04/18/2006 | Юрій Андрухович

1

Я не надто добре орiентуюся на мiсцевостях i надто часто дозволяю собi заблукати. Попри всю мою любов до географiчних мап, я так i не навчився функцiонального до них ставлення - вони для мене були й залишаються радше такою собi фантазiйною сумiшшю, гiбридом лiтератури й малярства, назви та вiзii, й аж нiяк не засобом знайти правильний шлях.

Тому моi шляхи переважно кружнi, а улюблений спосiб пересування у просторi - навмання.

При цьому я вже, мабуть, нiколи не позбудуся однiеi з найстiйкiших своiх звичок - безцiльного розглядання географiчних атласiв. Яких iще несподiванок можу вiд них очiкувати? Моя особиста епоха великих вiдкриттiв давно позаду - десь у тому вiцi, що його окреслюють як дитячо-шкiльний. Звiдки на цьому свiтi взятися новим архiпелагам чи континентам?

2

Але вчора менi трапився (Westermann Kartographie, 1996), i я почав гортати його злiва направо й навпаки i так - з перервами - гортаю його до сьогоднi. При цьому я не можу надовго не зупинитися на сторiнках 14-15, де зображена Mitteleuropa. Впродовж доброго десятка рокiв я стало повертаюся до цього поняття, намагаюся знаходити для нього новi й новi вимiри, влаштовую ревiзii своему попередньому про нього уявленню.
Тому я вiдразу ж влаштовую свою ревiзiю i для . Його Mitteleuropa складаеться передусiм iз Нiмеччини та Польщi - це наче захiдна та схiдна ii основи, такi собi сiямськi близнюки в центрi свiтобудови. З пiвдня вони спираються на Словаччину з Угорщиною, Чехiю, Австрiю та Словенiю, шматочок Iталii (радше символiчний - щоб i макаронникiв не забували, мовляв!), а також Швейцарiю. З пiвночi мають трохи Литви, Схiдноi Прусii (пардон, Росii), Данii, Голандii та Бельгii, а iз заходу - зовсiм небагато Францii. Мене найбiльше цiкавить, що там на сходi. А там - по велетенському шматку Бiлорусi, Украiни й Румунii. Не думаю, що автори свiдомо допускають цих трьох останнiх до свого мiтельойропейського товариства, дозволивши вiдтак заходовi Украiни бодай картографiчно об'еднатися зi сходом Францii, а пiвнiчнiй Молдавii - з пiвденною Данiею. Справа передусiм у специфiцi географiчних мап: iх неможливо очистити вiд зайвого, бо земна поверхня в силу своеi кулястости все-таки характеризуеться неперервнiстю.

3

Варiянт Mitteleuropa, що його пропонуе , не надто пасуе до моеi приватноi - гм, назовiмо це концепцiею - Центрально-Схiдноi Европи як простору вiд Естонii до Албанii, об'еднаного посттоталiтарною реальнiстю. Отож до моеi Центрально-Схiдноi Европи мусять належати не тiльки згаданi Естонiя та Албанiя, але й Латвiя i Литва (причому ця друга повнiстю, а не трохи), а також майже або цiлком незримi на сторiнках 14-15 Молдавiя, Болгарiя, Сербiя з Чорногорiею, Хорватiя i Македонiя. Але в нiй не мае бути нi колишньоi Захiдноi Нiмеччини (колишня НДР швидше так!), нi Австрii та Швейцарii. На нiй мусять бути видними моря: Балтiйське, Чорне й Адрiятичне. Порiвняно з мапою Mitteleuropa в , моя мапа Центрально-Схiдноi Европи, як можна тепер здогадуватися, повинна б мати вiдчутний схiдний ухил, схiдний центр ваги, вся маса ii тiла мусить просто-таки завалюватися на схiдний бiк. Можна б навiть зауважити, що це насправдi нiяка не Центрально-Схiдна, а просто Схiдна Европа - колишнiй об'ект радiомовлення пiдривних мюнхенських центрiв. Але на нiй (за винятком згаданого шматка Прусii, вiд якого нiде не подiтися) немае Росii - того, що зробило би ii таки вже надто Схiдною i не надто Европою.

