05/09/2006 | Сергій Кабуд

додам коментар:

а фіг його знає, статті однакові, Захаров має свій рівень і стиль викладення...



http://znayu.org.ua/index.php?lang=ukr&get=63&id=1051



Copyright © Знаю. 2004-2006. bigmir TOP100
Знаю. Громадянська iнiцiатива. УКР | РУС | ENG

пошук Go

Архів

Події 2004

Події

Новини переголосування

Громадянська непокора

Новини другого туру

Статті

Порушення

Фальсифікатори

Новини першого туру

Паралельний підрахунок

Довідник виборця

Порядок голосування

Гарячі питання

Правозахисні центри та юридичні клініки

Голосування за кордоном

Теледебати

Питання кандидатам

Ми вимагаємо

Матеріали

Друковані матеріали

Аудіоролики

Відеоролики

Довідник виборця

Закони про вибори

Матеріали "Знаю!"

Повноваження рад та мерів

Новини

Статті

Доступ до інформації

Відкриті листи

Вибори у Верховну Раду

Додайте інформацію!

Про нас

"Знаю!" у регіонах

"Знаю!" в ЗМІ

Питання про ініціативу

Документи ініціативи

Партнери

Контакти

Місцеві вибори

Яка партія мені найбільше підходить

Спробуй сам
Опитування

За результатами виборів прохідний бар'єр необхідно:

збільшити

зменшити

залишити все як є

Як приєднатися?
Розсилка новин

Головна сторiнка / Новини / Статті
Статті
Євген Захаров: Чи можуть журналісти повідомляти про персональні дані кандидатів в депутати?
< назад

На перший погляд, питання риторичне: не тільки можуть, а зобов’язані. Бо головний обов’язок журналістів – інформувати виборців про хід виборчої кампанії, про програми суб’єктів виборчого процесу, про особисті якості кандидатів. Бо виборці мають право знати все про тих, кого обирають, щоб робити усвідомлений вибір. Але це тільки на перший погляд.

Відповідно до статті 34 Конституції здійснення права на інформацію може бути обмежено законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей і для розголошення інформації, отриманої конфіденційно. А стаття 32 Конституції гарантує право кожного на невтручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією, і на заборону збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом. Отже, маємо конфлікт двох фундаментальних цінностей, двох природних прав – права на інформацію та права на приватність. Як же цей конфлікт вирішується?

Спочатку трохи про два фундаментальних принципи щодо свободи інформації. Перший – принцип максимального оприлюднення: вся інформація підлягає оприлюдненню, виключення можуть бути тільки для дуже обмеженого числа випадків. Другий принцип характеризує вимоги щодо обмежень: відомості, доступ до яких закривається, повинні бути ясними, описуватися вузько і відповідати контролю згідно з трискладовим тестом. А саме: інформація повинна стосуватися легітимної мети, визначеної законом; розголошення цієї інформації мало б завдати суттєвої шкоди цій меті; шкода від розголошення цієї інформації має бути вагомішою, ніж суспільний інтерес в отриманні цієї інформації. У даному випадку легітимною метою є захист персональних даних кандидатів в депутати. Що переважає: суспільний інтерес в отриманні інформації про приватне життя кандидатів в депутати, чи інтерес цих депутатів в збереженні таємниці свого приватного життя? Яка шкода вагоміша – нанесена суспільству відсутністю інформації про кандидатів, чи нанесена політикам, чиї персональні дані розголошені?

Для відповіді на це питання необхідно врахувати принципи, які сформулював Європейський суд з прав людини, розглядаючи заяви про порушення статті 10 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод.

1. Свобода висловлювань складає одну з невід’ємних підстав демократичного суспільства і одну з основних умов для його прогресу і самореалізації кожної особи. З врахуванням п.2 ст.10, прийнятними є не тільки “інформація” чи “ідеї”, які прихильно сприймаються чи вважаються необразливими чи сприймаються з байдужістю, але також і ті, які ображають, шокують чи дратують. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів без яких немає “демократичного суспільства”.

