03/30/2006 | Микола Савєльєв

“За мене проголосують
55 відсотків львів’ян.
І – крапка!” Андрій
Садовий, кандидат на
міського голову Львова

З офіційних даних міського ТВК:
“За кандидатуру Андрія Садового
проголосував 41% виборців”

Ось і все. Життя починається по-новій. Ще не завезені на пункти прийому макулатури залишки демагогічної агітпродукції, і не виплачені останні грошові винагороди доморощеним і залітним піарникам. А може, й не будуть уже виплачені ніколи, бо образливо, ні?… Більшість як завжди не розуміє, чому нагору залізли не вони і “думає по-українськи”, що було зроблено не так, традиційно шукаючи винних не там. Ті ж, хто добігли цей марафон, подекуди самі здивовані тим, скільки їх пригнало на фініш. Їхня захеканість свідчить не про швидкість пересування, а наразі лише про те, що захекані від гонитви найбільше думають про винагороду за затрачені зусилля.

Більшість із них залізають на п’єдестал не за якісь певні заслуги, а лише через те, що вони найкраще оволоділи древнім мистецтвом задурманювання голів, яке сучасники називають зомбуванням, а я – політичним шаманством.

“Шаман – (маньчж. саман – несамовитий, від санскриту – чернець, аскет) – в анімістичних релігіях жрець, який під час ритуалу камлання (спілкування з духами) доводить себе до нестями, і тоді духи промовляють його устами” (Словник іншомовних слів, К., “Наукова думка”, 2000 р.)

Мало кого здивували підняті руки Віктора Януковича і дивні вигуки про “нікому не потрібний газовий конфлікт із Росією” та “падение уровня жизни“ – двічі суджений за грабіж і нанесення тілесних ушкоджень політик, легкими пасами і твердим голосом працював над свідомістю мешканців свого регіону, яка вже апріорі була готова до того, що “Донбас на колени не поставить!” Чомусь більшість помаранчевих мешканців України були вельми здивовані 32 відсотками, які набрали “Регіони” і над майданами пронеслось: “Проc…ли Україну”… Без трагізму, панове – товариство: на президентських виборах за Віктора Януковича проголосували 46 відсотків мешканців України, на парламентських від цього астероїда відламалися шматки вітренківсько-симоненківсько-путінського електорату, а те, що залишилось, і є остаточним результатом цієї катастрофи. Дякуймо Всевишньому, що явка виборців в індустріальних центрах була мінімальною, інакше ми могли б лише втішатися тим, що безкоштовно допомагали замерзаючому Алчевську, а вони нам, “працівниє”, політично допомагати чомусь не бажають. Наразі гасло: “Схід і Захід разом!” спрацювало лише щодо нардепа Тараса Чорновола: людина, обрана у Львові, у пам’ять про батька, народженого на Сході, закликала підтримати напівкримінальні структури із Південного Сходу!

Принизливий програш команди Віктора Ющенка засвідчив лише одне: заклинання вибрані знахарями і екзорцистами його команди, на кшалт: “Не зрадь Майдан!” і “Яка жінка – така й хата!” банально не спрацювали. Коли рік тому всіх нас об’єднувала ідея боротьби з несправедливістю, то за цей період відсоток розчарованих зріс настільки, що врешті почав перевищувати відсоток зачарованих. Виявилося, що гринджолівське: “Разом нас багато!”, справедливе лише частково. Нас багато, це – факт, а те, що ми разом, від 26 березня питання дискусійне. Якщо раніше лідер “Помаранчевої революції” сподівався, що колишні заслуги можна буде експлуатувати до нескінченності, то від неділі він би вже мав зрозуміти: замилування бджолами, п’ятеро дітей і різдвяні купання в ополонці аж ніяк не підстава для того, аби проголосувати “за” дружну команду Порошенків – Третьякових – Червоненків. Попри присутність у “НУ” цієї трійці, навряд чи в когось вистачить нахабства заперечити, що “група Ющенка” була більш проукраїнськи спрямованою, ніж середовище Януковича, Литвина чи Тимошенко. Але цього виявилося недостатньо, і політична принцеса-воїн, оточена прокучмівськими Абдуліними, Баграєвими, Бродськими та Хмельницькими, здолала і Ющенка, і Єханурова, і навіть поставила під сумнів політичне майбутнє людини з промовистим прізвищем Безсмертний.

Про жінку з чарівною усмішкою – розмова окрема. Людина, яка виросла з олігархічно-лазаренківського оточення, сама є олігархом, примудрилася навішати локшини на вуха мільйонів маленьких українців, стверджуючи, що вона живе ледь не впроголодь у маленькій квартирці, в зранку думає не про те, як заплести косу, а про потреби хворої баби Гані з Перемишлянського району. Коли “леді Ю” у шубці за декілька тисяч доларів виступала перед непрогнозованими львів’янами і закликала “не допустити олігархічного реваншу”, складалося враження, що свідомість більшості слухачів, які були при своєму розумі і не перебували під гіпнозом, затуманена незрозумілими фрейдистськими речами, як то: лібідо, весна, коса, талія і білий светрик із червоним серцем. Пам’ятаєте кіплінгівського удава Ка?! “Ви добре бачите мене, бандерлоги?! Підійдіть ближче, ще ближче!”, – закликала ця мужня рептилія, і її всі слухали. Поважні галицькі пані тримали у руках плакат із гаслом: „Юля! Ти – наша мама!”, чим сіяли сумніви у задекларованому пасіонарією паспортному віці, а все дійство нагадувало курси з підготовки фанатиків. Обірвані шамани зі своїми смішними галюциногенними мухоморами повинні були споглядаючи цю картину, посоромлено проштрикнути себе кривими ножами і, трясучи рутуальними рогами, дружно вступити у партію “Віче” з її офтальмологічно-гіпнотизерським: „Краще очі в очі, ніж око за око”. Це ж треба, щоб така маса помаранчевого люду проголосувала за політсруктуру особи, котра спершу разом із “есдеками”, комуністами і Регіонами голосувала проти призначення нового “проющенківського” прем’єра, потім разом із ними ж – проти затвердження бюджету держави, потім із ними ж – за відставку уряду, потім їх лідер їздила в Росію, де проти неї “просто так” закрили кримінальну справу на 600 мільйонів доларів США – і, як наслідок, ця жінка сенсаційно виграла у помаранчевої компанії “любих друзів”!!! Які вже тут, вибачте, жалюгідні кашпіровські чи танці з бубном?!