4

Захистити власне розумiння Центрально-Схiдноi Европи я спробую за допомогою не так логiчних, як лiричних дефiнiцiй. При цьому слова територiя, зона, частина свiту, смуга, терен, простiр радше не допомагатимуть менi, а заважатимуть. Але iнших слiв у мене просто немае, задовiльняюся цими.

Отже, Центрально-Схiдна Европа станом мого особистого ii розумiння на серпень 2005 року це:
- територiя виняткових iсторичних напруг, зокрема масових депортацiй i виселень, а навiть i кiлькох геноцидiв;
- простiр, у якому вiдчуття кривди донинi е категорiею фiзичною, на кшталт атмосферного тиску, i може бути вимiряне в якихось досi не запроваджених одиницях;
- частина свiту, де заведено безпiдставно пишатися тим, з чого насправдi слiд було би сумувати - своiм перебуванням мiж Сходом i Заходом;
- смуга частоi змiни державних утворень, перехiдна мiжiмперська сейсмiчна зона;
- територiя мiж росiянами й нiмцями, до 1 травня 2004 року - мiж Росiею та Европейським Союзом;
- простiр, у якому безслiдно розчиняються вкраденi в ЕС автомобiлi й - почасти - отриманi з ЕС гранти;
- мала батькiвщина нелегальноi робочоi сили, так званих польських сантехнiкiв, а також не тiльки польських танцiвниць, стриптизерок i повiй;
- зона експорту внутрiшнiх органiв людського тiла й покинутих невiдомими батьками дiтей;
- територiя перетину культурно-генетичних впливiв, де селяни все ще ходять у капелюхах, а селянки в хустках;
- терен переважно жахливо кепських дорiг - у цьому сенсi вiдверто антиримська (позаримська) цивiлiзацiя;
- терен, на якому узбiччями цих жахливо кепських дорiг завжди пересуваються якiсь пiшоходи, погоничi домашнiх тварин;
- частина свiту, на три чвертi слов'янська, тобто неминуче схильна до сталого вживання мiцного алкоголю;
- частина свiту, де перед вереснем 1939 року все ще вiльно говорилося середньовiчною нiмецькою мовою, по-iншому званою iдиш;
- територiя, де все ще знають росiйську, але часто вдають, що не знають;
- простiр, у якому загалом говориться надто багатьма мовами, щоб можна було вважати його простором хоч якоiсь спiльноi iдентичности, крiм вавилонськоi;
- територiя, де не тiльки естонцi не можуть зрозумiти спорiднених iз ними угорцiв, а навiть серби - бiльш нiж спорiднених iз ними хорватiв;
- територiя, де нiхто не розумiе циган, через що вони покидають ii в захiдному напрямку малими музичними групами у складi акордеон, саксофон, гiтара;
- територiя, де нiхто нiкого не розумiе, себто вiчно тимчасово окупована територiя;
- територiя, де кожен завжди зрозумiе кожного, якщо йдеться про шматок хлiба, сигарету, склянку вина;
- простiр межовоi та хронiчноi екзистенцiйноi непевности, через яку його заведено вважати вкрай релiгiйним (та й вiн сам себе таким уважае).

5

Дозволю собi припустити: найтяжчим iз грiхiв розширення Европейського Союзу, що сталося 1 травня 2004 року, майбутнi iсторики назовуть те, що цю територiю, мою Центрально-Схiдну Европу, було розiрвано й розподiлено за рiзними центрами, з яких принаймнi один - Москва - вже фактично нiяким центром не е, але щосили вдае, нiбито цим центром залишаеться, i це вдавання йому почасти вдаеться.

