03/23/2006 | Анатоль

Не за те, що не посадив Кучму і Ко.
Не за те, що не були переглянуті результати прихватизації.

За те, що не перевів революційний ентузіазм народу в ентузіазм творчий, конструктивний.

Країні потрібно було дати перспективу.
Але не перспективу входження в Європу, а перспективу РОЗВИТКУ.

Енергія президента була направлена не на рішучі зміни в країні, не на реформи, не на розвиток, а на входження в євроструктури, ніби це могло автоматично вирішити всі проблеми.

Гітлер обєднав і підняв свою країну грандіозним проектом будівництва доріг.
Дороги і для України є важливою проблемою.
Але я б поставив пріоритетну проблему ширше - КОМУНІКАЦІЇ.
Це не лише дороги і транспорт, але і звязок, і інтернет, і інформаційні технології, і інформаційний простір.
Комунікаційно-інформаційні технології - це та інфраструктура, на основі якої відродяться і вийдуть на передові рубежі і наука, і освіта, і різні галузі промисловості, зросте активність і інформованість людей, стануть прозорими і відкритими, а значить і більш контрольованими дії влади, прискориться розвиток громадянського суспільства.
Більш освічені і активні люди в такій інфраструктурі легше знаходитимуть однодумців і партнерів для різних проектів.
Прискориться весь хід життя.

В період виборчих подій 2004 року звучали правильні слова, що це шанс для України, який дається раз в тисячу років.
І це правда.
В нас ніколи не було президента-патріота, який би вболівав за Украну, і ніколи після Ющенка вже не буде.
Кращого президента для України не буде НІКОЛИ.
Не тому, що нема, чи не буде кращих людей, а тому, що вони ніколи президентами не стануть.
Україна не повинна упустити ЦЕЙ шанс.

Президент не зміг зібрати навколо себе і обєднати людей, які б виробили стратегію розвитку, які б дали людям мрію, які б запалили і обєднали народ грандіозними і перспективними проектами.
Хотів, але не зміг. Чи не ті люди були поруч, чи не такі в них інтереси, чи збіг несприятливих обставин...

Але чому ми повинні бути сторонніми глядачами і критиками?
Чому ми, активні громадяни, хто хоче бачити свою країну песпективною, передовою, якою можна гордитись і де можна реалізовувати найфантастичніші проекти, чому ми не можемо розробити таку статегію?
А президент, політики і бізнесмени, амбіції яких простягаються дальше власної кишені, підтримають.

Українні потрібна мрія.
Нам потрібен грандіозний, але конкретний і реальний проект, який би обєднав нас і дав перспективу.
Щоб ми направляли свою енергію не на гризню між собою, а на змагання з найпередовішими країнами світу.