Я охоче помер би, якби не музика
04/05/2006 | Юрій Андрухович
Я ОХОЧЕ ПОМЕР БИ, ЯКБИ НЕ МУЗИКА.
Музика більша за все на світі, бо вона початок
і завершення і все, що поміж, і все, що потім,
сподіваюся, теж,
бо після завершення обов’язково настане потім –
от побачите.
Музика – це те, як ми дихаємо, кохаємо, те,
як спимо, як танцюємо, як балансуємо на цій грані,
на цій натягнутій линві під куполом нашого мандрівного бездомного цирку.
Музика – це наші захриплі голоси,
наші ледь чутні шепотіння, це наші хорові співи,
це народні пісні, накопичені десь поміж серцем
і легенями, а потім викричані в ніч усією силою
крові, любові й горілки –
наші волання, воплі, себто крики в пустелі,
себто це безліч інструментів, але перш усього
це, скажімо, скрипка.
Музика – це Олег Скрипка, це ВВ.
Мені здається, останнє вимагає пояснень.
У мене їх трохи є.
ВВ – це Внутрішнє Військо (музики).
ВВ – це Висота Віддачі.
ВВ – це Весна Весни, весна у квадраті.
ВВ – це подвоєне V, тобто перемога здобута двічі –
раз і назавжди.
ВВ – це Велика Візія, це країна мрій, фантастичні човни
і музіка, це танці, це ВисокоВольтне життя, це Все, що Відлунює.
Я міг би годинами розповідати
про 80-ті, про 90-ті, про 20-ліття БуБаБу
і їхнє 20-ліття,
про те, як я з ними жив, а вони про це навіть і не здогадувались,
про їхні піратські касети, про палені диски,
про те, як у тому засраному совку, а потім у Кучманістані
ми знаходили собі друзів і подруг
тільки тому, що разом слухали їхню музику.
А потім ще ці так звані вечірки –
літо за літом, десяток літ суцільних вечірок –
і п’ята ранку, і прибережні кущі, і липень,
і хай несе мене ріка!
Але мені не відведено аж стільки часу
і я не можу торочити про все це годинами.
Тому з 88-го, коли вперше дізнався, що в клубі танці,
я стрибаю в листопад.
Я не мушу казати котрого року –
листопад у нас один.
І колір у нього жовто-гарячий.
Я бажаю всім вам хоч раз у житті таке пережити.
Ви стоїте на київських схилах,
з нічного неба сиплеться сніг.
Унизу під вами, навколо вас і над вами – мільйон
людей і всі вони жовто-гарячі.
Це єдино можливий спосіб не змерзнути
і не здатися – бути гарячим.
Отже, внизу під вами те, що зоветься Майдан,
ви вже зрозуміли.
А на сцені – ВВ і Скрипка, Скрипка й ВВ й рок-н-рол,
і народна музика,
і такого щастя ви не знали ніколи за всі попередні життя,
і ваша дочка цілується з вашим другом,
і коньяк, і чай, і Скрипка й ВВ й рок-н-рол,
і Скрипка в зимовій шапці з опущеними вухами
носиться сценою, обіцяє Весна прийде,
і два пальці, розгалужені знаком перемоги,
і ніяким танкам сюди не продертися, ніяким газам, спецназам –
це вони, ВВ і Скрипка, Скрипка й ВВ,
захищають вас і себе, а з вами і всю прокляту країну,
і всю прокляту Європу, і все на світі –
захищають стіною чесного, щільного, живого
звуку.
Слухайте цей звук, це життя, цю весну –
грає і співає ВВ і Скрипка, Скрипка й ВВ!
Юрій Андрухович, Берлін, 25.03. 2006.
Музика більша за все на світі, бо вона початок
і завершення і все, що поміж, і все, що потім,
сподіваюся, теж,
бо після завершення обов’язково настане потім –
от побачите.
Музика – це те, як ми дихаємо, кохаємо, те,
як спимо, як танцюємо, як балансуємо на цій грані,
на цій натягнутій линві під куполом нашого мандрівного бездомного цирку.
Музика – це наші захриплі голоси,
наші ледь чутні шепотіння, це наші хорові співи,
це народні пісні, накопичені десь поміж серцем
і легенями, а потім викричані в ніч усією силою
крові, любові й горілки –
наші волання, воплі, себто крики в пустелі,
себто це безліч інструментів, але перш усього
це, скажімо, скрипка.
