01/14/2006 | О.Бутирський

ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ І ЩО НАМ РОБИТИ
Олег Коцарев
Появи першого „Дзеркала тижня” у 2006 році нетерпляче чекав, напевно, не тільки я. Дуже сподівався на якусь риску, що її можна підвести під останніми подіями, зробити якійсь висновок. І таки дочекався.
ДТ справді допомагає більш-менш узагальнено побачити ситуацію, що в ній опинилась України та винесені у заголовок „ми” (під „нами” я розумію людей відносно активних у політичному сенсі, що мають не-проросійські, не-чревоні й не-біло-сині погляди).
Отже, що маємо.
ДТ пропонує безвихідне бачення ситуації:
газова угода нам невигідна, бо погано прописує обов’язки росіян, заморожує ціну на транзит, а не на газ, передбачає додаткове російське проникнення на український ринок, обмеження наших транзитних можливостей (очевидно, йдеться про заборону перепродажу), отже, ющенківці не зуміли втримати українських інтересів;
парламент в особі нової „ситуативної” більшості чинить неконституційно, відправляючи уряд у відставку;
уряд чинить по-хамськи, ігноруючи постанову ВР, а не опротестовуючи її (бо ж, мовляв, коли відставляли ПроФФесора, теж було незаконне рішення, але, неопротестоване, воно автоматично діяло, так має бути й зараз) та взагалі ющенківці поводяться ганебно;
тож, „смерть, розруха”.
Позитиви, тобто елементи позитивної програми дій, я побачив два. Перший – схвалення, здається, всіма авторами політреформи. Другий – ідея скасування газової угоди.
Із фактами, покладеними в основу такого бачення ситуації, подекуди можна посперечатися. Ну, наприклад, відставка Януковича. Не бачу сенсу застосовувати до тієї ситуації будь-які юридично-процесуальні мірки. Я, звісно, не юрист, але смішно. Революція не може вкластися в законодавче поле, для того й закони пишуть. Або, як на мене, згущення барв стосовно угоди. Взагалі, дивує шум навколо УкрРосЕнерго. Чим вона гірша за Газпром? Як послухати й почитати – той таки Путін, ті таки російсько-ізраїльські сумнівні бізнесмени. І розраховувати на якусь диверсифікацію стосовно того, що качається через Росію, теж дивно. Треба примиритися з думкою, що за північно-східним кордоном починається якщо не пекло, то принаймні таке місце, де розраховувати на щось неможливо в приципі, попри юридичні чи ще якісь гарантії. Це, правда, не значить, що угода хороша.
Але з тенденціями погодитись у цілому можна. От як виглядає з точки зору людини невтаємниченої у підкилимну інформацію, з огляду на все це, розклад політичних сил.
„Наша Україна”. Позитив – наявність хоча б формального „національного” стрижню. Хоча б сентименти і нерішучі символічні кроки. Перебування при владі (чому я вважаю це позитивом, стане ясно потім). Наявність ненайгіршого виборчого списку. Негативи – ненадмірна принциповість, досить слабкі позиції у зовнішніх переговорах, ознаки корупційних інтересів, розбалансованість і малокерованість.
БЮТ. Позитив – мобільність, рішучість, сила й переговорно-ораторські здібності лідера. Наявність ненайгіршого виборчого списку. Негатив – цілковита відсутність ідеології, цілковита непередбачуваність, ознаки корупційних інтересів, перебування поза владою (навіть якщо покласти всі сподівання на леді Ю., вона ще має якимось чином дістатися влади, а це буде дуже непросто – до лідерства у ретингах їх, здається, далеко, а навіть і перемога на виборах нічого не гарантує, взагалі, невідомо, що це буде за парламент).
Решта політичних сил не розглядається, оскільки ті, кого я гордовито назвав „ми”, мають достатньо причин розглядати їх виключно вороже – від мовних і зовнішньо-політичних до гіркого досвіду кучмівського авторитаризму та питання УПА. Відзначимо тільки, що у разі остаточного впровадження рехворми, саме вони, можливо, й отримають найбільший шматок влади. Ага, ну є ще маргінальні постпомаранчеві сили, але навіть якщо котра з них і потрапить до парламнету, це діла не поміняє, бо все одно гуртуються вони довкола тих двох.
