Соромно
02/24/2006 | Микола Горбаль
9-го лютого "Майдан" оприлюднив статтю відомого політика, колишнього політв'язня Степана Хмари з критичним поглядом на теперішню політичну діяльність Юлії Тимошенко:
http://www.maidanua.org/static/mai/1139468990.html
Поважаючи право кожного на власні оцінки, публікуємо інший погляд як на постать Юлії Володимирівни, так і на стосунки між різними гілками "помаранчевих". Він також належить колишньому в'язню сумління - Миколі Горбалю.
----------------------
Написати цього листа змусило відчуття сорому. Але по-порядку...
При виході з метро – півдесятка агітаційних наметів. Передвиборна кампанія в розпалі.
Агітаційних паперів „Регіонів”, „Ми – Литвин”, комуністів, Вітренко не беру – це апріорі не моє. У наметі „Нашої України” дають газету „Наша столиця”. На чверть сторінки колаж, де портрет Юлії Тимошенко з написом „Справедливість є, за неї варто боротись!” по середині обличчя перекритий іншим плакатом (з підковою і знаком оклику) та написом: „Не зрадь Майдан!”.
Не зрозумів. На що це натяк? Хто кого зраджує?! Хіба Юлія винна, що гасло Майдану – „бандитам тюрми” так і залишилось гаслом, хіба вона підписувала домовленість про співпрацю з колишніми шахраями виборів?
А те, що вона поставила під сумнів газові домовленості „нашоукраїнців” з Росією, то не треба бути великим патріотом, щоб розгледіти там зраду національних інтересів і те, що Російський шантаж переміг.
У ті критичні дні я з нетерпінням чекав виступу Президента, де, за логікою речей, мала б бути сказана своєму народу правда: „Нам оголошено війну! Нас хочуть поставити на коліна!” І я переконаний, що таке звернення до народу було б сприйняте з розумінням. Ніщо так не консолідує націю, як спільне горе, а підступність наших недоброзичливців ще ніколи не була такою очевидною, як зараз. Наш Президент не захотів чи не зумів стати українським Черчіллем (коли нацистська Німеччина оголосила війну Англії, то Прем’єр-міністр Черчілль регулярно виходив з радіозверненнями до нації, що небачено консолідувало британців до героїчного опору і зробило його улюбленцем народу і справжнім батьком нації). Переконаний, що нашу принциповість у важкий час випробувань зрозуміли б і підтримали у всьому світі. Не сталося.
Коли підірвали газопровід на кордоні з Грузією і держава два тижні в люті морози залишалася без газу й майже без електроенергії, Президент Грузії Саакашвілі не побоявся сказати, чиїх рук це справа, й заявити по національному телебаченню: „Вам не вдасться грузинів поставити на коліна!”. А у нас і трьох днів вистачило, щоб треті особи побігли „налагоджували стосунки з Росією”, й донині народ толком не знає, з ким і про що домовлено.
Може це надто суб’єктивне судження, але Івченко на тих переговорах нагадував чимось (за „дипломатичною манерою”) Романа Козака. Пригадуєте, був такий кандидат у президенти від ОУН, що не так прагнув стати президентом, як насолити Ющенку, а отже, de facto працював на прокучмівського кандидата.
Думаю, не впала б з Президента шапка, якби він у злощасні газові переговори включив і Юлію Тимошенко. Але, очевидно, наближені до першої особи шептуни не могли дозволити цього – хай краще постраждають інтереси України, але тільки не Юля!
Якщо чиєсь власне „еґо” стоїть вище інтересів держави, то який це в дідька патріотизм? Якби то жінки-політики так поводилися щодо Юлії Володимирівна, то хоч якесь цьому пояснення можна б дати – жіноча заздрість: вона лідер, до неї прислуховуються, за нею йдуть, але ж це чоловіки, державні мужі! Страмота.
Пригадую перший публічний виступ Тимошенко у парламенті, це був, здається, 1997 рік (Тимошенко пройшла до парламенту навесні 1997 року, на довиборах), де вперше з найвищої трибуни держави було заявлено про злочинність режиму Президента Кучми. Це було сказано відважно й переконливо! (А хтось із з нині помаранчевих лідерів, на той час представляв інтереси Президента Кучми у Верховній Раді).
