього мінстра юстиції Романа Зварича, і відсутність реформ в ключових галузях...
Найбільша проблема - нерозкриття викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе і інших тих, хто загинув від рук режиму Кучми - Януковича - Медведчука. Винні не тільки не були покарані, але й запропоновані партнерство, як, наприклад, у випадку з Володимиром Литвином, який, згідно аудіо, записаному у кабінеті Кучми, брав участь у обговорення викрадення журналіста.
Важке непорозуміння між Олександром Зінченком і Петром Порошенком у вересні 2005 року призвело до відставки всіх трьох центрів вищої влади, що їх створив Президент всього кілька місяців до того. В результаті, щоб сформувати уряд, Президент був змушений піти на співробітництво з політичними опонентами - Вітокром Януковичем і підписати меморандум про порозуміння. Більше того, деякі експерти припускають, що закон про "недоторканість" депутатів всіх рад, а не тільки Верховної і суддів, був підписаний Президентом як результат домовленості з опонентами в обмін на підтримку в Верховній Раді Юрія Єханурова на посаду Прем"єр-Міністра. Звичайно, духовна єдність "помаранчевої команди" була поставлена під загрозу.
> Що буде далій?
Далі Україну чекають вибори до Верховної Ради і місцевих рад у кінці березня 2006 року. Це буде справжнє випробування!
З одного боку, єдність "помаранчевої команди" похитнулася. Віктор Ющеенко і Юлія Тимошенко, а також їхні соратники зараз не є єдиними духовно.
Партія Регіонів має рейтинг вищий, ніж будь яка помаранчева партія. У деяких регіонах, наприклад на Харківщині, рейтинг Януковича вищий, ніж був рік тому.
Процедура виборів до списків всередині партій є незрозумілою і такою, що надає можливість "власникам партій" додавати в виборчі списки будь кого, кого вони вважають за портібне, тобто, свого роду "продавати місця в списках".
Депутати всіх рад та судді в Україні мають так звану "недоторканість", тобто вони поставлені собою же вище за законом ніж інші громадяни - вони можуть законно порушувати норми, які є обов"язковими для непривілейованих громадян. Це означає, що на наступних виборах, велика частина кандидатів у виборчих списках будуть шукати обрання не для служіння громадянам, а для захисту від кримінального переслідування за порушення цими кандидатами закону.
Але, помаранчеві команди, здається, приходять до тями після непорозумінь осені. Здається, до них приходить не тільки раціональне, але й емоційне розуміння того, що тільки в єдності демократичних сил можлива перемога на виборах 2006 року. Так, один з найбільших опонентів Юлії Тимошенко як Прем"єр-Міністра, Петро Порошенко, публічно говорить про необхідність об"єднання.
Крім необхідності перемоги на виборах, у помаранчевої команди залишаються і інші виклики: прискорити економічне зростання, провести пенсійну реформу, перевести медицину на принципи страхування, вступити до НАТО і ВТО -- все те, що описано нами у Меморандумі Майдану, "чергових завданнях Помаранчевої Революції" (http://maidan.org.ua/n/memo/1127062390 )
Залишається питання повернення майна, що було накрадене олігархами за режиму Кучми - Януковича, нприклад, НФЗ і багатьох інших підприємств. Чесні інвестори не тільки не проти, але і вітали б кроки уряду Ющенка по відновленню законності на ринку капіталу.
Залишається проблема зняття "недоторканості" і, в кінці кінців засудження, учасників планування вивкрадення та/або вбивства Георгія Гонгадзе, а також організаторів фальсифікацій минулого року.
2005.11.22 | Sean
Доповни статтю (-)
2005.11.22 | Volodymir
Re: Новинарі Майдану: НАША РЕВОЛЮЦІЯ
Слава Україні!В обеденный перерыв подскочил на Майдан.
Радостно, вокруг симпатичный народ. Мне большего и не нужно.
Как бы и понимаю, что народ симпатичный в том числе из-за моего субъективного отношения. Правда и то, что душа на лице проступает. Так что предварительная фильтрация тоже явная.
Майдан для меня - много личностей, у которых восприятие и интерпретация действительности совпала. И это вселяет оптимизм.
Последнее время аврально выполнял работу с перегруженными мозгами (теория систем), что видимо сузило кругозор и сказалось на стиле изложения. Но забавно сместило восприятие – начинаешь парсить входящую информацию.
Что касается зря не зря и идеалов.
Достало уже примитивное постоянное манипулирование и симметричный на него ответ. Год назад ответы были несиметричные – потому не нужно было и сильно аргументировать.
Понимаю, что деваться от этого некуда.
Пытаюсь, когда нужно, воспринимать все с точки зрения ситуации и истории человека: кто надеется быть в списке у того, кто в списке, кто креативщиком в компании подрабатывает, а кто и прежде всего любит страну но и еще и конкретного лидера.
