03/23/2006 | KoPerNik

Ставимо стратегічні цілі,
а вирішуємо тактичні задачі.


***
Питання і відповіді.
Завдання, які потрібно розв’язати суспільству.
Наше бачення вирішення суспільних проблем.
***

Частина перша.
Чергове наближення виборів примушує нас, кого з біллю у серці, кого з розпачем, кого з надією на здоровий глузд, на годину Ч, на реванш правих, лівих, червоних и білих, помаранчевих і блакитних... - примушує нас замислитися над суворою правдою буття.
По-перше, чому нас так багато – цілих 45 різних блоків(9-го березня знялася із змагань одна партія “Нова сила”) стартує у чергових змаганнях “за правду, за ідею, за народ і за державу”? Невже ми такі різні, що не можемо накреслити 3-4, ну нехай 10-ть головних напрямків для держави і всім взятися за їх вирішення... Хіба для цього потрібні 45 блоків?..
По-друге, невже ми такі багаті, що дозволяємо собі таку розкіш витрачати таку купу грошей на цю безглузду рекламу і на ... невідомо що?
Третє, і четверте, і п'яте ... питань більше ніж треба. І, можливо, для нас самі найголовніші: Чи має наше суспільство стратегію свого розвитку? І, якщо так, то яку тактику нам обрати для вирішення головних завдань?
******************
Мої опитування на Майдані холодної пори 2004-го року молодих людей, студентів і людей іншого віку, що їх змусило вийти на вулиці? Мої розмови і дискусії з членами дільничних комісій, спостерігачами, шахтарями, металургами, науковцями, киянами, кримчанами, луганчанами, вінничанами, сумчанами, львів’янами, рівінчанами, козаками-одесітами... приводять мене до однієї, мабуть, найголовнішої думки – наше суспільство складається з дуже гарних, талановитих людей, але 15 років знущань над нашими людьми зробили свою чорну справу. Втрачено багато, є і винні, але...
Кому вигідне таке становище – розпорошеність думок, симпатій і антипатій, непримиренність позицій правих і лівих, сірих і білих...? Що це за криза? Може це “Русский” синдром? Згадуєте анекдот?, що кожен росіянин здолає аби якого японця, але 10 японців неодмінно поб'ють 10 росіян. А може суто український: 3 козака – 3 гетьмана. Думаю, що до нас стосується і те і друге. Наші часи прозріння зафіксовані у віках і їх можна перелічити на пальцях: Становлення єдиної Київської Русі, повстання народу під проводом Богдана Хмельницького, час проголошення і наша підтримка незалежності 1991-го року, прийняття конституції 1996-го і з великим натягом, бо стосується не до абсолютної більшості суспільства – помаранчеві подіі 2004-го. Мабуть, що цього замало, щоб сформувати у нас генетичну спроможність вирішувати гуртом назрілі тактичні завдання. Отже ми, як і багато віків тому, є мешканці території де нами кришує старий, як світ принцип – Розділюй і володарюй.
Важко втрачати надію. Отже тому і хочу в черговий раз дати її собі і всім моїм читачам через історико-філософське осмислення сьогодення. Дещо згадати, нагадати, розповісти і проаналізувати. Роки проходять, але повинно щось залишатися, що повинно єднати покоління заради щасливого майбутнього. Я хочу жити, і так думає, сподіваюсь, більшість з нас, в нормальній, чесній державі, де кожний працює і може розвивати свої здібності, мати свій бізнес і не топити сусіда, де суди і держава захищають мешканців по закону, а не за кишенею...

