9.03.2001 року: спогади і прогнози від ініціаторів "УБК"(л)
03/09/2006 | mirgor
"Українська Правда" поговорила з чотирма людьми, які перші вирішили розпочати акцію проти режиму Кучми і першими поставили намет на Майдані Незалежності – Олегом Левицьким, Андрієм Підпалим, Михайлом Свистовичем, Володимиром Чемерисом. Тема нашої розмови – що призвело до подій 9 березня, які їхні наслідки і відлуння, яких форм може набувати громадянський процес надалі.
Коротка хронологія "УбК":
15 грудня 2000 року – перші намети на Майдані, поставлені з метою привернути увагу до інформації, оприлюдненої Олександром Морозом, про причетність вищих посадових осіб держави до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.
19 грудня - перша велика демонстрація до урядових будівель.
27 грудня - завершення першого етапу акції, після якого влада оперативно почала реконструкцію Майдану.
14 січня 2001 року - початок другого етапу акції, коли намети стояли вже вздовж Хрещатика
Лютий 2001 року – масові провокації з боку влади і підконтрольних їй сил.
1 березня 2001 року – знесення наметів демонстрантів за рішенням Старокиївського суду м. Києва (зараз установу ліквідовано у зв'язку з адмінреформою в столиці)
8 березня – заяви Форуму національного порятунку (ФНП) про те, що протестанти планують не пустити президента Кучму класти квіти до пам'ятника Шевченку.
Ніч з 8 на 9 березня – парк Шевченка оточує кілька тисяч міліціонерів.
Ранок 9 березня – Кучма кладе квіти, демонстранти штовхаються з міліцією, яка оточила парк.
9:30 – міліція затримує кількох демонстрантів.
10:45 – мітинг, частина демонстрантів колоною йде на михайлівську до столичного управління МВС, туди привозять затриманих і відпускають.
12:00 – продовження мітингу в парку Шевченка, під час якого міліція знову хапає людей
13:45 – марш до МВС з вимогою звільнити затриманих
15:00 – масові сутички з "беркутом" на підступах до АП
17:00 - установчий з'їзд руху "За правду!" в Будинку вчителя
18:00 - жорстока "зачистка" міліцейським спецназом офісу УНСО на вулиці Димитрова
Вечір і ніч 9 березня – масові затримання на київських вокзалах і станціях метро україномовних людей і студентів з державною символікою.
Відлунням подій стала так звана "справа 9 березня" – в грудні 2002 року суддя Голосіївського райсуду Києва Іван Волик засудив за абсурдними звичнуваченнями на кшталт "ударив по шолому, внаслідок чого потерпілий отримав ушкодження суглобу лівої ноги" 16 чоловік (переважно членів УНСО) на 2-5 років ув'язнення.
Михайло Свистович: "Мене схопили за руки, і тут я чую голос "Зламайте йому хребет..."
ДОСЬЄ "УП"
Михайло Свистович, народився в Миколаєві, живе в Ірпені Київської області, 36 років, 5 років тому - начальник відділу валютних операцій Акціонерного комерційного банку "Альянс", член Української республіканської партії, нині – приватний підприємець, безпартійний.
- Чи сподівалися ви, що розпочата вами акція закінчиться так, як вона закінчилася 9 березня?
- Звичайно, ні. Ані сутичок, ані того, що акція піде на спад.
- Хто винен у подіях 9 березня?
- Всі. Винні ми, що піддалися на провокацію, та й самі хотіли цього. Винна влада, яка 9 березня побила і заарештувала безліч людей, особливо молоді, за те, що вони розмовляли українською мовою. Винні політики, які оголосили про те, що вони не пустять Кучму до пам'ятника Шевченку на день народження Кобзаря.
- Хто саме з політиків?
- Від імені Форуму національного порятунку (ФНП) таку заяву зробив Володимир Філенко, після чого я перестав його поважати. В підсумку не пускати Кучму прийшло 5 людей – я, безпартійний Володимир Лесик, Олег Бойко з УНСО і соціалістка з Миколаєва (забув її прізвище).
