МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Чому українські олігархи мають полюбити мову

04/19/2006 | Юрій Шевчук
Навіщо українським можновладцям українська мова? До сих пір намагання схилити зросійщене суспільство незалежної України на користь мови засновувалося на ідеалістичних у своїй суті арґументах про те, яка вона “солов’їна”, неповторна, багата, або як це аморально зраджувати рідних тата і неньку. Ця стаття є спробою подивитися на мову з точки зору холодної прагматики політичного розрахунку, що може виявитися переконливішим за патетичні лементації ура-патрійотів. Центральною тезою статті є те, що українська еліта опинилася у такому внутрішньо і зовнішньополітичному становищі, яке згори позбавляє її розкоші вибирати мову і культуру. Це становище диктує їй українську мову і культуру як єдино можливі за даних обставин.

У політичній філософії є поняття “рації держави”. Це дослівний переклад італійського виразу епохи Відродження ragione dello stato (у сучасній італійській - ragion di stato), яке згодом дало французький відповідник raison d’état, чи англійський reason of state. Це поняття бере початок у писаннях таких двох політичних філософів італійського Ренесансу, як Нікколо Мак’явеллі (1469 - 1527) та Франческо Ґвіччардіні (1483 -1540). Рація держави чи краще сказати логіка влади – це філософія і практика політичних дій, заснованих на осмисленні політиком власного інтересу і спрямованих на здобуття, збереження і зміцнення владного становища. Владне становище – ось ключ до розуміння рації держави. Спочатку слова stato, état вживалися у складі цього сполучення саме у своєму первинному значенні «становище, стан» і лише згодом розвинули інше значення «держава». Це уможливило ототожнення абсолютного монарха із державою, яке вокалізував король Франції Людовік ХIУ у славетному “Держава – це я” (L’état c’est moi).

Логіка влади не мотивується ідеалістичними почуттями громадянина чи патріота, а насамперед голим і холодним прагненням утримати і максималізувати своє привілейоване суспільне становище, перекласти його у гроші, ресурси, вплив та престиж. Вона є першим серед мотиваторів поведінки політичних діячів, підпорядковуючи собі їхню тактику, риторику, – все, що в їхніх діях має потенціял політичного наслідку. Згідно із теорією логіки влади серед мотиваторів поведінки політика немає міркувань патріотизму, громадянского обов'язку чи суспільного блага. Натомість у центрі голий особистий інтерес, скрайній індивідулізм та примітивний еґоїзм частіше всього камуфльований риторикою турботи про загальне благо.

Політична еліта незалежної України виросла із еліти совєтської чи то у прямому смислі збереження суспільного статусу за такими діячами, як Кравчук, Кучма, Марчук, Симоненко, Мороз, чи у смислі збереження менталітету, властивого для гомо-совєтікуса як у випадку діячів на кшталт Медведчука, Литвина, Томенка чи Білозір. Ця нова-стара еліта відчайдушно потребувала політичної леґітимізації, виправдання своїх претензій на керування суспільством. Якщо нову ідеологію українського державництва їй треба було освоювати, то мова нової держави вже була готовою до вжитку. Її лише належало зробити державною. Виняткова здатність української бути ліґітимізатором нової держави випливає не з якохось її особливих переваг – багатства чи «солов'їности». Просто вона об'єктивно створює новий політико-культурний дискурс, який суверенізує, відділяє українську політику від імперської російської. Цієї якости не має російська мова. Отримавши державний статус, вона навпаки робила б політичний дискурс України легко проникним і краще керованим з Москви.

Вербалізуючи свій питомий політичний дискурс, українська мова створює для політики умови, коли щоб грати в політичному полі України, зовнішні чинники змушені приймати правила дискурсивної і політичної поведінки, які пишуться у Києві, а не в Москві. Це згори надає українській еліті значну перевагу на власному ґрунті і ставить її поза конкуренцією. Для української еліти створення питомо українського комунікативного простору цікаве не якимись ідеалістичними прагненнями відновити історичну справедливість на користь покривдженої мови. Воно насамперед цікаве їй як дієвий спосіб створення власних правил гри, написаних нею самою, про себе, й «під себе» для звільнення від контролю і впливу Москви.

Для українських еліт незалежність України була і лишається привабливою в тій мірі, у якій вона узаконює їх самих і їхні зазіхання на неподільне керівництво суспільством. У цьому погляді на український державний проєкт, насамперед як історичну можливість керувати своєю територією незалежно від колишньої метрополії та тішитися завдяки цьому абсолютно недосяжними ще вчора престижем, ресурсами та владою, українські еліти єдині. З цієї точки зору серед них зникає поділ на клани – на донецьких, київських чи дніпропетровських, на зовнішньополітичні орієнтації – европейську чи евразійську, на релігії – московська церква чи українські як і, зрештою, на мови – українську чи російську. Навіть, здавалося б, безнадійно сепаратистська еліта Криму в одному човні з рештою українських можновладців у своїй кровній зацікавленості зберегти нове владне становище.

З точки зору Кремля збереження панівного становища російської мови та культури в Україні мотивується прагматикою забезпечення для себе найпотужнішого важеля утримання України у своїй владній орбіті. Саме через сприятливі до мовного-культурних маніпуляцій верстви українського населення, Кремль у стані контролювати і задавати поведінку політичних акторів, які домагаються голосів саме цього виборця. Усвідомлення цього імперативу визначає культурну політику Кремля до України, коли література, поп-музика, кіно, преса, нарешті реліґія застосовуються для досягнення тактичних та стратегічниx цілей в Україні, в тім і цілей контролю української еліти.

Відповідно марґіналізація українських літератури, поп-музики, преси, церкви є першою умовою збереження культурної, а відтак і політичної гегемонії Росії над Україною. Тому кожен крок Києва на підтримку української культури викликає аґресивну протидію з боку Москви і негайну активізацію “рядових” організацій в Україні на захист від “примусової українізації”. Показово, що найбільший галас навколо “українізації” зчиняється у тих реґіонах України, де українська мова має найслабші позиції – Слобожанщина, Донбас та особливо Крим. Таким чином русофонів відповідних реґіонів тримають у стані постійної мобілізації навколо мовного питання.

Mосква має всі підстави нервуватися у тому, що стосується мовного питання не з огляду на реальну загрозу для російської мови в Україні чи «утиски», яких начебто зазнають українські русофони. Вона насамперед намагається зберегти панівне становище російської мови та культури в Україні, яке у руках Кремля є найефективнішим знаряддям впливу на Україну загалом і на поведінку українських еліт зокрема. Наївно думати, що Москва проймається високопарними цілями забезпечення мовних та культурних прав «співвітчизників» у інших країнах. Якщо б вона дійсно журилася цими правами, то до сих пір би вже засипала уряди США, Канади чи Ізраїлю нотами протесту і непроханими порадами на кшталт тих, які реґулярно летять до Києва. Тим часом у Вашинґтоні, Отаві чи Єрусалимі не помічають присутности на своїх територіях сотень тисяч русофонів, активно асимілюючи їх, як зрештою не помічають цього й у Кремлі. Справжня причина аґресивної поведінки північного сусіда полягає у залежності між мовою та політикою, яка не обіцяє нічого доброго для проєктів нової російської «ліберальної імперії».

Те, що в незалежній Україні такі символи українського націоналізму, як українська мова, тризуб, синій та жовтий кольори, пісня «Ще не вмерла» несподівано легко були визнані державою, говорить не про силу українського націоналізму в політикумі і суспільстві, а насамперед про дію логіки влади на нову-стару еліту. Цього не можуть не розуміти у Кремлі. Kожен політик, здобуваючи владу, інстинктивно сягає по символи влади, як перший спосіб узаконення свого становища. Серед цих символів мова виявляється поза всякою конкуренцією за силою політичної леґітимізації.

