12/15/2005 | Mykyta

Невідомі у газовому рівнянні
Лідія Скуратівська, для УП, 15.12.2005, 16:28
http://www2.pravda.com.ua/news/2005/12/15/36676.htm

У середу, 14 грудня, трапилось подія, яка не залишила сумнівів, що "газовий шантаж" з боку Росії немає нічого спільного з газом. Позиція "Газпрому" з приводу ціни на голубе паливо для України змінилася дивним чином – рівень ціни, що її вимагає в України платити російський монополіст за своє паливо, зріс з 160 доларів за тисячу кубометрів до 230.

Це означає, що насправді в мотивації росіян немає ніякого питання справедливої ціни на газ. Бо ціни на цей вид товару ніколи не змінюються раптово, та й у комерційних переговорах ніколи таким чином не міняють свою позицію.

Це означає, що газовий тиск на Україну – це частина великої битви, яка схована від ока звичайних людей, битви за глобальне домінування.

Дії Росії – це дії відчаю, що намагаються врятувати ситуацію. Проте за що бореться Росія, і проти кого, можна лише здогадуватися. Якщо проаналізувати, що може бути предметом змагань Росії, то висновки для України невтішні.

Гра у дурня

14 грудня, за 20 днів до години "Ч" – Нового року – керівництво "Газпрому" вирішило відмовитись від ніби-то "компромісної" ціни на газ для України на 2006 рік у розмірі $160 за 1 тис. куб.м і тепер наполягає на "повному" переході на "ринкові" ціни для України, котрі на даний момент складають $220-230 за 1 тис. куб.м.

"За час ведення переговорів ціни на газ у Європі продовжували підвищуватися. Сьогодні очевидно, що України втратила час, коли рівень ціни в 160 доларів за тисячу кубометрів газу можна вважати ринковим. Враховуючи динаміка зростання цін на енергоносії на світовому ринку, стосовно України… буде застосовано, починаючи з 2006 року, загальноприйняту формулу ціни, котра залежить, в першу чергу, від кон'юнктури ринку і реальних ринкових цін на корзину нафтопродуктів", - цитують ЗМІ погрозливі фрази заступника голови правління російського "Газпрому" Олександра Медведєва.

У зв'язку із заявою, до Медведєва є багато запитань.

Перш за все, методологія визначення так званої ринкової ціни на ринку, де "ринкової" ціни не може бути за визначенням. Адже газовий ринок є монополізованим, як і ринок транспортування цього палива. Тому немає вільного ринку, де маса покупців і продавців, що мають вільний доступ до товару, визначають рівноважну його ціну. В Німеччині (одній і тій же країні), скажімо, промисловці спожитий газ купляють по 200 євро, а населення – по 500 євро.

Що тоді є ринкова ціна газу? Або іще такий приклад – на 14 грудня цього року, о третій годині дня тисяча кубометрів газу на Нью-Йоркській фондовій біржі (майже ідеальний ринок) коштує… 14 доларів 60 центів. Чому би не взяти її за орієнтир, якщо вже ми взялися нехтувати економічними законами?

По-друге, "Газпром" нещодавно відмовився купляти газ у Туркменістану за знову-ж таки за "ринковою" ціною аж у 60 доларів. Іншими словами, "Газпром" вважає, що ринкова ціна газу менше 60. Якщо врахувати транспортне плече, то порядок ціни для України, яку визначають дії, а не слова "Газпрому", має бути близько 80-90 доларів.

Підкреслимо, що дії можна вважати значно більш потужним сигналом для ринку, ніж будь-які заяви. Тоді до чого це блюзнірство з 230-ма доларами?

По-третє, ніхто у комерційних переговорах, якщо йдеться про перемовини корпорацій з нормальною репутацією, не міняє так стрімко і нахабно свою позицію.

Це скоріше нагадує методи рекетирів початку 90-х, котрі ставили свої жертв на "лічильник" - сьогодні твій борг 100 доларів, а завтра вже 200, післязавтра 300. Подібна позиція не є вмотивованою.

Адже виходить, що якщо б Україна і погодилася раніше на умови Росії, і дозволила б їй у односторонньому порядку розірвати контракт, то так само Росія зробила би і зараз – вона б сказала, що за пару місяців ціни знову зросли, і знову пора міняти контракт на поставку газу в сторону збільшення вартості палива.

Можна іще навести немало прикладів, які свідчать про штучну радикальність позиції росіян - наприклад, аргументація щодо зростання цін на нафту – ціни останнім часом навіть знижуються, але про це, мабуть, керівники "Газпрому" не знають.

Тим не менш, це вже не так і важливо. Головне – зрозуміло, що "Газпрому" дали команду тиснути по максимуму, зробити пропозиції якомога жорсткими.

Мета такої тактики – зовсім не підвищення доходів "Газпрому" за рахунок України. Мета лежить явно за межами сфери газу. Принаймні вона більша, ніж ціновий пресинг на Україну.

Прихована загроза

Є два банальних обґрунтування російської газової істерики. Їх треба принаймні взяти до уваги.

