03/04/2006 | Роман ShaRP

Если первая, мягкая честь наскучит - переходите ко второй, жесткой. Только не спрашивайте меня, что он курил, и где это взять...

Часть первая, мягкая

http://www.tovarish.com.ua/news/Ukrayna_polytyc/V_Ukrainy_.html
В України невеликий вибір - або лібералізм, або демократичний соціалізм. Обравши лібералізм, поглибимо руїну; обравши демократичний соціалізм, збудуємо в Україні європейську державу (23.02.2006)

Іван БОКИЙ,
народний депутат України, заступник керівника фракції соціалістів у Верховній Раді України.

Останні тижні я провів у передвиборних зустрічах на Волині, Рівненщині і Чернігівщині. Попереду - 26 березня, вибори народних депутатів України і органів місцевого самоврядування. Це - якщо офіційно. Дехто, як Юлія Тимошенко, каже, що це будуть вибори прем'єр-міністра, і вже з цього та з кількості її портретів на біг-бордах видно, наскільки персоніфіковано деякі політичні сили вибудовують виборчу кампанію. Інші - як реґіонали Януковича, "народники" Литвина, кравчуківсько-медведчуківський блок "Не так!" - всю кампанію побудували на критиці нинішньої "помаранчевої" влади, і на деяких біг-бордах у Чернігові побачив досить чітке визначення, скажімо, блоку Литвина, яке відповідає суті цих політичних об'єднань: "МИ - діти Кучми". Комуністи Симоненка і прогресисти Вітренко співають старої пісні: вони - за Союз, геть НАТО і МВФ, ну, іще приспів: "ми попереджували", "ви нас не послухали" з прицюцькуватим новотвором давно канулих у минуле темних часів "влада націоналістів і соціалістів". "Наша Україна" знову обіцяє високі зарплати і пенсії, але не вказує, на якій основі. Ніби з неба впадуть, але ж хто не знає, що за високими зарплатами і пенсіями підуть високі ціни й інфляція, які все з'їдять? Всякий політдріб'язок теж щось обіцяє, але хто тому вірить?

І тільки соціалісти кажуть: вибирайте не партії, не лідерів, не блоки, робіть вибір або на користь лібералізму, або на користь демократичного соціалізму. Сучасний світ фактично не дає іншого вибору. Сповна скуштувавши за останні чотирнадцять років принад дикого капіталізму і руїнницького лібералізму, Україна заслужила того вибору, який зробили найзаможніші нині європейські країни, - а це і є демократичний соціалізм. Іншого шляху для України просто немає, якщо хочемо нормального людського життя, виходу з кризи і наближення до європейських стандартів в економіці, в тих же зарплатах і пенсіях, забезпечення конституційних гарантій освіти і охорони здоров'я за державний кошт.

Дехто з виборців на зустрічах розгублено запитував: а як же Юля, а як же Ющенко, а як же Янукович, у них найбільші рейтинги, вони ж усе одно переможуть? Рядно рейтингів, як бачимо, мокре і важке, уже накрило електорат, але про рейтинги у нас буде можливість поговорити окремо. Рейтинги - це політтехнологія. А соціалісти говорять про інше - про вибір, про право вибору. Право у виборців обирати, кого вони хочуть, ніхто не забирає, але є вибір політичної сили і вибір шляху. Останній вибір - шляху економічного і соціального розвитку - набагато важливіший від вибору партій чи лідерів, якими б привабливими вони не здавалися. Хоча цей шлях може забезпечити тільки вибір партії, яка його пропонує. Ось такий взаємозв'язок.

