До теми голодомору
11/29/2005 | Оk
Російський дипломат заперечив голодомор
Генеральний консул Російської Федерації у Львові Євґєній Ґузєєв міг помилитися двічі, коли минулої п’ятниці, відповідаючи на запитання агентства “ЗІК” “Чи визнає Росія Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду?”, заперечив факт навмисної організації голоду тодішнім керівництвом СРСР, назвавши їх “розумними людьми”.
У відповіді Генерального консула є багато спільного з офіційною позицією Російської Федерації щодо голодоморів в Україні й інших країнах СРСР: наприклад, що голод у 1932-1933 рр. був усюди, зокрема й у РРФСР, і в тому, що це були роки неврожаю. Відповідь Євґєнія Ґузєєва відповідала офіційній позиції сучасної Росії і в тій частині, що Голодомор 1932-1933 рр. в Україні не можна назвати геноцидом, а лише трагедією, про що йдеться у відповідному документі, ухваленому на рівні ООН, – спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, яку було включено до порядку денного 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 листопада 2003 року.
Однак відповідь Генерального консула на запитання ЗІК в одній частині суперечить офіційній позиції Російської Федерації щодо оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, яка, як вважає “Газета”, міститься саме в зазначеній вище спільній заяві, датованій 10 листопада 2003 р., і яку підписало 37 держав, у тому числі й Російська Федерація.
У серпні цього року Валерій Кучинський, голова постійного представництва України при ООН, розповів під час зустрічі з українськими журналістами, що текст цієї спільної заяви став компромісом між членами ООН, прибічниками визнання Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду й опонентами цієї ідеї, зокрема Великобританії, США та Росії. У Великобританії та США, на думку експертів, були свої підстави опонувати визнанню Голодомору 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду – серед яких, відповідно, жорстка колоніальна політика в минулому та дискримінація й винищення корінного населення США. Натомість компромісною формулою для засудження Голодомору 1932-1933 рр., за словами Валерія Кучинського, стало визнання його результатом політики тоталітарного режиму.
Повертаючись до відповіді Генерального консула РФ у Львові Євґєнія Ґузєєва, слід наголосити, що він висловлює сумнів у тому, що Голодомор був спланованою акцією: “Уявити, що це було зроблено навмисно, неможливо. Тодішні керівники були розумними людьми й неможливо уявити, що це було заплановано”.
Натомість у спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору 1932-1933 рр. в Україні згадано про мільйони чоловіків, жінок і дітей, які стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму. З тексту заяви випливає: Голодомор 1932-1933 рр. в Україні став одним з епізодів політики цього режиму. Наприкінці документа сторони, що поставили під ним свої підписи, засуджують “дії та політику, які спричинили масовий голод і смерть мільйонів людей”. Це порівняння дає підстави замислитися, наскільки заява Генерального консула РФ у Львові Євґєнія Ґузєєва відповідає офіційній позиції Російської Федерації.
Експерт із права зовнішніх зносин, до якого звернулася “Газета” і який побажав залишитися неназваним, вважає, що в заяві Євґєнія Ґузєєва можна знайти ще одну суперечність із нормами міжнародного права. Пункт 1 статті 55 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року передбачає, що всі особи, які користуються привілеями й імунітетами, зобов’язані, без шкоди для їх привілеїв та імунітету, поважати закони та правила країни перебування. “Газета” не може самостійно дати оцінку повазі Генерального консула Російської Федерації у Львові Євґєнія Ґузєєва до законів і правил країни перебування – поняттю, якому заведено давати широке тлумачення. Цей обов’язок належить МЗС України, яке лише вчора дізналося про факт оприлюднення заяви Ґузєєва від кореспондента “Газети”, і висловить свою позицію на сьогоднішньому щотижневому брифінгу. Один із дипломатів, з яким спілкувалася вчора “Газета”, висловив лише подив щодо відповіді Ґузєєва, який, мабуть, не ознайомлений із текстом спільної заяви в Генасамблеї ООН від 10 листопада 2003 р. Дипломат припустив, що, називаючи геноцид українського народу “вигадкою політиків, аби виховати молоде покоління в дусі ворожнечі” чи “посварити український і російський народи”, Генконсул Росії висловив неповагу до Президента України Віктора Ющенка, який дав оцінку Голодомору як акту геноциду під час свого виступу днем пізніше, 26 листопада.
Варто також звернути увагу читачів на те, що впродовж останніх років парламент, президент, уряд в Україні ухвалили низку нормативно-правових актів про вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., у яких ідеться про відповідальність тоталітарного режиму за цю трагедію. Серед них – постанова ВРУ “Про звернення до українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України
14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років”, укази Президента та розпорядження Кабінету Міністрів про відзначення 70-х роковин Голодомору 1932-1933 рр., а також цьогорічні укази Президента про відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Бракує, щоправда, окремого закону, який давав би політико-правову оцінку голодоморам в Україні, їхнім причинам і наслідкам. Про необхідність затвердити такий закон говорить і Віктор Ющенко.
Дмитро Борисов
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/11/29/11105/
_______________________________
Чи реагуватимуть львівяни на такі заяви ?
