Ідеали Майдану. Післямова
05/06/2006 | Інна Гончарова
Майже кожний киянин – з тих, хто в 2004 році свідомо проголосував за Ющенка, може похвалитися тим, що був на Майдані в той час, коли там вирішувалась доля України. І я теж – одна з тих, хто прийшов на Майдан в ніч після другого туру виборів, а потім приходив туди кожного дня і неодноразово – і в сніг, і в дощ, і коли оголошували перемогу Януковича, і коли була загроза Майдану взагалі. І ви теж… Саме ми, кияни, стояли там в перший день в неймовірно ввічливому і гнучкому натовпі - пліч-о-пліч – тому що більше стояти там було ще нікому. Нас було багато… Нас було ТАК багато, що в перші ж години цього великого протистояння страх, котрий сидів глибоко чи не глибоко в кожному з нас, відійшов - назавжди. Ми підсвідомо чи свідомо розуміли, що таку кількість людей фізично не можна посадити до тюрми. Народ, який стояв на Майдані, можна було тільки розстріляти. І хтось мав на себе взяти відповідальність за розстріл багатотисячного натовпу… Ніхто не взяв – і Слава Богу!
Феномен Майдану – це тема для сотні дисертацій – з психології, соціології, історії, політології, тощо. Їх ще обов`язково напишуть, а мені ж хотілось би поділитися своїми міркуваннями тільки з одного питання: що саме змусило людей забути на деякий час про всі свої термінові справі: бізнесові, сімейні, особисті, і вийти на Майдан. Адже перемогу ніхто не гарантував.
Зараз багато політиків, до речі, з різних політичних сил, у своїх висловлюваннях апелюють до так званих ідеалів Майдану. Про ідеали Майдану говорить Президент Ющенко, що дотримується націонал-демократичних поглядів, і відчайдушна популістка Тимошенко, і полум`яний соціаліст Мороз. І чим більше їх слухаєш, тим більше стає зрозумілим, що кожний з них наповнює це словосполучення зовсім різним змістом. Отже, спочатку треба визначитися з поняттями: що ж це таке - «ідеали Майдану» чи, може, це взагалі міф, і ніяких певних ідеалів Майдану не існує і, найголовніше, не існувало взагалі? А те, що не існує, не можна й зрадити.
Не можу відповідати за всіх, але і я, і мої друзі, що були разом зі мною на Майдані, приходили туди точно не заради ковбаси по «два двадцять», і не заради Ющенка, і тим більше не заради Тимошенко, і не проти особисто Януковича, і навіть не за те, щоб «бандитів - в тюрми», і не для того, щоб вдруге приватизували «Криворіжсталь». Ми стояли там, насамперед, за себе, за свою особисті права і свободи: свободу вибору, свободу слова, свободу думки. А ще ми хотіли, щоб країна відбулась, як держава, щоб ніхто не міг пригрозити пальцем і заборонити нам жити так, як ми того бажаємо.
Пройшло півтора роки. Зараз комусь здається, що революція програла, комусь що вона перемогла, а насправді революція продовжується. Не будемо поглиблюватися в існуючі відомі теорії революцій, проте наполягаємо на тому, що помаранчева революція – це тільки один з етапів революційних перетворень. Революція продовжується, насамперед, в нашій свідомості. Поступово ми позбавляємося страху перед владою і дуже повільно рухаємося до громадянського суспільства, в якому кожний громадянин має право на свою власну думку і позицію. А хто казав, що буде легко? Ось, наприклад, вчора на Майдані можна було спостерігати кумедну демонстрацію з написаним від руки плакатом: «Геть ідолів! Господь ТАК!». Що ж, і такі ідеали мають право на існування. До речі, на Майдані…Може, це і є ідеали Майдану?
Спостерігається ще одна крайність. Виявилось, що існує велика кількість українців, які зараз задають собі питання: за що ми стояли на Майдані? І дуже часто не знаходять на нього відповіді. Може це через те, що коли вони на нього виходили, не кожний з них усвідомлював ще тоді, навіщо він це робить?