Коли згодом Ющенко запропонував кандидатуру цієї жінки віце-прем’єром з паливно-енергетичних питань, я розцінив це як мудрий крок нового Прем’єр-міністра. Це був вдалий вибір. Саме вона спромоглася перекрити всі злочинні канали розкрадання у цій сфері, що дало можливість розрахуватися з багаторічними заборгованостями з заробітної плати, погасити велику частку кредитів. Це, зрозуміло, не могло не додати їй ворогів, а для Кучми вона взагалі стала ворогом №1. А хтось із нинішніх помаранчевих лідерів у той час вихвалявся перед Президентом Кучмою, як він ревно намагається умовити Ющенка викинути Тимошенко з уряду („Та здай ти ету сучку, і будєт спакойно” — із записів Мельниченка). Здавалося б, нашкодив, то мовчи. Так ні ж... Народна мудрість твердить: ніщо так не дратує людську ущербність, як порядність інших.
Пригадую, як ведучий „Епіцентру”, нині один із найбагатших журналістів України, що став таким за рахунок старанного обслуговування нечесного капіталу, влаштував їй зустріч із Суркісом. За добре розробленим сценарієм планувалося „привселюдне побоїще”, атака з двох сторін – з одного боку Славік (так Суркіс по дружньому називав ведучого), а з іншого ображений Суркіс. Запам’яталося, з якою гідністю ця жінка реаґувала на образи, приниження й провокації. Запам’яталася фраза: „Я вип’ю й цю гірку чашу, але я доведу свою справу до кінця”. Не довела, не дали. А потім були арешти, роки переслідувань... Не може не захоплювати її віра в правоту. Її присутність відчувалася в усіх протестних акціях проти злочинного режиму, апогеєм яких стала Помаранчева революція і ...перемога.
„...доведу свою справу до кінця” – збулося, юридично злочинний режим усунуто від влади. То чому ж Юля знову не влаштовує й тих, кого перемогли, й тих, хто переміг? Адже не секрет, що ця жінка була емоційним мотором Майдану. Не секрет, що її внесок у перемогу Ющенка є чи не найвагомішим.
Пригадую її виступ на всуціль ворожому до помаранчевих Донецькому телебаченні: як їй вдавалося розтоплювати лід упередженості! Сумніваюся, чи хтось із її теперішніх помаранчевих недругів зумів би цього досягти.
Не можу забути одну фразу з її емоційного й переконливого виступу у Верховній Раді під час призначення її Прем’єр-міністром, де, ознайомивши програмними засадами розвитку країни, вона сказала: „Ми ніколи не встанемо з колін, допоки не впадемо на коліна перед Богом!”. Багато хто, можливо, не надалв цьому реченню особливого значення, але для мене остаточно стало зрозумілим, що ця тендітна жінка – із Богом у серці. Людина, котра мислить такими категоріями, не може жити лише власним інтересом. На щастя, наш люд також здатен розрізняти, хто є хто, – можливо, недарма на річницю перемоги Майдану цю до сцени несли на руках.
Президент Ющенко також не може не бачити, що вся її діяльність як державного діяча є проявом відданого соратника.
Так, місцями вона радикальна, але чи не Майдан вимагав навести лад у державі, якою до того правили злочинці? Можливо, не всі так звані вільні економічні зони були осереддям обкрадання України в мільярдних розмірах, але чи ставить хтось під сумнів, що у тій сфері таки треба було наводити лад? Можливо, не всі підприємства були приватизовані з порушенням закону, але те, що цей „дерибан” треба було детально переглянути, гадаю, сумнівів також ні в кого не викликає. Складається враження, що, якби вона, бувши Прем’єром, нікого не рухала, то залишилася б на посаді.