1985-й рік. 21 рік тому. Енергомістка економіка СРСР котилася в низ, ефективність праці була дуже низькою, соціальні інститути майже не працювали, військово-промисловий потенціал та інтернаціональні війни душили державу. На політичній арені з’явився Михайло Сергійович Горбачов. Розпочалася Перебудова, “Перестройка”. На суспільство покладалися великі завдання. Але Верховна Рада СРСР наче товкла воду в ступі. Ідеї, рішення – все в’язне наче в болоті. Не допомагали ніякі новації. Пізніше, вже на початку 90-х, у Роман-газеті з’явилася помилкова праця Бориса Олійника “Князь тьмы” де він, начебто аргументовано, охарактеризував Горбі як запроданця і людину, що, може і не навмисно, але виконувала таємний план імперіалізму по розвалу Радянського Союзу. Але, головні вороги були не за державним кордоном. Вони виявилися серед нас, в середині нас. Суспільство хворіло і зараз хворіє своїм невмінням вирішувати, передусім, тактичні завдання, бо немає структури, яка б забезпечувала дієві зворотні зв’язки, що повинні були б слугувати невпинному розвитку і стійкості держави як системи. Старі інститути влади в підсумку, як потім успішно підтвердилося, працювали виключно на себе.
До кінця 80-х р.р. наше суспільство мало високий потенціал, підійшло високоосвіченим, достатньо кваліфікованим, гуманістичним. Першими запропонували нові підходи в міжнародних стосунках, запровадили телемости з різними державами, філософське осмислення буття стало нормою на телеекрані і в житті, переглянули політичні справи репресованих минулого і того часу... Здавалося, що все, залишилося тільки повернути економіку до людини, ввести нові енергозберігаючі технології виробництва і світ став би іншим.
І знову, як і багато разів до того, коли справи торкалися глибинних змін, знаходилися механізми гальмування і замість прискорення ми отримали розруху. Чому не був використаний інтелект після бурхливих подій на початку 20-століття, а все скотилося до репресій 20-х, 30-х, 40-х, 50-х? Чому новації Микити Сергійовича Хрущова, коли він хотів запровадити досвід Америки у сільському господарстві звівся до проектів, коли і за Північним полярним кругом сіяли кукурудзу, а пропозиції Горбачова що до тверезості – до вирубання багаторічної виноградної лози у Криму?..
Нарешті хочу спитати у простого трудівника, інженера, науковця, чи пробували Ви щось змінити біля себе, у своєму робочому колективі, в науковій установі, або за місцем проживання?..
Виявляється що виною всіх вищезгаданих і багатьох не згаданих бід є помилковість суспільної структури і наша політична безвідповідальність, вперте небажання серйозно розбиратися в політиці, безграмотність, коли людині можна затулити кольором очі, дати ще два огірка до чарки і - роби з ним що хош. Ось і маємо потребу розібратися: яка суспільна структура потрібна бути, як її зробити працюючою, хто нам заважає і в чому наша політична інфантильність?..Як всього цього позбутися і до чого ми повинні прийти?
*************
В деякому ідеальному наближенні суспільство можна розглядати як систему близьку до багатьох ідеальних фізичних в яких є головна частина, що виконує основні функції( власне те до чого “призначена” система) - ядро і допоміжна, керуюча, яка відслідковує як оточення системи так і її внутрішню ситуацію, і забезпечує керуючою функцією нормальні умови функціонування всієї системи. Для нормальної роботи між цими частинами повинні бути зворотні зв’язки. Складні фізичні системи відрізняються від простішої тим, що вони мають ще і підсистеми, які нагадують фрактальні угрупування і побудовані аналогічно до основної. В живих організмах зворотні зв’язки між частинами мають більш складну систему і мають утворення у вигляді нейронної мережі, що слугує стійкості таких систем і швидкої реакції на подразнювачі. Суспільства в цілому, в своєму розвитку копіюють таку системну організацію. За умов логічного розвитку різниця суспільств може полягати в формах влади, оцінці вкладу кожної частини суспільства в загальну роботу та організації зворотних зв’язків, що в кінцевому випадку відображається на її продуктивності, конкурентноспроможності і стійкості, здатності захистити себе і від зовнішнього впливу. В реальних умовах всі складнощі в суспільстві якраз і виявляються в формах влади і при оцінці вкладу в загальну роботу системи, що відображається більш високими доходами і привелеями, а індикатором цього якраз є присутня організація зворотніх зв”язків. Якщо зробити аналіз усіх історичних типів суспільств, то виявляється що демократичні за своєю функціональністю найбільш наближені до згаданих ідеальних складних фізичних. Тобто, якщо вважати ідеальну фізичну систему взірцем, то метою всіх суспільств повинен стати демократичний розвиток, який на певний час може і не виключати наявність диктатури, особливо в перехідних процесах, в умовах явних перекосів в системі влади, оцінках та деформованості зв”язків, інформаційного простору. Спочатку може і диктатури особистості, партії, угрупування..., а потім, і назавжди,- диктатури Закону, соціальних обов”язків, моралі. Зараз ми повинні тільки законстатувати це як необхідність.
