Чеченські біженці знаходять притулок в Україні
04/26/2006 | Надія Банчик, Тамерлан Саїдов
Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас сила
І воля святая!
Т.Г.Шевченко. «Кавказ»
Ті, хто не читав полум'яних рядків народного генія України, дивується: що єднає українців і народи Кавказу. Але за поемою Кобзаря стоїть сама Історія цих народів, які страждали від російського деспотизму. ХХ століття ще більше закріпило історичні зв'язки. Якими шляхами добиралися до далекого Кавказу заморені голодомором і відділені кордоном вояків від решти «Союзу непорушного республік вільних» українці у 1932 – 33, відомо лише їм самим, проте ті, яким пощастило дістатися до Чеченії, були врятовані гостинними горцями.
«Під час голодомору, організованого сталінським режимом в Україні в 1932 – 1933, багато біженців з України врятувалися від голодної смерті у чеченських аулах», - зазначає Альберт Батаєв, видавець газети «The Chechen Times» (2002 – 2004, Німеччина), син близького друга покійного Абдуррахмана Авторханова (автора грунтовних монографій про терористичну сутність сталінсько-чекістського режиму і видавця антирадянської „Хроники текущих событий”).
Під час першої чеченської війни невеликий загін українських добровольців воював на боці сил чеченського опору. А тепер Україна у міру своїх можливостей допомагає тим, хто втікає від цієї нескінченної війни, яку, згідно міжнародного права, вірніше вважати прихованим геноцидом, майже відкрито дозволеним „великими державами”. Адже кремлівсько-кадирівська „влада” –ремінісценція сталінського Великого Терору проти чеченського народу, з усіма його атрибутами: „чорними воронами” серед ночі (тепер вони замінені на БТР чи приватні авто); нестерпними тортурами з метою видирання „визнання” злочинів, які нещасному й не снилися; показовими судами, на яких ще жодного обвинуваченого не виправдали; нестерпними тортурами в ув’язненні; пропагандистською комбінацією наклепу на народ та блюзнірської «нормалізації» з «парками на руїнах і кістках», які не стільки замітають сліди жахливих військових злочинів, скільки знущаються з народної пам’яті і вдруге вбивають загиблих; удаваним „культом особи” Кадирова з чудернацькими „монументами”, з метою „зобразити” чеченців водночас „ідолопоклонниками” та „ісламськими терористами”. Проте, є й суттєва відмінність: якщо Сталіна надихала ідея, бодай і хибна, то цю мафію надихають лише криваві гроші.
Заробляють на всьому, згори донизу, від чеченських нафтопромислів та чорного ринку зброї й наркотиків до хабарів з родичів нещасних захоплених, яких віддають катованими або вбитими. А деяких, як Президента Масхадова, не віддали зовсім – мовляв, тіла „терористів” родичам не видаються.
І ті, хто воліє не воювати і не підтримувати цю ганебну „чеченізацію”, має лише один вихід: втекти за межі Росії. Та й тут потрібна доля, адже чеченські біженці визнані як біженці „напівофіційно”, що ставить долю кожної людини чеченської національності у повну залежність від певного чиновника міграційних служб країн, куди їм пощастило втекти.
І Україна, яка сама вщерть переповнена проблемами виживання, утримання та просування скромних перших здобутків справжньої демократії та незалежності, досягнутих наднапруженням народних сил, принаймні з крихіткою милосердя ставиться до знедолених і перетворених на якусь жахливу світову „валюту” чеченців. Це дає можливість біженцям перебувати в Україні, чекаючи вирішення своєї долі у відділенні УВКБ ООН у Києві, шукати шляхів далі на Захід самостійно (де є, звісно, більше можливостей вийти в люди, ніж у бідній Україні) або й залишатися на певний час на українській землі.
Робляться можливі кроки з впорядкування цих процесів.