Цілком логічно, що на час розслідування звинувачених у корупції Президент відсторонив від обов’язків. (У народі цей процес з іронією назвали – „декумізіція влади”). А за компанію відправив у відставку й увесь Уряд Юлії Тимошенко. Саме – за компанію. Бо за логікою речей ніяких підстав для цього на той час не було – два тижні перед тим у своєму виступі (на День Незалежності) Ющенко схвально оцінив роботу Уряду Тимошенко. Що ж такого катастрофічного сталося через два тижні?! Звинуватили Порошенка в корупції? Але до чого тут Юля? Шептуни перемогли.
Наперед зазначу, що я не є членом партії ”Батьківщина”, – позапартійний, не є суб’єктом теперішньої політичної гри, але, на жаль, не позбавлений відчуття справедливості. Іду по життю за принципом – „Не сотвори собі кумира”, але ж існують реальні істини... Мені соромно за державних мужів (чоловіків), що обрали собі об’єктом боротьби тендітну жінку, жінку-патріота.
Можна б промовчати, але, слово честі, образливо, коли здорові мужики навіть в розколі помаранчевих готові звинувачувати саме Юлію Володимирівну й загалом вішати на неї всіх собак. Соромно.
В уже згаданій газеті з колажем, великими літерами заголовок – ”Блок „Наша Україна” на 7% випередив БЮТ у загальнонаціональному рейтингу”.
Така радість, така радість! Так це чи не так – справа інша, але декларують радість, що подолали своїх соратників. Й таке злорадство в цьому! Складається враження, що „Нашій Україні” вже немає з ким більше боротися, окрім БЮТ. Соромно!
Журналістка Тетяна Коробова з цього приводу сказала: „А іспит своїм Майданом „нашоукраїнська” влада не витримала. Вона через свій Майдан не перейшла. Вона на нього нагадила”. Усе це й справді неприємно пахне. Соромно.
Микола Горбаль,
член Української Гельсінкської правозахисної Групи з 1979 року, багатолітній політв’язень, Народний депутат України другого скликання.
http://www.maidanua.org/static/mai/1139468990.html
Поважаючи право кожного на власні оцінки, публікуємо інший погляд як на постать Юлії Володимирівни, так і на стосунки між різними гілками "помаранчевих". Він також належить колишньому в'язню сумління - Миколі Горбалю.
----------------------
Написати цього листа змусило відчуття сорому. Але по-порядку...
При виході з метро – півдесятка агітаційних наметів. Передвиборна кампанія в розпалі.
Агітаційних паперів „Регіонів”, „Ми – Литвин”, комуністів, Вітренко не беру – це апріорі не моє. У наметі „Нашої України” дають газету „Наша столиця”. На чверть сторінки колаж, де портрет Юлії Тимошенко з написом „Справедливість є, за неї варто боротись!” по середині обличчя перекритий іншим плакатом (з підковою і знаком оклику) та написом: „Не зрадь Майдан!”.
Не зрозумів. На що це натяк? Хто кого зраджує?! Хіба Юлія винна, що гасло Майдану – „бандитам тюрми” так і залишилось гаслом, хіба вона підписувала домовленість про співпрацю з колишніми шахраями виборів?
А те, що вона поставила під сумнів газові домовленості „нашоукраїнців” з Росією, то не треба бути великим патріотом, щоб розгледіти там зраду національних інтересів і те, що Російський шантаж переміг.
У ті критичні дні я з нетерпінням чекав виступу Президента, де, за логікою речей, мала б бути сказана своєму народу правда: „Нам оголошено війну! Нас хочуть поставити на коліна!” І я переконаний, що таке звернення до народу було б сприйняте з розумінням. Ніщо так не консолідує націю, як спільне горе, а підступність наших недоброзичливців ще ніколи не була такою очевидною, як зараз. Наш Президент не захотів чи не зумів стати українським Черчіллем (коли нацистська Німеччина оголосила війну Англії, то Прем’єр-міністр Черчілль регулярно виходив з радіозверненнями до нації, що небачено консолідувало британців до героїчного опору і зробило його улюбленцем народу і справжнім батьком нації). Переконаний, що нашу принциповість у важкий час випробувань зрозуміли б і підтримали у всьому світі. Не сталося.