Потім прибіг ще Юрій Луценко, який сказав, що партія прийняли рішення не везти людей з регіонів. І саме напередодні 9 березня в комітеті "УбК" закінчилися гроші. Ми не могли надрукувати жодної листівки, щоб поінформувати киян про "непускання Кучми". Тому вирішили подивитися, що ж буде.
- Уточнення: а чим "УбК" відрізнялася від ФНП?
- "УбК" - це була "парасолька" для партій і громадських організацій, а ФНП – для політичних фізосіб, "ваговиків" типу Мороза, Тимошенко чи Матвієнка.
- Дякую. Отже, ви вирішили подивитися, що ж буде...
- Так. Ми – Володя Чемерис, Ігор Мазур з УНСО, я, Маркіян Іващишин (лідер студентського руху 90-и років), Тарас Стецьків – зібралися в інституті "Республіка" на Горького і вирішили, що спробуємо не пустити Кучму. Якщо треба буде, то й з міліцією будем битися. Це було наше особисте рішення, без протоколів. Партійні керівники усунулися від прийняття рішення.
- Обидва Рухи – НРУ (тепер у блоці "НУ") і УНР (тепер УНП у складі блоку Костенка-Плюща) - теж відмовилися вас підтримати?
- На погоджувальну нараду з'явилися представники Рухів і так званої "Української правиці" - Олег Соскін і Василь Червоній. Останній дуже обурювався, мовляв, націонал-демократи там готують свій традиційний мітинг, і вимагав, щоб "УбК" на ці акції не ходив.
Ми запитали, чи буде на "рухівській" акції щось про Кучму, Червоній сказав, що "в жодному випадку", на що Луценко відповів, що він сам прийде з транспарантом "Україна без Кучми!" і розгорне його над Костенком.
- І розгорнув?
- Не пам'ятаю, чи розгорнув саме він, але на мітингу було багато таких плакатів. А до того вночі в парк привезли автобусами 2000 міліціонерів. Ті за вказівкою полковника Савченка, який відповідав за проведення громадських акцій у Києві, ненасильницьким методом (!) власними спинами виштовхали нас з парку.
Ми дзвонили у ЗМІ, але вночі ніхто їхати не хотів, тим більше "якщо там усього 5 чоловік"... На ранок під парком скупчилося близько 500 демонстрантів – учасники "УбК" (наметове містечко акції на той час вже було знесене), рядові партійні і безпартійні активісти, студенти з руху "За правду!", з'їзд якого намічався на вечір. А до міліціонерів додалося ще 3000 – їх легко було порахувати за кількістю автобусів.
- Як розпочалися сутички під Червоним корпусом?
- Коли нардепи-соціалісти намагалися і собі пройти до пам'ятника, їх не пускала міліція. Почалася суперечка, під час якої з другого ряду міліціонерів хтось ударив в обличчя Валентину Семенюк.
Люди кинулися її захищати, міліція застосували кийки, люди кинулися штовхатися з міліціонерами і саме тоді з глибини парку набігли "космонавти" в шоломах і щитах, небачених з 90-их років.
В принципі, ми могли б прорватися (в міліцейському кордоні були вразливі місця) до пам'ятника, але децентралізація (кожен діяв сам по собі) не сприяла організації прориву. А після випадку з травмою Семенюк безладна штовханина – не сутички, а саме штовханина - тривала по всьому периметру з боку Володимирської і бульвару Шевченка.
- Тривала доти, доки Кучма не виконав ритуал біля пам'ятника?
- Так, Кучма поклав квіти і поїхав геть, міліція розступилися, розлючений і побитий народ понищив кучмівські артефакти під пам'ятником, Тарас Чорновіл тоді спалив синьо-жовту стрічку. Потім почався мітинг, з якого я пішов відпочивати, тому що й так знав, що там будуть говорити, і до того ж теж був травмований.
- Під час штовханини?
- Тоді. Молоді соціалісти, які не знали основ вуличного бою, постійно намагалися штовхатися з міліціонерами, а ті їх регулярно затовкували. І от я поліз у натовп витягнути з штовханини двох з них – Сашка Ротаєнка і ще хлопця на ім'я Максим.
