04/01/2006 | Олександр Бєляков

Приємно було побачити на «Майдані» акцію «Голосуємо за кордоном!». Безперечно, були певні сподівання про активність виборців дещо схожу на попередні президентські вибори. Але самі результати голосування вразили.

Згідно даних, наданих із закордонного виборчого округу, тут проголосувало усього 32 131 виборець. Це дуже низький показник, адже ще станом на жовтень 2005 року, до списків виборців було внесено близько 400 тисяч наших громадян. Центральна виборча комісія передала Міністерству іноземних справ України 405 948 тисяч виборчих бюлетенів для голосування за кордоном. Не дивно, що пан Давидович скаржився на марнування грошей, адже на вибори за кордоном виділялося 8 млн гривень.

У вихорі виборчої кампанії в Україні 116 зарубіжних дільниць залишилися без достатньої уваги. Виборці, які постійно або тимчасово проживають за кордоном, страждали від нестачі інформації, внаслідок чого вибір для багатьох із них виявився не таким уже і простим.

Дивує, що не можна побачити серйозний аналіз подій у закордонному виборчому окрузі в український пресі протягом тижня після виборів. Звичайно, на тлі потенційно втраченого мільйону голосів виборців в Україні дані про чотириста тисяч за кордоном менш вражають. Але це зовсім не означає, що цих громадян України можна ігнорувати.

Де ж поділися активні українські виборці, які штурмували дільниці, проїхавши сотні, а то й тисячі кілометрів у 2004 році? Проаналізувати ситуацію можна на прикладі власного голосування, на яке я зібрався з Амстердаму до Гааги під час свого тимчасового перебування у Нідерландах.
…Неділя стала теплим (+15 по Цельсію) і іноді навіть сонячним днем у Гаазі. Самотні голландці, які неспішно крокували до музею комунікації, що по сусідству з посольством України в Королівстві Нідерланди, з подивом спостерігали небачене для неділі пожвавлення на вузькій вуличці. І хоч натовпу не спостерігалося, енергійний рух сильно контрастував зі спокоєм дипломатичного кварталу.

Зарубіжна виборча дільниця № 61 виглядала досить заощадливо. У кімнаті ледве уміщалися столи для співробітників комісії, дві кабінки, які певно не гарантували таємницю голосування всім бажаючим, і три урни для бюлетенів. Проте суєти не було. Співробітниці комісії, які не мають за законом працювати у посольстві, перекидалися окремими фразами російською, але до виборців зверталися по-українськи.

Щойно прийшла голосувати молода пара. На жаль, прізвище дівчини відсутнє в списках. Це дуже типова проблема за кордоном. Дівчина не перебуває на консульському обліку і не знала, як подавати скаргу для внесення до списків. В результаті їй було відмовлено. Поїздка в посольство пройшла даремно. А ось парубок зміг проголосувати без проблем.

Своє виборче право мені також вдалося реалізувати досить просто, хоча цьому і передувала певна історія. Задовго до виборів я відправив електронну пошту на адресу посольства з питаннями з процедури голосування, адже посольство вказало цю адресу на своєму сайті. На жаль, мій запит так і залишився без відповіді.

Оперативну інформацію про те, що посольство все ж таки розмістило необхідні дані про виборчу дільницю на своєму сайті, я дізнався на „Майдані“. Мало хто знає, але в Нідерландах також є свій майдан, вірніше Інтернет-форум „Майдан“. Про його існування дізнаються випадково. Виявивши російськомовний сайт про життя в цій країні, спробував розмістити питання, чи буде хтось брати участь в українських виборах? Модератор перемістив моє питання в розділ оголошень, а один із учасників прямо написав, що такі теми тут не обговорюються. Правда світ не без добрих людей, які і дали посилання на http://www.maidan.nl

Цей форум не можна назвати активним, повідомлення з'являються досить рідко. На їх фоні обговорення виборів продемонструвало шквал пристрастей. Найбільш активні учасники вирішили навіть голосувати в один і той же час, а потім відправитися в найближче кафе для спілкування „офф-лайн“.

Коли я голосував, в приміщенні посольства знаходилося близько шести виборців. Правда, більша кількість вже мала б дискомфорт. Створювалася хоч і невелика, але черга.

Дивлюся, як середнього віку пара з цікавістю розглядає списки партій. Лише невелика їх частина розміщена на стіні (який принцип вибору?), інші фактично звалені в купу через брак місця. „Дивись, - звертається дружина до чоловіка, - а тут в партії і Софія Ротару є! Може за неї проголосуємо?“ Досить сильний акцент виказує, що ці люди давно поїхали з України. Якщо вони не користуються Інтернетом, українські новини в звичайних медіа тут все ж таки рідкість. На відміну від Німеччини, де преса з СНД є в кіосках, в Амстердамі і Гаазі її майже непомітно. Не дивно, що новини доводиться шукати або у голландській або міжнародній пресі. І хоч увага до України значно зросла після Помаранчової революції, матеріали західних журналістів недостатні для прийняття рішення виборцями.