Мій друг Вася у такій ситуації не хоче йти на вибори, бо всі політики просто заробляють гроші, а йому від участі у цих іграх краще не стане. Теж варіант. Але все-таки різні політики втілюють різну політику. Плюс вибори – елемент самоорганізації та солідаризації не-політиків. Отже, я не поділяю точку зору друга Васі.
Тоді що ж робити?
Про рехворму тут уже сказано чимало. Коротко кажучи, за умови її проведення до влади приходить „решта політичних сил” (кучмісти, червоні й біло-сині) або настає повна анархія. Адже маємо поразницькі настрої та розчарування у Центрі й частково на Заході, натомість, решта суспільства налаштована вкрай рішуче. І, між іншим, набагато агресивніше, ніж думають собі любителі лібарельних гасел про схід і захід, а також прихильники побутових теорій про те, що „то ж політики там такі, а люди нормальні, такі ж, як і ми, зовсім не агресивні”.
Що чекає за таких умов на нашу країну в сенсі стратегічному, кожен може уявити у міру своєї фантазії, але, наприклад, я на такі перспективи не погоджуюсь. Отже, реформу таки треба валити всіма силами (звісно, не збройними ).
Далі. Ідеальний сценарій – об’єднання НУ і БЮТ у коаліцію, наприклад, на умовах Юлі-дореформового-прем’єра-але-без-такої-протидії та якоїсь квоти в уряді. У парламент можна було би й окремо йти, але не боротись одне з одним. Утім, здається, майже всім очевидно, що так не буде.
Нам треба обирати, кого підтримати у боротьбі за владу і за гроші. Значною мірою, за наші гроші.
Для мене відповідь однозначна. Ющенко, який би він не був, є при владі, хоч якось намагається протидіяти рехвормі, уперше за історію бодай публічно тримався президентом незалежної країни у стосунках із Росією, має хоч якісь національні сентименти та дуже мутні, але все ж зачатки ідеології. Це, загалом, стосується й його політичних сил, попри те, що багато хто з персон цих сил має образ прямо протилежний.
Юля ж віднедавна – прихильниця політреформи, більш за всіх українських політиків публічно вихваляє Путіна, сьогоднішнє її умовно праве ідеологічне спрямування, здається, може змінитись у протилежний бік будь-якої миті. Навіть Лук’яненко зі Шкілем не здатні надати цій силі виразно національної символічності, бодай співмірної з НУ. А головне, якщо заплющити очі на всі її недоліки та широко розплющити на переваги – Юлі треба ще й якимось чином дістати реальну владу!
Тому всі наші безконечні громадські структури, інтернет-романтики й циніки, ті, хто носили півтора роки тому помаранчевий одяг, мали б зараз пдітримати досить жалюгідну політичну силу „Наша Україна” за відсутності кращої, аби ліквідувати небезпечну рехворму, аби реальна ющенківська влада у своїх зовнішніх потугах мала якесь „плече” зсередини країни, а не зловтішне тикання пальцями на Івченка з перекладачем, аби влада могла рухатись, а не лише боротися з Литвином, аби відворотити промосковський реванш, аби в парламенті була хоч одна, але якнайбільша політична сила, асоційована з Україною не лише як з географічним поняттям. У складний час ефемерності навіть державного устрою як такого треба мобілізуватися навколо наявної влади (до речі, все ж найукраїнськішої за часи Незалежності), тиснути на неї, як колись на Майдані, робити країну кращою.
Це – якщо ми хочемо розвинувати ті невеличкі зміни на краще, котрі стали-таки реальністю. Я – хочу.
А як це робити – знову стрічками, графіті, через громадські організації, сайти чи просто голосування – вже інше питання. Головне – робити.