Мене запитували: так ви, соціалісти, агітуєте проти нинішніх своїх союзників чи що? Ні, відповідав я, ми не агітуємо ні проти кого, нікого не зраджуємо, боронь Боже. Ми тільки вказуємо на всім очевидну річ: світ знає зараз дві основні моделі розвитку - лібералізм і демократичний соціалізм. В історичному і економічному змаганні перемагає модель демократичного соціалізму. І реґіонали Януковича, і блок Тимошенко, і блок Ющенка, і блок Литвина і попередньою своєю діяльністю, і нинішніми програмними цілями, незважаючи на деякі розходження, обстоюють цінності лібералізму, а до чого це призвело Україну і в яку яму затягує нині, видно всім. Соціалісти ж пропонують Україні модель європейського соціалізму, який зробив країни і народи щасливими й заможними, і тут не про агітацію проти когось чи чогось йдеться, а про те, хочемо жити в злиднях чи хочемо з них вийти. А це вище особистих забаганок лідерів і партійних програм, бо йдеться про долю України і її народу, а не рейтингових клаптиків, які визначають пошуковцям довір'я виборців на виборчому рядні політтехнологи різних мастей. Отже, вибір не прізвищ, а програм, а потужнішої і зрозумілішої за соціалістичну немає.

Люди запитують: а що воно таке - демократичний соціалізм, хіба ми не жили вже за нього? А один із слухачів у прямому ефірі, який ми з Олегом Шолохом вели на Чернігівському радіо, навіть сердито вигукнув: а дулю з маком вам, соціалістам, ви вже були при владі, дзуськи, більше вам не повіримо! Таким безвірникам я спокійно відповідав: ні, ми, соціалісти, при владі ще в Україні не були, ніякого соціалізму в ній теж не було. Те, що будувалося колись в Радянському Союзі, з демократичним соціалізмом не має нічого спільного, хоча якісь зачатки соціалізму люди й відчули, але їх дискредитували і сталінські репресії, і згубна економічна модель, яка призвела до краху радянської системи. За повернення до неї агітують комуністи, прогресисти, але ми, соціалісти, є реалістами і розуміємо, що то - утопія, обман людей, міражі словоблуддя.

Соціалізм, заради якого відбулася Велика Жовтнева революція у нас, збудували не ми, а Європа. У ньому живуть шведи, фіни, данці, голландці, бельгійці, німці, австрійці, французи, британці, іспанці, власне, в тих країнах, де і сьогодні при владі соціалісти, соціал-демократи, лейбористи, а таких владних партій сьогодні 56. Вони побудували свої суспільства, по-перше, на принципах парламентаризму, а по-друге, на засадах соціалізованої ринкової економіки, тобто зовсім не тієї командно-адміністративної, яку культивували в СРСР. По-третє, соціалісти сповідують політичний плюралізм, і навіть інколи віддаючи владу в руки правих, зберігали свій вплив у суспільствах, не даючи розтрощити соціальні орієнтири та досягнення, і зрештою повертались до влади, бо нації швидко розчаровуються в лібералізмі і повертаються до здорового життя.

Так розкажіть, просили мене, як же соціалісти зуміли привести народи і країни до процвітання, як зробили своїх людей найзаможнішими в світі. У кожної країни свій шлях. І Україні доведеться обирати також свій. Проте є загальні принципи, на яких вибудовуються держави демократичного соціалізму, і найпереконливіше їх розкриває досвід Швеції. Соціалісти тут при владі, з деякими перервами, з 1932 року, і саме їм належить заслуга створення загальної моделі європейського соціалізму, яку творчо використали в інших країнах.

Взагалі-то Швеція не відмовилась від капіталізму як такого. Соціалісти просто змусили, як тут кажуть, його корову доїтися для всіх, а не тільки для капіталу. Ключ до всього - глибока соціалізація ринкової, саме ринкової, економіки. Вона включає в себе багато чинників. Держава законодавчо встановлює високу ціну людської праці в собівартості продукції і високу погодинну оплату праці, зауважимо - праці високопродуктивної. З цього виходять і високі зарплати з досить високими податками, з чого й формуються бюджетні фонди споживання для безкоштовної освіти, медицини, високі пенсії. Але соціалізація економіки полягає не тільки в цьому. "Корова капіталізму" - це не тільки видоювання великого капіталу, який мусить ділитися своїми прибутками, солідаризуватися з усіма шведами через механізм зарплат і бюджетних фондів. Соціалісти дали змогу всім стати власниками акціонерного капіталу. Ну, точніше, не всім, а вісьмом з десяти, бо є ж і діти, і старі, але всі дорослі - власники капіталу. У країні з 9-мільйонним населенням більше 700 тисяч приватних компаній, у двох третинах із них всього одна людина, але це могутнє джерело поповнення сімейного бюджету. 30-відсотковий податок, з якого й формуються загальнонаціональні соціальні блага, нікого тут не лякає, бо все одно високі доходи не роблять нікого бідними. Бюджетники - вчителі, лікарі, службовці - мають теж високу платню. Вирівнювання доходів різних верств - це не зрівнялівка, а продумана політика, яка забезпечує соціальний мир у країні. Держава забезпечує соціальні послуги тим, хто вийшов на пенсію і не може себе доглянути, незалежно від становища в суспільстві. Торжество соціальної справедливості гарантоване не на папері, а на ділі.