Музика – це Олег Скрипка, це ВВ.
Мені здається, останнє вимагає пояснень.
У мене їх трохи є.
ВВ – це Внутрішнє Військо (музики).
ВВ – це Висота Віддачі.
ВВ – це Весна Весни, весна у квадраті.
ВВ – це подвоєне V, тобто перемога здобута двічі –
раз і назавжди.
ВВ – це Велика Візія, це країна мрій, фантастичні човни
і музіка, це танці, це ВисокоВольтне життя, це Все, що Відлунює.
Я міг би годинами розповідати
про 80-ті, про 90-ті, про 20-ліття БуБаБу
і їхнє 20-ліття,
про те, як я з ними жив, а вони про це навіть і не здогадувались,
про їхні піратські касети, про палені диски,
про те, як у тому засраному совку, а потім у Кучманістані
ми знаходили собі друзів і подруг
тільки тому, що разом слухали їхню музику.
А потім ще ці так звані вечірки –
літо за літом, десяток літ суцільних вечірок –
і п’ята ранку, і прибережні кущі, і липень,
і хай несе мене ріка!
Але мені не відведено аж стільки часу
і я не можу торочити про все це годинами.
Тому з 88-го, коли вперше дізнався, що в клубі танці,
я стрибаю в листопад.
Я не мушу казати котрого року –
листопад у нас один.
І колір у нього жовто-гарячий.
Я бажаю всім вам хоч раз у житті таке пережити.
Ви стоїте на київських схилах,
з нічного неба сиплеться сніг.
Унизу під вами, навколо вас і над вами – мільйон
людей і всі вони жовто-гарячі.
Це єдино можливий спосіб не змерзнути
і не здатися – бути гарячим.
Отже, внизу під вами те, що зоветься Майдан,
ви вже зрозуміли.
А на сцені – ВВ і Скрипка, Скрипка й ВВ й рок-н-рол,
і народна музика,
і такого щастя ви не знали ніколи за всі попередні життя,
і ваша дочка цілується з вашим другом,
і коньяк, і чай, і Скрипка й ВВ й рок-н-рол,
і Скрипка в зимовій шапці з опущеними вухами
носиться сценою, обіцяє Весна прийде,
і два пальці, розгалужені знаком перемоги,
і ніяким танкам сюди не продертися, ніяким газам, спецназам –
це вони, ВВ і Скрипка, Скрипка й ВВ,
захищають вас і себе, а з вами і всю прокляту країну,
і всю прокляту Європу, і все на світі –
захищають стіною чесного, щільного, живого
звуку.
Слухайте цей звук, це життя, цю весну –
грає і співає ВВ і Скрипка, Скрипка й ВВ!
Юрій Андрухович, Берлін, 25.03. 2006.
Відповіді
2006.04.05 | Сергій Кабуд
чесно кажучі як вірші це слабкувато але давайте полемізувати(-)
2006.04.05 | Чітатєль
Іспісался (-)
2006.04.05 | Чучхе
Мені подобається опонувати Андруховичу
> Я міг би годинами розповідати> про 80-ті, про 90-ті, про 20-ліття БуБаБу
> і їхнє 20-ліття,
> про те, як я з ними жив, а вони про це навіть і не здогадувались,
> про їхні піратські касети, про палені диски,
> про те, як у тому засраному совку, а потім у Кучманістані
> ми знаходили собі друзів і подруг
> тільки тому, що разом слухали їхню музику.
> А потім ще ці так звані вечірки –
> літо за літом, десяток літ суцільних вечірок –
> і п’ята ранку, і прибережні кущі, і липень,
> і хай несе мене ріка!
Як на мене, то совок і Кучмастан і вечірки і ВВ і сам Андрухович - речі нероз"єднувані, бо для тих, хто не жив в совку навряд чи буде цікаво що одне, що друге. Андрухович навіть не підозрює наскільки він сам є витвором Кучмастану і як із зникненням в країні кучмастанських метастазів потреба в ньому для України, геть відпаде, як нікому не потрібен нині, наприклад, Євгєній Євтушенко, якого, я пам"ятаю, ще й у 80-х в совку перепродували в десятеро дорожче номіналу.
> Юрій Андрухович, Берлін, 25.03. 2006.