6

Усе, про що я намагався вести мову дотепер, - це так собi: закрiплення перейденого або уточнення сформульованого (наскiльки слово уточнення пасуе до цього хисткого й безвiдповiдального жанру). Про цi та подiбнi речi я пишу десь так вiд початку 90-х рокiв, приблизно з того самого часу, вiдколи вирiшив зробити географiю вiдповiдальною за культуру.
Але про Сарматiю тут iще навiть i не згадувалося.
(от уже й справдi жертву я собi вибрав!) такоi частини свiту й узагалi географiчноi назви не знае. Гортаючи його, натрапляеш на всiлякi парадокси простору, зумовленi парадоксами часу. Наприклад, Украiна, де я живу, судячи з цього атласу, так i не знае, де iй подiтися. Ii захiдна частина розташована начебто в Мiтельойропi (сторiнки 14-15), зате вся ii решта - в Азii (сторiнки 152-153). Розiрвана й загублена десь помiж сторiнкою 15 i сторiнкою 154 , Украiна справдi не може визначитися, до чого належить. Принаймнi в межах конкретного атласу вона справдi розколена, i це справдi двi Украiни.
Але Сарматii на жоднiй iз умiщених у мап не видно.
Можемо хiба що приблизно здогадуватися про мiсце ii колишнього розташування. При цьому будемо змушенi спиратися на винятково ненадiйну пiдпору - Геродота. Чи не з його базових для всiеi подальшоi науки описiв випливае, що пiвнiчнiше вiд Понту Евксинського траплялися восьмипалi люди з третiм оком - на животi? Чи не вiн першим запровадив традицiю, згiдно з якою елемент фантастики в описуваннi далеких земель охоче вiтаеться?
У будь-якому разi постгеродотiвськi версii розташування Сарматii пов'язанi лише з декiлькома найусталенiшими геокоординатами. Серед цих координат, до речi, немае нiчого усталенiшого, нiж плинне. Немае нiчого певнiшого за воду, хоч рiчки так само змiнюють русла. Але й гори здатнi рушити з мiсця й кудись пiти. Тому все-таки вода, тобто межi, окресленi ii плиннiстю.
Iз цього випливае, що Сарматiю слiд шукати десь мiж Доном i Дунаем (бiльша Сарматiя, ii розширена версiя, чи, нинiшньою мовою, Сарматiя XXL). Менша натомiсть - десь мiж Днiпром i Днiстром. Санскритський корiнь дана, присутнiй в усiх чотирьох рiчкових назвах, тобто в обидвох - ширшiй i вужчiй - версiях, нiчого особливо не прояснюе.
Можна, крiм того, спертися на море й окреслити Сарматiю як Пiвнiчне Причорномор'я. Але де закiнчуеться це При-Чорномор'я, за скiльки кiлометрiв пiвнiчнiше вiд узбережжя - за сто, за п'ятсот, за тисячу?

7

Зате Птолемеевi для його подiлу виявилася необхiдною лише одна координата. Вiн записав, що Сарматiй е двi - европейська й азiятська, i межею мiж ними е Дон. Тобто все, що захiднiше вiд нього, - це европейська Сарматiя, а що схiднiше - азiятська. Птолемей наче передчував, як менi знадобиться його вчення: захiднiше вiд Дону може бути лише Украiна.
Приблизнiсть у висновках античних фантазерiв, звiсно, не дозволить менi поставити знак рiвности мiж нинiшньою Украiною та европейською Сарматiею. Тисячi кiлометрiв (миль? стадiй? лiг?) у той чи той бiк - типова для Птолемеевих часiв похибка в описуваннi земель, а плутанина з назвами народiв i географiчними назвами е хiба що додатковим свiдченням того, що географiя - це насправдi поезiя.

