01/13/2006 | НеДохтор

Стаття видалась цікавою, хоч звичайно вона не враховує останніх подій, котрі вже відбулися з часу її написання 10.10.05


Неофіційна газета Київського університету
http://gazeta.univ.kiev.ua/actions.php?act=print&id=668

-------------------
Політичний путівник майбутнього депутата 10.10.05

Скоро вибори. Різні політичні сили будуть запрошувати студентів на різноманітні акції - в переважній більшості випадків, брудно вербувати: за гроші, підкупаючи старост, окремих діячів у профспілках та органах студентського самоврядування, користуючись зв'язками серед нашого начальства і т.п. В такій ситуації важливо зрозуміти, що це все – не політика, а любительські спроби займатися нею. Справжня політика – це не похід на мітинг за гроші, а активна участь в роботі різноманітних політичних організацій, освіта виборців. Зброєю справжнього політика є не пропаганда та гроші, а корисна інформація, конкретні та конструктивні плани дій. Справжній політик прагне справжньої, а не хиткої (купленої на одну годину за брудні гроші) влади.

Пару десятків років тому було модно мріяти про кар’єру космонавта. Зараз космічні мрії відправлено у відставку: занадто багато проблем на рідній планеті Земля. Після бурхливих подій, що супроводжували тогорічні вибори Президента України, кожен свідомий українець мріє взяти участь у суспільно важливих реформах, боротися з корупцією і бандитизмом, або з дискримінацією співгромадян за різними ознаками: мовною, національною і т.п.; добитися ще якихось важливих змін в Україні. А як можна серйозно вплинути на ситуацію без влади в своїх руках? Коротше кажучи, посада депутата Верховної Ради або місцевих рад представляється багатьом підліткам однією з бажаних вершин кар’єри.

В політиці, як і у всякому ремеслі – чим раніше почнеш вчитися, тим більшому навчишся. Політичним активістом не пізно ставати в будь-якому віці. Більше того: невинний вік додає вам шарму. Якщо п’ятирічне маля нап’ясть шапочку з емблемою своєї партії і побіжить на мітинг розмахувати прапорцями відповідних кольорів – є великий шанс, що його покажуть по телевізору. Але якщо ви у помаранчевій шапочці припретеся на мітинг Партії Регіонів (або у синьо-білій – на мітинг «Народного союзу «Наша Україна») - шапочку у вас, дуже імовірно, відберуть і порвуть, а на обличчі наставлять синців. Тому треба не тільки дбати про самовираження, але й орієнтуватися у політичних течіях та відрізняти “своїх” від “чужих”. Крім того, треба обзавестись якимись політичними принципами, бо коли вас спитають “навіщо ти прийшов до нас” і ви відповісте “по приколу” (або: “я чув, тут можна заробити”), двері в політику захлопнуться перед Вашим носом.

Виграшні принципи молодого активіста

1. Поінформованість та власна політична позиція

Якщо ви боретесь за щось своє, зрозуміле всім, а не повторюєте завчені на якомусь мітингу слова – це великий плюс для молодого політика. Не виступайте за комунізм чи лібералізм – кажіть, що ви не хочете розкрадання державного майна і хочете свободи слова, ілюструючи свою позицію розповідями про згубність інакшої політики, які можна прочитати в газетах.

До речі, читайте газети, в яких докладно і зрозуміло, з фактичними прикладами розповідається про політичне життя у вашому місті, в області, в країні. Корисно також не пропускати новини по телебаченню, слухати пленарні засідання Верховної Ради по радіо. Не піддавайтеся зомбуванню однією ідеологією, навіть дуже правильною – помічайте, в чому протирічать новини різних газет та телеканалів, і розпитуйте більш досвідчених друзів про ці “неув’язки”. Не бійтеся проявити свою непоінформованість: краще дізнатися важливий факт такою ціною, ніж привселюдно ляпати пропагандистські штампи замість розмови по суті. А знання свіжих новин з різних джерел завжди приверне до вас увагу друзів.