Мене схопили за руки люди в міліцейській формі, і тут я чую голос "Переламай йому хребта", і боковим зором помічаю, як до мене пробирається – менти його пропускають – чоловік у міліцейському бушлаті і кладе руки на спину. Я злякався, що мене зараз зроблять інвалідом, і в цей момент натовп знову настиснув, всі хитнулися і я вирвався, відбувшись ушкодженням чотирьох хребців.
Пішов до Чемериса в "Республіку" на Горького, випив знеболювального і ліг спати. Мене будять в обід все ті ж соціалісти – Ротаєнко і його партайгеносе – і кажуть, що їх щойно випустили з міліції. Виявляється, що їх заарештували під час мітингу. Тоді міліція показово, на очах у багатьох, почала хапати людей, які йшли з мітингу і відвозити у відділок.
- Це була провокація?
- Думаю, так. Поговір про це швидко поширився і всі стихійно пішли на Богомольця до МВС вимагати звільнення учасників мітингу, тим більше що за кілька годин до цього після пікетування київського міліцейського главку звільнили Тетяну Чорновіл і ще кількох унсовців, яких схопили вранці. Марш на Банкову після обіду не планувався і був спровокований поведінкою силовиків.
- Після сутичок ви зрозуміли, що насильницький протест не має потенціалу?
- Спершу всі були задоволені, навіть політики – мовляв, ми довели, що сильні, навіть у відкритому протистоянні, і готові на жертви.
І тільки через два тижні стало зрозуміло, що частина людей злякалася потенційних репресій, а інша частина – хуліганський дій. Тоді вперше спливла згадка про "Отпор" і його успішний ненасильницький рух. І в квітні 2001 року "отпорівці" вперше приїхали в Україну.
- Якби тоді були ненасильницькі протести, як у 2004-ому, то це б допомогло?
- Допомогти б то допомогло б, але у 2001-ому головною нашою проблемою була нестача коштів. Грошей не вистачало катастрофічно, а всі політики економили кошти на вибори-2002, вважаючи, що Кучми тоді вже не буде.
До того ж варто згадати подвійні стандарти, які проявилися увечері 9 березня 2001-го, коли Тарас Стецьків і Тарас Чорновіл поїхали виручати заарештованих студентів "За правду!" і відмовилися виручати заарештованих унсовців.
- Які будуть протести проти влади в майбутньому?
- Думаю, що більшість протестів будуть мирні. А сутички з міліцією – це доля маргінальних груп. Але сажати за них вже не будуть, тому що вся Європа так живе. Там такі сутички – це справа адміністративних кодексів, а не кримінальних.
- Чи варто чекати реабілітації ув'язнених по справі 9 березня і якогось покарання тих, хто їх засудив?
- Рано чи пізно їх реабілітують. А щодо судді Голосіївського суду Воліка, то так, він виконував політичне замовлення і заслуговує на покарання. Але карати його ніхто не буде, тому що треба свідчення, що хтось давав йому вказівки, а він їх виконував.
Все обійдеться максимум громадським осудом, і то маловірогідно, бо в нашого народу є звичка не аналізувати минулі події. Перевантаження інформацією призводить до швидкого забуття.
Вся стаття тут:
http://pravda.com.ua/news/2006/3/9/39560.htm
Коротка хронологія "УбК":
15 грудня 2000 року – перші намети на Майдані, поставлені з метою привернути увагу до інформації, оприлюдненої Олександром Морозом, про причетність вищих посадових осіб держави до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.
19 грудня - перша велика демонстрація до урядових будівель.
27 грудня - завершення першого етапу акції, після якого влада оперативно почала реконструкцію Майдану.
14 січня 2001 року - початок другого етапу акції, коли намети стояли вже вздовж Хрещатика
Лютий 2001 року – масові провокації з боку влади і підконтрольних їй сил.
1 березня 2001 року – знесення наметів демонстрантів за рішенням Старокиївського суду м. Києва (зараз установу ліквідовано у зв'язку з адмінреформою в столиці)
8 березня – заяви Форуму національного порятунку (ФНП) про те, що протестанти планують не пустити президента Кучму класти квіти до пам'ятника Шевченку.
Ніч з 8 на 9 березня – парк Шевченка оточує кілька тисяч міліціонерів.
Ранок 9 березня – Кучма кладе квіти, демонстранти штовхаються з міліцією, яка оточила парк.