Так само в Австрії, так само в Данії, так само в Фінляндії - скрізь, де суспільство демократичного соціалізму. Чому це не вдалося у нас? В СРСР все було підпорядковане ідеї, а не людині, Європа ж виходила з того, що людина проживає одне життя, і прожити його треба гідно, отож економіку треба будувати не для ідей, а для людей, для кожної людини. Соціалізм - це не відсутність капіталістичних відносин, а переведення їх і капіталу на службу людям. Образно кажучи, в історичному змаганні Каутський, який відстоював ринкову економіку з соціальною орієнтацією, переміг Леніна, на ідеях якого Сталін і будував казармовий соціалізм, який зазнав краху. Виявляється, ринкова економіка якраз і може стати основою суспільства демократичного соціалізму, блага якого нашій людині навіть уявити важко. Тут ми безнадійно відстали.

Чи можна в Україні з її руїною побудувати демократичний соціалізм? Можна, але для цього треба скінчити безплідні мандри з ліберальними експериментами. Ми довго і правильно шпетимо за нашу руїну Кравчука і Кучму, але без ліберальних команд під різними політичними личками - Народний рух, СДПУ(о), НДП, Партія реґіонів, Аграрна (тепер Народна) партія тощо - вони не змогли б розграбувати країну, віддати її на розтерзання олігархам. Зараз одну команду олігархів змінила команда олігархів другого ешелону, але ситуація в країні не змінюється. Значить, річ не в зміні Кучми на Ющенка - треба змінювати напрям розвитку економіки, політичний курс країни. Лібералізм для України себе вичерпав, дискредитував, довів нас до ручки. Тоді який вибір? Правильно, європейський. А європейський вибір - соціалізм. Не казармовий, а демократичний. Його й пропонує Соціалістична партія, гасло якої на виборах - "Збудуємо Європу в Україні!".

Що цьому заважає? Нерозуміння більшістю людей, кому ж довіритись на виборах. Нерозуміння самої суті вибору на виборах. Галасливі виборчі наїзди на міста і села різних виборчих команд заплутують людей ще більше. Не раз на зустрічах я чув, мовляв, і Януковичу не дали реалізуватись, і Юлі не дали поправити, і Ющенко що міг за рік зробити. Вище цих міркувань люди не хочуть підніматись, та й коли тобі в голову вбивають вибір між трьома "вождями", між кількома прізвищами, а ти не знаєш, як живуть у світі, хто з тих "вождів" чим дихає, неважко й пристати до якогось популярного прізвища, та ще коли той обіцяє золоті гори. А золоті гори лібералізм родить тільки олігархам та їх прислузі.

Тим часом давно вже пора засвоїти, що не вожді дають нормальне життя, а тим більше - не їхні обіцянки. Плутатись між Януковичем, Тимошенко, Ющенком - це плутатись у трьох соснах на одному й тому ж полі - лібералізму. Тому ж полі, на якому плутались Кравчук, Кучма, Медведчук, Пустовойтенко, та, власне, всі, хто правив в Україні останні півтора десятка років. Мертвому для народу полі. І безперспективному. Ніякий Ющенко, ніяка Тимошенко у рамках лібералізму нічого для народу не зроблять, а вони з цих рамок вийти не зможуть. Бо вони - ліберали. І навіть їхні ж наміри запровадити принципи солідаризму чи підвищення частки праці в собівартості продукції в умовах лібералізму не більш як піар-акції. Я не кажу вже про те, що є серед них і олігархи, яким влада потрібна для збереження себе і своїх мільярдів, але то вже інша грань нашої теми. Так що плутатись на цьому полі - і далі йти шляхом руїни. До прірви, у якої не видно дна. Іти всім і кожному зокрема - з цієї підводи один не випряжешся.