Коли підірвали газопровід на кордоні з Грузією і держава два тижні в люті морози залишалася без газу й майже без електроенергії, Президент Грузії Саакашвілі не побоявся сказати, чиїх рук це справа, й заявити по національному телебаченню: „Вам не вдасться грузинів поставити на коліна!”. А у нас і трьох днів вистачило, щоб треті особи побігли „налагоджували стосунки з Росією”, й донині народ толком не знає, з ким і про що домовлено.
Може це надто суб’єктивне судження, але Івченко на тих переговорах нагадував чимось (за „дипломатичною манерою”) Романа Козака. Пригадуєте, був такий кандидат у президенти від ОУН, що не так прагнув стати президентом, як насолити Ющенку, а отже, de facto працював на прокучмівського кандидата.
Думаю, не впала б з Президента шапка, якби він у злощасні газові переговори включив і Юлію Тимошенко. Але, очевидно, наближені до першої особи шептуни не могли дозволити цього – хай краще постраждають інтереси України, але тільки не Юля!
Якщо чиєсь власне „еґо” стоїть вище інтересів держави, то який це в дідька патріотизм? Якби то жінки-політики так поводилися щодо Юлії Володимирівна, то хоч якесь цьому пояснення можна б дати – жіноча заздрість: вона лідер, до неї прислуховуються, за нею йдуть, але ж це чоловіки, державні мужі! Страмота.
Пригадую перший публічний виступ Тимошенко у парламенті, це був, здається, 1997 рік (Тимошенко пройшла до парламенту навесні 1997 року, на довиборах), де вперше з найвищої трибуни держави було заявлено про злочинність режиму Президента Кучми. Це було сказано відважно й переконливо! (А хтось із з нині помаранчевих лідерів, на той час представляв інтереси Президента Кучми у Верховній Раді).
Коли згодом Ющенко запропонував кандидатуру цієї жінки віце-прем’єром з паливно-енергетичних питань, я розцінив це як мудрий крок нового Прем’єр-міністра. Це був вдалий вибір. Саме вона спромоглася перекрити всі злочинні канали розкрадання у цій сфері, що дало можливість розрахуватися з багаторічними заборгованостями з заробітної плати, погасити велику частку кредитів. Це, зрозуміло, не могло не додати їй ворогів, а для Кучми вона взагалі стала ворогом №1. А хтось із нинішніх помаранчевих лідерів у той час вихвалявся перед Президентом Кучмою, як він ревно намагається умовити Ющенка викинути Тимошенко з уряду („Та здай ти ету сучку, і будєт спакойно” — із записів Мельниченка). Здавалося б, нашкодив, то мовчи. Так ні ж... Народна мудрість твердить: ніщо так не дратує людську ущербність, як порядність інших.
Пригадую, як ведучий „Епіцентру”, нині один із найбагатших журналістів України, що став таким за рахунок старанного обслуговування нечесного капіталу, влаштував їй зустріч із Суркісом. За добре розробленим сценарієм планувалося „привселюдне побоїще”, атака з двох сторін – з одного боку Славік (так Суркіс по дружньому називав ведучого), а з іншого ображений Суркіс. Запам’яталося, з якою гідністю ця жінка реаґувала на образи, приниження й провокації. Запам’яталася фраза: „Я вип’ю й цю гірку чашу, але я доведу свою справу до кінця”. Не довела, не дали. А потім були арешти, роки переслідувань... Не може не захоплювати її віра в правоту. Її присутність відчувалася в усіх протестних акціях проти злочинного режиму, апогеєм яких стала Помаранчева революція і ...перемога.
„...доведу свою справу до кінця” – збулося, юридично злочинний режим усунуто від влади. То чому ж Юля знову не влаштовує й тих, кого перемогли, й тих, хто переміг? Адже не секрет, що ця жінка була емоційним мотором Майдану. Не секрет, що її внесок у перемогу Ющенка є чи не найвагомішим.
Пригадую її виступ на всуціль ворожому до помаранчевих Донецькому телебаченні: як їй вдавалося розтоплювати лід упередженості! Сумніваюся, чи хтось із її теперішніх помаранчевих недругів зумів би цього досягти.