2. Сфера обмежень, згідно п.2 ст.10 Конвенції, щодо політичних промов чи дебатів з питань, що мають суспільний інтерес є невеликою. Крім того, межі допустимої критики ширше стосовно уряду ніж по відношенню до громадянина, що не займає публічних посад чи, навіть, політика. У демократичній системі поведінка чи помилки уряду повинні підлягати детальній перевірці не лише законодавчих і судових органів, але також і громадської думки.

3. Політику, звичайно, надається право захищати свою репутацію, навіть коли він діє не у своїй приватній якості, але вимоги такого захисту повинні бути зважені у світлі інтересів відкритої дискусії з політичних питань, оскільки виключення зі свободи висловлювання повинні тлумачитися вузько. Тому межі прийнятної критики ширше стосовно політиків, які виступають у своїй публічній якості ніж по відношенню до приватної особи. Перший неминуче і свідомо сам робить себе відкритим для детальної перевірки кожного його слова і вчинку як журналістами так і всім суспільством, і він повинен показати вищий рівень толерантності, особливо, коли він сам висловлює публічні твердження, які легко піддаються критиці.

4. Принцип, згідно з яким свобода висловлювань також охоплює інформацію чи ідеї, які ображають, шокують чи дратують має, звичайно, також особливу важливість стосовно преси. Хоча преса не повинна переступати обмеження, встановлені, між іншим, “для захисту репутації інших”, її завданням є, проте, передавати інформацію і ідеї щодо політичних питань і щодо інших питань, які представляють загальний інтерес. Преса здійснює суттєву функцію у демократичному суспільстві, і це є фактором особливої важливості для рішення Суду у даній справі про захист честі і гідності. Суд уважно ставиться до того факту, що журналістська свобода також охоплює можливі звернення до рівня перебільшення чи навіть провокації. Саме тому національна межа розуміння окреслюється інтересом демократичного суспільства у наданні можливості пресі виконувати належну їй по праву роль “сторожового собаки суспільства” у поширенні інформації, що представляє серйозний громадський інтерес. Для журналістів може бути неприйнятним позбавлення судовими рішеннями можливості вираження критичної оцінки, незважаючи на те, чи міг він чи вона довести свою правдивість.

5. Згідно із статтею 10 Конвенції обмеження права на інформацію має бути необхідним у демократичному суспільстві (ця вимога, на жаль, відсутня в українській Конституції). При цьому прикметник “необхідний” у значенні статті 10 має на увазі існування “невідкладної суспільної потреби”.

Яка ж є невідкладна суспільна потреба в збереженні в таємниці персональних даних кандидатів в депутати? На мою думку, в даному випадку вона відсутня, і треба безумовно надати перевагу суспільному інтересу знати про кандидатів в депутати усе. Всі обмеження на доступ до інформації про особу повинні бути зняті, коли ця особа балотується на виборчу посаду. Тільки тоді виборець зможе отримати повну інформацію про кандидатів і зробити обґрунтований вибір. Власне кажучи, це означає, що публічна особа, яка хоче обиратися, позбавляється приватності: вона мусить бути готова, що будь-які факти її біографії і приватного життя будуть відомі. А тому в Законі „Про інформацію” не вистачає статті такого, скажімо, змісту:

Інформація про особу громадянина, який претендує на виборну державну посаду, обіймає її або обіймав її раніше, не складає державної та іншої передбаченої законом таємниці, не відноситься до конфіденційної інформації і може бути опублікована в будь-якому випадку.

Проте, нічого подібного українське законодавство не містить, і для подальшого розгляду необхідно відповісти на наступне питання: як визначається інформація про особу (персональні дані)? Зазвичай в законах про захист персональних даних вони поділяються на дані загального характеру (прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я – історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; ставлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персональні символи; підпис; відбитки пальців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, податковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспитів, професійного та іншого тестування тощо), і законом забороняється збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб’єкта даних саме вразливих персональних даних.

