12/25/2005 | Dead_Dog

Борис Вікторов

Заключний етап революції: Покарання невинних
або Гекатомби Рахункової палати

Що робити?

Скажу відверто, й тому можливо не без зайвого пафосу – переді мною постала важка моральна дилема: як вчинити після останньої колегії рідного міністерства?
Піти, гримнувши дверима, втішаючи себе думкою, що вчинив відповідно до свого уявлення про честь і покинути при тому напризволяще сотні людських доль?
Або лишитись, й після того, щодня, йдучи на роботу згадувати, що зробив те всупереч власній совісті, мовляв, задля блага знедолених. Хоча при тому напевне знатиму, що після мого вчинку чергове “ясновельможне начальство” сміливо викручуватиме руки, не даючи ані пальцем поворухнути задля блага тих самих стражденних, крихта за крихтою нищачи нікчемними розпорядженнями дорученнями та запитами рештки моєї душі та розуму.
Хоча мені зовсім не байдуже що зі мною буде, проте вже набридло мовчати. Мені набридло терпіти. Мною керує єдине бажання: щораз засинаючи усвідомлювати себе чесною людиною. Дарма, що цими рядками я цілком реально можу замовити собі в якості ліжка тюремні нари.
Саме тому я й взявся писати цю статтю.
Другу добу поспіль задаючи собі одні й ти ж самі питання з приводу того що відбувається в стінах рідного міністерства не знаходжу жодного логічного пояснення... жодного окрім наведеного у підзаголовку цієї статті.
Коли я пишу ці рядки мене не залишає відчуття ганьби, та несправедливості.

Чи маю право?

Починаючи оповідати проблему, що зачіпає інтереси багатьох людей, найперше питання яким має задатися автор – що саме дає йому право зачіпати цю тему? Відтак наведу лише факти.
Чотири роки тому, після закінчення медичного інституту автор цих рядків проходив післядипломну спеціалізацію – так звану “інтернатуру” з фаху епідеміологія. Як завжди буває у подібних випадках молодому спеціалісту дістається найбільш “ласий шмат” роботи.

В моєму випадку то була курація осередків туберкульозної інфекції. Так, що за 7 місяців міжрайонного тубдиспансеру та відвідання помешкань хворих мав гарну нагоду зрозуміти всю страхітливість положення в цій галузі, яку мені довелось відчути так би мовити на власній шкурі.
Був в цій біографії й епізод пов’язаний зі СНІДом, а саме – 6 місяців роботи у Київському міському центрі СНІДу, які, чесно кажучи згадувати не хочеться взагалі.
Далі були два довгих місяці “Майдану”. Два місяці з яких окрім кількох світлих епізодів намертво врізалися в пам’ять нестерпний холод і бруд. Адже коли інші “на Майдані стояли” чи то “жили”, мені, як відповідальному за сан.-епід. режим, довелося по тому “Майдану” бігати, щораз зазираючи то на польові кухні, то до наметів, то до “приймалень Януковича” (як мітко охрестили тоді в народі наспіх розставлені де-не-де біло-блакитні кабінки) – чи не дай бог не полилось через край.
І набігати отак довелося аж дві пари стоптаних чобіт.
Трохи згодом, як і личить – “по блату” потрапив у міністерство, до відділу, де на той момент разом зі мною на 8 штатних посад припадало 4 працівники.
А відтак вважаю, що маю повне право висловлювати нижченаведені міркування.