Чи, може, ми живемо за Шолом-Алейхемовим законом оптимізму: "Чим більше злиднів, тим більше надій"? Але тоді для чого і на кого скаржитись, крім як на самих себе?

Отже, повторюю уже сказане: вихід один - перехід на шлях побудови і розвитку суспільства демократичного соціалізму з соціалізованою ринковою економікою. Не ринком узагалі, а з соціальними завданнями. А це можливо тільки за умови перемоги на виборах 26 березня цього року Соціалістичної партії України. Іншого не дано, і це необхідна умова, інакше будемо чавкати і далі драглями лібералізму, загрузаючи в кризах і бідності.

Чи готова - інтелектуально, кадрово, потенційно, організаційно - до цього партія Олександра Мороза? (Зауважте, я вперше згадую ім'я лідера СПУ, і це принципово: партія орієнтується не на авторитет Голови СПУ, який безсумнівний, а саме на свій суспільний потенціал і авторитет.) Так, готова, та чи готова до цього Україна? Сьогодні СПУ має розгалужену мережу своїх комітетів і організацій. У партії - авторитетні організатори і менеджери виробництва, діячі культури, працівники державного апарату, серед нас є вже члени уряду, губернатори, голови рад і місцевих адміністрацій. У виборчих списках СПУ на виборах народних депутатів і депутатів місцевих рад - директори заводів і фабрик, крупні підприємці. Це вже не протестна, а трудова, управлінська партія. Чи не вперше СПУ готова, як кажуть, заповнити весь склад уряду, якби виникла така потреба.

Роль соціалістів у зміні політичного й соціального клімату на місцях стає очевидною для багатьох. Володимир Бойко, директор Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, створив, по суті, своєрідну Іллічівську республіку європейського соціалізму на базі свого підприємства і шести сільських районів Донеччини, де блага людей наближені впритул до шведських стандартів. І вже в листах люди пишуть: нам би такого Президента, як Бойко! Новий соціальний клімат у своїх колективах створюють директори харківського "Турбоатома" Анатолій Бугаєць, сєверодонецького "Азоту" Олексій Кунченко. На Рівненщині європейську технологію виробництва свинини освоює соціаліст Ігор Пшиюк, на Житомирщині організовує не тільки відновлення хмелярської галузі, а й глибоку переробку продукції його однопартієць Юрій Коломієць. На плаву тримають село багато соціалістів - голів нових агроформувань, вони, власне, ще зберігають великотоварне виробництво, а серед них і мій давній знайомий, Герой Соціалістичної Праці Борис Вертай з Чернігівщини.

Отже, є кадри, є програми, є досвід, потрібен тільки розумний вибір дальшого нашого шляху виборцями. Від них сьогодні залежить і доля України, і доля кожного українця. Вибирати треба не між вождями, не між вікторами, юлями, наташами, іннами, володями, а між моделями суспільного розвитку. І коли люди це усвідомлять, вони самі собі кинуть рятівний круг, ім'я якому - демократичний соціалізм, а його й репрезентує Соціалістична партія України. Цей вибір треба добре продумати, передумати, усвідомити, утвердитись у ньому.

