02/27/2006 | Богдан Казка

Об‘єднаний соціал-демократ, він же один із головних “нетаків” Нестор Шуфрич – зірка теле- та радіоефіру України. Всіх каналів, студій і програм. Я вже боюсь вмикати праску: а раптом і звідти заговорить Нестор Іванович? А дві теми, на які він не втомлюється говорити народу (поміж інвективами на адресу НАТО, осанною ЄЕПу та прокляттями “помаранчевим”) – це капуста і м‘ясо.

За останні десять днів мені пощастило двічі “напоротися” на тривалі прямі ефіри Шуфрича (короткі ввімкнення та бліц-коментарі не рахую) – 17 лютого на ICTV у передачі “Свобода слова” і 24 лютого у вечірньому ефірі радіо “Ера”.

Спершу про телеефір.

Кожному шоу потрібен свій блазень. І більшості партій також.

На “Свободі слова” у Савіка Шустера (телеканал ICTV) кількість блазнів на квадратний метр зазвичай невелика. Тому й “Свобода слова” звичайно виходить цікавою та змістовною передачею. Звичайно, якщо кількість блазнів на один квадратний метр не перевищує часом гранично допустиму концентрацію: Вітренко, Марченко, Баулін, Затулін, Тягнибок, Кендзьор... Але такі помилки Шустер допускає нечасто. От і зараз, 17 лютого, у нього у програмі був тільки один блазень.

Але ж який! Сам Нестор Шуфрич, один із головних “нетаків”. А після цієї передачі – ще й конкурент на звання одного із чільних “проФФесорів” Української держави.

І справді: кілька політико-економічних відкриттів за один тільки вечір в ефірі. Отож – відкриття перше. Криза. Цитую за сайтом “Свободи слова” (оскільки Шуфрич говорив то російською, то українською, залишаю мову оригіналу): “Вы знаете, к сожалению, можно констатировать: 2005 год оказался годом кризиса. "Оранжевый" год привёл нас к сумасшедшему, в первую очередь, экономическому и, как следствие, социальному провалу. И если "оранжевые" политики умудрятся остаться у власти, то кризис только углубится”.

Досі всі словники, починаючи з “Советского энциклопедического” тлумачили кризу як феномен, що виявляє себе у помітному зростанні безробіття, істотних негараздах у фінансовій сфері і, головне, в абсолютному падінні виробництва (у грошовому і матеріальному вимірах). Чи наявна в Україні бодай одна ознака економічної кризи? Ні. І соціальної кризи немає, попри всі сучасні складнощі. Є зростання безробіття на 0,1%. Є сповільнення темпів зростання, викликане комплексом причин. Але, якщо для багатьох країн Євросоюзу зростання ВВП на 1% за рік не є трагедією, то для України, за Шуфричем, удвічі більше зростання – це Криза. З найбільшої літери.

Підемо далі. Відкриття друге – бюджетне. “В пять раз падение темпов роста внутреннего валового продукта в 2005 году по сравнению с 2004 годом. При этом доходы государственного бюджета увеличиваются на 30 процентов. Что происходит: производить стали меньше, а денег стало на одну треть больше”. А що, власне, дивного? Просто стали платити податки, і все. Он у Нігерії (багатюща країна – нафта, золото, алмази, чого тільки немає) у 1980-90 роках узагалі бюджет був практично порожнім. Тобто щось вироблялося, щось експортувалося, мільярди доларів кудись ішли – тільки не в бюджет. Але, схоже, для Нестора Шуфрича те, що стали, нарешті, олігархи платити до бюджету – це катастрофа.

А для простого громадянина, який вміє думати самостійно, і не ведеться на пропаганду різних “нетаків” – зовсім навіть навпаки.

Відкриття третє – виявляється, темпи інфляції за Шуфричем ледь не удвічі вищі, ніж за статистичними даними. “Как изменились цены по сравнению с декабрём 2005-го и январём-февралём 2006-го года? В полтора-два раза на товары... выросли цены. На сахар, на капусту, на картошку. Я про мясо уже не говорю… Цена на один килограмм мяса в 2002 году – 11 гривен… В 2004 году в сентябре-октябре – тогда, когда ещё мы это контролировали, – она увеличилась до 14 гривен”. А далі, слід розуміти, ціни понеслися. Бо втрачений контроль з боку СДПУ(о) та Партії регіонів за базарами. Й у всьому винні, ясна річ, “помаранчеві”.