2. Патріотизм, командний дух

Політика – це мистецтво ділити людей на “своїх” та “чужих” по різним ознакам і діяти разом зі “своїми” задля досягнення спільної мети. Важливо, що українці, народ – це завжди “свої”, а ваша земля – найкраща земля в світі, яка заслуговує, щоб про неї дбали і щоб її поважали. Дотримуючись інших поглядів, не можна завоювати повагу до себе.

“Свої” також – ваші політичні союзники, зі всіма їх талантами і недоліками. “Своїм” іноді доводиться прощати те, що ви не простили б “чужим”. Приходячи в політику, ви маєте бути готові грати в команді, а не тягнути ковдру на себе. Іноді доводиться тимчасово поступатися принципами, але якщо ви вмієте зробити це, не втрачаючи гідності – люди серйозно прислухатимуться до ваших принципів.

3. Непідкупність

Ви ніколи не станете депутатом, якщо найголовніше для Вас в політиці – гроші або халява. Гроші платять найманим працівникам, халявою заманюють дурників. Той, хто прагне влади (а без влади життя в країні на краще не поміняєш!), ставиться до грошей лише як до засобу її реалізації. Влада грошей діє лише на тих, хто нічого в світі не вирішує і не хоче вирішувати, а покладається, що за нього все вирішать інші. Тому, щоб здобути друзів у політичній тусівці і завоювати репутацію принципової людини – завжди виступайте проти підкуплених політиків, журналістів, депутатів, мітингувальників і т.п.

Оскільки в умовах суцільної корупції таких безкорисливих борців за краще майбутнє, як Ви, небагато – партії з метою виживання трішки “заохочують” свій актив. Не треба цуратися цього. Якщо “свої” перед мітингом вас пригощають тістечками і соком (або видають кілька десятків гривень, щоб ви купили собі цукерок на власний смак) – це нормальний фуршет. Якщо “чужі” звуть на свій фуршет – це підкуп. Якщо ви пішли на чужий фуршет – це зрада! Однопартійці потім скажуть: “Його купили. Хай він подавиться іудиними 30$!!!”.

В принципі, молодь дуже програє, дозволяючи себе “підгодовувати” фуршетами та грошами замість чесних розмов про те, чого прагне партія, і важливої конфіденційної інформації. Таким чином наші однолітки опускають рівень своєї участі в політиці до безвольної “масовки”. Саме це «старші товариші» мають на увазі, вимагаючи від молоді “скромності”: не прагнути влади, не мріяти навіть торкнутися до важелів впливу, не займатися реальною політикою. Але поки що змінити стереотипи одна людина не в силі. Просто пам’ятайте, що на “зароблені” 50 гривень за участь в мітингу можна надрукувати на ризографі півтисячі листівок із закликом не продаватися старим збоченцям, “масовікам-затєйнікам” від різних політичних партій – замість, наприклад, походу в “Макдональдс” або п’яти компакт-дисків з улюбленою музикою. Отож, вирішуйте, що для вас важливіше: індивідуальний прибуток чи колективні інтереси – і побачите, як це сприйматимуть інші.

4. Дипломатичність

Як правило, кричать одне і те ж та нічого не роблять наймані крикуни або старі маразматики. Політична молодь завжди шукає можливості зробити щось нове і цікаве – супер-акцію, театральну постановку, збір підписів... Одними власними силами справжній “драйв” не забезпечиш, тож доводиться дружити з різними політичними тусівками, що іноді ворогують між собою або мають ідеологічне “тертя” (чи, як часто буває, побили горшки їх лідери).

Припустимо, ви є прихильником політичного маневрування. Не мрійте в такому випадку приховати свою участь в фуршетах кількох партій – ви не один такий, і правда швидко спливе. Просто кожній тусівці розповідайте, що відбувається в інших тусівках – крім секретів, звичайно – і тоді вас всюди вважатимуть своєю людиною, але не шпигуном-балакуном, якого ніхто не терпітиме. Для профілактики найважливіші секрети все одно від вас приховуватимуть, готуйтеся до цього і сприйміть як природній запобіжний захід.

