02/11/2006 | TrollSeeker

Володимир Крижанівський, для УП, 09.02.2006, 18:09

Відповідь на статтю Сергія Кисельова

Останнім часом люблять стверджувати, що всі рішення уряду Юлії Тимошенко мали більшою частиною недоладний характер. Прикладів наводять багато, і починають з того, як прем’єрка вдалась до пертурбацій стосовно спеціальних і вільних економічних зон.

Багато, дійсно, всякого говорилося про них. Так от, якщо взяти в сухому осаду, то щодо головного їх призначення – сприяти інвестиціям – то не все вже так погано в нашому домі, як любила стверджувати відома тележурналістка Лисенко.

Нормальні, справжні інвестори не занадто вже злякалися всього того, чим з таким притиском страхали їх деякі експерти і журналісти. У тій же таки зоні "Закарпаття" якихось негараздів у німців та інших інвесторів не відбулось.

Стосовно голландських інвесторів з Миколаєва журналіст звідтіля, Юрій Глухов, розповів мені цікаву історію. Відомий наш завод "Океан" було придбано концерном Damen Group без якоїсь-то уваги на СЕЗ. Процеси створення зони і купівля голландцями заводу йшли на паралельних курсах протягом одного року.

Перші роки ВАТ Damen Shipyards Ocean (той самий "Океан") взагалі не було зареєстровано в якості суб’єкта СЕЗ і не користувалось зональними пільгами. Вистачало одного того, що зарплатня наших корабелів у 8-10 разів нижче, ніж у їхніх голландських колег. За один тільки перший рік роботи нового господаря обсяги випуску зросли в 6-10 разів – без усіляких пільг до податків.

Але минулого року вони зметикували щодо можливості не сплачувати Україні податки. Ось і пишуть тепер листи. Що ж до ефективності, зокрема, СЕЗ "Миколаїв" красномовно свідчить такий факт. В Миколаєві є ще два відомих суднобудівних заводи. Завод "Імені 61 комунара", що у держвласності, ледь животіє. А "Чорноморський суднобудівний завод", котрий належить російським бізнесменам, здається, взагалі віддає Богу душу.

Бачте, хороші мелодії можна грати і на старій скрипці. Справа у простому: хто ту скрипку взяв до рук.

А от щодо наших спритників, то тут справа виглядає зовсім інакше. Це ж у всьому світі як? До ВЕЗів ввозили без проблем. На експорт теж вивозили без проблем. А от всередину країни платили на всю котушку, всі податки та інші прибамбаси. На папері й у нас так, на перший погляд. От тільки у дійсності все зовсім не так. Через безліч фірм одноденок-метеликів велись такі безпардонні оборудки, що тим клятим капіталістам-імперіалістам і не снилось.

Ото й вирішили цю клоаку закрити. В одній тільки м’ясній галузі через таку або схожу схему контрабанди ввозилось до 500-600 тисяч тонн м’яса. Почали закручувати гайки на стиках. Ґвалт піднявся шалений. Святе ж зачепили. Одне тільки забули - а мав би пан Баранівський про це пам’ятати. Оцю дірку в м’ясному балансі треба було б заздалегідь закрити. Чи забув, чи захотів забути. Трах-тарарах – отримали проблему з м’ясом.

За пана Януковича про це б тільки сказала нечисельна опозиційна преса. А зараз у нас демократія на дворі. На всіх шпальтах: "Нема м’яса, м’ясна криза". А тут ще й у пенсіонерів трохи грошей з’явилось, теж захотілось хоч пісного м’яса поїсти. Почали розрулювати. Продавили ввезення цього товару з-за кордону. Знову лемент: "Душимо нашого товаровиробника". Контрабандою не душили, а от легальним м’ясом мало не вдавили.

Кажуть, що такі дії – це ручні методи управління в економіці. З чого це випливає, добродії? Таке ж, приміром, зчинилось і в бензиновій сфері. Картельний підйом цін на пальне, на око наших знавців, – це ринкові методи. А от завезення у відповідь світлих нафтопродуктів з-за кордону – це адміністративний, совковий тиск.

І знов таки, як у випадку з м’ясом, більшість так званих експертів плутають боже з праведним. Подивимось на прості розрахунки.