В Україні закон про захист персональних даних відсутній. Вони частково визначені в статті 23 Закону «Про інформацію», згідно з якою інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу, основними з яких є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Очевидно, цей перелік персональних даних не є вичерпним, але подальших уточнень поняття персональних даних законодавство не містить. Стаття 23 забороняє збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Рішення Конституційного суду України від 30.10.97 №5-зп (по справі Костянтина Устименка) уточнило цю норму: «Частину четверту статті 23 Закону України «Про інформацію» треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані»).

Отже, персональні дані українським законодавством ясно і чітко не визначені. Подивимося, як розглядається в ньому колізія між правом на інформацію і правом на приватність. Ст. 47 Закону «Про інформацію» передбачає відповідальність за використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків. Ст.3 Закону про пресу прямо забороняє використання друкованих ЗМІ для «втручання в особисте життя громадян». Правда, закон не визначає це поняття. Закон «Про телебачення і радіомовлення» зобов’язує телерадіоорганізації не розголошувати інформацію про приватне життя громадянина без його згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною (п. и ст.59). Поняття «суспільно необхідної інформації» закон не визначає, і спори, чи є розповсюджена інформація суспільно необхідною, вирішуються судом.

Відповідно до 182 статті Кримінального кодексу передбачається покарання до трьох років обмеження волі за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширенням цієї інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в ЗМІ. Нещодавно народний депутат Степан Гавриш запропонував законопроект, яким вносилися зміни до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів та Кодексу про адміністративні правопорушення, яким, зокрема пропонувалося посилити кримінальну відповідальність по статті 182 до трьох років позбавлення волі і вводилася друга частина цієї статті, де каралися ті самі дії, вчинені службовою особою, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, і тут вже максимальна санкція становила позбавлення волі до 12 років! І парламент навіть ухвалив цей закон 12 січня цього року, але Президент скористався правом вето. Склад злочину за статтею 182 не визначений чітко і ясно, і не треба бути доктором юридичних наук, щоб це побачити. На мою думку, зміна 182 статті завбачливо спрямована саме на запобігання журналістським розслідуванням зловживань кандидатів в депутати, коли вони займали вищі посади в державі за режиму Кучми. Набуття чинності цієї статті встановило б серйозні перепони в реалізації свободи висловлювань, оскільки основними суб’єктами цього злочину могли б стати „незручні” журналісти, які у зв’язку зі своєю професійною діяльністю можуть збирати інформацію для своїх публікацій.

Питання, чи переважає право громадськості мати інформацію про публічну особу право цієї особи зберегти в таємниці інформацію про своє приватне життя, вирішується судом. Трискладовий тест частково реалізований в частині 11 статті 30 Закону „Про інформацію”: „Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право власника на її захист”. Але приклади використання цієї норми судами нам невідомі.

