Шевченківський день з совєцьким присмаком
03/09/2006 | Майдан-ІНФОРМ
Кобзар сумно-осудливо спостерігав з постаменту за метушнею, що відбувалася сьогодні зранку у парку його імени.
Кияни "і гості столиці", котрі намагалися сьогодні вранці вшанувати пам'ять Тараса Шевченка, з дня народження якого сьогодні виповнилося 192 роки, з усіх боків парку наштовхувалися на міліцейські кордони, що завертали громадян, супроводжуючи поясненням "закрито".
Через розміщені рамки-металошукачі простих смертних українців теж не пропускали, посилаючись на таємничі "списки запрошених". Тому що ¨ , як з'ясувалося, очікували на прибуття особи "непростої".
Громадянка Юлія Володимирівна Тимошенко з'явилася у супроводі громадян Томенка, Яворівського та когось ще і урочисто, під вигуки "Юля", продефілювала до пам'ятника коридором, влаштованим для неї громадянами у білих жилетках з червоним серцем, котрими активно керував метушливий і розхристаний громадянин з мобільником на шийці. "Внимание! - віщував громадянин, - проходит Тимошенко, кладет цветы, стоим минуту, за нею не идем и расходимся!".
Під час проходу Юлії Володимирівни біло-червоні прапори за чиєюсь командою чомусь похилилися долу - чи то масовка переплутала сьогоднішню дату з завтрашньою, чи то таким чином висловлювала лідерці своє невимовне "ку".
Відчувши сильне дежа-вю, кореспонденти "Майдану", заздалегідь поклавши квіти до підніжжя пам'ятника, залишили дійство. Розташовані поблизу загони міліції у повних бойових обладунках підказували, що надалі очікують ще і Президента (як відомо, так і сталося).
"За п'ять років нічого не змінилося" - сказав кореспонденту "Майдану" один з організаторів акції "Україна без Кучми" Володимир Чемерис. З ним було важко не погодитись.
У зв'язку з цим у нас накопичилися запитання:
1. До Юлії Володимирівни Тимошенко: чим Ви є кращі або привілейованіші за будь-якого громадянина, котрий на зміг сьогодні через Вашу урочисту ходу потрапити до Кобзаря?
2. До Президента: якщо хочеться вшанувати пам'ять Шевченка, то це можна зробити, не влаштовуючи своїм прибуттям Подію, чи не так?
3. До Юрія Луценка чи то Ігоря Дрижчаного: в чому сенс суворо-показових заходів безпеки, якщо ми, лише показавши здалеку журналістські посвідчення юним міліціонерам з влаштованого кордону, чудово потрапили куди хотіли, повз усякі рамки-металошукачі, з ніким і нічим не перевіреними немаленькими сумками?
Шкода, не було Януковича і не було яєць.
І ще шкода, що сегрегація громадян на рівних за Конституцією і ще рівніших триває навіть у Шевченківський день, п'ять років по пам'ятних подіях 2001 року. Нікому не соромно?
Кияни "і гості столиці", котрі намагалися сьогодні вранці вшанувати пам'ять Тараса Шевченка, з дня народження якого сьогодні виповнилося 192 роки, з усіх боків парку наштовхувалися на міліцейські кордони, що завертали громадян, супроводжуючи поясненням "закрито".
Через розміщені рамки-металошукачі простих смертних українців теж не пропускали, посилаючись на таємничі "списки запрошених". Тому що ¨ , як з'ясувалося, очікували на прибуття особи "непростої".
Громадянка Юлія Володимирівна Тимошенко з'явилася у супроводі громадян Томенка, Яворівського та когось ще і урочисто, під вигуки "Юля", продефілювала до пам'ятника коридором, влаштованим для неї громадянами у білих жилетках з червоним серцем, котрими активно керував метушливий і розхристаний громадянин з мобільником на шийці. "Внимание! - віщував громадянин, - проходит Тимошенко, кладет цветы, стоим минуту, за нею не идем и расходимся!".