Отже, висновок напрошується простий: всі люди йшли на Майдан з вельми різних причин. Деякі з них - спонтанно, бо захопила енергетична хвиля, решта - свідомо, але, кожний керований своїми власними мотивами. Загальною для всіх була тільки спрага до свободи, але й свободу, як і щастя, кожний розуміє по різному. Хтось думав, що відстоює свободу від обмежень, а хтось, що від думок і прийняття рішень. Відсіля мільйони розчарованих…
Мають пройти роки, щоб Майдан 2004 року відійшов в далеку історію, завдяки чому ми зможемо більш об`єктивно подивитися на його роль в розвитку України, може, на той час вже не тільки України, а всієї Європи. А зараз всі наші роздуми на цю тему - з присмаком емоцій, з гіркотою розчарувань, що не все іде так, як хотілось би. А як хотілось? Зруйнувати все «до основания», а потім на руїнах побудувати щось зовсім нове чи ремонтувати те, що залишилось у спадщину? Адже обидва шляхи мають право на існування. Зараз вочевидь країна пішла реформаторським шляхом розвитку, отже, треба приготуватися до поступових, важких, болісних перетворень.
Причин для таких масових розчарувань, що можна зараз спостерігати, багато: об`єктивних, суб`єктивних і взагалі вигаданих. Серед об`єктивних хотілось би виділити той фактор, що українці – це нація, яка дуже швидко старіє. Загальновідомий факт, що сьогодні в Україні народжується менше людей, ніж помирає. Можна навести багато чинників цього процесу, проте і він є об`єктивним. Українці – це європейська нація, і всі європейські нації старіють так само, як і наша. Але це старіння призвело до того, що в Україні сьогодні право голосу мають в основному ті, хто народились і, найголовніше, сформувались за часи СРСР. Отже, чи не головна об`єктивна проблема – це наявність так званих «родимих плям соціалізму». Понад сімдесят років за людей майже всі проблеми вирішувала держава, і люди поступово майже на генетичному рівні звикли до цього. І сьогодні в епоху ринкових відносин більшість з них виявилися не здатними самі їх вирішувати і навіть не воліють навчитися це робити.
Про обов`язковий об`єктивний так званий «післяреволюційний відкат» навіть згадувати не буду, бо це і так зрозуміло. Про це вже стільки сказано і написано.
В розгойдуванні амплітуди коливань розчарувань велику роль відіграла необмежна харизма Юлії Тимошенко. Здається, з першого дня свого прем`єрства вона поставила собі за мету стати в країні людиною номер один. В цьому їй заважала тільки одна персона - Ющенко. Довести за короткий строк – до виборів в Верховну Раду, що вона його чимось реально краще було досить важко. Юлія Володимирівна та її радники це добре розуміли. Мабуть, тому було вирішено іти від зворотного: це не Тимошенко така гарна, це Ющенко ні на що не здатний. Отже, дуже швидко були придумані й озвучені міфи. Міф перший: країною правлять клани. Всі ці клани займають антинародну позицію. Тільки Тимошенко здатна ці клани побороти. Міф другий: Президентом керують «любі друзі», а він тільки і займається, що живописом, різблярством, відродженням пам`яток культури (що зараз нібито зовсім недоречно), тощо. Міф третій: Тимошенко відбере у багатих і роздасть бідним. Так-так: справедливість є, і за неї варто боротися. Навіть цих трьох міфів (а їх набагато більше) було достатньо, щоб БЮТ посіла друге місце в виборчому турнірі, а очолювана десь збоку Ющенком «Наша Україна» - тільки третє. Спробуйте спитати у пересічного громадянина: що таке клани, в чому відбивається керування ними країною, чи можна ці клани чітко визначити, чи не причетна сама Юлія Володимирівна до якогось з цих кланів, якщо вони існують і визначені, і чи немає за спиною Тимошенко в її довгому партійному списку яскравих представників цих кланів. Ви не отримаєте відповіді. Харизма Юлії Володимирівни й та впевненість, з якою вона виголошує гасла (і, нажаль, нічого, крім гасел), діє магічно. Ніхто не відповість також, чому зараз не варто займатися відродженням зруйнованих пам`яток культури чи будівництвом нових музеїв, ніхто не обґрунтує позицію, чому у свій вільний час Ющенко не має права займатися живописом чи різблярством, адже це його особисте життя. Перевірено на практиці. На всі ці невинні запитання знов лунають гасла, почуті з вуст Тимошенко. Замкнуте коло.