Перше, що робить російськомовний політик, який посідає владне становище в Україні – він переходить на українську мову в офіційному спілкуванні. Він може бути в цьому послідовним, як у випадку із віце-прем’єром Юлією Тимошенко, чи декоративним – як із президентом Кучмою чи прем’єром Януковичем. Важлива не якість мови, як сам факт її вживання. У такому переході немає і тіні ідеалізму –  здійснити його підказує примітивне політичне чуття і та сама логіка владного становища. Тому не слід дивуватися повідомленням про наміри Володимира Кличка, Рината Ахметова чы новообраного мера Києва Черновецького опанувати українську. Якби українська політична еліта мала мудрість та відвагу довести створення свого суверенного дискурсивного поля до логічного кінця, то вона б користувалася українською під переклад і на державних переговорах із росіянами, іґноруючи можливі «прихильні» гримаси своїх московських візаві.

Виникає питання чому ж українські можновладці так тяжко і довго осмислюють те, що для них політично вигідно у питанні мови і культури. Це пояснюється, по-перше, особливою демографією нової держави; по-друге, її, еліти, власною культурою, упередженнями, свідомістю, по-третє, властивими кожній людині когнітивними обмеженнями. Українська еліта швидко зрозуміла, що наявність в Україні демографічної спадщини СССР створює ситуацію, коли велика частина виборців на густонаселених сході і півдні є провідником кремлівських впливів, а відтак обмежує поле маневрів українських можновладців, змушуючи їх весь час оглядатися на Москву. У короткотерміновій перспективі українські еліти зацікавлені використати для себе цього виборця. З точки зору стратегічної перспективи для них має бути очевидним, що підрив вже хисткого статусу української мови тотожний позбавленню себе потужного знаряддя леґітимізації в очах великої частини власних громадян, включно із російськомовними українцями, та зовнішнього світу і, - що ще важливіше, – знаряддя дискурсивного захисту від тиску Москви.

Як не парадоксально, але українська мова і культура леґітимізують українську державу, а з нею її еліту, також в очах громадської думки самої Росії – подобається це комусь чи ні. Ця леґітимізація спирається на убивчу у своїй простоті й ефективності логіку: чим відмінніша Україна за мовою, культурою, історією, реліґією, національним характером і т.д. від Росії тим «природнішим» є її прагнення бути незалежною та суверенною державою. Водночас посилення становища російської за рахунок дальшої марґіналізації української мови підриває сам смисл існування української незалежности, а з нею - і української еліти як суверенного політичного актора.

Співпадіння рації української держави із рацією стану еліти криє у собі цікавий парадокс. У спадок від совєтської імперії незалежна Україна отримала еліту переважно зорієнтованою за мовою і культурою на колишню метрополію. Україна тут не виняток, це властиво у більшій чи меншій мірі всім пост-колоніяльним суспільствам. Однак те, що українські мультимільйонери є всі поспіль російськомовними, ще не конечно значить, що українській мові годі сподіватися від них пітримки. Вже тепер є неомильні ознаки усвідомлення ними постулату, що підтримка української мови відповідає їхнім довготривалим стратегічним інтересам. Слід теж розуміти, що для подолання глибоковкорінених упереджень проти української мови та створених імперською ідеологією стереотипів української культури як неповноцінної потрібен час.

Чи не найпотужнішим чинником, який штовхає українську еліту в обійми української культури, є Москва. Мова і культура використовуються як знаряддя впливу Кремля на Київ саме знизу, через виборця. За ефективністю це знаряддя перевищує прямий економічний, політичний чи навіть військовий тиск (як це засвідчив контрпродуктивний демарш із Тузлою). Гегемонія над Україною у галузі культури – чи не єдина козирна карта, що лишається у Кремля в сутуації, коли ледве-який із українських можновладців захоче в ім’я “слов’янської єдности” ділитися із російськими олігархами політичною владою чи економічними прибутками. Відомо, що велика “прихильність” донецьких політиків до Росії має більше риторичну істоту – у господарстві Донбасу, порівняно із рештою України, російського капіталу найменше.

Нарешті ще одним дуже важливим елементом проблеми є своєрідне ставлення великоросів до України як такої. Хоч кожне узагальнення кульгає, але все ж не таємниця, що частиною масового менталітету північних сусідів є їхня переконаність у своїй культурній зверхності над Україною. Незалежно чи йдеться про українську мову та культуру, чи український різновид російської мови та культури, вам якось завжди дадуть зрозуміти, що все це в кращому разі несерйозно. Про «несерйозність» України як явища свідчить і те, що по всіх університетах великої Росії назбирається менше студентів-україністів, ніж у одному польському Любліні. Кожен, хто їздив до Росії мав помітити, що на рівні буденного спілкування росіяни називають українців не інакше як «хохол». В ідеології російської зверхности на звороті виразу “великий и могучий русский язык” завжди було написано «маленькая і дебильная украинская мова» чи щось у такому смислі. Переконаність у своїй культурній зверхності над українцями наскрізь пронизує російську національну свідомість.

Українські націоналісти мають бути безмежно вдячними панам Путіну, Фрадкову, Жиріновскому, Дерипасці, Чорномирдіну та іншим російським можновладцям за презирство до України, яке вони надто часто не в стані приховати. Малодипломатичні, але такі промовисті вислови Владіміра Путіна про українців, які “тирять” російський газ, його приятеля олігарха Олєґа Дєріпаски про відсутність в Україні ефективних управлінців та бізнес-еліти – все це вияви менталітету російської імперської зверхности. Українська владна еліта, особливо та, що улягає спокусі кремлепоклонства, мала б надовго затримати у пам’яті сцену між Януковичем і Путіним на трибуні в Києві восени 2004 року під час параду з нагоди 60-ої річниці відвоювання совєтською армією Києва у німців. Тоді увага частіше зверталася на Януковича із його блазенською цукеркою для Путіна. Головна ж мораль тієї сценки полягала не у Януковичеві, а у зверхності та презирстві, із якими Владімір Путін поставився до може трохи нетактовного, але у свій спосіб навіть зворушливого жесту гостинности його ж українського союзника. Так ставляться до «хохлів». Tак у Кремлі ставляться до своїх малоросійських васалів.

Все це свідчить про одне: українська еліта без огляду на її походження, мову, культуру, релігію чи інші складники індивідуальної та групової тотожности, кровно зацікавлена у підтримці та зміцненні української культури як головного засобу свого узаконення. З огляду на це вона повинна активно взятися за всебічну програму заходів дальшої кристалізації української ідентифікаційної окремішности від Росії на всіх рівнях – мовному, культурному, релігійному, ментальному. Важливо, щоб цей проєкт здійснювався не лише урядом, що обов’язково викличе протидію Кремля і урухомлення мобілізаційних механізмів “на захист російської мови” і т.д. Важливо, щоб він здійснювався як приватні ініціативи, програми та фонди, теле- радіо- та кіно-виробничі компанії, як підтримка українського книговидання, молодіжної культури, кіна, інших високопрестижних масових форм самовиразу, культури та шкільництва.

Імператив підтримки української культури змушує еліти України діяти начебто проти власних почуттів та уподобань, зате на користь власної ж рації стану. Політична нестиглість української еліти до сих пір виявлялася у тому, що надто часто вона керувалася або лише бажанням здобути підтримку москвоцентричного виборця, або віддавала перевагу емоціям, уподобанням та упередженням перед тверезим розрахунком.

Yuri I. Shevchuk, Ph.D.,
Lecturer of Ukrainian Language and Culture
Department of Slavic Languages
Columbia University
Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Wed, April 19, 2006 8:11 am

Відповіді

  • 2006.04.19 | Роман ShaRP

    Асилил толька па диаганали. Глупасти эта. (-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.21 | Pavlo

      Українська мова - це природній захисний бар’єр національного

      інтелектуального ринку. Той, хто зацікавлений в розвитку цього ринку буде зацікавлений і в український мові.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2006.04.21 | Роман ShaRP

        Ой, захистіть мене від цього страшного світу.