Брак інформації торкався не тільки програм партій і їх списків, а насамперед, процедури голосування. У зарубіжному окрузі треба або перебувати на консульському обліку, або докласти певні зусилля для внесення в списки. Багато хто з українців, які тимчасово приїхали за кордон, на консульський облік не стають. Причин тому декілька. Необхідно їхати в посольство в Гаазі, що вимагає витрат часу і грошей. Хоч Амстердам і є столицею королівства, цей статус у міста вельми номінативний. Життя кипить хіба що в кварталі Червоних ліхтарів. Королева і уряд віддають перевагу чинній Гаазі. Для звичайного життя і контактів з місцевою владою факт консульського обліку великого значення не має. Крім того, як признався мені один із співвітчизників, попередні роки навчили його не чекати нічого доброго від нашої влади і за кордоном. На жаль, навіть Помаранчова революція не змогла переконати цю людину. Ось і не спілкується частина українців зі своїм посольством. Саме ж посольство великої ініціативи не виявляє. Читайте сайт, там все написано.

Для внесення в списки необхідно було відправити копію паспорта (зарубіжного або внутрішнього) і бажано копію сторінки реєстрації в Україні, якщо така є. А також заповнити бланк скарги, розміщеної на сайті. Ці документи приймалися поштою, факсом або електронною поштою, що само по собі визначало певний прогрес дипломатичної служби. На жаль, моє довір'я до електронної пошти посольства вже було підірване, тому я вважав за краще відправити всі документи листом. Прийом заявок закінчився 18 березня, хоч про це інформація на сайті з'явилася постфактум, що могло також трохи скоротити кількість виборців. Мало хто навіть в Україні знайомий з особливостями виборчого права, яке змінювалося майже щодня. Рекомендувалося передзвонити і уточнити, чи внесене прізвище до списків. На жаль, співробітник консульського відділу не зміг підтвердити необхідну інформацію, але заспокоїв, що мій лист був отриманий, так що швидше за все можна їхати.

Але багато хто з вже внесених в списки виборців так і не доїхав до дільниці в Гаазі саме 26 березня. Все-таки для українців, які знаходяться за кордоном, голосування вимагало набагато більших зусиль, аніж для їх родичів, котрі голосували за місцем проживання. Звичайно, черги були не такі великі, але все компенсували відстані. Одна виборча дільниця на всю країну - досить незручно. Виборців і дільниць могло б бути більше, якщо б українці чітко уявляли, яка процедура голосування за кордоном. Так, Міністерство закордонних справ закликало до голосування, але що робити, пояснило погано.

З Києва в Амстердам я вилітав у лютому. Парадокс, але навіть у Києві з'ясувати, що мені треба оформити для голосування за кордоном, на той момент було непросто. Виборча дільниця за місцем проживання ще була відсутня, територіальна комісія вже існувала, але телефон довідка не давала. Центральна виборча Комісія не відповідала за телефоном, вказаним у телефонному довіднику і на її сайті. Лише випадково завдяки колегам-журналістам вдалося з'ясувати, що це питання краще вирішувати на місці, в країні тимчасового перебування.

Оскільки оптимізм для участі в цих виборах серед українців за кордоном був меншим у порівнянні з 2004 роком і розчарування постійно зростало, далеко не всі з них погодилися проробити хоч і невеликі, але все ж досить бюрократичні кроки. У результаті додаткові списки в посольстві були малі, а члени комісії з цікавістю роздивлялися новоприбулих ентузіастів голосування.

Результати саме цієї дільниці невибагливі. З зареєстрованих 801 виборця лише 223 використали своє виборче право. Перевагу отримала “Наша Україна” з 99 голосами, на другому місці Блок Юлії Тимошенко – 45. Партія Регіонів отримала 29 голосів. Досить високий результат показав Громадянський блок ПОРА-ПРП - 25 голосів. Серед дещо парадоксальної статистики - блок «Не так!" з 6 голосами, який навіть випередив Соціалістичну партію України з 5 голосами. Партія Зелених України у екологічно свідомих Нідерландах отримала аж 3 голоси. Деякі партії мають по 1-2 прибічника. Жодну не підтримали двоє виборців. Лише 223 виборці… Звичайно, це теж непоганий результат. У Будапешті, наприклад, проголосувало лише близько 13 відсотків.

Прикро, що було так мало зроблено для активізації виборців за межами України. Де плакати, які б пояснювали процедуру, наприклад, у аеропортах, на “Укрзалізниці”, навіть біля закордонних місій у Києві? Де листівки та інша така потрібна інформаційна продукція? На жаль, її бракувало. Не дивно, що і уваги українців за кордоном до України бракуватиме теж.

Для держави така необачність у ставленні до її громадян може бути досить дорогою. Адже українці, які тимчасово чи постійно перебувають за кордоном, досить енергійна частина суспільства. Частина, яка б могла рекламувати досягнення та здобутки України. Частина, яка може привернути інвестиції, створити нові місця та покращити добробут своїх співвітчизників. То чи варто було перетворювати цю енергійну чотирьохсот тисячну частину на лише маленьку 32-тисячну частку?

Інформація надійшла на пошту Майдану From: "Alexander Belyakov" belyakov@journalist.com Date: Sat, April 1, 2006 8:03 am