8

Iз цього не мiг не скористатися герой одного з моiх романiв, Станiслав Перфецький, котрий iще на початку 90-х рокiв, виступаючи перед вельми поважною мiжнародною публiкою у Венецii, говорив приблизно таке: <Прадавня Украiна - не менш фантастичний простiр, нiж описана Августином Етiопiя. Достатньо хоч би побiжного перелiку всiх цих мешканцiв поля, лiсу, гiр i вод. Кiммерiйцi, повитi ще Гомером у туман "Одiссеi" - чи були вони, запитаете ви - чи був Гомер, запитаю я. Про Кiммерiю знаемо тiльки те, що Рембо вважав ii "батькiвщиною мли i смерчiв". Скити, що е прямими нащадками чи то Геракла, чи навiть самого Зевса, i певно тому живуть у повстяних будах на возах. Iседони, що прогнали скитiв iз-над Каспiю. Арiмаспи, що прогнали звiдти ж iседонiв. Таври, в яких бичачi й цапинi голови. Неври, кожен з яких раз на рiк бувае вовком. Амазонки, що не мають правого перса, аби зручнiше стрiляти з лука. Сармати (ось вони! - Ю.А.), яких цi амазонки породили вiд скитiв. Андрофаги, що iдять людське м'ясо i не визнають анi правди, анi законiв. Амадоки, що теж iдять людське м'ясо, але живцем. Меланхлени, що ходять лише в чорному. Савдарати, нiбито цiлком тотожнi меланхленам, однак за iншими джерелами, швидше язигам, саям, тiсаматам та роксолянам. З останнiми не слiд плутати анi ревксiналiв, анi розомонiв, а тим бiльше койстобокiв, що вславилися грабiжницькими нальотами на Балкани, через що iх порiвнювано з бесами. Карпи, що дали назву Карпатським горам, званим iще на той час Кавказькими. Агатiрси, якi спiвали замiсть того, щоб говорити. Даки, гети, а вiдтак бастарни, вiд яких повелися готи, скiри, герули, руги, вандали, тайфали, гепiди, уругунди, тобто бургунди, а також iншi бастарди. Гунни, що прийшли з неiснуючих пустинь i пiшли в неiснуючi лiси, а слiдом за ними - не тiльки кутургури та онугури, але й унугури, утургури i унугундури. Анти, тобто венети, або ж iнакше - пелазги, що пiд iменем етрускiв докотились аж сюди, на пiвнiч Iталii. Авари (справжня iсторична аварiя!), за якими потяглися потоками варварiв усi iншi булгари, хозари, кара-калпаки, обри, угри, печенiги, песиголовцi, сироiди та половцi - i жоднi обороннi землянi вали не могли порятувати вiд летючоi Азii цих безмовних i досi не названих автохтонiв>. I трохи далi: <Що поробиш? Стонадцять племен влаштувало собi довiчний карнавал у наших генах>.

9

Перфецькому добре - його публiка просто тiшиться бомбастичним виверженням, анi на мить не здаючи собi справи з того, що насправдi цей блазень нiчого, ну майже нiчого не вигадуе.
Щодо мене, я маю справу з набагато уважнiшою та прискiпливiшою публiкою. На ii очах я цiлком переконливо мушу окреслити межi власноi Сарматii. Спираючись при цьому на цiлком авторитетне джерело - .
I що я в ньому бачу?

10

Синя лiнiя Днiпра майже iдеально дiлить глобус Украiни на двi пiвкулi - схiдну й захiдну. Цей суто картографiчний образ найбезпосереднiше пов'язаний iз тим, що заведено називати комплексом двох Украiн. Якщо рiчки - це кордони, то Днiпро - це передусiм кордон ландшафтiв: пагорби з лiсами, так званi гори, на заходi, тобто на правому березi, i рiвнина, степ на сходi (лiвий берег). При цьому все, що захiднiше вiд Днiпра, видаеться культурно споконвiчним, осiлим, аграрним i стiйким, а все, що схiднiше - безкоренево-номадичним, колонiзованим, пролетарським, спустошеним. Це, власне кажучи, i е колишне Дике Поле - терен ненастанних пересувань i переселень сотень кочових народiв, усiх можливих сарматiв чи навiть i пiдперезаних iрано-осетинським мечем саоромантiв.
Прояви цього роздвоення, у тому числi й конфлiктнi, становлять сенс украiнського iсторичного виклику.