Таким чином, можна зробити висновок, що українське законодавство і практика погано відповідають європейським нормам. Так, вважаються конфіденційними дані з декларації про майно і доходи кандидата та членів його сім’ї, яка подається до ЦВК разом з іншими документами для реєстрації, хоча очевидно, що ця інформація необхідна для суспільства. Цікаво, що в цьому питанні є суттєва різниця в законах про вибори до парламенту та місцевих Рад. Закон про вибори до місцевих рад зобов’язує кандидатів до цих рад та кандидатів на посади сільського, селищного, міського голови подавати до виборчих комісій декларації про своє майно і доходи за попередній рік, а також про майно і доходи членів своєї сім`ї. А Закон про вибори до парламенту вимагає подавати декларації про майно і доходи лише щодо самих кандидатів – про членів їхніх родин не згадується. Так само не оприлюднюються публічно дані про наявність судимості у кандидатів. А коли засоби масової інформації повідомляють про такі речі, то вони ризикують отримати позови з вимогою їхнього закриття до кінця виборів. Правда, позивачі частіше мотивують свої позови порушенням Закону про вибори, який не дозволяє вести агітацію „за” чи „проти” поза угодами з суб’єктами виборчого процесу. Тому статті в газетах та телепередачі рясніють обмовками: „Це не агітація! Це не агітація!”. І хоча слід відзначити виважену позицію ЦВК при розгляді скарг на ЗМІ, все ж таки, на мою думку, Закон о виборах, намагаючись захистити ЗМІ від тиску з боку політичних сил, перегнув цю палку в інший бік і надто обмежив свободу політичних дискусій під час цієї виборчої кампанії. Особливо це проявилося у конфліктах навколо оприлюднення Міністром внутрішніх справ інформації про фігурантів кримінальних справ в виборчих списках. Але ця тема потребує окремого розгляду.

Євген Захаров, Харківська правозахисна група


=====================================================================
=====================================================================
=====================================================================


http://www.zn.kiev.ua/nn/show/588/52847/


Дзеркало Тижня On The WEB
№ 9 (588) Субота, 11 - 17 Березня 2006 року
останній номер | змiст | пошук | розділи | архiв | рейтинг | форум | гостьова | адреса | реклама | Фонд
Rambler's Top100 SpyLOG

Влада
Тема тижня

Право

Внутрішня політика

Military

Міжнародна політика


Грошi
Макроекономіка

Бюджет, Фінанси

Сільське господарство

Економічна безпека

Сектор газу

Нафтовий сегмент

Зарубіжна економіка

Мікроекономіка та бізнес

Зовнішньоекономічна діяльність


Людина
Публіцистика

Наука

Історія

Я та ми

Освіта

Здоров’я

Культурна політика

Мистецтво

Персоналії

Сімейне коло

Туризм, Спорт






Вебмастеру
Дзеркало Тижня



РАДА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ



Влада
Право
Стаття з архіву. 9 (588)
принт версiя принт версiя

лист редактору лист редактору

надіслати другу надіслати другу

обговорити обговорити
ІНФОРМАЦІЯ ПРО КАНДИДАТІВ — СУВОРО КОНФІДЕНЦІЙНА, АБО ЧИ Є ВИБОРЕЦЬ СУБ'ЄКТОМ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ?
e-mail Дмитро ПОТЄХІН




На перший погляд, питання риторичне. Бо вибір без знання різниці між пропонованими варіантами — це не вибори, а лотерея. Аби вибори були чесними й справедливими, недостатньо уникнути адмінресурсу та забезпечити чесний підрахунок голосів. Для цього виборець має знати про хід виборчої кампанії, про програми суб’єктів виборчого процесу, про особисті якості кандидатів.

Але чи може виборець реально дізнатися персональні дані кандидатів? Фактично це дуже складно. Так, виборець Олександр Данилюк подав запит до ЦВК щодо надання персональних даних кандидатів у депутати, але отримав відмову. Аналогічні відповіді отримують десятки виборців, які подали запити в місцеві комісії. Ярослав Давидович також висловив стурбованість «інформаційним вакуумом», який склався навколо кандидатів у депутати, через який виборці змушені будуть вибирати «котів в мішку». Справді, партії могли б докладати більше зусиль щодо інформування виборців. Але дивно чути слова про приреченість українців вибирати «котів у мішку» саме від голови ЦВК. Адже кожний кандидат у заяві до ЦВК і ТВК надав згоду на оприлюднення цих персональних відомостей.

Втім, комісії й надалі відмовляються надавати інформацію й посилаються на конфіденційність та 34-ту статтю Конституції. Відповідно до цієї статті, здійснення права на інформацію може бути обмежено законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей і для розголошення інформації, отриманої конфіденційно. А стаття 32 Конституції гарантує право кожного на невтручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією, і на заборону збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом. Отже, маємо конфлікт двох фундаментальних цінностей, двох природних прав — права на інформацію та права на приватність. Як же цей конфлікт вирішується?