        Pavlo пише:
        > інтелектуального ринку.

        А він є?

        > Той, хто зацікавлений в розвитку цього ринку буде зацікавлений і в український мові.

        А той, хто зацікавлений в ознайомленні з матеріалами світової науки та культури у всіх її проявах - в ній практично не зацікавлений (може бути зацікавлений не практично, а просто тому, що вона йому подобається). Тому що ці матеріали на українську мову практично не перекладаються, а якщо й перекладаються - то їх всеодно завжди буде більше іншими мовами.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2006.04.21 | Pavlo

          Re: Ой, захистіть мене від цього страшного світу.

          Роман ShaRP пише:
          > А він є?

          Це вже друге питання, чи він є і який він. Митниця на кордоні захищає внутрішній ринок, але не формує його , чи не так ?


          > > Той, хто зацікавлений в розвитку цього ринку буде зацікавлений і в український мові.

          > А той, хто зацікавлений в ознайомленні з матеріалами світової науки та культури у всіх її проявах - в ній практично не зацікавлений (може бути зацікавлений не практично, а просто тому, що вона йому подобається).

          Ні ні, ось тут Ви плутаєте, Романе. Ми говоримо не про мотиви кінцевого споживача, а про мотиви медіа-власників. Коли зараз людина, яка робить гроші на інтелектуальній власності, вибирає на який мові випускати продукт, вона вибирає російську мову, тому що потенційний ринок для цього продукту в п"ять разів більше, ніж на український мові. Однак, по мірі формування українського ринку та загострення конкуренції на ньому, з"явиться аргумент на користь україномовних продуктів, тому що в цьому випадку український виробник отримує _конкурентну перевагу_ перед російськими та іншими виробниками.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2006.04.21 | Хвізик

            Re: Ой, захистіть мене від цього страшного світу.

            > по мірі формування українського ринку та загострення конкуренції на ньому, з"явиться аргумент на користь україномовних продуктів, тому що в цьому випадку український виробник отримує _конкурентну перевагу_ перед російськими та іншими виробниками.
            так. але щоб розуміти це, потрібно мати стратегічне мислення на десятиліття вперед. А хто з цих дармоїдів дивиться у майбутнє далі, ніж на кілька днів?

          • 2006.04.21 | Роман ShaRP

            Re: Ой, захистіть мене від цього страшного світу.

            Pavlo пише:
            > > А він є?
            > Це вже друге питання, чи він є і який він. Митниця на кордоні захищає внутрішній ринок, але не формує його , чи не так ?

            Так це там, де є кордони і митниці. В інтернеті кордонів та митниць радикально менше.

            > Однак, по мірі формування українського ринку та загострення конкуренції на ньому, з"явиться аргумент на користь україномовних продуктів, тому що в цьому випадку український виробник отримує _конкурентну перевагу_ перед російськими та іншими виробниками.

            Ви плутаєте український ринок з україномовним.

            Запитуєте?

            Відповідаємо:

            Оскільки україномовний ринок в Україні може розвиватися у більшості випадків лише за рахунок російськомовного, тобто майже не дає збільшення прибутків, проте призводить до збільшення витрат, - він апріорі вже невигідний.

            Враховуючи те, що медіамагнати переважно теж належать до російськомовного простору, їм це невигідно у квадраті.

            Він ще й ризикований - спробуйте-но вгадати, що купуватимуть читачі українською, а що не захотять. І наскільки терпляче вони поставляться до того чи іншого варіанту мови/перекладу.

            Він ще й не дуже напрацьований, гадаю - в плані інструментів роботи з україномовними матеріалами і їх перевірки (словники, перевірка правопису ... ), в той час як для російської мови таких хоч греблю гати.

            Не забувайте також, що є потужний потік безкоштовних або дешевих (тобто "під-ринкових", або "недо-ринкових") з тої чи іншої причини матеріалів російською.

            Ви так про все це говорите, ніби десятки міліонів тільки й чекають можливості заплатити дорого за україномовне, щоб розбудувати цей "ринок". А їх нема! І звідки вони візьмуться?

            Зараз йде багато розмов про "підтриму національного виробника", але даруйте, навіщо воно мені, якщо мова йде про ті самі книжки? Щоб цей "виробник" розбудував своє виробництво на мої гроші, сказав мені "дякую" (в кращому випадку) і, - продовжував своє комерційне виробництво? А яка мені з того користь?

            Лише в Мошкова вікрито лежить 5.1Gb текстів російською, і я вже не кажу про решту різноманітних продуктів, які багато де лежать безкоштовно.

            Так, ви хотіли про виробників, а не про споживачів - але як ви гадаєте, невже виробники живуть на Місяці і не знають всього того, про що зараз пишу я?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2006.04.22 | Pavlo

              Re: Ой, захистіть мене від цього страшного світу.

              Роман ShaRP пише:
              > Так це там, де є кордони і митниці. В інтернеті кордонів та митниць радикально менше.
              Функцію кордону виконує мова. Російськомовний український продукт вимушений конкурувати з російськомовним російським на українському ринку, україномовний - поза конкуренції.

              > Оскільки україномовний ринок в Україні може розвиватися у більшості випадків лише за рахунок російськомовного, тобто майже не дає збільшення прибутків, проте призводить до збільшення витрат, - він апріорі вже невигідний.

              Українському медіаринку є куда розвиватись і розвиватись. В першу чергу за рахунок піратки.

              > Враховуючи те, що медіамагнати переважно теж належать до російськомовного простору, їм це невигідно у квадраті.

              А оце до сраки. Немає значення, на чому ти робиш гроші - на ковбасі, на телевізорах чи фільмах, тебе цікавить тільки одне - продати якомога більше свого товара за якомога більше грошей, а для цього потрібно усунути конкурентів. Продати можна на експорт або на внутрішній ринок. Якщо робиш на експорт, продукт треба робити на росмові, а ще краще на англійщіні. Якщо робиш на внутрішній ринок, то вигідніше робити український продукт. І не боятись конкурентів.


              > Він ще й ризикований - спробуйте-но вгадати, що купуватимуть читачі українською, а що не захотять. І наскільки терпляче вони поставляться до того чи іншого варіанту мови/перекладу.

              Така сама проблема виникає при вировництві ковбаси або йогурта і вирішується вона елементарно.

              > Він ще й не дуже напрацьований, гадаю - в плані інструментів роботи з україномовними матеріалами і їх перевірки (словники, перевірка правопису ... ), в той час як для російської мови таких хоч греблю гати.

              А в англійський мові тих інструментів ще більше, ну той що нам до того ?


              > Не забувайте також, що є потужний потік безкоштовних або дешевих (тобто "під-ринкових", або "недо-ринкових") з тої чи іншої причини матеріалів російською.

              О! Про резерви ринку див. вище.

              > Ви так про все це говорите, ніби десятки міліонів тільки й чекають можливості заплатити дорого за україномовне, щоб розбудувати цей "ринок". А їх нема! І звідки вони візьмуться?

              Якщо ринку нема, його потрібно формувати. Років десять тому в нас неможливо було купити українських продуктів харчування, всюду продавався імпортний/контрабандний товар. Після декількох жорстоких кроків уряду, пролобійованих українськими виробниками, ситуація кардинально змінилась.
              Наприклад, була встановлена мінімальна ціна на продаж імпортного пива в розмірі 3 грн/л. Спочатку це було неприємно, тому що словацьке пиво коштувало 2 грн/л, а українське було дороге і неякісне. Зараз ми маємо величезний вибір марок вітчизняного пива по достіпній ціні, а прибуток від цього бізнесу _залишається в Україні_

              Як ви вважаєте, чи правильно тоді поступив уряд ?



              > Зараз йде багато розмов про "підтриму національного виробника", але даруйте, навіщо воно мені, якщо мова йде про ті самі книжки? Щоб цей "виробник" розбудував своє виробництво на мої гроші, сказав мені "дякую" (в кращому випадку) і, - продовжував своє комерційне виробництво? А яка мені з того користь?