11

Отож я можу окреслити ii мiсце: Сарматiя - це все, що на схiд i на пiвдень вiд Днiпра, тобто це Пiвдень i Схiд Украiни. I вона е викликом.
Для Украiни як цiлости Сарматiя е викликом, бо
- степова i посушлива;
- говорить переважно росiйською;
- густо, анахронiчно й депресивно iндустрiялiзована;
- пролетаризована i традицiйно кримiналiзована;
- завжди була й далi е територiею втiкачiв - наприклад, iз турецького рабства, а вiдтак бездомних рецидивiстiв, безробiтних збирачiв коноплi та маку й подiбних безбожних анархо-православних типiв (котрi, втiм, переважно лояльнi до влади в цiлому, поки вона не чiпае iхнiх пролетарських пам'ятникiв);
- легко пiддаеться полiтичним манiпулюванням у зв'язку з чорно-бiлою вiзiею свiту;
- п'є горiлку <Шахтарську> з пивом <Сармат>;
- не любить або принаймнi недолюблюе всього, що захiдне; Европа для неi надто далека, надто сита, затишна й надто вигадана, Европу вигадали в Киевi, щоб морочити голову, Европи для неi не iснуе, бо Европа може хiба що зрадити;
- видобувае нелегальне вугiлля на нелегальних шахтах руками i хребтами лiтнiх жiнок та неповнолiтнiх дiтей;
- є нерозривною сукупнiстю зон - промислових, в'язничних, закритих, заборонених, вiльних економiчних;
- натякає на Dreamland - велику протокультурну пустку, яку дуже хочеться чимось заповнювати.
Але чим ii можна заповнити?

12

Наважуся припустити, що пiсля 1 травня 2004 року в европейськiй архiтектонiцi почався зсув. Центрально-Схiдна Европа, що майже пiв столiття виглядала непорушною i незмiнно застряглою мiж двома залiзними завiсами, почала зазнавати витiснення зi своеi канонiчноi територii - територii краiн - нових членiв ЕС. Це витiснення м'яке, але воно послiдовно неухильне i справдi не залишае для неi простору. Амбiвалентнiсть буття помiж зникае на всiх рiвнях - вiд унiфiкацii ландшафтiв до прагматизацii ментальности.
Тим часом саме усвiдомлення перебування (а вiдтак i буття) мiж Сходом i Заходом е ключовим для центральносхiдноевропейського (ЦСЕ) самоусвiдомлення. Розумiння того, що ти мiж, е чимось на кшталт розпiзнавального знаку. Анi Чехiя, анi, скажiмо, Польща формально вже не е краiнами мiж - iх запрошено стати частиною Заходу, i вони посилено стають нею.
Натомiсть краiнами мiж сьогоднi е Украiна, Бiлорусь i Молдова. При цьому Украiна з усiх трьох найвиразнiше: на чотирнадцятому роцi своеi радше формальноi незалежности вона таки фактично унезалежнилася вiд Росii (Сходу), але все ще не отримала нi запрошення, нi будь-якоi обiцянки запрошення вiд Заходу. Бiлорусь полiтично залишаеться частиною Сходу - якщо не протекторатом, то сателiтом Росii, i в ii випадку мусило би передусiм дiйти до змiни режиму, хоч ЦСЕ-процеси в нiй усе одно неминучi. Молдова суттево ослаблена несамодостатнiстю i територiяльною проблемою, тому в ЦСЕ-процесах фактично позбавлена суб'ектности, але радо пiдтримае активнiшого.

13

Отже, сталося: Центрально-Схiдна Европа зрушила з мiсця i дрейфуе у схiдному напрямку територiею Украiни. При цьому вона не може не наразитися на спротив Сходу, i якщо назвати це вiйною було би дещо заголосно, то жорстким протистоянням - саме доречно. Восени 2004 року ЦСЕ набула помаранчевого кольору, захопила мiльйони нових iндивiдуальних свiдомостей, форсувала Днiпро i поширилась аж до росiйського кордону на пiвнiчному сходi. На цьому напрямку вона фактично вичерпала свiй потенцiял розширення та перемiщення - далi тiльки Росiя, тобто вже iнший континент. Iй залишаеться пiвденно-схiдний напрямок - Dreamland Сарматiя.

