03/02/2006 | Тимур Нагалевський

У результаті парламентських виборів, які йдуть інертно і нецікаво, можуть повернутися до влади антидемократичні кримінально-олігархічні сили. Дії Ющенка, „Нашої України”, БЮТ, як і рік тому, твердо сприймаються на Заході і більшою мірою в Центрі України.

Саме Центральна Україна вирішила долю минулих, без перебільшення історичних, президентських виборів. Відтак Ющенко став не лише першим демократично обраним Президентом України, але й першим загальновизнаним у світі лідером української нації за останні майже тисячу років вітчизняної історії.

Сьогодні долю парламентських виборів і майбутнього країни вирішує більшою мірою Східна і Південна Україна. На жаль, цього не усвідомили виборчі штаби „помаранчевих”, а тому товчуться на одному й тому ж електораті Заходу і Центру, відщипують одне в одного крихти відсотків, сперечаються і лаються, звинувачуючи одне одного у всіх смертних гріхах: корупції, зраді національних інтересів та ідеалів Майдану.

Натомість доля виборів на Заході і в Центрі на користь „помаранчевих” фактично вирішена. Тому на цих територіях варто, мабуть, працювати лише техінічно в плані інформування громадян про передвиборні програми та організації виборчого процесу, взявши активну участь у формуванні виборчих комісій.

Успіх у Центральній Україні на минулих виборах забезпечили, безумовно безпосередні зустрічі з людьми, наступальна стратегія щодо злочинної влади та режиму. Тоді до людей не цурався їздити сам Ющенко разом з Тимошенко і Порошенком та багатьма іншими чільними представниками коаліції „Сила народу”.

Сьогодні, коли діє фактично „нашоукраїнський” уряд, а державу очолює „нашоукраїнський” Президент, нічого подібного не робиться по відношенню до Сходу і Півдня України. Немає щирої розмови з виборцями, яка понад рік тому була головною запорукою успіху опозиційного кандидата.

Складається враження, що їхати немає кому. Президент зайнятий великими державними справами, прем’єр не хоче, аби його звинувачували у використанні адміністративного ресурсу, а Тимошенко просто зайнята війною з „любими друзями” – вчорашніми соратниками по Майдану - і всього лише раз вискочила в Донецьк, аби через „ахметовський” телеканал на радість його власникам та іншим донецьким браткам вкотре вкусити партію ненависного їм Ющенка і оголосити про створення коаліції з самою ж собою, тим самим з кожним днем профануючи саму ідею єднання „помаранчевих”.
На такі випади „Наша Україна”, в свою чергу, вустами Безсмертного, Безпалого, Зварича не бариться з не менш адекватною відповіддю.

Тож усі разом („помаранчеві” БЮТ та НУ) на фоні заяв „помаранчевого” лідера ПОРИ-ПРП Кличка про корумпованість „помаранчевого” столичного голови Омельченка творять прекрасні передумови для перемоги Януковича і Ко, які переходять в агресивний наступ. Чого лише варті бандитське захоплення податкової академії в Ірпені під прапорами Партії реґіонів, рішення кримського парламенту щодо проведення референдуму про державність російської мови, антиконституційні заяви сепаратиста Кушнарьова в Луганську (зауважмо, - не на мітингу, а НА ОФІЦІЙНОМУ ПЛЕНАРНОМУ ЗАСІДАННІ СЕСІЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ!!!).

Сьогодні всю роботу на Сході „помаранчеві” скинули на своїх місцевих активістів, з числа яких і утворені виборчі штаби. Не секрет, що дуже часто ці активісти бояться навіть голову висунути з „окопів” або попросту за своїм інтелектуальним та матеріальним потенціалом не в змозі безпосередньо боротися зі структурами Ахметова та Януковича. Вагові категорії не ті. Тому їм на превеликий жаль, а може й ганьбу, часто доводиться отримувати в писок все від тих же донецьких бандитів, що й під час минулих виборів. Але тоді вони були в опозиції, а сьогодні нібито бандити в опозиції, а „помаранчеві” підтримують виконавчу владу, яка дуже часто в особі правоохоронців їх чомусь не захищає. Все це відчутно деморалізує „помаранчевий” електорат Сходу, де традиційно більшість звикла жити за законом зони по принципу – не вір, не бійся, не проси.

Упродовж року „помаранчевого” правління нічого не було зроблено для ідейно-політичної інтеграції Сходу і Півдня України в загальноукраїнський суспільно-політичний процес. А головне – не покарано фальсифікаторів і розкрадачів національних багатств. Таким чином, ці території були кинуті новою владою напризволяще, а тому потрапили в пазурі біло-голубим реваншистам – донецьким браткам та ще низці маргіональних політичних сил, які спекулюють на російській карті і часто фінансуються з Росії.

Гірко визнавати, але цілеспрямована робота не проводилася навіть серед молодого покоління Південно-Східного реґіону, яке на відміну від своїх батьків і дідів теоритично було готове протиставити себе реваншистським силам і справді „думати по-українськи”, як закликає Президент. Відтак, донецьку молодь втягнули в антиукраїнську орбіту. Чого лише варті слова запитання Президентові студентки Донецького національного університету під час прямого ефіру 14 листопада минулого року, присвяченого Міжнародному дню студента, які починалися звертанням „Господин резидент...”.

А саме молодь Луганська і Донецька, Сімферополя і Харкова, Одеси і Миколаєва, Дніпропетровська і Запоріжжя могла б стати фундаментом інтеграції Сходу і Півдня з Центром і Заходом України. Але поки що ми маємо чимало програм обміну студентів з європейськими та американськими університетами і гордимося цим, а натомість програм обміну всередині країни, коли б донецький студент зміг би провчитися семестр у Києві чи Львові, ми створити так і не змогли.

Тому питання СХІД і ЗАХІД РАЗОМ! залишається актуальним і на сьогодні. Вирішити долю виборів і не втратити шанс демократичного розвитку України та її європейського поступу – це розпочати всезагальний „помаранчевий” похід на Схід чи навіть не похід, а ЩИРУ РОЗМОВУ з людьми у східних та південних областях на мітингах, круглих столах, у засобах масової інформації тощо.

У цій розмові має взяти безпосередню участь Віктор Ющенко як народний лідер і як лідер „помаранчевих”. Заради ідеалів Майдану та майбутнього українського народу, він повинен публічно помирити Порошенка і Тимошенко.

Угоду про єдність заради України БЮТ і „Наша Україна” мали б підписати в Харкові і звідти розпочати широкомасштабну цілеспрямовану інформаційно-агітаційну кампанію на Схід та Південь. Увагою не повинне бути обділене ЖОДНЕ шахтарське містечко, жодне місто обласного підпорядкування. Людям просто треба пояснити, що вони важливі для України, що вони справді вирішать долю України, своїх дітей та онуків на десятки років вперед, що ті, хто свого часу пограбував Донбас, ніколи не збудують в Україні обіцяний їм рай.

Словом, треба шукати аргументи, а вони знайдуться. Головне – вірити, як ми вірили тоді, півтора року тому.