Це стало можливим у значній мірі завдяки Таїсі Базаркаєвій. Приїхавши з чоловіком і трьома дітьми до України у 1999 з Грозного, вона відразу нав’язала співпрацю з УВКБ ООН і у 2004 домоглася реєстрації в Міністерстві юстиції України створеного нею Фонду біженців „Беркат” (з чеченського – добра доля).
Ось деякі біженські історії.
...20-річний Марат (імена змінені, крім Таїси) вчився у Грозному в технікумі. У грудні 2004, пізно увечері, коли все навкруги затихло, до їхньої маленької хатинки вдерлися „люди в масках”. Побили його дружину, а його відвезли до районного відділу промосковської „міліції”, де тримали три тижні, домагаючись свідчень, де його брат, який виїхав за кордон, сам відсидівши за „злочин, якого не коїв”, і зазнавши жахливих тортур. Зараз Марат чекає на вирішення своєї справи на виїзд до одної з закордонних країн. Цей стан – ніби у ліфті, який застряв між поверхами: на працю не влаштуватися, засобів до існування нізвідки взяти, а головне – перебуваєш у суцільній невідомості, як чиновник вирішить твою долю...
...Марет 14 років. Вона нікому не хоче розповідати, якою смертю загинули її батьки у Чечні, які ніколи не воювали. Дівчинка, сама-самісінька на всьому світі, «прикипіла» до майже дорослої подруги, Асет, якій 18. У Марет в Австрії тітка, у подруги – мама (колись вона лишилася з батьком у Чечні, мама сподівалася влаштуватися в Австрії та взяти їх; але батька забрали після «зачистки», і дівчина більше його не бачила). Обидві перебувають у Києві. Таїса Базаркаєва взяла їх до свого помешкання, фактично стала їм мамою, хоча сама з чоловіком і трьома дітьми винаймає двокімнатну малогабаритну квартирку. Що робити цим дівчатам? Старшу не пускають до мами, бо, бач, повнолітня; молодшу – до тьоті, бо „непряма родина”. Дівчата, гарні, добрі, пропадають „між небом і землею”, без жодних перспектив... І це – не найгірший випадок, адже Таїса просто не в змозі підібрати всіх чеченців, яким пощастило вирватися з свого пекла в Україну.
Одному з них, з хлопцями 11, 7 і 3 роки, довелося перед Новим роком перебувати... на київському вокзалі! Завдяки дуже скромній допомозі Таїса підшукала їм квартиру. В люті морози нинішньої зими після Нового року на вокзалі змушена була ночувати ще одна чеченська родина (чоловік, жінка і двоє дітей), бо у них 7 лютого інтерв’ю у представництві УВКБ ООН у Києві на переселення до третьої країни. «Я була підшукала для них квартиру у Борисполі, за 250 дол., однак не вистачило суми, і квартира 'упливла'. Якщо їм ще доведеться чекати після інтерв'ю, їм нічого не залишиться, як тільки повернутися у Зону Смерті, де їх вже переслідували», - розповідає Таїса.
...Ельдарханов Шаміль, 1997 (ім’я справжнє). У 2001, в розпалі війни, мама Фатіма вийшла за харчами, залишивши його ненадовго вдома. У цей момент на вулиці почалася перестрілка й вибухи гранат та мінометних снарядів. Один влучив у будинок Фатіми, спаливши хопчикові 40% тіла – на шиї, грудях і животі. Кілька місяців боротьби за життя маленького Шаміля серед війни, у 9-й міській лікарні Грозного, де бракувало елементарних перев’язочних матеріалів, а у хлопчика почалося гноїння тканей, все ж увінчалося перемогою життя. Однак хлопчина залишився інвалідом: шкіра не зрослася, зате підборіддя приросло до шиї; залишилися страшні опіки, атрофувалися м’язи... Не домігшися нічого в Росії, Фатіма з малюком приїхала у жовтні 2005 до Києва. Деякий час мешкали на вокзалі, але працівники вокзалу вже знали: у таких справах слід звертатися до Таїси Базаркаєвої. Спочатку знайшли дах над головою. А 17 лютого, завдяки милосердним лікарям з київської дитячої лікарні „Охматдит” і за сприяння УВКБ ООН, Шамілеві зроблено операцію з розділення шиї й підборіддя, і дитина тепер може поворухнути голівкою! Проте, залишилися страшні шрами, яких можна позбутися з допомогою пластичних операцій. А це – коштуватиме близько 700 дол. і ще 300 – на реабілітацію після операцій...