Однією з ознак демократичності суспільств є можливість обирати і переобирати керівни ланки усіма суб”єктами системи. За яких умов це можливо зробити оптимально для суспільства? Тільки за умов коли може виконуватись закон великих чисел, а саме, коли вибір залежить тільки від не деформованого навмисно уявлення про стан системи та можливості здравого свідомого вибору. Тоб то закон великих чисел працює, якщо у нас є неспотворена інформація про об”єкт уваги, який збираємося змінювати, а також наше бажання вникнути у проблему. Тоді наш інтегрований вибір описується деякою кривою імовірності, що з високим ступенем наближає наш вибір до оптимального вирішення проблеми у суспільстві. Швидкість адекватної реакції суспільної організації на “подразники” в цьому випадку може свідчити про рівень демократизації. Якраз це все разом і повинно б було бути головною метою суспільних систем, що ставлять за мету побудову ефективних суспільних організацій.
В реальних умовах ми частіше стикаємося з випадками коли, якщо навіть і є можливість реалізувати своє право на вибір, воно реалізується в гіпердеформованому просторі, коли ніяки статистичні закони, а отже і демократія не спрацьовує. Похибка стає значною, що часто приводить до вибору не відповідному до наших бажань. Ось чому у такій ситуації настає час, коли значною мірою все стає в залежність від щасливого випадку та наявності рафінованого, харизматичного лідера, що міг би взяти на себе тягар відповідальності, якому від нас потрібна максимальна допомога і певний час на реалізацію його програми.
************
Сьогодні на Україні три лідери: Тимошенко, Ющенко, Янукович. Отже якщо ми бажаємо змін, то повинні визначити свою позицію саме до них, бо саме від них буде залежити напрямок розвитку держави. Голоси, що ми віддамо за інши сили, або будуть мати малий вплив, або взагалі пропадуть і не змінять ситуацію на краще, в гіршому випадку підуть на поміч силам проти яких повстав Майдан.
Янукович ( Партія регіонів ) – підставний лідер преступного кланово-олігархічного угрупування східних і південних регіонів, який завдяки зусиллям старої влади набув фальшивого образа “рятівника” України, якого дуже просто змінити на відомих Ахметова чи Колесникова
Ющенко (“Наша Україна”) - формально не є лідером всього блоку бо він є чинний Президент України і не бере участі у виборах, т.т. і ні за яких умов не може розглядатися як кандидат у Прем”єри. В блоці домінує партія “Народний Союз”Наша Україна” в якій першу скрипку грають сили, що фактично стали на заваді уряду Тимошенко. Їх угоди з Януковичем, кулуарні вирішення стратегичних питань з енергетики, по газу і нафті, цікаві метаморфози розгляду резонансних уголовних справ,... дали привід громадськості сумніватися в їх можливості вивести Україну на демократичний шлях розвитку. Фактично Ющенко і Янукович, як пише Кость Бондаренко “Факти і коментари”- “обоє є людьми з властивим їм адміністративно-олігархічним мисленням: роблять ставку на зрощування влади з великим бізнесом. І чим Третьяков, Порошенко, Аваков, Ющенко-старший (Петро) або Жванія кращі від Ахметова, Васильєва, Клюєва та інших людей з оточення Януковича? І навпаки.” І що найгірше, після 26-го березня між ціма силами можлива справжня коаліция. Т.т. всі сподівання народу на зміни кануть в Лєту.
Тимошенко ( Блок Юлії Тимошенко ) - справжній лідер . За сім місяців свого прем”єрства в 2005 році змусила олігархів сплачувати податки в повному обсязі, що перевищили надходження до бютжету в 10-15 разів порівнянно з попереднім роком і за той же період при Януковичі. Державний бюджет при ній було майже подвоєно, а додаткові кошти пішли на підвищення зарплат, пенсій та інших соціальних виплат, легалізовано тіньові кошти та скасовано більшість корупційних схем...
За часи її прем”єрства їй дорікали за ручне керівництво економікою, але, шановне панство, в умовах псевдодемократії, кланових сговорів на всіх рівнях, кумівства беззастережний лібералізм не допустимий.
Але, найголовніше, що Тимошенко - за широкі структурні і якісні зміни, що відповідають меті побудови справжнього громадянського суспільства: в інформаційній, судово-правовій і політико-економічній сферах. На її сайті www.tymoshenko.com.ua давно вже обговорюються найскладніші питання сьогодення України. А на //byut.com.ua/ новини партії “Батьківщина” де з часом обов”язково з”являться нові сторінки з проблем партійного будівництва від нижчої до вищої ланки. Особливої уваги потребує www.kraina.org.ua , де кожний громадянин може запропонувати нові закони, ідеї, бачення “Ідеальної країни “. Все це в майбутньому – справжній банк ідей, що суспільство обов”язково повинно використати. Отже, долучайтеся до розбудови майбутнього.

Отже, ми маємо одного політика та його команду що може реально претендувати на роль лідера саме демократичних змін в Україні. Приєднуйтесь. Нас багато, але треба бути разом.
Таким чином, якщо ми справді маємо як Стратегію – побудову демократичного суспільства, то нашим другим кроком після Помаранчевих подій 2004-го року, стане Тактичний вибір 2006-го – Блок Юлії Тимошенко!
Україна має шанс.
23.03.2006 Перетятко Микола.