14

Я не обмовився: Росiя - тобто iнший континент. У цьому текстi вона виникала вже неодноразово, слiд i для неi пiдшукати якесь вiдповiдне мiсце.
Упродовж моiх неодноразових читань i публiчних дискусiй iз приводу меж Европи на всiляких захiдних форумах менi так само неодноразово траплявся цей тип захисника Росii. Того разу вiн попросив слова у вiдповiдь на моi рiчково-географiчнi метафори, з яких випливало, що Украiна цiлком i повнiстю належить Атлантичному свiтовi. Вiн був нiмцем, але зовнi нагадував чеховського iнтелiгента - такими iх принаймнi роблять окулярнi скельця. <Росiя - це краiна високоi европейськоi культури, - проголосив вiн. - Особисто я знаю чудових людей з Новосибiрська, якi слухають Моцарта!> Я погодився з тим, що Европа i справдi не мае меж, i в цьому сенсi ми не смiемо вилучати з неi не тiльки Росiю, але й Сполученi Штати Америки. Це викликало в нього чергове заперечення: <Америка? Нiколи! Це зовсiм iнше, це нiяка не Европа!>. <Але особисто я знаю чудових людей iз Сан-Франциско, якi слухають Моцарта>, - вiдповiв я.

15

Не сумнiваюся в тому, що мiй опонент належав до прихильникiв запаморочливо красивого гасла "Европа вiд Лiсабона до Владивостока!". Просторова перспектива хаотично велетенського Свiту-За-Уралом, безперечно, не може не притягувати захоплених поглядiв вихованих у впорядкованiй тiснотi й вузькостi надрайнських мiстечок нових вiзiонерiв. Романтичне Drang nach Osten нiкуди не зникае, набуваючи все нових iнтелектуальних модифiкацiй. Цього разу воно виявляеться у справдi неосяжнiй широтi гасла "Европа вiд Лiсабона до Владивостока!".
Я знову сягаю по , намагаючися визначити, де в такiй Европi знайшлася б моя - Центрально-Схiдна. З усього випливае, що десь помiж рiчками Iртишем та Леною. На вiсiм десятих вона складалась би з тайги i була б однiею з найрiдше заселених свiтових територiй, iз густотою 0,00001 людини на квадратний кiлометр, безумовними ii центрами були б мiста Новосибiрськ (де, як ми знаемо, слухають Моцарта), Красноярськ i зразково-соцiялiстичний Братськ, а корiнним населенням - евенки й буряти.
Особисто я такоi Центрально-Схiдноi Европи не хотiв би. Не тому, що маю упередження стосовно евенкiв - радше навпаки. Просто жоден Iртиш не може замiнити менi Дунаю з його альпiйськими, карпатськими i балканськими притоками. Жодна музика не замiнить менi румунськоi й угорськоi, а також гуцульськоi.
Единий у такiй ситуацii плюс полягав би в тому, що Украiна в "Европi вiд Лiсабона до Владивостока!" виявилась би стовiдсотково захiдноевропейською краiною. I не тiльки в сенсi географiчного розташування - адже, як вiдомо, все пiзнаеться в порiвняннi.
А проте особисто менi значно бiльше сподобалося би гасло "Європа вiд Лiсабона до Луганська!" - звучить не менш по-вiзiонерськи, але в той же час окреслюе зону европеiзацii значно помiркованiше. I, щиро кажучи, вiдповiдальнiше.