Таїса та її друзі звертаються до всіх, хто міг би допомогти!
...Найкращим виходом для біженців була б оренда якогось колишнього робочого гуртожитку чи дешевого готелю. Вони б самі його обладнали, чеченці ж-бо навдивовижу працьовиті, хазяйнуваті. Ще краще було б і для біженців, і для України, отримати якісь „зернинки” капіталу й заснувати власні міні-майстерні, їдальню, перукарню, - те, що б приносило прибуток, прикрашало місто та забезпечувало перетворення жертв геноцидної війни, кинутих на повільне вимирання, у гідних мешканців України, а згодом, може, і на громадян. Не слід забувати величезну силу людської вдячності та відновленої гідності.
Ми Вас благаємо, добрі люди! Відгукніться, допоможіть Товариству біженців «Беркат»! Телефон Таїси Базаркаєвої: (380-44) 544-3173.
Розрахунковий рахунок Товариства:
Благодійний фонд «Беркат»
Акціонерний Комерційний банк «Київ»
Joint Stock Commercial Bank Kyiv
Подільська філія
Вул. Фрогівська 3/34
Київ, Україна, 04070
Надія Банчик, Тамерлан Саїдов
Замість післямови: «нормализация Чечни-2006»
«Теперь я знаю, що таке щастя. Це – коли почуєш стук дверцят автомобіля за вікном, і не холодієш зі страху, що це, мабуть, прийшли за тобою».
Чеченська правозахисницяа Ліпхан, після того, як вона виїхала з Чеченії в Німеччину
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас сила
І воля святая!
Т.Г.Шевченко. «Кавказ»
Ті, хто не читав полум'яних рядків народного генія України, дивується: що єднає українців і народи Кавказу. Але за поемою Кобзаря стоїть сама Історія цих народів, які страждали від російського деспотизму. ХХ століття ще більше закріпило історичні зв'язки. Якими шляхами добиралися до далекого Кавказу заморені голодомором і відділені кордоном вояків від решти «Союзу непорушного республік вільних» українці у 1932 – 33, відомо лише їм самим, проте ті, яким пощастило дістатися до Чеченії, були врятовані гостинними горцями.
«Під час голодомору, організованого сталінським режимом в Україні в 1932 – 1933, багато біженців з України врятувалися від голодної смерті у чеченських аулах», - зазначає Альберт Батаєв, видавець газети «The Chechen Times» (2002 – 2004, Німеччина), син близького друга покійного Абдуррахмана Авторханова (автора грунтовних монографій про терористичну сутність сталінсько-чекістського режиму і видавця антирадянської „Хроники текущих событий”).
Під час першої чеченської війни невеликий загін українських добровольців воював на боці сил чеченського опору. А тепер Україна у міру своїх можливостей допомагає тим, хто втікає від цієї нескінченної війни, яку, згідно міжнародного права, вірніше вважати прихованим геноцидом, майже відкрито дозволеним „великими державами”. Адже кремлівсько-кадирівська „влада” –ремінісценція сталінського Великого Терору проти чеченського народу, з усіма його атрибутами: „чорними воронами” серед ночі (тепер вони замінені на БТР чи приватні авто); нестерпними тортурами з метою видирання „визнання” злочинів, які нещасному й не снилися; показовими судами, на яких ще жодного обвинуваченого не виправдали; нестерпними тортурами в ув’язненні; пропагандистською комбінацією наклепу на народ та блюзнірської «нормалізації» з «парками на руїнах і кістках», які не стільки замітають сліди жахливих військових злочинів, скільки знущаються з народної пам’яті і вдруге вбивають загиблих; удаваним „культом особи” Кадирова з чудернацькими „монументами”, з метою „зобразити” чеченців водночас „ідолопоклонниками” та „ісламськими терористами”. Проте, є й суттєва відмінність: якщо Сталіна надихала ідея, бодай і хибна, то цю мафію надихають лише криваві гроші.
