proza
11/25/2005 | UNA-UNSO.KIEV.UA
Ніч. Може вже і під ранок. Дзвінка прохолода зависла в повітрі. Сіро-синьо-чорною оксамитовою
напівсферою накрила нас, центром, якраз над нами. Зорі, гострі мов дрібні голочки, і свіже повітря над
теплою від вчорашнього сонця глинисто-кам’янистою рівниною. Там, напівприсохлі будяки і
двоповерховий, нічим не прикритий, будинок. Десь, непомітно у темряві, стоять гори, з інших сторін до
поселення скрадається степ. Старший вирішує, що пора і ми всі взявши свою зброю, сідаємо в не дуже
старого, але вже побитого дорогою УАЗика. Трохи тісно, дещо трясе, а ще треба обережно тримати зброю, щоб вона не грюкала об сидіння, підлогу, тому подібне, і одна об одну. Із-за поваги до зброї.
Приїхали, з’їжаїмо обабіч, капотом до дороги і будемо чекати проїзних. Зараз мир. Дзвінка прохолодна
тиша. І мирні проблеми, і переїзжі свої, їх не треба вбивають ( хоча так само виїзжають і з більш радикальними намірами ). Щось гуркотить і сліпить фарами, коли вже близько. А нам треба бензовози. Ми
маємо взяти з них хабаря за незаконний вивіз нафтопродуктів. І вони ніби незаконні, і ми до бюрократичної
машини маємо дуже віддалене відношення, але все це псевдоофіційне оформлення для того щоб одні свої,
підгодовували грошима інших своїх. І всі це прекрасно знають. Якби захотіли, нічого б не віддали ( чужим ),
на те в них зброя. Тільки користуються для цього неусвідомленими понятіями, як закон, заборона, або, не
приведи господи, конституція.
Зброя є в усіх, хто тільки забажає, а бажати володіти зброєю природно ( за таке, стадо жирних свиней,
не зможе тут зацькувать ). Рівновага тут тримається на психологічних настановах та моральних принципах,
викованих віками холодного неситого миру і гарячих воєн. Як не дивно, всі ці кровні помсти, старійшини
тейпів, холодна і майже у кожного, вогнепальна зброя утримають цю спільноту від міжсобойної різні,
внутрішніх образ і опускалова, для кожного з них.
Можна простояти весь день і не розжитись на гроші, можуть не їхати, можуть бути пусті, можуть бути
бойовими побратимами, ті, що їдуть і ті, що чекають. Небо світлішає, коли воно стає бірюзовим, краєвиди
навколо стають сірими і набувають обрисів. Через деякий час обриси предметів побілішають, а потім
стануть зеленими ( те що має ним стати ), пізніше з передгір’я сповзе густий білий туман. Туман розсіюється
з першими прямими променями сонця, яке виглянуло з-за гір. Тоді світ стає жовто-брунатно-зеленим. Я
буду розглядати машини, які наближаються, крізь приціл снайперської трьохлінійки зразка 31 року. Приціл
старий ПУ, сама ж гвинтівка 43 року, але ще не зовсім спрацьована. Приціл дозволяє реально влучати метрів
за 300, та через нього таки дивитись краще. Ну де ж ті бензовози, що дадуть нам грошей? Пам’ятаю, як я
намагався запихнути всі п’ять набоїв до магазину гвинтівки ( вона ж п’ятизарядка) і в мене не виходило,
потім зрозумів, що п’ятий мусить бути вже в патроннику. Щось є в цих ”застарілих” зразках зброї. Все інше
в нас, щоправда моделі Калашникова ( і то під 5,45 ), крім хіба, що ПМ, що у Амеда на поясі. Звичайно 7,62
мм АКМС це шикарно, та й ефективніше, але спробуй прокорми його набоями. ПК це життєва необхідність
для більш-менш великих бойових груп, в нас його нема. Але коли, що-небудь почнеться, розживемося, або
знімемо з підбитого БеТеРа, або танка ПКТ і переробимо. Те саме стосується і РПГ – розживемось.