“Хто винен?” або “прості” відповіді на непрості запитання

Власне написати зазначену статтю, як я вже згадував змусили доволі “цікаві” наслідки колегії міністерства, яка відбулася минулої п’ятниці.
За результатами цього засідання у більшості з присутніх виникло доволі однозначних питань на більшість з яких немає таких же однозначних відповідей. Ті з них, що безпосередньо стосуються теми статті я ризикну далі розписати.
Чому колегія міністерства “за результатами виконання національної програми по боротьбі із захворюванням на туберкульоз” відбувається тоді коли власне дана програма ще продовжує виконуватись? Адже розрахована нині діюча національна програма на 2002-2005 роки. 2005 рік поки що, слава Богу, – на дворі і, як будь-кому причетному до адміністративних кіл, відомо: про якісь його наслідки в цифровому відображенні можливо вести мову не раніше кінця лютого 2006 року.
З огляду на те що питання туберкульозу нещодавно взяв під особистий контроль сам Президент відповідь на це питання годі ще деінде шукати – хотіли наші неокризові менеджери показати “одобрямс”, підтримати височайше начальство, поганявши “цифері”, запевнити одне одного, мовляв “розширим и углубим”. Проте не так сталося як гадалося...
Чому за результатами зазначеного поважного засідання єдиною особою щодо якої вжито найсуворіших заходів, а саме формулювання на кшталт “вирішити питання щодо доцільності подальшого перебування на посаді” став лише начальник профільного відділу, в той час коли інші “подільники” по суті відбулися легкими переляком? Для непосвячених поясню: наведена фраза офіційною мовою означає початок процедури звільнення з остаточним формулюванням “за службову невідповідність”.
Відповідь й на це питання лежить на поверхні. Неокризовим керманичам знадобилася жертва. Жертва маленька, але кимось дуже жадана. І саме тому серед оргвисновків ми не побачимо прізвищ більш вагомих “радянських і партійних діячів” причетних до проблеми, адже якщо зачіпати їх може вийти зовсім як у відомій комедії – “сядем усе”.
Остаточно прояснюється мотивація неокризових менеджерів від медицини, якщо звернутися до прес-конференції за участю представників Рахункової палати, що прямо напередодні зазначеної колегії відбулася в УНІАНі. Сама собою ця прес-конференція була цікава хоча б тим що понад 90% часу на ній було присвячено... обговоренню нашої “жертви”.
По суті зазначена прес-конференція стала вінцем розпочатої навесні поточного року групою осіб “спец операції” з усунення з посади керівника профільного відділу міністерства.

Кому заважає окремо взятий начальник відділу

Аналізуючи ситуацію довкола розпочатого процесу звільнення, можна констатувати, що зловісне пророцтво лівих, про прихід у владу в Україні транснаціональних корпорацій, в межах окремо взятого міністерства в нас справдилося, повністю.
Адже кому, як не представникам компаній що поставляють на наш ринок неякісні протитуберкульозні препарати та медичну техніку вигідно так методично знищувати державного службовця, тим більше що витрати на цей процес складають згідно підрахованого нами кошторису доволі таки кругленьку суму.

Як знищити державного службовця

Позаяк безпосередні автори та виконавці спец операції проведеної відповідно до даної методики навряд чи то ризикнуть найближчим часом заявити про свої авторські права, не ризикуючи при тому потрапити за грати, візьму на себе сміливість їх привласнити на правах особи що вперше описала явище в періодичних виданнях в якості винаходу.
Описувана методика знищення державного службовця середньої ланки, як показує практика, зовсім не складна і може широко застосовуватись та модифікуватись в залежності від потреб замовника.
Для цього вам щонайперше знадобиться дві-три особи без певного роду занять і з посвідченнями парламентських журналістів, а також один хлопчик на побігеньках.
Другою обов’язковою умовою є прихильність 2-3, а краще 4 маргінальних народних обранців, байдуже якої політичної орієнтації. Найголовніше тут щоб вони стійко балансували на межі прохідної частини партійних списків і були маловідомі широкому загалу.
В нашому конкретному випадку при нагоді стали 3 народні обранці. Один з них, вираженої лівої партійності, який (о диво! що тільки не роблять нині хрусткі папірці), явно діяв всупереч “лінії партії”. Інший народний обранець з самого початку не мав жодної орієнтації, і відтак нині як усі йому подібні прибився до блоку “Ми”. Третій народний обранець нині крокує на вибори з окремим легіоном “захисників”, відповідно не маючи жодних шансів подолати жаданий 3% бар’єр.
Далі з метою реалізації зазначеного плану необхідно створити за участю зазначених осіб декілька зареєстрованих (дарма, що в кількох організаціях будуть фігурувати одні і ті ж самі особи), а також декілька незареєстрованих об’єднань громадян (бажано із формальним залученням органів державної влади).
Потім отим самим об’єднанням громадян слід регулярно (десь із 2 рази на тиждень) збирати засідання та прес конференції з обов’язковим запрошенням “опозиційних” ЗМІ, на яких оголошувати заяви, в яких зокрема й ганьбити “жертву” а також вимагати від усіх можливих органів державної влади вжиття найрадикальніших заходів щодо її усунення та покарання.
В цьому місці на сцену виходять вищеописані “пильні” народні обранці, які (звісно не безкорисливо) тиражують ці звернення засилаючи їх стосами до Кабміну, РНБО, Секретаріату Президента і до самого бідолашного відомства, де працює “жертва”.
Керівники ж відповідальних установ, а тим більше їх заступники й чути не хочуть про роз’яснення Конституційного суду до статті 19 закону про статус нардепа, де чорним по білому розписано, що звернення виду “сам, то я звісно, сантехнік, проте вважаю що аборт варто робити так-то …” (тобто поза межами повноважень нардепа) розгляду не підлягають за визначенням.
А відтак шавкотять на підлеглих, немов зацьковані цуцики, щоб ті хутчіш відписували ясновельможному народному обранцю відповіді геть на всі його забаганки.
Після цього організаторам заходу лишається поназбирати в народних обранців те що їм понавідписували перелякані клерки, повисмикувавши з отих горе-відповідей усі недоречності, щедро приправивши їх відповідними гаслами та влаштувати чергову гучну прес-конференцію.
І ось уже перелякані керманичі доведені до “кондиції”. З цього моменту вони починають здавати і “своїх” і “чужих”. І саме тоді настає ефектна розв’язка.