Всі ці міфи попали в добрий ґрунт, майже в чорнозем, назва якому звичайна людська заздрість, яка українцям властива, на жаль, більшою мірою, ніж іншим націям. Це одна серед головних суб`єктивних причин постійних розчарувань українства завжди і в усьому. Проблема більшості громадян не в тому, що вони насправді живуть погано або стали жити гірше. Їх, насамперед, турбує те, що хтось живе краще за них. На заперечення, що хтось живе краще, тому що він більше працює і готовий ризикувати, у відповідь звучить наївне гасло, що власники всіх комерційних структур – бандити, представники різних кланів, тощо. І спробуй посперечайся! Адже міфи працюють.
В жодному разі ми не хочемо сказати, що Ющенко – «білий і пухнастий». І оточення, звичайно, на нього певний вплив має, і не можна відкидати того сумного факту, що неоднорідність «Нашої України», як партії влади, негативно впливає на державницькі процеси, і що державної інформаційної політики в Україні бракує. Проте, крім гасел, існує ще правда життя: за своє президентство Ющенко заплатив надто велику ціну – здоров`я. А ми завдяки його перемозі все ж таки отримали найдорожче, що може бути у людини: свободу.
Країна змінилася. Ми ще не здатні цього до кінця усвідомити, але повернення до минулого не можливе. Це, як пересісти з «Мерседесу» знов в «Москвич». Ті, хто ще вчора готові були зробити все можливе і навіть неможливе, щоб не допустити Ющенка до президентства, сьогодні готові з ним домовлятися і об`єднуватися. На мій погляд, це і є найголовніше досягнення революції. Держава, як і сім`я – це багато кроків назустріч один одному, низка компромісів, домовленостей і угод. І одними гаслами народ не нагодувати!
А щодо ідеалів… На превеликий жаль, ідеальних суспільств не існує. Тому, може годі спекулювати «ідеалами Майдану»,треба просто працювати і поступово втілювати в життя принципи громадянського суспільства, що і є основою демократії. Всім миром.
Стаття надійшла на пошту Майдану From: Инна Гончарова goncharova_inna@mail.ru Date: Fri, May 5, 2006 5:53 pm
Феномен Майдану – це тема для сотні дисертацій – з психології, соціології, історії, політології, тощо. Їх ще обов`язково напишуть, а мені ж хотілось би поділитися своїми міркуваннями тільки з одного питання: що саме змусило людей забути на деякий час про всі свої термінові справі: бізнесові, сімейні, особисті, і вийти на Майдан. Адже перемогу ніхто не гарантував.
Зараз багато політиків, до речі, з різних політичних сил, у своїх висловлюваннях апелюють до так званих ідеалів Майдану. Про ідеали Майдану говорить Президент Ющенко, що дотримується націонал-демократичних поглядів, і відчайдушна популістка Тимошенко, і полум`яний соціаліст Мороз. І чим більше їх слухаєш, тим більше стає зрозумілим, що кожний з них наповнює це словосполучення зовсім різним змістом. Отже, спочатку треба визначитися з поняттями: що ж це таке - «ідеали Майдану» чи, може, це взагалі міф, і ніяких певних ідеалів Майдану не існує і, найголовніше, не існувало взагалі? А те, що не існує, не можна й зрадити.
Не можу відповідати за всіх, але і я, і мої друзі, що були разом зі мною на Майдані, приходили туди точно не заради ковбаси по «два двадцять», і не заради Ющенка, і тим більше не заради Тимошенко, і не проти особисто Януковича, і навіть не за те, щоб «бандитів - в тюрми», і не для того, щоб вдруге приватизували «Криворіжсталь». Ми стояли там, насамперед, за себе, за свою особисті права і свободи: свободу вибору, свободу слова, свободу думки. А ще ми хотіли, щоб країна відбулась, як держава, щоб ніхто не міг пригрозити пальцем і заборонити нам жити так, як ми того бажаємо.