Згідно зі статистикою, ціни на пальне зросли за 2004 рік на 66,3% для дизпалива, на 62,5% - для 76-го бензину і на 42,2% - для 95-го бензину. Ціни на кінець року склали – 2,76 грн., 2,6 грн. і 2,95 грн. відповідно. Якби такі темпи збереглися і в 2005 році, то ціни на ці види пального зросли б до 4,59 грн., 4,22 грн. і 4,2 грн. у тій же відповідності.

А що ми маємо через рік і місяць? 3,5 грн., 3,1 грн. і 3,90 грн. Різниця відчутна. Але чомусь в 2004 році це не мало відповідної назви, а в 2005, зрозуміло ж, тільки так – "криза". І ніяк не менше.

Якби ж то так казали тільки "акули пера". Так ні ж! Щонайгучніше про це волали друзі з помаранчевого табору. Цукрова "криза". Третя і остання.

Схема та ж сама. Якщо кожного року ввозили на 1 червня десь коло 200 тисяч тонн цукру-сирцю з-за морів, то цього року Верховна Рада стояла на смерть. І хлопці з колоурядових фракцій теж. Не всіх, звісно. Уряду – хоч вішайся. З держрезерву теж ні граму цукру. І тільки коли уряд мало не контрабандно ввіз цукор в Україну, дали ще й тисяч 50 тонн із державної кишені.

Кажуть, це не ринкові методи. А що, заганяти, та не прем’єра, а країну, в кут – це ринкові методи? Весь світ робить у таких випадках дуже просто. Вливає на ринок товар або з резерву, притриманого з минулого року, або ввозить через кордон. Американці в надурожайні роки доплачують фермерам, аби вони не викидали зерно на ринок і не збивали ціну. А потім в посуху воно йде із засік.

Згадують, здається, ще й зернову "кризу". Ну то як тут не посипати ще солі. Хоча такої у наявності не було. Не обійшлось і без великого знавця ринку і наших умов, фізика за фахом, пана Нємцова.

Особливо сподобалося, яке відчайдушне обурення домовленістю уряду з бензотрейдерами про мораторій на підняття цін висловив радник нашого президента з-за російського "бугра". "Ринок тут і близько не ночував, я не уявляю, щоб щось подібне сталося в Росії". Де був шановний добродій СПС-ник, коли те ж саме робили в Росії з 1 вересня. І аж до кінця року.

Діставалось уряду за СОТ. Вів цю парафію Сергій Терьохін. Ми давно знаємо, що на відміну від нас, простих смертних, що мислять словами, пан Сергій мислить податками. Але от не склалося у нього СОТові стосунки зі своїми бувшими колегами по парламенту. Але і віце-прем’єр з євроінтеграції, пан Рибачук і відповідальний за співпрацю з Верховною Радою перший віце-прем’єр пан Кінах не мали гарного врожаю на цій ниві.

Чим все закінчилося, ми пам’ятаємо добре. Терьохіну зробили "good bye", а з іншими двома, спугуючись класифікацією Паркінсона, відбулась "ударная возгонка с выбросом в сторону". Пан Рибачук перейшов на Банкову, а пан Кінах – в РНБОУ. З підвищенням. За проколи дісталось, насамперед, прем’єру.

Певна несистемність роботи, яку закидають голові урядової команди, має своє виправдання. В першу чергу це пояснюється методом, яким було створено уряд. Тяжко навіть уявити набір критеріїв, які було покладено в основу його формування.

Головною була, як на мене, відсутність хоч якогось стрижня в цій справі. Тому тут і криється головна похибка Тимошенко. Їй ні в якому разі не треба було погоджуватися на такий склад команди. Хоча й, з другого боку, тяжко її в цьому звинувачувати стовідсотково.

Бажання зробити ще один крок до вершини визнання і одночасно бажання влади попри всі супротиви. Хто закидає Тимошенко її непереборний потяг до влади, хай назве хоч одного успішного українського політика, який хоче влади просто так, з любові до мистецтва. Тому варто облишити ці байки і бути чесними в своєму нуртуванні до владних вершин.

Лицемірством виглядають спроби забути свої позиції напередодні перемоги в 2004 році. На одному з круглих столів щодо питань приватизації найкращі знавці цієї проблеми висловили свою точку зору: тут треба бути гранично обережними зі спробами безсистемно утвердити справедливість. Віктор Андрійович вислухав, подякував і ствердив: "Все вкрадене повернемо".