9:30 – міліція затримує кількох демонстрантів.
10:45 – мітинг, частина демонстрантів колоною йде на михайлівську до столичного управління МВС, туди привозять затриманих і відпускають.
12:00 – продовження мітингу в парку Шевченка, під час якого міліція знову хапає людей
13:45 – марш до МВС з вимогою звільнити затриманих
15:00 – масові сутички з "беркутом" на підступах до АП
17:00 - установчий з'їзд руху "За правду!" в Будинку вчителя
18:00 - жорстока "зачистка" міліцейським спецназом офісу УНСО на вулиці Димитрова
Вечір і ніч 9 березня – масові затримання на київських вокзалах і станціях метро україномовних людей і студентів з державною символікою.
Відлунням подій стала так звана "справа 9 березня" – в грудні 2002 року суддя Голосіївського райсуду Києва Іван Волик засудив за абсурдними звичнуваченнями на кшталт "ударив по шолому, внаслідок чого потерпілий отримав ушкодження суглобу лівої ноги" 16 чоловік (переважно членів УНСО) на 2-5 років ув'язнення.
Михайло Свистович: "Мене схопили за руки, і тут я чую голос "Зламайте йому хребет..."
ДОСЬЄ "УП"
Михайло Свистович, народився в Миколаєві, живе в Ірпені Київської області, 36 років, 5 років тому - начальник відділу валютних операцій Акціонерного комерційного банку "Альянс", член Української республіканської партії, нині – приватний підприємець, безпартійний.
- Чи сподівалися ви, що розпочата вами акція закінчиться так, як вона закінчилася 9 березня?
- Звичайно, ні. Ані сутичок, ані того, що акція піде на спад.
- Хто винен у подіях 9 березня?
- Всі. Винні ми, що піддалися на провокацію, та й самі хотіли цього. Винна влада, яка 9 березня побила і заарештувала безліч людей, особливо молоді, за те, що вони розмовляли українською мовою. Винні політики, які оголосили про те, що вони не пустять Кучму до пам'ятника Шевченку на день народження Кобзаря.
- Хто саме з політиків?
- Від імені Форуму національного порятунку (ФНП) таку заяву зробив Володимир Філенко, після чого я перестав його поважати. В підсумку не пускати Кучму прийшло 5 людей – я, безпартійний Володимир Лесик, Олег Бойко з УНСО і соціалістка з Миколаєва (забув її прізвище).
Потім прибіг ще Юрій Луценко, який сказав, що партія прийняли рішення не везти людей з регіонів. І саме напередодні 9 березня в комітеті "УбК" закінчилися гроші. Ми не могли надрукувати жодної листівки, щоб поінформувати киян про "непускання Кучми". Тому вирішили подивитися, що ж буде.
- Уточнення: а чим "УбК" відрізнялася від ФНП?
- "УбК" - це була "парасолька" для партій і громадських організацій, а ФНП – для політичних фізосіб, "ваговиків" типу Мороза, Тимошенко чи Матвієнка.
- Дякую. Отже, ви вирішили подивитися, що ж буде...
- Так. Ми – Володя Чемерис, Ігор Мазур з УНСО, я, Маркіян Іващишин (лідер студентського руху 90-и років), Тарас Стецьків – зібралися в інституті "Республіка" на Горького і вирішили, що спробуємо не пустити Кучму. Якщо треба буде, то й з міліцією будем битися. Це було наше особисте рішення, без протоколів. Партійні керівники усунулися від прийняття рішення.
- Обидва Рухи – НРУ (тепер у блоці "НУ") і УНР (тепер УНП у складі блоку Костенка-Плюща) - теж відмовилися вас підтримати?
- На погоджувальну нараду з'явилися представники Рухів і так званої "Української правиці" - Олег Соскін і Василь Червоній. Останній дуже обурювався, мовляв, націонал-демократи там готують свій традиційний мітинг, і вимагав, щоб "УбК" на ці акції не ходив.
Ми запитали, чи буде на "рухівській" акції щось про Кучму, Червоній сказав, що "в жодному випадку", на що Луценко відповів, що він сам прийде з транспарантом "Україна без Кучми!" і розгорне його над Костенком.