16

Наскiльки Сарматiя е викликом для Украiни, настiльки ж Украiна е викликом для ЕС. При цьому Европа (надалi для розмежування акцентiв я вживатиму це слово в його консервативному, захiдноевропейському значеннi) цього украiнського виклику потребуе як повiтря. Тому що вона у кризi.
Украiна ж - так само як повiтря - потребуе европейськоi перспективи. Але вона цього повiтря не отримуе. При цьому з европейського боку iй закидають передусiм неготовнiсть суспiльства й елiт до евростандартiв. Тiльки от що це таке i як iх осягнути - особливо якщо вони, цi стандарти, подвiйнi?
З усiх евростандартiв менi до кiнця зрозумiлий лише один - евростандарт ненасильницького повалення тоталiтарних режимiв. Його було встановлено на порозi новоi Европи хвилею оксамитових ЦСЕ-революцiй 1989-1991 рокiв, за що майже всi суб'екти цих революцiй з Естонiею й Албанiею в тому числi були невдовзi нагородженi европейською перспективою, якою однi скористалися (Естонiя), а iншi досi не зумiли (Албанiя). Украiна цього стандарту не тiльки цiлком успiшно досягла (1991 року), але й суттево полiпшила (2004 року). 2004 року украiнцi змушенi були доламувати те, чого не спромоглися доламати 1991-го, так що воно вижило, трансформувалося, перегрупувалося i знову сiло iм на голови. Але за 13 рокiв iснування пiд ним украiнцi, як виявилося, накопичили феноменальний громадянський потенцiял. Саме вiн i дав iм змогу провести й завершити свою Помаранчеву революцiю з таким високим евростандартом.
Що в цiй галузi можуть бути ще й iншi стандарти, неевропейськi, всi ми побачили трохи згодом - на прикладi Киргизii та (значно кривавiше) Узбекистану. Уже навiть на цьому тлi Украiна заслуговуе вирiзнення i перших крокiв назустрiч.

17

Так, неготовнiсть - звiсно, але коли i як настае готовнiсть i чим вона вимiрюеться? I наскiльки вищою була ця готовнiсть у Польщi, Литви, Латвii на початку 90-х рокiв або дещо згодом - у Румунii чи Болгарii? I чому украiнцям навiть не збираються надавати малого шансу на поступове здобування цiеi готовности - наприклад, скасувавши для них вiзи? Як iнакше ii здобувати - у багатогодинних i нерiдко вельми принизливих чергах до захiдних посольств? Як можна скласти iспит, якщо тобi вiдмовлено у правi вiдвiдування лекцiй, користування пiдручниками й до того ж не призначено професора?
До речi, про iспит. Iспитом була холоднеча. А також постiйна загроза - того, що хтось зiрветься, що задзвенить перше скло, проллеться перша кров, що владi вдасться спровокувати сутички, що все спалахне жорстокiстю i насильством. I сталося чудо, бо цього не сталося. Але цього й не могло статися - ми не дали цьому жодного шансу. Ми тiльки те й робили, що допомагали одне одному вистояти в цiй холоднечi. Тобто ми спiвали, скандували i трималися за руки. I дiлилися з нашими супротивниками теплим одягом та гарячою iжею.
Якоi ще революцii треба, щоб довести нашу готовнiсть?

18

Так от - чому нам не хочуть дати шанс? У мене е страшенно наiвне пояснення: вiд небажання сердити Росiю.
У 70-тi роки це називалося Ostpolitik. Боюся, що приблизно так само це називаеться й сьогоднi. Суттево спрощуючи, я все ж наважуся припустити, що всерединi цього явища - закритiсть вiзантiйського штибу, таемна дипломатiя, безкраватковий формат, намацування людських слабкостей у дракона. Знешкодити росiйського зверхника можна, лише купивши його. Почалося з того, що Брежнева купували мерседесами. Горбачова - почесними унiверситетськими званнями та вдячнiстю. Ельцина - так само вдячнiстю, але передусiм незлiченною кiлькiстю легендарних алкогольних напоiв. Путiна купують значно суттевiшими справами - геополiтичними: Чечнею, Бiлоруссю. Я поки що не сказав .

