03/09/2006 | Марта Онуфрів

Минає 60 років від загострення відносин між колишніми альянтами й СССР, що пізніше отримало назву “холодної війни”. Українські ЗМІ інформації, які нині висвітлюють цю річницю, а навіть більшість істориків постсовєтського простору, далі не поінформовані про справжню причину цього невідвортного процесу. Ось її виклад.

У тому, що кожен з альянтів по-різному відносився до Совєтського Союзу, головно – до Йосифа Сталіна, відомо багатьом на Заході.

Президент США Франклін Рузвельт беззастережно вірив Йосифові Сталіну, закриваючи очі на експансивну политику СССР. Натомість Вінстон Черчіль робив усе для того, щоб зупинити поширення СССР на Захід. Можливо, коли б у тодішній міжнародній політиці отримав верх здоровий глузд Вінстона Черчіля, розвиток історії пішов би іншим шляхом: після Другої світової війни альянти розпочали б нову війну – проти СССР. Саме на останнє розраховували українці, коли творили військову потугу в німецьких збройних силах СС Ваффен – дивізію “Галичина”. Ця військова одиниця мала б протидіяти – після нової війни і напередодні нового переділу світу – намаганням супердержав уже вкотре зіґнорувати державницькі потягнення української нації.

При сприятливому розвитку історичних подій, дивізія “Галичина” мала б виконати завдання, поставлене на початку століття перед Січовими Стрільцями: відновити й закріпити незалежність України. Саме з цих міркувань певні українські політичні сили, які стояли за організацією дивізії “Галичина”, висунули перед німцями свою вимогу: ця збройна одиниця ніколи не воюватиме проти західніх альянтів. А тому дивізія “Галичина” лише брала участь у воєнних акціях проти реґулярної червоної армії (під Бродами), в Словенії - проти скомунізованих партизан та в Австрії, в останній дні війни – на німецько-совєтському відтинку фронту.

Однак Вінстонові Черчілю не вдалося переконати альянтів у необхідності нової війни проти СССР, цьому протиставилися – Франклін Рузвельт, згодом – новий презилент США Гаррі Трумен. Здавалося, що політична ідилія між СССР і США триватиме безконечно довго. Однак сталася ніким непередбачувана подія, яка кардинально змінила хід всесвітньої історії, започаткувавши між Заходом і СССР мало не півстолітню “холодну війну”.

Трапилося це в посольстві СССР в Канаді, а причетним до неї був працівник совєтського посольства Ігор Ґудзенко. Останній мав доступ до розгалуженої шпигунської мережі СССР. На початку 1946 року Ігор Ґудзенко вийшов на відомих журналістів Канади, щоб таємно поінформувати їх про наявність у нього широченної шпигунської сітки СССР, якою було обплутано багато країн світу, щогірше - її щупальця проникли в найвищі державні структури.

Спершу ніхто не хотів вірити Ґудзенкові. Були навіть моменти, коли над інформатором з посольства СССР, його дружиною та малолітнім сином нависла смертельна небезпека. Вкінці списки широченної мережі совєтських шпигунів лягли на стіл тодішнього прем‘єр-міністра Канади Вільяма Лаєна МакКензі Кінґа (в історії Канади найдовше правив – 21 рік). І аж тоді все завертілося.

У справі шпигунських оборудок СССР відбулася екстренна зустріч на найвищому рівні, тобто прем‘єр-міністр Канади Вільям Лаєн МакКензі Кінґ спеціально прибув до США, щоб зустрінутися з президентом Гаррі Труменом. Відтак відбулися перемовини з керівниками всіх країн світу, національна безпека яких виявилася під загрозою. Виник безпрецедентний міжнародний скандал, який показав справжню сутність совєтської системи, зокрема облудність запевнень большевицьких партійних бонзів у дружбі.

Керівники альянтських держав були мало не в шоку. Вони остаточно втратили довіру до СССР, передовсім – до вождя Йосифа Сталіна. Відразу ж об‘єднали свої зусилля проти нового ворога – СССР. Таким чином виникло жорстоке протистояння між так званим соціалістичним і каталістичним таборами, внаслідок чого розпочиналася нова ера – ера “холодної війни”.

Вкоротці служби безпек багатьох країн світу в синхронному режимі пачками арештували совєтських шпигунів, зазначених у списках І. Ґудзенка. Це широко висвітлювалося в усіх світових ЗМІ, зокрема в пресі, радіо й на телебаченні Канади. Сам же І. Ґудзенко в масці чи в натягененому на голову паперовому мішку, з вирізами для очей та уст, не раз виступав по канадському телебаченні, а навіть - в українській громаді м. Торонто.

Промова Йосифа Сталіна, в якій він оголосив “холодну війну” західним державам(лютий 1946 р.), а згодом – виступ Вінстона Черчіля про залізну завісу між Сходом і Заходом (березень 1946 р.) були лише відлунням безпрецедентного міжнародного скандалу.

Що ж до самого Ігоря Ґудзенка, то він довший час перебував під посиленою охороною служби безпеки Канади, від уряду цієї країни отримав значну матеріальну компенсацію. Разом з родиною назавджи замешкав у Канаді, де відтак помер і його поховали на невідомому цвинтарі під чужим прізвищем “Бравн”.

Стаття надійшла на пошту Майдану From: "Marta Onufriv" Date: Thu, March 9, 2006 9:01 pm To: news@maidanua.org