Генеральний консул Російської Федерації у Львові Євґєній Ґузєєв міг помилитися двічі, коли минулої п’ятниці, відповідаючи на запитання агентства “ЗІК” “Чи визнає Росія Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду?”, заперечив факт навмисної організації голоду тодішнім керівництвом СРСР, назвавши їх “розумними людьми”.
У відповіді Генерального консула є багато спільного з офіційною позицією Російської Федерації щодо голодоморів в Україні й інших країнах СРСР: наприклад, що голод у 1932-1933 рр. був усюди, зокрема й у РРФСР, і в тому, що це були роки неврожаю. Відповідь Євґєнія Ґузєєва відповідала офіційній позиції сучасної Росії і в тій частині, що Голодомор 1932-1933 рр. в Україні не можна назвати геноцидом, а лише трагедією, про що йдеться у відповідному документі, ухваленому на рівні ООН, – спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, яку було включено до порядку денного 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 листопада 2003 року.
Однак відповідь Генерального консула на запитання ЗІК в одній частині суперечить офіційній позиції Російської Федерації щодо оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, яка, як вважає “Газета”, міститься саме в зазначеній вище спільній заяві, датованій 10 листопада 2003 р., і яку підписало 37 держав, у тому числі й Російська Федерація.
У серпні цього року Валерій Кучинський, голова постійного представництва України при ООН, розповів під час зустрічі з українськими журналістами, що текст цієї спільної заяви став компромісом між членами ООН, прибічниками визнання Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду й опонентами цієї ідеї, зокрема Великобританії, США та Росії. У Великобританії та США, на думку експертів, були свої підстави опонувати визнанню Голодомору 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду – серед яких, відповідно, жорстка колоніальна політика в минулому та дискримінація й винищення корінного населення США. Натомість компромісною формулою для засудження Голодомору 1932-1933 рр., за словами Валерія Кучинського, стало визнання його результатом політики тоталітарного режиму.
Повертаючись до відповіді Генерального консула РФ у Львові Євґєнія Ґузєєва, слід наголосити, що він висловлює сумнів у тому, що Голодомор був спланованою акцією: “Уявити, що це було зроблено навмисно, неможливо. Тодішні керівники були розумними людьми й неможливо уявити, що це було заплановано”.
Натомість у спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору 1932-1933 рр. в Україні згадано про мільйони чоловіків, жінок і дітей, які стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму. З тексту заяви випливає: Голодомор 1932-1933 рр. в Україні став одним з епізодів політики цього режиму. Наприкінці документа сторони, що поставили під ним свої підписи, засуджують “дії та політику, які спричинили масовий голод і смерть мільйонів людей”. Це порівняння дає підстави замислитися, наскільки заява Генерального консула РФ у Львові Євґєнія Ґузєєва відповідає офіційній позиції Російської Федерації.
Експерт із права зовнішніх зносин, до якого звернулася “Газета” і який побажав залишитися неназваним, вважає, що в заяві Євґєнія Ґузєєва можна знайти ще одну суперечність із нормами міжнародного права. Пункт 1 статті 55 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року передбачає, що всі особи, які користуються привілеями й імунітетами, зобов’язані, без шкоди для їх привілеїв та імунітету, поважати закони та правила країни перебування. “Газета” не може самостійно дати оцінку повазі Генерального консула Російської Федерації у Львові Євґєнія Ґузєєва до законів і правил країни перебування – поняттю, якому заведено давати широке тлумачення. Цей обов’язок належить МЗС України, яке лише вчора дізналося про факт оприлюднення заяви Ґузєєва від кореспондента “Газети”, і висловить свою позицію на сьогоднішньому щотижневому брифінгу. Один із дипломатів, з яким спілкувалася вчора “Газета”, висловив лише подив щодо відповіді Ґузєєва, який, мабуть, не ознайомлений із текстом спільної заяви в Генасамблеї ООН від 10 листопада 2003 р. Дипломат припустив, що, називаючи геноцид українського народу “вигадкою політиків, аби виховати молоде покоління в дусі ворожнечі” чи “посварити український і російський народи”, Генконсул Росії висловив неповагу до Президента України Віктора Ющенка, який дав оцінку Голодомору як акту геноциду під час свого виступу днем пізніше, 26 листопада.
Варто також звернути увагу читачів на те, що впродовж останніх років парламент, президент, уряд в Україні ухвалили низку нормативно-правових актів про вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., у яких ідеться про відповідальність тоталітарного режиму за цю трагедію. Серед них – постанова ВРУ “Про звернення до українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України
14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років”, укази Президента та розпорядження Кабінету Міністрів про відзначення 70-х роковин Голодомору 1932-1933 рр., а також цьогорічні укази Президента про відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Бракує, щоправда, окремого закону, який давав би політико-правову оцінку голодоморам в Україні, їхнім причинам і наслідкам. Про необхідність затвердити такий закон говорить і Віктор Ющенко.
Дмитро Борисов
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/11/29/11105/
_______________________________
Чи реагуватимуть львівяни на такі заяви ?