02/14/2006 | Ольга Жмудовська

Реформа судової системи назріла, або Народ, а не страшно?

Люди, а взагалі-то не страшно жити в країні, де практично немає міліції, прокуратури, суду – тобто, тієї системи, яка за наші податки має захищати нас від несправедливості і беззаконня? Тобто, вона є лише формально.

Ця система зникла давно – не нинішня влада винна у тому, що ніхто з громадян України не може бути впевнений у захищеності перед правоохоронцями. Але ця влада забула, що саме лозунг “Бандитам – тюрми!” отримав у українців чи не найбільшу підтримку. Свавілля правоохоронців вже відчувалося, як загальнонаціональна небезпека, усіма, хто живе в Україні.

І що ж? У більшості випадків підвищення по службі отримали саме ті представники міліції і прокуратури, які найбільше дивували журналістів зневагою до свого прямого обов‘язку – захисту права і закону під час правління Кучми. Але де ж позитивні зміни?

Справедливості ради потрібно сказати, що і в міліції, і в прокуратурі, і навіть серед суддів є окремі особистості, які за будь-яких умов зберігали репутацію людей з совістю. Є велика надія на молодих фахівців у цих структурах – вони видаються не отруєними кучмівською бацилою продажності. Вони поступово приходять на місця тих, хто поважно йде на пенсію (замість того, щоб йти в тюрму за свою попередню діяльність). Але хоч так...

На жаль, на пенсію в останні місяці пішло немало правоохоронців, яких я, як журналіст, вважала чесними людьми. Саме ті, кого перед президентськими виборами 2004 року відсторонювали від роботи, незаконно звільняли, і які повернулися після перемоги Ющенка. Тепер вони на пенсії. “Ми не бачимо можливості працювати, як належить,” – сказали мені Володимир Нановський і Євген Слабунов, кам‘янець-подільські правоохоронці, коли повідомили про вихід на пенсію. Нановський був тим керівником групи міліціонерів дорожньо-постової служби, які в кінці листопада 2004 року оголосили, що не будуть чинити перешкод “помаранчевим” автоколонам і виступили з заявою, що встають на сторону народу. Слабунов, який керував міським ОБОЗом, був єдиним представником у правоохоронних органах, який взяв мою заяву у квітні 2004 року про те, що мені погрожують – після того, як прокурор Кам‘янця-Подільського Анатолій кріль просто вигнав мене з кабінету, відмовившись мою заяву прийняти. Про цей факт було тоді ж повідомлено на сайті Інституту масової інформації. Крім них, пішли й інші з числа тих, кому вірили люди.

Але найбільше мене, журналіста, який просто приречений на спілкування з народом, хвилює рівень недовіри до суду. І я думаю, що пора нового спротиву народу назріла: ми повинні вимагати реформи суду! Бо я більше не можу чути від людей про ті випадки, коли рішення суддів схожі на звичайне свавілля. Не можу чути, як люди переповідають, які хабарі за “потрібне” рішення беруть, які будинки будують судді, на яких дорогих авто роз’їжджають. Щоправда, найчастіше, все це оформлено на дядю-тьтю-дружину-дітей, але ж це ненормально!

Не можу чути, як за 4 кг риби хтось отримує 5 років тюрми, а людина, яка безплатно забрала у громади ставок, з якого вкрадено ту рибу, живе спокійно. Не розумію, чому якомусь хлопчині наявність кількох свідків не допомагає довести, що він був за 10 км від місця, де вкрали мобільний телефон, а в іншій справі суд не може знайти підстав засудити людину, яка розікрала цілий колгосп.

От мені і цікаво: чи вже є в країні люди, які готові зібратися для підготовки нової акції – за реформу суду, за реформу правоохоронної системи? Чи, напередодні виборів нікого це не цікавить?

Ольга Жмудовська, головний редактор газети “Фортеця”, м.Кам‘янець-Подільський.