Під час проходу Юлії Володимирівни біло-червоні прапори за чиєюсь командою чомусь похилилися долу - чи то масовка переплутала сьогоднішню дату з завтрашньою, чи то таким чином висловлювала лідерці своє невимовне "ку".
Відчувши сильне дежа-вю, кореспонденти "Майдану", заздалегідь поклавши квіти до підніжжя пам'ятника, залишили дійство. Розташовані поблизу загони міліції у повних бойових обладунках підказували, що надалі очікують ще і Президента (як відомо, так і сталося).
"За п'ять років нічого не змінилося" - сказав кореспонденту "Майдану" один з організаторів акції "Україна без Кучми" Володимир Чемерис. З ним було важко не погодитись.
У зв'язку з цим у нас накопичилися запитання:
1. До Юлії Володимирівни Тимошенко: чим Ви є кращі або привілейованіші за будь-якого громадянина, котрий на зміг сьогодні через Вашу урочисту ходу потрапити до Кобзаря?
2. До Президента: якщо хочеться вшанувати пам'ять Шевченка, то це можна зробити, не влаштовуючи своїм прибуттям Подію, чи не так?
3. До Юрія Луценка чи то Ігоря Дрижчаного: в чому сенс суворо-показових заходів безпеки, якщо ми, лише показавши здалеку журналістські посвідчення юним міліціонерам з влаштованого кордону, чудово потрапили куди хотіли, повз усякі рамки-металошукачі, з ніким і нічим не перевіреними немаленькими сумками?
Шкода, не було Януковича і не було яєць.
І ще шкода, що сегрегація громадян на рівних за Конституцією і ще рівніших триває навіть у Шевченківський день, п'ять років по пам'ятних подіях 2001 року. Нікому не соромно?
Відповіді
2006.03.09 | Юрій
Re: Шевченківський день з совєцьким присмаком
Все це правда,тільки одностороння - "вкусили" коерспонденти тільки Тимошенко,а Ющенка не дочекалися.Чи може буде друга сторінка з фото та коментарем про "Нашу Україну"?2006.03.09 | sat
Re: Шевченківський день з совєцьким присмаком
я чув ,шо на 12%00 там мали УНПісти бути..чи були? багато?2006.03.09 | miner
а може взагалі годі займатися самозадоволенням
об пам'ять модного пітерського художника Тараса Шевченка?Якщо така думка когось шокує, я раджу почитати щоденники самого Тараса Григоровича. І спогади про нього. Бо той, кого ми звикли сприймати як містичного батька-берегуна нації сам себе так не сприймав, вважав себе саме художником, ким і був, успішно і плідно, першим у Росії освоїв техніку акватинти, помер професором пітерської Академії Мистецтв, а ту поезію, завдяки якій його обронзовілі подоби використовуються зараз в якості ерзаца ленінків, він писав у «вільний від покликання час», хоч як це анекдотично. І мову йому правив Куліш, і виправив далеко не всюди, от і знущаються кати «над нами», поверхом вище і невідомо з кого.
Якщо життя після смерти існує, і в такій формі, що Шевченко може бачити все це напівпоганське нескінченне його «вшанування», а точніше – вшанування себе на тлі Кобзаря (шевченкового ліричного героя, але ніяк не самого ТГШ), себе так, себе сяк, з кордонами у n рядів, з кордонами у k рядів, з кордонами у n+k рядів, прапороносцями, командами «приємною кацапською мовою», патосом і патокою, то лише неможливість дохаркнути з того світу до цього стримує простого селянського сина від адекватної реакції на цей ганебний, нещирий, одноманітний і принизливий ритуал.
Настає час святкової цитати. Вона величенька, завбільшки в текстик, зате цілком до нагоди:
взято з http://poetyka.uazone.net/kobzar/o_dumy_moi.html