              Див. вище. Про пиво.

              > Лише в Мошкова вікрито лежить 5.1Gb текстів російською, і я вже не кажу про решту різноманітних продуктів, які багато де лежать безкоштовно.

              Я про ринок, а не про шару. Шара об"ема не имеет. :)

              > Так, ви хотіли про виробників, а не про споживачів - але як ви гадаєте, невже виробники живуть на Місяці і не знають всього того, про що зараз пишу я?
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2006.04.22 | Роман ShaRP

                Успіхів.

                Pavlo пише:
                > > Так це там, де є кордони і митниці. В інтернеті кордонів та митниць радикально менше.
                > Функцію кордону виконує мова. Російськомовний український продукт вимушений конкурувати з російськомовним російським на українському ринку, україномовний - поза конкуренції.

                Угу. Як у анекдоті про Невловимого Джо, якого ніхто не ловить, бо він нікому не потрібен.

                Не зовсім точно так, але в чомусь аналогічно. Здавалося б дійсно - поза конкуренцією. Але кому він треба?

                > > Оскільки україномовний ринок в Україні може розвиватися у більшості випадків лише за рахунок російськомовного, тобто майже не дає збільшення прибутків, проте призводить до збільшення витрат, - він апріорі вже невигідний.
                > Українському медіаринку є куда розвиватись і розвиватись. В першу чергу за рахунок піратки.

                Та на здоров*я. Тільки ніхто її чомусь не робить.

                > Якщо робиш на експорт, продукт треба робити на росмові, а ще краще на англійщіні. Якщо робиш на внутрішній ринок, то вигідніше робити український продукт. І не боятись конкурентів.

                Ой, та що ви кажете. Взяти ту саму піратку - хто сказав, що попит на україномовну буде більше? Вона лише відкусить якийсь шмат російськомовної, і на цьому зупиниться.

                Свіжий прєвєд в тєму. Побачив в переході афішу фільму "Вогняна стіна". Коли до мене дійшло, що це те, що в оригіналі називалося Firewall, в мене стався напад неконтрольваного реготу.

                > > Він ще й ризикований - спробуйте-но вгадати, що купуватимуть читачі українською, а що не захотять. І наскільки терпляче вони поставляться до того чи іншого варіанту мови/перекладу.
                > Така сама проблема виникає при вировництві ковбаси або йогурта і вирішується вона елементарно.

                Хто ж їм усім не дає її вирішувати?

                > > Він ще й не дуже напрацьований, гадаю - в плані інструментів роботи з україномовними матеріалами і їх перевірки (словники, перевірка правопису ... ), в той час як для російської мови таких хоч греблю гати.
                > А в англійський мові тих інструментів ще більше, ну той що нам до того ?

                А того, що все це ризики. А з російськомовним продуктом ризиків менше.

                > > Не забувайте також, що є потужний потік безкоштовних або дешевих (тобто "під-ринкових", або "недо-ринкових") з тої чи іншої причини матеріалів російською.
                > О! Про резерви ринку див. вище.

                Там вище лише голослівне твердження без доказів.

                Якісь резерви є. Але я вважаю, що вони не настільки великі, як декому б хотілося.

                > > Ви так про все це говорите, ніби десятки міліонів тільки й чекають можливості заплатити дорого за україномовне, щоб розбудувати цей "ринок". А їх нема! І звідки вони візьмуться?
                > Якщо ринку нема, його потрібно формувати.

                Ви можете привести коня до води, питання в тому, як змусити його пити. Як ви змусите мене, чи мого тестя з Луганська купувати україномовні медіа-продукти?

                > Наприклад, була встановлена мінімальна ціна на продаж імпортного пива в розмірі 3 грн/л. Спочатку це було неприємно, тому що словацьке пиво коштувало 2 грн/л, а українське було дороге і неякісне. Зараз ми маємо величезний вибір марок вітчизняного пива по достіпній ціні, а прибуток від цього бізнесу _залишається в Україні_
                > Як ви вважаєте, чи правильно тоді поступив уряд ?

                Я не маю нічого проти захисту ринку продуктів харчування, але гадаю, що з медіа такого не вийде. Український масовий споживач не має грошей на розвиток українського медіа-ринку, і не палає бажанням їх туди витрачати.

                > > Зараз йде багато розмов про "підтриму національного виробника", але даруйте, навіщо воно мені, якщо мова йде про ті самі книжки? Щоб цей "виробник" розбудував своє виробництво на мої гроші, сказав мені "дякую" (в кращому випадку) і, - продовжував своє комерційне виробництво? А яка мені з того користь?
                > Див. вище. Про пиво.

                Книжки та фільми не пиво. Якби можна було копіювати закордонне пиво....

                > > Лише в Мошкова вікрито лежить 5.1Gb текстів російською, і я вже не кажу про решту різноманітних продуктів, які багато де лежать безкоштовно.
                > Я про ринок, а не про шару. Шара об"ема не имеет. :)

                Зате вона може успішно торпедувати ринок, що вона останнім часом і робить. Постійно і в усьому світі.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2006.04.22 | Pavlo

                  Re: Успіхів.

                  Роман ShaRP пише:

                  > Не зовсім точно так, але в чомусь аналогічно.
                  >Здавалося б дійсно - поза конкуренцією. Але кому він треба?

                  А кому треба російськомовний український продукт, якщо є більш якісніші росіянські ???


                  > Та на здоров*я. Тільки ніхто її чомусь не робить.
                  Бо нема кому продавати, бо є дешевий роспродукт та дармова роспіратка.

                  > Ой, та що ви кажете. Взяти ту саму піратку - хто сказав, що попит на україномовну буде більше? Вона лише відкусить якийсь шмат російськомовної, і на цьому зупиниться.

                  Піратки не має бути ніякої. Піратка - ворог ринку.


                  > Свіжий прєвєд в тєму. Побачив в переході афішу фільму "Вогняна стіна". Коли до мене дійшло, що це те, що в оригіналі називалося Firewall, в мене стався напад неконтрольваного реготу.

                  Будете ще більше сміятись, але слово "брендмауер" або "файервол" походить від назви протипожежної стінки між дахами будинків, яка розділяла дерев"яні конструкціі сусідніх будинків.

                  > Хто ж їм усім не дає її вирішувати?

                  Все вирішується елементарно.


                  > А того, що все це ризики. А з російськомовним продуктом ризиків менше.

                  А конкуренція значно більше.


                  > Там вище лише голослівне твердження без доказів.
                  > Якісь резерви є. Але я вважаю, що вони не настільки великі, як декому б хотілося.

                  Словаків в 10 разів менше, ніж українців, алеу них є достатня кількість вітчизняних медіа-продуктів.

                  > Ви можете привести коня до води, питання в тому, як змусити його пити. Як ви змусите мене, чи мого тестя з Луганська купувати україномовні медіа-продукти?

                  Це не я буду змушувати, а той, хто захоче на цьому підняти гроші.

                  > Я не маю нічого проти захисту ринку продуктів харчування, але гадаю, що з медіа такого не вийде. Український масовий споживач не має грошей на розвиток українського медіа-ринку, і не палає бажанням їх туди витрачати.

                  Ви будете стверджувати, що українці тільки пьють, жруть, ще щось роблять, і при цьому нічого не дивляться, не читають і не слухають ?
                  Український масовий споживач все одне споживае медіа-продукти, тільки гроші він платить піратам, росіянам та американцям.


                  > Книжки та фільми не пиво. Якби можна було копіювати закордонне пиво....

                  Закордонне пиво можна красти, чому ж ні. Ви це маєте на увазі? :)

                  > Зате вона може успішно торпедувати ринок, що вона останнім часом і робить. Постійно і в усьому світі.

                  Шара не може слугувати стимулом для виробництва продукції. Якщо _всі_ будуть тільки красти, хто ж буде виробляти ?
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2006.04.22 | Роман ShaRP

                    Re: Успіхів.