Не можу забути одну фразу з її емоційного й переконливого виступу у Верховній Раді під час призначення її Прем’єр-міністром, де, ознайомивши програмними засадами розвитку країни, вона сказала: „Ми ніколи не встанемо з колін, допоки не впадемо на коліна перед Богом!”. Багато хто, можливо, не надалв цьому реченню особливого значення, але для мене остаточно стало зрозумілим, що ця тендітна жінка – із Богом у серці. Людина, котра мислить такими категоріями, не може жити лише власним інтересом. На щастя, наш люд також здатен розрізняти, хто є хто, – можливо, недарма на річницю перемоги Майдану цю до сцени несли на руках.
Президент Ющенко також не може не бачити, що вся її діяльність як державного діяча є проявом відданого соратника.
Так, місцями вона радикальна, але чи не Майдан вимагав навести лад у державі, якою до того правили злочинці? Можливо, не всі так звані вільні економічні зони були осереддям обкрадання України в мільярдних розмірах, але чи ставить хтось під сумнів, що у тій сфері таки треба було наводити лад? Можливо, не всі підприємства були приватизовані з порушенням закону, але те, що цей „дерибан” треба було детально переглянути, гадаю, сумнівів також ні в кого не викликає. Складається враження, що, якби вона, бувши Прем’єром, нікого не рухала, то залишилася б на посаді.
Цілком логічно, що на час розслідування звинувачених у корупції Президент відсторонив від обов’язків. (У народі цей процес з іронією назвали – „декумізіція влади”). А за компанію відправив у відставку й увесь Уряд Юлії Тимошенко. Саме – за компанію. Бо за логікою речей ніяких підстав для цього на той час не було – два тижні перед тим у своєму виступі (на День Незалежності) Ющенко схвально оцінив роботу Уряду Тимошенко. Що ж такого катастрофічного сталося через два тижні?! Звинуватили Порошенка в корупції? Але до чого тут Юля? Шептуни перемогли.
Наперед зазначу, що я не є членом партії ”Батьківщина”, – позапартійний, не є суб’єктом теперішньої політичної гри, але, на жаль, не позбавлений відчуття справедливості. Іду по життю за принципом – „Не сотвори собі кумира”, але ж існують реальні істини... Мені соромно за державних мужів (чоловіків), що обрали собі об’єктом боротьби тендітну жінку, жінку-патріота.
Можна б промовчати, але, слово честі, образливо, коли здорові мужики навіть в розколі помаранчевих готові звинувачувати саме Юлію Володимирівну й загалом вішати на неї всіх собак. Соромно.
В уже згаданій газеті з колажем, великими літерами заголовок – ”Блок „Наша Україна” на 7% випередив БЮТ у загальнонаціональному рейтингу”.
Така радість, така радість! Так це чи не так – справа інша, але декларують радість, що подолали своїх соратників. Й таке злорадство в цьому! Складається враження, що „Нашій Україні” вже немає з ким більше боротися, окрім БЮТ. Соромно!
Журналістка Тетяна Коробова з цього приводу сказала: „А іспит своїм Майданом „нашоукраїнська” влада не витримала. Вона через свій Майдан не перейшла. Вона на нього нагадила”. Усе це й справді неприємно пахне. Соромно.
Микола Горбаль,
член Української Гельсінкської правозахисної Групи з 1979 року, багатолітній політв’язень, Народний депутат України другого скликання.
Відповіді
2006.02.24 | Горицвіт
Красива пропаганда
Упор на "чому вони всі, мужики, воюють з однією тендітною жінкою?! ... Ну як так можна! Вона ж така тендітна, а ВОНИ ВСІ ополчилися на неї... ". – мабуть же, на багатьох це діє. Головне – забути, що ВОНИ ВСІ (тобто майже кожен з них (включно з тендітною) ) ведуть боротьбу за владу для себе особисто.Ну а решта – приємні дрібнички, які оздоблюють цю картину і підкреслюють народну любов. Як ось ця:
Микола Горбаль пише:
> На щастя, наш люд також здатен розрізняти, хто є хто, – можливо, недарма на річницю перемоги Майдану цю до сцени несли на руках.
Справді красиво.
2006.02.24 | Андрій З.