Пройшло півтора роки. Зараз комусь здається, що революція програла, комусь що вона перемогла, а насправді революція продовжується. Не будемо поглиблюватися в існуючі відомі теорії революцій, проте наполягаємо на тому, що помаранчева революція – це тільки один з етапів революційних перетворень. Революція продовжується, насамперед, в нашій свідомості. Поступово ми позбавляємося страху перед владою і дуже повільно рухаємося до громадянського суспільства, в якому кожний громадянин має право на свою власну думку і позицію. А хто казав, що буде легко? Ось, наприклад, вчора на Майдані можна було спостерігати кумедну демонстрацію з написаним від руки плакатом: «Геть ідолів! Господь ТАК!». Що ж, і такі ідеали мають право на існування. До речі, на Майдані…Може, це і є ідеали Майдану?
Спостерігається ще одна крайність. Виявилось, що існує велика кількість українців, які зараз задають собі питання: за що ми стояли на Майдані? І дуже часто не знаходять на нього відповіді. Може це через те, що коли вони на нього виходили, не кожний з них усвідомлював ще тоді, навіщо він це робить?
Отже, висновок напрошується простий: всі люди йшли на Майдан з вельми різних причин. Деякі з них - спонтанно, бо захопила енергетична хвиля, решта - свідомо, але, кожний керований своїми власними мотивами. Загальною для всіх була тільки спрага до свободи, але й свободу, як і щастя, кожний розуміє по різному. Хтось думав, що відстоює свободу від обмежень, а хтось, що від думок і прийняття рішень. Відсіля мільйони розчарованих…
Мають пройти роки, щоб Майдан 2004 року відійшов в далеку історію, завдяки чому ми зможемо більш об`єктивно подивитися на його роль в розвитку України, може, на той час вже не тільки України, а всієї Європи. А зараз всі наші роздуми на цю тему - з присмаком емоцій, з гіркотою розчарувань, що не все іде так, як хотілось би. А як хотілось? Зруйнувати все «до основания», а потім на руїнах побудувати щось зовсім нове чи ремонтувати те, що залишилось у спадщину? Адже обидва шляхи мають право на існування. Зараз вочевидь країна пішла реформаторським шляхом розвитку, отже, треба приготуватися до поступових, важких, болісних перетворень.
Причин для таких масових розчарувань, що можна зараз спостерігати, багато: об`єктивних, суб`єктивних і взагалі вигаданих. Серед об`єктивних хотілось би виділити той фактор, що українці – це нація, яка дуже швидко старіє. Загальновідомий факт, що сьогодні в Україні народжується менше людей, ніж помирає. Можна навести багато чинників цього процесу, проте і він є об`єктивним. Українці – це європейська нація, і всі європейські нації старіють так само, як і наша. Але це старіння призвело до того, що в Україні сьогодні право голосу мають в основному ті, хто народились і, найголовніше, сформувались за часи СРСР. Отже, чи не головна об`єктивна проблема – це наявність так званих «родимих плям соціалізму». Понад сімдесят років за людей майже всі проблеми вирішувала держава, і люди поступово майже на генетичному рівні звикли до цього. І сьогодні в епоху ринкових відносин більшість з них виявилися не здатними самі їх вирішувати і навіть не воліють навчитися це робити.
Про обов`язковий об`єктивний так званий «післяреволюційний відкат» навіть згадувати не буду, бо це і так зрозуміло. Про це вже стільки сказано і написано.