Для меня ситуация тогда была простой – противно было, но осознавались еще и такие вещи – если не пойду на баррикады, постепенно стану жить в провинции с не лучшей к ней отношением и под руководством не лучшей части патриотов, которые не состоялись в своей большой Родине. Со всеми дальнейшими перспективами.
После революции много чего изменилось.
Цены продолжили ползли. Меня это не очень задело, но многим действительно не очень хорошо. Слежу еще за ценами нефти и металла. Помню газ за 13 баксов, нефть за 18 и электричесво за цент. Но кого это долбит, если мы говорим о сахаре. Это объективно.
Объективно-субъективно: если что-то плохое уходит, не обязательно в быту становиться от этого хорошо. Например, сломалось много денежных прачечных, которые были под самой высокой крышей, что давало некоторый душевный комфорт при их использовании. Много осталось, но ощущения уже не те и в среднем бизнесе не так комфортно в этом смысле. Или там делать единое окно, для чего нужен штат в тридцать человек, а иметь на такую зарплату только четверых. Я в очереди не стою, а коллеги плюются. Зато понимаешь, что не плююешся только ввиду своего положения. Чего и всем большим начальникам желаю.
Раз уж поднялась такая аналитическая волна о невыполненных идеалах, честное слово, опять возникают опасения неприемлемого сценария (в результате успешного провала цепочки объявленых проектов).
Опять же я понимаю, что кто-то от души (или болеет душой чтобы было все сразу честно), кто-то управляет управлением (рефлексия второго порядка), а кто и просто со злобы. Обидно только, что прогресс половинчатый в отношениях народа, который и рад хорошему, но так устроен, что пасивен.
И результаты хуже, чем могло бы быть, а не только каке были бы возможны.
Даже в тупых вещах типа наглой пропаганды, в которой главное не умничать. В чем нас постоянно убеждает РТР и результаты программирования некоторой части народа, от которого в конце концов зависим. При этом результат достигается очень простыми приемами, потому что они самые части народа если и не понятны, то как минимум его используют. А мы в это время ведем дискуссии о все более высокой морали.
Я о чем – не надо воспринимать как доказанные лживые посылы и пользоваться ими же для достижения благих целей.
Наблюдая со стороны, конечно удивляешься несуразности некоторых действий, результат которых загодя понятен. Обидно много ресурсов тратится на всякую фигню понять непонятное и убедить убежденных, вместо того чтобы привлекать колеблющихся. Вывод делаю не только потому, что мню себя стратегом, а из-за абсолютно простых начальных условий задачи.
Яркий пример (для меня) – эпопея Ющенко с премьерством Тимошенко. Технически – создана ситуация с понятным загодя исходом, когда самодостаточный человек в результате предложенной ложной альтернативы (выбирая любой вариант – проигрывает, не выбирая имеет выиграш при любом исходе) поставлен в неприятное положение. Игры бывают кооперативные и конкурентные, но поставить себя в ситуацию, когда из двух бед нужно выбрать обе (Ющенко) – значит быть либо в очень плохой форме, или не уметь понимать на полшага вперед в результате обычных рефлекторных реакций партнера. Конечно, обычно ситуация такова, что как раз со стороны ничего и не понятно, а лидер знает больше, потому и делает так, чтобы было понятно только через семь-восемь кризисов и только тому, кому надо. Теория, которую никогда не наблюдал даже у шахматистов.
В таких простых ситуациях то самое управление управлением или на сколько угодно уровней, кроме бесконечности, приводит только к заведомо неудачному результату манипуляции.
Так что над формой надо работать, но притензии к лидеру предъявлять глупо. Можно попытаться помочь, если продолжаешь надеяться. Пиариться на событии и так есть кому.
Так что мне никто ничего не обещал. Я буду продолжать посылать уродов, которые требуют от меня взятки, не апелируя к идеалам, а просто исходя из того, что если я пошлю, и все пошлют, зарабатывать получиться за счет качества услуг. Как помочь неспособным на это качество, еще думаю. Хорошо что пока хватает и за то что посылаю, мне ничего не будет.
Стране, где после агрессивной конкурентной компании меняется только двадцать тысяч государственных управленцев, и проигравшие несведущим в государственном управлении объясняют, что это репрессии, а победителям не хватает ума, желания, времени или чего там объяснить невникающим, что новых чиновников должно быть и больше (сравните смену команд после выборов в Америке или Германии в гораздо более мягких формах) нужен стержень. Жалко только что этих самых чиновников взять неоткуда.
О идеалах Майдана глупо дискутировать с фальсификаторами. Для них эта дискуссия метод. Глупо создавать условия для манипуляций (аля шуфрич, чревовещатель разочаровавшихся).
Альтернативы выхода на Майдан тогда я не вижу.
Буду работать для реализации Манифеста Майдана, привлекать как можно больше для этого симпатичных людей. В терминах продвинутых коммерческих фирм – создавать экосистему, построенную на стремлении к лучшему.
"Я стоял не за Ющенко", "я стоял за Юлю, себя, детей, свободу, Украину" сейчас различаются только в степени, а хуже - просто искусственный довод в пиарной битве.
