Рыдаль. Бокий об рейтингах, трусах, хлебе, сале и не только.
"Атака рейтингів", або як її відбити, щоб не залишитись без трусів і українського хліба з салом (13.03.2006)
Іван БОКИЙ народний депутат України, заступник керівника фракції соціалістів у Верховній Раді України Як запускають півня у підкірку Соціології перед виборами не любить ніхто, і не тільки в Україні. У цьому сенсі вона, як і політика, за словами Ліни Костенко, "залізла в душі нам по ліктики", прислужуючи тій же політиці з ентузіазмом "базарної баби, перепродухи, блудяжниці", - але нікуди від неї не подітись. Вона особливо любить залазити в мізки рейтингами, і то правда, що їй дещо вдається, принаймні останні виборчі кампанії стараннями політтехнологів і соціологів були радше війною рейтингів, аніж програм і особистостей. Не секрет, що багато виборців голосували за певного кандидата не тому, що дуже його любили, а тому, що, за їхніми же словами, телевізор переконав їх, що пройде тільки той кандидат, у кого високий рейтинг. І що їм залишалося робити? Та, однак, особливої довіри результати соціологічних опитувань не викликають, оскільки вони дуже часто відповідають інтересам тих, хто їх замовляв. У політичному середовищі люблять згадувати у цьому зв'язку блискучу імпровізацію Фаїни Раневської, котра якось у мистецькій компанії розповідала, що згідно з результатами дослідження, проведеного серед двох тисяч сучасних жінок, з'ясувалося: двадцять відсотків, тобто кожна п'ята, не носять, пардон, трусів. Коли ж Фаїну Георгіївну запитали, де ж таке могли у нас надрукувати, вона відповіла: ніде, дані вона одержала особисто і конфіденційно від продавця у взуттєвій крамниці... Сміх сміхом, але якщо порівняти дані деяких опитувань, "наука" в них не надто далеко забігла від всезнаючого продавця взуття. Згадайте блискучі прогнози кучмівсько-литвинівській "Заєді" на минулих парламентських виборах та порівняйте з реальними 12-ма відсотками, здобутими, серед іншого, також і з допомогою постійного контингенту психушок, тюрем та колоній, і ви переконаєтесь у правоті Раневської, яка задовго до демократичних виборчих баталій посттоталітарного періоду дала реальну оцінку деяким соціологічним технологіям. А що тут дивного? Розумні люди завжди відчувають, коли їм запускають півня у підкірку, а геніальна актриса як ніхто відчувала комедію політичних і соціальних процесів, з яких ми нібито й вискочили, та реально не вийшли. Мавпування чи диригування Березовського? І все ж що не кажіть, а соціологія серйозно полегшила становище бригадирів, голів, директорів, прокурорів, податківців, міліціонерів, яких за Кучми робили відповідальними за результат виборів. Рейтинги в ролі агітаторів і організаторів виборчого процесу, а особливо його кінцевого підсумку, стали більш успішними, аніж, скажімо, податківська чи прокурорська нагайка. Ну майже магічний двадцять п'ятий кадр, який впливає на підсвідомість і робить нас чи то знавцями мов, чи ж то слухняним коліщатком у чужих руках. Втім, винна, напевно, не соціологія, і навіть не ті, кому вона часом служить, а те, як її використовують. З цього погляду використання даних соціологічних досліджень ще до початку виборчої кампанії до Верховної Ради я б назвав навіть грамотним. Соціологія виступає зараз фактично об'єктивним дзеркалом, чесно попереджаючи владу і її політичну опору, що в очах народу вона дедалі більше стає героїнею аж надто кривого люстра. І не з вини опозиції, яка, нічого не роблячи, спокійно набирає очки, а через свою непрофесійність і відому слонову граційність у посудній крамничці. На цьому ґрунті легко було б звинуватити соціологів у тому, що вони працюють на опозицію, але більшої дурниці і вигадати не можна. Інша річ, як працюють з рейтингами влада і політичні партії, які її репрезентують. І тут ми стикаємося з дивним, та, як поміркувати, не