Заробляють на всьому, згори донизу, від чеченських нафтопромислів та чорного ринку зброї й наркотиків до хабарів з родичів нещасних захоплених, яких віддають катованими або вбитими. А деяких, як Президента Масхадова, не віддали зовсім – мовляв, тіла „терористів” родичам не видаються.
І ті, хто воліє не воювати і не підтримувати цю ганебну „чеченізацію”, має лише один вихід: втекти за межі Росії. Та й тут потрібна доля, адже чеченські біженці визнані як біженці „напівофіційно”, що ставить долю кожної людини чеченської національності у повну залежність від певного чиновника міграційних служб країн, куди їм пощастило втекти.
І Україна, яка сама вщерть переповнена проблемами виживання, утримання та просування скромних перших здобутків справжньої демократії та незалежності, досягнутих наднапруженням народних сил, принаймні з крихіткою милосердя ставиться до знедолених і перетворених на якусь жахливу світову „валюту” чеченців. Це дає можливість біженцям перебувати в Україні, чекаючи вирішення своєї долі у відділенні УВКБ ООН у Києві, шукати шляхів далі на Захід самостійно (де є, звісно, більше можливостей вийти в люди, ніж у бідній Україні) або й залишатися на певний час на українській землі.
Робляться можливі кроки з впорядкування цих процесів.
Це стало можливим у значній мірі завдяки Таїсі Базаркаєвій. Приїхавши з чоловіком і трьома дітьми до України у 1999 з Грозного, вона відразу нав’язала співпрацю з УВКБ ООН і у 2004 домоглася реєстрації в Міністерстві юстиції України створеного нею Фонду біженців „Беркат” (з чеченського – добра доля).
Ось деякі біженські історії.
...20-річний Марат (імена змінені, крім Таїси) вчився у Грозному в технікумі. У грудні 2004, пізно увечері, коли все навкруги затихло, до їхньої маленької хатинки вдерлися „люди в масках”. Побили його дружину, а його відвезли до районного відділу промосковської „міліції”, де тримали три тижні, домагаючись свідчень, де його брат, який виїхав за кордон, сам відсидівши за „злочин, якого не коїв”, і зазнавши жахливих тортур. Зараз Марат чекає на вирішення своєї справи на виїзд до одної з закордонних країн. Цей стан – ніби у ліфті, який застряв між поверхами: на працю не влаштуватися, засобів до існування нізвідки взяти, а головне – перебуваєш у суцільній невідомості, як чиновник вирішить твою долю...
...Марет 14 років. Вона нікому не хоче розповідати, якою смертю загинули її батьки у Чечні, які ніколи не воювали. Дівчинка, сама-самісінька на всьому світі, «прикипіла» до майже дорослої подруги, Асет, якій 18. У Марет в Австрії тітка, у подруги – мама (колись вона лишилася з батьком у Чечні, мама сподівалася влаштуватися в Австрії та взяти їх; але батька забрали після «зачистки», і дівчина більше його не бачила). Обидві перебувають у Києві. Таїса Базаркаєва взяла їх до свого помешкання, фактично стала їм мамою, хоча сама з чоловіком і трьома дітьми винаймає двокімнатну малогабаритну квартирку. Що робити цим дівчатам? Старшу не пускають до мами, бо, бач, повнолітня; молодшу – до тьоті, бо „непряма родина”. Дівчата, гарні, добрі, пропадають „між небом і землею”, без жодних перспектив... І це – не найгірший випадок, адже Таїса просто не в змозі підібрати всіх чеченців, яким пощастило вирватися з свого пекла в Україну.
