У Клавдієвому добувають газ із тирси
06/16/2006 | Moro
Тисяча кубометрів такого палива коштує 100 гривень
Віктор Пасльон говорить, що установка за його спиною коштує від 1 до 1,5 мільйона гривень (фото: Володимир ГРЕБЬОНКІН)
”Люди ще по-справжньому не відчули вартості газу. Хоч про це сьогодні багато говорять. Коли треба буде вибирати: купити хліба чи заплатити за газ, от тільки тоді вони задумаються”, — каже 55-річний Віктор Пасльон, директор дослідно-експериментального заводу, що в селищі Клавдієво під Києвом.
Тут уже п’ять років займаються розробкою значно дешевшої альтернативи природному газу.
На заводі в Клавдієво побудували єдину в Україні установку, яка виробляє із тирси, торфу, бурого вугілля, соломи синтетичний газ. За добу одержують до 50 тисяч кубічних метрів. Цього достатньо, наприклад, щоб опалювати середнє селище з 10–12 тис. населення.
— У спеціальну камеру, яку ми називаємо реактором, вдувається тирса. Там її без доступу повітря підігріваємо до 800 градусів, — розповідає технологію Віктор Пасльон. — Вона починає розпадатися на молекули, виділяється газ. Це синтез-газ, бо складається з метану, водню та окису вуглецю. Спеціальним пристроєм він витягується з реактора, охолоджується і очищується в інших камерах. Сьогодні ми працюємо над покращенням системи очищення газу від твердих і ефірних домішок. Тоді його можна буде подавати споживачам у труби.
Коштує установка від 1 до $1,5 млн. Проте, за словами директора, витрати покриються за два роки. Щоправда за умови, якщо паливо не треба возити здалеку. Тоді тисяча кубів газу із тирси коштуватиме 100 грн. Якщо використовувати буре вугілля, то ціна буде до 300 грн. Тому такі газогенератори вигідно встановлювати на півночі країни, де є багаті поклади торфу. Також біля деревопереробних підприємств. Цієї зими меншою установкою на заводі опалювали адміністративну будівлю. Тирсу брали у Клавдієвському лісгоспі.
Завод Пасльона створили на базі звичайної меблевої фабрики. Чотириповерхова ”радянська” адміністративна будівля розташована напроти пожежної частини. На прохідній прив’язано кілька велосипедів. Працює тут 50 чоловік. Переважно жителі району, але є і кияни. Вони безплатно живуть у гуртожитку і харчуються в заводській їдальні. У вихідні їздять додому. Заробляють в середньому тисячу гривень на місяць.
На заводі випробовують газогенераторну установку, яку розробили працівники спеціального конструкторського бюро під керівництвом Євгена Сухіна, 59 років. Свого часу він був першим заступником голови Державного комітету України з нафти і газу, керував національною компанією ”Укрнафтогаз”, компанією ”Ітера-Україна”. Нещодавно очолив Національне агентство з питань енергозбереження.
— Сухін зрозумів, що треба шукати альтернативу природному газу. Перейшов на дослідження синтез-газу. От ми й почали займатися газогенераторами. Якщо б не його підтримка, мабуть, не було б установки, — розповідає Пасльон.
Бізнесмени не поспішають купувати газогенератор. Їх лякає кількість сировини, яку треба безперервно подавати в установку. Щодоби в ній згоряє три вагони тирси.
— Вони починають скептично дивитися на газогенератор, коли бачать великі мішки з тирсою, — каже Віктор Пасльон. — Проте минулого літа до нас приїжджали філіппінці. Хотіли придбати таку установку, щоб спалювати кокосове лушпиння. У них його гори — екологи в океан не дозволяють скидати. Філіппінці хотіли приєднати установку до турбіни і виробляти електроенергію. Однак щось завадило успішному завершенню справи. Та й нам хочеться впроваджувати розробку насамперед в Україні.
http://gpu-ua.info/index.php?&id=115204
Віктор Пасльон говорить, що установка за його спиною коштує від 1 до 1,5 мільйона гривень (фото: Володимир ГРЕБЬОНКІН)
”Люди ще по-справжньому не відчули вартості газу. Хоч про це сьогодні багато говорять. Коли треба буде вибирати: купити хліба чи заплатити за газ, от тільки тоді вони задумаються”, — каже 55-річний Віктор Пасльон, директор дослідно-експериментального заводу, що в селищі Клавдієво під Києвом.
Тут уже п’ять років займаються розробкою значно дешевшої альтернативи природному газу.
На заводі в Клавдієво побудували єдину в Україні установку, яка виробляє із тирси, торфу, бурого вугілля, соломи синтетичний газ. За добу одержують до 50 тисяч кубічних метрів. Цього достатньо, наприклад, щоб опалювати середнє селище з 10–12 тис. населення.
— У спеціальну камеру, яку ми називаємо реактором, вдувається тирса. Там її без доступу повітря підігріваємо до 800 градусів, — розповідає технологію Віктор Пасльон. — Вона починає розпадатися на молекули, виділяється газ. Це синтез-газ, бо складається з метану, водню та окису вуглецю. Спеціальним пристроєм він витягується з реактора, охолоджується і очищується в інших камерах. Сьогодні ми працюємо над покращенням системи очищення газу від твердих і ефірних домішок. Тоді його можна буде подавати споживачам у труби.
Коштує установка від 1 до $1,5 млн. Проте, за словами директора, витрати покриються за два роки. Щоправда за умови, якщо паливо не треба возити здалеку. Тоді тисяча кубів газу із тирси коштуватиме 100 грн. Якщо використовувати буре вугілля, то ціна буде до 300 грн. Тому такі газогенератори вигідно встановлювати на півночі країни, де є багаті поклади торфу. Також біля деревопереробних підприємств. Цієї зими меншою установкою на заводі опалювали адміністративну будівлю. Тирсу брали у Клавдієвському лісгоспі.
Завод Пасльона створили на базі звичайної меблевої фабрики. Чотириповерхова ”радянська” адміністративна будівля розташована напроти пожежної частини. На прохідній прив’язано кілька велосипедів. Працює тут 50 чоловік. Переважно жителі району, але є і кияни. Вони безплатно живуть у гуртожитку і харчуються в заводській їдальні. У вихідні їздять додому. Заробляють в середньому тисячу гривень на місяць.
На заводі випробовують газогенераторну установку, яку розробили працівники спеціального конструкторського бюро під керівництвом Євгена Сухіна, 59 років. Свого часу він був першим заступником голови Державного комітету України з нафти і газу, керував національною компанією ”Укрнафтогаз”, компанією ”Ітера-Україна”. Нещодавно очолив Національне агентство з питань енергозбереження.
— Сухін зрозумів, що треба шукати альтернативу природному газу. Перейшов на дослідження синтез-газу. От ми й почали займатися газогенераторами. Якщо б не його підтримка, мабуть, не було б установки, — розповідає Пасльон.
Бізнесмени не поспішають купувати газогенератор. Їх лякає кількість сировини, яку треба безперервно подавати в установку. Щодоби в ній згоряє три вагони тирси.
— Вони починають скептично дивитися на газогенератор, коли бачать великі мішки з тирсою, — каже Віктор Пасльон. — Проте минулого літа до нас приїжджали філіппінці. Хотіли придбати таку установку, щоб спалювати кокосове лушпиння. У них його гори — екологи в океан не дозволяють скидати. Філіппінці хотіли приєднати установку до турбіни і виробляти електроенергію. Однак щось завадило успішному завершенню справи. Та й нам хочеться впроваджувати розробку насамперед в Україні.
http://gpu-ua.info/index.php?&id=115204