Питання, чи переважає право громадськості мати інформацію про публічну особу право цієї особи зберегти в таємниці інформацію про своє приватне життя, вирішується судом. Трискладовий тест частково реалізований в частині 11 статті 30 Закону «Про інформацію»: «Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право власника на її захист». Печерський суд Києва не переймався трискладовими тестами позову громадянина Данилюка. Суддя Квасневська не тільки не задовольнила відповідний позов, але й фактично позбавила його права голосу, бо постановила, що він «не є суб’єктом виборчого процесу».

Очевидно, суддя не знала що робити з позовом, тому маємо пояснити. Але спочатку трохи про два фундаментальних принципи щодо свободи інформації. Перший принцип максимального оприлюднення: вся інформація підлягає оприлюдненню, винятки можуть бути тільки для дуже обмеженого числа випадків. Другий принцип характеризує вимоги щодо обмежень: відомості, доступ до яких закривається, повинні бути ясними, описуватися вузько і відповідати контролю згідно з трискладовим тестом. А саме: інформація повинна стосуватися легітимної мети, визначеної законом; розголошення цієї інформації мало б завдати суттєвої шкоди цій меті; шкода від розголошення цієї інформації має бути вагомішою, ніж суспільний інтерес в отриманні цієї інформації. У даному випадку легітимною метою є захист персональних даних кандидатів у депутати. Що переважає: суспільний інтерес в отриманні інформації про приватне життя кандидатів у депутати чи інтерес цих депутатів у збереженні таємниці свого приватного життя? Яка шкода вагоміша — нанесена суспільству відсутністю інформації про кандидатів чи нанесена політикам, чиї персональні дані розголошені?

Для відповіді на це питання необхідно врахувати принципи, які сформулював Європейський суд з прав людини, розглядаючи заяви про порушення статті 10 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод.

1. Свобода висловлювань складає одну з невід’ємних підстав демократичного суспільства і одну з основних умов для його прогресу і самореалізації кожної особи. З врахуванням п.2 ст.10, прийнятними є не тільки «інформація» чи «ідеї», які прихильно сприймаються чи вважаються необразливими або сприймаються з байдужістю, але також і ті, які ображають, шокують чи дратують. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів без яких немає «демократичного суспільства».

2. Сфера обмежень, згідно з п.2 ст.10 конвенції, щодо політичних промов чи дебатів з питань, що мають суспільний інтерес, є невеликою. Крім того, межі допустимої критики ширші стосовно уряду, ніж по відношенню до громадянина, що не займає публічних посад чи навіть політика. У демократичній системі поведінка чи помилки уряду повинні підлягати детальній перевірці не лише законодавчих і судових органів, але також і громадської думки.

3. Політику, звичайно, надається право захищати свою репутацію, навіть коли він діє не як приватна особа, але вимоги такого захисту повинні бути зважені у світлі інтересів відкритої дискусії з політичних питань, оскільки винятки щодо свободи висловлювання повинні тлумачитися вузько. Тому межі прийнятної критики ширші стосовно політиків, котрі виступають як публічні люди, ніж по відношенню до приватної особи. Перший неминуче і свідомо сам робить себе відкритим для детальної перевірки кожного його слова і вчинку як журналістами так і всім суспільством, і він повинен показати вищий рівень толерантності, особливо, коли він сам висловлює публічні твердження, які легко піддаються критиці.

4. Принцип, згідно з яким свобода висловлювань також охоплює інформацію чи ідеї, які ображають, шокують чи дратують, має, звичайно, також особливу важливість стосовно преси. Хоча преса не повинна переступати обмеження, встановлені, між іншим, «для захисту репутації інших», її завданням є передавати інформацію та ідеї щодо політичних питань і щодо інших питань, які представляють загальний інтерес.