- І розгорнув?
- Не пам'ятаю, чи розгорнув саме він, але на мітингу було багато таких плакатів. А до того вночі в парк привезли автобусами 2000 міліціонерів. Ті за вказівкою полковника Савченка, який відповідав за проведення громадських акцій у Києві, ненасильницьким методом (!) власними спинами виштовхали нас з парку.
Ми дзвонили у ЗМІ, але вночі ніхто їхати не хотів, тим більше "якщо там усього 5 чоловік"... На ранок під парком скупчилося близько 500 демонстрантів – учасники "УбК" (наметове містечко акції на той час вже було знесене), рядові партійні і безпартійні активісти, студенти з руху "За правду!", з'їзд якого намічався на вечір. А до міліціонерів додалося ще 3000 – їх легко було порахувати за кількістю автобусів.
- Як розпочалися сутички під Червоним корпусом?
- Коли нардепи-соціалісти намагалися і собі пройти до пам'ятника, їх не пускала міліція. Почалася суперечка, під час якої з другого ряду міліціонерів хтось ударив в обличчя Валентину Семенюк.
Люди кинулися її захищати, міліція застосували кийки, люди кинулися штовхатися з міліціонерами і саме тоді з глибини парку набігли "космонавти" в шоломах і щитах, небачених з 90-их років.
В принципі, ми могли б прорватися (в міліцейському кордоні були вразливі місця) до пам'ятника, але децентралізація (кожен діяв сам по собі) не сприяла організації прориву. А після випадку з травмою Семенюк безладна штовханина – не сутички, а саме штовханина - тривала по всьому периметру з боку Володимирської і бульвару Шевченка.
- Тривала доти, доки Кучма не виконав ритуал біля пам'ятника?
- Так, Кучма поклав квіти і поїхав геть, міліція розступилися, розлючений і побитий народ понищив кучмівські артефакти під пам'ятником, Тарас Чорновіл тоді спалив синьо-жовту стрічку. Потім почався мітинг, з якого я пішов відпочивати, тому що й так знав, що там будуть говорити, і до того ж теж був травмований.
- Під час штовханини?
- Тоді. Молоді соціалісти, які не знали основ вуличного бою, постійно намагалися штовхатися з міліціонерами, а ті їх регулярно затовкували. І от я поліз у натовп витягнути з штовханини двох з них – Сашка Ротаєнка і ще хлопця на ім'я Максим.
Мене схопили за руки люди в міліцейській формі, і тут я чую голос "Переламай йому хребта", і боковим зором помічаю, як до мене пробирається – менти його пропускають – чоловік у міліцейському бушлаті і кладе руки на спину. Я злякався, що мене зараз зроблять інвалідом, і в цей момент натовп знову настиснув, всі хитнулися і я вирвався, відбувшись ушкодженням чотирьох хребців.
Пішов до Чемериса в "Республіку" на Горького, випив знеболювального і ліг спати. Мене будять в обід все ті ж соціалісти – Ротаєнко і його партайгеносе – і кажуть, що їх щойно випустили з міліції. Виявляється, що їх заарештували під час мітингу. Тоді міліція показово, на очах у багатьох, почала хапати людей, які йшли з мітингу і відвозити у відділок.
- Це була провокація?
- Думаю, так. Поговір про це швидко поширився і всі стихійно пішли на Богомольця до МВС вимагати звільнення учасників мітингу, тим більше що за кілька годин до цього після пікетування київського міліцейського главку звільнили Тетяну Чорновіл і ще кількох унсовців, яких схопили вранці. Марш на Банкову після обіду не планувався і був спровокований поведінкою силовиків.
- Після сутичок ви зрозуміли, що насильницький протест не має потенціалу?
- Спершу всі були задоволені, навіть політики – мовляв, ми довели, що сильні, навіть у відкритому протистоянні, і готові на жертви.
І тільки через два тижні стало зрозуміло, що частина людей злякалася потенційних репресій, а інша частина – хуліганський дій. Тоді вперше спливла згадка про "Отпор" і його успішний ненасильницький рух. І в квітні 2001 року "отпорівці" вперше приїхали в Україну.