Починає припікати сонце, скоро будем вертатись на базу. Я б піднявся по схилу в сторону передгір’я
через всі ці кущі, зарості дерев, та там все закладено мінами, розтяжками і сигналками. Тут був блок-пост. І
безславно закінчився. Ось нариті шанці, там дальня оборона, ось вкопаний корпус БеТеРа, ось вузька яма
глибиною метрів 6 або 8. Тюремна яма. Яма пуста, коли до неї підходиш, спрацьовує страх на висоту –
рефлекс самозбереження. З ями ввижається розмазана кров, гниючі рани, дерьмо і трупний сморід. Не
просто так же були її вирили посланці ”цивілізованого світу”. Наступний раз треба до них на ”банкет” зразу
їхати, щоб тут ям не рили. Може із-за стресу плодитися перестануть. Безбожники хрєнові. Християнами
себе нарікають. Потім так християнство уявляють собі із-за них місцеві. Холопи царські, нечесні насамперед
з собою, брехливі свині. Скільки їх подохло тут, але скільки ще по світу таких самих. Різноманітних розрізу
очей, відтінків шкіри і типів обличчя.
Тут краще дихається. Радує майже повна відсутність ментів і їх не владність над людьми. Тут в містах
навіть таргани повимерзали, разом з бюрократичними формами. Спілкування побудовано на повазі,
розумінні і солідарності. Небо над цим краєм просякнуте суворістю з відблиском перемоги. Сподіваюся, в
наступне століття територія свободи ширитиметься, а території природжених рабів і канцелярських пацюків
зменшуватиметься, поки не зникне зовсім. Якщо цього не станеться, то мабудь, і не варто коптити небо і
зжирати ресурси планети Земля. Мабудь, таки гряде. Нелегка перемога чесні над здохляччям. І не стій
осторонь. Бо потім відповідатимеш перед Тим, в кого ти не вірив, за тупі, бездарно прожиті роки.
1998р.
Самуїл Людота
una-unso.kiev.ua
напівсферою накрила нас, центром, якраз над нами. Зорі, гострі мов дрібні голочки, і свіже повітря над
теплою від вчорашнього сонця глинисто-кам’янистою рівниною. Там, напівприсохлі будяки і
двоповерховий, нічим не прикритий, будинок. Десь, непомітно у темряві, стоять гори, з інших сторін до
поселення скрадається степ. Старший вирішує, що пора і ми всі взявши свою зброю, сідаємо в не дуже
старого, але вже побитого дорогою УАЗика. Трохи тісно, дещо трясе, а ще треба обережно тримати зброю, щоб вона не грюкала об сидіння, підлогу, тому подібне, і одна об одну. Із-за поваги до зброї.
Приїхали, з’їжаїмо обабіч, капотом до дороги і будемо чекати проїзних. Зараз мир. Дзвінка прохолодна
тиша. І мирні проблеми, і переїзжі свої, їх не треба вбивають ( хоча так само виїзжають і з більш радикальними намірами ). Щось гуркотить і сліпить фарами, коли вже близько. А нам треба бензовози. Ми
маємо взяти з них хабаря за незаконний вивіз нафтопродуктів. І вони ніби незаконні, і ми до бюрократичної
машини маємо дуже віддалене відношення, але все це псевдоофіційне оформлення для того щоб одні свої,
підгодовували грошима інших своїх. І всі це прекрасно знають. Якби захотіли, нічого б не віддали ( чужим ),
на те в них зброя. Тільки користуються для цього неусвідомленими понятіями, як закон, заборона, або, не
приведи господи, конституція.
Зброя є в усіх, хто тільки забажає, а бажати володіти зброєю природно ( за таке, стадо жирних свиней,
не зможе тут зацькувать ). Рівновага тут тримається на психологічних настановах та моральних принципах,
викованих віками холодного неситого миру і гарячих воєн. Як не дивно, всі ці кровні помсти, старійшини
тейпів, холодна і майже у кожного, вогнепальна зброя утримають цю спільноту від міжсобойної різні,
внутрішніх образ і опускалова, для кожного з них.