Цікава, взагалі-то, річ. Я особисто восени 2004 року, коли Шуфрич купував м‘ясо по 14 гривень, дешевшого за 19-20 знайти не міг. І то не на Бессарабці, а на значно більш “народних” київських базарах. А під зиму м‘ясо взагалі почало тягнути на 22-24 гривні. Зараз же я регулярно купую чудову свіжу яловичину у магазині “Сільпо” по 26-27 гривень, і не гіршу свинину за таку саму ціну в іншій мережі супермаркетів. Іншими словами, маємо зростання цін відповідно до статистичних даних, а не за “інфляцією імені Шуфрича”. Ну, а щодо ціни м‘яса в Росії, то речник “нетаків”, звично граючись цифрами, занизив її приблизно вдвічі. Мовляв, дивіться, як усе буде файно, коли ми об‘єднаємося в ЄЕП (і при цьому, звісно, ні слова не говорячи, що ціни на м‘ясопродукти у сусідів ростуть значно швидше, ніж у нас, - без усілякої “помаранчевої кризи”, а у повній відповідності до “розвиненої путіноміки”).

Але Нестор Іванович не вгаває: “Я был поражён, я объехал пол-Украины. И мне люди говорят: "Нестор Иванович, нам сегодня дешевле сварить борщ из апельсинов, потому что они дешевле сегодня килограмма картошки и приблизительно столько же стоят, как капуста, чем сделать борщ украинский из тех продуктов, из которых он должен быть сварен"”.

Не інакше, пан-товариш Шуфрич переплутав Україну з Канарами. Або ще з якоюсь обітованою землею, де на деревах ростуть улітку й узимку апельсини та лимони. І лише там вони дешевші за картоплю. А у Києві картопля навіть під час найвищого цінового сплеску була дешевшою за апельсини, навіть підгнилі; і вже точно капусти у нас не буває у ціну цитрусових.

До речі: суп з апельсинів вважається делікатесом. У тих країнах якраз, де дуже люблять відпочивати головні “нетаки”...

Та справа не в апельсинах, справа в капусті. У тій самій, яка має не одне, а щонайменше два значення: в лапках і без. Це слово під час програми “Свобода слова” сім (!!!) разів прозвучало на вустах Нестора Шуфрича. І стало ясно, що за наче банальною “капустою” ховається щось загадково-химерне, якась містична потвора, родом із підсвідомості. Уявляєте? Зелене... Наїжачене... Холодне... Бр-р!

Хоча, може, все значно банальніше, і “нетакам” сьогодні не вистачає тієї “капусти” в лапках, яку вони мішками збирали у благословенні (для них) часи Леоніда Даниловича?

Так чи інакше, саме капуста, за Шуфричем, – це альфа та омега української політики й економіки. Від цін на капусту, від її врожаю, від перебування її в каструлях українського народу залежить усе. Капустяна криза – це ще гірше, ніж бензинова, цукрова чи м‘ясна. Такий висновок сам випливає після того, як наслухаєшся Нестора Івановича та його опонентів (котрі теж змушені звертатися до цього сакраментального слова). Отож “капуста” літала студією, і часом здавалося, наче голови деяких учасників перетворилися на зелені качани. Не буду, втім, конкретизувати, чиї саме голови.

Проте, очевидно, помилиться той, хто вважатиме витівки Шуфрича на телеекрані (у цій та інших програмах) простим блазнюванням. Ні. Тут, як і у висловлюваннях головного проФФесора, як і у заявах Леоніда Кравчука чи Володимира Литвина, головне – забити голову виборцеві за допомогою зливи наче достовірних заяв, цифр, фактів. Єдина різниця – хтось робить свою справу з апломбом академіка, а хтось – грає роль записного блазня.

А тепер про дещо інший вимір тієї ж теми, про її, так би мовити, розвиток.

24 лютого у вечірньому прямому ефірі радіо “Ера”, де його опонентом був Володимир Лановий, Нестор Шуфрич повторив тезу про м‘ясо у Росії ціною півтора долари або ж 7 гривень, озвучену ним за тиждень до цього у телепрограмі “Свобода слова”. Хоча, як ми добре знаємо, це неправда, середня базарна ціна на яловичину у цій державі вже підбирається під три долари, а на свинину – сягає цієї позначки. Відтак фаховий економіст Лановий, людина з іменем, мусив заперечити улюбленій тезі Шуфрича про “м‘ясо за 7 гривень”, яку він повсюди повторює і чомусь не дістає відсічі. Але... Лановий зумів тільки розповісти, що у нас дороге м‘ясо, бо у 2002-04 роках селяни масово вирізували худобу, яку не було чим годувати (бо збіжжя тотально вивозилося за кордон). Теза, звісно, справедлива; але я от не економіст, і то пам‘ятаю, що за ті роки поголів‘я великої рогатої худоби скоротилося десь на два мільйони, а свиней – на три (щоправда, прибула кількість свиней-від-політики, проте це інша тема). Та Лановий говорив без цифр, що робило його виступ не надто переконливим, натомість Шуфрич щедро сипав цифрами, що надавало його виступу ледь не наукового шарму. І, звичайно, була названа ціна м‘яса – 14 гривень у 2004 році – не сказано тільки, про яке глухе село йшлося...