- Якби тоді були ненасильницькі протести, як у 2004-ому, то це б допомогло?
- Допомогти б то допомогло б, але у 2001-ому головною нашою проблемою була нестача коштів. Грошей не вистачало катастрофічно, а всі політики економили кошти на вибори-2002, вважаючи, що Кучми тоді вже не буде.
До того ж варто згадати подвійні стандарти, які проявилися увечері 9 березня 2001-го, коли Тарас Стецьків і Тарас Чорновіл поїхали виручати заарештованих студентів "За правду!" і відмовилися виручати заарештованих унсовців.
- Які будуть протести проти влади в майбутньому?
- Думаю, що більшість протестів будуть мирні. А сутички з міліцією – це доля маргінальних груп. Але сажати за них вже не будуть, тому що вся Європа так живе. Там такі сутички – це справа адміністративних кодексів, а не кримінальних.
- Чи варто чекати реабілітації ув'язнених по справі 9 березня і якогось покарання тих, хто їх засудив?
- Рано чи пізно їх реабілітують. А щодо судді Голосіївського суду Воліка, то так, він виконував політичне замовлення і заслуговує на покарання. Але карати його ніхто не буде, тому що треба свідчення, що хтось давав йому вказівки, а він їх виконував.
Все обійдеться максимум громадським осудом, і то маловірогідно, бо в нашого народу є звичка не аналізувати минулі події. Перевантаження інформацією призводить до швидкого забуття.
Вся стаття тут:
http://pravda.com.ua/news/2006/3/9/39560.htm
Відповіді
2006.03.10 | mirgor
Re: 9.03.2001 року: спогади і прогнози від ініціаторів "УБК"(л)
Олег ЛЕВИЦЬКИЙ: "Народ має роботу, нові моделі мобілок, трахає собі подібних, нюхає кокаїн – які тут вже причини для соціальних зрушень"ДОСЬЄ "УП": народився в Києві, живе в Ірпені Київської області, 36 років, 5 років тому – молодший науковий співробітник Інституту держави і права НАНУ, нині – експерт з кримінального судочинства Київського юридичного товариства. Безпартійний.
- Чи сподівалися ви, що розпочата вами акція закінчиться так, як вона закінчилася 9 березня 2001 року?
- Коли я побачив, що на заклик чотирьох людей на мітинги вийшли десятки тисяч, я не міг спрогнозувати, що акція згасне. Можливо, треба було ще раніше радикалізувати акцію, захопивши парламент. Якщо Кучма повідправляв тоді у відставку силовиків, то він міг ініціювати позачергові парламентські вибори. Навіть президентські.
- Чому саме Раду захоплювати?
- Якби ми захопили парламент, то тільки для того, щоб подати сигнал політикам і суспільству – так далі жити не можна. Про застосування зброї не йшлося. На той момент частина тодішніх так званих патріотичних сил – які зараз зосередилися в блоку Костенка-Плюща, частина в НУ, частина в БЮТ – залишили свій народ без політичної опіки, що було для мене моментом істини. Я одночасно втратив повагу до людей, які раніше для мене були чи не ідеалом.
На той момент Рада була абсолютно незахищена – бери і входь. І якби той же Ющенко адекватно відреагував, мовляв, так, наш Президент уже зовсім загнався, хай вийде до людей і пояснить те, що сталося, то захоплення ВР було б дієвим кроком. Але Ющенко вибрав еволюційний шлях розвитку.
- Що призвело до подій 9 березня?
- В цей день, крім сутичок з міліцією, сталася ще одна знакова подія – побиття україномовних людей на столичних вокзалах. За всю історію незалежної України це була безпрецедентна акція. Людей масово хапали, масово відвозили у спеціально звільнені від бомжів "обізянники" райвідділів і масово розвозили по судах, де люди конвеєром отримували по 10-15 діб адмінарешту.
Чому це сталося? Увечері того ж таки 9 березня відбувся установчий з'зд руху "За правду!", який ставав усе більш популярним серед молоді. Галичани, які колись брали участь у студентському голодуванні початку 90-их, припинили спостерігати і активно включилися в боротьбу.