Можна простояти весь день і не розжитись на гроші, можуть не їхати, можуть бути пусті, можуть бути
бойовими побратимами, ті, що їдуть і ті, що чекають. Небо світлішає, коли воно стає бірюзовим, краєвиди
навколо стають сірими і набувають обрисів. Через деякий час обриси предметів побілішають, а потім
стануть зеленими ( те що має ним стати ), пізніше з передгір’я сповзе густий білий туман. Туман розсіюється
з першими прямими променями сонця, яке виглянуло з-за гір. Тоді світ стає жовто-брунатно-зеленим. Я
буду розглядати машини, які наближаються, крізь приціл снайперської трьохлінійки зразка 31 року. Приціл
старий ПУ, сама ж гвинтівка 43 року, але ще не зовсім спрацьована. Приціл дозволяє реально влучати метрів
за 300, та через нього таки дивитись краще. Ну де ж ті бензовози, що дадуть нам грошей? Пам’ятаю, як я
намагався запихнути всі п’ять набоїв до магазину гвинтівки ( вона ж п’ятизарядка) і в мене не виходило,
потім зрозумів, що п’ятий мусить бути вже в патроннику. Щось є в цих ”застарілих” зразках зброї. Все інше
в нас, щоправда моделі Калашникова ( і то під 5,45 ), крім хіба, що ПМ, що у Амеда на поясі. Звичайно 7,62
мм АКМС це шикарно, та й ефективніше, але спробуй прокорми його набоями. ПК це життєва необхідність
для більш-менш великих бойових груп, в нас його нема. Але коли, що-небудь почнеться, розживемося, або
знімемо з підбитого БеТеРа, або танка ПКТ і переробимо. Те саме стосується і РПГ – розживемось.
Починає припікати сонце, скоро будем вертатись на базу. Я б піднявся по схилу в сторону передгір’я
через всі ці кущі, зарості дерев, та там все закладено мінами, розтяжками і сигналками. Тут був блок-пост. І
безславно закінчився. Ось нариті шанці, там дальня оборона, ось вкопаний корпус БеТеРа, ось вузька яма
глибиною метрів 6 або 8. Тюремна яма. Яма пуста, коли до неї підходиш, спрацьовує страх на висоту –
рефлекс самозбереження. З ями ввижається розмазана кров, гниючі рани, дерьмо і трупний сморід. Не
просто так же були її вирили посланці ”цивілізованого світу”. Наступний раз треба до них на ”банкет” зразу
їхати, щоб тут ям не рили. Може із-за стресу плодитися перестануть. Безбожники хрєнові. Християнами
себе нарікають. Потім так християнство уявляють собі із-за них місцеві. Холопи царські, нечесні насамперед
з собою, брехливі свині. Скільки їх подохло тут, але скільки ще по світу таких самих. Різноманітних розрізу
очей, відтінків шкіри і типів обличчя.
Тут краще дихається. Радує майже повна відсутність ментів і їх не владність над людьми. Тут в містах
навіть таргани повимерзали, разом з бюрократичними формами. Спілкування побудовано на повазі,
розумінні і солідарності. Небо над цим краєм просякнуте суворістю з відблиском перемоги. Сподіваюся, в
наступне століття територія свободи ширитиметься, а території природжених рабів і канцелярських пацюків
зменшуватиметься, поки не зникне зовсім. Якщо цього не станеться, то мабудь, і не варто коптити небо і
зжирати ресурси планети Земля. Мабудь, таки гряде. Нелегка перемога чесні над здохляччям. І не стій
осторонь. Бо потім відповідатимеш перед Тим, в кого ти не вірив, за тупі, бездарно прожиті роки.
1998р.
Самуїл Людота
una-unso.kiev.ua