Що приховує нардеп Рудьковський? (/)
01/04/2006 | NI_ZRADI
А дійсно що?
http://www.personal-plus.net/article.php?ida=297
Після виходу статті «Як соціаліст став латентним капіталістом», присвяченій «бурхливій» діяльності народного депутата Миколи Рудьковського («Персонал Плюс», №50(149) в редакції газети пролунав телефонний дзвінок. Ні, телефонував не сам народний обранець чи його помічники з вимогою спростування інформації або надання газетної площі для оприлюднення його погляду на порушені в матеріалі питання. Хоча було б дуже цікаво поспілкуватися з самим Миколою Рудьковським. Однак розуміємо, що перед виборами народний обранець всі сили віддає боротьбі « за это». І ось зателефонував читач з Чернігівщини, він розповів цікаві моменти з біографії Миколи Миколайовича, про які народний обранець і під час інтерв’ю, і на своєму сайті промовчав. Йдеться про його діда, який під час Другової світової війни не проливав кров на фронтах, захищаючи Вітчизну, а тихо й мирно у селі Старий Биків Бобровицького району Чернігівської області ще з трьома односельцями «працював» поліцаєм. Звісно, автор не хоче уподібнюватися до колишнього «технічного» кандидата у Президента України, який з «відмороженим» обличчям репетував: «Ваша дружина – американка!». Власне, як казав «батько всіх народів», син за батька не відповідає. А за діда – тим паче. Однак якщо онук лізе в політику, то хай витягує з шафи всі скелети.
І донині в рідному селі нардепа згадують його діда, який з такими ж трьома запроданцями допомагав нищити мирних мешканців. Більш як 100 українців, серед яких переважала молодь, загинули від рук карателів. І хоч би скільки часу від тих подій минуло, - народ завжди пам’ятатиме і жертв, і їхніх катів. До речі, трьох колишніх спільників дідуся Рудьковського було засуджено до тривалих строків ув’язнення. Сам же дідусь-зрадник дременув далеко за кордон разом з німецькими окупаційними військами, що відступали. І опинився в Австрії, де непогано влаштувався.
А що ж його нащадки? Як вказано в біографії Рудьковського, опублікованій на його сайті, батьки працювали вчителями сільської школи. Далі—більше. Майбутній нардеп служив у лавах Радянської Армії у ракетних військах стратегічного призначення. Ось тут невеличке запитання: яким чином його направили до цих військ? Адже, як відомо, у радянських військкоматах дуже прискіпливо ставилися до анкетних даних призовників. А з дідом-поліцаєм, який до того ж мешкав за кордоном, щонайбільше, на що міг розраховувати Рудьковський, то це на будівельний батальйон. То ж є два варіанти розвитку подій: або йому дещо «підчистили» документи (а у подальшому житті він не раз потрапляв у пікантні ситуації з підробленими документами чи неправдивими даними), або ж певні структури за певні послуги йому пообіцяли «забути» деякі анкетні дані, які можуть добряче попсувати кар’єру.
1991 року Микола Рудьковський потрапляє до Австрії. Чому саме цю країну, а не, приміром, Голландію, він вибрав, пояснювати не потрібно. Адже там дідусь, який по війні так ніколи й не бував в Україні (вочевидь розумів, що за злочини доведеться відповідати - якщо не перед законом, то перед людьми). Та мораль мораллю, а гроші—грошима. Тож дідусь ніяк не міг відмовити онуку. І той 1991 року склав іспит з мови і став студентом Віденського економічного університету. Тим часом Рудьковський полюбляє згадувати, що підмітав віденські вулиці за 100 доларів, працював вантажником у пекарні за 1000 доларів. А потім його «бізнес-таланти» запримітили місцеві підприємці й запросили на роботу.