Путівник по політичним силам

Абстрагуючись від сумнівних та безсумнівних чуток а-ля “хто за ким стоїть” і “хто кому платить”, політичні сили в Україні поділяються на такі категорії: помаранчеві, біло-сині та червоні, в таборі яких можна відокремити консерваторів, лібералів та радикалів.

“Помаранчеві”

Ця частина спектру політичних сил була переможним блоком під час виборів президента України у 2004 році. Ідеологією “помаранчевих” є патріотизм, демократія, орієнтація на європейські цінності, такі, як права людини, свобода слова, рівність всіх перед законом. Лідери “помаранчевих” стояли перед збуреним народом на Майдані Незалежності і обіцяли: “бандити будуть сидіти в тюрмах”, “влада буде відділена від бізнесу і очищена від корупції”, “журналісти не будуть піддаватися утискам за виконання професійних обов’язків”, “буде створено 5 мільйонів робочих місць” і т.п. Після обрання Віктора Ющенка Президентом України обіцянки виконувались туго, і поступове розчарування народу у “помаранчевих” ідеях спричинило розкол цих сил. "Помаранчевим" найбільше симпатизують дрібні підприємці та економічно незалежні, проте відносно небагаті люди, особливо молодь - коротше кажучи, ті, кого з натяжкою можна віднести до недобитого "середнього класу". На заході України підтримка "помаранчевих" сильна в усіх прошарках суспільства.


Консервативним крилом “помаранчевих” є національно-демократичні партії: “Українська народна партія” Костенка (УНП), “Народний рух України” Тарасюка (НРУ). Підтримуючи політику Віктора Ющенка, ці партії турбуються про чистоту своїх лав від спритних “перебіжчиків” і гнуть свою лінію, як і п’ятнадцять років тому.


Ліберальне крило “помаранчевих” складають віддані союзники Віктора Ющенка, позицію яких можна виразити словами Петра Порошенко: “революція скінчилася, пора працювати” – тобто, швидких змін на краще не буде, і всі обіцянки, кинуті зі сцени в натовп на Майдані, виконати не вдасться. Це блок, створений Віктором Ющенком – Народний союз “Наша Україна” (НСНУ), а також політичні сили, які нормально співіснували з режимом Кучми, або підтримували його, але “перекрасились” після виборів: наприклад, “Партія промисловців та підприємців України” Кінаха (ПППУ), київська партія “Єдність”.


Радикальне крило “помаранчевих” – союзники Юлії Тимошенко: Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, партія “Реформи і порядок”, партія “Пора!” (так звана “жовта пора”; їх символіка жовтого кольору, провідники – професіонали у галузі PR, активісти – підприємці або найманці). Союзники Тимошенко критикують Віктора Андрійовича за порушення передвиборчих обіцянок, називають відставку першого “помаранчевого” уряду зрадою революції, вимагають негайного очищення влади від корупціонерів та фальсифікаторів виборів, реприватизації промислових об’єктів, що були приватизовані з порушеннями.


Помаранчеві молодіжні організації, куди можна податися – “Українська народна Молодь” (колишній “Молодий Рух”), “Молода Просвіта”, “Спілка української молоді” та “Пласт”, що в основному проводять спортивно-навчальні табори і сполучають популяризацію української мови та культури з пропагандою здорового способу житття, а також громадські організація “Пора!” (так звана “чорна пора”, що давно посварилася з “жовтою” – за версією її активістів, через крадіжку “жовтими” назви “Пора!” і через безлідерну структуру та непідкупність активістів), «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК), «Студентське братство» (не має відношення до «Братства» Корчинського!), які організують різноманітні політичні і правозахисні акції на захист студентів, молоді, жертв свавілля правоохоронних органів, вимагають від чиновників дотримуватись букви закону.