Re: Красива пропаганда
Горицвіт пише:> Упор на "чому вони всі, мужики, воюють з однією тендітною жінкою?! ... Ну як так можна! Вона ж така тендітна, а ВОНИ ВСІ ополчилися на неї... ".
Я б не дозволяв тендітним жінкам йти в політику. Шкода. Особливо коли їй не дістається омріяна посада, або гірше того, коли ВОНИ ВСІ ту посаду відбирають. Куди вона тепер приткнеться?
2006.02.25 | otar
Ага
Аргумент про тендітність і жіночність - головний інструмент прихильниЦЬ Юлі2006.02.25 | Дончанин
Re: Горецвет,Андрей и Отар...!
...знаете в чем Ваша проблема!Вы никак не можете внутренне принять то,что вот такая хрупкая женщина намного более сильный политик,чем целое
сборище тупорылых и жадных боровов,как из ПРУ,так и из НУ!
2006.02.25 | Sean
Перепрошую
Дончанин пише:> ...знаете в чем Ваша проблема!Вы никак не можете внутренне принять то, что вот такая хрупкая женщина намного более сильный политик,чем целое сборище тупорылых и жадных боровов,как из ПРУ,так и из НУ!
нічого не хочу заперечити щодо тупорилих і жадібних (про ПРУсаків взагалі мовчу, а в НУ такого добра теж вистачає).
Але, по-перше, тамтого добра (а радше - добрива) в БЮТ аж ніяк не менше ніж в НУ, а по-друге, чи не пояснить пан, що він має на увазі під "сильним політиком"?
2006.02.25 | Дончанин
Re: Перепрошую
Шон!Сильный политик-это сильный политик,а не размазня,как некоторые!Знаешь,чем отличается Ющ от Юли!Тем,что Юля контролирует свою партию,а Ющ вообще ни хрена не контролирует!Только не надо мне сейчас говорить о демократии!
2006.02.25 | Дончанин
Re: Шон!Кстати...!
....по поводу прошедшего 23 феврвля!Вы в каком полку,так сказать,служили?А то я щас все болше на ФУПе!По случаю представлюсь:Старший матрос запаса,Спецназ морской пехоты
КЧФ.Дмб-87.
2006.02.25 | Sean
Не питання
Дончанин пише:> ....по поводу прошедшего 23 феврвля!
Я святкую 14-те жовтня і ще кіко дат, а 23-те - нє. Але як Ви святкуєте - то вітаю.
> Вы в каком полку,так сказать,служили?А то я щас все болше на ФУПе!
А Ви ся повертайте, тут хвайно. А під вибори взагалі будуть веселощі - куди там ФУПу.
> По случаю представлюсь:Старший матрос запаса,Спецназ морской пехоты
> КЧФ.Дмб-87.
Військово-повітряні сили, ройовий.
2006.02.25 | Дончанин
Re: А ДМБ-?
2006.02.25 | Sean
То ще раз перепрошую
(я сьогодні на диво чемнийДончанин пише:
> Шон!Сильный политик-это сильный политик,а не размазня,как некоторые!
Пане, я був мав на увазі цікавість свою щодо Вашої думки, у чому сила політика, і що Ви маєте на увазі взагалі під терміном "політик"? Бо ж звуть політиками і президентів (незалежно від персоналій) і більшовицьких вождів і маргінальних говорунів і провокаторів тощо, самі знаєте.
> Знаешь,чем отличается Ющ от Юли!
Нічого персонального, але брудершафту не було. Може це добре, може зле, але не було.
> Тем,что Юля контролирует свою партию,
А яка мені (Вам, йому, їй, їм, нам) радість з того, що вона свою партію контролює? Причому контролює, наприклад, так хвайно, що вони то голосують за недотоканність, то щось там збираються бльокувати - за її забаганкою, і слухняно, як кімнатні песики, віддають подання до КС щодо політрехворми у юльчини руки для поховання у сейхві.
> а Ющ вообще ни хрена не контролирует!Только не надо мне сейчас говорить о демократии!
Я не збираюся нічого говорити зараз про демократію, що Ви ся так переймаєте?