До виборів, звичайно, вам ще довго морочитимуть голову. Комуністи плестимуть свою давню плетеницю, що соціалісти їх зрадили. Хоч ми ніколи нікого не зраджували, а захищали і захищаємо Україну, її народ. Нашоукраїнець Юрій Ключковський якось після радіодискусії сказав мені, що для нього вищі національні цінності, аніж соціальні. Цікаво, а які національні цінності можуть бути без соціальних? Своя держава? Так для соціалістів вона така ж святість, як і для всіх нормальних українців. У боротьбі з кучмізмом ми це довели. Ми так само не сприймаємо тоталітаризму, як і європейські нації. У соціалістів України, навпаки, зараз порівняно з лібералами є суттєва перевага. Соцпартія обрана повноправним членом Соціалістичного Інтернаціоналу, і для неї, якби вона стала ядром урядової коаліції, співробітництво з європейськими країнами, більшість з яких очолюють соціалісти, дало б змогу набагато успішніше розв'язувати проблеми стосунків з європейським бізнесом, залучення інвестицій тощо. Бо одна річ - домовлятися соціалістам із соціалістами, і зовсім інша - лібералам із соціалістами. Та й у рамках Соцінтерну простіше домовлятися главам партій, які одночасно очолюють й уряди своїх країн. Сьогодні в Олександра Мороза, скажімо, набагато ближчі стосунки з лідерами Європи, аніж у будь-кого з інших наших державних мужів. Тому він їх і ніяк не піарить, не афішує, як це зробили із своїх візитів у Брюссель Юлія Тимошенко чи Віктор Янукович, бо для Мороза такі візити і стосунки - будень, а не політичне свято.

Станеться чи не станеться лівий поворот в Україні? Звісно, це залежатиме від виборців. Але Соціалістична партія докладатиме всіх зусиль, щоб він стався. І не для того, щоб зашкодити конкурентам, а для добра Україні і українцям. Скільки ж можна сидіти на купині серед болота, скільки можна на такій благодатній землі жити в злиднях, скільки можна жити в Європі за стандартами африканських джунглів? Зрештою, колись треба і капітал примусити стати цивілізованим, служити людям, а не дрочити своє самолюбство. Центральноєвропейська держава, якщо вона має гідність, повинна стати демократичною і соціалістичною, по-справжньому плюралістичною, державою людей і для людей.

Люди - в роздумах. І на Волині, і на Рівненщині, і на Сіверщині я помітив зрослий інтерес до того, що пропонують соціалісти. Набридло все-таки жити в злиднях і слухати проповіді про світле майбутнє і про суцільних ворогів з усіх боків. До багатьох приходить розуміння: ніхто за нас наше не зробить, у Європі ми зі своїми злиднями не потрібні, тому треба спочатку збудувати Європу в себе, а потім уже й ходити нікуди не треба, Європа нас сама визнає. Отже, за демократичний соціалізм? Вибір, власне, один. І порятунок один. Все інше - суєта і маєта, блудослів'я і водіння кози базаром.

---

Часть вторая, жесткая

http://www.tovarish.com.ua/news/Vybory_200/Vid_chuzho.html

Від чужого бариша вам не перепаде ні гроша, або ще раз про різницю між лібералами і соціалістами (27.02.2006)

В одній із російських газет, яка видається в Україні майже в самостійному варіанті, після появи політтехнологічної ксиви про замах на Юлію Тимошенко, який нібито готується, надруковано добірку висловлювань її читачів під дуже цікавим заголовком: "Після помаранчевої революції в Україні лохів нема". Проте одне висловлювання засвідчує якраз протилежне, тобто що лохи в Україні не перевелися і їх поки що тьма-тьмуща: "Якби був замах на Вітренко, і її убили, то це було б на користь Україні. Якщо ж буде замах на Тимошенко, і, боронь Боже, вона помре, то вона житиме вічно у вдячній пам'яті народу. На сьогодні Тимошенко - це реальне відродження України".

Іван БОКИЙ,
народний депутат України, заступник керівника фракції соціалістів у Верховній Раді України.

Я не хочу зіставляти можливі замахи на Вітренко і Тимошенко й оцінки цих гіпотетичних побрехеньок автором "думки". Ідіотизмом є навіть припущення, що смерть однієї з цих жінок буде "на користь Україні", а другої - "вічною пам'яттю", і це не піддається ні розшифруванню, ні коментуванню. Це скоріше з відомої ситуації: приїхали. Але поняття "на сьогодні Тимошенко - це реальне відродження України" могло народитися тільки або в дуже- дуже темній голові, або в очманілій від політтехнологій свідомості.

