11/27/2005 | Просто Любов

Не помишляючи бентежить
Шановне панство з бодуна,
Завважу, хто ж лікує нежить
Коли вже чхачка докона?
Понюшка київського перцю
Зціляє виразку в мізках
Тим, хто куйовдиться до герцю
Про особливий руський шлях
І рветься світ нести туземцю.
І, аве Боже!,ці рядки,
В веселім писані азарті,
Пера гусячого не варті,
Та оправдання для руки –
Що в них зійшлися обопіль
І справжній сміх, і справжній біль,
І наші п’яні теревені,
І німота пред Вами, Геній!



РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
1 “Мій дядько, знай, мовчав у вуса,
Та,занемігши не на жарт
Він поважать себе примусив
І тим зазначив чого варт!
Його б науку – повселюдно,
Та, Боже мій, до чого нудно
Сидіти з хворим день і ніч,
Славетну згадуючи Січ,
Збивати злежану перину,
Скорботно ліки подавать,
Та все байками звеселять
Живого ледь наполовину,
І думать, як тут не крути:
А йди вже ти під три чорти!”


2 Так думав молодий гульвіса,
У бричці сьорбавши гляссе.
Як маєш спадщини до біса,
То тільки й горя, шо трясе!
Любителі Петра й Наталки!
З героєм нашої читалки
Дозвольте познайомить вас,
Якщо у вас на те є час.
Онегін, приятель мій давній,
Пройдисвіт з берега Дніпра,
Як ви ізвідти, вам не тра
Розказувать про кручі славні;
Бував і я на тих горбах:
Та все ж не теє, шо в Хижках!

3 А дядьків брат, Євгенів тато,
Служив в столиці на Дніпрі.
Бали, і ті давав з зарплати,
Бо не підсів на хабарі.
Євгена доля не цуралась:
То Госпожа ним переймалась.
Там Господін її змінив.
Хлопчак бідовий був, не нив.
Пан Іванов, кацап убогий,
Аби дитятко не того,
Навчав між іграми його,
Як і шпиняв чим, то не строго,
Але й за бешкет не годив.
Гулять в парк Пушкіна водив.

4
Коли ж пора прийшла Євгену,
Все полетіло шкереберть
У вир надій, кохання, щему.
Кацапа виставили геть.
І от Онегін на свободі;
Підстрижка по останній моді,
Gestalt від Лілі Пустовіт,
Він врешті решт побачив світ.
Він по-москальському шелепав.
Міг слово вставить, і писав.
А гопака вже танцював!
А кланявся! Шо той Лієпа!
Шо вам іще? Електорат
Рішив, шо й чорт йому не брат!


5
Ми всі навчалися далебі.
Хто в Оксфорді, хто в ПТУ.
Затим, щоб вставить при потребі:
“Оце так так!” і “Ну і ну!”
Та шляк би трафив ту освіту!
Байки про батьківський народ,
Що кляпом затика нам рот,
І тра поїздити по світу,
Щоби побачить і почуть
Її імперську сучу суть.
Онегін був на людську раду
Бандера, впертий до упаду.
І хоч по ліності мовчав,
Та за Батурин не прощав.
6
Назло Москві жалів чечена
І волів, щоб не з’їхав дах,
Судить про всеє по верхах,
Тож виглядав доволі вчено.
До того ж міг в любий момент
Зліпить для дами комплімент.
Матюк тоді не мав пошани,
Але якщо відвертим буть,
Він досить знав тієї гани
І міг в три поверхи загнуть,
Коли дививсь “Шахтар” – “Ювентус”,
А щоб із дамами konsensus
Відсвіжувать, міг залюбки
Із “Енеїди” два рядки.
7 Він мадригал від дифірамба
Ще відрізняв, та лай не лай,
Щоб там анапеста від ямба!
Тут хоч на кіл його сажай.
Міг “Наймичку” назвать “НаймИтом”,
Зате він знав закон корита
І бізнесовий мав талант:
Кому – хабар, кому – откат,
І чим чиновник багатіє,
Чому, явивши диво з див,
Він людські землі захопив,
Хоч сам не оре і не сіє.
Папа` ловив тим часом гав
І Конча-Заспу прозівав.


РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
25
Тетяна любить як дитина,
Як гедоніст – блаженства суть,
Як президента – Україна...
Гай , батьку, дітки підростуть...
Це так, до слова. Стало б духу
Вам полюбити кокетуху.
Вона то мане, то майне,
А вам то вступить, то кольне
Так, що ні встати і ні сісти,
Та, не зціливши ваших ран,
Вона вас тягне в ресторан,
Де господа соціалісти
Честь відмивають від лайна.
Я тим натішився сповна.

26
Іще Господь послав напасти!
На хворе тім’я – колуна.
Тепер от маю перекласти
Листа Тетяни, бо вона,
Любивши мову солов’їну,
Страшну за те платила ціну,
Коли від вимови її
Врізали дуба солов’ї.
Отож російською писала…
Євгену те – як сало в піст!
До речі, молодь з наших міст
Не те, що мови, скоро й сала
Забуде неповторний смак
Через кремлівських посіпак.

27
–“Кума, ты слышала, болтают,
Что русских скоро истребят.
Одесских – в море побросают,
Донецких – в шахтах схоронят,
А остальных – на чебуреки!”
Здоров були, пани есдеки!
Магайбі, щоб не вийшло ху.
Куди вам, з грижею в паху
Знов піднімать на барикади
Всіх тих, хто ”русским языком
Владея слабо и с трудом”,
Хапа гачок тії принади,
Що як кривавий діамант
Залишив нам рудий гарант.

28
Боронь,Господь, серед гулянки,
Чи після туру гопака
Зустріть студента Могилянки
Чи малюка із дитсадка.
От, наче вуса без усмішки;
Я без російської примішки
Своєї мови не люблю,
І, може, на біду мою
Красунь прийдешніх покоління
Попсарню виключить на мить,
І в тиші мова зазвучить;
А там – і віршам воскресіння;
Та що я? Вірша не з’їси!
Мені миліш старі часи.

29
Коли і роки молодії,
І по два двадцять ковбаса,
І Україна для Росії
Немов щока для ляпаса!
Ще довго в вільному по духу
За кацапізмами, як шлюху
По амплітуді вихляка,
В мені впізнаєте совка.
Та годі! Час і до роботи,
Бо розходився – тра-та-та!
Уже забув і про листа
Від не-ви-мовної скорботи.
І мовчки дивиться на нас
З гори чернечої Тарас.


Зі щирою повагою до російськомовних українців
і з надією на їх почуття гумору.
Любов Лісовська