“Помаранчеві” телеканали – “5 канал”, “Перший канал”, 1+1, всеукраїнські газети – “Дзеркало тижня”, “Україна Молода”, “Без цензури”, “Вечірні Вісті”, “Грані+”, “Свобода”, сайти – maidan.org.ua , pravda.com.ua , obozrevatel.com.ua , razom.org.ua, ukrnationalism.org , sprotiv.info

“Біло-сині”

До біло-синіх відносяться політичні сили, які під час президентських виборів були на боці кандидата Януковича. Основами їх ідеології є злагода в суспільстві, стабільність (тобто, збереження нинішньої системи влади), економічний розвиток, соціальна справедливість, слов’янські цінності (дружба з Росією, православ’я, колективізм, підвищення статусу російської мови). Їх симпатики - лідери та працівники великого бізнесу і їх сім'ї, а також люди, що звикли добиватися для себе, переважно від держави, твердий мінімум соціальних гарантій. На сході України "біло-сині" мають підтримку у всіх прошарках суспільства.


Консерваторами біло-синього табору є партії, що відстоюють інтереси вітчизняної бізнес-еліти та представників колишньої “партії влади”: це “Партія Регіонів” Януковича, “Трудова Україна” Сівковича, “Нова Демократія” Кушнарьова, “Селянська Партія” Засухи. Їх очолюють поважні та впливові люди, які не мають бажання сваритися з будь-якою владою, звикли до традиційних методів «вирішення проблем», хочуть уникнути комплексних соціально-політичних змін в суспільстві, побоюючись невигідних для свого бізнесу змін правил гри. Вони прагнуть пролобіювати інтереси певних фінансово-промислових груп. Тому і не хочуть особливо гучно кричати про свою опозиційність.

Ліберали в синьо-білому таборі представлені “нейтральними” партіями, що начебто не позиціонують себе як соціалістичні чи капіталістичні, патріотичні чи не дуже, пророросійські або проєвропейські, помаранчеві чи навпаки. Але, насправді, в ці партії стікаються симпатики “біло-синіх”. Це “Народна партія України” Литвина, рейтинг якої базується в основному на особистому рейтингу лідера, і схожі партії без такого сильного лідера, як, наприклад “Партія державного нейтралітету України” Зубанова.


Синьо-білі радикали – Соціал-демократична партія України (об’єднана), що перейшла в опозицію одразу після інаугурації Ющенка і постійно волає про політичні репресії проти своїх членів, яких “вичистили” з державної служби, за версією МВС, через різноманітні правопорушення. Також сюди можна віднести невеличкі групи людей під цікавою для певних кіл вивіскою, що тихенько здійснюють якусь політичну технологію, такі, як “Партія політики Путіна”, різноманітні “слов’янські патріотичні” партії, що найактивніше діють в Криму та в східних промислових регіонах, двійники окремих популярних організацій зі схожими вивісками, але “трішки” іншою ідеологією.


Молодіжні організації “біло-синіх” – Українська соціал-демократична молодь - УСДМ, “Молодь Регіонів”, “За Україну без Ющенка”, “Досить!” Хомутинника.


Синьо-білі телеканали: “Україна”, НТН, ICTV, газети: “2000”, “Сегодня”, більшість підрозділів російських газет в Україні, сайти: anti-orange.com.ua , zadonbass.org , www.sdpuo.com, 2000.net.ua, ya2006.com.ua


“Червоні”

Ідеологія “червоних” заснована на ідеях колективізму та соціальної справедливості, а також на вченні знаменитого економіста 19 сторіччя Карла Маркса про класову боротьбу та експлуатацію багатими бідних, несправедливе присвоєння меншістю капіталістів результатів труда більшості чесних працівників. “Червоні” найбільше турбуються про соціальні гарантії, виступають за жорстке державне регулювання економіки і бачать у вільному розвитку бізнесу лише перспективи збільшення гніту на клас бідних та поневолених. Переважна більшість симпатиків "червоних" є селянами або прив'язані до аграрного сектору економіки.