5. Згідно із статтею 10 Конвенції обмеження права на інформацію має бути необхідним у демократичному суспільстві (ця вимога, на жаль, відсутня в українській Конституції). При цьому прикметник «необхідний» у значенні статті 10 має на увазі існування «невідкладної суспільної потреби».

Яка ж є невідкладна суспільна потреба в збереженні в таємниці персональних даних кандидатів в депутати? У цьому випадку вона відсутня, і треба, безумовно, надати перевагу суспільному інтересу знати про кандидатів у депутати все. Всі обмеження на доступ до інформації про особу повинні бути зняті, коли ця особа балотується на виборчу посаду. Тільки тоді виборець зможе отримати повну інформацію про кандидатів і зробити обґрунтований вибір. Власне кажучи, це означає, що публічна особа, яка хоче обиратися, позбавляється приватності: вона мусить бути готова, що будь-які факти її біографії і приватного життя будуть відомі.

На думку керівника Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, в Законі «Про інформацію» не вистачає статті такого, скажімо, змісту: Інформація про особу громадянина, який претендує на виборну державну посаду, обіймає її або обіймав її раніше, не складає державної та іншої передбаченої законом таємниці, не відноситься до конфіденційної інформації і може бути опублікована в будь-якому випадку.

Проте нічого подібного українське законодавство не містить, і для подальшого розгляду необхідно відповісти на наступне запитання: як визначається інформація про особу (персональні дані)? Зазвичай в законах про захист персональних даних вони поділяються на дані загального характеру (прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я — історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; ставлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персональні символи; підпис; відбитки пальців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, податковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспитів, професійного та іншого тестування тощо), і законом забороняється збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб’єкта даних саме вразливих персональних даних.

Таким чином, можна зробити висновок, що українське законодавство і практика погано відповідають європейським нормам. Так, вважаються конфіденційними дані з декларації про майно і доходи кандидата та членів його сім’ї, яка подається до ЦВК разом з іншими документами для реєстрації, хоча очевидно, що ця інформація необхідна для суспільства. Цікаво, що в цьому питанні є суттєва різниця в законах про вибори до парламенту та місцевих Рад. Закон про вибори до місцевих рад зобов’язує кандидатів до цих рад та кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів подавати до виборчих комісій декларації про своє майно і доходи за попередній рік, а також про майно і доходи членів своєї сім’ї. А Закон про вибори до парламенту вимагає подавати декларації про майно і доходи лише щодо самих кандидатів — про членів їхніх родин не згадується.

Так само не оприлюднюються публічно дані про наявність судимості у кандидатів. Особливо це проявилося у конфліктах навколо оприлюднення міністром внутрішніх справ інформації про фігурантів кримінальних справ в виборчих списках. Фактично для виборців, які не можуть отримати дані про біографії через відмови виборчих комісій, міністр внутрішніх справ став чи не єдиним джерелом такої інформації. Але чи неупередженим? І чи не краще, якби виборчі комісії виконували норми закону та самі надавали виборцям суспільно важливу інформацію, а не змушували міністра внутрішніх справ займатися просвітою виборців в робочий час?


принт версiя принт версiя

лист автору лист автору

надіслати другу надіслати другу

обговорити обговорити


Коментарi (1)
arizon 12.03.2006 15:03

Похоже, дела совсем плохи – перед выборами Виктору Януковичу отшибло память. Он не знает, где провел три года, четыре месяца и двадцать четыре дня сво ...

Повiдомлення в форум



Читайте в роздiлі"Право"
1 | 21 | 41 | 61 | 81 | 101 | 121 | 141 | 161 | 181 | ...

