12/17/2005 | Пані

http://www.zn.kiev.ua/nn/show/577/52109/

ПРИРОДНИЙ СОЮЗ З ЕЛЕМЕНТАМИ ПРОТИПРИРОДНОСТІ

Ольга ДМИТРИЧЕВА

Виникнення цього передвиборного альянсу було цілком прогнозованим. Не зумівши подолати переговорний фронт у напрямку Блоку Юлії Тимошенко, партія «Реформи і порядок» відступила на заздалегідь підготовлені позиції. Є підстави вважати, блокування з «Порою» вже давно сприймалося ПРПістами як щось само собою зрозуміле в разі, коли інші варіанти передвиборних комбінацій за їхньої участі унеможливляться. Більше того, в останні кілька місяців сама «Пора» не вдавалася до жодних кроків у пошуках потенційних союзників і терпляче очікувала, коли «старші товариші» стануть розсудливішими й перестануть шукати щастя на стороні. Або знайдуть і заспокояться. Здається, обидва варіанти пористам видавалися однаково прийнятними.

Свого часу лідер «Пори», якщо вірити поінформованим джерелам, виявляв активність у своєму прагненні приєднати бойовий загін помаранчевої революції до пропрезидентського блоку. Але пористам тоді чітко дали зрозуміти: вони можуть розраховувати лише на індивідуальне членство в НСНУ, а не на участь в об’єднанні як самостійна партійна одиниця. У Блок Юлії Тимошенко «Пору» не кликали, але всіляку підтримку обіцяли. Коли ж на початку осені її почали запрошувати в блок Віктора Ющенка, «Пора» встигла зжитися з думкою про перспективу самостійної участі в парламентських виборах. Встигнувши по ходу справи відмовитися від пропозиції, зробленої їй, за деякими відомостями, Давидом Жванією, котрий нібито обіцяв матеріальне забезпечення виборчої кампанії пористів в обмін на перше місце в її списку. Відкинула «Пора», коли вірити чуткам, і руку з фінансовою допомогою, простягнуту їй Едуардом Прутніком, який вважається одним із активних учасників президентської кампанії Віктора Януковича. Але залишатися на самоті помаранчевим пасіонаріям усе-таки не судилося. І це стало зрозуміло, щойно з’явилася інформація про те, що з Блоком Юлії Тимошенко у партії «Реформи і порядок» не склалося. Рішенню про об’єднання ПРП і «Пори» не передували ані тривалі переговори, ані з’ясовування стосунків, хто з них ведучий, а хто — ведений. Паритет сторін без жодних ускладнень було зафіксовано в підході до формування спільного списку: 50 відсотків місць у ньому вирішили віддати «Порі», п’ятдесят — ПРП.

На перший погляд, стартові позиції цих двох осколків помаранчевої команди, котрі об’єдналися, можуть видатися малоперспективними. Серед тих, хто береться передбачати результат парламентських виборів, достатньо скептиків, що не бачать новоутворений блок серед переможців забігу. Проте не менша кількість спостерігачів оцінюють шанси передвиборного тандема як досить реальні. Правда, додаючи при цьому цілу низку «якщо...».

Незреалізований союз із Тимошенко за всіх своїх мінусів приніс ПРПістам і чимало позитивного. Гіркота втрат в особі Миколи Томенка й Сергія Терьохіна, котрі пішли з ПРП у БЮТ, здається, цілком компенсується збереженням особи партійного. На тлі тотальної деідеологізації передвиборних альянсів, що відбувається, за іронією долі, напередодні перших виборів на пропорційній основі, збереження «Реформами і порядком» своєї партійної самості — це вчинок. Особливо, коли враховувати ті спокуси, перед якими «медоносам» таки вдалося встояти. Адже участь на виборах у складі загону під проводом Юлії Тимошенко обіцяла ПРПістам, за найскромнішими підрахунками, близько двадцяти депутатських мандатів. Тоді як на двох з «Порою» вони можуть отримати трохи більш як десять місць у законодавчому органі країни. І то за умови, якщо наберуть бодай чотири відсотки голосів. Що, на думку деяких експертів, на чиєму боці, до речі, результати соціологічних досліджень, ще під великим запитанням. Але керівництво ПРП не піддалося не лише спокусі, а й шантажу з боку партнера, котрий не відбувся. Останній вимагав усунення Віктора Пинзеника або з посади міністра фінансів, або з посади керівника партії в обмін на місця для його однопартійців у списку БЮТ.