Червоними консерваторами є Комуністична партія України (КПУ), що відверто прагне повернення до такої системи влади, як була в наддержаві СРСР до проголошення незалежності України. Комуністи виступають за союз з Росією (навіть визнають лідерську роль Комуністичної партії Росії на території СНД), націоналізацію промисловості, збільшення пільг та соціального захисту.

Червоні ліберали – Соціалістична Партія України (СПУ) Мороза, що трансформувала свої ідеологію до стандартів європейської соціал-демократії та активно бере участь у реформах соціальної сфери в Україні.


Радикалізм у таборі червоних уособлює Прогресивно-соціалістична Партія (ПСПУ) Наталі Вітренко, що закликає Україну орієнтуватися на приклад режиму Лукашенко: не слухати Захід і не брати там грошей в борг, припинити демократичні реформи і обмежити свободу слова для їх ідеологів, нібито «підкуплених Америкою», укріпити вертикаль виконавчої влади, повернутися до планової економіки та зміцнювати політичні та економічні зв’язки з Росією. Також до червоних радикалів варто віднести партію “Братство” Дмитра Корчинського – з плутаною антикапіталістично-сектантською ідеологією і театральними акціями.


Ліві молодіжні організації є як при партіях (Ленінський союз комсомолу України - ЛКСМУ, Спілка молодих соціалістів – СМС Луценка, Соціалістичний конгрес молоді – СКМ), так і самі по собі, діючи в руслі всесвітнього “антиглобалістичного” та “антикапіталістичного” руху (інститут “Республіка” Чемериса, “Ліва Ініціатива”, об’єднання Че Гевара).

До червоних прихильний телеканал “Київська Русь”, газети «Сільські вісті», “Коммунист”, “Товариш”, “Досвітні вогні”, «Братство», сайти: www.kpu.net.ua, www.spu.org.ua, vitrenko.org, livitsa.info, zaraz.org, bratstvo.info

Обирай свій колір!

В результаті конституційної реформи, здійсненої в 2004 році, Верховна Рада стає найвпливовішим органом влади, який формується цілком на основі політики найбільших політичних партій. Ми позбавлені можливості обирати кожного депутата окремо, в своєму окрузі: голосуючи за партію, ми підтримуємо лише певну політичну програму, яка рідко виконується, та п’ятьох перших осіб в списку. Інші майбутні депутати – як кіт в мішку: ми не знаємо, хто і чому зайняв певне місце в списку, чи він крутий політик, або просто грошовий мішок з кримінальною біографією, що купив своє місце в списку за скажені гроші.


Врахуйте, що саме політичні партії зараз вирішують, кого можна захистити від кримінального переслідування. 250 000 депутатів обласних, міських та селищних рад отримали згідно новому закону право недоторканості, і якщо цей закон не буде оскаржуватись через Конституційний суд, правоохороним органам тепер буде дуже важко притягувати до відповідальності найбільших корупціонерів та бізнес-авантюристів, які вчасно “кинули бабло в общак” однієї з популярних партій.

Отже, щоб владу і недоторканість отримали чесні люди – до яких, сподіваюся, належить і читач цієї статті – треба обирати свій колір і приєднуватися до однієї з політичних партій! До речі, по Закону “Про політичні партії” громадянин не може бути одночасно членом кількох партій. Якщо ви повнолітній – пишіть заяву про вступ до улюбленої партії, якщо поки годків не вистачає – просто більше цікавтеся політикою і готуйтеся до депутатської долі.


Доля України в наших руках. А руками можна не тільки голосувати, але й міцно триматися ними за руки друзів. Тільки спільними зусиллями активної молоді ми перетворимо зелене політичне болото у свою дружню і прогресивну тусівку – і тоді, можна сподіватися (sic!), всі проблеми держави будуть вирішені чистими руками нового покоління політиків.



-------------------