• "ОСТАННІЙ ІЗ МОГІКАН КИЇВСЬКОГО РЕКЕТУ" Юрій КОТНЮК
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "ГОЛОВНИЙ ПРАВООХОРОННИЙ МОНСТР ПІДВИЩЕНОЇ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ"
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "НЕ ЗАВЖДИ ГОЛИЙ РОЗБОЮ БОЇТЬСЯ"
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "АВАНТЮРИ ДИЛЕТАНТІВ"
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "ВИ МАЄТЕ ПРАВО..."
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "ПОДИВЛЯТЬСЯ, ХТО ПРИЙШОВ..."
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "«ПЕРЕВЕРТНІ» ПОВЕРТАЮТЬСЯ"
№ 17 (596) Субота, 29 Квiтня - 12 Травня 2006 року
• "ТРЕТЯ ВЛАДА: КОНЦЕПЦІЯ Є. ЧИ БУДЕ РЕФОРМА?" Олександра ПРИМАЧЕНКО
№ 15 (594) Субота, 22 - 28 Квiтня 2006 року
• "«ДИТЯЧІ ПУСТОЩІ» ПРЕДСТАВНИКІВ СЕРЙОЗНИХ СТРУКТУР. В УЖГОРОДІ ПІД ЧАС ВИМАГАННЯ ГРОШЕЙ ЗАТРИМАНО СПІВРОБІТНИКІВ ТРЬОХ СИЛОВИХ ВІДОМСТВ" Володимир МАРТИН
№ 14 (593) Субота, 15 - 21 Квiтня 2006 року
• "БОЛГАРСЬКИЙ КРИМІНАЛІТЕТ ПРОТИ ЄС" Оксана ПРИХОДЬКО
№ 14 (593) Субота, 15 - 21 Квiтня 2006 року
• "ШЛЯХОМ ДО ЄВРОПИ" Роман ЯКЕЛЬ
№ 14 (593) Субота, 15 - 21 Квiтня 2006 року
• "ВИБОРИ МАССАНДРІВСЬКОГО РОЗЛИВУ" Геннадій ЛИХАЧОВ
№ 14 (593) Субота, 15 - 21 Квiтня 2006 року
• "ОСОБЛИВОСТІ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ"
№ 14 (593) Субота, 15 - 21 Квiтня 2006 року
• "ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ ПЛАН РЕФОРМУВАННЯ ТРЕТЬОЇ ВЛАДИ. ЗАУВАЖЕННЯ СУДДІВ РОЗГЛЯДАЛИ ПІСЛЯ" Олександра ПРИМАЧЕНКО
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року
• "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІДНОВЛЕНО. ЗА РОБОТУ, ТОВАРИШІ!" Оксана МАРИНЕНКО
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року
• "ПРАВОВІ НЮАНСИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ"
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року
• "НЕДИТЯЧІ ПИТАННЯ"
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року
• "ПРАВИЛА ЗАХИСТУ"
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року
• "ДАВНО ПОРА!"
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року
• "КАСТАНЕДУ ВИПРАВДАНО. ОБВИНУВАЧУЄТЬСЯ ДЕРЖАВА УКРАЇНА"
№ 13 (592) Субота, 8 - 14 Квiтня 2006 року

1 | 21 | 41 | 61 | 81 | 101 | 121 | 141 | 161 | 181 | ...


останній номер | головна | змiст | пошук | розділи | архiв | рейтинг | форум | гостьова | адреса | реклама | комікс

SpyLOG
©2006 "Дзеркало Тижня". Всi права захищенi.
©2006 "Community8". Програмування & Дизайн
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100 Яндекс цитирования HotLog




контекст




автор номера





період






розширений пошук


100 днів владі


У ТИЛУ ВЛАДИ

Нам 10 років!


Ад’ютанти


Орбіти


Силовики та Вибори 2004

Чудова п’ятірка

Легалізація капіталів

Політична еліта


Україна партійна

Планета Уу

Рейтинг київських шкіл






2006, 2005, 2004, 2003, 2002, 2001, 2000





Поради читачів




реклама на сервері

реклама в друкованому виданні

передплата & розповсюдження

контактна інформація