дуже-то й дивним явищем. У роботі владної команди з рейтингами спостерігається абсолютне мавпування розвитку парламентської виборчої кампанії в Росії, коли нею диригував Борис Березовський. Те диригування закінчилось утвердженням у Росії авторитарної системи влади Путіна і вигнанням самого Березовського. Метода БАБа полягала в заниженні рейтингів влади і її репрезентантів, компрометації її основних фігур (згадайте операцію "Доренко проти Примакова і Лужкова") і на основі цього - піднесенні "опущених" до омріяної перемоги. Лейтмотивом кампанії було об'єднання навколо "національного лідера". Чи не правда, щось схоже відбувається і в Україні? Адже недарма в політичному середовищі дедалі більше говорять про диригування Березовського українською парламентською (як раніше - президентською) кампанією і навіть називають начебто обіцяний йому приз за перемогу - наприклад, той же "Укртелеком". Втім, щодо призів, то це ще бабуся надвоє казала, а ось щодо разючих збігів у війні рейтингів, то тут дещо є. Щоправда, українська дійсність має розбіжності з російською, але в політичній грі, якою є вибори, важлива повна подібність методи, а не повний збіг обставин і діючих осіб. Для математика Березовського український пасьянс навіть цікавіший за російський. Витворюється не один "національний лідер", а три, хоча жоден з них у реальності на справжнього лідера не тягне, радше на "національний міф". Імена їхні відомі - Янукович, Тимошенко, Ющенко. Такий собі гіпотетичний тріумвірат тріумфаторів. Навколо них і йде гра в об'єднання - зрозуміло, навколо когось одного. А оскільки напевно і наперед відомо, що навколо одного всі не об'єднаються, пропонуються різні варіанти післявиборного життя. За якого і слон з бегемотом можуть опинитися в одній клітці, і леопард з жирафою змушені будуть миритися у вольєрі, і верблюд з вовком пастимуться під затінком типчака. Але - єдність. Решта можуть теж пастися, але на відведених ділянках. Така "демократія" - за БАБом чи не за ним, але надто схожа на його дітище. Може, тому на ток-шоу "Іду на ви" добрий знайомий лондонського вигнанця Роман Безсмертний так рішуче заступився за Березовського і порівняв його з сумнозвісним борцем за демократію та одночасно найбільшим спекулянтом планети Соросом? А чому б не з Сенею Могилевичем? Чесні рейтинги як нечесна зброя Зрештою, нам-то з вами що до цієї гри? Кожен як уміє, так і піє. Так то так, але грають з нами, маніпулюють нашими мізками, нашими голосами! І дивіться: хто у грі? Всі - з гнізда Кучми. Того, про кого Березовський говорив, що Кучма для українців - від Бога. Що Янукович від Кучми - то які тут сумніви? А забули, хто називав Кучму батьком? Ну а Тимошенко - це Лазаренко сьогодні, а що Лазаренко з того ж "петровського" гнізда, що й Кучма, знають усі. Пересварились? Милі посваряться - ще краще помиряться! Збагнули, куди заводить гра з рейтингами? Та прямо у пащу кучмівщини. Кучмівщини з новими обличчями. Україні відводять роль жаби, яка кричить, але стрибає у пельку гадюки - сам це бачив у дитинстві, враження з найстрашніших. Чесні рейтинги, виведені соціологами, стають нечесною зброєю у руках політтехнологів, які виконують роль рабів у руках своїх роботодавців. Березовський чи не Березовський стоїть за цим - не так і важливо. Але це його школа, його технологія, його математичний розрахунок. Рейтингова технологія залишає Україну в полоні лібералів. Вона не дає змоги народові прорватися ані до європейської моделі управління державою, ані до європейської моделі ринкової економіки. Бо вони - соціалістичні, а ліберали бояться демократичного соціалізму як вогню. Розрахунок один і генеральний - Україна має залишитись у тій системі координат, у якій її тримав Кучма. Чи з Ющенком, чи з Януковичем, чи з Тимошенко - але в тій же системі. Модернізованій, з якоюсь кісткою народові у вигляді