                    Pavlo пише:
                    > > Не зовсім точно так, але в чомусь аналогічно.
                    > >Здавалося б дійсно - поза конкуренцією. Але кому він треба?
                    > А кому треба російськомовний український продукт, якщо є більш якісніші росіянські ???

                    В якій країні більше видано Дяченко, Олді, Валентинова, Васильєва, Савченко? І я не думаю, що це все.

                    Як вам така, наприклад, схема "аутсорсінгу": певний продукт робиться російською в Україні, а продається в Росії. Знаєте чому? Бо це вигідно - в Україні менше ціни, отже менші вимоги до з/п, отже можна менше платити.

                    > > Та на здоров*я. Тільки ніхто її чомусь не робить.
                    > Бо нема кому продавати, бо є дешевий роспродукт та дармова роспіратка.

                    От і я про те саме. Були, є та будуть.

                    > > Ой, та що ви кажете. Взяти ту саму піратку - хто сказав, що попит на україномовну буде більше? Вона лише відкусить якийсь шмат російськомовної, і на цьому зупиниться.
                    > Піратки не має бути ніякої.

                    Ви давно з Марса? Може, там піратки нема, а на Землі вона є скрізь.

                    І буде скрізь там, де буде тирнет.

                    > Піратка - ворог ринку.

                    Піратка - це теж ринок, до того ж, суворіший, - бо там нема "ексклюзивних прав".

                    А легальний ринок.... Нафіг він мені здався? :what: Навіщо платити більше? :what: І якщо пірати мені пропонують щось дешево, а "легальники" - дорого, то мій ворог ну аж ніяк не пірати. Це я вам точно кажу.

                    > > Свіжий прєвєд в тєму. Побачив в переході афішу фільму "Вогняна стіна". Коли до мене дійшло, що це те, що в оригіналі називалося Firewall, в мене стався напад неконтрольваного реготу.
                    > Будете ще більше сміятись, але слово "брендмауер" або "файервол" походить від назви протипожежної стінки між дахами будинків, яка розділяла дерев"яні конструкціі сусідніх будинків.

                    Я знаю. От тільки з тих пір світ трохи змінився.

                    > > Хто ж їм усім не дає її вирішувати?
                    > Все вирішується елементарно.

                    Мантри.

                    > > А того, що все це ризики. А з російськомовним продуктом ризиків менше.
                    > А конкуренція значно більше.

                    І що? Всі так і подалися робити україномовне? Ви мені хоча б один україномовний бестселер можете назвати?

                    > > Там вище лише голослівне твердження без доказів.
                    > > Якісь резерви є. Але я вважаю, що вони не настільки великі, як декому б хотілося.
                    > Словаків в 10 разів менше, ніж українців, алеу них є достатня кількість вітчизняних медіа-продуктів.

                    Не всі українці прагнуть викладати великі гроші за українське, повторююся. Може, в словаків з тим інакше.

                    > > Ви можете привести коня до води, питання в тому, як змусити його пити. Як ви змусите мене, чи мого тестя з Луганська купувати україномовні медіа-продукти?
                    > Це не я буду змушувати, а той, хто захоче на цьому підняти гроші.

                    От і хай спробує. Шанси мізерні, одразу вам скажу.

                    Хіба що в нас тут раптом стануть такі зарплати, що в 5-10% середнього сімейного бюджету буде спокійно вкладатися купа культурного продукту.А поки що комп + піратка + тирнет з піраткою поза конкуренцією.

                    > > Я не маю нічого проти захисту ринку продуктів харчування, але гадаю, що з медіа такого не вийде. Український масовий споживач не має грошей на розвиток українського медіа-ринку, і не палає бажанням їх туди витрачати.
                    > Ви будете стверджувати, що українці тільки пьють, жруть, ще щось роблять, і при цьому нічого не дивляться, не читають і не слухають ?

                    Дивляться піратку або ТБ, слухають піратку, читають ... не знаю, що вони читають. Менше книг, більше газети, журналів. І переважно російською.

                    > Український масовий споживач все одне споживае медіа-продукти, тільки гроші він платить піратам, росіянам та американцям.

                    Так. А стимулів платити за українське багато в кого і нема і не буде.

                    > > Книжки та фільми не пиво. Якби можна було копіювати закордонне пиво....
                    > Закордонне пиво можна красти, чому ж ні. Ви це маєте на увазі? :)

                    Ні, я маю на увазі копіювати. Копіювання - це не крадіжка, тому що замість переміщення об*єкта відбувається його дублювання.

                    > > Зате вона може успішно торпедувати ринок, що вона останнім часом і робить. Постійно і в усьому світі.
                    > Шара не може слугувати стимулом для виробництва продукції. Якщо _всі_ будуть тільки красти, хто ж буде виробляти ?

                    Той, кому за це заплатять. Ось, наприклад, такий небізнес-план:

                    Оголошується відкритий державний конкурс на комп*ютерну книжку для початківця. В умовах конкурсу відкрито прописано, що книжка буде викладена у відкритий електронний доступ. З трьох найкращих екземплярів комбінується книжка, вона викладається, автори отримують свої премії за конкурсом. А ринок отримує дулю з маком. Зате задоволені автори та користувачі.

                    Тендер на доведення до потрібних стандартів того ж самого ОпенОфісу в масштабах країни обійшовся б суттєво дешевше купівлі офісу у Макросакса.

                    Коли люди це усвідомлять та організують в фонди підтримки некомерційного, комерційним виробникам буде непереливки.

                    Хочте ви цього, чи не хочте - бажаючих допомогти дешевому російському, безкоштовному та/або піратам радикально більше, ніж бажаючих платити за український ринок.

                    Разом нас багато.
                    Нас не подолати.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2006.04.22 | Pavlo

                      Re: Успіхів.

                      Роман ShaRP пише:

                      > Як вам така, наприклад, схема "аутсорсінгу": певний продукт робиться російською в Україні, а продається в Росії. Знаєте чому? Бо це вигідно - в Україні менше ціни, отже менші вимоги до з/п, отже можна менше платити.

                      А як Ви ставитеся до заробітчанства ? Коли людина, немаючі можливості продати свою робочу силу в Україні, їде пахати на закордонного дядька. Проаналізуйте, де в такому випадку залишається прибуток.


                      > Ви давно з Марса? Може, там піратки нема, а на Землі вона є скрізь.

                      В любому супермаркеті бувають крадіжки. Повністю запобігти їм коштує дуже дорого та навряд чи можливо. Наскільки я знаю із розмов з власниками, у нас в супермаркетах крадуть до 10% товару і прицьому вони ще залишаються прибуткові. Більше - ні. Медіа-бізнес трохи специфічний, він залишиться прибутковий навіть у випадку 30% крадіжок. Але не 95%.


                      > Піратка - це теж ринок, до того ж, суворіший, - бо там нема "ексклюзивних прав".

                      Ви помиляєтесь.

                      > А легальний ринок.... Нафіг він мені здався? :what: Навіщо платити більше? :what: І якщо пірати мені пропонують щось дешево, а "легальники" - дорого, то мій ворог ну аж ніяк не пірати. Це я вам точно кажу.

                      Добто ви вважаєте, що правільніше виносити товари із супермаркета поза касою ?

                      > Я знаю. От тільки з тих пір світ трохи змінився.



                      > > Все вирішується елементарно.
                      > Мантри.

                      Це проблеми виробника продукції. Коли людина піднімає великі гроші, вона їх вирішить елементарно, так само як для інших сегментів ринку.


                      > І що? Всі так і подалися робити україномовне? Ви мені хоча б один україномовний бестселер можете назвати?

                      Зараз є дуже мало бажаючих цим займатись. Якщо б в магазинах у нас люди тупо крали, тоді б і бажаючих будувати магазини не було б.

                      > Не всі українці прагнуть викладати великі гроші за українське, повторююся. Може, в словаків з тим інакше.