Перше – це, звісно, вибори. Показати всю напруженість стосунків за раніше братніми народами, звинуватити у теперішньому розбраті помаранчеву владу. Показати, наскільки дипломатія від опозиції – наприклад, вояжі у Москву біло-голубого Андрія Клюєва та Віктора Януковича – знімають напругу, наскільки в Кремлі слухають цих видатних "ходоків" з Малоросії.

Можливо, навіть тріумфально відмовитись від газових претензій нібито на прохання якої-небудь партії регіонів, або влаштувати якийсь інший політичний театр. Проте навряд чи все так просто.

Насправді, зробити себе ворогом не тільки для Заходу, але і для надзалежного від газу Сходу – означає набути собі більше ворогів, ніж друзів. Така поведінка Росії – "не по понятіям" донецьких, адже першими від цін на газ постраждають саме вони.

Тому в стратегічному плані газовий пресинг є досить затратним в сенсі в тому числі і його політичної вартості, не кажучи вже про можливі страшенні економічні збитки. Тому цей варіант мотивації росіян не є тією гіпотезою, що відповідає на всі запитання.

Другий мотив – це обґрунтування необхідності будівництва Північно-Європейського газопроводу (ПЄГ). ПЄГ пройде по дну Балтійського моря з Вологодської області до узбережжя Німеччини, а можливо, і далі.

Нагадаємо, що його потужність – 20 млрд. кубометрів газу на рік із розширенням до 55 млрд. в перші декілька років його експлуатації. Для порівняння: українська газотранспортна система (ГТС) здатна прокачувати у Європу близько 140 млрд. куб. м., а реально вона зараз недовантажена якраз приблизно на суму потужності ПЄГ, транспортуючи близько 110 кубометрів на рік.

І не тільки тому цей російсько-німецький проект виглядає сумнівно з точки зору економічної доцільності у середньостроковому плані.

По-перше, вартість будівництва ПЄГ вже зараз немаленька – до 5-6 млрд. доларів. В перспективі, вона буде лише зростати.

По-друге, не зовсім зрозумілі його економічні перспективи – адже без потужних газових сховищ, цей проект може не мати успіху. Такими сховищами володіє лише українська ГТС, а на півночі їх ще треба спорудити. Скільки це коштуватиме – невідомо, але порядок цифр може сягнути сотень мільйонів доларів.

Нарешті, у ПЄГ є іще багато політичних проблем, які неминуче зрезультують у додаткових затратах на будівництво газопроводу.

Тому є цілком очевидна версія: за гіперактивністю росіян у українському газовому питанні стоїть саме бажання показати необхідність альтеративного шляху в Європу, яким є ПЄГ. Тут будь-яка неконструктивна позиція і ціни якомога вищі будуть корисні, оскільки показують, що можна реально зробити з клятими українцями, якщо побудувати ПЄГ.

Поки що ж монополія "Нафтогазу України" на транспортування палива в Європу не дає можливості реалізуватися усім бажанням широкої російської душі.

Ця версія має право на життя. Проте росіяни у своїх медіа чомусь не надто потужно педалюють тему необхідності ПЄГ як засобу впливу на Україну. Тим більше, ПЄГ буде побудовано при будь-яких розкладах, тому так надриватися і "мочити" Україну "Газпрому" навряд чи має сенс.

Насправді, ключ для розуміння наджорсткості у російській позиції міститься саме у ознаках її відчайдушності. Так боротися за Україну Росія може лише тоді, коли знає, що не почавши цю битву, вона втратить сусіда-союзника назавжди. І тут навряд чи йдеться про те, що Україна стане самостійною сама по собі.

Росіяни цього менше бояться, бо тоді вони все-таки зможуть домовитися з українськими лідерами. Насправді, вони відчувають, що Україна все більше і більше знаходиться під впливом геополітичних ворогів німецько-російського альянсу – США.

Росії відомо, що після виборів і газові, і військові домовленості з Росією з великою ймовірністю буде денонсовано – але вже з боку України. Газпром обмежать у доступу на ринки Східної та Південної Європи – там будуть хазяйнувати нафтогазові корпорації з норвезько-американським капіталом.

Військові бази Росії у Криму будуть як мінімум нейтралізовані присутністю військ НАТО. Російські нафтові корпорації витіснять із України – вже є просування з проектом будівництва американськими інвесторами потужного нафтопереробного заводу в Бродах.

Сам проект Одеса-Броди дивним чином, практично без зусиль української влади почав просуватись. Вже є деякі необхідні домовленості з країнами Каспійського регіону та Східної Європи – Азербайджаном та Словаччиною.

Присутність геополітичних ворогів Росії в Україні тим не менш поки малопомітна, зростання їх впливу наразі не так впадає в око. Проте саме реакція Росії, спецслужби якої знають набагато більше за пересічного українця, може свідчити про те, що не тільки північний сусід, але і український народ в черговий раз має владу, яка за його спиною і без його згоди таємно визначає курс країни.

Тобто проблема не у самому курсі, а у двох неприємних моментах: таємності ухвалення рішень, а також опорі на іноземні, а отже чужі сили. Це прямо суперечить завданню нової влади – дати більше впливу в своїй країні народу, що її населяє