начебто підвищених зарплат і пенсій, які, проте, швидко з'їдаються інфляцією, з роззутими язиками у вигляді безплідної свободи слова, але - в тій же гадючій пельці, з якої вибратися - годі. В цьому і є цимес технології Березовського, який - простежте! - аж надто прикладався останнім часом і до виборів, і до справи Ґонґадзе. Чи не дивує такий збіг? А сильце єдине - кучмівське Якщо ще комусь невтямки, у чому суть гри з рейтингами, якщо магічне слово "єдність" затуманює ядро виборчих технологій, які розігруються в Україні, зверну увагу на ще одне сильце, в яке хочуть завести виборців. Це сильце абсолютно доступне оку кожного, хто хоче думати і знати - не за кого, а за що він голосуватиме 26 березня 2006 року. Сильце перше, хоча воно входить до "єдиного" сильця. Коли кажуть: голосуй за "Нашу Україну", то мається на увазі не тільки Ющенко, а вся кумівська челядь навколо нього. А хто вона і звідки вона? З гніздов'я Кучми. Підніміть підшивки газет: з ким їздив і поруч із ким стояв "благодійник" Порошенко? Правильно, з Кучмою або з його дружиною. А Червоненко звідки? Та звідти ж - ходив у радниках в Кучми. І навіть юний міністр сім'ї і молоді Юра Павленко встиг не тільки покуматися і з родиною Кучми, і з родиною Ющенка, а ще й, ставши пізніше зятем головного "банщика" Ющенка, встиг побувати зі своєю міфічною Молодіжною партією в команді Кучми на президентських виборах 1999 року, де головним його суперником був Мороз. Сильце друге все з того ж "єдиного" - Янукович. Відданий Кучмі аж до того, що садив у буцегарню абсолютно безвинного адвоката Салова тільки за те, що той з Морозом. Сильце третє з "єдиного" - Тимошенко. Тут усе найхитріше, було навіть "єднання" з соціалістами, але у часи її прем'єрства таки прорвалося - вона раптом заявила про "роздвоєння" Олександра Мороза. Хто розуміє, що означає "роздвоєння особистості", той здатен збагнути, куди гнула нездала екс-прем'єрка. А політична любов з Волковим, Фельдманом і Коломойським каже про все без слів. Жоден рейтинг про це не каже, та й навіщо? Краще погратись із цифрами, ніж сказати, хто є хто і куди хоче вести Україну. А пастись на обочині - народові А тепер проаналізуйте. Завдяки кому було поставлено останню крапку в перемозі Віктора Ющенка на виборах Президента України? Завдяки Олександрові Морозу. Це дало підстави Симоненку і його клевретам галасувати до вереску про "режим Ющенка -Тимошенко - Мороза", хоча це, звичайно, банальна підворітня маячня. Але в "технології рейтингів" Мороз не фігурує. І це в суспільстві, яке є лівим за визначенням. Тобто головна українська партія європейського лівоцентризму - член Соцінтерну - в лівоцентристській за політичним окрасом Європі виводиться владною командою на політичний маргінес. Іти в ліву Європу без лівої партії або з нею в обозі - чудні твої діла, Господи! Але Господь тут ні до чого. При ділі тут ті, хто замовляє і хто веде війну рейтингів. А їхня мета і їхнє завдання - не допустити горування у війні зовсім не залізних рейтингів Соціалістичної партії. Так собі, пасись на обочині, але до мізків виборців тобі - зась. А пастись на обочині випадає в результаті не соціалістам, а всім вам. Народові. А обочина та сумна - яма, руїна. І до соціалістичної Європи без соціалістів з неї ні вибратись, ні добратись. Така ось м'яка авторитарна "демократія". Це видається за об'єктивну реальність, але зрозуміло: фаворитів призначено, і хто б із них не переміг - ядро кучмівщини зберігається. А це те, що потрібно не тільки українській, а й міжнародній олігархії. Для видоювання України, а не для виходу з кризи. І тінь Березовського у всій цій грі зовсім не віртуальна. Він оголосить посланцем від Бога, апостолом, а то й месією будь-кого, хто забезпечить його інтереси в Україні. І не тільки його. Відомо, хто підтримує БАБа "за бугром" і в бізнесі, і в політиці, це - сили