Я сьогодні з великою цікавістю читав статтю типу "Наші у Берліні" та її обговорення на http://www.vorota.de/Thread.AxCMS?FPage=1&ThreadID=510880
2006.04.05 | Сергій Кабуд
маю такі ж самі почуття. совок дістав. його культура теж
> Як на мене, то совок і Кучмастан і вечірки і ВВ і сам Андрухович - речі нероз"єднувані, бо для тих, хто не жив в совку навряд чи буде цікаво що одне, що друге. Андрухович навіть не підозрює наскільки він сам є витвором Кучмастану і як із зникненням в країні кучмастанських метастазів потреба в ньому для України, геть відпаде, як нікому не потрібен нині, наприклад, Євгєній Євтушенко, якого, я пам"ятаю, ще й у 80-х в совку перепродували в десятеро дорожче номіналу.
От що я не докінця просікаю-
різницю між культурною парадігмою совятні та кучмізму. І чи вона є?
Так само і з музікою ВеВе, яку я обожнював у 95-99 і так переслухав що більше не можу чути ні в якому контексті.
Цікаво що у 95му Скрипка казав що грати рокенрол це відстале жлобство.
Це він зрозумів у Франції. І казав що музіка змінилася, навіть стиль як грають бас змінився і скаржився що Піпа ніфіга не спромігся освоїти басовий грув, а сам Олег цікавився працювати з діджеями.
На що йому було заперечено що Україні він потрібен саме як музікант-пісенник, саме в тому форматі.
Але от час пройшов і нічого не змінилося, лише ВВ потроху відходить на задній план, а нічого нового Українська музіка не продуцює (((
хоча певні цікаві митці в аднерграунді є.
>
> > Юрій Андрухович, Берлін, 25.03. 2006.
>
> Я сьогодні з великою цікавістю читав статтю типу "Наші у Берліні" та її обговорення на http://www.vorota.de/Thread.AxCMS?FPage=1&ThreadID=510880
Наші у Берліні мають ВСІ можливості ознайомитися з середовищем яке продуцювало найкращу і найпрогресивнішу музіку в світі у 90х-00х роках.
Берлінська техно сцена мабуть що дала найбільшу кількість унікальних композиторів-продюсерів і різноманіття(!!!!) нових стилів та форм.
Так само як в класичній музиці так і в сучасній німці зробили колосальний внесок.
В Берлін переїхало багато американських відомих техно продюсерів, зараз начебто там живе і Річі Хотін.
Але це все в минулому, бо техно теж вже не передній кряай.
А де ж він?
2006.04.05 | Sean
Ну то справа смаку - що подобається, а що нє
Чучхе пише:> Як на мене, то совок і Кучмастан і вечірки і ВВ і сам Андрухович - речі нероз"єднувані, бо для тих, хто не жив в совку навряд чи буде цікаво що одне, що друге.
Андрухович - це культурницька (і не тільки)опозиція Кучманістану
> Андрухович навіть не підозрює наскільки він сам є витвором Кучмастану і як із зникненням в країні кучмастанських метастазів потреба в ньому для України, геть відпаде
Я Вам не скажу за всю Україну. Скажу за себе. Мені читати подобається. Тому що © подобається, що і як він пише. Так просто. Кучманістан не має до того ніякого стосунку.
2006.04.05 | Чучхе
Єдність і боротьба протилежностей
Sean пише:>
> Андрухович - це культурницька (і не тільки)опозиція Кучманістану
Все правильно. Опозиція могла б існувати лише доти, доки існував Кучмастан. Це взаємопов"язані речі. Ви тільки підтверджуєте мою думку, що Андрухович міг сформуватися у такому прибабахано-комплексуючому вигляді саме в країні Кучми.
>
> > Андрухович навіть не підозрює наскільки він сам є витвором Кучмастану і як із зникненням в країні кучмастанських метастазів потреба в ньому для України, геть відпаде
> Я Вам не скажу за всю Україну. Скажу за себе. Мені читати подобається. Тому що © подобається, що і як він пише. Так просто. Кучманістан не має до того ніякого стосунку.
Та то ваша справа. Просто нове покоління його вже не сприйме. Це не той автор, що залишається на віки, і тим більше не той, що формує національний характер. Бо взагалі-то його ессеї - це твори не для народу, а для якихось ґерметичних снобістських гуртків (їх багато зоукрема в КМАкадемії та навколо видавництва Смолоскип)
2006.04.05 | Боррачо
Re: Єдність і боротьба протилежностей
Чучхе пише:> Sean пише:
> >
> > Андрухович - це культурницька (і не тільки)опозиція Кучманістану
>
> Все правильно. Опозиція могла б існувати лише доти, доки існував Кучмастан. Це взаємопов"язані речі. Ви тільки підтверджуєте мою думку, що Андрухович міг сформуватися у такому прибабахано-комплексуючому вигляді саме в країні Кучми.
