01/14/2006 | Тор Варра

Хар зустрів колишнього однокласника Петра.
-Ходімо до кав’ярні! – запропонував Хар, розраховуючи на свої 10 гривень в кишені.
-Ходімо до ресторану! – відбив Петро, розраховуючи на щось більше.
Їли багато і довго. Свинину, телятину, баранину, фазанів та перепелів, омарів та кальмарів.
Попоївши, друзі зібралися на вихід. Гарсон повідомив про несплачений рахунок. Хар узяв рахунок, і в нього запаморочилося від кількості цифр, що перебільшували номер його мобільного. Петро відібрав у Хара рахунок та пішов до каси. Там показав касиру якесь посвідчення, потім вигріб у нього з каси усю готівку, та, несучи її в пригоршнях, віддав половину Хару:
-Тримай, друже!
-?
-Просто, я місцевий депутат, я можу робити, що хочу, бо маю недоторканість.
Вийшовши з ресторану, друзі побачили гарну дівчину. Хар відпустив якийсь масний жарт, а Петро показав їй посвідчення депутата та став ґвалтувати. Мимо проходили люди, але Петро казав, що він депутат, і люди, все розуміючи, йшли далі. Потім зґвалтована дівчина пішла собі, а Петро розповідав:
-Ти знаєш, чия Україна? Україна наша. Депутатська. Ми, 250 тисяч депутатів, є вищою кастою, нас багато, і нас не подолати, а решта – сорок сім мільйонів – тепер наші послужники.
Петро перестрів іншу дівчину, пред’явив мандат та претензії на її цноту. Хлопець дівчини намагався вступитися за дівчину та дав Петрові у пику. Добре, що поряд був наряд міліції, вони скрутили хлопця та повели до буцегарні за порушення депутатської недоторканості.
Потім Петро демонстрував свого нового пістоля, стріляючи по горобцям, одна куля ненароком вбила бабусю, Хар злякався, але Петро заспокоїв тим, що йому за це нічого не буде.
Потім друзі порівнялися з гуртом молодиків. Петро, за звичкою, зняв в одного файну шапку та надів собі на голову.
-Не зрозумів! – різко сказав безшапошний.
Петро поважно розгорнув перед ображеним свій мандат депутата міської ради. Але все нахабство Петра зникло, коли ображений розгорнув перед Петром мандат депутата обласної ради. Ображений забрав у Петра свою шапку, забрав собі Петрову дубльонку, ізігнув небораку раком та почав ґвалтувати.
-Отак, - потім розповідав Петро, знімаючи кожушину з простого перехожого. – зекономив трохи грошей на обласному мандаті, тепер усяка наволоч строє!
-А почім мандати? – поцікавився Хар.
-Верховні – по мільйону доларів, обласні – по сто тисяч, а місцеві – по десять. Більше гівно вище спливає, це я не за себе.
-А в цьому відстійнику є і добрий момент, - відмітив Хар. – Чув, що тепер все українське лайно – в одному стояку. Легше змивати!
-Може, й легше, - відбивав Петро. – Та не кому. Нас багато, і нас не подолати!