реваншу, а не демократії, хоч останнє слово у цій грі звучить аж надто часто. Слово, але не діло. Не всякий глечик -з маслом Єдність - святе поняття, свята річ для кожної нації. Для України - й поготів. Але як не всякий глечик з маслом, так не всяка єдність з благом. Є єдність для народу - і це те, до чого треба йти, і є єдність для порошенків, ахметових і березовських - і в цьому глечику масло хіба що для них. Та для Кучми - не персонально для Леоніда Даниловича, на свої мільярди він його завжди купить, а для справи його життя, тієї страшної системи розору для всіх і раю для небагатьох, яку він створив. І вся війна рейтингів - це війна не проти цієї системи, як нас переконують, а для її збереження. Збереження ліберального псевдоринку. Поспостерігайте хоча б, за що і проти чого боровся уряд Ющенка - Єханурова - Пинзеника в Держбюджеті-2006 і що обстоювали у цьому законі соціалісти - і ви побачите, як різняться ці дві України в одній державі: Україна замаскованого кучмізму і Україна народу. І тоді давайте оцінку рейтингам і складайте ціну тим силам, які ними маніпулюють. Хтось сказав: марно ловити на слові закоханих, п'яних і кандидатів-політиків. Не заперечуючи загалом цього одягнутого в гумористичну форму застереження, хотілося б звернути увагу на серйознішу річ. Сьогодні за голоси виборців воюють уже не кульками з гречкою, рибними консервами і обпатраною курочкою. Хоча не буде й без цього. І не програмами, хоча пропорційна система передбачає саме це. І навіть не першими особами в списках, хоча для країни з авторитарно-патріархальною політичною культурою це найлегше з найдоступнішого. Сьогодні голоси виборців вибиваються рейтингами. Це навіть гірше за той двадцять п'ятий кадр, який я вже згадував. Бо той діє переважно індивідуально, а рейтингова технологія захоплює масу людей, вибиває переконання і сіє зневіру в своїх силах і силах суспільства. І хоч українське суспільство змогло перемогти цю технологію на парламентських виборах 2002 року, сьогодні його протидія атаці рейтингів утруднена як зміною конфігурації сил кучмівщини, так і розчаруванням у "помаранчевій революції", точніше, у її провідниках. Рейтинги дуже заважають людям вибрати єдино правильний шлях розвитку України - шлях демократичного соціалізму, яким ідуть народи Європи. Від цього потерпають і Схід, і Захід, і Південь, і Північ - вся Україна. Ніхто, крім соціалістів, не забезпечить для України прориву і виходу з кризи. Але в технологію рейтингів роз'яснення цього не входить. Ми - не одноразовий народ Що тут має слугуватити для нас за опору? По-перше, здоровий глузд і здоровий скепсис. Якщо вже аж надто залазять рейтинги в голову, згадайте імпровізацію Фаїни Раневської з жіночими трусами. Їй-право, допоможе. А по-друге, пам'ятайте слова мудрого поляка: не кожна пальма першості дає кокоси. А для нас же з вами головне - кокоси, а не з якої пальми їх зіб'ють. Першість у рейтингах - це не першість у ділах. Радше навпаки. І це треба розуміти. І не дати себе використати в ігрищах. Якщо, звичайно, ми не одноразовий народ. І якщо правда те, що каже обласканий Кучмою до звання народного артиста України Михайло Жванецький: "Ми розумніші за тих, кого обираємо", - додам: і за рейтинги також. Хоч соціологи виводять їх із наших зізнань і до виборів вони ще можуть змінитись, але накриватимуть нас ними, як мокрим рядном, постійно, а це означає - треба перемагати самих себе, якщо хочемо смакувати не тільки екзотичні кокоси, а ще хоча б українське сало, яке точно дурне без української паляниці. І тому - голосувати не за рейтинги, а за життя - яким воно має бути після виборів. А кращим воно може стати лише коли ми оберемо європейський шлях розвитку - шлях демократичного соціалізму.
Польские кокосы и одноразовый народ добили меня окончательно. И весь этот бред напечатан тиражом 1,460,980.