В розгойдуванні амплітуди коливань розчарувань велику роль відіграла необмежна харизма Юлії Тимошенко. Здається, з першого дня свого прем`єрства вона поставила собі за мету стати в країні людиною номер один. В цьому їй заважала тільки одна персона - Ющенко. Довести за короткий строк – до виборів в Верховну Раду, що вона його чимось реально краще було досить важко. Юлія Володимирівна та її радники це добре розуміли. Мабуть, тому було вирішено іти від зворотного: це не Тимошенко така гарна, це Ющенко ні на що не здатний. Отже, дуже швидко були придумані й озвучені міфи. Міф перший: країною правлять клани. Всі ці клани займають антинародну позицію. Тільки Тимошенко здатна ці клани побороти. Міф другий: Президентом керують «любі друзі», а він тільки і займається, що живописом, різблярством, відродженням пам`яток культури (що зараз нібито зовсім недоречно), тощо. Міф третій: Тимошенко відбере у багатих і роздасть бідним. Так-так: справедливість є, і за неї варто боротися. Навіть цих трьох міфів (а їх набагато більше) було достатньо, щоб БЮТ посіла друге місце в виборчому турнірі, а очолювана десь збоку Ющенком «Наша Україна» - тільки третє. Спробуйте спитати у пересічного громадянина: що таке клани, в чому відбивається керування ними країною, чи можна ці клани чітко визначити, чи не причетна сама Юлія Володимирівна до якогось з цих кланів, якщо вони існують і визначені, і чи немає за спиною Тимошенко в її довгому партійному списку яскравих представників цих кланів. Ви не отримаєте відповіді. Харизма Юлії Володимирівни й та впевненість, з якою вона виголошує гасла (і, нажаль, нічого, крім гасел), діє магічно. Ніхто не відповість також, чому зараз не варто займатися відродженням зруйнованих пам`яток культури чи будівництвом нових музеїв, ніхто не обґрунтує позицію, чому у свій вільний час Ющенко не має права займатися живописом чи різблярством, адже це його особисте життя. Перевірено на практиці. На всі ці невинні запитання знов лунають гасла, почуті з вуст Тимошенко. Замкнуте коло.
Всі ці міфи попали в добрий ґрунт, майже в чорнозем, назва якому звичайна людська заздрість, яка українцям властива, на жаль, більшою мірою, ніж іншим націям. Це одна серед головних суб`єктивних причин постійних розчарувань українства завжди і в усьому. Проблема більшості громадян не в тому, що вони насправді живуть погано або стали жити гірше. Їх, насамперед, турбує те, що хтось живе краще за них. На заперечення, що хтось живе краще, тому що він більше працює і готовий ризикувати, у відповідь звучить наївне гасло, що власники всіх комерційних структур – бандити, представники різних кланів, тощо. І спробуй посперечайся! Адже міфи працюють.
В жодному разі ми не хочемо сказати, що Ющенко – «білий і пухнастий». І оточення, звичайно, на нього певний вплив має, і не можна відкидати того сумного факту, що неоднорідність «Нашої України», як партії влади, негативно впливає на державницькі процеси, і що державної інформаційної політики в Україні бракує. Проте, крім гасел, існує ще правда життя: за своє президентство Ющенко заплатив надто велику ціну – здоров`я. А ми завдяки його перемозі все ж таки отримали найдорожче, що може бути у людини: свободу.
Країна змінилася. Ми ще не здатні цього до кінця усвідомити, але повернення до минулого не можливе. Це, як пересісти з «Мерседесу» знов в «Москвич». Ті, хто ще вчора готові були зробити все можливе і навіть неможливе, щоб не допустити Ющенка до президентства, сьогодні готові з ним домовлятися і об`єднуватися. На мій погляд, це і є найголовніше досягнення революції. Держава, як і сім`я – це багато кроків назустріч один одному, низка компромісів, домовленостей і угод. І одними гаслами народ не нагодувати!
А щодо ідеалів… На превеликий жаль, ідеальних суспільств не існує. Тому, може годі спекулювати «ідеалами Майдану»,треба просто працювати і поступово втілювати в життя принципи громадянського суспільства, що і є основою демократії. Всім миром.
Стаття надійшла на пошту Майдану From: Инна Гончарова goncharova_inna@mail.ru Date: Fri, May 5, 2006 5:53 pm
Відповіді
2006.05.08 | Shadow
Re: Ідеали Майдану. Післямова
Знову клята Юлька не дає народному презу розвернутися. Вже місяців з 8 як вона не займає ніякої посади, а все-таки якось заважа. От відьма> Міф другий: Президентом керують «любі друзі», а він тільки і займається, що живописом, різблярством, відродженням пам`яток культури (що зараз нібито зовсім недоречно), тощо.