Звичайно, до такого нечуваного успіху Юлі Володимирівни долучився і львівський губернатор Петро Олійник і К, який був заряджений на виконання установки відомого гуру Буци про просуненню в мери добродія Андрія Садового (підтриманого НСНУ і СДПУ (о). Коли соратники по партії казали йому, що за партійною дисципліною пасувало б поставити на іншого, губернатор зазомбовано думав: „Ні. Тільки цей „самозванець від НУ”. Думається, Президент, який зазнав ганебної поразки, мав би тепер запитати й у свого ставленика, чому це не Гарант диктує умови і ставить ультиматуми вчорашній союзниці, а все відбувається зовсім навпаки. Тепер, без сумніву, Тимошенко вимагатиме віддати їй цілу купу міністерських крісел (кесарю – кесареве), бо заклик „Горе переможеним!” актуальний і сьогодні. Хоча існує варіант, і ніхто йому не здивується, що НСНУ “кидане” Юлю, котра вся в білому, і легенько піде на союз із Регіонами. Ніхто нікому не довіряє – це правило. Друзів нема – це закон. Жодних законів не існує – це політична аксіома. Предмет торгів: „Ми надурили більше “лохів”, ніж ви, тому це – тобі, це – мені, губернаторів поділимо, а оцього (оцю) “кинемо”, бо він (ха-ха) хоче вкрасти ті гроші з бюджету, які маємо вкрасти ми!”

Глибоко переконаний, що львів’яни ще не раз дивуватимуться самі собі, згадуючи той день і ніч, коли вони обрали собі мера пана Андрія Садового. Минулого разу їх (і мене) купили голослівним “Воду – за два роки!” і, здавалося, що двічі в одну вирву снаряд не влучає. Але Львів ще раз повірив в обіцяну казку, цього разу – під назвою “Самопоміч”. І які вже там перетворення, які зміни-легенди?! Ніхто чомусь не задумується над тим, що самодопоміжна структура, яка була створена виключно під вибори, після того, як її основну функцію буде вичерпано, не діятиме. Для чого меру громадська організація, яка, власне, його і контролюватиме?! Які були аргументи ще? Молодий, бізнесмен, троє дітей, “засукати рукава і працювати, працювати і працювати”, “в єдності – сила”? Аргументи на кшталт діяльності “Галицьких інвестицій” чи “З чого ж він буде повертати собі гроші, котрі затратив на вибори?” на львів’ян не спрацьовували. Щоправда, мовчали про це найпотужніші газети і телеканали – змова власників і політична недоцільність таких викриттів, адже існувала установка: „Повинен залишитися тільки один”… Загиджене листівками місто, роздача під церквами (і в церквах!) закличних газет, голий і дешевий популізм для знедолених із виїздом на місце прориву фекалій чи нічим не підкріплені розтиражовані через лакейські ЗМІ обіцянки на кшталт кучмівських: „Все буде добре!” – а може нам, громадо, цього врешті-решт і треба? Пам’ятаєте, як казав Володимир Жириновський: „Кожній бабі – по мужику, кожному мужику – по пляшці горілки”?! Звідки ж нам, громадо, знати, що ми робимо, якщо ми ще не завершили?! Змінити, щоб нічого не змінювати! Буде диво! Ми віримо, хочемо – і воно буде!? Звідки візьметься нова команда, якщо її просто не існує?! Як кажуть французи: ”Жодна жінка не може дати більше, ніж вона має”… Навіщо вчитися на помилках?! Наша впевненість у власній безпомильності ґрунтується на тезі: „Не помиляється той, хто нічого не робить”, а оскільки ми нічого не робимо, то ми завжди маємо слушність! Прости, Господи, нам лінь навіть САМОСТІЙНО подумати! І неправда, що вибір більшості завжди правильний! Життя мудріше за нас і воно ще покаже чи те, що обрали 160 виборців з 592 тисяч тих, які мають у Львові право голосу, і є справді тим, що ми хотіли обрати. Нам завжди здається, що ми голосуємо за менше зло, а воно згодом виростає і показує всю свою велич, сіючи підозру, що над нашим містом тяжіє якесь прокляття…

Завтра мантію мера, як на мене, одягатиме людина елейно-амбіційна, котру недолюблює навіть частина тих депутатів, які за неї проголосували (завтра їм за цю змову із совістю воздасться матеріально). Який ще Львів? Нічого, крім бізнесу. А ще її тихенько і несміливо зневажають багато львівських журналістів (мова не про услужливих медіа-мутантів, які лижуть не тільки руку, котра їх годує), яким не потрібно розповідати “самопомічні” байки, бо вони, (хоча і не є носіями істини в останній інстанції), знають страшну таємницю, і підозрюють, що Львів отримав ще одну велику проблему, яка є набагато серйознішою, ніж відсутність цілодобового водопостачання.

Микола Савєльєв - головний редактор газети "Ратуша" (Львів) Стаття надійшла на пошту Майдану From: "Ratusha" ratusha@ipm.lviv.ua Date: Thu, March 30, 2006 6:49 am