02/04/2006 | Володимир ПАВЛІВ

У використанні обмежувальних грифів на службових документах рекордсменом був Кучма. В цьому “змаганні” його успішно наслідував Янукович, але вершин сягнути не встиг. Ющенко спочатку теж спробував, але не зміг.

Чим менше громадяни знають про стан держави, тим лекше владі працювати. Або, наприклад, приховувати свою неспроможність чи просто красти. Найбільше зловживають “закритістю” державні органи тоталітарних і авторитарних країн, найменше – насправді демократичних.

Добре знаний багатьом з нас приклад “країни Рад”, на чолі якої стояла “робітничо-селянська еліта”, наочно показує, що при бажанні можна засекретити все. В “совдепії” спектр засекреченої інформації був дуже широким – від рівня інфекційних і венеричних захворювань громадян до ступеня пільг і пріоритетів для членів ЦК КПРС.

Україна як держава, що перебуває у стані затяжної трансформації – від радянського тоталітаризму, через кучминський авторитаризм до ющенківської квазі-демократії – теж має схильність до засекречування інформації, котра повинна бути надбанням суспільства.

На запитання, хто з українських міністрів, прем`єрів, президентів періоду державної незалежності засекретив скільки і яких нормативних актів, намагаються знайти відповідь (покищо з перемінним успіхом) активісти Альянсу “Майдан” разом з Харківською правозахисною групою. В минулий четвер представники Альянсу Володимир Мартинюк, Олександр Северин та голова ХПГ Євген Захаров познайомили столичних журналістів із результатами своїх спроб. Тут доречно уточнити, що правозахисники не говорили про обмежувальні грифи, які стосуються державної таємниці. Мова йшла лише про ті види засекречування документів,- “для службового користування”(дск), “не для друку”(ндр) та “опублікуванню не підлягає”(онп) - регламент роботи з якими не визначено жодним, принаймні відкритим, нормативним актом. І, як можна зрозуміти, за цими грифами ховається зовсім не “державна”, а “чиновницька” таємниця.

Отже, за отриманими ними даними виходить, що абсолютним рекордсменом у справі засекречування інформації від суспільства був президент Леонід Кучма. І не тільки тому, що він покищо найдовше перебував на вершині української влади. Адже упродовж одного року “Давилович” примудрявся охоплювати “грифами” більше сотні нормативних актів. Ще кілька десятків додавали прем`єр та міністри. Наприклад: у 2003 році Кучма засекретив 111 документів (онп), уряд – 57 (13 дск та 44 ндр), СБУ – 14, МВС і Міноборони – по одному; у 2004 році президент уже приховав від народу 115 нормативних актів (1 дск, 113 онп, 1 ндр), прем`єр – 63 (19 дск, 44 ндр), СБУ – 27, МВС – 4, а МО – 2.

Та от прийшла “народна і демократична” влада, одним з передвиборчих гасел якої була “прозорість”. Найбільш “непрозорим” тут виявився президент Віктор Ющенко, котрий упродовж перших 10 місяців свого керівництва позначив грифом “онп” аж 42 своїх укази. На совісті уряду Юлії Тимошенко 13 таких актів, а в уряду Єханурова – 1. СБУ, МВС і МО приховали за рік, відповідно – 11, 5, 2 документів.

Однак, під сильним тиском громадськості та низки громадських організацій ця тенденція пішла “на спад”. Акції Альянсу “Майдан” – “Для друку” та “На чисту воду” – діяльність ХПГ та численні позови громадян з вимогою розсекречення закритих нормативних актів почали результативно впливати на ставлення урядовців. Принаймні, частково. Координатор Альянсу "Майдан" у зв'язках із громадськістю і ЗМІ Володимир Мартинюк висловив упевненість, що їхні акції досягли своєї мети. "Хоча ми і не одержали старі документи, але влада більше не видає нових", - підкреслив він. І дійсно, упродовж останніх кількох місяців органи влади не позначили своїх нормативних актів обмежувальними грифами.

Крім того, Мартинюк відзначив, що завдяки відкритості низки нових указів і розпоряджень, що вони стосуються старих засекречених актів, громадяни отримали можливість зрозуміти, яких питань стосувалися ці засекречені акти. Тут жодних сенсацій немає. Засекречені акти стосуються винагород та пільг для різних категорій державних діячів, розподілу земельних участків в «елітарних селах», тощо – тобто «дерибану держ-власності», «використання службових становищ», «жирування за кошт платника податків» і т.д.

Отже, можна припустити, що ситуація змінюється на краще. Якщо так далі розвиватиметься, то не виключено, що згодом ми могли б дізнатись багато цікавого. Але – йдуть чергові вибори. В черговий раз «вирішальні». І якщо до влади прийдуть знову ті, хто документи засекречував, то годі сподіватися, що вони тепер візьмуться за їх розсекречування.

Володимир ПАВЛІВ

http://rep-ua.com/23291.html