                      Ще раз повторюся : українці все одно споживають медіа-продукт. Якби українці були б мармонами, я би з вами погодився.

                      > Хіба що в нас тут раптом стануть такі зарплати, що в 5-10% середнього сімейного бюджету буде спокійно вкладатися купа культурного продукту.А поки що комп + піратка + тирнет з піраткою поза конкуренцією.

                      Зарплат не буде ніколи, поки не буде нормального відношення до приватної та інтелектуальної власності.

                      > Дивляться піратку або ТБ, слухають піратку, читають ... не знаю, що вони читають. Менше книг, більше газети, журналів. І переважно російською.


                      > Так. А стимулів платити за українське багато в кого і нема і не буде.

                      Зараз наш уявний медіа-супермаркет виглядає наступним чином: є можливість добровільно вийти з нього через каси і так само вільно вийти поза касами. Ви би вважали такі супермаркети більш зручними ?

                      > Ні, я маю на увазі копіювати. Копіювання - це не крадіжка, тому що замість переміщення об*єкта відбувається його дублювання.
                      Це все одно крадіжка. Наприклад, якщо ви сідаєте на поїзд без квитка , ви знаєте , що ви вкрали у залізниці гроші, так ? Але ж поїзд все одно їде.


                      > Той, кому за це заплатять. Ось, наприклад, такий небізнес-план:
                      >
                      > Оголошується відкритий державний конкурс на комп*ютерну книжку для початківця. В умовах конкурсу відкрито прописано, що книжка буде викладена у відкритий електронний доступ. З трьох найкращих екземплярів комбінується книжка, вона викладається, автори отримують свої премії за конкурсом. А ринок отримує дулю з маком. Зате задоволені автори та користувачі.

                      А отут я вам скажу - успіхів у вигадуванні велосипеда.

                      > Нас не подолати.
згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2006.04.19 | Свiдомий

    Нiасiлiл ващє. (-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.20 | alx_1904

      +1 (-)

  • 2006.04.19 | Ukrod

    Асіліл. Адапряю.

  • 2006.04.19 | ЖАК

    Красиво, но больше похоже на бред наукообразный

  • 2006.04.19 | Хвізик

    надто розумно написане

    > У політичній філософії є поняття “рації держави”. Це дослівний переклад італійського виразу епохи Відродження ragione dello stato (у сучасній італійській - ragion di stato), яке згодом дало французький відповідник raison d’?tat, чи англійський reason of state. Це поняття бере початок у писаннях таких двох політичних філософів італійського Ренесансу, як Нікколо Мак’явеллі (1469 - 1527) та Франческо Ґвіччардіні (1483 -1540).
    який на хєр ренесанс із макіавелями?!

    олігархам треба прямо сказати: буде україна - будеш в ній хазянувати; не буде україни, якщо її москалі з"їдять, то і укр олігархи нікому не потрібні, нехай їдуть у сибір, коло ходорковського десь там сидіти

    от і вся філософія з гвічардінами
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.20 | ziggy_freud

      який укр. олігарх вважає Макіавелі авторитетом? (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2006.04.20 | Стопудів

        Кучма :)

        http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2001/32/18.html

        Майстру політичної інтриги — 63!

        Леонід Кучма успішно слідує рекомендаціям італійського політичного класика Макіавеллі. Щоправда, не всім

        Цього тижня (9 серпня) своє 63-річчя святкуватиме президент України. Урочистості відбудуться не лише на офіційному рівні і, крім банальних привітань, стануть індикатором того, хто ж у нас найбільш наближений до глави держави.

        «Якщо раніше для членів Політбюро було дуже важливо, в якому порядку стояти на Мавзолеї, то зараз важливо, хто де стоїть у черзі, щоб привітати президента, хто за яким столом сидить, — каже політолог Володимир Полохало. — День народження у Кучми є свідченням його ставлення до гостей, а не гостей до нього. Реальну вагу людини визначає не офіційний статус, а скільки і як поздоровляють президента».

        За особливе вміння тримати підлеглих і вітчизняну еліту на короткому повідку німецька «Зюддойче цайтунг» навіть назвала Леоніда Кучму «пострадянським Макіавеллі». «Контракти», вітаючи президента з уродинами, спробували розібратися, в чому ж полягає «макіавеллізм» Кучми, на деяких цитатах зі славетної книги Нікколо Макіавеллі «Державець».

        Леонід Кучма успішно слідує рекомендаціям італійського політичного класика Макіавеллі. Щоправда, не всім

        «Успіх владаря залежить від того, наскільки його шлях до успіху відповідає духові часу»
        Стиль політики, сповідуваний Леонідом Даниловичем, загалом характерний для більшості пострадянського простору. Наслідком стрімкого перебудовчого розвалу неминуче мав стати прихід до влади лідера, який би спромігся забезпечити хоч якусь стабільність, щоб «проста» людина отримала мінімальне соціальне забезпечення, а підприємець зрозумів, що достатньо платити тільки міліції, а не міліції і рекетирам. Модифікацією цього типу державного лідера є і казахський Назарбаєв, і білоруський Лукашенко, і російський Єльцин.

        Хоча сам Кучма скромно применшує своє вміння навести потрібний лад у владних лавах. Він заперечив, що в Україні вдасться привести на президентський пост свого наступника за російським варіантом, аргументуючи це тим, що він поступається Єльцину «макіавеллівською» мудрістю: «Борис Миколайович просто гравець класний був. Я такого робити не буду». Володимир Полохало теж знаходить відмінності між нашим теперішнім і російським колишнім лідерами: «Єльцин володіє ще й особливою харизмою, певними вольовими якостями, котрі відсутні в нашого президента, який не любить екстремальних ситуацій. Кучма не виступав би на танку біля ВР».

        «Ворожнеча між угрупованнями знаті вигідна в мирний час, коли, користуючись нею, можна легше панувати...»
        Зміна політичних фаворитів — особливість Леоніда Кучми. Він вміє використати розбіжності між основними політичними гравцями і вміє ці розбіжності створити. Після того, як президент «на білому коні» виїхав зі, здавалося б, нездоланного для будь-якого політика «касетного скандалу», він руками олігархів прибрав Ющенка, який занадто зміцнiв. Ющенко теж опинився на своєму місці не випадково, оскільки напередодні виборів контроль над адміністрацією президента взяли ті ж олігархи. Володимир Полохало: «відставка Кушнарьова і прихід безликого Білоблоцького були підготовані групами Суркіса, Волкова і частково Пінчука, які взяли контроль над виборчим процесом. Це дратувало президента». Ющенко і Тимошенко, посиливши уряд, звели нанівець вплив АП, а коли сила Кабміну сягнула загрозливих для президентського рейтингу меж, її скерували в потрібне річище зняттям лідерів і указом про держсекретарів.

        «Владареві легше здобути друзів серед прихильників старого порядку, а не серед тих, хто через невдоволення режимом став його спільником і допоміг захопити владу»
        Теперішній президент милостиво пробачив підприємницькі сили, які в 1994 році кували, але не викували перемогу Леоніда Кравчука. Ці сили зараз поєднали політику з бізнесом, заслуживши прізвисько олігархів, і навіть залучили до своїх лав першого президента України. Натомість рухівцям, які єдиним фронтом виступили за Кучму в 1999-му, нічого не перепало, крім класичних президентських інвектив депутатам і партіям. Інші «прихильники старого порядку» очолюють силові структури, які підстраховують президента на випадок, якщо еліта об’єднається проти нього. І голова РНБОУ Євген Марчук, і Генпрокурор Михайло Потебенько, і чимало інших високих чинів у великих фуражках з тризубами раніше гордо прикривали чоло фуражкою із радянською зіркою. Потебенько і десять років тому був прокурором УРСР, а Марчук є представником структури, яка, бодай на рівні приватних зв’язків, не може не бути «живішою за всіх живих».