19

Я цього поки що не сказав, хоч почуваюся зрадженим.
Не так давно менi звернули увагу на те, що "зрада" - це дуже сильне слово i за нього треба вiдповiдати. Саме це я зараз i спробую зробити.
Коли ми десять рокiв жили в Украiнi пострадянськiй, не без пiдстав прозванiй Кучманiстаном, то постiйно чули вiд нашого тодiшнього керiвництва й передусiм вiд нашого злочинного президента, що <в Европi нас нiхто не чекае>. У такий спосiб вони втовкмачували нам, що ми можемо не надто напружуватися: Украiна як була, так i залишиться пiдросiйською сiрою зоною, тобто iхньою. I нiяка Европа не допоможе нам ii з цiеi багнюки витягнути.
Але ми розумiли це так, що в Европi нiхто не чекае не нас, а iх. Тобто все наше тодiшне керiвництво на чолi з нашим злочинним президентом. I в цьому Европа мае цiлковиту рацiю - що вона iх не хоче i на них не чекае. Бо навiщо iй додатковi злочинцi? Але без нас вона просто не може, вона без нас неповна, недовершена, недо-Европа.
У цьому ми намагалися переконувати тих, якi нас читали i слухали, тобто ми формували собi однодумцiв - принаймнi в тому, що iх треба скинути, обравши iнших - кращих. Ми мучилися недаремно i таких однодумцiв сформували - на Майданi iх виявився мiльйон. Усi разом ми не тiльки обрали iнших, ми ще й захистили свiй вибiр, який вони у нас хотiли вкрасти. За це Европа нам сказала, що ми начебто молодцi. I на цьому все закiнчилося. Так нiби й справдi вона не чекае не тiльки iх, але й нас.

20

Европа зменшуеться i параноiдально закривае кордони. З моменту iх великого трiюмфального усунення 1 травня 2004 року минув лише рiк, а Европа зменшилася, нiби якась шагренева шкiра! Пояснюеться це начебто тим, що вона в кризi. Але якщо 1 травня 2004 року було ii найвищим трiюмфом, то як це могло статися - така криза i за якийсь лише рiк? Iз такоi вершини i на саме дно! I що, власне кажучи, сталося? Польськi сантехнiки затероризували мирне населення Францii? Угорськi медсестри поставили пiд загрозу здоров'я голандцiв? Украiнцi влаштували серiю вибухiв у лондонському метрi?
Европа не в кризi - це лишень криза бюрократiв, якi не знають, що далi. Йдеться тiльки про банкрутство бюрократiв i популiзм лiдерiв.
Але вони не визнають цього вiдверто i натомiсть указують Украiнi на ii неготовнiсть. Виявляеться, здiйснивши чудо, ми насправдi нiчого не змiнили.
Я почуваюся так, наче менi вкотре вiдмовляють у правi на iнше майбутне. Погодьтеся, що це досить прикре вiдчуття - з таким просто не живуть.

21

Тому, щоб жити далi, я не перестаю розглядати географiчнi атласи. Я уявляю себе там, де нiколи ще не бував - на щастя, менi е що уявляти, бо я не бував у бiльшостi мiсць на свiтi.
Насправдi я хочу не так i багато: щоб украiнцям дозволили iздити Европою без перешкод. Хоча б на тiй пiдставi, що вони теж европейцi. Тобто щоб на них так само поширювалася 13 стаття Загальноi декларацii прав людини про свободу пересування - хоча б на тiй пiдставi, що вони теж люди, навiть тi з них, якi мають по вiсiм пальцiв i трете око - на животi.
Щоб польськi або словацькi прикордонники, цi сторожовi пси Шенгену, не нарощували iхнiм коштом комплекс своеi повноцiнности.
Щоб вони просто сiдали - в автомобiлi, потяги або на велосипеди - i вирушали в захiдному напрямку, цiлком легально й довiльно. Вони вже не зруйнують нiчиiх мiст i не знищать жодноi культурноi пам'ятки. Крiм того, вони обов'язково повернуться, бо врештi знайшли свою батькiвщину, таку центральну й таку схiдну водночас. Вони повернуться - я за них ручаюся.


КРИТИКА. 1-2 2006 рiк
Cайт КРИТИКИ: http://krytyka.kiev.ua

Примітка: цей есей увійде до нової книжки Ю.Андруховича "Диявол
ховається в сирі", яку "Критика" видасть восени цього року.