Хріна невеличкого він таки контролює. Але тут питання ще в тому - що краще. Чи контролювати так, як то може чи то як намагається Юля - це краще? Не певен.
2006.02.25 | otar
"Сильних політиків" маю досить із часів кучмізму
Янукович, напевно, може одним ударом коня вбити.Мене цікавлять політики розумні (не лише освічені, але - з живим розумом і почуттям гумору), чесні і патріотичні (патріоти не УРСР і не укрАінскіє, а українські). І мені абсолютно байдуже, чи це жінка, чи чоловік, чи гермафродит, оскільки сексом я з ними займатись не збираюсь.
2006.02.26 | Volodymir
Re: Горецвет,Андрей и Отар...!
Ви у школі не навчалися, мабуть, або про дитячу жорстокість нічого не чули. Я це до того, що про тендітність треба в горах дискутувати про скалолазок, або якщо мішки із жінкою грузишь.А користуватися зовнішнестю при виконанні рольової функції - не мішки тягати (роль симпатичної ззовні шкільної стерви). Потрібні інші навики. І іноді тендітність більш у пригоді, ніж мужиковатість.
Це як волати - який же він худенький, а так жжот.
2006.02.26 | один_козак
Нє, ну воно так, але ж...
Про таких "хрупких" жінок інша мудра жінка казала: "Це до-обра шпиця!"Це дуже міцна особистість, і займається вона не "рукодєлієм". Та й не сама. Тому "всі на мене хрупкую" - це, не можна не погодитися, просто піар-примочка. Трішечки спекуляція гендерна.))
(За всіх моїх симпатій до ЮВ)
2006.02.26 | 100%
По суті заперечень нема ? (-)
2006.02.26 | Горицвіт
А де там суть?
(я так вичислив по табах, що запитання до мене)Там іде нагнітання емоцій, що всі ополчилися проти тендітної месії. Це якщо спробувати сформулювати словами ту емоцію. Що заперечувати? А з "фактів" - хіба що носіння народом на руках – яскравий факт. Річ у тому, що я там був і бачив (і ще багато народу там було; несла її власна охорона; але коли знімати камерами здалеку, то звісно, створюється враження, що це народ ніс). Тобто все цирк для телекамер.
2006.02.25 | Мірко
Підтримую ваші слова
Про зраду любими друзями Майдану, про їх зраду України. І про спробу втілення принципів помаранчевої революції Юлею.А сам ще від вересня 2004-го вірив що Ющ, хоч сам порядний хлопака, наставник Кучми. І що Янукович був підставлений як жертва для Кучмівської спецоперації пімсти і самозбереження. Вийшло майже усе по пляну, лише Юля неожидано виринула не вершини. А для псевдо-революційної команди вона являла собою таку, як кажуть анґліки, "неприкріплену гармату" на борту, яка загрожувала їхним намірам.
Не значить що Юля націоналіст. До Бандери їй ще далеко. Але рівень принциповості, як для політика, у неї похвальний. Чи можемо уявити союз Тимошенко-Костенко? ТиК? - Так!
2006.02.25 | Дончанин
Re: Підтримую ваші слова
Молодец,Мирко!Я бы только особенных ударений на национализме не делал!Т.к. есть восток,которому эта тема-поперек горла!Кстати Юля это отлично понимает,потому,напрмер в НАТО-только тогда,когда народ к этому подготовлен будет!И это правильно!А вообще она вполне может служить тем знаменем и той силой,которая объеденит и Восток и Запад!
2006.02.25 | SpokusXalepniy
Интересно, что тема который час уже стоит на форуме...
Интересно, что тема который час уже стоит на форуме... За это время уже успели аналогичную удалить на Без Правил. Короче, уж полночь близится, а Германа всё нет. Я имею в виду - Мартынюка, который должен объявить истинную цену статьи Горбаля.Истинную цену - в самом прямом смысле этого слова. Он, как правило, знает сколько Юля платит за такой ПИАР бывшим диссидентам - узникам совести советских времён.
Здесь ясно. Замешкался таксознавець.
А где - спрашиваю - толпа добровольцев, клеймящая позором автора?
Где хоровое пение бесконечной песни с названием "ПИАР!"
