Бути чи не бути в Україні Інституту Національної Пам'яті?
02/28/2006 | Ірина Ящембська
Якщо Указ Президента України Віктора Ющенка про створення Українського інституту національної пам’яті виконуватиметься такими темпами, як досі, то вочевидь чекати доведеться ще довго.
Нагадаю, що торік одинадцятого липня Президент підписав Указ № 1087/2005 “Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій та Голодоморів”, яким доручив Кабінету міністрів до 26 листопада 2005 року створити Український інститут національної пам’яті, а також вирішити питання розміщення його в центральній частині міста Києва. Водночас, виступаючи 15. 05. 2005 року в Биковні на вшануванні пам’яті жертв комуністичних репресій Віктор Ющенко назвав Національний палац мистецтв та культури, колишній Жовтневий палац (після окупації Києва більшовиками в будинку інституту шляхетних дівчат по вулиці Інституцькій, 5 оселилися репресивні органи: спочатку ЧК, потім ДПУ, НКВД. У підвалах будинку допитували, катували і розстрілювали людей, яких система вважала небезпечними для себе. Трупи закатованих вночі таємно вивозили в Биковнянський ліс) природним осідком для Інституту.
Аналогічні інститути пам'яті давно функціонують у посткомуністичних країнах, зокрема в Польщі, Чехії, країнах Прибалтики. Вони мають великі напрацювання і стали осередками живої історії, наукових досліджень архівів, пошуку нових свідчень.
Дослідження ж Голодомору та політичних репресій в Україні проводилися заходами української діаспори і міжнародними комісіями. Однак, як пам’ятаємо, радянські історики не погоджувалися з висновками поважних комісій.
Історична наука в Україні, по суті, ще не є наукою, бо в СРСР вона творилася партійними органами, була знаряддям і засобом ідеологічної обробки населення України. Тож нині потрібні нові дослідні інституції, штат яких складатимуть молоді перспективні науковці. Власне вони мають провести впорядкування нашого національного минулого, очистивши його від брехні та фальшування. І створення Українського інституту національної пам'яті — то буде початок, фундамент великої роботи з вивчення та переосмислення нашого минулого.
Однак, 26 листопада 2005-го давно минуло, а Інститут і досі не створений. Хоча співголови комісії зі створення Українського інституту національної пам’яті наголошували журналістам лише на двох проблемах, які гальмують виконання Указу Президента. Приміром, 17 січня цього року співголова комісії, віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко зазначив, що головною проблемою, яка залишилася (на 17 січня цього року), - є проблема приміщення. Загалом, на своєму засіданні члени комісії проголосували (двоє утрималися) за те, щоб Інститут розміщувався в Жовтневому палаці. Однак йде суперечка з Федерацією профспілок, представники якої твердять, що катувань і розстрілів у палаці не було. Це незважаючи на документальні свідчення того, що в стінах палацу була кривава катівня. Втім, пан Кириленко висловив сподівання, що спільне (з профспілками) позитивне рішення буде прийнято.
Вочевидь так воно і сталося. Бо рівно через місяць – 17. 02. 2006 року інший співголова комісії, перший заступник голови Секретаріату Президента України Іван Васюник стверджував, що створенню Українського інституту національної пам’яті перешкоджає лише одна проблема – кадрова. Мовляв, немає людини, яка б очолила Інститут і організувала його роботу.
Та вочевидь говорити про кадровий голод все ж не варто. В Україні є достойники, які можуть взяти на себе таку високу місію і відповідальність. Як відомо Товариство політв’язнів та репресованих запропонувало на посаду керівника Інституту відомого правозахисника, шістдесятника, талановитого політика, вмілого організатора Богдана Гориня. Це людина, в серці якої ніколи не згасала національна пам’ять. Кращої кандидатури годі й шукати.
Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Tue, February 28, 2006 8:54 am
Нагадаю, що торік одинадцятого липня Президент підписав Указ № 1087/2005 “Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій та Голодоморів”, яким доручив Кабінету міністрів до 26 листопада 2005 року створити Український інститут національної пам’яті, а також вирішити питання розміщення його в центральній частині міста Києва. Водночас, виступаючи 15. 05. 2005 року в Биковні на вшануванні пам’яті жертв комуністичних репресій Віктор Ющенко назвав Національний палац мистецтв та культури, колишній Жовтневий палац (після окупації Києва більшовиками в будинку інституту шляхетних дівчат по вулиці Інституцькій, 5 оселилися репресивні органи: спочатку ЧК, потім ДПУ, НКВД. У підвалах будинку допитували, катували і розстрілювали людей, яких система вважала небезпечними для себе. Трупи закатованих вночі таємно вивозили в Биковнянський ліс) природним осідком для Інституту.
Аналогічні інститути пам'яті давно функціонують у посткомуністичних країнах, зокрема в Польщі, Чехії, країнах Прибалтики. Вони мають великі напрацювання і стали осередками живої історії, наукових досліджень архівів, пошуку нових свідчень.
Дослідження ж Голодомору та політичних репресій в Україні проводилися заходами української діаспори і міжнародними комісіями. Однак, як пам’ятаємо, радянські історики не погоджувалися з висновками поважних комісій.
Історична наука в Україні, по суті, ще не є наукою, бо в СРСР вона творилася партійними органами, була знаряддям і засобом ідеологічної обробки населення України. Тож нині потрібні нові дослідні інституції, штат яких складатимуть молоді перспективні науковці. Власне вони мають провести впорядкування нашого національного минулого, очистивши його від брехні та фальшування. І створення Українського інституту національної пам'яті — то буде початок, фундамент великої роботи з вивчення та переосмислення нашого минулого.
Однак, 26 листопада 2005-го давно минуло, а Інститут і досі не створений. Хоча співголови комісії зі створення Українського інституту національної пам’яті наголошували журналістам лише на двох проблемах, які гальмують виконання Указу Президента. Приміром, 17 січня цього року співголова комісії, віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко зазначив, що головною проблемою, яка залишилася (на 17 січня цього року), - є проблема приміщення. Загалом, на своєму засіданні члени комісії проголосували (двоє утрималися) за те, щоб Інститут розміщувався в Жовтневому палаці. Однак йде суперечка з Федерацією профспілок, представники якої твердять, що катувань і розстрілів у палаці не було. Це незважаючи на документальні свідчення того, що в стінах палацу була кривава катівня. Втім, пан Кириленко висловив сподівання, що спільне (з профспілками) позитивне рішення буде прийнято.
Вочевидь так воно і сталося. Бо рівно через місяць – 17. 02. 2006 року інший співголова комісії, перший заступник голови Секретаріату Президента України Іван Васюник стверджував, що створенню Українського інституту національної пам’яті перешкоджає лише одна проблема – кадрова. Мовляв, немає людини, яка б очолила Інститут і організувала його роботу.
Та вочевидь говорити про кадровий голод все ж не варто. В Україні є достойники, які можуть взяти на себе таку високу місію і відповідальність. Як відомо Товариство політв’язнів та репресованих запропонувало на посаду керівника Інституту відомого правозахисника, шістдесятника, талановитого політика, вмілого організатора Богдана Гориня. Це людина, в серці якої ніколи не згасала національна пам’ять. Кращої кандидатури годі й шукати.
Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Tue, February 28, 2006 8:54 am
Відповіді
2006.02.28 | burum
Re: Бути чи не бути в Україні Інституту Національної Пам'яті?
>Як відомо Товариство політв’язнів та репресованих запропонувало на посаду керівника Інституту відомого правозахисника, шістдесятника, талановитого політика, вмілого організатора Богдана Гориня. Це людина, в серці якої ніколи не згасала національна пам’ять. Кращої кандидатури годі й шукати.>
Краще б він був професійним істориком. Тут потрібно історичну правду шукати а не політиком бути!
Це має бути рутинна робота із архівами і збором інформації, її подальшим аналізом etc. Краще щоб це була людина котра підходитеме до цього із скурпульозністю історика-джерелознавця.