> Ніхто не відповість також, чому зараз не варто займатися відродженням зруйнованих пам`яток культури чи будівництвом нових музеїв, ніхто не обґрунтує позицію, чому у свій вільний час Ющенко не має права займатися живописом чи різблярством, адже це його особисте життя.
А може, (наприклад) спочатку генпрокурора пристойного призначимо, а ПОТІМ вулики-шмулики? Презу нібито ми за роботу зарплату платимо, а роботи не видно...
> Проте, крім гасел, існує ще правда життя: за своє президентство Ющенко заплатив надто велику ціну – здоров`я.
І тепер маємо право лише молитися на нього?
> А ми завдяки його перемозі все ж таки отримали найдорожче, що може бути у людини: свободу.
Красно дякую, пане Ющенко, що не затикаєте мені пельку. (с) Морда журналіста
2006.05.08 | Сергій Кабуд
наявність в тексті слів білеіпухнасте завжди свідчить про
недостатній інтелектуальний рівень матеріалуотака закономірність щойно зафіксована
2006.05.08 | mykola
Re: Ідеали Майдану. Післямова
Як ви осточортіли ,високооплачувані пустобрехи!Якісь міфи про Ю.Тимошенко..,і звідки все це у вас ,п.Гончарова?,і взагалі до якого народу ви себе відносите?
Ви плачетесь,що Ющенко заплатив здоровям..,а Ю.Володимирівна чим платила в тюрмі?Чи хтось з теперішніх "достойників "може таким "доробком" похвалитись?
І хто,скажіть,крім Юлі,може ще щось зробити?Ющенко погряз в брехні і разом з=любими друзями=бовтаються як гі..но в ополонці навкруги створення коаліції.І народ на відміну від таких як ви п. Гончарова, це бачить і належно оцінює.
2006.05.08 | Предсказамус
Кстати об идеалах, продается имущественный комплекс
Дата: 08.08.2005Группа: Все объявления > Недвижимость
Тема: ПРОДАЕТСЯ ИМУЩЕСТВЕННЫЙ КОМПЛЕКС
E-mail: goncharova_inna@mail.ru
Размещено: Доска объявлений
Административный и производственные корпуса общей площадью 5372 кв. м на земельном участке 1, 35 га. Идеальное место для строительства коммерческой недвижимости и организации производства. (044) 494-00-56
http://66.249.93.104/search?q=cache:ihSjvmdKBC4J:www.ukrinfo.net/o.p%3F795794++%22goncharova_inna%22&hl=ru&ct=clnk&cd=8
---
Любовь приходит и уходит, а кушать хочется всегда...
2006.05.08 | Предсказамус
Ух...
Гончарова Инна Михайловна - арбитражный управляющий (лицензия Министерства экономики Украины); антикризисный менеджмент - арбитражное управление на всех стадиях банкротства и досудебной санации.В соответствии с требованиями Министерства экономики Украины имеет право выступать арбитражным управляющим государственных предприятий и предприятий, имеющих государственную долю.
E-mail: goncharova_inna@mail.ru
---
http://nova.kiev.ua/partners.html
А я думал - откуда у Инны Михайловны столько земли и недвижимости для продажи?
2006.05.08 | Роман ShaRP
А Вы ее послужной список смотрели? (/)
http://www.jurfirma.com/ru/firm.php?id=83Гончарова Инна Михайловна
Вид частной практики: арбитражный управляющий
Город: Киев
Область: Киевская область
Адрес: ул. Верхний Вал, 72
Телефон(ы): (044) 494-00-56
Рабочие языки:
Украинский, Русский, Английский
Клиенты:
ОАО "Нежинский консервный завод", ОАО "Великобурлуцкий КХП", ОАО "Зачепиловский ХПП", ОАО "Гутянский элеватор", ОАО " Золочивский КХП", ОАО "Двуречанский элеватор", ОАО "Вовчанский КХП" и другие.