Одному з них, з хлопцями 11, 7 і 3 роки, довелося перед Новим роком перебувати... на київському вокзалі! Завдяки дуже скромній допомозі Таїса підшукала їм квартиру. В люті морози нинішньої зими після Нового року на вокзалі змушена була ночувати ще одна чеченська родина (чоловік, жінка і двоє дітей), бо у них 7 лютого інтерв’ю у представництві УВКБ ООН у Києві на переселення до третьої країни. «Я була підшукала для них квартиру у Борисполі, за 250 дол., однак не вистачило суми, і квартира 'упливла'. Якщо їм ще доведеться чекати після інтерв'ю, їм нічого не залишиться, як тільки повернутися у Зону Смерті, де їх вже переслідували», - розповідає Таїса.
...Ельдарханов Шаміль, 1997 (ім’я справжнє). У 2001, в розпалі війни, мама Фатіма вийшла за харчами, залишивши його ненадовго вдома. У цей момент на вулиці почалася перестрілка й вибухи гранат та мінометних снарядів. Один влучив у будинок Фатіми, спаливши хопчикові 40% тіла – на шиї, грудях і животі. Кілька місяців боротьби за життя маленького Шаміля серед війни, у 9-й міській лікарні Грозного, де бракувало елементарних перев’язочних матеріалів, а у хлопчика почалося гноїння тканей, все ж увінчалося перемогою життя. Однак хлопчина залишився інвалідом: шкіра не зрослася, зате підборіддя приросло до шиї; залишилися страшні опіки, атрофувалися м’язи... Не домігшися нічого в Росії, Фатіма з малюком приїхала у жовтні 2005 до Києва. Деякий час мешкали на вокзалі, але працівники вокзалу вже знали: у таких справах слід звертатися до Таїси Базаркаєвої. Спочатку знайшли дах над головою. А 17 лютого, завдяки милосердним лікарям з київської дитячої лікарні „Охматдит” і за сприяння УВКБ ООН, Шамілеві зроблено операцію з розділення шиї й підборіддя, і дитина тепер може поворухнути голівкою! Проте, залишилися страшні шрами, яких можна позбутися з допомогою пластичних операцій. А це – коштуватиме близько 700 дол. і ще 300 – на реабілітацію після операцій...
Таїса та її друзі звертаються до всіх, хто міг би допомогти!
...Найкращим виходом для біженців була б оренда якогось колишнього робочого гуртожитку чи дешевого готелю. Вони б самі його обладнали, чеченці ж-бо навдивовижу працьовиті, хазяйнуваті. Ще краще було б і для біженців, і для України, отримати якісь „зернинки” капіталу й заснувати власні міні-майстерні, їдальню, перукарню, - те, що б приносило прибуток, прикрашало місто та забезпечувало перетворення жертв геноцидної війни, кинутих на повільне вимирання, у гідних мешканців України, а згодом, може, і на громадян. Не слід забувати величезну силу людської вдячності та відновленої гідності.
Ми Вас благаємо, добрі люди! Відгукніться, допоможіть Товариству біженців «Беркат»! Телефон Таїси Базаркаєвої: (380-44) 544-3173.
Розрахунковий рахунок Товариства:
Благодійний фонд «Беркат»
Акціонерний Комерційний банк «Київ»
Joint Stock Commercial Bank Kyiv
Подільська філія
Вул. Фрогівська 3/34
Київ, Україна, 04070
Надія Банчик, Тамерлан Саїдов
Замість післямови: «нормализация Чечни-2006»
«Теперь я знаю, що таке щастя. Це – коли почуєш стук дверцят автомобіля за вікном, і не холодієш зі страху, що це, мабуть, прийшли за тобою».
Чеченська правозахисницяа Ліпхан, після того, як вона виїхала з Чеченії в Німеччину