Таке очманіння сьогодні - реальний факт. Люди давно забули, з чого починалася Юлія Тимошенко, їх давно не хвилює, чим вона торгувала колись у Дніпропетровську (відеокасетами, зокрема й доволі фривольними - дехто й сьогодні їх зберігає й показує як раритет епохи накопичення первісного капіталу), їхня пам'ять стерла в самій собі "епохцю" ЄЕСУ Юлії Тимошенко часів Павла Лазаренка і навіть не утримала на своїх скрижалях повідомлення (зовсім недавнє!) Віктора Ющенка про списання в часи Юлиного прем'єрства податкового боргу тієї ж Юлиної ЄЕСУ в сумі 5,8 мільярда гривень - якраз того боргу перед держбюджетом, якого й не вистачило, скажімо, для фінансування Закону "Про соціальний захист дітей війни", проти якого ополчився уряд Тимошенко. Забуто зовсім свіжі чотири кризи (це за сім місяців!), організовані все тим же урядом Тимошенко, - бензинову, м'ясну, гривневу, цукрову, які завдали відчутного удару Україні та її іміджу в світі. Все забуто. Спрацьовує телеобраз пухнастої екс-прем'єрки, її "рідні мої" і її ж "я хотіла, але мені не дали". І вже й на хуторах дехто з розчулених бабусь і навіть носіїв штанів розчулено запитує: а що ж буде з Юлечкою, якщо вона не стане прем'єром? Це замість запитати самих себе: а що жде Україну, якщо, не приведи Господи, вона прем'єром стане - людина, яка не працювала в реальній економіці ні днини?

Політтехнології правлять сьогодні умами і вибором електорату дужче за власний розум людей, які й складають той електорат. Зверніть увагу на ось таку іншу "думку" з іншої газети: "Якщо громадяни України не підтримають Віктора Андрійовича в його протистоянні московському неоімперіалізму, то так завжди і будуть проливати свою кров за чужі інтереси". Вам здається, що це щось відмінне від того, що "думають" про Юлію Володимирівну? Помиляєтесь.

Просто ваші мізки повертають іще в один бік, щоб відвернути увагу від головного - ями, в якій перебуває Україна. Ями, в яку її завели базарами відеокасет, іноземного лахміття, крадіжкою заощаджень, використанням дешевої робочої сили, обіцянками зарплат і пенсій, через розгул інфляції, руїну села, заводів і фабрик, стиснення грошової маси, здачу в оренду військово-морських баз, продаж державного майна іноземним зайдам. А хто завів? Ліберали. З того ж ряду - обіцянки Януковича зробити вже сьогодні життя кращим, волання кравчуківської "Не ТАК!" надати російській мові статус державної, заклики блоку Литвина, якому народ уже дав влучну назву "Ми - діти Кучми", до порозуміння і примирення... Всі вони - ліберали. І всі вони водили всі чотирнадцять з гаком років Україну цією руїною і цим базаром. Забули, хто з них ким у ці роки був? Ющенко - головою Нацбанку і прем'єр-міністром (ось уже рік - Президент), Литвин - главою Кучминої адміністрації, Тимошенко - віце-прем'єром, Кравчук у ролі Президента починав цей розор і був правою рукою Медведчука та Суркіса у Кучмине лихоліття. Кожен ніби відхрестився від свого минулого і зараз утовкмачує в голови виборців такі майбутні золоті гори, що аж хочеться запитати: не набридло брехати? Ви гадаєте, що "рідні мої" такі дурні, що клюнуть на всі ваші вудочки?

Серед "рідних моїх", на жаль, багато тих, хто зневірився в усьому і, як мухи на мед, летять на всі ці ліберальні витівки з новими блоками, новими обіцянками. Але багато й тих, хто, купившись на дрібні подачки, ладен і інших виборців повести на чергові приманки лібералів. І підсувають виборцеві то "реальне відродження України" в особі колишньої господарки горезвісних ЄЕСУ, то "протистояння московському неоімперіалізму" в особі блоку Ющенка, то скорий порятунок від Ахметова і Януковича, то "примирення" від Литвина і Ващук, то "нетаківського" троянського коня від Медведчука і Кравчука... Ніби це не одне і те ж - дві сторони однієї медалі. Кучмівської. Ліберальної. Медалі-моделі, яка доконала і зараз дорізає Україну. І чим, скажіть, Безсмертний часів Кучми різниться від Безсмертного часів Ющенка, Азаров - від Гладія, Порошенко - від Суркіса?..