У такій незговірливості можна побачити відсутність здорового прагматизму за наявності зайвої частки політичного ідеалізму. А можна — і холодний далекоглядний розрахунок. Дивлячись із якої системи цінностей виходити. У прагненні виділитися із загального ряду вітчизняних політиків, переважна більшість котрих конфлікт між особистим інтересом і зобов’язаннями перед виборцями й партнерами воліє вирішувати на користь першого, взагалі-то, присутній здоровий глузд. Оскільки таку лінію поведінки не може не помітити електорат. Інша річ, наскільки численна частина виборців здатна її оцінити. Але навіть якщо вона справді невелика, у ПРПістів є вагомі аргументи для того, аби поборотися за збільшення загону своїх симпатиків. І найвагомішим із цих аргументів обіцяє стати список блоку. Що можна припустити зі значним ступенем імовірності, так це відсутність у передвиборному реєстрі союзу «Пора»—ПРП постатей, здатних викликати хоч найменше відторгнення в помаранчевого електорату. Із чим-чим, а з цим у блоку, очевидно, проблем не буде. У цьому, схоже, у нього також є шанс стати винятком із загального правила. Його батькам-засновникам, скоріш за все, не доведеться вирішувати традиційну для інших учасників виборів дилему: одіозні, але «потрібні» люди в списку — або рейтинг політичної сили. Замість баласту блок зможе включити в свої ряди чимало енергійних, перспективних молодих людей, здатних оновити українську політику.

Інший аргумент, із допомогою якого «Пора» з ПРП мають намір впливати на уми й серця виборців, грунтується на об’єднуючій місії, виконавцем якої блок себе проголошує. Тут, звісно, ПРПістам із пористами трішки зрадило почуття скромності. Але в політиці, як відомо, це не вважається недоліком. Розчарування діями нової влади, яке вже невдовзі охопило багатьох її прибічників, змусило деяких активних учасників помаранчевої революції, котрі не побажали вливатися в ряди НСНУ, замислитися над власними політичними перспективами. І найближчою з цих перспектив були вибори-2006. Аналіз ситуації підказував: єдиний спосіб зберегти власне політичне обличчя, а разом із ним і шанси не опинитися на політичному узбіччі — дистанціюватися від влади й почати її критикувати. Але конфлікт у стані помаранчевих, спричинивши відставку з прем’єрської посади Юлії Тимошенко, усе змінив. Критичні оцінки дій влади, які лунають тепер із колись єдиної ющенківської команди, уже не вважаються екзотикою й навряд чи можуть когось здивувати. Значно актуальніше нині питання про примирення конфліктуючих сторін. Особливо в умовах неухильно зростаючого рейтингу головних опонентів помаранчевих. От і народилася так звана мегаідея, озвучена ПРПістом Тарасом Стецьківим на передостанньому з’їзді «Реформ і порядку». Її спрощений варіант такий: коли двом великим блокам — Ющенка й Тимошенко — не вистачатиме голосів для створення більшості в новому парламенті, невеликий Блок «Пора»—ПРП додасть їм голосів, що унеможливить реванш біло-голубих.

Місія, безумовно, шляхетна. Але от чи здійсненна? Рейтинг ПРП і «Пори», як уже було зазначено, настільки вперто не перевищував розміри соціологічної похибки, що соціологи навіть перестали включати ці партії до списків для опитувань. Потрібен був рішучий креативний хід, який різко змінює становище цих політичних структур у рейтингу електоральних симпатій. Мабуть, цим пояснюється поява на чолі блоку Віталія Кличка. Оголошення першого номера в списку блоку виправдало розрахунок авторів цієї ідеї. Інтерес до команди різко зріс. Хай би що твердили при цьому політологи й експерти, називаючи такий несподіваний союз «голлівудським проектом». ПРПісти зі своїми союзниками, очевидно, затягли з початком активної передвиборної кампанії, і надолужити упущене традиційними методами вже неможливо. Інша річ, що їм не можна тепер прогавити північ, коли карета перетвориться на гарбуз. Іншими словами, у них зовсім небагато часу для того, аби довести: лідер їхнього блоку — не просто рекламний трюк, а реальна політична постать. У противному разі згадані політологи матимуть рацію, і рейтинг блоку знову повернеться на вихідні позиції. Залишившись технологічною постаттю, Кличко весь блок перетворить на технологічний. І те, які прізвища стоятимуть у списку блоку з другого по соте місце вже не матиме жодного значення. Хоч би якою бездоганною була репутація їхніх власників. Такий фокус вдався колись Партії зелених, що брала участь у виборах-1998 саме як технологічний проект. Проте повторити свій успіх зелені, як і їхні послідовники в особі, скажімо, «Команди озимого покоління», уже не змогли. Після подій річної давнини, що зробили українських громадян перебірливішими, це буде ще проблематичніше.