Браво!
> > > Андрухович навіть не підозрює наскільки він сам є витвором Кучмастану і як із зникненням в країні кучмастанських метастазів потреба в ньому для України, геть відпаде
> > Я Вам не скажу за всю Україну. Скажу за себе. Мені читати подобається. Тому що © подобається, що і як він пише. Так просто. Кучманістан не має до того ніякого стосунку.
>
>
> Та то ваша справа. Просто нове покоління його вже не сприйме. Це не той автор, що залишається на віки, і тим більше не той, що формує національний характер. Бо взагалі-то його ессеї - це твори не для народу, а для якихось ґерметичних снобістських гуртків (їх багато зоукрема в КМАкадемії та навколо видавництва Смолоскип)
І ще раз браво! У точку.
2006.04.05 | Sean
Re: Єдність і боротьба протилежностей
Чучхе пише:> Sean пише:
> >
> > Андрухович - це культурницька (і не тільки)опозиція Кучманістану
>
> Все правильно. Опозиція могла б існувати лише доти, доки існував Кучмастан. Це взаємопов"язані речі. Ви тільки підтверджуєте мою думку, що Андрухович міг сформуватися у такому прибабахано-комплексуючому вигляді саме в країні Кучми.
Це Ви про політичну опозицію - і то правильно. Я про культурницьку. Вона вічна, допоки існує антитеза в культурі.
Більш того, це ширше, тому що це самодостатнє, розвинувшись, напевно, з фронди, давно вже є самодостатнім і не потребує для існування чогось на своє заперечення. Читають його не конче, скажімо так, за "еуропейські промови". Тому що гарно пише, чортяка.
> > > Андрухович навіть не підозрює наскільки він сам є витвором Кучмастану і як із зникненням в країні кучмастанських метастазів потреба в ньому для України, геть відпаде
> > Я Вам не скажу за всю Україну. Скажу за себе. Мені читати подобається. Тому що © подобається, що і як він пише. Так просто. Кучманістан не має до того ніякого стосунку.
>
>
> Та то ваша справа. Просто нове покоління його вже не сприйме.
Вже сприймає
> Це не той автор, що залишається на віки, і тим більше не той, що формує національний характер.
Ну, роздиратися крізь віки не вмію.
> Бо взагалі-то його ессеї - це твори не для народу
М-дя? Я теж народ
2006.04.06 | Чучхе
Re: Єдність і боротьба протилежностей
Бачите, із зникненням антитез в політиці зникають антитези в культурі. Це дуже добре видно на прикладі ліберального суспільства. От наприклад ті ж "бунтуючі" французи, так звана боротьба яких з системою є невід"ємною частиною самої ж французької системи з 1968 року. Те ж саме паралельно відбувається і з французькою літературою, в якій на зміну, наприклад, Веркору (антитезному автору, бо на його творчість сильно вплинула участь у Спротиві), прийшли тодішні андруховичі Сартр та Маркузе з їх політкоректним бунтарством ні проти чого. Власне кажучи, вони знайшли чудовий вихід з ситуації, який ми можемо умовно назвати "концептуалізмом", коли смисл твору був підмінений яскравістю фігури автора. Зробити такий фінт виявилося дуже легко: достатньо було одному бігати з т.зв. маоїстами, а другому натуралістично описувати сексуальні акти.Sean пише:
> Читають його не конче, скажімо так, за "еуропейські промови". Тому що гарно пише, чортяка.
Про смаки не сперечаються і читайте, звичайно, що Вам по душі. Я тут швидше на еуропейські промови рефлексую.
2006.04.05 | Боррачо
"Не то беда..." (с)
"Не то беда, Авдей Флюгарин,Что родом ты не русский барин,
Что на Парнасе ты цыган,
Что в свете ты Видок Фиглярин:
Беда, что скучен твой роман".
2006.04.05 | Роман ShaRP
UVMOD п.2 офтопік. (-)
2006.04.06 | Чучхе
Швидше - в "культуру" (-)