http://job4u.com.ua/cvInfo.php?id=11621&p=96
Арбитражный управляющий (распорядитель имущества, санатор, ликвидатор), Кризисный менеджер Менеджер инвестиционного проекта
Образование высшее: гуманитарное, экономическое
Лицензия арбитражного управляющего
Стаж управленческой работы ( топ-менеджмент) – 10 лет
Завершенные проекты:
- Нежинский консервный комбинат
- Хлебоприемные предприятия – 10
- Хлебозаводы – 5
- Производственное объединение – 1
- Крупные объекты недвижимости – 2
Право выступать арбитражным управляющим на государственных предприятиях и предприятиях с государственной долей собственности.
Информация для связи
Гончарова Инна Михайловна
2006.05.08 | пан Roller
Редкая херня(-)
2006.05.08 | SpokusXalepniy
Дембельский аккорд.
Наконец-то, причина разгромной победы БЮТ над НСНУ (22 : 13) открылась!Три источника - три составные части победы - это вовремя выдуманные и подброшенные народу три мифа.
Успех, значицца покоился на трёх слонах. А слоны, как известно, стояли на большой черепахе. Роль мудрой черепахи исполняла главная животворная идея о том, что выборы надо делать не на достоинствах Тимошенко, а на мифологических недостатках Ющенко. Из этих недостатков (то есть, из стада слонов) были выбраны три боевых слона - три мифа:
- миф о правящих кланах;
- миф о "любих друзях";
- миф о борьбе за справедливость.
Так утверждает дописувач. Подчеркиваю - ИМЕННО так, именно об этих трёх распространяемых мифах о... Ющенко говорит автор.
Первый же вопросительный вопрос касается первого и третьего мифа (второй - так себе).
1. Почему авторша считает, что первый миф относятся к Ющенко? Вроде бы, его "внешний вид" (в смысле - мифа, а не Ющенко... хотя...) слабо намекает на президента. Неужели авторша хотела, чтобы неопытный читатель после её дописа начал волей-неволей ассоциировать какой-нибудь клан именно с Ющенко? Ей богу, лучше уж за пиар пусть отвечает Бессмертный. Потому что, чем дальше, тем хуже.
2. Я ничего не говорю о втором мифе. Он бесспорно относится к президенту. Но я не говорю не потому, что это знает любой школьник, а потому, что слова "любі друзі" - это слова не выдуманные для выборов, а самого же... Ющенко.
3. Ещё более интересен третий кит. Или слон. Оказывается, основной лозунг Тимошенко о возможности борьбы за справедливость - это миф запущенный её командой с целью дискредитации... Ющенко.
Томкат и Катко - отдыхают, а Мыртынюк и Шутер - могут почить навечно.
Выделенное (см.ниже) красным цветом комментировать не надо. Боюсь, что даже Бессмертный не выдержал бы этого кошмара. В смысле, если бы враги народа использовали бы больше, чем три из доступных им мифов. Ведь трёх было достаточно, чтобы опустить Ющенко до 13%. И это она ещё не упомянула "миф" о газовом соглашении. Автор просто забыла, что проценты не имеют области отрицательных чисел.
Короче, я считаю, что эту тему + тему Остапа о жидомасонах - надо сделать банером на первой странице Майдана, чтобы он, наконец, обрёл своё новое лицо. А кто покусится - к бармалею! В смысле, пусть идёт ко всем бабаям, нафиг.
Інна Гончарова пише:
> ... Довести за короткий строк – до виборів в Верховну Раду, що вона його чимось реально краще було досить важко. Юлія Володимирівна та її радники це добре розуміли. Мабуть, тому було вирішено іти від зворотного: це не Тимошенко така гарна, це Ющенко ні на що не здатний. Отже, дуже швидко були придумані й озвучені міфи. Міф перший: країною правлять клани. Всі ці клани займають антинародну позицію. Тільки Тимошенко здатна ці клани побороти. Міф другий: Президентом керують «любі друзі», а він тільки і займається, що живописом, різблярством, відродженням пам`яток культури (що зараз нібито зовсім недоречно), тощо. Міф третій: Тимошенко відбере у багатих і роздасть бідним. Так-так: справедливість є, і за неї варто боротися. Навіть цих трьох міфів (а їх набагато більше) було достатньо, щоб БЮТ посіла друге місце в виборчому турнірі, а очолювана десь збоку Ющенком «Наша Україна» - тільки третє.