Підрахуй

Взагалі про неоднозначність, неупередженість та адекватність такого витвору законотворчої фантазії народних обранців, яким є Рахункова палата вже списано стоси паперу й нині будь-кому з журналістської братії годі претендувати на цій ниві на якусь сенсацію.
Проте все марно. “Оригінальне створіння” вже не перший рік продовжує псувати нерви заслужених урядовців, являючи собою доволі вживану, а тому доволі замусолену зброю в руках опозиції. При цьому байдуже що цей інструмент “бюджетного моніторингу” непомітно переходить з-під даху опозиції колишньої до рук “опозиції” нинішньої.
Проте означені обставини заразом із широкою вживаністю зовсім не заважають нашим з вами організаторам “чиновницького кілінгу” використовувати його як доволі ефектну зброю.
Якщо врахувати добуток “професіоналізму” палатних підрахуїв на “старанність” міністерських обліковців то в підсумку зовсім природно виглядає відповідний звіт про перевірку використання коштів національної програми по боротьбі із туберкульозом.
Байдуже, що даний звіт аж ніяк не в’яжеться з ситуацією на місцях. Адже отримані при підрахунку в регіонах “залишки на 35 місяців” чомусь тануть за півроку.
Байдуже що в наданих для перевірки документах міністерські віртуози рахівниці умудрилися додати до таблеток ампули, а подекуди й помножити мікроскопи на рентгенапарати.
Байдуже, що за кілька років централізованих багатомільйонних закупівель протитуберкульозних препаратів урядовці не спромоглися виділити кілька сот тисяч гривень на розробку і впровадження автоматизованої системи обліку. Бо за її відсутності рахує таблетки по всій Україні один спеціаліст, днями просиджуючи на факсі аби зібрати хоч якусь достовірну інформацію про їх використання. Байдуже… Адже “жертва” вже визначена.
– Ваше замовлення виконане… – немов чується із владних кабінетів.
І дарма що опускаються руки в десятків чесних службовців, яких надихає приклад “дяки” за багаторічну чесну працю від керівників “найгуманнішого” з відомств.
“Їсти подано!” – чуємо з трибуни, а в нотатниках покірливо записуємо: “ …розглянути питання щодо відповідності займаній посаді”.
Адже нинішнім мешканцям владних кабінетів не звикати “здавати” своїх. Це вам не колишній міністр-революціонер Поліщук, який попри всі його дивацтва був і залишається порядною людиною.
Байдуже що саме завдяки “жертві” в державі розроблено немаючу аналогів у світовій практиці концепцію боротьби із захворюванням на туберкульоз, що органічно поєднала у собі кращі здобутки ВООЗівського ДОТСу та багаторічні здобутки вітчизняної фтизіатрії.
Дарма! Бо народні обранці прагнуть жертви. А нинішні господарі м’яких крісел не збираються нікого захищати. Нікого окрім себе. Адже їм до того не звикати – до того добряче привчили попередні хазяї.
Проте вони не усвідомлюють простої істини, що згідно розігруваного ними совкого-кадебіського сценарію така ж сама доля спікатиме їх самих.