Качественно – просто хочу жить среди нормальных людей, без бандюков при власти, паразитирующих коммунистов, ментальной гэбни и прочего.
Хорошо бы чтобы и лидеры активизировались. Например, вовремя реагировали на манипуляции, но только чтобы объяснить что это манипуляция тем кто что не понял.
Сам много не понимаю, стремлюсь быть с теми, с кем можно сделать дело.
Счастливо. Время. Иду на Майдан.
2005.11.23 | MentBuster
Re: Новинарі Майдану: НАША РЕВОЛЮЦІЯ
Я - людина примітивна та недалека, і розуміюся фахово лише на праві та на боротьбі дзю-до. Якщо б я жила в нормальній країні, я б, як канцелярський пацюк та "синя панчоха", сиділа б сиднем за книжками та конструювала правові норми. Але я живу в дикій країні, де правосвідомість як у народу, так і у юристів з дипломами - набагато нижча за середньоплінтусну. А ті, хто дійсно шарить в праві - настільки безпринципні, що з кон'юктурниїх міркувань з розумних виглядом несуть юридичну єрєсь на рівні "двічі два дорівнює шість". Тому я кинула науку та аспірантуру, зажбурнула на шафу майже дописаний діссер та зайнялася правовою допомогою конкретним людям, оскільки не вбачала жодної можливості хоч щось змінити на глобальному рівні.Потім я познайомилася зі Свистовичем, Деврандом та Тетянкою Чорновол, які буквально підсрачниками виштовхнули мене в "велику політику", нахабно використовуючи мої фахові знання для досягнення якихось цілей, які я не зовсім розуміла та в реальність яких зовсім не вірила.
Зізнаюсь - я ніколи не була високої думки про наш бидлуватий народ, більшість представників якого вважала "негідними честі та свободи", бо вони "не готові були щоденно йти за них на бій".
Мушу зізнатись - революція мене посоромила! І я реально від цього прусь! Звичайно, бидло бидлом і залишилося, але з'ясувалося, що відсоток не-бидла значно вищий, ніж будь-хто сподівався! І що питання було лише в тому, щоб всіх, хто не-бидло - об'єднати!
Що і було, нарешті, зроблено - і не всілякими там "помаранчевими пі...сами", а саме громадянськими активістами, яким я щиро казала, що нічого у них не вийде... Толік їм гасло вигадав, Ярік - помаранчеві стрічки, я - технологічну схему роботи юристів, неміряну кількість активістів вони халявно юзали в дільничих комісіях, як спостерігачів та т.і., а тепер з'ясувалося, що це вони, гівнюки, та їхні недолугі штабісти - виграли вибори!!!
Я рада! рада! рада! - що я так глобально помилялася!!!
Звичайно, Ющенко, Юля та їхні обидві шайки - нічим не кращі за шайки попередні, а в дечому навіть гірші за "блакитних" (це виключно моя особиста думка), але в нових історичних умовах вони вже не зможуть спричинити країні такої шкоди і будуть змушені хоча б робити вигляд, що вони кращі. І це - прекрасно!
Але розслаблятись не варто! Революція продовжується, бо рух - це життя, а спокій - це смерть. На цих виборах я голосуватиму "проти всіх". Особисто моя наступна мета - змусити політиканів, які всі без виключення - моральні уроди та покидьки (бо нормальні люди нізащо не витрачатимуть своє життя на політиканство) - грати за правилами та перемагати не за рахунок "підкупу суддів", а за рахунок кращої "гри" на електоральному полі.
В цьому і є моя особиста перманентна революція.
2005.11.23 | Пані
Додаю! Дякую! (-)
2005.11.23 | Ragnar
Re: Новинарі Майдану: НАША РЕВОЛЮЦІЯ
Чим для мене був Майдан? Єднанням з народом!Раніше всі зібрання народу на Майдані з приводу якогось свята чи чогось іншого було для мене просто скупченням натовпу.Справді,якщо подивитися об"єктивно ці свята були зібранням молоді напидпитку,яка просто веселилася, та деяких пар людей "котрим за тридцять" які дрейфували поміж натвпу молоді.Якщо ти навіть просто випадково наступиш кому-небудь там на ногу - на тебе виллється стільки матюків, стільки нового про себе впізнаєш, що аж страшно, а іноді можуть і по пиці дати. Але рік назад я нарешті побачив в цьому натовпі Народ. За все своє життя я ні разу не бачив такої кількості привітних людей, які в прямому розумінні браталися. Саме на Майдані я почув від незнайомої людини звертання : "брате", а не "братан" чи "браток". Просто неможливо забути те як всі ділилися з іншими їжею,чаєм чи теплою одежею, коли до тебе підбігає тітонька-"бізнес-леді", і починає годувати тебе дошньою їжею, чи коли підходиш до хлопця-"гопника" і питаеш чи нема в нього цигарок, і він ладен тобі віддати останню. Це була найкраща подія в моєму житті. Слава Україні! Слава українцям!