Політтехнологи тільки стараються, щоб про роль усіх цих нібито суперників у доведенні України до ями не говорили. Ось і вигадують то "реальне відродження", то "поміркованість" із зв'язуванням розрізаної вірьовки, то "протистояння московському неоімперіалізму". Чим би не забивати мізки, аби вони не думали: а чого ж ви, "рідні мої", пустили коту під хвіст за ці три п'ятирічки все, що мала Україна, разом із п'ятьма мільйонами померлих і сімома мільйонами, що журавлями полетіли у світи на заробітки? Ви ж, ліберали, були всі ці роки при владі і хоч тепер буцаєтесь між собою за державне кермо, але в видоюванні України, у висмоктуванні її багатств, у набиванні кишень і банківських рахунків ви були і є єдині і завжди готові помиритись і навіть "примиритись", аби тільки вас не покинули ваші мільярди. Ви навіть з комуністами готові помиритись і співпрацювати, розуміючи, що їхні утопії вам не страшні, а домовитись з ними можна. У цьому сенсі нема різниці між "Не ТАК!" і "Так!", між БЮТ і реґіонами, між "дітьми Кучми" і ПРП, між Рухом і УНП - всі одним миром мазані, ліберальним.

І тільки одна політична сила страшить лібералів - соціалісти. По-перше, тому що вони в світі дуже успішні, по-друге, вони не продаються і завжди відстоюють свої принципи, а по-третє, не дай Бог, народ їм повірить і відрізнить, нарешті, від комуністів та приведе до влади - тоді кінець руїні, на якій збивають ліберали свої капітали, і капіталові таки доведеться поділитися з народом, як він ділиться з ним у країнах, де побудовано демократичний соціалізм із соціалізованою ринковою економікою. І хоч Черчілль колись дорікав соціалістам, ніби вони вважають одержання прибутку гріхом, а він вважав збитки справжнім гріхом, практика довела, що гріх не в одержанні прибутків, а в їх надмірному привласненні. Сьогодні власникам великих капіталів краще спиться тоді, коли вони ними діляться зі своїми працівниками і з суспільством.

Що ж так настрахало в соціалістах лібералів і при тодішній, і при нинішній владі, більшість із яких - власники великих капіталів, заводів, фабрик, новітніх сільських латифундій під різними вивісками? Саме оце, найголовніше - поділитися з народом. Бо у таких країнах, як Швеція, Австрія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Бельгія, Іспанія, Велика Британія, де при владі соціалісти, соціал-демократи, лейбористи, власникам капіталів кількаразово доводиться ділитись з найманими працівниками, щоб вони жили заможно. Перший раз - через підвищення ціни людської праці в товарі, тобто в собівартості продукції: від 35 до 50 відсотків і вище (зараз в Україні - 5-13 відсотків). Ось із чого беруться високі зарплати. Вдруге - через встановлення високої погодинної оплати праці (не менше 5 доларів за годину). Втретє - через високий податок на надприбутки (від 50 відсотків і вище), ось тут і будуть гроші в бюджеті на безплатну освіту і медицину. Хоча Черчілль стверджував, що хороших податків не буває, все ж саме завдяки такому оподаткуванню та ж Швеція процвітає. Вчетверте - через акціонування підприємств працівниками (серед шведів, наприклад, 80 відсотків мають акції і дивіденди від них). А то кричимо: немає коштів у бюджеті, а в кого ж вони? У новітніх нуворишів, олігархів. У соціалізованій ринковій економіці, яка може запрацювати тільки за влади соціалістів, нікому не заборонено багатіти, це навіть її мета - зробити всіх заможними, але багаті за законом діляться з тими, хто працює на них і створює їхні багатства. Ось чому соціалісти страшать лібералів - Кучму, Кравчука, Ющенка, Тимошенко, Литвина, Медведчука, Пінчука... Серед них модні і любі вам прізвища? Але що робити з тим, що вони - ліберали? Адже не хто інший, як ліберали, і довели Україну до прірви. І ви хочете, щоб та прірва була бездонною, аби тільки задовольнити прагнення тієї ж "Юлечки" дістатися прем'єрства? Отямтесь, люди добрі! Скільки ж можна, подібно до нашого найближчого друга - собаки, бігати за власним хвостом? Вас дурять, що соціалісти - проти незалежності, що соціалісти - ті ж комуністи? Так усе це брехня!, Немає більших незалежників, ніж соціалісти, і ні на кого так не ллють бруд комуністи, як на нас. Не імена і не лідерів взагалі-то треба обирати, а шлях розвитку, а він для України єдиний, що має перспективу, - шлях демократичного соціалізму з соціалізованою ринковою економікою, щоб жити так, як живе багата Європа. Саме цей шлях пропонує Україні Соціалістична партія, яку очолює Олександр Мороз і в якій якраз і зібралися потужні управлінські сили, здатні забезпечити ривок нашої країни до європейської моделі економіки і європейської моделі державного управління. Соціалісти не закликають повертатися до зрівнялівки в бідності, як комуністи, а йдуть уперед, до заможного життя.