Где пронзительные речи женского населения форума о сутенёрстве Горбаля, восхваляющего видную политическую проститутку?
Скоко мона ждать? Где дежурный форумский мочиловец, я вас спрашиваю! Почему рвотное вовремя не подано?
2006.02.25 | Дончанин
Re: Интересно, что тема который час уже стоит на форуме...
А вот и мочилово!Соседняя веточка:БЮт объеденился с Регионами!Во как!Когда по поводу неприкосновенности НСНУ с ПРУ голосуют-это не объеденились,а по поводу Севастополя-это ОНО!
Я сильно в эту тему не вникал,но похоже,что речь на самом деле идет о том,кто будет сей город так сказать контролировать!
2006.02.25 | mirgor
Але на жаль в статті нема відповідей на думки Степана Хмари(-)
2006.02.25 | SpokusXalepniy
А ви гадаєте, що Горбаль повинен давати...
... відповіді на статтю Хмари?Ваше "на жаль" тоді можна відносити до будь яких матеріалів всіх ЗМІ (про Юлю), причому, сьогоденних, та всіх майбутніх, тому що вони не відповідають на закидони Степана Ільковича.
І що цікаво. Після публікації статті Горбаля, інші дописувачи форума (з такими ж самими повноваженнями, як і ви) автоматично отримують право закидати претензії будь якому автору, що він не реагує на зауваження... але вже - Горбаля.
Ну, і так далі... "31-го июня, 32-е июня, 33, 34".
2006.02.25 | mirgor
Вибачте то я прокоментував кометар "Майдана"
>9-го лютого "Майдан" оприлюднив статтю відомого політика, колишнього політв'язня Степана Хмари з критичним поглядом на теперішню політичну діяльність Юлії Тимошенко:>http://www.maidanua.org/static/mai/1139468990.html
>Поважаючи право кожного на власні оцінки, публікуємо інший погляд як на постать Юлії Володимирівни, так і на стосунки між різними гілками "помаранчевих". Він також належить колишньому в'язню сумління - Миколі Горбалю.
P.S.Не доречно протиставляти Хмару Горбалю, вони говорять про одні й ті ж проблеми в різних помаранчевих командах і я думаю багато людей будуть згодні і з обома статтями.
2006.02.26 | Scubo
..."о сутенерстве Горбаля"
Це ж треба отак закрутити :SpokusXalepniy пише:
> Где пронзительные речи женского населения форума о сутенёрстве Горбаля, восхваляющего видную политическую проститутку?
>
Вміє ж людина виразитися чітко і виразно!
2006.02.25 | Мірко
Re: Підтримую ваші слова
Дончанин пише>Молодец,Мирко!Я бы только особенных ударений на национализме не делал! Т.к. есть восток,которому эта тема-поперек горла!<
А коли на востку буде Україна? І коли йому Україна не буде поперек горла? Як за 15 років нема зміни, то може ніколи її не буде.
А поки що, назва держави це брехня. Повинна називатись більше невизначено, скажім таки серійним числом. От країна 4735.3, та й вже. І прапор ніяк не повинен бути синьо-жовтим. Ті що воювали і гинули під синьо-жовтим - це бандити, а ці що під червоним знаменом по них стріляли, - це герої з кими треба 100ґр. пити, га?
Зі сходу drang nach osten, а зі заходу до ЕС та НАТО. Державна мова суржик. Державна політика суржик. Державна історія суржик. Державна економіка суржик. А що таке є щоби сьогоднішню Україну об'єнувало?
>Кстати Юля это отлично понимает,потому,напрмер в НАТО-только тогда,когда народ к этому подготовлен будет!И это правильно!<
Правильно. Мойсей вів свій народ по пустині 40 років щоб усе покоління рабів повимирало. Аж тоді завів в обіцяну землю, - і сам помер перед входом на ці землі.
>А вообще она вполне может служить тем знаменем и той силой,которая объеденит и Восток и Запад!<
Кажете замість пан-українського націоналізму, пан-український юліїзм?
Не гнівайтесь. Люблю читати ваші коментарі. А в дружини якась далека рідня ще живе в Луганську, - і по українськи пише!