Оскільки головною своєю метою чемпіон світу з професійного боксу, подавшись у велику політику, визначив завоювання титулу київського мера, він міг би вдало зіграти, задекларувавши цілком нові, істотно відмінні від нинішніх, підходи до управління столицею. Але для цього кандидату в столичні градоначальники потрібно як мінімум освоїти матеріал, заглибившись у всі нюанси того, що відбувається в місті. Чи зможуть йому в цьому допомогти його «провідники» до владних коридорів? Чи вони його, як зазначив у недавньому інтерв’ю «Україні молодій» Микола Томенко, «по суті, цинічно використовують»? Серед «юзерів» Кличка Микола Володимирович назвав депутата Київради Льва Парцхаладзе.

З цією людиною, як стверджує не тільки пан Томенко, Віталія Кличка пов’язує якийсь бізнес. Щоправда, доказів того поки не виявлено. Але слід зазначити, що Лев Ревазович не тільки засідає в міськраді. Він також є керівником інвестиційної компанії «XXI вік», власником або співвласником столичних ресторанів «Царське село», «СРСР», «Тарас», «Первак», «Корона», мережі ресторанів швидкого харчування «Швидко», клубу «Динамо-люкс», охоронного агентства «Ангели», Вишгородського заводу з виготовлення ліфтів «Карат», проектно-будівельної фірми «Експерт», автомобільного салону «Укравтохолдинг», мережі торгових центрів «Квадрат». На додаток до цього талановитий підприємець керує нещодавно зареєстрованою партією «Європейська столиця». З такою потужною підтримкою Віталію Кличку не страшний навіть сам Олександр Омельченко в ролі головного конкурента в бою за крісло мера Києва.

Ходять, щоправда, уперті чутки, що негласну підтримку політику-початківцю пообіцяв і Віктор Ющенко. Але якщо це було приблизно в тому ж форматі, в якому свого часу було дано президентське благословення Володимиру Стретовичу на заняття крісла генерального прокурора, то навряд чи це можна брати до уваги. Чутки ж про те, що в бізнес-проектах Парцхаладзе є частка Петра Ющенка, поки теж залишаються тільки чутками.

Хто ввійде до першої п’ятірки блоку «Пора»—ПРП, вирішуватимуть у ці вихідні. Як стало відомо, нині існує такий її варіант: Віталій Кличко, Віктор Пинзеник, Владислав Каськів, Сергій Соболєв і Наталя Дмитрук, відома тим, що, працюючи на Першому національному каналі сурдоперекладачем, під час помаранчевої революції перша прорвала інформаційну блокаду. Багато пористів і ПРПістів, слід зауважити, дивуються з приводу відсутності в титульному листі списку польових командирів Майдану Тараса Стецьківа та Володимира Філенка. Мабуть, це стане предметом бурхливих дискусій. Якщо згоди дійти не вдасться, не виключений варіант рейтингового голосування по кандидатурах у першу п’ятірку списку. Але хоч би хто увійшов туди, основні напрями, за якими розвиватиметься виборча кампанія блоку можна припустити вже тепер. По-перше, його учасники апелюватимуть до частини помаранчевого електорату, який розчарувався у своїх кумирах, привертаючи його на свій бік. По-друге, вони постараються утриматися від різкої критики на адресу своїх колишніх соратників по помаранчевій революції. Як їм вдасться поєднати одне з другим — запитання із запитань. Третім же напрямом, на якому ПРПістам із «Порою» гарантований успіх, стане нещадна боротьба проти ворогів помаранчевої революції. І тут імідж поставленої на чолі блоку небагатослівної, але сильної і вольової людини, здатної нокаутувати будь-якого суперника, може зіграти позитивну роль. Якщо, звісно, у Віталія Кличка вистачить часу, енергії та бажання займатися не лише боротьбою за мерське крісло.