Так само маніпулював цифрами Шуфрич (може, комусь подобається більш просте слово “брехав”?) і тоді, коли порівнював теперішню ситуацію з недавньою минувшиною. Один раз він сказав, що ми, мовляв, відкинуті до рівня 1997 року, другий раз – до рівня 1999 року. І знову Володимир Лановий не зумів заперечити, хоча тут уже не треба бути фаховим економістом і стежити за процесами на ринку Російської Федерації. А відповісти можна було елементарно: що, в Україні є затримки з виплатою пенсій на кілька місяців, а подекуди – й на кілька років? Що, зарплату платять там, де платять, натурою – склянками і шинами? Що, затримки з зарплатою бюджетникам також сягають кількох років? А як з регулярними відключеннями електроенергії по всій країні? Немає всього цього? Нема і бути не може. “Не треба брехати!” – мусив сказати “нетаку” Володимир Лановий. Але не сказав.

А ще Шуфрич розповідав на всю країну, що корупція зараз більша, ніж була за минулої влади. Ба більше: Кучма-Янукович-Медведчук, виявляється, щосили боролися з корупцією й майже її здолали, але прийшли помаранчеві і все зламали. Тому й тіньова економіка тепер більша, ніж тоді. Ось така заява. Яке значення для “нетака” мають дані незалежних міжнародних аналітичних агенцій, які фіксували впродовж президентства Кучми, особливо в часи владарювання Януковича й Медведчука, невпинне зростання тіньової економіки і корупції в Україні? Та таке значне, що наша країна опинилася десь у цих рейтингах поруч з Гаїті – всесвітнім символом ненормальної економіки? І чому б не сказати знаному економісту Лановому, що все навпаки, - якраз 2005 року зафіксоване поліпшення ситуації, і ми вже не поруч з Гаїті за корупцією, а бодай поруч з Гондурасом?

Та не ловив Лановий Шуфрича на неправдивому слові, щось таке загально-правильне казав, недоговорював речення, не робив смислових акцентів у потрібних місцях. А “нетак” тим часом сипав поважними цифрами, фактично приписавши все зростання пенсій і зарплат за останні десять років своїй політичній силі – мовляв, це було “при нас”. Знаєте, дуже проста метода – взяти цифри, і сказати: все хороше – це ми, погане – від НАТО, від “помаранчевих”, від марсіан. “А от за прем‘єра Ющенка в 2000 році ціни зросли вдвічі”, - говорив Шуфрич. Іншими словами, інфляція мала становити 200%. Насправді ж вона була відчутно менша, - можете перевірити, взявши статистичні довідники. Та Лановий повинен знати всі ці числа напам‘ять, без довідників, - але не знає. То ж чи дивно, що рейтинг “Нашої України” не надто високий?

І головне: Нестор Шуфрич кілька разів відверто підставився, підкресливши – “це було при нас”. Тобто, за “нетаком”, досить було 2002 року Віктору Медведчуку очолити адміністрацію президента (як відомо, за Конституцією це був консультативно-дорадчий орган), як виходить, в Україні наслала доба СДПУ(о) і все було “при нас” і “ми робили”. Якби в ефірі був не Лановий, а нормальний політбоєць, він би упіймав Шуфрича на гарячому і наголосив, що той щойно публічно визнав факт антиконституційного захоплення СДПУ(о) влади в Україні в останні роки номінального президентства Кучми!

Але не вміють у нас серйозні економісти ставити “нетаків” туди, де їм тільки і місце. Чому? Не знаю. Але сумно від цього невміння.

Та, повторюю ще раз, шуфричам треба вміти протистояти, бо справа не тільки в тому, що хтось повірить їхній “справній цифрі” – просто пошесть демагогії може поширитися на всю країну, стати взірцем для молодого покоління, і тоді справді настануть тяжкі часи як із м‘ясом, так і з капустою. Бо хто ж буде орати й сіяти, якщо значно вигідніше вирощувати у своїй кишені “капусту” безвідповідальною болтологією? Якщо пропаганда й агітація будуть побудовані за взірцями “грандіозної брехні” імені Геббельса? І якщо нікому буде цьому всьому протистояти? Бо ж тоді віртуальне м‘ясо Шуфрича, яке він намагається згодувати українським громадянам, може набути взагалі фантастичних цін – півдолара чи десять центів за кілограм. А то й узагалі стати безплатним, якщо народ, мовляв, голосуватиме за “нетаків”. Забувши мудрі слова Маргарет Тетчер, що безплатне м‘ясо, як і безплатний сир, буває тільки у мишоловках...

Примітка: стаття написана на основі двох текстів, опублікованих на сайті “Політикантроп”

http://politican.com.ua/web/1.php?rej=1&idm=26705&idr1=1&idr2=0&idr3=0&kv_m2=0&kreg=&aleng=1

http://politican.com.ua/web/1.php?rej=1&idm=26988&idr1=1&idr2=0&idr3=0&kv_m2=0&kreg=&aleng=1