Давайте хоч щось робити професійно, без політ патетики та пафосу!
2006.02.28 | catko
є інші кандидатури
наприклад роман круцик (голова київського меморіалу).або володимир вятрович (голова центру досліджень визвольного руху).
обоє і організатори і практики і історики і дослідники. з міжнародним досвідом.
2006.02.28 | ans-mo
Гарна кандидатура - це головний редактор газети "Наша віра",
бувший в"язень радянських таборів пан Євген Сверстюк.2006.03.01 | леонід
Чудова кандидатура - Сверстюк, але куди?,
на який ніс Ващоиу президенту перейматися кадровими проблемаи. Тим паче в нествореному закладі. Мрійте, і Ваші мрії стануть жовто-блакитними мріями.Інститут національної памяти варто рорбити як неднержавну устпнову. Мені моторошно стає від думки,що держава-спадкоємець УССР нагадає Сверстюку про його совєцький статус антисовєтчика. А там Горбалю й Матусевичу дострочать невівдседжені карцери....
2006.03.01 | Yaryna
на сьогодні єдина структура, яка планово займається цим
питанням: Центр досліджень визвольного рухуwww.cdvr.org.ua
там є досвід, широка база напрацювань як і в наукових так і в польових дослідженнях, у створенні і збиранні унікальних архівних матеріалів. Але чи цей досвід стане владним структурам справді потрібним, чи планований інститут перетвориться у чиюсь "синекуру" і чергову структуру яка нічого не вирішує. В цьому і питання. Потрібні професіонали і бажано молодь, і молодь не 40-50-х років
2006.03.01 | Руслан Коцаба
Re: на сьогодні єдина структура, яка планово займається цим
Ярино, теж пропонував би з молодих Твого чоловіка або Олександра Сича! Спробував восени у якості заступника голови обласного "Меморіалу" щось дієве зробити - глухо, як у танку... Зараз ця організація у Франківську - КУНівський придаток, а хотілося б залучити нормальних активістів і з Свободи, і з УНП! Давай спробуємо разом узгодити хоча б позицію стосовно формування так званих робочих груп - у вас, у Львові, робоча група по створенню Інституту - це ініціатива ОДА чи Вятровича? Я питався у Круцика, він не в курсі. Мій тел 050-338-67-982006.03.01 | SpokusXalepniy
При существующей системе музей будет...
... отличным средством для прокачки десятков миллионов баксов, половина из которых осядет в нужных карманах.Борьба за право возглавить финансовую сторону патриотического движения будет не на жизнь, а на смерть. Возможно, предстоят разборки, стрелки и т.п. Освещать всё это предстоит журналистам в бронежилетах.
Думаю, что пока следовало бы повременить с национальной памятью, а лишние деньги пустить на укрепление восточных и южных границ отрядами быстрого реагирования и морской пехоты. Дай бог в ближайшие годы отстоять настоящее.
Но самый большой смех в самом большом зале бывшего Октябрьского дворца пока вызывает то обстоятельство, что простому пересічному (не знатоку-ученому-коллекционеру) пока негде купить книгу, которая бы хотя бы бандеровское движение описала бы более-менее правдиво. Он даже не может ассоциировать эти события хоть с каким-нибудь фильмом.
Да что там говорить, сам президент, сильно озабоченный финансами будущего великого музеем, не решается издать указ о хотя бы уравнении в правах бывших НКВДистов и бандеровцев (у первых льгот по-больше-то будет).
Память они хотят в музее воплотить! Бабки им качать надо - вот что! Причем, чтобы голожопые добровольцы-патриоты вокруг им ещё одобрямс кричали!
Какой, к еб... матери музей, когда половина Украны ещё под знаками тов.Кирова живёт! Вы только посмотрите на названия улиц, прлощадей, парков, заводов. Да что там заводов - ГОРОДОВ!!! (Да хоть бы - Кировоград)
Вас, лохов, разводят на музее... Ну-ну! Смотрите, чтобы Донецк скоро опять не стал бы Сталино. Или там... Путиногорском.