2006.05.08 | Сергій Кабуд
той хто підтира не знає шо є кризовий менеджмент
а коли дізнаєтся буде піздноавторка статті за всіми ознаками її досьє заслуговує на клітку в лукяновці
хай сама себе кризово заменеджирує
до автора:
віддай крадене та сама себе кризово заменеджируй хутко шоб я тебе не бачив
2006.05.08 | ОРИШКА
А я - так просто в слезах. И никто не поможет.
Нет у президента за кулисами ( в смысле, в брессе, ну, в смысле, "морды", но - за!) носителей нормальных IQ. Просто кОшмар. Гончарова со своим слезливым подтекстом и концепцией "отравления народа" расчетливой и всепобедиша интриганкой ЮВТ должна идти учить таблицу умножения - ибо с нее начинается восхождение на тернистый путь мЫшления.На заказ должны писаться яркие и агрессивные статьи, а тут... Либо не доплатили, либо - почитатели таланта еще серее. Жаль. Книжка-раскраска для бедных.
Что-то получается что вумные сторонники ВАЮ тока на "Майдане" и встречаются. Стреляльщик, например. Вот именно ему нужно заказывать раны зализывать, он - талантливее "гончаровых", которые периодически уныло защищают незащищаемое. Скучно,господа.
2006.05.08 | Сергій Кабуд
кризовий менеджмент це евфімізм для "гопстопа'. гончарова-
відповідно має бути саме тим що я написав а вони стерли2006.05.09 | Анатоль
Згоден на 99%
Все вірно.1% , де я не згоден, це те, що причина розчарувань - це старість нації і заздрість кураїнців.
Причина розчарувань - совковість нації (а заздрість - складова совковості).
Розчаровані совки, бо царства божого не настало, а тепер зачаровані іншою і чекають вже від неї.
Юлефани - стопроцентні совки.
Як собаки накинулись на авторку розумної і правильної статті, готові розірвати її за те, що написала правду, яку вони не хочуть чути.
2006.05.09 | Сергій Кабуд
пофіг, я Юлі так само не довіряю, але їхня ворожнеча нам вигідна
бо номенклатурна шакалья совкова як влада так і опозиція в цій гризні здають нам секрети одне одного, а ми накоплюємо сили наОПД (остаточну пряму дію),
саме так це виглядає в метафізичній перспективі. Заплатять всі
і ющенко за брехню і юля за шо там треба і всяка дрібна сволоч теж
2006.05.09 | SpokusXalepniy
Кабуду подвернулся очередной собутыльник по пиву. Сегодня...
... случилась передозировка.Сергій Кабуд пише:
> бо номенклатурна шакалья совкова як влада так і опозиція в цій гризні здають нам секрети одне одного, а ми накоплюємо сили на ОПД (остаточну пряму дію), саме так це виглядає в метафізичній перспективі. Заплатять всі і ющенко за брехню і юля за шо там треба і всяка дрібна сволоч теж
А слово "метафизика" здесь к чему? Где услышали об ей? Явки, пароли! В Колумбийском, небось, университете? Изучали диссертацию Зварича по Платону? Так тогда ещё не было этого слова.
Но надо признать, что термин весьма полезный, хоть и непонятный. Зато всему допису придаёт такой решпект, солидность! Ну, примерно, как Литвин украшает теперь Академию Наук.
2006.05.10 | Сергій Кабуд
Ви Кабуда порівняли з литвиним-академіком, я в захваті!
а ви коли прораховуєте варіянти на майбутнє, яке слово вживаєте?прогноз погоди?
будь які прогнози подій лежать в площині метафізики по визначенню, це тре пояснювати, чи і так зрозуміло?