06/20/2006 | alx_1904

Ґернот Ерлер: “Помаранчевий” час в Україні, судячи з усього, завершується
Після парламентських виборів минуло вже майже три місяці, а політичні партії досі не спромоглися утворити правлячу коаліцію і сформувати новий уряд. Деякі німецькі експерти застерігають навіть перед загрозою перетворення України на кризовий регіон. Такий розвиток подій дедалі більше турбує західних політиків, адже Україна є безпосереднім сусідом Європейського союзу. Для того, щоб особисто ознайомитися із ситуацією, цими днями в Україні побував статс-міністр зовнішньополітичного відомства Німеччини, соціал-демократ Ґернот Ерлер. Після своєї поїздки він погодився відповісти на запитання "Німецької хвилі".


Пане Ерлере, Ваше враження після зустрічей у Києві - чому в Україні досі не сформовано правлячу коаліцію?

Це пов”язано з тим, що представники так званих „помаранчевих” партій – „Нашої України”, Блоку Юлії Тимошенко та соціалістів – мають зовсім різні уявлення, що й призвело до фактичної зупинки коаліційних переговорів. Під час поїздки в мене склалося враження, що на справді вже дуже детально й чітко підготовлено зовсім іншу коаліцію, а саме - коаліцію між „Нашою Україною” Віктора Ющенка та найпотужнішою партією - Партією регіонів Віктора Януковича. Тобто, нам доводиться рахуватися з тим, що „помаранчевий” час в Україні, судячи з усього, закінчується.

Чи є такий розвиток подій розчаруванням для Вас та для німецької політики?

Абсолютно зрозуміло, що не тільки в Німеччині, але й в усій Європі та в Сполучених Штатах з великим інтересом та великою симпатією сприйняли „помаранчевий” рух. Тепер тут слід очікувати протверезіння. Але слід почекати й подивитися, що відстоюватиме новий уряд, який можливо таким чином буде сформовано. Чимало залежить також від того, наскільки він буде стабільним. Не слід забувати, що „Наша Україна” президента Ющенка відіграла важливу роль під час „помаранчевої” революції. Я можу собі уявити, що великій частині цієї партії та передусім ті, хто за неї голосував, буде складно зрозуміти такий розворот.

Як Ви гадаєте, чи не допоможе, попри всі упередження, коаліція між Ющенком та Януковичем все ж таки подолати внутрішньополітичний розкол в Україні?

Звичайно, такі міркування не можна відкидати. По-перше, було б дуже складно сформувати уряд без участі в ньому найпотужнішої партії. Партія регіонів дістала на виборах 32 відсотка голосів і таким чином є найпотужнішою. Тому вже саме залучення до урядової коаліції найпотужнішої політичної сили може стати стабілізаційним фактором. Крім того, досі існувала небезпека певного розколу країни, оскільки Партія регіонів має свій центр у східноукраїнських регіонах і представляє там передусім російськомовну частину населення. І якщо її не не залучити до участі в уряду, то це може призвести до поглиблення політичного розколу. Отже, з прагматичної точки зору така коаліція справді має шанси. Але, звичайно, багато що залежить від того, як її учасники поділять між собою ключові посади, а також від тієї ціни, яку доведеться заплатити Партії регіонів за таку коаліцію з партією Ющенка. Все залежить також від змісту коаліційної програми. Я зустрічався з прем”єр-міністром Єхануровим, а також з Віктором Януковичем, і в мене склалося враження, що в принципі десь у шухляді вже існує готова концепція, про яку звичайно ще ніхто не знає.

Що могла б зробити Німеччина, аби допомогти Україні залишитися на шляху демократичних перетворень?

Зрозуміло, що ми зацікавлені в продовженні в Україні необхідних реформ. Тут важливу роль відіграватиме передусім нова політика сусідства, яку проводить ЄС. 2008-го року витікає чинність угоди про співпрацю та кооперацію. І ми вже ведемо переговори про наступний етап такої співпраці. Щоправда, зараз ці переговори перервано, оскільки в Україні досі немає дієздатного уряду – і це вісімдесят днів після виборів! Але, як би там не було, переговори про подальшу спіпрацю між ЄС та Україною розпочато. У зв”язку з цим ми говоримо про так звану „розширену співпрацю”. Серед іншого йдеться про включення України до європейської вільної економічної зони. Тут є цікаві перспективи для подальшої підтримки процесу реформ. Але все залежить тепер від того, чи буде сформовано в Україні дієздатний уряд і чи буде цей уряд зацікавлений співпрацювати з ЄС. Про це я також говорив з Віктором Януковичем, який тепер, вірогідно, знову відіграватиме важливу роль, і отримав від нього дуже конструктивні відповіді на мої запитання.