Однак на Чернігівщині пам’ятають про зловісного дідуся. Чи не тому двічі пана Рудьковського «прокотили» на виборах до Верховної Ради? І лише за допомогою Соціалістичної партії, у списку якої він опинився, йому вдалося туди потрапити. От лише цікаво: чи знають однопартійці та потенційні виборці Рудьковського про деякі білі плями в його біографії? І як приховування такої інформації узгоджується із соціалістичною ідеологією? Сподіваємося, народний депутат Микола Рудьковський таки відповість на ці запитання.
http://www.personal-plus.net/article.php?ida=297
Після виходу статті «Як соціаліст став латентним капіталістом», присвяченій «бурхливій» діяльності народного депутата Миколи Рудьковського («Персонал Плюс», №50(149) в редакції газети пролунав телефонний дзвінок. Ні, телефонував не сам народний обранець чи його помічники з вимогою спростування інформації або надання газетної площі для оприлюднення його погляду на порушені в матеріалі питання. Хоча було б дуже цікаво поспілкуватися з самим Миколою Рудьковським. Однак розуміємо, що перед виборами народний обранець всі сили віддає боротьбі « за это». І ось зателефонував читач з Чернігівщини, він розповів цікаві моменти з біографії Миколи Миколайовича, про які народний обранець і під час інтерв’ю, і на своєму сайті промовчав. Йдеться про його діда, який під час Другової світової війни не проливав кров на фронтах, захищаючи Вітчизну, а тихо й мирно у селі Старий Биків Бобровицького району Чернігівської області ще з трьома односельцями «працював» поліцаєм. Звісно, автор не хоче уподібнюватися до колишнього «технічного» кандидата у Президента України, який з «відмороженим» обличчям репетував: «Ваша дружина – американка!». Власне, як казав «батько всіх народів», син за батька не відповідає. А за діда – тим паче. Однак якщо онук лізе в політику, то хай витягує з шафи всі скелети.
І донині в рідному селі нардепа згадують його діда, який з такими ж трьома запроданцями допомагав нищити мирних мешканців. Більш як 100 українців, серед яких переважала молодь, загинули від рук карателів. І хоч би скільки часу від тих подій минуло, - народ завжди пам’ятатиме і жертв, і їхніх катів. До речі, трьох колишніх спільників дідуся Рудьковського було засуджено до тривалих строків ув’язнення. Сам же дідусь-зрадник дременув далеко за кордон разом з німецькими окупаційними військами, що відступали. І опинився в Австрії, де непогано влаштувався.
А що ж його нащадки? Як вказано в біографії Рудьковського, опублікованій на його сайті, батьки працювали вчителями сільської школи. Далі—більше. Майбутній нардеп служив у лавах Радянської Армії у ракетних військах стратегічного призначення. Ось тут невеличке запитання: яким чином його направили до цих військ? Адже, як відомо, у радянських військкоматах дуже прискіпливо ставилися до анкетних даних призовників. А з дідом-поліцаєм, який до того ж мешкав за кордоном, щонайбільше, на що міг розраховувати Рудьковський, то це на будівельний батальйон. То ж є два варіанти розвитку подій: або йому дещо «підчистили» документи (а у подальшому житті він не раз потрапляв у пікантні ситуації з підробленими документами чи неправдивими даними), або ж певні структури за певні послуги йому пообіцяли «забути» деякі анкетні дані, які можуть добряче попсувати кар’єру.
1991 року Микола Рудьковський потрапляє до Австрії. Чому саме цю країну, а не, приміром, Голландію, він вибрав, пояснювати не потрібно. Адже там дідусь, який по війні так ніколи й не бував в Україні (вочевидь розумів, що за злочини доведеться відповідати - якщо не перед законом, то перед людьми). Та мораль мораллю, а гроші—грошима. Тож дідусь ніяк не міг відмовити онуку. І той 1991 року склав іспит з мови і став студентом Віденського економічного університету. Тим часом Рудьковський полюбляє згадувати, що підмітав віденські вулиці за 100 доларів, працював вантажником у пекарні за 1000 доларів. А потім його «бізнес-таланти» запримітили місцеві підприємці й запросили на роботу.
Однак на Чернігівщині пам’ятають про зловісного дідуся. Чи не тому двічі пана Рудьковського «прокотили» на виборах до Верховної Ради? І лише за допомогою Соціалістичної партії, у списку якої він опинився, йому вдалося туди потрапити. От лише цікаво: чи знають однопартійці та потенційні виборці Рудьковського про деякі білі плями в його біографії? І як приховування такої інформації узгоджується із соціалістичною ідеологією? Сподіваємося, народний депутат Микола Рудьковський таки відповість на ці запитання.