Це означало, що до центральноукраїнської акції (згадаймо марш соціалістів із Житомира в Київ) могли масово підключитися і західні області. Плюс студентська молодь, на яку був орієнтований рух "За правду!", плюс регіони Центру, де теж розгорталися намети. Плюс радикалізація "УбК". Акція набувала обертів і ставала масовою і всеукраїнською, чого влада не могла терпіти
- Тобто в тому, що сталося, винна тодішня влада?
- Завданням влади було не дати розширити соціальну, географічну і політичну базу УбК. Якби піднявся Захід і Центр, політики, які декларували себе опозицією, вже не змогли б ігнорувати народну волю.
Немає жодного сумніву, що на Банковій було прийнято рішення організувати провокації, які завершилися широкомасштабною репресивною діяльністю органів. Недарма ж Кучма після покладання квітів до Шевченка відбув на Закарпаття (офіційно це прикривалося необхідністю відреагувати на чергову тамтешню повінь) – це стандартна його практика.
Коли міліція била людей на Софіївській площі під час похорону патріарха Володимира у 95-ому, Кучма теж залишив Київ.
- Чи можлива реабілітація засуджених за "справу 9 березня"?
- Я вивчав безліч кодексів різних країн світу і з упевненістю можу сказати: немає нічого безнадійнішого, як намагатися довести свою невинність після того, як держава тебе засудила. Це треба проводити перехресні допити осіб, підозрюваних у перевищенні повноважень, позбавляти їх посад.
Побиття 9 березня
У владі (судовій, прокурорській, міліцейський) залишаються старі кадри, або навіть ідуть на підвищення, як скажімо, екс-прокурор Печерського району Анатолій Василевський, який свого часу порушив кримінальні справи за фактом "побиття працівників правоохоронних органів" 23 жовтня (події быля ЦВК), а зараз пішов на підвищення в прокурори Чернігівської області.
Ці люди є колосальним і незрушним сегментом старого режиму. За 15 років існування україни не реабілітовані не те, що недавні політв'язні, а навіть бійці УПА чи засуджені за те, що передавали партизанам-антифашистам шматок хліба. Я зараз працюю у Громадській раді при МВС і можу спостерігати по зонах тисячі несправедливо ув'язнених, яких просто неможливо реабілітувати, тому що в цьому випадку зруйнуються десятки посадових ланцюжків і взаєморозрахунків.
- Чи можливе розкриття "справи Гонгадзе", заради якого ви вийшли на Майдан?
- Справа гонгадзе не розслідується, тому що звинувачення очевидні. Нами продовжують керувати люди – я маю на увазі, зокрема, Литвина – які причетні до кримінальних злочинів проти особи. Причетність до вбивства журналіста Гонгадзе як колишніх, так і дійсних політиків не підлягає сумніву.
На жаль, нова влада зробила установку на економічні показники – підвищувати виплати, чесніше розподіляти бюджет... І це робиться, і багато хто цим задоволений. А, скажімо, судова система абсолютно не реформується.
Ця напівтіньова структура, яку екс-суддя Василенко з адвокатом Монтян охрестили "Корпорацією "Правосуддя", тільки більше зміцнилася і стала автономною – вони зараз замахнулися на укази президента щодо призначення перших осіб у державі, а завтра вони візьмуться за законодавчі повноваження ВР і це буде повний колапс. І до намагань нової влади щось змінити підвищенням зарплат суддям – знову ж таки, економічними методами – я теж ставлюся скептично.
- Як виглядатимуть форми протесту в майбутньому?
- Мені важко говорити на цю тему. Більшість простих людей хвилює відсутність хліба і гарантій виживання. Всі ті, з ким я розмовляв, задоволені економічною політикою нової влади.
Існує незадоволення свавіллям чиновників і суддів, але нинішні можновладці не збираються вирішувати це питання радикально – тому я думаю, що замість громадських протестів буде продовжуватися політична гризня щодо дріб'язкових питань типу мови, НАТО, ЄЕПу, орієнтацій на Схід чи Захід. Соціальних революцій я вже не чекаю. Народ має роботу, нові моделі DVD і мобілок, трахає собі подібних, нюхає кокаїн замість ширятися – які тут вже причини для соціальних зрушень.
http://pravda.com.ua/news/2006/3/10/39596.htm