А чи не спонукало б Україну до подальших реформ надання їй принаймні теоретичної перспективи членства в ЄС?

Тут у ЄС всі сторони використовують формулювання „політика відкритих дверей”. Однак нині всі погоджуються з тим, що на даному етапі ні про що інше не може йтися, крім цієї, на мою думку, все ж таки дуже цікавої пропозиції щодо співпраці в рамках політики сусідства, а саме - Плану дій, який вже розроблено на три роки. Але це жодним чином не виключає перспективу членства, хоча така перспектива в Плані дій і не згадується. Водночас тут, по-суті, йдеться про своєріднe втілення Acquis Communautaire - загальноєвропейського права. Завдяки такій політиці, якщо Україна справді проведе всі реформи, то вона стане готовою до європейської інтеграції. Альтернативи цьому немає і серед представників української політичної еліти тут можна було почути розуміння.

Пане Ерлере, під час Вашого перебування в Києві йшлося також про співпрацю в енерегтичному секторі. Яку роль відігравав під час розмов російський фактор?

В Україні звичайно дуже зацікавлені в тому, щоб Німеччина використала свій вплив і сприяла тому, аби Росію відмовити від використання “енергетичної карти” в якості політичного інструменту. Тут хочеться відразу згадати про російсько-українську газову суперечку з драматичним перекриванням газових кранів. 15-17 липня в Сант-Петербурзі відбудеться саміт “великої вісімки”. Росія сама винесла на порядок денний тему енергетичної безпеки. В Україні бажають, щоб держави “великої вісімки” і особливо Німеччина вплинули на Росію і домоглися конкретних результатів, які б якомога більше наблизилися до принципів Європейської енергетичної хартії, тобто – зробили неможливим політичне зловживання енергетичними відносинами. Це те, що Україна очікує від нас. І Німеччина порушить цю тему під час саміту “великої вісімки”.

Є ще одна тема, яка хвилює як Україну, так і Росію – можливе членство України в НАТО. Останніми тижнями російські політики в дуже різкій формі висловлювалися проти такої перспективи. Чи може подібна реакція призвести до того, що НАТО врешті-решт закриє перед Україною двері?

Ні! Європейський союз та Сполучені Штати дотримуються чіткої позиції: в жодному разі не надавати Росії своєрідного права вето в подібних рішеннях. Інше питання полягає в тому, наскільки Україна сама просунулася вперед у політиці безпеки, в подоланні конфліктних ситуацій на кордоні, у втіленні реформи армії. Ухвалення рішення з цього питання залежить від поступу в Україні. Але тепер ми маємо зовсім новий розклад: слід рахуватися з тим, що в наступному уряді лідируватиме Партія регіонів. І досі не відомо, щоб вона прагнула членства в НАТО. Без чіткої більшості з цього питання в парламенті, а також без підтримки більшої частини населення я не можу собі уявити, що настав час для ухвалення рішення. Більшість населення справді по-іншому оцінюють тему НАТО, ніж представники “помаранчевої” революції. Якщо в Україні утворять велику коаліцію, тоді, на мою думку, в цій темі карти змішають заново.

І ще одне запитання - Європейський союз підтримує Київ та Кишинів у запровадженні контролю на придністровській ділянці українсько-молдавського кордону. Як ви оцінюєте внесок України в рішення придністровської проблеми?

Я побував на українсько-молдавському кордоні і ознайомився з діяльністю прикордонної місії ЄС. Тут можна говорити про дуже позитивний розвиток співпраці між українською стороною та місією ЄС, яка покликана підтримати втілення в життя нової прикордонної та митної угоди. Можна говорити про поступ у боротьбі з безконтрольним перетином кордону і передусім з контрабандою. І тут ми дуже вдячні Україні, що вона тоді в умовах передвиборної боротьби так мужньо взялася за реалізацію нової митної угоди. Вона приймає підтримку ЄС. Чимало порад втілюються спільно. Це добра передумова для просування вперед на переговорах з придністровської проблеми, які, щоправда, нині призупинено. Причина - уряд у Тирасполі, тобто - пан Смірнов, а також російська сторона виступили проти нової прикордонної та митної угоди. Це сильно розчаровує і все ж таки ми сподіваємося, що її всеодно буде реалізовано. Переговори не відновлюватимуться можливо ще до саміту "великої вісімки" в липні.

Пане Ерлере, дякуємо Вам за розмову.

Інтерв"ю записав Володимир Медяний

http://www2.dw-world.de/ukrainian/politik/1.185983.1.html
© Deutsche Welle