В такому напрямку і почали робити, прийшовши до влади. Одне тільки призначення Валентини Семенюк чого було варте. Ідейного ворога широкої приватизації поставили у прорив. Коли почались відверті проблеми, всі кинулись хто куди. А винна хто? Ну, звісно, невістка. Хоча й Тимошенко швидко почала відпрацьовувати від ідеї широкої реприватизації, але крайньою зробили саме її.

Не обходиться і без закидів у бік Тимошенко стосовно неспрацьованості з малим бізнесом. Якщо вже говорити відверто, то постраждали ті, хто працював за так званими "чорними" і "сірими" схемами.

Дійсно, "контрабанді – стоп!" неможливо було зробити, не перекривши кисень всіляким оборудкам на митниці і повз неї. Та не з неба ж впали 73% зростання прибутків митниці. А 100% збільшення надходжень при збиранні ПДВ?

Дійсно, не вийшло одразу досягти двох речей: і податки знизити, і разом з тим збільшити їх збирання. Хотілося би і того, і другого, але добре, що хоч одне більш-менш вдалось. Зменшився експорт, але чого тут більше? Дійсного зменшення обсягів чи те, що перекрили шляхи для перевезення фіктивного експорту через кордон?

А елементарно причавити злочинні оборудки, ввівши обмеження, просте до нестями: не дозволити відшкодування ПДВ фірмам під час першого року їх діяльності. Без дозволу дуже обмеженої кількості осіб, яких на всю країну можна перерахувати двома-трьома десятками.

Треба ж колись привчати наш прекрасний народ поважати Кримінальний кодекс і користуватись виключно законними методами добування грошей. То, може, все ж таки більш доброзичливою буде до дій минулого уряду затята захисниця ображеного бізнесу пані Ляпіна.

До того ж, дійсно, може, воно і правда, що у президента були різні підходи з прем’єркою до базисних економічних побудов. Тільки чому ж цього не було видно в 2000-2001 роках? Вона ж тоді діяла досить рішуче, але то були ринкові методи, а ніяк не соціалістичні рудименти.

Коли і який уряд досяг таких різких змін у соціальній сфері? Якби не втримали того рівня пенсійних виплат та інших соціальних набутків, то що б тоді під кінець 2005 року відповідали людям? Треба було будь-що виконати основні обіцянки Майдану. І це, що б хто не говорив, було все ж таки в основному зроблено.

Тому не можна опускатися до дрібного пересмикування цифр і термінів. Особливо дивує ота дивовижно брутальна гра словами: не "зменшення темпів зростання інвестицій", а "темп інвестування впав в 10 разів". Не лякайтесь, інвестування збільшилось, і було більшим, ніж в 2005 році за абсолютними обсягами.

Полюбляють подейкувати стосовно блокування урядом ініціатив президента. Але тут теж багато що від лукавого. По-перше, це що, пані Тимошенко одна змогла перепинити прекрасні почини Банкової? А де були Кінах, Рибачук, Безсмертний? По-друге, за Конституцією, і президент, і фракція "Наша Україна" мають право законодавчої ініціативи.

То що їх заціпило, як того кроля перед удавом? Ну, і по-третє, де ці новації поділись за останні вже чотири з половиною місяці, зараз хто заважає?

Якось Сталін зробив запис у книзі почесних гостей МХАТу. Чи не в дванадцятий раз подивившись "Дні Турбіних" нашого земляка Булгакова, великий вождь написав: "Автор п’єси не винний у її достоїнствах".

Тепер питання до вас, панове, на засипку. Досягнення уряду, що прийшов до влади рік тому з невеличким, були і не малі. Цифра, вона штука невблаганна. Детально відомі об’єктивні причини, що були на перепоні. Внутрішні й зовнішні. Знаємо ми також, що все у нас від Бога. Але, може ж таки, дехто з грішних людей на цій землі українській до того руку доклав. Одні – до успіхів, другі – до перепон. Чи не так?

Така от вийшла річниця. Як казав Шевченко, "с удовольствием и не без морали". Так, із задоволенням, бо попри всі ремінісценції багатьох "доброзичливців" ми таки чогось досягли і чогось навчились.

А мораль яка? Не будьмо займатися нашою улюбленою українською справою: творенням кумирів. Навіть якщо цей кумир такий достойник, як Віктор Ющенко. Або така чарівна жінка, як прем’єр з косою.

Автор: Володимир Крижанівський, надзвичайний і повноважний посол.
http://www.pravda.com.ua/news/2006/2/9/38553.htm