04/16/2006 | Віктор Пушкар

Продовження статті МИ, МЄСНИЄ, або ж МИ, МІСЦЕВІ

Штучне довкілля, яке часто називають “другою природою”, для більшості жителей сучасного міста є першим і практично єдиним добре відомим їм. В побуті є поширеним уявлення про природу, що знаходиться десь окремо, за межами міста; зокрема, воно відбивається в словосполученні “поїхати на природу”. Але чи в кожному разі міське середовище має сприйматись як протиприроднє і дискомфортне? Перебування в місті частіше є добровільним, ніж вимушеним; практично кожна людина може суттєво впливати на організацію свого персонального простору і території, що межує з ним.

Різка зміна довкілля очевидно спричиняє стрес. Навіть його поступова зміна в певних випадках може спричиняти аналогічний травмуючий вплив на психіку. Це може стосуватись як добровільного переїзду сільської родини у місто, так і вимушеної евакуації внаслідок аварії або стихійного лиха. Також це стосується жителів районів, де здійснюється “ущільнювальна забудова”, знесення “застарілого”, в лапках чи без, житлового фонду. У разі примусового переселення чи евакуації патологічні реакції розвиваються ймовірніше порівняно із добровільним переїздом – зміна місця роботи, навчання, тощо.

Одним з основних чинників стресу є скорочення персонального простору. Персональний простір жителя міста є за визначенням дещо обмеженим порівняно із психофізиологічною нормою. Наприклад, відстань між двома особами до 50 см більшість дослідників характеризує як інтимну. Таким чином, в інтимній зоні типового міського жителя регулярно перебувають сторонні люди. З ущільненням забудови, із збільшенням денного населення в певних районах міста кількість порушень персонального простору також збільшується. Тобто джерелом усвідомлюваного чи неусвідомлюваного стресу може бути поїздка в громадському транспорті, або навіть звичайна прогулянка в надмірно людних місцях.

“Ущільнювальна забудова” спричиняє перерозподіл території між жителями нових і старих будинків, що часто відносяться до різних соціальних груп і мають різні погляди на засоби “правильної” організації довкілля. Замість планованої підвищеної комфортності житла можливе виникнення джерел постійної соціальної напруженості, девіантної поведінки і навіть злочинності. Як нових, так і старих мешканців.

У зв’язку з цим також варто згадати візуальне забруднення довкілля архітектурними спорудами, що не відповідають ландшафту, або рекламною продукцією, що аж надто впадає в око. Спробуйте сфотографуватись на Хрещатику таким чином, щоб в кадр потрапило якомога менше реклами. Спробуйте, прямуючи з роботи, роздивитись довколишній пейзаж, що років із 50 тому надихав поетів і художників. Роздивитись, замість просто спостерігати під ногами найкоротший шлях з пункту А в пункт Б. І ви побачите, як спотворюють ландшафт деякі будови радянських та пост-радянських часів.

Наче є в місті посада головного архітектора, навіть зайнята певною фізичною особою, є служба охорони пам’яток, тощо. Але… їх найважливіші функції вимушено виконують громадські рухи, що протидіють вандалізму. Українські міста є побратимами в своїх будівельних проблемах. Що більше бажаючих поставити залізобетонний хмарочух з видом на історичні пам’ятки, тим менше історичних споруд видно з кожної наступної новобудови. Що більше в місті бигбордів з лайтбоксами, тим менше ефективність кожного з них. Київ став містом зелених парканів, і навряд такий імідж сумісний із званням “Європейської столиці”. За іронією, новостворена партія з підкресленно проєвропейською назвою зробила досить серйозний внесок у передвиборче візуальне забруднення міста. На рівні новостворених екологічних партій.

В мене є пропозиція до єврокультурно стурбованого панства. Замість, або разом з боротьбою за відкриття офісу в Брюселі і наступний вивіз чиновників з сім’ями у паризький Діснейленд поборотись:
- за зменшення кількості парканів екологічного кольору;
- за пристойний вигляд старих і нових районів міста;
- за відповідну ландшафту кольорову гаму зовнішньої реклами. Або дитячих майданчиків. Бо часто вони нагадують наслідки тривалого зловживання буряковим самогоном.