        «Той, кого ти ставиш до керма, повинен завжди думати не про себе, а про владаря, і не сміє навіть згадувати при цьому про якісь інші справи»
        Але найбільшим тилом і резервом Леоніда Кучми є не київська, донецька чи дніпропетровська еліта, а тисячі чиновників у регіонах, усі оті «прєдсєдатєлі колхозів, на кожного з яких є справа». Який-небудь голова Перечепилівської райради, який є за сумісництвом головою місцевого осередку НДП, може вплинути на кілька тисяч виборців краще за будь-який заангажований телеканал.

        «Кучма дуже вдало використовує бюрократію в своїх інтересах, а зараз він ще й консолідує центральну й регіональну бюрократію, створюючи новий політичний клас», — каже пан Полохало. Аби побачити приклад дисципліни серед цього нового політичного утворення на загальному й окремому рівнях, достатньо згадати польові збори регіональних чиновників під керівництвом лідера НДП (тоді ще прем’єра) Пустовойтенка, вбраного в камуфляжний однострій, або ж інтерв’ю екс-голови АП Євгена Кушнарьова газеті «Хрещатик», де бюрократ порівнює президента iз царем.

        «Розумний правитель не може і не повинен бути вірним даному слову, якщо... вже немає тих причин, які змусили дати обіцянку»
        Свого часу Леонід Кучма критикував Віктора Ющенка, який не впорався з реструктуризацією газових боргів: «Якщо щось не те підписав — відмовляйся від підписів, або інший хід зроби, однак не можна... поводитися, як хлопчик». У питаннях відмови від свого слова президент уже давно не поводиться як хлопчик — це його коник, в якому він став справжнім асом.

        Через «підкилимність» вітчизняних політичних процесів ця риса особливо чітко проявляється на тлі ширше висвітлюваних міжнародних стосунків. Варто згадати про ті ж борги за газ: одного дня президент перед десятками телекамер заявляє про те, що так, крали, і це неподобство, і розберемося, щоб через місяць-другий заявити, що жодних несанкціонованих відборів не було, це просто Росія хоче тиснути на Україну.

        Що більше, Кучма так просто й віртуозно, використовуючи розбіжності між Сходом і Заходом, «нахиляє» іноземних партнерів, що ледве не гордість проймає за «нашенького». Цілується з Путіним у Дніпропетровську, а за місяць біля стін «Південмашу» обнімається вже з Квасневським. Зранку запевняє американку Кондолізу Райз про вірність «вільноринковій демократії», а в обід летить до Мінська на фестиваль східнослов’янської єдності. Хоча сам такого двозначного поводження не любить: нещодавно в українській редакції «Комсомолки» заявив, що «як ракетник за фахом, звик працювати на довірі до партнерів. Гадав, що так буде і в політиці. Не вийшло». Таке запевнення у власній чесності цілком збігається з черговою порадою від Нікколо Макіавеллі: «Владареві зовсім не обов’язково мати всі... чесноти, але обов’язково треба поводитися так, ніби він їх має».

        «Розумний владар мусить триматися золотої середини...»
        Однак найголовніший опонент Леоніда Кучми звинуватила президента у поганому знанні класиків. «Судячи із записів Мельниченка, єдине, що цікавить президента — це інтриги і заробітки. Справді, як у Макіавеллі. До речі, він читає його дуже односторонньо — намагається використати тільки «негативні» поради, — заявила «Контрактам» Юлія Тимошенко. — Я б порадила прочитати йому всього Макіавеллі, зокрема те твердження, що не може бути сильної держави, якщо в ній є тільки купка заможних людей, а решта — бідні».

        «Контракти» ознайомилися з таким популярним серед політичної еліти (до речі, однією з настільних книг Сталіна) твором і знайшли в ньому багато цікавого. Якщо правдою є журналістська байка про те, що історик Дмитро Табачник, будучи головою АП, читав тихими сумними вечорами президенту бестселер італійського політолога XVI сторіччя, то слід зазначити, що вибирав він не всі корисні для процвітання держави речі. Він пропустив, скажімо, таку гарну пораду з «Державця»:

        «Треба заохочувати своїх громадян розвивати торгівлю, сільське господарство і всілякі ремесла, щоб ніхто не боявся множити своє добро чи відкрити нову крамницю, остерігаючись конфіскації і податків»

        Можливо, тому ми й досі живемо без Податкового кодексу, уникаємо політики і платимо зарплати «в конвертах».


        Павло СОЛОДЬКО
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2006.04.20 | ziggy_freud

          частково Ви праві, але хотів би я подивитись (+)

          на Макіавелі, який керує Україною-2000. Особливо підчас акції УБМ - Україна без Макіавелі ;-)

          Що там Даніличу читав Табачнік-молодший довгими зимовими вечорами, то одне. А що Данілич при нагоді мав на увазі навіть деяких своїх спонсорів, не те що радників - то інша справа. Тобто клясику знати гарно. А своя голова однаково важливіша. _Хто_ читає Макіавелі (Леніна, Донцова чи Донцову ;-)), теж має значення. На що йому прозоро натякнула Тимошенко.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2006.04.21 | Стопудів

            Кучміавелі :)) (-)

  • 2006.04.20 | Граф Календула

    Дуже точно!

    Досить точне описання стану справ. Власне, "процес уже пішов" - але стаття надзвичайно корисна тим, що створює позитивний зворотній зв'язок - тобто прискорюэ його.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.22 | толя дейнека

      Re: головна перевага - робити нічого не треба

      саме все в рот прибіжить.
      як говорив колись Павличко чи Мовчан: "мову вивчити все одно прийдеться, бо приїде японський інвестор, що вивчив українську.."

      ну і звісно, треба писати не "Вашинґтоні, Отаві чи Єрусалимі", а "Вашинґтоні, Отаві чи Тель-Авіві", навіть якщо автор мешкає в Америці.

  • 2006.04.20 | ziggy_freud

    автор приписує укр. політикуму своє бачення ситуації

    в аналітичній психології це зветься проекцією. Те, що _має бути_ з точки зору нацдемів, видає за реальний стан речей.

    Можна навести причини, з яких частина укр. політикуму зацікавлена в збереженні двомовності і полінекультурності (с), а дехто - навіть у повному зведенні на пси української культури і мови. Але особисто я не маю жодного інтересу їх наводити. Хай іноземні шпійони їх мотивують ;-)

    Хоча автор місцями має рацію, він не розрізняє мотивацій Медведчука і Білозір. Або Ахметова і Кличка. Тут є багато нюансів, які навряд можна дослідити в одній статті. Але хоча б натякнути на їх наявність.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.20 | Роман ShaRP

      Саме так (-)

    • 2006.04.20 | Сергій Кабуд

      о, все значно простіше- імперіалізм

      московський імперіалізм тисне, він має своїх симпатиків, московство стало часткою нашого підсвідомого історичного спільного минулого.

      Плюс так само і політичні, культурні, економічні інтереси правлячої комуністичної еліти і системи керівництва близькі.

  • 2006.04.20 | Стайєр

    Re: Чому українські олігархи мають полюбити мову

    Юрій Шевчук пише:
    > Важлива не якість мови, як сам факт її вживання. >

    Погоджуюся з цією думкою і не згоден з тими, хто критикує, скажімо, Тимошенко за її фонетику (каоліция, Януковіч етс.) Уже той факт, що українською заговорили не носії з акцентом є дуже обнадійливим.

  • 2006.04.21 | Volodimir_V

    Роздрукувати та вручити кожному депутатові(-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2006.04.21 | куць

    Re: Чому українські олігархи мають полюбити мову

    Гарна стаття, шо тут кому нинравицця?
    І назва не надто претендує на щось більше, ніж як на теоретичне обґрунтування чому ж, власне, ці буржуї-кровопивці кляті, мають полюбити?
    Ну і що, що автор приписує політикуму своє бачення? Чи щось погане є в тому, що він напідкидав мотивацій з аргументаціями українським олігархам?
    Друге діло чи вони їх прочитають?
    Особисто мені найбільш цікаво а які видання відмовили автору у розміщенні цієї статті? Ну не писав же він її для якогось форуму, де її нать па діаганалє ніасілюють? ;)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.21 | ziggy_freud

      тому що: дежа вю. 1991-2006

      куць пише:
      > І назва не надто претендує на щось більше, ніж як на теоретичне обґрунтування чому ж, власне, ці буржуї-кровопивці кляті, мають полюбити?

