05/09/2006 | Вголос-Львів

Українсько-польські стосунки є дуже складними. Хоча відоме також правило: кожна складна проблема має просте розв’язання, але воно є неправильним. Ілюстрацією до цього правила є дії української влади. Бажаючи за всяку ціну зробити приємне своїм польським друзям, вони приходять до банальної зради українських національних інтересів. "Вголос" вже не раз писав про те, що при аналізі підходів до розв’язання спірних українсько-польських питань, доходиш висновку, що польська сторона робить все для того, аби наполягти на своєму, а українська влада діє за принципами: „поганий мир кращий за добру війну”, а також „від плювка в душу ще ніхто не помирав”.

Наприклад, 24 червня минулого року відбулося відкриття Цвинтаря Орлят у Львові. Всупереч волі громадськості Львова, наша влада, київська і місцева, погодилася на зображення на польському військовому цвинтарі на Личакові меча «Щербєц» - символу військової звитяги поляків над українцями (Нагадаємо нашим чиновникам і депутатам, що назву "Щербєц", меч польського короля Болеслава отримав тому, що цей меч отримав невелике ушкодження, коли король ударив ним у київські Золоті ворота. Так що меч «Щербєц» є не просто символом польської звитяги, а саме символом перемоги поляків над українцями).

Наша влада, на жаль, не знає своєї історії і не має національної гідності. Колись українська публіцистика аж захлиналася звинувачуючи у «манкуртизмі» якогось нещасного роботягу з Донеччини, який заявив, що йому байдуже як говорити: «колбаса» чи «ковбаса» - лиш би вона була. Як бачимо, «ковбасна ідеологія» і сьогодні торжествує в Україні. Тільки й різниці. що тепер наша влада говорить: яка має значення чи поважає нас наш сусід – головне, щоб ми з цього мали матеріальну вигоду.

13 травня станеться ще один "плювок в душу" українцям. На цей раз церемонія відбудеться у Павлокомі, під час відкриття за участю Президента України і Президента Республіки Польща спорудженого українською державою Меморіалу на місці поховання 366 замордованих українців-жителів цього села Українці сподівалися, що Павлокома стане місцем для Монументу українсько-польського примирення, аналогічного до того, який був встановлений у селі Павлівка на Волині. На жаль, у вересні минулого року польська сторона поруч з Меморіалом несподівано на подвір’ї встановила хрест, на якому під державним гербом Польщі викарбовано зокрема такі слова: «Пам’яті поляків, мешканців села Павлокома, котрі у 1939-1945 рр. загинули від рук українських націоналістів» Але, наскільки нам відомо, немає жодного, судового вироку, офіційного документа чи хоч би достовірного свідчення, де були би названі прізвища членів ОУН чи вояків УПА, тобто українських націоналістів, які були вбивцями цих поляків.

Для порівняння, на меморіалі вбитим українцям у Павлокомі є такі слова «Вічна пам’ять 366 жертвам трагічно загиблих 1-3 березня 1945 року в селі Павлокомі». На вимогу польської сторони у тексті відсутня інформація не тільки про національність вбивць, але й про національність жертв, фактичні причини їх трагічної смерті, не вказано навіть того, що це були мешканці села Павлокома.

Прикро, що дехто у Варшаві, так само, як і дехто у києві та навіть у Львові і досі не розуміють, що українці, так само, як і поляки, мають незаперечне право на свою історичну пам’ять, на свою історичну правду, на свою національну гідність.

Джа, 08.05.2006 11:53:42