Для більшості сучасних міст характерний високий рівень шуму, що значно перевищує як межі, припустимі з психофізиологічної точки зору, так і діючі в Україні санітарні норми. Його джерелом можуть бути будівельні роботи, до яких громадянам досить легко пристосуватись, частково втративши слух. До будівельних робіт додаються ще й звукові програми умовно розважального або рекламного характеру, доцільність яких викликає заперечення у більшості споживачів. Наприклад, рядом рішень місцевих адміністрацій на вимоги громадськості було забонено трансляцію радіо у міському транспорті. Однак в багатьох інших випадках відео- та аудіопродукція сумнівної якості продовжує примусово пред’являтись споживачам.

Ступінь пристосування до обмеження персонального простору має значні індивідуальні варіації; агресивні прояви щодо порушників інтимної відстані (в прямому і переносному сенсі) є одним із поширених варіантів адаптації; правопорушення, що вважаються, немотивованими з правничої точки зору, часто виникають як реакція на свавільне вторгнення у персональний простір. Для багатьох місцевостей із нераціонально організованим довкіллям, значним візуальним та звуковим його забрудненням характерний підвищений рівень маргіналізації населення. І, відповідно, зростання типових для маргіналів форм злочинності.

В першу чергу маються на увазі вже згадані нами в попередній частині райони поселення нових міських жителів та депресивні території з послабленим впливом культурних центрів. Деякі американські дослідження, починаючи з 1970х, простежують чіткий зв’язок між типом поселення, характером і рівнем злочинності. Хоча злочинність навряд зростає як прямий наслідок збільшення поверховості будинків, вона напевне пов’язана з послабленням соціальних зв’язків у місцевій спільноті, і з послабленістю культурної сфери великого міста порівняно з традиційним бургом.

Невротична адаптація до змін довкілля на перший погляд є прийнятнішою і безпечнішою для суспільства, ніж злочинність. Типовий невротик є добре соціально адаптованим; він згоден беззастережно підкорятись авторитетам і приймати пропоновану йому ззовні модель реальності. Але наслідки довгострокової масової невротизації також можуть спричинити руйнівну дію на рівні колективної психіки. Формуючи в людей, починаючи з дитячого віку, беззастережну покору, ми згодом здивуємся браку в суспільстві лідерів, і навіть просто громадян, здатних брати на себе відповідальність.

Ігнорування цих очевидних чинників трьома екологічними партіями, включно з найдавнішою і досить популярною на виборах-98 ПЗУ, призвело їх до закономірного результату. До ігнорування цих партій більшістю виборців. Про проблему ущільнювальної забудови, згідно даних нашого опитування, актуальну для всіх великих міст України, не здогадувалися ні центральні апарати, ні локальні осередки партій, що позиціонують себе як екологічні. Отже, людина, що так турбується вирубкою лісів в Бразилії, цілком спокійно може всидіти на кріслі з незаконно зрубаної в Карпатах деревини.

Згадаємо російського класика: “Гвоздь у мєня в сапогє кошмарнєй, чєм фантазія у Гёте”. Отже, марно лякати обивателя озоновою діркою в атмосфері, коли аматори-євроремонтники роблять велику дірку в його приватному помешкані. Марно лякати глобальним потеплінням людину, в якої при мінус 20 градусах відмовляє опалення чи замерзає водогін. Якщо трансгенний білоруський цап колись потрапить до нашого меню, він навряд повністю замінить натуральну вітчизняну свинину. В той самий час у чергах до дуже невисокого посадовця, що живе на гроші місцевої громади, але, прозоро натякаючи на куку в руку, стверджує: “Ви мнє зарплату нє платітє”, хоч раз вистоював кожен з нас.

В цих самих чергах іноді помирають пенсіонери. Але екологів це стосується дуже відносно. Оскільки київські невисокі посадовці підтримали інших аутсайдерів виборчих перегонів – Єдність і Партію соціального захисту. Кого об’єднала локальна Єдність, і хто сподівався соціально захиститись за допомогою одноіменної партії, жителі європейської столиці теж зорієнтувались досить чітко.

(Закінчення буде)

Віктор Пушкар,
канд. психол. наук,
старший науковий співробітник
КНУ ім. Тараса Шевченка.