      Є таке обгрунтування. Але: давайте пояснимо гопам, що вони мають ходить в тіятр і читати книжки. Або драгділерам, що вони мають відкрити легальні точки кава-морозиво.

      > Ну і що, що автор приписує політикуму своє бачення? Чи щось погане є в тому, що він напідкидав мотивацій з аргументаціями українським олігархам?

      Нінравіцца, що час врешті почати розрізняти теорію і практику. І мотивації треба підкидати зрозумілі олігархам. Питання: "а гдє тут маі дєньгі?" розкрите слабко.

      Згадайте, як було в 1991му. Нацдеми раді, що комуністи перефарбувались з червоного в рожеве і навіть віддали їм керівництво культурою. Виявилось: раденькі, що дурненькі. Кравчук обдурив спочатку їх, а потім самого себе, коли злив вибори Кучмі.

      Лише частина укр. буржуазії є національною. Решта - компрадорська (анти-національна) буржуазія, залежна від підкилимових домовленостей з Кремлем. І далі такою буде. Горбатово могіла ісправіт. Для них Україна - лише одне з місць, де косять лаве.

      > Друге діло чи вони їх прочитають?

      Ото-ж.

      > Особисто мені найбільш цікаво а які видання відмовили автору у розміщенні цієї статті? Ну не писав же він її для якогось форуму, де її нать па діаганалє ніасілюють? ;)

      Може й для хворуму. Вислухати зауваження і поправити. Бо взагалі аффтар справляє враження адекватної людини.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2006.04.21 | куць

        Re: тому що: дежа вю. 1991-2006

        ziggy_freud пише:
        > Є таке обгрунтування. Але: давайте пояснимо гопам, що вони мають ходить в тіятр і читати книжки. Або драгділерам, що вони мають відкрити легальні точки кава-морозиво.
        >

        олігархи наші не так вже й гопи і драгділери. Ви їх... ето... не путайте ... Вони ето... тіпа ж бізнесмени...
        І стратегічне мислення їм властиве як нікому, а інакше би гопали вони і досі десь там почучуть, шапки зривали.

        > Нінравіцца, що час врешті почати розрізняти теорію і практику. І мотивації треба підкидати зрозумілі олігархам. Питання: "а гдє тут маі дєньгі?" розкрите слабко.
        >


        Слабко, про дєнгі слабко, да... Це болячка усіх борців за українську ідею. Вони й досі думають, що за неї треба боротися. Замість втямити, що боротись тре не за ідею а за дєнгі, тобто щоб зробити її вигідною.
        Навіть на християнство (що я мелю, в такий день, ну вже прости мене, Господи ) в свій час людей сфалували ні чим іншим як абсолютно меркантильними заманухами типу воскресіння з мертвих, вічного раю, прихильності всевишнього за добрі вчинки і т.п. Що вже й казати про якусь там укр ідею?
        Бо ж як не крути, а двигуном для руху чогось кудись у суспільстві виступає виключно меркантильний інтерес. Якщо його нема, лишаються лише понти, а діло не рухається.
        Ця стаття лише про один бік справи - про понти, так виходить. І ця назва романтична " чому олігархи мають полюбити" - ніякого ділового прагматизму і не обіцяла.
        Але те що автор обминув тему вигоди, а обмежився лише теоріями про ідеального українського олігарха не применшує слушності викладених ним думок.
        Так шо не нада гнать.

        До речі, ось вам, не встиг я гаркнути на УП, а статтю вже й опублікували. А ви заладили: бо відмовили, бо може й для хворуму... Бо гарна стаття, кажу ж вам.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2006.04.21 | ziggy_freud

          ідеальний український олігарх

          куць пише:
          > олігархи наші не так вже й гопи і драгділери. Ви їх... ето... не путайте ... Вони ето... тіпа ж бізнесмени...
          > І стратегічне мислення їм властиве як нікому, а інакше би гопали вони і досі десь там почучуть, шапки зривали.

          Я кажу про деяких. З зростанням кількості грошей мислення міняється кілька разів. В звичайному випадку. Дехто після першого мільйона повертається до думок про вічне. А дехто - тілько після першого мільярда. Залежно від того, наскільки голодним був в дитинстві.

          > Слабко, про дєнгі слабко, да... Це болячка усіх борців за українську ідею. Вони й досі думають, що за неї треба боротися. Замість втямити, що боротись тре не за ідею а за дєнгі, тобто щоб зробити її вигідною.

          Тут ми дійшли консенсусу. Лишається дрібниця: переконати олігархів.

          > Але те що автор обминув тему вигоди, а обмежився лише теоріями про ідеального українського олігарха не применшує слушності викладених ним думок.
          > Так шо не нада гнать.

          Я гоню? Лише пропоную пошукати рішення. Наприклад, ідеальний американський капіталіст є в творах Фітцджералда, Драйзера, Дж.Лондона. А в українській літературі? Павук, або ж Глитай. ЧЮмазый. Пху, яка гидота. От вони частіше дивляться в бік культур, де є позитивний образ капіталіста.

          Насправді це соціЯльне замовлення нашім літераторам. Також іншим укрсучкультуристам, які спромоглися тільки на День народження буржуя. Але можете звати це просто гоном ;-)
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2006.04.22 | куць

            Re: ідеальний український олігарх

            Який же це гон, Боже збав!
            Любий Зіггі! Мені ваші думки нагадують прекрасний польйот! Це те, про що мовчать чомусь усі і всюди так ніби і справді не розуміють.
            От написали би якусь відповідну статтійку, ми би пошукали тут рішення і впердолили би її куди небудь.
            Ну ясно ж мислітє, блін !

  • 2006.04.23 | Богдан

    Re: Чому українські олігархи мають полюбити мову

    Біографія Доктора Шевчука:

    http://www.columbia.edu/cu/slavic/deptinfo/faculty/shevchuk.htm
    Юрій Шевчук пише:

  • 2006.04.23 | stefan

    Шарпе - стаття не погана

    навіть - навпаки.
    Ти прочитай її не тільки - по діагоналі.
    ***
    "всі правила безпеки написані кров"ю"
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.04.23 | Роман ShaRP

      Погана-погана.

      stefan пише:
      > навіть - навпаки.
      > Ти прочитай її не тільки - по діагоналі.

      Навіщо? Мене вже давно навчили оцінювати матеріали швидко. Я оно вчора продивився теж один матеріал по діагоналі, відкинув. Потім сер Шутет написали, що воно "жжот", я його перечитав уважно - і дарма. Виявилися соплі.

      До того ж я знаю, що в нас з вами *смаки* і оцінки не співпадають. Тож ваша рекомендація - це мінус, а не плюс.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2006.04.25 | ОРИШКА

        Луганськ вже тицяє дулі.

        РИГИональная мова - руська.
        Чи це не протирічить Конституції?

        (Крамольний блін - як жити з ними в одній країні? Хоч я сама - наполовину росіянка..)
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2006.04.25 | Роман ShaRP

          Я знаю, і вже писав про це на форум.

          ОРИШКА пише:
          > РИГИональная мова - руська.
          > Чи це не протирічить Конституції?

          Ні.

          > (Крамольний блін - як жити з ними в одній країні? Хоч я сама - наполовину росіянка..)

          Нормально жити. В мене дружина з Луганська. Тесть, теща, бабця, брат і сестра жінки - всі російськомовні. Українську розуміють, але без нагальної потреби нею не говорять. Протестувати проти регіональної російської не будуть - навіщо?

          А що ви від них хочте?

    • Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".