01/25/2006 | Іван Нечитайло

Роздуми кримського Українця


Крим за радянських часів був всесоюзною оздоровницею та непотопляємим авіаносцем. На півострові були розташовані чисельні військові бази, бойова міць яких була спрямована проти країн південного флангу НАТО. В 1991 році на півострові була утворена єдина в Україні атономія.Це був проєкт компартійної радянської партноменклатури, який давав їм можливість зберегти свій вплив і владу над півостровом при масовому повернені корінного народу півострова – кримських татар. До речі контроль над владою вони тримають і до сих пір. Тільки вже їх клани переплелися з кримським криміналітетом, які представляють ОЗУ у всіх ланках влади: від парламенту України і до сільрад. Але це вже історія. І її треба аналізувати історикам. А мені хотілося би проаналізувати 2005 рік. Рік Президентства В.Ющенка. І як команда Ющенка впливала на політичні та економічні процеси в Автономії.


Передвиборча президентська боротьба в Криму була не на життя, а на смерть. Політико-кримінальні клани які, до речі, і понині управляють Кримом, кинули всі ресурси: і адміністративні, і фінансові, і політичні, щоб їх кандидат в президенти України В. Янукович набрав максимально можливу кількість голосів. І це їм вдалося зробити шляхом маніпуляцій, залякування, шантажу виборців. Янукович на півострові набрав більше 80 відсотків голосів виборців. Ющенко трохи більше 15 відсотків. Це був величезний успіх національно-патріотичних та демократичних сил Криму. Фактично за голоси виборців Ющенка боролися три центри, це - передвиборчий штаб Віктора Андрійовича в Криму, який очолював давній його соратник В.Пробий –Голова, ВО об’єднання «За Україну! За Ющенка!», яке очолював В.Невірко, та меджліс кримсько-татарського народу на чолі з нардепом України М.Джемільовим. Ось цим лідерам вдалося фактично примусити політико – олігархічні клани Криму рахуватися з собою. Це була перемога, хоч і нелегка, із 15 відсотками. Але перемога.

Протиріччя в команді кримських помаранчевих виникали і під час виборів. Але вони гостро постали після виборів та під час створення кримської організації НСНУ і відставки уряду Криму на чолі з Куніциним. Почалася боротьба за владу в партії та за посади в уряді автономії. Боротьба переросла в брудні звинувачення один проти одного. Першим із помаранчевих було усунуто Віктора Невірка. Його фактично не пустили в керівні органи партії, а згодом на першій конференції кримсього НСНУ було виключено із партії. Без будь яких пояснень та заслуховувань. Другим від всіх політичних процесів був відсторонений В.Пробий-Голова. Але він отримав посаду головного податківця Криму. Ігнорувати його було неможливо. Ця людина на виборах в парламент України в 2002 році очолювала штаб Ющенка,та і під час Президентських перегонів він був на чолі помаранчевих. До того ж він є професійним фінансистом і володіє менеджментом управлінця високого рангу.

Важливою політичною фігурою є М. Джемільов, який є головою меджлісу кримсько-татарського народу, визнаним лідером всіх кримських татар, і не тільки.

На політичній арені Криму з’являється, до того нікому не відомий нардеп України В.Шкляр.Заслуга Володимира Борисовича,була в тому,що він в складі фракції «Центр» парламенту України не проголусував в 2005 році за політичну реформу Кучми. Віддати йому належне, він також приймав активну участь в революційних подіях на Майдані в Києві. Але на цьому його політична діяльність і закінчилася. Хоча сьогодні він і очолює Кримську організацію НСНУ. Результат його керівництва півострівною партійною організацією практично нульовий. Це визнають і соратники Володимира Борисовича і його політичні опоненти. Але він добився головного, потрапив у парламентський виборчий список Нашої України, хоч і 83. Але це, мабуть, прохідне місце. Якщо НСНУ набере в Криму і 5% голосів, то це буде початок кінця його політичної кар’єри на півострові. Однопартійці не простять йому такого провалу. Хоча сьогодні в кримському НСНУ фактично керують люди батька та сина Франчуків, колишніх родичів Л. Кучми, які далекі від політичної роботи, а тим більше від інтересів простих кримчан.

В квітні місяці 2005 року Головою ради Міністрів Криму Верховною Радою Автономії був затверджений нардеп України А.Матвієнко. Людина яка має, на мою думку, великий організаційний потенціал, та високі морально-ділові якості. Але Матвієнко не зміг переломити кримські політико–кримінальні клани та згуртувати навколо себе кримських українців, яких він полюбляє називати титульною нацією в Криму. Це сталося з різних причин: частково і з непрофесійності його команди, яку він частково привів із Києва, з грою в демократизм при призначенні голів райдержадміністрацій, з невмінням знаходити спільну мову з кримськими українцями та іншими етнічними групами Криму, з вірою в те, що його будуть підтримувати його колишні соратники по НДП (маю на увазі С. Куніцина, лідера кримської організації НДП), з невмінням працювати з депутатами Верховної Ради АРК, з її керівництвом та таке інше. Однією із помилок А. Матвієнка була і та, що він не поставив питання перед Президентом України, щоб з ним разом прийшли в Крим з материкової частини України і керівники силових структур (наглядно це було доведено Г. Москалем (вихідцем із Західної України) в кінці 90-років минулого сторіччя, який при політичній волі Президента Л. Кучми та при підтримці Міністра МВС зміг переломити кримінальну ситуацію в Автономії). Але до кінця йому не дали розчистити « авгієві конюшні» Криму.

Також величезною помилкою Матвієнка була бездарно програна інформайційна політика в Криму. Він навіть не спромігся замінити головного редактора урядової газети Криму «Крымская газета», яка під час президентських перегонів порушувала закон та публікувала фальшивки. Я вже не кажу про державну телерадіокомпанію «Крим», яка стала філією партії «Союз», НДП, Партії Регіонів та інших партій, але ж не державницькою телерадіокомпанією. Тому так недовго і керував урядом Криму А. Матвієнко.

Сьогодні на чолі кримського уряду депутат Верховної Ради Криму А. Бурдюгов, лідер фракції «Наша Україна» в кримському парламенті, яка була створена фактично після третього туру виборів Президента України. Це говорить багато про що. А фактично урядом керує спікер парламенту Криму Б. Дейч (Партія Регіонів України), та нардеп України Л.Миримський (партія «Союз»). Про ефективність його роботи немає сенсу говорити, тому що це проміжний уряд.

Кримчани після перемоги В. Ющенка, в своїй більшості повірили в обіцянки народного Президента, про які він говорив на зустрічі с промисловим та громадським активом в Сімферополі, в травні минулого року. Але обіцянки залишилася тільки на словах і мабуть на папері. Фактично ні однієї карної справи по дерибану кримської землі не доведено до суду, бандити, порушники виборчого закону та фальсифікатори виборів не сіли в тюрьми, за безцінь без конкурсу продаються промислові підриємства (завод «Прогрес»), безцінна кримська земля продовжується деребанитися, виросли побори чиновників, при органах місцевої влади створені підпрємства, через які вирішується продаж землі та комунальної власності потрібним людям, пожежники обкладають непомірним «податком» малий та середній бізнес. Бєспредєл. Якщо не вірите - спросіть кримчан.Так звана «кримська опозиція» (це ті люди які програли вибори ) готують реванш на парламентських виборах, щоб узаконити повний бєспрєдєл на 5 років. А що в такому випадку робити простому кримчанину? Знову революція? Знову надія? Вона як звісно помирає останньою.