Скажете, мало у нас сил? На Чернігівщині одна бабуся зауважила: ми всі - за соціалістів, та де взяти стільки грошей, щоб ви перемогли? А ми кажемо: це не ми повинні перемогти, а ви, люди добрі! Перемога соціалістів буде всеукраїнською перемогою. Ваші гроші - це ваш голос у виборчій кабіні. Проголосуєте за соціалістів - не помилитесь. А інвестиції для підняття економіки соціалісти знайдуть. Хоча б із допомогою наших побратимів із Соціалістичного Інтернаціоналу, які при владі у Європі. Якби ви могли побувати на Луцькому підшипниковому заводі, ви б побачили, яку лялечку і яке справді соціалістичне життя на ньому зробили шведи. Або побувайте на заводі імені Ілліча в Маріуполі і у селах побіля нього. Це - справжній соціалістичний рай, створений руками людей, які повірили: соціалізм в Україні можливий. Але треба, щоб не на острівцях, а в усій Україні. Ліберали такого життя не дадуть побудувати, бо вони будують його лише для себе, коханих.

26 березня може наблизити цей час або віддалити. Проголосуєте за лібералів, як голосували досі, повірите їхнім політтехнологічним вибрикам, солодким речам юль, наташ, інн - так у ямі й сидітимемо. Проголосуєте за соціалістів - вийдемо на світло, побудуємо життя, як у Європі. Тільки не слухайте рейтингів, які малюватимуть обов'язково перемогу лібералів, тільки перестаньте вірити отим "відродженням" і "протистоянням" - вам просто забивають баки ті, хто хоче і далі тримати вас за дурнів і наживати на вашій праці бариші. Чи ви ще не переконалися, що від чужого бариша вам не перепаде ні гроша?

До речі, зараз до соціалістів іде переважно молодь. Колись геніальна актриса Фаїна Раневська говорила, що сучасна молодь страшна, але ще страшніше, що ми не можемо бути молодими. Із цієї ситуації є вихід: треба бути з молоддю. Бо бути сьогодні з молоддю означає тільки одне: бажати добра Україні.

---

Кто сомневается в том, что сей отжиг отражает политику СПУ - милости просим на http://www.tovarish.com.ua/news/Partyinaia_zhyz/Ye_sotsial.html .

Ну как, хороши помаранчевые союзнички, а? Я вообще-то себя социалистом считал. Но когда я вижу таких социалистов, как этот самый Бокий, Винский, Мороз, Барановский - мне малость того ... нехорошо. А когда этот ... ... ... ... Барановский еще и "позитивный опыт Беларуси" вспоминает, мне вообще как-то не по себе становится.

Официальный тираж "Товарища" с "жесткой" частью - 1,422,000.